Размещено на http://www.allbest.ru/

Видавничий процес, як основа видавничої діяльності

Основу видавничої діяльності складає видавничий процес, який включає чотири етапи:

1-й етап - підготовчий;

2-й етап - редакційний;

3-й етап - виробничий;

4-й етап - заключний.

видавничий авторський оригінал видання

Підготовчий етап

Цей етап починається задовго до тієї миті, коли редактор за допомогою електронного чи механічного пера розпочне працювати з авторським оригіналом. Створений конкретним автором, такий оригінал ще потрібно віднайти. Видавцеві також необхідно впевнитися в тому, що саме цей оригінал відповідає профілю видавництва, що, будучи перевтіленим у книжкове видання, він знайде споживача, окупить понесені затрати.

Таким чином, пошук потрібного автора та оригіналу є чи не найважливішою справою а цьому етапі дій видавця чи редактора.

Термін "авторський оригінал" прийшов нещодавно на заміну терміна "рукопис", оскільки писані тексти від руки нині до видавництв уже ніхто не подає. Авторським оригіналом є створена автором і подана для редакційно-видавничої обробки творча чи наукова праця з усіма її необхідними компонентами (основний, допоміжний та додатковий тексти, а також оригінали ілюстрацій до них з необхідними підписами). Натомість видавничим оригіналом називається той же авторський оригінал після його опрацювання у видавництві аж до. готовності виведення оригінал-макета на плівках з доданими оригіналами зовнішнього оформлення.

Як потрапляють авторські оригінали до видавництва? Назвемо кілька найпоширеніших шляхів:

"самопливом";

за посередництва літературних агентів;

через виставково-ярмаркові та інші книговидавничі тусовки;

через індивідуальні замовлення авторам.

"Самопливні" авторські оригінали в досвідчених видавців особливої довіри не викликають. Передусім тому, що ті не раз упевнювалися на власному досвіді в справедливості народного прислів'я "До нашого берега нічого хорошого добровільно не припливе". У недавні радянські часи робота з такими рукописами відбирала багато дорогоцінного часу. Адже, за вимогами директивних органів, видавці змушені були детально розглядати всі без винятку, (надіслані поштою чи передані власноруч) рукописи й готувати в установлені терміни обґрунтовані відповіді найчастіше вони були негативними, бо самоплив представляв, як правило, авторів маловідомих, проте амбітних, нерідко із замашками графоманів. Нині автори, що пропонують свої "однозначно прибуткові шедеври" відразу багатьом потенційним видавцям, пристосувалися до реалій всуціль комп'ютеризованої видавничої системи: до видавництв розсилаються не лише звичайною, а й електронною поштою повні (скорочені) варіанти оригіналів або окремі їх розділи з інтригуючими анотаціями. Донедавна не замовлені оригінали практично не потрапляли до новоутворених або маловідомих видавництв. Проте із щорічним випуском Книжковою палатою України довідника "Видавництва, видавничі та книгорозповсюджуючі організації" цей сегмент видавничого ринку став доступним для авторів.

Шлях від автора до видавця нерідко пролягає через літературного агента. Останніми роками в розвинених країнах Заходу вже стало правилом: відомий і поважаючий себе автор ніколи не буде виконувати сам усю "чорнову" роботу прилаштування і видання власного твору. Такі працюють лише через літературних агентів. На Заході виконання цих функцій уже поставлено на професійну основу - їх готують на відповідних факультетах університетів. Ряди літературних агентів поповнюють високопрофесійні фахівці видавничої справи та авторського права, які добре обізнані з літературно-науковою тусовкою, тенденціями книжкового і мультимедійного ринків. Вони виступають своєрідними посередниками між видавцем і автором, хоча однозначно представляють інтереси останнього. Завданням літагентів є відбір з наявних пропозицій або пошук такого оригіналу, який можна вигідно запропонувати до видання й отримати свій відсоток від обумовленої суми авторської винагороди. На жаль, у країнах з нерозвиненим книговидавничим бізнесом, до яких належить і Україна, редакторові рідко коли доводиться працювати з літературними агентами.

Натомість спосіб виходу на майбутнє видання через. Виставково-ярмаркові та інші книговидавничі тусовки стає нині результативнішим. На міжнародних виставках-ярмарках уже віддавна успішно працюють своєрідні авторські майданчики. У Москві навіть виходить періодичне видання, що має назву “Біржа авторських прав”. Вміщувані тут матеріали поділяються на такі рубрики: "Каталог" (пропозиції видання книг за тематичним принципом), "Проекти серій", "Знайомство з автором", "Представляємо видавництва", "Ярмарки, семінари, тусовки". Матеріали "Біржі" стали поширюватися каналами Інтернету. В Україні щось подібне намагалася свого часу робити "Літературна Україна", періодично знайомлячи своїх читачів з ненадрукованим доробком письменників. Однак, до широкого кола видавців така інформація поки що не доходить.

Вірогідніше з точки зору доцільності й ефективності виходу на реалізацію конкретного видавничого проекту виглядає четвертий із запропонованих шляхів одержання кондиційного авторського оригіналу - через індивідуальні замовлення авторам. Відповідно до профілю видавництва І розробленої видавничої програми редактор сам шукає такого автора й запрошує його до видавництва. Очевидно, що видавець, який передусім з економічного боку дуже зацікавлений у реалізації такого замовлення, постане перед необхідністю не лише укласти угоду з автором ще до написання оригіналу, а й виплатити йому певну суму авансу. В іншому випадку такий автор просто зігнорує замовлення або після його виконання запропонує твір іншому видавцеві, на вигідніших для себе умовах.

Наступною складовою підготовчого етапу видавничого процесу є приймання авторського оригіналу.

У методичних матеріалах радянської доби, адресованих редакторам, наводився досить немалий перелік вимог, яких мали дотримуватися автори, подаючи оригінали до видавництв. Для авторів видавалися навіть спеціальні інструкції, Існував окремий галузевий стандарт, яким установлювалися значні нормативні вимоги до оригіналів. З переходом видавничо-поліграфічної галузі на ринкові умови розвитку більшості вимог перестали дотриматися обидві сторони. І все ж, незважаючи на те, наскільки "просунутими" в технічному оснащенні є сучасні видавництва, ігнорувати рядом вимог, вироблених досвідом попередників, не рекомендується. Насамперед з тієї причини, що таке ігнорування несподівано негативно може позначитися згодом на одному з етапів редакційно-видавничого процесу.

Правильно роблять у тих видавництвах, де поряд з електронною версією оригіналу вимагають представлення варіанту тексту, виведеного на папері. Перше знайомство з "плюсами" і "мінусами" оригіналу все ж краще з паперового варіанту. Що ж до самої електронної версії, то редактору на етапі приймання оригіналу важливо з'ясувати, у якій програмі здійснювався набір, чи стикуватимуться надані автором дискети з комп'ютерними програмами, "прописаними" у видавництві. Особливої уваги заслуговують електронні версії текстів, набраних за рубежем. Початкуючий видавець нерідко не відає, що переважна більшість текстів, скажімо, у Канаді чи США набирається на комп'ютерах у системі Macintosh, тоді як у Європі надається перевага системі Windows. Невміле поводження редактора з такими дискетами може призвести до автоматичного стирання записів. Хоча "перекомутувати" текст з однієї системи в іншу можна, але це мають зробити професіонали.

Серед вимог, які має поставити редактор перед автором під час прийняття оригіналу, обов'язковими залишаються дві:

оригінал має бути підписаний автором із зазначенням дати подання його до видавництва;

оригінал має бути комплектним і повністю закінченим.

Кілька зауважень щодо цих вимог. Підпис і дата, зазначені рукою автора, можуть бути важливими під час визначення термінів підготовки оригіналу та інших умов договору.

Комплектність оригіналу передбачає наявність у ньому усіх його складових: змісту, анотації, бібліографічних посилань, передмови (післямови), покажчиків, додатків та інших елементів, у залежності від виду і складності видання, а також ілюстративного матеріалу (штрихового та тонованого). Повністю викінчений автором твір - гарантія того, що у процесі редакційної підготовки не виникнуть проблеми із дотриманням графіків проходження на різних стадіях підготовки оригінал-макету у видавництві та випуском готового видання у світ на поліграфічному підприємстві. Поспішність, обіцянка автора донести останні розділи "ближчими днями", або зробити необхідні вставки вже у верстці видання можуть дорого обійтися згодом самому видавництву. На практиці не раз бувало, що такі "міни", закладені ще під час приймання оригіналу, несподівано вибухали згодом у залі судового засідання, де інколи вимушено з'ясовують свої стосунки посварені сторони.

Щоправда, бувають випадки, коли видавництво свідомо приймає "сирий" оригінал. Це коли тема є явно "гарячою", сенсаційною, а автор, володіючи фактажем, не здатен надати йому прийнятної літературної форми. Або ж коли замовник щедро й сповна фінансує витрати, але вимагає своїх, часом не реальних за звичайного "проходження" оригіналу, термінів виходу його в світ. Трапляється це і з виданнями до ювілеїв чи інших пам'ятних дат. У таких випадках видавництво гарячкове шукає "співавтора", яким, як правило, виступає досвідчений і надійний редактор.

І, нарешті, редактор на цьому етапі готує первинні документи для заведення "Облікової картки видання". Такими є:

творча заявка від автора, написана на ім'я керівника видавництва;

розгорнута анотація або план-проспект видання;

інформація про самого автора, включаючи точні паспортні дані.

Ігнорувати на початку такими, на перший погляд, дрібницями не можна. Адже наявна в цих документах інформація необхідна для складання проекту угоди з автором, підготовки матеріалів для розгортання промоції майбутнього видання, початку редакторської роботи з оригіналом.

Редакційний етап

Із полагодженням усіх питань підготовчого етапу (пошук потрібного автора, прийом авторського оригіналу та збирання первинних документів для оформлення облікової картки видання) розпочинається новий етап-видавничого процесу, який ми назвали редакційним.

Перед тим як поставити одержаний оригінал на конвеєр редакційної обробки, редактору в деяких випадках доведеться вирішити ще одне питання, пов'язане з рецензуванням.

У яких випадках рецензування майбутнього видання є обов'язковим? Тоді, коли готуються до друку:

підручник або навчальний посібник з грифом міністерства освіти та науки;

будь-який вид навчального видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється не на замовних засадах;

довідкове, енциклопедичне видання;

наукове, науково-популярне видання.

Питання спрощується, коли до видавництва надходить оригінал уже з рекомендаційним грифом. Виходить, що непросту процедуру рецензування взяв на себе автор або навчальний заклад, де "він працює. Як правило, це буває з нормативними підручниками, авторами яких є відомі в своїй галузі фахівці. У більшості ж випадків "пробиванням" грифів займаються самі видавці. Для цього слід упевнитись, що запропонований до видання оригінал є в усіх відношеннях якісним. Такої певності можуть додати (або розвіяти) рецензії фахівців.

Рецензією прийнято називати критичний твір, у якому розглядається й оцінюється опублікований твір (зовнішня рецензія, призначена для публікації у пресі) чи оригінал майбутнього видання (внутрішня рецензія, виконана на замовлення видавництва чи навчального закладу).

Надсилаючи оригінал на рецензування, видавництво підписує угоду з рецензентом, у якій чітко обумовлює терміни подачі рецензії та ставку винагороди за виконану роботу.

Редактор, приймаючи рецензію, має звернути увагу, наскільки правильно і повно вона оформлена. Як правило, цей жанр складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку, Вимогами змістової частини рецензії є обов'язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:

місце рецензованої праці серед уже опублікованих на цю тему;

новизна праці;

актуальність теми;

повнота охоплення матеріалу;

відповідність відібраного ілюстрованого матеріалу, темі;

доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатиметься видання.

Якщо в рецензії вказані суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які суттєво не впливають на структуру твору, можуть бути враховані у процесі редагування.

У видавничій практиці нерідко зустрічаються випадки, коли видавці ігнорують оцінками рецензентів, які переконливо та глибоко професійно обґрунтують висновок "не рекомендується друкувати" і все ж таке видання випускають у світ. Тут переслідуються передусім комерційні цілі, але грубо порушуються не лише норми видавничої етики, а й авторські права. Так вчинило, зокрема, видавництво "Юрінком Інтер", яке 1999 р. випустило в світ "Українсько-англійський словник правничої термінології", незважаючи на те, що рецензія викладача кафедри англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка О. Купрієвич на запропонований для фахової оцінки оригінал словника носила різко негативний характер. Більше того, видавництво без відома рецензентки поставило її прізвище на звороті неякісно підготовленого видання вже як наукового редактора. О. Купрієвич подала позов про захист честі, гідності й ділової репутації та стягнення моральної шкоди. Незважаючи на судову тяганину, спонукану самим юридичним видавництвом (справа дійшла аж до Верховного Суду України), позивачка виграла справу.

Вважатимемо, що в нашому випадку з рецензуванням усе гаразд. Отож, лише тепер за оригінал можна братися редактору. Йдеться про початок редагування.

У зв'язку із суцільною комп'ютеризацією видавництв і перенесенням сюди з поліграфічних підприємств практично усіх-процесів, пов'язаних із складанням, верстанням, макетуванням і виведенням готового оригінал-макета видання, придатного для поліграфічного відтворення, редакційний процес у видавництвах різного типу організований по-різному. У переважній більшості малих видавництв, що лише стають на ноги і випускають у рік від однієї до десяти назв, чи не всі функції підготовки до друку видання (набір, верстання, редагування, включаючи технічне й художнє, коректура) здійснює одна людина. У принципі, суміщення в одній особі кількох важливих функцій редакційно-видавничого процесу можливе. Однак це неминуче відіб'ється на якості підготовки видання.

Практика видавничої справи вже довела, що одна людина не може бути і редактором, і коректором одного й того ж видання. Якою грамотною і досвідченою вона б не була, помилки в оригінал-макеті будуть неминучими. Пояснення просте: при повторному читанні одного й того ж тексту відбувається процес звикання до нього, тому видавничі й коректорські "чортики" вже не так помітні. Потрібна "свіжа голова".

Нині в запалі зробити "революцію" в редагуванні (завдяки появі на столі редактора комп'ютера) деякі вчені та практики поспішили оголосити коректуру зайвою ланкою редакційно-видавничого процесу, а сам цей процес спростити ще й за рахунок ліквідації коректурного обміну версток на папері.

До чого призводить така непрофесійна поспішність - у цьому легко переконатися, коли побіжно переглянути новинки деяких так званих комерційних видавництв нової генерації. Верстку поки що не можна доводити до кондиції лише на екрані - без паперового її варіанту. Ця вимога є особливо актуальною, коли йдеться про серйозні, престижні видання.

Таким чином, не беручи до уваги "новаторства" малих видавництв, зосередимо увагу на одному з оптимальних варіантів порядку проходження оригіналу в редакції середнього чи спеціалізованого видавництва.

1. Перше читання (чи детальний перегляд) оригіналу редактором на екрані комп'ютера або на папері. (Раніше обов'язковою умовою завершення першого читання було складання редакторського висновку і затвердження його головним редактором. Нині переважна більшість видавців цю давню вимогу радянського видавничого процесу ігнорують).

2. Редагування тексту редактором на екрані комп'ютера у форматі А-4. (У ряді випадків, для прикладу, коли у виданні передбачений науковий редактор, таке редагування може здійснюватися на папері, з наступним внесенням оператором комп'ютерного набору виправлень редактора на екрані комп'ютера).

3. Робота з відредагованим текстом технічного і художнього редактора напередодні верстання. (Обумовлюються гарнітури і розміри шрифтів основного, допоміжного, службового текстів, заголовків, а також різноманітні виділення, відступи, спуски; вказуються місця для елементів художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо).

4. Верстання відредагованого тексту у конкретному форматі і у відповідності із вказівками технічного та художнього редактора. (Здійснюється оператором комп'ютерного набору або верстальником).

5. Читання першої верстки, звірка редакторських виправлень, внесених у форматі A4. Коректорські процеси зчитування і вичитування. (Ці два процеси важливо розрізняти. Зчитування - є співставленням зверстаного після редагування варіанту видання після редагування з його оригіналом; вичитування передбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, правильне розставлення розділових знаків, дотримання принципів уніфікації й однакового стилю представлення тексту).

6. Виведення підписної верстки на папір. Остання звірка попередніх виправлень.

7. Виведення оригінал-макета на плівки.

8. Виготовлення, редагування, звірка і виведення на плівки художнього оформлення зовнішньої та внутрішньої частин видання (здійснюється спільно редактором і художнім редактором або художником).

Виробничий етап

Виробничий етап видавничого процесу починається з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та укладання угоди з ним на друкування видання та передачі оригінал-макета з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація та договір з поліграфічним підприємством).

З цієї миті вся подальша робота з перетворенням оригінал-макета в конкретне видання здійснюється поза межами видавництва. І хоч серйозне поліграфічне підприємство найперше зацікавлене в якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.

1. Звірка й підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.

2. Звірка й підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блоку.

3. Звірка й підписання до друку сигнального примірника.

Видавнича практика засвідчує, що редакторський контроль на цьому, завершальному, відрізкові складного шляху проходження видавничого оригіналу таїть у собі немало прикрих несподіванок. Наведемо деякі з них, які змусять насторожитися видавця.

Можливі помилки в художньому оформленні;

невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художника видавництва, та реальним друкарським

відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на інший у результаті якогось дрібного втручання оператора-комп'ютерним на етапі кольороподілу після підписання макету художнього оформлення до друку);

літерні помилки у прізвищ авторів та заголовків видань, які запрограмовані були поверховим читанням редактора (скажімо, Маренко замість Макаренко, "гігієна" замість "гігієна", "англійською" замість "англійською"),

літерна чи й текстова розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;

розбіжність у назвах розділів змістової частини видання і шмуцтитулів.

Можливі помилки в книжковому блоці:

численні випадки літерних помилок (культура видання потребує спеціальної вклейки перед кінцевим форзацом із зазначенням виявлених на етапі звірки сигнальних примірників помилок та правильного варіанта прочитання);

незаповнені текстом суміжні сторінки якогось аркуша;

невідповідність ілюстрації змісту текстівки;

перевернута сторінка (а то й цілий аркуш).

Як бачимо, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому видавничого, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Я що не враховувати технічних вад друку - що інколи трапляються з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового накладу, беруть початок все ж у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії в створенні й подальшому побутуванні будь-якого видавничого продукту.

Заключний етап

Непросто визначити, від якої межі бере початок цей етап. У переважній більшості середніх І великих видавництв він настає після одержання редактором первинних документів від автора. Адже чим раніше буде продуманий і організований комплекс заходів, спрямованих на промоцію (просування на книжковому ринку) конкретного видавничого продукту, тим успішніше можна його реалізувати.

Завданням редактора на цьому етапі написання такого рекламного тексту, який би відразу "запрацював" на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабкий зміст книги компенсується успішною рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання раптом "залягає" на складі, бо і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для преси зроблені бездушно, не професійно, без живої іскрини.

Одне суттєве зауваження щодо форми реалізації редакторських виправлень і вказівок на всіх етапах видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору комп'ютерного набору, автору, технічному чи художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових шпальтах для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика віддавна виробила цілу серію простих, доступних для розуміння новачка, знаків, які стали називатися "коректурними". Побутують вони вже протягом століть і дійшли до сучасної, всуціль комп'ютеризованої, видавничої справи практично без суттєвих змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки для дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, чи невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи немає) однозначно характеризуватиме професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу.

Отже видавничий процес - це сукупність обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск у світ того чи іншого виду видавничої продукції.

Головною метою видавничої діяльності будь якого видавництва є підготовка і випуск у світ видавничої продукції, тому основу видавничої діяльності складає видавничий процес.

Размещено на Allbest.ru