Документування видавничої діяльності (на прикладі видавництва "Лугань")

Занепокоєння викликають, власне, не самі ці цифри. Насторожує інше: послідовна й підсилююча тенденція щодо консервації цього становища. Маємо, так би мовити, проблему з довгою бородою, яку нікому не вдається за останні десять років хоча б укоротити. Для глибшого розуміння ситуації, що склалася, варто бодай фрагментарно окреслити той суспільно-політичний фон, який визначав характер діяльності видавців і поліграфістів України в останнє десятиліття розвитку держави.

5 липня 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову щодо державного захисту книговидання та преси України в умовах переходу до ринкової економіки, згідно з якою Кабінету міністрів було доручено передбачити пільгове оподаткування видавництв та торговельних організацій, які видають і реалізують літературу, що виходить українською мовою. Як результат -- із січня 1992 року від сплати податку звільнялися ті видавництва, що здійснювали випуск літератури українською мовою та мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше 70 відсотків загального їхнього виробництва.

Таким мудрим рішенням тодішній Голова Верховної Ради України і майбутній перший президент суверенної України Леонід Кравчук назавжди увійшов в новітню історію українського друкарства, як прозірливий державний діяч, який по-справжньому оцінив вагу і значення українського друкованого слова для становлення державності й утвердження української національної ідеї. Однак своєрідний ренесанс новітнього українського книговидання тривав недовго.

Сформований після виборів нового президента Леоніда Кучми новий склад Кабінету міністрів відмінив цю пільгу для вітчизняних видавництв з 1 січня 1994 року. Українська книга в умовах різкого зменшення державного замовлення, відсутності дотацій та пільг ставала економічно не вигідною, а для багатьох видавців -- і непотрібною.

Особливо загрозливою ця тенденція стала з 1996 року, коли Росія, турбуючись про власний інформаційний простір на теренах колишнього СРСР, запровадила, за аналогом більшості високорозвинених держав світу, нульову ставку податку доданої вартості на всю друковану продукцію. Україна ж, навпаки, ризикуючи повністю втратити цей простір, довела величину цього податку до 20 відсотків, зрівнявши книгу з виробами будь-яких інших галузей народного господарства і опинившись за цим показником практично у хвості усіх держав світу.

Середина 90-х років увійде в новітню історію безрезультатною боротьбою українського книговидання за своє виживання і спробами його представників позитивно зрушити це питання через зміни в законодавчому полі. В цю пору велася неприхована боротьба і в комісіях парламенту, і в міністерських коридорах, і серед видавців за підготовку цивілізованого Закону про видавничу справу.

Під час розробки у 1995 році концептуального варіанту проекту Закону України "Про захист інформаційного простору України, державну підтримку засобів масової інформації і національного книговидання та соціальний захист їх працівників" здійснювалися неодноразові спроби відновити існуючу до 1994 року законодавчу норму про пільги для видавництв, які випускають не менше 70 відсотків літератури українською та іншими мовами національних меншин. Однак вони виявилися невдалими.

1995 рік. Парламентом України було "провалено" Закон про видавничу справу, на який покладалися великі надії.

Поданий пакет документів щодо порятунку української книги Верховна Рада розглянула у вересні 2000 року і... перенесла розгляд цього питання на січень 2001 року.

Законопроект "Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з питань оподаткування в частині, що стосується видавничої справи" з великими труднощами був проголосований аж наприкінці березня 2001 року. Творці вітчизняної книги з нетерпінням очікували публікації затвердженого парламентом держави "свого" багатостраждального Закону. Та цього разу все закінчилося повною несподіванкою і для прихильників, і для опонентів: проголосований конституційною більшістю депутатів Закон через кілька днів, у результаті, правдоподібно, закулісних ігор, був... відкликаний. Випадок у законодавчій практиці безпрецедентний.

Переголосування цього закону, з порушенням регламенту, відбулося у травні 2001 року. Документ вийшов усіченим, переполовиненим, мало сприятливим до започаткування кардинальних змін, тому виявився недієвим і не зміг змінити ситуації на краще. "Напівпідпільно" прийнятий закон враховував лише інтереси окремих кланів, а не всіх виробників національного продукту.

Реалізація суперечливих положень цього документа не призвела до суттєвого зниження собівартості друкованого продукту в Україні. Не випадково видавці й поліграфісти назвали цей закон відкупним і окозамилювальним. До того ж, термін дії його в часі надто обмежений -- до 1 січня 2003 року.

Практика новітнього етапу розвитку української видавничої справи засвідчує одну печальну традицію. Як метод заспокоєння чи охолодження активності захисників українського друкованого слова (це неодноразово проявлялося в створенні чи то комітету порятунку української книги, чи опублікуванні у пресі підписаними відомими діячами відкритих листів на адресу Президента чи Прем'єр-міністра), в адміністрації Президента наспіх готувався Указ глави держави такого змісту, який не міг не вселяти оптимізму -- як щодо назв цих указів, так і його словесного наповнення.

Найпоказовішими в цьому є бодай ось ці три Укази Президента України -- "Про державну програму розвитку національного книговидання та преси" (26 лютого 1995 року), "Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи" (23 липня 1998 р.) та "Про додаткові заходи державної підтримки національного книговидання і книгорозповсюдження" (9 листопада 2000 року). Констатуючи у преамбулі величезну роль "національного книговидання і книгорозпов-сюдження у формуванні інформаційного простору держави та з метою посилення державної підтримки видавничої справи і вдосконалення системи книгорозповсюдження України", творці таких указів, які підписує глава держави, обіцяють народу і бюджетне фінансування випуску суспільно необхідної літератури на умовах державного замовлення, і виконання попередніх програм, і створення української мережі книготоргівлі, і забезпечення населення регіонів українською книгою, і багато інших у цілому нагальних справ, що нагромадилися в гуманітарному блоці українського державотворення.

Однак минають місяці, роки, і практично жоден з тих пунктів указів сповна не виконується. Та й не може виконатися, оскільки такі важливі документи хибують найголовнішим -- відсутністю конкретики в зобов'язуючій частині. Кабінетові Міністрів, міністерствам, відомствам, обласним адміністраціям в черговий раз пропонується "вжити заходів", "розробити і затвердити програми", "вдосконалити систему", "вирішити питання", "запровадити механізми". Не дивно, що "в щоквартальних інформаціях про стан виконання" цих указів можна віднайти елементарні відписки, окозамилювальний зміст яких бюрократична державна машина відпрацювала сповна.

Початок 90-х років був бурхливим і нестабільним періодом становлення нової тематичної палітри книговидання. Свобода слова і друку давала можливість мало не кожному відчути себе і редактором, і видавцем, коли дехто з початківців (та й старожилів книжкового світу) за місяць-два ставав мільйонером, а згодом і мільярдером, спритно "викидаючи" на зголоднілий і невибагливий книжковий ринок чергові партії "кама-сутр", "анжелік", "амазонок" чи наспіх "упорядкованих" різноманітних томів детективного чтива.

У таких умовах перед видавництвами поставала проблема вироблення власної концепції розвитку. Йшлося про те, кого і що видавати в нових умовах розвитку суспільства. Для видавництв, які спеціалізувалися, скажімо, на науковій і навчальній літературі, це питання особливо гостре. Адже зміни відбувалися в суспільній свідомості, поглиблювалися державотворчі процеси, докорінно змінювалися навчальні програми у вищих навчальних закладах, запроваджувалися нові дисципліни. Як оперативно забезпечити ці програми новими підручниками, посібниками, які авторські колективи створювати, якого рівня літературу вони запропонують до видання, якщо зайняти вичікувальну позицію? Як взагалі встигати за тими змінами, які мало не щодня вносило нестабільне, тривожне сьогодення, готуючи до видання не газету, а книгу?

В останнє десятиріччя розвитку вітчизняного книговидання на ринку пропозиції книги і ринку попиту на неї відбулися кардинальні зміни, які помітно вплинули на тенденції книговидавничого ринку і поведінку читача (покупця). В недавні радянські часи вітчизняний читач змушений був купувати лише те, що пропонували їм видавництва, політику яких, у свою чергу, диктували партійно-ідеологічні органи "згори". Книга несла в собі передусім "виховний", "ідеологічний" заряд, а не "пізнавальний", "споживацький", як це прийнято розуміти в західному світі.

Як тільки всі заборонницькі й обмежувальні шлюзи щодо друкованого слова в перші роки української незалежності буди знесені, саме читацькі смаки стали визначальними в поточних і перспективних планах діяльності більшості видавництв.

Коли схематично виокремити тенденції, що панували на цьому ринку в тематичному діапазоні, то можна простежити, як за швидкозмінюваними читацькими смаками змінювався й характер і книжкових розкладок, і полиць спеціалізованих магазинів.

На першому місці за накладами і кількістю назв тривалий час домінували книги двох, таких протилежних за тематикою, напрямків -- сексуально-еротичного та... історичного. З одного боку, спостерігалися немалі черги за різноманітними "кама-сутрами", "амазонками", "анжеліками". З іншого, -- не менший попит був на заборонені раніше твори М. Костомарова, М. Грушевського, Д. Драгоманова, М. Аркаса, І. Огієнка. Ті видавництва, які вчасно зорієнтувалися і за структурою та кадровим потенціалом були гнучкі й динамічні, протягом одного-двох тижнів додруковували додаткові десятки, а то й сотні тисяч примірників таких книг, які розходилися практично з-під коліс.

Поступово на зміну цій тематиці приходила література, що за змістом була ближчою до нашої недавньої, радянської, історії, в основі якої -- прихована від мільйонів співвітчизників правда про тоталітарний режим, сталінізм, періоди хрущовської відлиги та "перестройки". Справжніми книжковими бестселерами, право на перевидання яких виборювали, після "товстих" літературних журналів, немало вітчизняних видавництв, стали твори, скажімо, Д. Волкогонова, Б. Єльцина, П. Шелеста, репринтні видання періоду УНРта передруки з діаспорних видавництв.

Переживши романтичний період національного пробудження і дещо перенаситившись такою "важкою" тематикою, наш читач протягом короткого часу спонукав своїми потребами до зміни характеру книжкових розкладок: "правити бал" на них стали твори класиків детективного жанру (А. Крісті, Ж. Сіменон, Д. Чейз). На зміну їм прийшли незабаром романи жахів та література легких жанрів (різноманітні любовні пригоди), які пізніше доповнилися кримінально-бандитською тематикою сучасних авторів (усілякі "розборки" різних рівнів, "Петербурга й москви бандитські") та фантастикою.

У проміжку між тими тематичними блоками, але нетривалий час, було модним купувати для своєї домашньої бібліотеки й для подарунків близьким книги поточних телевізійних серіалів, здебільшого "мильних" латиноамериканських. Варто згадати хоча б шалений успіх книжкових видань, що з'являлися в продажу буквально із завершальними серіями "Багатих, що теж плачуть", "Нікого, крім тебе" і навіть дуже кримінального італійського "Спрута".

З другої половини 90-х років книжкові розкладки такого штибу стали поступово витіснятися так званою діловою літературою ринкової тематики (право, економіка, фінанси, менеджмент, маркетинг). Обсягові, видані в оправах, переклади зарубіжних авторів із цих галузей знань стали доповнюватися десятками книг сучасних вітчизняних авторів.

Нова хвиля читацького попиту винесла на ринок різноманітну літературу з вивчення іноземних мов, комп'ютерної тематики. Окремим потужним блоком на перші місця і за кількістю назв, і за накладами стали виходити навчальні видання. Міцно й надовго утверджуються на книжкових розкладках і полицях в останні роки довідники, словники. Повільно, але впевнено, з огляду на входження України до європейського дому й пожвавлення туристичного бізнесу, розширюється асортимент і -- найголовніше -- якість видань краєзнавчо-туристичного характеру. Цей тематичний блок, судячи з його стрімкого розвитку в країнах Східної Європи, безумовно, має добру перспективу.

Активно формується новий тематичний блок, який можна умовно назвати "література масового попиту сучасних вітчизняних авторів". Феномен сучасних українських письменників Андрія Куркова, Юрія Андруховича, Марини і Сергія Дяченків, Олді (літературний псевдонім Д. Громова та О. Ладиженського) і Андрія Валентинова, твори яких за кордоном часто потрапляють у перші десятки списків книжкових хіт-парадів, спонукали вітчизняних видавців піти на певний ризик і спробувати переконати українського читача купувати книги доморощених, але "розкручених" авторів. Вдалим тут може бути приклад з книгою Ю. Рогози "День народження Буржуя": тираж її, що розійшовся по Україні за кілька місяців, склав 70 тисяч примірників.

Таку строкату і хвилеподібну еволюцію пережив український видавничий ринок протягом останніх десяти років, набуваючи нині (у контексті розвитку читацьких смаків і запитів) більшої стабільності й прогнозованості. Це зовсім не означає, що умовно розміщена автором послідовність у зміні цих смаків є усталеною, раз-назавжди сформованою і більше ніколи не повторюваною. В усі часи, незалежно від суспільно-політичних змін у кожній державі, завжди була і буде певна категорія читачів, що потребуватиме книг не просто взагалі, а лиш з певного тематичного блоку, для конкретного споживацького призначення. І серйозні суб'єкти книжкового ринку, прогнозуючи ці зміни, ретельно вивчаючи тенденції, що відбуваються на ньому, мають вчасно й безпомилково віднайти саме "свого" читача на саме "свою" книгу. Адже від цього залежить кількість таких видань, їхній максимальний наклад і, що не другорядне, ціна, а, отже, й економіка видавництва.

Незважаючи на економічні негаразди, в суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу -- навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню. Задовольнити цей попит не вдається не стільки через високу ціну книги, скільки через її географічну недоступність.

1.3.3 Сучасні проблеми

Політична ситуація в Україні та кризові явища вплинули не тільки на політичне та економічне життя суспільства, але й кожної особи зокрема, що як результат зачепило таку культурно-просвітницьку та духовну сферу діяльності як видавничо-поліграфічна. Таким чином актуальним є проведення дослідження особливостей формування та становлення видавничої діяльності українського суспільства в контексті використання основних принципів і методів менеджменту інформаційно-комунікаційної сфери.

Євроінтеграційна стратегія державницької політики України становить своїм пріоритетом у зовнішній і внутрішній політиці орієнтир на використання досвіду європейських країн та світу. Звідси проглядається зростаюча динаміка взаємовідносин з європейськими інтеграційними інституціями. Отже, політична та інформаційна інтеграція України в європейський та світовий інформаційний простір спричиняє різкому зростанню інформаційних потоків, що повинно створити передумови формулюванню та реалізації відповідних задач і проблем нового типу та створення моделі національного розвитку соціальних комунікацій і, як невід'ємною визначальною складовою - видавничо-поліграфічна сфера українського суспільства.

Мета даної частини дослідження є обґрунтування системних засад на основі аналізу сучасного стану в умовах глобалізації та регіоналізації соціальних комунікацій для забезпечення передумов створення сучасної видавничої діяльності українського суспільства здатної відображати процес формування повноцінного національного інформаційного простору.

Об'єктом дослідження є видавнича сфера українського суспільства в умовах кризи.

Предметом цієї частини дослідження є проблеми та перспективи формування національної видавничої діяльності в умовах глобалізації, регіоналізації та кризових явищах в Україні.

Дослідження полягає в розкритті системних засад формування видавничої галузі України в умовах глобальної інтеграції світового суспільства, і України зокрема, та впливу кризових явищ. Об'єктивно на розвиток видавничої сфери вплинула не тільки світова фінансова криза, яка зумовлена економічними негараздами, але й криза управлінська, демографічна та політична.

Економічна криза вплинула на усі галузі промисловості і, особливо, на видавничу діяльність. Проведений аналіз у видавничій сфері за період 2008-2009 роки показав погіршення динаміки розвитку, яка характеризується значними перепадами і зменшенням активності на книжковому ринку України. Зменшення фінансування у видавничу справу, вплив ринку поліграфічних видань та набуття видавничо-поліграфічному комплексу характеру з яскраво вираженими регіональними ознаками призвели до розширення номенклатури видань та зменшення їх накладу у окремих видавництвах.

На сьогодні до видавничо-поліграфічної сфери ставляться жорсткі вимоги - це випуск друкованих засобів масової інформації за технологією "Print-on-demand", тобто в режимі реального часу. Вплив глобальної інформатизації привів до створення нової моделі видавничо-поліграфічного комплексу - комп'ютерно-інтегровані видавничо-поліграфічні системи та комплекси (Рис.1).

Рис. 1 Модель комп'ютерно-інтегрованої видавничо-поліграфічної системи і комплексу

На сьогодні книжковий ринок України характеризується тим, що книга поступово почала втрачати "лице" у вигляді: художньо-технічного оформлення, якості та змісту поліграфічних видань тощо, і як результат втрати національної та виховної функції, що спонукає виникненню державотоварних проблем. Однією з причин є інтенсивний розвиток інтернет- та медіатехнологій, що частково створили передумови витіснення друкованих видань. Проте впровадження у народному господарстві України комп'ютерно-інтегрованих видавничо-поліграфічних систем і комплексів дозволить забезпечити випуск друкованих видань високої якості та й у режимі реального часу з використанням принципу "Print-on-demand" (див. Рис.1).

Представлено на рис.1 модель видавничого комплексу здатна візуалізувати інформацію в паралельному режимі як на папері, тобто у вигляді друкованих видань, забезпечивши при цьому високу якість (натурність відбитку) засобів масової інформації, так і за технологією Pocketbook, і електронних носіях. Запропонована нами модель структури видавничої сфери дозволяє забезпечити візуалізацію інформації у вигляді пікселя-зображення на будь-якому "твердому" носії, що значно розширює можливості видавничо-поліграфічної діяльності. Розвиток таких автоматизованих комп'ютерних систем можливий за умов державної підтримки видавництв, тільки держава спроможна допомогти розвиватися і сприяти кращій діяльності книговидання чи взагалі випуску друкованих засобів масової інформації.

Насамперед, роль держави полягає в економічній підтримці підприємств, сприяти розвиватися та розповсюджуватися україномовній книжці в українській індустрії власної держави. Не оминемо проблему заполонення в Україні імпортного книжкового товару з Росії за значно дешевшу ціну, що зумовлює витіснення української книжки з українського прилавку. Приблизно 70% імпортованої книжкової продукції ввозиться без оплати мита і податків. Українське книговидання має змогу усунути свого конкурента на власному ринку, проте слід вирішити багато важливих проблем щодо покращення системи кредитування, знаходження методів спонсорування видавничих проектів.

Президент Української асоціації видавців та книго розповсюджувачів, Олександр Афонін зазначає, що книжкові торговельні мережі перебувають в залежності від російського бізнесу, тому що їхній асортимент продукції складає 80-90% провідних російських видавництв і, як правило, в них домінує розважальна, гуманітарна, наукова книги, а також різні підручники для середньої і вищої школи. Упродовж уже декількох останніх років кількість книгарень і книжкових яток постійно зменшується, ще в 1990 р. - 4 тис., а в 2009 р. - 600.

Сьогоднішній ринок наповнений сучасною літературою таких письменників, як: брати Д. і В. Капранови, О. Забужко, М. Матіос, Ю. Андрухович, І. Роздобудько. Вони стали відомими не тільки українському читачеві, але й здобули велику популярність у Європі, завдяки перекладам творів на польську, німецьку, чеську, хорватську, французькі мови.

Книжкову галузь необхідно кредитувати, а для цього потрібно давати кошти видавцям в кредит під доступний відсоток, також створити систематично налагоджену систему книгорозвитку щодо жанрових різновидів, щоб видавець зміг збільшувати обсяги назв видань. Наприклад, у Росії, навіть в період кризи, обсяг літератури постійно збільшується і якість видання не погіршується, а навпаки, продають з кращим оформленням.

Проблемою українського книговидання займаються багато вчених в даній галузі, такі як: О. Афонін, І. Драч, Н. Зелінська, В. Іванов, М. Тимошик, М. Сенченко, Т. Приступенко та багато інших.

Як зазначає О. Афонін "Книга - продукт соціальний, і будь-які потрясіння, що відбуваються у суспільстві, одразу ж знаходять своє відображення у зниженні купівельного інтересу до книги".

З 18 вересня 2008 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні" [5] і цей закон буде діяти до 1 січня 2015 року щодо надання пільг у кредитуванні. Відповідно, видавці і книгорозповсюджувачі будуть звільнені від ПДВ на прибуток у виготовленні книжкової продукції.

У першому кварталі 2009 року за назвами складає 40%, а от в другому кварталі лише 25%.

Порівнюючи випуск друкованої продукції у перших кварталах 2008 і 2009 рр. (Рис. 2), то тут ми бачимо незначну різницю. За даними Книжкової палати України у І-ому кварталі 2009 р. вийшло - 10 523 назв книг і брошур, накладом 21 412,4 тис. пр., то в 2008р. - 8 949 назв, накладом - 20 582 тис. пр..

Рис.2 Порівняльна характеристика випуску книг і брошур у перших кварталах 2008 і 2009 рр.

Якщо ж порівнювати кількість видань щодо мовного характеру, то тут ми бачимо суттєво покращення стану україномовних видань на ринку, оскільки українською мовою у 2008 р. вийшло книг та брошур - 6196 друк.од., а російською - 2115, накладом 11655,1, то у 2009 р. укр..м. - 6975 назв, накладом - 112,6; рос. мовою - 2656 друк.од., накладом - 125,6 (Рис.3).

Випуск книг і брошур видавництвами та видавничими організаціями за 2008-2009 роки (Рис.4) також суттєво на них відзначилася кризова ситуація, оскільки видавництвами з державною формою власності: кількість видань у 2008р. випущено - 365 друк.од., у 2009 р. - 403 друк.од.; видавництва іншої форми власності: у 2008 р. - 1416 друк.од., у 2009 р. - 1589 друк.од.; видавничі організації: з державною формою власності у 2008р. - 2445 друк. од., у 2009 р. - 2950 друк.од.; з іншими формами власності у 2008р. - 4723 друк. од., у 2009р. - 5581 друк.од.

Рис.3 Мовна характеристика випуску видань у перших кварталах 2008 і 2009 рр.

Рис.4 Стан випуску книг і брошур видавництвами у перших кварталах 2008 і 2009 рр.

За територіальною ознакою (Рис.5) випуск видань за 2 останні роки найбільше відзначилися: м. Київ, Харківська, Донецька і Львівські області. На І-ому місці - м. Київ (у 2008р. вийшло за кількістю видань - 3037 друк.од, за накладом 7 432,3 тис.пр.; у 2009р. - 3163 друк.од., наклад - 6757,4 тис.пр. ), ІІ-е місце - Харківська обл. (у 2008 р. - 1922 друк.од., накладом - 9023,7; у 2009р. - 2375 друк.од., наклад - 9704,7 тис.пр.), ІІІ-е місце - Донецька обл. (кількість видань у 2008р. - 547 друк.од., наклад - 1413,4 тис.пр; у 2009р. - 855 друк.од., наклад - 2022,1), ІV-е місце - Львівська обл. (у 2008 р. кількість видань - 487 друк.од., накладом - 279,9 тис.пр.; у 2009р. - 451друк.од., наклад - 245,3 тис.пр.). Звідси, ми бачимо, що У Львівській області найбільша кількість видань і наклад вийшло у 2008 році, а от в 2009 році випуск видань за кількістю та накладом помітно знизилась.

Рис.5 Стан виходу видань за територіальною ознакою

З вищенаведених діаграм, ми побачили стан випуску книговидань у важкий кризовий період з 2008 по 2009 роки і зрозуміли, що незважаючи на спад економіки книга існує і буде існувати з-за будь-яких обставин. Проте необхідно розробити певну схему щодо вдосконалення діяльності видавництв. Адже, за останніх три роки на одну людину припадає всього лишень 1,2 книги на рік. Такий випуск видань, вже на сьогоднішній день не забезпечує теперішні потреби українського суспільства в гуманітарних, спеціальних і технічних знаннях.

Згідно рішення "Про стан книгорозповсюдження в Україні та проект Концепції відновлення всеукраїнської книготорговельної мережі" розроблено план заходів щодо створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження [7]. У цьому рішенні, в першу чергу, розглядається книга як духовний продукт, що допомагає суспільству творчо мислити, допомагає впливати на мораль та культуру населення держави.

Зрозуміло, що вплив мультимедійних та Інтернет-технологій мають суттєвий вплив на сучасного читача, оскільки різко знизилось бажання до читання, проте книга - це продукт матеріальний, що живе вічно і потрібно все зробити, щоб її купувало більший відсоток населення. Для цього необхідно суттєво поповнити бібліотечні фонди, книгарні; розробити сайти на кожне видавництво чи поліграфічне підприємство з постійно оновленою каталогізацією нових видань, щоб читач зміг бачити нову інформацію, а не ту сторінку на якій вже рік залишається все без змін, хоча щомісячне поповнення відбуваються у видавництві. Необхідно постійно впливати і заохочувати споживачів новою інформацією, так би мовити "положити їм на стіл", книгорозповсюджувачі не повинні сидіти на місці. Зважаючи на те, що зараз інформація працює в усіх ЗМІ, без піар повідомлення не буде дієвим.

Сьогодні, через надзвичайно високий рівень витрат на підготовку та виготовлення видавничої продукції, високі поштові та транспортні витрати, кредиторську заборгованість юридичних осіб видавничих підприємств, стан книговидання не швидко зміниться. За Концепцією [7] передбачено спільне налагодження співпраці видавництв, поліграфічних підприємств, друкарень та бібліотек по всій території України, що сприятиме розвитку швидкої рекламної інформації про книгу.

Слід сказати, що для вирішення розв'язання видавничих проблем в Концепції пропонується: створення каталогу "Книги, що є в наявності та друкуються", як це взято з прикладу на Заході під назвою "Books in Print"; захист інформації від утисків влади; створення нових робочих місць у видавничій сфері (як правило, один редактор працює в особі редактора та коректора, виконуючи функцію два в одному), а також направити світоглядне бачення громадянина щодо національності та патріотизму.

Отже, вкрай важливим етапом у видавничі галузі - це забезпечити поповнення обігових коштів та знайти інвесторів (спонсорів) з інших сфер бізнесу і з їх допомогою вкласти гроші в українську книжку

Аналізуючи сказане вище можна констатувати про необхідність формування системної класифікації виробничих та соціально-політичних причин, що зумовлюють стан видавничої діяльності в Україні, розкрити їх прямий та опосередкований вплив на показники і як результат сформулювати системні засади ефективності функціонування видавничої сфери.

Таким чином головною умовою покращення діяльності видавничої сфери в Україні є впровадження системних засад у видавничо-поліграфічну сферу для формування національного інформаційного простору новітньої України, зокрема:

1.На основі дослідження стану та впливу сучасних засобів масової комунікації на інформаційну сферу українського суспільства запровадити системні засади вже розроблені та впровадженні у європейських та світових державах профільного типу, а також у різних сферах людської діяльності для забезпечення гарантії високої ефективності розвитку та діяльності видавничої сфери України.

2.Враховуючи те, що видавнича сфера набуває все більш яскраве вираження регіональності, необхідно інвестувати видавничі проекти на інтенсифікацію розвитку регіонів, що дає можливість через засоби масової інформації реалізувати глибинну сутність власної географічної, етнографічної, культурної та історичної специфіки.

3.Впровадження новітніх інформаційних технологій на основі запровадження у видавничій сфері комп'ютерно-видавничо-поліграфічних систем і комплексів здатних функціонувати у мережах за підтримки Інтернет-технологій та забезпечити випуск високоякісної кольорової (натурний відбиток) продукції накладом від одного відбитка до міліонна за технологією "Print-on-demand", тобто в режимі реального часу. Такий розв'язок задачі можливий за умов вкладення інвестицій у видавничу сферу як з боку держави, так і приватних структур. Крім цього необхідно змінити нормативно-правову базу здатного стимулювати процес випуску української книги чи українських засобів масової інформації.

4.Розширити на державному рівні міжнародну співпрацю з регіонами тих чи інших держав у видавничо-поліграфічній сфері, що забезпечить доступ до громадських формальних і неформальних організацій при ЮНЕСКО та ООН.

5.Інтенсифікувати роботу на подальший розвиток співпраці видавництв, поліграфічних підприємств, друкарень та бібліотек по всій території України, створення комбінованих бібліотек, тобто залучення в бібліотечний фонд електронних носіїв інформації та як результат інтенсифікації розвитку швидкої реклами про українську книгу чи ЗМІ. В якості рекламних засобів потрібно залучити: зовнішню, внутрішню та на електронних носіях і при цьому використовувати сучасні комп'ютерно-інтегровані видавничо-поліграфічні системи та комплекси, а також PR-техноологій.

6.Розширити дослідження над встановленням причинно-наслідкових зв'язків між соціально-політичним станом держави, видавничою сферою, культурно-просвітницькою діяльністю та процесом державотворення.

7.Встановлення причинно-наслідкових зв'язків формування стану видавничої сфери стане основою впровадження відповідних державних програм, проектів направлених на розвиток видавничої діяльності в Україні.

Висновки до частини 1

Документознавство досліджує документ як джерело інформації й засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ і документно-коммунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному й прогностичному планах процеси створення, поширення й використання документних джерел інформації в суспільстві.

Предметом документознавства є створення наукового знання про документ у єдності його інформаційної й матеріальної складових, про закономірності створення й функціонування документів у суспільстві.

Протягом усього періоду розвитку науки і культури йде процес накопичення інформації та знань, які фіксуються в документах. Кількість документів постійно збільшується.

Документ -- основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об'єктивність.

Документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до законодавства юридичну чинність. Юридична чинність документа ~ це властивість, надана документові правовими нормами, яка засвідчується складом та розташовуванням його реквізитів, зовнішніми ознаками та об'єктами його дії.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони -- писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

На основі аналізу сучасного стану видавничої сфери в Україні було узагальнено, систематизовано та структуровано концептуальні підходи, типологію та видавничо-поліграфічні технології, що впливають на інтенсифікацію розвитку видавничо-поліграфічної діяльності України.

Запропонована модель сучасного комп'ютерно-інтегровано-поліграфічного комплексу здатного забезпечити випуск українських ЗМІ та книги в режимі реального часу із використанням технології "Print-on-demand", і як результат випускати друковані видання накладом в одного до мільйона забезпечивши при цьому високу якість кольорової продукції. Такий підхід значно здешевлює друковане видання забезпечуючи при цьому високу оперативність та якість випуску.

Досліджено стан функціонування україномовного ринку книги чи ЗМІ і показана політика правлячої політичної еліти сучасної української держави у сфері видавничої діяльності як складової частини національного інформаційно-комунікаційного менеджменту України, наведена непослідовність і несистемність державної політики у видавничій сфері. Проведений аналіз показав на необхідність удосконалення нормативно-правової бази з метою забезпечення українській книзі та ЗМІ конкурентоздатності.

Встановлено, що подальший шлях розвитку видавничої сфери можливий за умов значного інвестування як з боку держави, так і приватної сфери. А також враховуючи те, що видавнича сфера набирає ознак регіональності необхідно забезпечити додаткове фінансування з боку місцевих органів самоврядування тощо.

Показано, що важливим чинником розвитку видавничої сфери в Україні є міжнародна інтеграція на рівні регіонів, громадських організацій при ЮНЕСКО, ООН тощо.

Розділ 2. Практичні аспекти документування видавничої діяльності

видавництва "Лугань"

Будь-яке підприємство в своїй діяльності стикається з великою кількістю документальної інформації, будь то договір, будь то заява про прийом на роботу або звільнення, бухгалтерська документація і ін. У видавничій же діяльності існують документи специфічні для даної галузі: видавничий договір на літературний твір, позовна заява і ін. В даній частині дослідження ми розглянемо на прикладі видавництва «Лугань» практичні аспекти документообігу у видавничій діяльності.

2.1 Аналіз стану документування видавничої діяльності на прикладі

видавництва "Лугань"

2.1.1 Історія видавництва «Лугань»

Видавництво «Лугань» (раніш «Ворошиловградська правда») вважалося поліграфічним мастодонтом колишнього СРСР. Це було одне з небагатьох підприємств, орієнтованих на книжно-журнальне виробництво. Загальний тираж друку центральних, республіканських газет складав близько 3 млн. в добу, а тираж книг -- порядку 100 тис. в місяць. Загальна площа, займана видавництвом, складала майже 6 гектарів, а більше 500 чоловік штату працювали у три зміни.

В результаті процесів по розділу майна, що відбувалися в Україні з кінця 1991 року, був партвидав -- видавництво «Лугань» було не тільки визначено об'єктом права державної власності, але і віднесено до розряду стратегічно важливих. А в 1997-м видавництво було включено в перелік об'єктів держвласності, що не підлягають приватизації.

Роки незалежності показали, що поліграфічні масштаби, доречні в СРСР, дуже громіздкі для Української держави. Весь цей час видавництво було надано саме собі і особливої опіки, у тому числі і з боку Держкомінформа, не відчувало. При що змінив першого директора Олега Дерябкина (що пішов з свого поста за рік до пенсії) почалися масові скорочення і неоплачувані відпустки. Більшість луганських газет сталі друкуватися в обласній і донецькій друкарнях, а за першим договором про спільну діяльність приватній фірмі була віддана сама високорентабельна ділянка «Лугані» -- цех офсетного друку.

Узяті в липні 1995-го і жовтні 1996-го для оплати товарно-матеріальних цінностей кредити під заставу майна видавництва навіть були частково направлені на виплату заробітної платні і обов'язкові платежі, але положення не змінили. Коли в червні 1999 року на виїзному засіданні Кабміну в Луганській області управління ОГА з питань друку і інформації розглядалося питання про завантаження потужностей видавництва «Лугань» держзамовленням на виготовлення підручників, при вивченні фінансових можливостей підприємства з'ясувалося, що засоби держзамовлення можуть просто піти на погашення заборгованості численним кредиторам, які ініціюють процедуру банкрутства видавництва.

Окрім виявлених практично по всіх напрямах фінансово-господарської діяльності підприємства порушень, комплексна перевірка в грудні 1999-го -- лютому 2000 року встановила, що статутна фундація і сума основних коштів видавництва все зменшуються; при загальній площі видавництва 5,97 га фактично використовувалося 16330,2 кв. м комплексу будівель, а об'єм виробництва в 1999 році склав 256,8 тис. грн. -- майже в чотири рази менше ніж в 1998-м.

З червня 1999 року підприємство фактично зупинило самостійне виготовлення поліграфічної продукції і працювало відповідно до договорів про спільну діяльність з приватними структурами, що використовують потужності держпідприємства для отримання власного прибутку.

Нема сенсу розглядати документообіг видавництва «Лугань» у теперішньому часу, т. я. дане видавництво являє собою видавництво-банкрут. Тому розглянемо документообіг видавництва «Лугань» в період початку ХХІ сторіччя.

2.1.2 Структура та сфера діяльності видавництва

Дослідження дають змогу вивести узагальнену структуру видавництва «Лугань» (Рис. 6).

Рис. 6 Схематична структура видавництва “Лугань”

«Лугань» не можна віднести до жодного з класичних типів видавництв. У його структурі присутні елементи західноєвропейських та американських зразків.

Видавництво "Лугань"

Юридична адреса:

вул. Лермонтова, 1-б, м. Луганськ, 91022, Україна

Телефон:

+38(0642) 53-12-19, 53-72-12

Директор - Луцкий Григорій Петрович

Зам. пред. правління

Мацкий Петро Михайлович

Телефон:

+38(642)531427

Штат видавництва: 120 чол.

Сфера діяльності:

- поліграфічне виробництво;

- послуги друкарського набору і фотонабору.

Види діяльності:

виробництво паперу і картону, друкарська і видавнича діяльність;

книги, брошури;

інші поліграфічні послуги.

Остання продукція видавництва:

1.Назва: Записки ката, або Політичні і історичні таємниці Франції в 2 томах

Автор: Сансон Анрі

Рік видання: 2003

Видавництво: Лугань

ISBN: 5-7707-3336-5, 5-7707-3337-3, 5-7707-3338-1

Сторінок: 880

Формат: FB2

Розмір: 5,3 Мб (+3%)

Короткий зміст:

Потомствений кат на сторінках цієї книги оповідає про відомі злочини, знаменитих злочинців XVIII-XIX вв., способах страти, методах катування і тортур. Члени сім'ї Сансонов були виконавцями вироків над Людовиком XV, Марією-Антуанетою, Дантоном і іншими історичними особами.

2.Назва: Романи пригод. Книжкова серія в 17 томах

Автор: Колектив

Рік видання: 2001 - 2002

Видавництво: Бук Чембер Інтернешнл, Лугань

Сторінок: 8500

Формат: FB2

Розмір: 13,8 Мб (+3%)

Серія:

Романи пригод - це ціле життя. Життя в світі, де дзвенить зброя, чується хода героя, пахне морем, а палацові інтриги обертаються запаморочливою гонитвою і кульбітами долі. В цьому зборі немає місця нудьзі. Динамічні сюжети, психологічні ігри і стрімкість оповідання: читаєш і не помічаєш, як швидко мчать сторінки.

2.1.3 Редакційно-видавничий процес та його документування

Редакційно-видавничий процес - це процес підготовки і випуску видання в світ від укладення авторського договору або розгляду авторського оригіналу до здачі тиражу в книготоргову сіть.

Процес складається з декількох стадій:

редакційна стадія передбачає оцінку і редакційну підготовку видавничого оригіналу до виробництва;

видавнича стадія включає вичитування і технічне редагування (технічну розмітку) видавничого оригіналу, підготовку оригінал-макету видання;

на виробничій стадії відбувається набір книги в друкарні, виконуються репродукційні роботи, друк, брошурування-палітурні і обробні роботи;

маркетингова стадія.

Загальні вимоги до побудови редакційно-видавничого процесу витікають перш за все з міркувань доцільності і необхідності забезпечення якості книжкової продукції:

побудова редакційно-видавничого процесу повинна виключати надходження у видавництво недопрацьованих «сирих» творів;

на різних стадіях цього процесу не повинне бути дублювання операцій;

процес повинен забезпечувати високу якість редакційної обробки і виготовлення оригіналів;

нарешті, редакційно-видавничий процес не повинен бути надмірним по відношенню до конкретних видань і економічним в цілому.

До виробничої стадії слід віднести додатково розсилку обов'язкових екземплярів і здачу готового тиражу книготорговим організаціям.

Основні вимоги до авторських і видавничих оригіналів визначаються ДСТУ 2734-94

Укладенню договору з автором передує попередня і деколи займаюча немало часу робота: підбір автора або авторського колективу, складання і затвердження плану-проспекту видання, при необхідності - його рецензування, а також, в окремих випадках - розгляд пробних глав майбутньої книги.

Видавництво зацікавлено в співпраці з самими кваліфікованими і обдарованими авторами, що працюють в тій області, якій присвячена що випускається їм література. Це торкається не тільки і навіть не стільки художньої літератури, яка у всіх на вигляді, але видань всіх видів і тематичних напрямів.

З часом кожне видавництво формує свій круг авторів, з якими воно працює постійно і з якого робить відбір при підготовці нового твору на заплановану тему. Як правило, видавці ведуть свою базу даних авторів.

Разом з тим, зацікавлене у власному розвитку видавництво зацікавлено і в розширенні свого авторського колективу.

Як правило, перш ніж укласти договір з автором, йому пропонується представити план-проспект майбутнього твору. На цьому етапі редактор разом з автором вже визначили тему і характер видання, основні вимоги, яким воно повинне задовольняти, а також його об'єм.

План-проспект видання в лаконічному, стислому вигляді розкриває зміст підрозділів твору, дозволяє видавництву не тільки повніше уявити собі його склад і тематичний зміст, але і структуру, а також глибину і широту обхвату теми.

Бажано, щоб автор проставив в плані-проспекті і об'єми підрозділів. Для редактора це важливо, оскільки дозволяє оцінити співвідношення структурних елементів твору, раціональність використовування його злагодженого об'єму. Кваліфікований підготовлений план-проспект включає також число і характер ілюстрацій, визначає склад додатків і апарату видання (покажчики, примітки і коментарі і ін.).

Звичайно, план-проспект для творів художньої літератури не потрібен. Тут обходяться звичайно узгодженням між автором і видавництвом теми і об'єму твору, іноді обмовляються головні герої і основні сюжетні лінії, що характерний головним чином для замовлених видань, творів, що продовжують початі серії і так далі. Для іншої літератури написання і затвердження плану-проспекту є обов'язковим етапом в роботі над книгою.

Схвалений редактором план-проспект повинен бути затверджений керівництвом видавництва.

Рецензія - це критичний розбір і оцінка того або іншого твору.

Рецензія може бути внутрішньовидавничою і зовнішньовидавничою. Перша виконується штатним співробітником видавництва, друга замовляється фахівцям, що не працюють у видавництві.

І в тому, і в іншому випадку рецензент допомагає видавництву відповісти на головні питання:

чи відповідає зміст затвердженому плану-проспекту і своїй назві;

наскільки враховує сучасний рівень розробок в області знань, якій присвячена книга;

чи відповідає мова твору читацькій адресі; які його позитивні і негативні сторони; які зміни повинні бути внесений автором в текст;

якщо це підручник або навчальний посібник, чи відповідає рукопис учбовій програмі і так далі.

Видавництво може погодитися або не погодитися з рецензентом - у будь-якому випадку рецензія допомагає видавництву вірніше оцінити зміст готового рукопису, її місце на ринку аналогічної літератури і перспективи реалізації, а значить в якійсь мірі і економічну ефективність проекту.

В серйозних виданнях прізвище рецензента указується на обороті титульного листа книги.

Після того, як затверджений план-проспект рукопису, з автором полягає договір.

Значення авторського договору (він же видавничий договір) полягає в тому, щоб сформулювати вимоги до твору, що замовляється, визначити обов'язки кожної із сторін, тобто автора і видавця.

Оскільки авторське право не передбачає укладення договору на використовування твору, який ще не створений, але може бути створений в майбутньому, передбачається можливість висновку авторського договору-замовлення, по якому автор зобов'язав створити конкретний твір і передати його видавництву для використовування.

Змісту авторського (видавничого) договору буде присвячено нижче. Тут же відзначимо, що договір підписується автором і керівником видавництва, а якщо договір полягає з колективом авторів, то всіма співавторами твору. Перший екземпляр договору зберігається у видавництві, другий передається автору.

У будь-якому випадку до підписання договору з автором видавництву необхідно з'ясувати у нього приналежність в даний момент виняткових авторських прав на використовування твору (якщо воно існує вже в готовому вигляді), а також наявність будь-яких договорів на цей твір, якщо такі існують.

Якщо йдеться про видання твору померлого автора, то договір полягає із спадкоємцями.

Не виключено, що автор має договір з літературним агентством або літературним агентом, які і представляють інтереси автора. В цьому випадку переговори про укладення договору можна вести або з агентством (агентом), або з самим автором, який також має право підписати договір.

Готовий твір автор повинен представити в строк, визначений договором. Якщо термін порушений, то рішення про подальшу долю договору приймає керівництво видавництва. У разі розірвання договору складається акт про припинення видання.

На першому етапі видавництво приймає рукопис на підставі оцінки її відповідності діючим нормативним документам, текстових оригіналів і оригіналів ілюстрацій, що стосуються.

Авторським текстовим оригіналом називається текстова частина твору, підготовлена автором (колективом авторів) для передачі у видавництво і подальшої редакційно-видавничої обробки. Він служить основою для виготовлення видавничого текстового оригіналу.

Авторські оригінали ілюстрацій є плоскими графічними або фотографічними зображеннями, призначеними для поліграфічного відтворення.

Залежно від виконання авторські текстові оригінали діляться на машинописні, друкарські для перевидання без змін (повторні), друкарські для перевидань із змінами, роздруки з кодованих оригіналів (підготовлених на комп'ютері), рукописними. Будь-яка форма представлення авторського оригіналу повинна бути обумовлений авторським договором.

Одна з найважливіших вимог, що пред'являються до авторського оригіналу - його комплектність, тобто повнота всіх його складових частин. В якнайповнішому вигляді він повинен містити:

титульний лист, оформлений відповідно до стандарту і підписаний автором (всіма співавторами) з позначенням дати здачі, загального числа сторінок, з переліком складових частин всього оригінала і числа одиниць в кожній частині;

текстовий оригінал, включаючий основний і додаткові тексти, а також ті елементи книги, які замовлені автору видавництвом (передмова, зміст, анотація, тексти колонтитулів, покажчики, затекстові примітки і коментарі, бібліографічний список, список ілюстрацій);

2-й екземпляр текстової частини оригіналу;

робочий зміст (перелік всіх без виключення заголовків);

авторські оригінали ілюстрацій (в конвертах);

текст підписів до ілюстрацій.

Якщо авторський оригінал відповідає приведеним вище вимогам, у видавництві реєструється термін його надходження і автор одержує розписку в отриманні його рукопису. Після ухвалення рукопису видавництво повинне дати автору відповідь, прийнято його твір до видання або не прийнято.

Прийнятий авторський рукопис видавництвом чи ні повинен повідомити редактора, який оцінює рукопис з погляду відповідності його змісту вимогам видавництва і дає висновок про придатність його до видання.

Із зауваженнями редактора і рецензента, якщо такий був, знайомиться автор, який їх приймає або обґрунтовано відкидає. На цьому етапі рукопис допрацьовується, після чого знов повертається у видавництво. Терміни доробки рукопису визначаються авторським договором. Можливо, що вже допрацьований варіант рукопису не повною мірою задовольнить видавництво - і автор буде вимушений взятися до додаткової роботи.

Нарешті всі питання зняті і рукопис схвалений. Сам факт схвалення фіксується письмово і затверджується керівництвом видавництва.

З схваленим і прийнятим до видання рукописом продовжує працювати редактор.

Редагування - це складова частина видавничого процесу, творча робота редактора спільно з автором над рукописом твору в цілях поліпшення його змісту і форми, підготовки до поліграфічного відтворення і випуску в світ.

Редагування - процес творчий і багато в чому залежить від типу видання. Кожний новий рукопис вимагає від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей.

Зміна економічного середовища і упровадження нових редакційно-видавничих технологій, заснованих на використовуванні електронно-обчислювальної техніки, внесли помітні корективи в роботу редактора, але єство, мета і задачі редагування не змінилися.

Працюючи над текстом рукопису, аналізуючи його, редактор оцінює обґрунтованість авторської думки, достовірність що приводяться в рукописі фактів, точність визначень і формулювань, аргументованість висновків, послідовність викладу матеріалу, його структурну організацію і інші особливості тексту.

Значну частину в процесі редагування займає редакційна правка авторського оригіналу. По ступеню і характеру що вносяться в текст змін розрізняють декілька видів редакційної правки:

вичитування - виправлення технічних погрішностей при підготовці перевидань без переробки, а також офіційних і документальних матеріалів;

скорочення - виправлення з метою обмежити текст певним об'ємом;

обробка - виправлення ідейно-смислові, фактичні, композиційні, логічні, стилістичні, але без корені перетворення тексту;

переробка - корені зміни авторського тексту, який служить лише основою для остаточного тексту видання.

Як правило, працюючи над текстом, редактор використовує всі перераховані види правки в різних поєднаннях.

Методика редакційної правки припускає наявність ряду правил, доцільність яких підтверджується досвідом. До числа таких правил відносяться наступні:

не починати правити, не познайомившись з текстом в цілому, не виявивши його загальні особливості, достоїнства і недоліки, не визначивши головні редакційні задачі;

правити тільки після того, як встановлена і точно визначена причина незадоволеності текстом і продуманий шлях її усунення;

не виходити за рамки допустимого редакторського втручання в текст, тобто розміряти правку з авторським задумом;

обмежуватися по можливості мінімумом поправок, не віддаляючись від авторського тексту і використовуючи для правки авторськими мовними засобами;