Останнє - не просто наукова позиція. М.Л.Гаспаров пише про себе в стилістиці відсутності ілюзій: з роками він стає "виконуючим обов'язки себе"; "з мене буде гарний культурний перегній"…У мемуарах про дитинство - ніякої сентиментальності, навіть коли мова йде про батьків. Батькові (а потім і собі самому) поставлений діагноз: "скоріше доброзичливий, чим добрий". Оповідаючи про юнацьку самоосвіту, автор більше підкреслює те, що йому не вдалося (наприклад, стати аматором музики), чим те, що вдалося. В університетських спогадах - ні єдиного натяку на те, як проявлялися в студентські роки здатності автора. У спогадах про ІМЛІ, і взагалі в мемуарних фрагментах книги автор присутній лише як оповідач, але не як герой. Героєм автор стає лише в замітках під титлами "особистість" "старість", "смерть": "Я - ніщо як особистість, але я - щось як частка середовища, що складає інші особистості", "Раніше я називав себе "схрещення соціальних відносин", тепер - збіг обставин"; "Я зараз на крапці того професора, що, зненацька йдучи на пенсію, сказав: "Я став читати гірше: зараз це зауважую я, а ви не зауважуєте, - гірше буде, коли станете зауважувати ви, а я не зауважувати"; " ЩоРозпливається, як у ненаведеному біноклі, образ смерті, по якій я собою стріляю, - недоліт, переліт, - і намагаюся вгадати потрібні строки"…

Якась застрашлива (і зухвалий пієтет) тверезість. Але не дивиться убік самознищення й смиренності, а універсалізуючий дослідницький, деміфологізуючий, підхід

І все-таки (або саме тому) після "Записів і виписок" переконання читаючої публіки в унікальності Гаспаров-Дослідника й Гаспарова-особистість стає тільки твердіше. У цьому змісті авторові не вдалося деміфологізувати самого себе. І це добре, тому що разом зі свідомістю значення М.Л.Гаспарова затверджуються й втілювані в його діяльності подання про гуманітарну науку - як про сферу відомостей, що добуваються кропіткою працею, і знань, а не концептуального фантазування, підкріпленого посиланнями на енциклопедію "Міфи народів миру" (на жаль, останній образ науки сьогодні широко розповсюджений, і не тільки в літературознавстві й філології, але, наприклад, у музикознання).

Висновок до 2 розділу

У своїй перекладацькій практиці Гаспаров застосовував два діаметрально протилежних принципи. Першим було прагнення до максимальної точності. У перекладачів є поняття "припік" - розбухання перекладного тексту в порівнянні з оригіналом; у гаспаровських перекладах припеки було мало (він сам затверджував, що це від звички до віршів). Так, одна з переведених їм біографій Плутарха (яка залишилась неопублікованою) виявилася на чверть коротше колишніх перекладів.

При перекладі з латині й давньогрецького, де синтаксис відрізняється від російського набагато сильніше, ніж у новоєвропейських мовах, така установка виявлялася особливо значною. У російському перекладі античного тексту можна або намагатися передати структуру оригіналу за рахунок добрезрозумілості, або відходити від її так далеко, що використання подібного перекладу, наприклад, у навчальних цілях буде ускладнено.

Той факт, що М.Л. Гаспаров відкрив для читача важку творчу лабораторію перекладача, притім перекладача-ученого, - його окрема заслуга. А як вільний художник він випустив в 2003 р. книгу "Експериментальні переклади". В античності, пояснював він, минулого різні експерименти, у тому числі трансформація вірша з одного жанру в іншій, більшого або меншого обсягу. Гаспаров спробував "переклади" конспективні, і не тільки із чужих мов, але й "з російської на росіянин". Довго займався гумористичністю критик у цьому випадку геть-чисто втратив почуття гумору й надрукував викривальну статтю. Однак Гаспаров не наполягав на термінологічно точному вживанні слова "переклад", користувався ним у досить розширювальному змісті. "Я подумав: якщо мають право на існування скорочені переклади й перекази романів і повістей (а я впевнений, що це так і що популярні перекази "Дон Кіхота" і "Гаргантюа" більше дали росіянці культурі, чим зразково точні переклади), те, може бути, можливі й скорочені переклади ліричних віршів?". Чому в XX і XXI в. експеримент повинен бути в меншій пошані, чим в античності?

ВИСНОВОК

На відміну від дуже багатьох гуманітаріїв свого й наступного поколінь, Гаспаров, чудовий знавець російського модернізму, не погоджувався брати в якості свого власного "уже готовий" інтелектуальний багаж зразка 1913 року. Думаю, що відома критичність Гаспарова на адресу Бахтіна народжується не тільки й не стільки через те, що той, на думку Гаспарова, інтелектуально належав революції-розриву, а не спадщині-наступності, а тому, що в тій ситуації, де Бахтін, на думку Гаспарова, культивував езотеризм і довільність, сам він прагне й призиває інших до відкритості й раціональності. І якщо пошук традиції може бути колективною справою в силу загальної історичної ситуації й умов, то результат -- обрана (знову ж -- реконструйована!) або винайдена традиція -- буде сугубо індивідуальним.

При всієї ритористичності формулювань погляди Гаспарова приречені залишатися ще-не-каноном. З'єднання просвітительства з літературним "академічним авангардизмом" і філологічним маргінальним академізмом і народжують пунктирну самознайдену традицію Гаспарова, індивідуальну традицію академічности-маргінальності.

Енциклопедизм вважався головним достоїнством М.Л. Гаспарова в 1970 - 1980-е роки. Гаспаров, наскільки можна судити, представлявся тоді фігурою, парний С.С. Аверинцеву: крім енциклопедизму, обом був властивий історизм, що розуміється подвійно - як віртуозне володіння численними древніми першоджерелами і як сприйняття сучасності як частки випадку на тлі великого історичного потоку. Друге було більше виражене в Гаспарова, тому що в обох своїх фундаментальних оглядах - "Нарисі історії російського вірша" (1982) і "Нарисі історії європейського вірша" (1984) - Гаспаров присвячував останній розділ сучасності й різних паростків нового, актуальним тенденціям, хоча завжди обережно обмовляв, що судити про перспективи в науковому дослідженні важко. Аверинцев про сучасність писав менше, і це напівумовчання сприймалося як значиме: його тексти здавалися ідеологічно більше радикальними, і читачам залишалося припустити, що на сучасні теми він у відкриту висловлюватися не може по цензурних міркуваннях. В обох випадках сполучення енциклопедизму й історизму давало можливість виходу за межі радянської ситуації. У творчості й Гаспарова, і Аверинцева сучасна їм дійсність не телеологічно виправдувалася розвитком світової культури (як це було суцільно й поруч у пропагандистської паранауці), а представлялася часткою случаємо більше загальних складних і розгалужених історичних сюжетів, які й дозволяли глянути на неї з боку, тобто критично.

ЛІТЕРАТУРА

1.Александрова О.В. Единство прагматики и лингвопоэтики в изучении текста художественной литературы. // Проблемы семантики и прагматики. - Калининград, 1996. - С. 3-7.

2. Алексеева И.С. Введение в переводоведение. - СПб.: Филологи¬ческий факультет СПбГУ; М., 2004. - 352 с.

3. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика. - СПб, 2001. - 288 с.

4. Аникст А. Поэмы, стихотворения и сонеты Шекспира // Шекспир У. Полное собрание сочинений. Т. 8. - М., 1960. - С. 559-591.

5. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - М., 1990. - 300 с.

6. Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с английского языка на русский. - М., 2001 - 197 с.

7. Виноградов В.С. Перевод: Общие и лексические вопросы. - М., 2006. - 240 с.

8. Винокур Г.О. Понятие поэтического языка. // Винокур Г.О. О языке художественной литературы. - М., 1991. - С. 24-31.

9. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. - М., 1977. - 334 с. 10. Гаспаров М.Л., Автономова Н.С. Сонеты Шекспира - Переводы Маршака. // О русской поэзии. - СПб., 2001. - С. 389-409.

11. Гаспаров М.Л. Взгляд из угла // НЛО. 1993. № 3. С. 45-- 48.

Иванов А.О. Безэквивалентная лексика. - СПб., 2006. - 192 с.

12. Казакова Т.А. Практические основы перевода.. - СПб., 2001. - 320 с.

13. Квятковский А. П. Эпитет // Квятковский А. П. Поэтический словарь. - М.: Сов. Энцикл., 1966. - С. 359-361.

14. Комиссаров В.Н. Теория перевода. - М., 1990. - 253 с.

15. Левин Ю.Д. Об исторической эволюции принципов перевода, в Сб. "Международные связи русской литературы", М.-Л., 1963.

16. Морозов М.М. Избранные статьи и переводы (о сонетах У.Ш. в переводе Маршака). - М., 1954.

17. Нелюбин Л.Л. Толковый переводоведческий словарь. - М., 2003. - 318 с.

18.Гаспаров М.Л. Брюсов - переводчик. Путь к перепутью // Гаспаров М.Л. Избранные труды. Том ІІ: О стихах. - М.: Языки русской культуры, 1997. - С. 121-129.

19.Денисова Г. В мире интертекста: язык, память, перевод / Предисловие С. Гардзонио; Предисловие Ю.Н. Караулова. - М.: Азбуковник, 2003. - 298 с.

20.Дзера О. Жанри художнього перекладу // Записки перекладацької майстерні. - Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. - Т. 1. - С. 18-37.

21.Левый И. Искусство перевода / пер. с чеш. и предисл. Вл. Россельса. - Москва: Прогресс, 1974. - 398 с.

22.Попович А. Проблемы художественного перевода / пер. с слов. И.А. Бернштайна и И.С. Чернявской. - Москва: Высш.шк., 1980. - 200 с.

23.Тороп П. Тотальный перевод. - Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1995. - 220 с.

24.Bassnett, Susan and Lefevere, Andre (eds.). Constructing Cultures: Essays on Literary Translation. - Clevelend - Philadelphia - Toronto - Sydney - Johannesburg: Multilingual Matters, 1998. - 143 p.

25.Eco, Umberto. Mouse or Rat? Translation as Negotiation. - London: Weidenfeld & Nicolson, 2003. - 200 p.

26.Holthuis S. Intertextuality and meaning constitution. An approach to the comprehension of intertextual poetry // Approaches to Poetry, Some Aspects of Textuality and Intermediality. - Berlin: Walter de Gruyter, 1994. - P. 77-99.

27.Цит. по: Гаспаров М.Л. Записки и выписки. М., 2000. С. 333.

28.Гаспаров М.Л. Русские стихи 1890-х-1925-го годов в комментариях. М., 1993. С. 207, 187-188 - стихи. С. 267 - биографич. справка).

Размещено на Allbest.ru