Мовленнєві помилки

Оскільки лексичні помилки та причини їх породження - взаємопов'язані елементи, ми вважаємо за необхідне звернути детальну увагу на окремі типи лексичних анормативів, проаналізувати їх з метою виявлення оптимальних шляхів усунення цих негативних явищ із текстів засобів масової інформації на різних етапах редакційно-видавничого процесу.

2.2 Аналіз найсуттєвіших лексичних помилок у миколаївських засобах масової інформації

Найбільш прийнятною і обґрунтованою, на нашу думку, класифікацією лексичних помилок у журналістських текстах є класифікація розроблена Т. Бондаренко. На базі цієї класифікації, взявши за основу дослідження тексти періодики та повідомлення із мовлення м иколаївських ЗМІ, ми проаналізуємо основні типи лексичних помилок.

Семантична модифікація лексем.

Результати лінгвообстеження журналістських матеріалів дозволяють підсумувати, що одним з активних лексико-семантичних процесів на сучасному рівні є значеннєва модифікація окремих одиниць. На думку Т. Бондаренко, під семантичною модифікацією (від лат. modificatio - видозміна, перетворення, поява нових ознак, властивостей) слід розуміти такий лексико-семантичний процес, у результаті якого слово втрачає свою концептуальність, системність, семантику і набуває властивостей, які нормативно йому не притаманні. Значеннєво модифіковані одиниці фіксуємо тоді, коли використовується слово, близьке до висловлюваного поняття, але не точне за змістом чи нехарактерне для сполучення з іншими словами у певному контексті.

Незважаючи на наявність однакового фактора, що зумовлює породження помилок, - негативної дії інтерференції, - поняття семантичної модифікації слід відрізняти від калькування. На думку Е.М. Ахундзянова, семантична інтерференція відбувається в основному в двох напрямах:

1) лексичного чи структурного калькування, коли запозичується форма слова і спосіб її передачі;

2) семантичного запозичення чи семантичного калькування, тобто запозичення тільки внутрішньої форми [12, с. 86].

Відповідно до наукових міркувань дослідника, у дипломній роботі виділяємо інтерфереми як теоретично можливі утворення, але не мотивовані ні номінативно, ні стилістично. З'являючись у мові внаслідок впливу російської мови, інтерфереми не входять до лексичного складу і не вживаються з жодним із значень у будь-якій комунікативній ситуації. У другому випадку йдеться про семантично модифіковані одиниці, що, навпаки, є складовою лексики сучасної української літературної мови, але характеризуються іншою семантикою, яка суперечить загальному значенню контекстної інформації. Такі модифіковані одиниці можуть нормативно вживатися в інших семантико-синтаксичних умовах.

Використовуючи для аналізу міську періодику, виявляємо такі семантичні модифікації лексем: «Через спекотну погоду, що встановилася в області, зберігається високий ступінь пожежної небезпеки» (В області через спекотну погоду зберігається високий ступінь пожежної небезпеки); «До відома мешканців міста Миколаєва» (До відома жителів міста Миколаєва); «…здобули честь бути членами журі» (…мали честь бути членами журі); «На вулиці Інженерній скоєно ДТП» (На вулиці Інженерній трапилось ДТП); «…приїхавши на особистому тракторі» (…приїхавши на власному тракторі); «Мікроавтобус знаходиться на особистому подвір'ї» (Мікроавтобус знаходиться на його подвір'ї); «Громадянські шлюби не викликають здивування» (Громадські шлюби не викликають здивування); «Наша партія являється безпосереднім учасником цієї акції» (Наша партія є безпосереднім учасником цієї акції); «Симптоми отруєння виявляються наступні…» (Симптоми отруєння такі…); «З однієї сторони рішення звернутись до Центру за домогою було усвідомленим» (З одного боку рішення звернутись до Центру за домогою було усвідомленим); «…Вологість повітря у регіоні співпала…» (…Вологість повітря у регіоні досягла показника…) [43].

Прикладом семантичної модифікації може слугувати використання лексеми «задача» з ненормативним значенням «наперед визначеного, запланованого для виконання обсягу роботи, доручення, мети» у такому реченні: Головна задача - забезпечити максимальну прозорість закупівель… [НІС-ТВ]. Ця помилка зумовлена передусім впливом російської мови, де семантичне поле слова «задача» ширше, ніж українського співзвучного відповідника, оскільки названа лексема в українській мові може вживатися лише із значенням «питання математичного характеру, що розв'язується обчисленням за визначеною умовою» [11, с. 294]. Семантиці наведеного контексту відповідає нормативна лексема - завдання. Описана лексична помилка зумовлюється не лише лінгвальними факторами - дією інтерференції, а й позамовними - недосконалістю сучасних лексикографічних праць, де слова «задача» і «завдання» подано як абсолютні синоніми.

Серед дібраного фактичного матеріалу можна виділити найуживаніші у мові ЗМІ семантично модифіковані лексеми, поява і функціонування яких зумовлюється різними факторами.

Першу групу становлять випадки вживання слова у невластивому значенні, породжені тим, що для більшості російських лексем характерним є звуження семантики і відповідно наявність в українській мові різних еквівалентів, які відображають семантичні відтінки багатозначного слова російської мови [7, с. 82].

З метою дотримання логічності та послідовності викладу матеріалу розглянемо значеннєво модифіковані лексеми першої групи з урахуванням їх частиномовної приналежності.

Семантично модифіковані лексеми-іменники. У мові сучасних ЗМІ чітко окреслюється тенденція до ненормативного вживання іменника об'єм у контекстах, що мають значення «розмір, величина чого-небудь; зміст з погляду його величини, кількісного вираження, значення, важливості» [11, с. 353], наприклад: Об'єм виконаної роботи… [ТАК ТВ]. Семантична модифікація цієї лексеми відбувається під впливом російської мови, де значення слова рос. «объём» ширше, ніж українського відповідника, оскільки в українській мові функціонують дві номінанти - об'єм та обсяг, причому об'єм може вживатися лише для передачі «фізичної величини якогось тіла із замкнутими поверхнями, що вимірюється в кубічних одиницях» [14, с. 536]. Незважаючи на відсутність у тлумачних словниках чіткої настанови на диференційоване вживання лексем обсяг і об'єм, наведене речення, однак, слід відредагувати, замінивши ненормативну одиницю на правильну: обсяг роботи.

Семантична модифікація прикметників. У медіа-матеріалах продуктивним є ненормативне вживання прикметника наступний, що в українській мові має значення «який настає, розташовується або з'являється слідом за чимось; найближчий після чогось; який має відбутись» [14, с. 483] і не може використовуватися для передачі семантики вказівного займенника такий, що вживається перед поясненням або переліком явищ, ознак тощо. Недиференційований підхід до семантичної структури багатозначного російського слова «следующий» та українських еквівалентів з вужчою семантикою зумовлює появу лексичних помилок у реченнях: Наступні напрями діяльності центру… [ТАК ТВ] (замість такі).

Значеннєва модифікація дієслівних утворень. Чимало дієслів російської мови, що характеризуються широким семантичним полем, мають в українській мові різні відповідники, які в свою чергу відзначаються особливостями функціонування. Внаслідок негативного впливу російської мови, де слово «являться» може виконувати роль дієслова-зв'язки, відбувається семантична модифікація лексеми являтися, що нормативно функціонує лише із значеннями, властивими спільнокореневому префіксальному синонімові з'являтися. На підставі цього вживання окремої одиниці у реченні: Наша партія являється безпосереднім учасником цієї акції [30] - кваліфікуємо як помилку, оскільки в українській мові роль дієслівної зв'язки нормативно виконує лексема бути (є).

Основні значення російського дієслова «поднимать» в українській мові передаються не одним, а кількома словами. Так, вживання лексеми піднімати нормативно доцільне тоді, коли йдеться про переміщення предмета на вище місце чи підняття його із землі. У сполученні зі словами питання, розмова, проблема, процес слід використовувати дієслово порушувати, яке у цьому випадку матиме значення «розпочинати дії у відповідь на що-небудь, реагувати на щось» [14, с. 387]. Неврахування значеннєвих особливостей названих слів в обох мовах посилює дію процесу семантичної модифікації, про що свідчать випадки вживання у невластивому значенні лексичних одиниць: На наступному зібранні громади обов'язково піднімуть це питання [30]. На місці виділеної лексеми потрібно вжити дієслово порушувати, оскільки саме воно не суперечить семантиці контексту.

У процесі лінгвоаналізу журналістських матеріалів виявлено речення: Рішення комітету розповсюдилось на всі амбулаторії району [30], де дієслово розповсюджуватися вживається у невластивому йому значенні, оскільки, згідно з лексичною нормою, воно можливе лише тоді, коли йдеться про передачу, продаж чого-небудь багатьом людям для ознайомлення. Семантично точною до контексту є лексема поширювати, що означає збільшувати сферу впливу, робити приступним, відомим для багатьох [14, с. 514]. Поява такої лексичної помилки прогнозується впливом російської мови, де для відтворення семантики українських слів функціонує одна багатозначна лексема «распространять».

Слід зауважити, що у лексикографічних працях слова поширювати і розповсюджувати досі кваліфікувалися як взаємозамінні синоніми, проте динаміка норм, зміни у соціумі та інші фактори вимагають критичного оцінювання багатьох словникових статей, зокрема і тих, що тлумачать названі лексеми.

Семантично модифіковані прислівники. Дібраний лексичний матеріал дозволяє зробити висновок про те, що внаслідок впливу російського слова относительно, яке має кілька значень, відбувається семантична модифікація лексем української мови, свідченням чого є таке речення: мешканці ніяк не прокоментували ситуацію відносно заподіяного лиха [НІС-ТВ]. Названа лексема не може функціонувати з прийменниковою семантикою, з цією метою слід вживати такі службові слова, як про, щодо, з приводу, стосовно. Незважаючи на те, що словники фіксують і прийменникове значення лексеми відносно, виділене утворення потребує правки, оскільки на сучасному етапі розвитку мови виходить за межі її системних можливостей (щодо заподіяного лиха).

Нами виявлено ненормативні утворення, поява яких зумовлюється складною значеннєвою природою синонімії, адже не всі близькі за значенням слова мають спільні позиції, де можуть нейтралізуватися їх семантичні відтінки. Залежно від повного чи неповного збігу лексичних значень мовознавці виділяють синоніми і квазісиноніми (лат. quasi - майже, приблизно). З метою передачі глибинної суті найрізноманітніших проявів позамовної дійсності журналістові слід пам'ятати, що лише абсолютні синоніми мають тотожні, ідентичні, взаємозамінні лексичні значення. Квазісиноніми ж у зв'язку з наявністю смислових чи емоційно-оцінних відтінків «не підлягають семантичній нейтралізації» [32, с. 86], тобто не характеризуються взаємозаміною без додаткових значеннєвих або експресивних втрат. Нейтралізація значень не характерна для синонімів житель, мешканець, житець (розм.), пожилець (розм.), жилець (рідше), обиватель (заст.), насельник (рідко) [45, с. 48-49], оскільки вони не взаємозамінюються у відповідних контекстах. Перші два слова виступають носіями специфічної інформації про денотата, адже іменник житель доречний тоді, коли йдеться про людину, що живе у певній країні, населеному пункті, наприклад: житель Миколаєва, місцеві жителі, а використання лексеми мешканець усталилося як назва особи, що займає певне приміщення для житла (мешканці гуртожитку, мешканці будинку). Не суперечить лексичній нормі української мови вживання слова мешканці стосовно тварин, які населяють певну місцевість, як-от: лісові мешканці та ін.

Неврахування семантичних особливостей названих одиниць активізує тенденцію до вживання іменника мешканець у невластивому значенні (До відома мешканців району!) [30]. Інші компоненти ряду квазісинонімів характеризуються виразними експресивно-оцінними ознаками і вживаються лише з певною стилістичною настановою.

Усуненню лексичних помилок із журналістських матеріалів сприятиме застосування диференційного підходу до компонентів синонімічного ряду власний і особистий, які характеризуються семантичними відтінками, що безпосередньо проявляються у сполучуваності з іншими словами. Неврахування значеннєвих особливостей приводить до втрати однією з лексем нормативної семантики. Так, прикметник особистий здебільшого означає предмет, що є власністю окремої особи і належить їй, тому конструкція знаходився на особистому подвір'ї [33] помилкова і нормативними відповідниками є слова свій, власний.

У процесі огляду газет виявлено помилку, яка, на нашу думку, пояснюється потенційною здатністю прикметників особистий і власний сполучатися з однаковим іменником, зокрема словом автомобіль, і характеризуватися при цьому суттєвими відмінностями у семантиці. Можливість двозначного трактування цих поєднань, неврахування контексту негативно позначається на сплутуванні значень і в результаті веде до появи ненормативних утворень, як-от у реченні:…приїхавши на особистому тракторі… [30]. При сприйманні наведеної конструкції виникають труднощі, оскільки складно зрозуміти, що мав на увазі автор: трактор, який є власністю певної особи (власний трактор), чи трактор, визначений певній особі для користування ним (особистий).

Отже, лексико-семантична система української мови відзначається розвиненими синонімічними відношеннями, однак слова, близькі за значенням, являють собою помилконебезпечну групу лексем, при уведенні яких слід обов'язково враховувати кілька факторів: тотожність або подібність значень синонімів, можливість повної чи часткової взаємозамінності і наявність оцінно-стилістичних характеристик.

Відомо, що у словосполучення об'єднуються лише ті слова, які характеризуються частковим збігом сем. Семантичне узгодження або узгодження на рівні смислу вживається щодо компонентів словосполучення, між якими існує певна спільність смислів: у семемах головного і залежного слова міститься щонайменше одна спільна для обох сема. Поняття ж, що взаємовиключаються, не здатні бути компонентами словосполуки. Сполучувальні потенції лексеми випливають із її значення, тому розширення чи звуження валентності слів сигналізує про зрушення в їх семантиці.

Вилучений із текстової продукції негативний мовний матеріал дозволяє підсумувати, що найчастіше семантичне узгодження порушується у словосполученнях, опорним компонентом яких є дієслово. Очевидно, це зумовлено тим, що дієслова не лише потребують заповнення позиції відповідними граматичними формами, а й вимагають слова з певною семантикою. Так, значення дієслова скоїти «зробити що-небудь (переважно погане), учинити» [14, с. 539] знаходить своє вираження у сполучуваності зі словом злочин і унеможливлює поєднання з іменником пригода, що у свою чергу сполучається з дієсловами шукати, пережити, траплятися тощо. Незнання синтагматичної структури лексем скоїти і пригоди зумовлює появу лексичної помилки у реченні: На вулиці Луначарського скоєно ДТП [НІС-ТВ].

Відсутність нормативного валентністного партнера порушує комунікативність речення:… здобули честь бути членами журі [33], де дієслово здобувати на основі свого лексичного значення «діставати, розшукувати, виймати, виробляти та ін.» [11, с. 361] не може вступати у комбінацію з іменником честь (натомість мати, берегти, зганьбити, втратити, зачепити честь тощо).

У поодиноких випадках виявлено мовні помилки, пов'язані з семантичною модифікацією власне лексичних діалектизмів, тобто тих, що збігаються за значенням з літературно-нормативними відповідниками, але відрізняються від них з погляду вираження. Діалектизми та інша стилістично маркована лексика постійно поповнюють мову ЗМІ як засоби експресивного мовлення і функціонують у тексті, маючи статус так званих «модних» слів. З метою уникнення таких помилок журналістові, як професійному комунікаторові, слід перевіряти семантику рідко вживаних лексем за об'єктивними джерелами, насамперед словниками. Отже, аналіз ненормативних одиниць, які свідчать про вживання слова у невластивому значенні, дозволяє підсумувати, що семантична модифікація лексем може зумовлюватися кількома основними факторами: активізацією використання спільних з російською мовою компонентів синонімічного ряду, що спричинена інтерференційним впливом; неможливістю окремих синонімів взаємозамінюватися, нейтралізувати семантичні відтінки; неврахуванням синтагматичної структури лексем тощо.

Плеоназми.

Серед дібраних ненормативних одиниць можемо виділити такі типологічні серн поєднань з надлишковою інформацією:

Плеонастичні конструкції, компонентом яких є лексема іншомовного походження. Наприклад, у реченні…діалог двох дівчат [33] виділене словосполучення містить надлишкову інформацію, оскільки в іменнику іншомовного походження діалог первісно закладена семантика, що містить значення двох. Таким чином, вживання числівника двох у словосполученні діалог двох є семантично некоректним.

Плеонастичні конструкції цього типу характеризуються різним структурно-семантичним наповненням. Фактичний матеріал дозволяє запропонувати такі структурно-семантичні моделі плеоназмів:

1) «Власне український прикметник + іменник іншомовного походження». Запропоновану модель репрезентують такі анормативи: вільна вакансія (вакансія - франц. vacance, від лат. vacans - вільний; незайнята посада, вільне місце) [11, с. 98]; танцювальний дансинг (дансинг - англ. darning (hall), танцювальна (зала); зала або майданчик для танців) [11, с. 151]; вишукані делікатеси (франц. delicatesse - вишукана, тонка страва) [11, с. 157]; головний пріоритет (нім. prioritdt, від лат. prior - перший; першість у чому-небудь; переважне право, значення) [11, с. 461]. У наведених плеонастичних словосполученнях слово іншомовного походження є опорним компонентом і несе основне семантичне навантаження, залежний компонент - препозитивне означення - дублює зміст запозиченої лексеми і тому є надлишковим.

Багатослів'я у таких випадках виникає, як правило, через незнання семантики слів іншомовного походження або ж у зв'язку із концентрацією уваги мовця на однакових ознаках того ж предмета, явища.

2) Адаптуючись на україномовному ґрунті, лексичні запозичення можуть утворювати похідні одиниці, тому наступну структурну модель плеоназмів представляють поєднання, компонентами яких є «прикметник, що походить від іншомовного іменника + українська лексема». На відміну від попереднього типу плеоназмів, де носієм надлишкової інформації є препозитивне означення, виражене прикметником, що входить до лексичного складу української мови, в описуваній моделі плеонастичних конструкцій структурно обтяжує фразу запозичена лексема. Наприклад, у реченні… реальна дійсність набагато жахливіша… [ТАК ТВ] семантична надлишковість характерна для слова реальний (лат. realis - дійсний, наявний) [11, с. 483], оскільки значення денотата виражається опорним іменником.

Окреслену модель представляють також інші плеоназми, а саме: статистичні підрахунки (статистика - англ. statistics; кількісний облік масових явищ) [11, с. 544]; монументальний пам'ятник (монумент - лат. monumentum; архітектурна або скульптурна споруда, пам'ятник) [11, с. 370]; габаритні розміри (габарити - франц. gabarir, граничні зовнішні обриси предметів) [11, с. 113] тощо. Нормативне функціонування таких утворень можливе за умови вилучення зі словосполук прикметника іншомовного походження (статистичні підрахунки - підрахунки) або ж одночасної заміни запозиченого прикметника твірним іменником і анулювання другої складової одиниці: монументальний пам'ятник - монумент.

3) Окремий структурний тип плеоназмів становлять конструкції
«іменник іншомовного походження + іменник у родовому відмінку без
прийменника». У таких утвореннях залежний іменник має тотожне значення з пояснюваним словом, а тому використання його семантично не вмотивоване. Про неврахування ідентичної семантики слів свідчить функціонування плеоназмів у реченнях:…експонати виставки Р.Г. Судковського [33]. Порівнявши значення виділених одиниць (експонати - лат. ехропо; виставлено для огляду; предмет мистецтва, взірець продукції, що їх виставляють на виставці [14, с. 191]), можемо визначити, що компоненти словосполучень є синонімами і комплексне вживання їх у тексті - семантично некоректне.

4) «Лексема іншомовного походження + іменник у непрямих відмінках з прийменником». Мовленнєва надлишковість властива словосполученню в реченні: Випускники школи-інтернат матимуть перспективи на майбутнє [30], у якому прийменниково-відмінкова конструкція має ідентичну семантику до лексеми-запозичення. Порівняємо: перспектива (франц. perspective, від лат. perspicio - бачу наскрізь, уважно розглядаю; переносно - плани на майбутнє) [11, с. 504] і майбутнє (час, який настане, і те, що станеться, відбудеться з кимось) [11, с. 443].

5) Незнання семантики лексичних запозичень або прагнення посилити ознаку, що вже виражена іншою лінгвоодиницею, зумовлюють появу плеоназмів, які функціонують у тексті як неоднорідні означення і представлені такою моделлю: «прикметник чи займенник рідної мови + прикметник іншомовного походження. Наприклад: між компонентами словосполучення в реченні: Незадоволені свої індивідуальні вимоги можуть висувати… [НІС-ТВ] існує тотожність смислів, оскільки у семемах обох компонентів міститься одна спільна сема: який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй» [11, с. 567]; «властивий певній особі, собі» [11, с. 255]. Отже, одна зі складових цих словосполук є зайвою. «Чинні на сьогодні тарифи на пересилання пріоритетних відправлень…» (Чинні тарифи на пересилання пріоритетних відправлень…); «…всі решта відмовились розглядати питання» (…решта відмовились розглядати питання); «На засіданні була присутня переважна більшість молоді» (На засіданні була присутня молодь); «Незадоволені свої індивідуальні вимоги можуть висувати» (Незадоволені свої індивідуальні вимоги можуть висувати); «…реальна дійсність набагато жахливіша» (реальність набагато жахливіша); «Призначена комісія розглядає наразі дві альтернативи» (Призначена комісія розглядає наразі альтернативи) [43].

Наступну серію поєднань із надлишковою інформацією репрезентують утворення, складовими яких є власне українські лексеми. Виникнення плеоназмів цього типу може пояснюватися як мовними, так і екстралінгвальними факторами: по-перше, незнанням семантики слова, по-друге, бажанням мовця підкреслити одну і ту ж ознаку, позначувану різними словами, у результаті чого виникає концентрація уваги на однакових рисах.

Розглянемо структурно-семантичні моделі плеоназмів, що виникають на рівні підрядного словосполучення:

Плеонастичні поєднання, репрезентовані моделлю «прикметник + іменник», де носієм надлишкової інформації виступає прикметник, оскільки повторює семантику попередньої лексеми. Продуктивністю вживання у мові ЗМІ відзначається плеоназм переважна більшість у реченні: На концерті була присутня переважна більшість молоді [НІС-ТВ]. У такому словосполученні надлишковість характерна для прикметника, що вживається з метою підсилення ознаки. Із значення іменника більшість («більша частина, кількість кого-, чого-небудь» [11, с. 52]) випливає неможливість поєднання з прикметником, використання якого порушує вимоги логічності мовлення, оскільки слово більшість містить абсолютну ознаку, що не може бути більшою, меншою, переважною тощо.

«Означальний займенник + іменник з кількісним компонентом значення». Запропоновану модель репрезентує плеоназм у реченні: всі решта злякались морозу [НІС ТВ]. Ненормативність утворень породжується неврахуванням семантики опорного компонента (решта - «усі інші, крім згаданих») [11, с. 529] та необґрунтованим уведенням у структуру речення означального займенника, який дублює зміст означуваного слова (всі - «цілковите охоплення окремих однорідних осіб, предметів, явище») [11, с. 85].

Плеонастичне сполучення, компонентами якого є прикметник, що несе основне семантичне навантаження, та прислівник, який є носієм надлишковості. У реченні Чинні на сьогодні нормативні документи регулюють трудові відносини на підприємстві… [Миколаїв] допущено лексичну помилку, що кваліфікується як плеоназм на підставі синонімічних значень поєднуваних одиниць: чинний - «діє за певних умов, тобто на нинішній день, теперішній час» [11, с. 682].

Семантичну нормативність порушують плеонастичні сполучення слів, побудовані за моделлю «дієслово + надлишковий прислівник». Так, значенням міні-контексту…користувачі встигли вчасно сплатити рахунки… [«20 хвилин»; №17] не мотивується введення у структуру словосполучення прислівника вчасно, який містить надлишкову інформацію стосовно основної, що виражається дієсловом встигнути, тобто зробити що-небудь вчасно.

На основі аналізу ненормативних одиниць можна зробити висновок, що явище плеоназму ґрунтується на повторюваності сем синтагматично пов'язаних слів. Мовленнєвої надлишковості можна уникнути шляхом семного аналізу компонентів словосполучення.

Пароніми.

Аналіз негативного мовного матеріалу дає підстави говорити про пароніми як помилконебезпечну групу слів, оскільки ці мовні одиниці вступають у відповідні відношення на основі структурної та фонетичної подібності, яка, однак, не допускає повного або часткового збігу лексичних значень. Специфіка паронімів полягає у тому, що для них характерні різні варіанти семантичної сполучуваності з іншими лексичними одиницями, вони не можуть довільно взаємозамінюватися у контексті.

Сплутування семантики паронімів може зумовлюватися кількома факторами:

причиною виникнення таких помилок, як уже зазначалося, є фонетична подібність паронімів;

нерозрізнення значень здебільшого виникає внаслідок того, що мовець не має чіткого уявлення про семантику одного чи обох компонентів паронімічної пари. Вірогідність нерозрізнення значень і відповідно ступінь міцності паронімічного поєднання залежать від характеру домінуючої спільної ознаки;

виникнення лексичної помилки може пояснюватися негативною дією інтерференційних чинників.

Як правило, сплутування семантики можливе тоді, коли у російській мові використовується одна багатозначна лексема, а українська мова має у ресурсі кілька відповідників для кожного із значень. У друкованій продукції

фіксуємо випадки недиференційованого вживання паронімічних іменників відпуск та відпустка, що веде до появи лексичної помилки, яка зумовлена впливом російської мови, де значення обох слів передає іменник «отпуск». В українській мові відпуск і відпустка не є взаємозамінними, оскільки перше слово використовується як «торговельний термін на позначення процесу видачі товарів», або як «термінолексема у галузі термічної обробки сталі для зменшення її крихкості», чи як «дозвіл піти, залишити когось» [11, с. 137], а другий іменник доречний тоді, коли йдеться про «звільнення на певний час від роботи для відпочинку» [11, с. 137]. Вживання у невластивому значенні (…літній відпуск закінчився і настав час повертатися на роботу [33]) зумовлюється ще й тим, що у словнику названі лексеми тлумачаться як синоніми. Проте на сучасному етапі слід критично переосмислювати застарілі лексикографічні статті і враховувати семантичні відмінності багатозначного російського слова «отпуск» та його українських еквівалентів-паронімів.

З метою уникнення випадків неточного слововживання слід посилювати увагу до семантики використовуваних у тексті слів. Виникненню ненормативних одиниць, що фіксують сплутування значень компонентів паронімічного ряду, очевидно, запобігатиме врахування морфемної будови паронімів. Якщо існує фонетично подібна лексема, яка відрізняється словотворчою морфемою, редакторові слід посилити лінгвістичний контроль і перевірити семантику слова за об'єктивними джерелами, насамперед словником, та з'ясувати специфіку сполучуваності з іншими одиницями.

Сплутування семантики міжмовних омонімів.

Семантична структура діалексем, або міжмовних корелятів, регламентує відповідний діапазон сполучуваності з іншими одиницями. Появу лексичної помилки фіксуємо тоді, коли у реченні ототожнюються формативи для позначення різних предметів чи явищ позамовної дійсності. Наприклад, у реченні: «…не повернулися з рибалки двоє підлітків…» [НІС-ТВ] виділене слово кваліфікується нами як анорматив на підставі того факту, що

у реченні іменник рибалка відтворює семантику, властиву російській лексемі. В українській мові для позначення процесу «ловіння риби» використовується слово риболовля. Натомість український омонім-еквівалент рибалка має інше значення - «людина, яка ловить рибу, займається рибальством» [14, с. 429].

Отже, явище «псевдодрузів перекладача» являє собою лінгво-культурний феномен. Для здійснення успішної комунікації працівникам ЗМІ слід пам'ятати, що російсько-українські лексеми, чи так звані «гібридні» одиниці, відрізняються семантичним обсягом, частотністю уживання, сполучуваністю та стилістичними характеристиками. Усуненню помилок із журналістських матеріалів сприятиме використання у практичній роботі «Словника російсько-українських міжмовних омонімів», де подано зіставну семантичну характеристику діалексем, що повністю або частково збігаються за формою, але різняться змістом.

Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжмовних контактів на лексичному рівні.

У мовознавстві прийнято виділяти кілька основних типів інтерференції: фонетичну, лексичну, семантичну, граматичну. Однак у даному дослідженні поняття інтерфереми як відхилення від норми співвідноситься лише з лексичним рівнем. За основу класифікації інтерферем беремо структурний принцип і розрізняємо дві групи ненормативних одиниць.

1. До першої групи належать одиничні лексеми-інтерфереми. Так, зафіксована у реченні: До учбового закладу приймають… [Сатурн] ненормативна одиниця співвідноситься з російським прикметником «учебный». Словотвірна модель інтерфереми учбовий відповідає моделі, за якою творяться інші слова в українській мові: основа іменника + суфікс - ов- Проте у лексико-семантичній системі не існує іменників «учоба, учба», від яких міг би бути утворений прикметник. Для української мови притаманний іменник навчальний, відповіно - навчальний заклад тощо. Сучасні лексикографічні праці ще й досі містять окремі одиниці, що виникли у результаті штучного наслідування російської мови. Продуктивна інтерферема абревіатурного типу витіснила з ужитку українські еквіваленти - внз, виш, взо. Тому нині слід усувати з текстів названу інтерферему, натомість повертати до активного використання питомі одиниці.

2. Другу групу утворень інтерферентного характеру становлять ненормативні поєднання кількох слів. Наприклад, у реченні: Так як з 1 вересня проходить місячник «Увага! Діти!»… [ТАК ТВ] виділені одиниці є інтерферемою, що виникає в результаті буквального перекладу російського сполучення «так как». Українська мовна система не має у своєму ресурсі причинового сполучника так як, хоч елементи названого поєднання можуть існувати самостійно: так у статусі прислівника, частки чи сполучника, як у ролі іменника та омонімічних йому прислівника, сполучника або частки. Поява утворення так як зумовлюється лише впливом російської мови і не мотивується потребами номінації, оскільки в українській мові є інші сполучні засоби причини: бо, тому що, через те що та інші.

Найменша адаптація до законів української мови характерна для суржикових утворень, якими є російські елементи, що вживаються в обрамленні української граматичної системи та на тлі українських фонетичних норм і являють собою гібридні форми [7, с. 86]. Фактично гібридні одиниці повністю відтворюють російську вимову, тобто виникають у результаті транскрибування російської лексеми. Причому запозичений елемент може зазнавати лише мінімальних змін на фонетичному рівні. Так, виділене слово у реченні: Творчі люди - великі язви [33] вживаються у мові як затранскрибована російська лексема «язва» (укр. виразка, перен. уїдлива людина). Здебільшого суржикові утворення характерні для розмовного стилю, проте можуть використовуватися також і у мові ЗМІ з певною стилістичною метою, скажімо, для індивідуалізації мовлення героїв.

Часткове пристосування до системного потенціалу мови властиве росіянізмам. У дослідженні під росіянізмами розуміємо слова чи мовні звороти, утворені за зразком російських мовних форм, що можуть зазнавати часткової адаптації до фонетичного складу чи словотворчих особливостей української мови. Росіянізми зафіксовано у таких реченнях: Слідуючим виступив начальник Очаківської ОДПІ… [33]; Прийняти участь у конкурсі можуть не лише студенти… [Сатурн]; Всутупити до академії може любий бажаючий… [НІС-ТВ]; Підробки шампанського особливо поширені в канун Нового року [ICTV]; Стовпи, до яких прив'язані звичайні битові лампи… [1+1] тощо.

Варто зазначити, що особливо поширеними в миколаївському медійному просторі є лексичні помилки, пов'язані з вживанням росіянізмів, інтерферем та суржикових конструкцій. Така тенденція мотивується станом мовного середовища в регіоні та способами лінгвальної діяльності місцевих журналістів, які переважно спілкуються російською мовою.

Таким чином, унаслідок мовних контактів у лексико-семантичній системі української мови з'являються запозичення, серед яких слід виділяти позитивні лінгвоодиниці, що не порушують структурних можливостей мови (кальки, власне запозичення, росіянізми), і негативні, які нівелюють національно-мовну своєрідність, а тому повинні вилучатися з ужитку (інтерфереми; росіянізми; суржикові утворення). Лінгвістичний статус ненормативних елементів залежить від того, якого ступеня адаптації до внутрішніх законів української мови зазнає утворення. Проте чіткої межі при визначенні різновиду лексичної помилки, очевидно, немає, оскільки поява і інтерферем, і росіянізмів, і суржику зумовлюється однаковим фактором - негативною дією інтерференційних чинників.

Характер засвідчених помилок, окрім того, вказує на проблему низької культури мовлення засобів масової комунікації. Ця проблема є надзвичайно знаковою, оскільки ЗМІ як суб'єкт інформаційно-суспільної діяльності є одним із взірців мовлення для членів суспільства. Низька культура мовлення медійників створює негативний вплив на формування культури мовлення українців.

Інтерфереми.

«І вже на пару місяців будо збудовано новий житловий будинок, на вулиці Бутоми 3…» (І вже на декілька місяців будо збудовано новий житловий будинок, на вулиці Бутоми 3…); «Звичайно, приймають участь в благоустрої приватні підприємці» (Звичайно, беруть участь в благоустрої приватні підприємці…); «Слідуючим виступив начальник Миколаївської ОДПІ» (Наступним виступив начальник Миколаївської ОДПІ); «Не повернулись з рибалки двоє підлітків» (Не повернулись з риболовлі двоє підлітків); «Літній відпуск закінчився трагічно…» (Літня відпуска закінчився трагічно…) [43].

Висновки

Проблема появи лексичних помилок у мові українських засобів масової інформації є багатоаспектною, спричиненою різними чинниками, серед який найважливіші: нехтування авторами медійних матеріалів лексичними нормами української мови, змішування лексико-стилістичних засобів української та російської мов, брак досвідчених і грамотних редакторів та коректорів у структурі редакцій та низький рівень їх мовної освіти тощо. Сучасні дослідники проблем мовної діяльності ЗМІ вказують на низький рівень загальної мовної культури мас-медіа, спричинений передусім проблемами українсько-російської двомовності, що склалися в нашому суспільстві й активно проникають у сферу інформаційної діяльності.

У ході дослідження нами проаналізовано й узагальнено основні наукові підходи до визначення феномена помилки, що дало змогу кваліфікувати явище помилки як ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Відповідно до цього лексична помилка розуміється як порушення лексичних норм української мови, тобто основних правил слововживання.

Зосередження нашої уваги на дослідженні лексичних помилок було зумовлене кількома причинами: переважанням саме цього виду анормативів у текстах засобів масової інформації; активізацією чинників, що сприяють поширенню лексичної неграмотності населення (російсько-українські мовні зв'язки, суржик як основний засіб мовної комунікації численної кількості українців), а також засвідченим низьким рівнем грамотності суспільних комунікантів у плані володіння лексичними нормами літературної мови.

Розглянувши та дослідивши різні підходи до типології лексичних помилок у журналістських текстах, ми обрали найбільш прийнятну класифікацію цих ненормативних лінгвоутворень, запропоновану сучасною дослідницею проблем едитології Т. Бондаренко. Відповідно до цієї класифікації нами було обґрунтовано та проаналізовано на прикладах з місцевої періодики та телебачення такі найуживаніші типи лексичних помилок: семантична модифікація лексем, інтерфереми, плеоназми, нерозрізнення значень паронімів, росіянізми, сплутування семантики міжмовних омонімів.

За результатами виконаної роботи можна зробити висновок, що серед загальної кількості наявних у журналістських текстах лексичних помилок (на матеріалі миколаївської інформаційної продукції), переважають помилки, пов'язані з калькуванням російських слів і безпосереднім вживанням росіянізмів. Доведення цього факту вказує на гостроту існуючих мовних проблем регіону. Адже поява лексичних помилок такого характеру ще раз доводить низький рівень володіння українською мовою діячами інформаційної сфери краю через те, що для більшості з них російська мова є мовою не лише спілкування, а й засобом породження думок, тому намагання оформити їх реалізацію українською мовою (без належного рівня володіння нею) й викликає перенасичення текстів росіянізмами, кальками, інтерферемами тощо.

Характер засвідчених типів лексичних помилок у текстах миколаївських мас-медіа, їх ґрунтовний аналіз і вивчення механізмів породження, дозволили розробити шляхи запобігання появи анормативів та способи їх усунення на етапі редакційно-видавничої підготовки. Оптимальними чинниками, що сприятимуть покращенню загальної культури мовлення журналістів, а відтак і засобів масової інформації, є постійна робота над вдосконаленням лексичного запасу засобами української мови (процес постійної самоосвіти); систематичне звернення до перекладних, тлумачних словників, правопису з метою контролю добору відповідних лексем; підвищення професійних якостей редакторів і коректорів у плані здобуття та засвоєння комплексних мовних знань тощо. Але передусім і медійникам, і власникам інформаційних видань потрібно змінити підхід до процесу виготовлення інформаційної продукції, взявши за основоположний критерій не оперативність подання інформації, а мовну грамотність продукту, що пропонується широкому загалу реципієнтів. Активізації цього процесу має сприяти і держава як гарант і основний регулятор мовної політики країни.

Отже, проблема наявності лексичних помилок у мові українських засобів масової інформації є доведеною, але практично не вирішеною.

Список використаних джерел

1. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо / Б.Д. Антоненко-Давидович. - 4-е вид., переробл. і допов. - К.: Укр. книга, 1997. - 336 с.

2. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: навч. посіб. для студ. філолог. спец. вищ. навч. закл. / Н.Д. Бабич. - Львів: Світ, 2003. - 432 с.

3. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення: навч. посіб. для студ. ун-тів / Н.Д. Бабич. - Львів: Світ, 1990. - 232 с.

4. Бадер В. І. Функціонально-стилістичний підхід у формуванні культури мовлення студентів-філологів / В. І. Бадер // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць / Донецький нац. ун-т. - Вип. 19. - Донецьк: ДонНУ, 2009. - С. 297-301.

5. Бондаренко Т.Г. Порушення лексичних норм української мови (на матеріалі друкованих ЗМІ) / Т.Г. Бондаренко // Мова у слов'янському культурному просторі: тези доп. та повідомл. Міжнародної наук. конф. (Умань, 23-25 травня 2002 p.). - Умань: Графіка, 2002. - С. 52-54.

6. Бондаренко Т.Г. Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів: автореф. дис…. канд. філол. наук: 10.01.08 / Т.Г. Бондаренко. - К.: Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, 2003. - 20 с.

7. Бондаренко Т.Г. Типологія мовних помилок та їх усунення під час редагування журналістських матеріалів: дис…. канд. філол. наук: 10.01.08 / Т.Г. Бондаренко. - Черкаси, 2003. - 283 арк.

8. Бондаренко Т.Г. Критерії виявлення мовних помилок під час редагування журналістських матеріалів / Т.Г. Бондаренко // Наукові записки Ін-ту журналістики. - Т. 8. - К., 2002 - С. 112-117.

9. Бурячок А.А. Орфографічний словник української мови: близько 35000 слів / А.А. Бурячок. - 3-є вид. - К.: Наукова думка, 2000. - 400 с.

10. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики: 253000 / уклад, і гол. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: Перун, 2004. - 896 с.

11. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170 000 слів / уклад, і гол. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: Перун, 2001. - 1440 с.

12. Волощак М. Неправильно - правильно: довідник з українського слововживання (За матеріалами засобів масової інформації) / М. Волощак. - К.: Видавничий центр «Просвіта», 2000. - 128 с.

13. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К.: Вища шк., 1985. - 360 с.

14. Головащук С. І. Словник-довідник з правопису та слововживання / С. І. Головащук; за ред. В.М. Русанівського. - К.: Наук, думка, 1989. - 832 с.

15. Демченко В.М. Неорганічне стилістичне маркування як фактор тиражування помилки / В.М. Демченко // Мовознавство. - 2003. - №5. - С. 65-69.

16. Єрмоленко С.Я. Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С.Я. Єрмоленко, С.П. Бибик, О.Г. Тодор; за ред. С.Я. Єрмоленко. - К.: Либідь, 2001. - 224 с.

17. Іванченко Р.Г. Літературне редагування / Р.Г. Іванченко. - репр. вид. - К., 2003. - 248 с.

18. Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: навч. посіб. / А.О. Капелюшний. - 2-е вид., перероб. - Львів: ПАІС, 2007. - 400 с.

19. Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації: навч. посіб. / А.О. Капелюшний. - Львів: ПАІС, 2005. - 304 с.

20. Капелюшний А.О. Практичний посібник-довідник журналіста: Редагування в ЗМІ: аналіз і перевірка фактичного матеріалу / А.О. Капелюшний. - Львів: ПАІС, 2004. - 576 с.

21. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: практичний словник-довідник журналіста / А.О. Капелюшний. - Львів: ПАІС, 2002. - 576 с.

22. Капелюшний А.О. Типологія журналістських помилок / А.О. Капелюшний. - Л.: ГПАС, 2000. - 68 с.

23. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики / С. Караванський. - К.: Академія, 1998. - 712 с. - (Словники XXI століття).

24. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики / С. Караванський. - К.: Академія, 1998. - 712 с. - (Словники XXI століття).

25. Коваль А.П. Культура української мови / А.П. Коваль. - К.: Наук, думка, 1966. - 192 с.

26. Коць Т.А. Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років XX ст.): дис…. канд. філол. наук: 10.02.01 / Т.А. Коць; НАН України. Ін-т української мови. - К., 1997. - 193 с.

27. Куляс П.П. Словник найпоширеніших помилок у засобах масової інформації з варіантами їх виправлення: посіб. для майбут. редактора / П.П. Куляс. - К.: Університет «Україна», 2006. - 192 с.

28. Левдина Т.И. Речевые ошибки (Работа над ошибками) / Т.И. Левдина // Русский язык в школе. - 2001. - №5. - С. 38-39.

29. Мамушин В.Е. О характере и причине речевых ошибок и об «ошибках контроля» / В.Е. Мамушин // Русский язык в школе. - 1990. - №1. - С. 45-49.

30. Маяк. - 2009. - №46. - 14 листопада. - С. 2.; 2009. - №49. - 5 грудня. - С. 4.; 2009. - №51. - 19 грудня.-С. 4.; 2010. - №5. - 6 лютого. - С. 2.;

31. Методика вивчення української мови в школі: посіб. для вчит. / О.М. Бєляєв, В.Я. Мельничайко, М. І. Пентилюк, Г.Р. Передрій, Л.П. Рожило. - К.: Рад. шк., 1987. - 246 с.

32. Наумчук М.М. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови: навч.-метод. посіб. / М.М. Наумчук, Л.П. Лушпинська. - Тернопіль: Астон, 2003. - 132 с.

33. Очаків. - 2010. - №10. - 11 березня. - С. 2.; 2010. - №2. - 14 січня. - С. 4.; 2010. - №7. - 18 лютого. - С. 2.;

34. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи: навч. посіб. / З.В. Партико. - Львів: Афіша, 2006. -416 с.

35. Партико З.В. Редагування матеріалів засобів масової інформації: збірник вправ / З.В. Партико. - Запоріжжя: КПУ, 2009. - 110 с.

36. Пентилюк М. І. Мовленнєві помилки та принципи їх класифікації / М. І. Пентилюк // Українська мова і література в школі. - 2003. - №3. - С. 26-29.

37. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль / М.М. Пилинський. - К.: Наук, думка, 1976. - 288 с.

38. Подлевська Н. Формування вмінь культури спілкування у видах мовленнєвої діяльності / Н. Подлевська // Українська мова і література в школі. - 2007. - №2. - С. 2-5.

39. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова: підруч. для студ. гуманіт. спец. вищ. закл. освіти / О.Д. Пономарів. - 2. вид., перероб. - К.: Либідь, 2001. - 398 с.

40. Пономарів О.Д. Культура мови та семантичні запозичення. Невмотивовані лексичні та семантичні запозичення / О.Д. Пономарів // Урок української. - 2006. - №1-2. - С. 22-23.

41. Пономарів О.Д. Культура слова: мовностилістичні поради: навч. посіб. / О.Д. Пономарів. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 240 с.

42. Пономарів О.Д. Український правопис у запитаннях і відповідях / О.Д. Пономарів // Українська мова: науково-теоретичний журнал української мови. - 2002. - №4. - С. 107-114.

43. Рідне Прибужжя. - 2010. - №117. - 23 жовтня.; 2010. - №89. - 17 серпня.; 2010. - №83. - 3 серпня.;

44. Різун В.В. Літературне редагування: підручник / В.В. Різун. - К.: Либідь, 1996. - 240 с. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).

45. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. - Львів: Фенікс, 1996. - 368 с. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).

46. Стишов О. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі засобів масової інформації): [монографія] / О. Стишов. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. - 388 с.

47. Український правопис / [За ред. О.А. Дітель]. - стер. вид. - К.: Наук, думка, 2005. - 240 с.

48. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Інститут укр. мови. - стереотип, вид. - К.: Наукова думка, 2002. - 240 с.

49. Фурдуй М. І. Українська мова: практикум з правопису: навч. посібн. для студ. вищих навч. закл. / М. І. Фурдуй; [ред. В.В. Різун]. - 2. вид., стер. - К.: Либідь, 2005. - 272 с.

50. Чурсанова Л.Н. Анализ речевых ошибок / Л.Н. Чурсанова // Русский язык в школе. - 2001. - №4. - С. 36-38.

Размещено на Allbest.ru