Запозичення в польській релігійній лексиці

Біблія Вуйка (далі БВ): I zasmucil sie krol: lecz dla przysiegi i tych ktorzy pospolu siedzieli, kazal dac. A poslawszy scial Jana w ciemnicy. I przyniesiono glowe jego na misie: a oddano dziwce i odniosla ja matce swojej. A przyszedszy uczniowie jego, wzieli cialo i pogrzebali je: i szedszy opowiedzieli Jezusowi. Mt 14, 9-12.

Біблія Тисячоліття (БТ): Zasmucil sie krol. Lecz przez wzglad na przysiege i wspolbiesiadnikow kazal jej dac. Poslal wiec i kazal sciac Jana w wiezieniu. Przyniesiono glowe jego na misie i dano dziewczeciu, a ono zanioslo ja swojej matce. Uczniowie zas Jana przyszli, zabrali jego cialo i pogrzebali je; potem poszli i doniesli o tym Jezusowi.

Новий Заповіт у сучасному перекладі (НЗ): Krol znalazl sie w klopotliwej sytuacji, ale poniewaz dal slowo przy gosciach, kazal spelnic jej zyczenie. Wydal wiec rozkaz, aby scieto Jana w wiezieniu. Przyniesli jego glowe i na tacy wreczyli dziewczynie, a ona zaniosla ja matce. Uczniowie Jana przyszli, zabrali cialo i pochowali, a o tym, co sie stalo, zawiadomili Jezusa.

Специфічною для біблійного стилю була наявність численних сполучників а та і, які не впливали на значення, розпочинали речення і були їх механічною зв'язкою; вони стилістично підкреслювали ритмічність тексту. В сучасних перекладах кількість цих сполучників значно зменшилася або вони були замінені іншими.

Синтаксично-стильовою рисою біблійного стилю є також наявність присвійних займенників в постпозиції:

БВ: glowe jego, matce swojej, uczniowie jego.

БТ: glowe jego, але swojej matce, jego cialo та uczniowie - без займенника.

НЗ: jego glowe; matce, cialo та uczniowie - без займенників.

Спостерігається відхід і від дієприкметникових та дієприслівникових структур. Їх частота в польських біблійних текстах дуже висока. В наведених вище фрагментах маємо:

БВ: poslawszy, przyszedszy, szedszy.

БТ та НЗ - зігнорували ці структури.

Наведені вище фрагменти ілюструють інші способи наближення мови Біблії до сучасної розмовної мови. Цьому служить насичення тексту словами загальновідомими та вживаними, що мають емоційне та аксіологічне навантаження, зрозуміле людині сьогодення. Особливо це видно в сучасному перекладі НЗ [39,78]. Порівняймо:

БВ: I zasmucil sie krol.

БТ: Zasmucil sie krol.

НЗ: Krol znalazl sie w klopotliwej sytuacji.

Чеслав Мілош вважає, що більшість відкинутих форм можна було б залишити, бо вони “зрозумілі та вносять відтінок стилістичного навантаження” [24,104]. Йдеться про такі форми, як lewica, prawica (ліва і права рука), sluzebnica (слуга) та фразеологізми: dzien sadny, umywac rece, padl strach, sol ziemi і т.п. Перекладачі НЗ (сучасної версії) не тільки сміливо відступили від традиційних перекладів фразеологізмів, але й ввели нові сполучення [39,75]. Такий характер має фраза dal slowo przy gosciach.

За допомогою польських сучасних еквівалентів стають доступними розумінню іноземні біблійні реалії: стародавні назви ваги, міри, монет, титулів, звичаїв. Найкраще впорався з передачею екзотичних реалій НЗ в сучасному перекладі. Як незрозумілі та невластиві польській мові, були вилучені наступні семітські структури-плеоназми: uradowali sie radoscia, pozadaniem pozadalem. Надається перевага польським зворотам uradowali sie bardzo, goraco pragnalem [15,107].

Беручи до уваги усі ці зміни, можна зробити висновок, що досить скоро традиційний біблійний стиль може стати здобутком історії польської мови.

Зміни в “живих” текстах

Вже під час засідань Собору до пасторських послань проникала нова лексика, яка популяризувала його найважливіші гасла: dzielo odnowy Kosciola, dzielo odnowienia liturgii, soborowy czyn dobroci [45, 235]. Ідея екуменізму (єдності) внесла різні форми слова jednosc, а назви bracia, blizni, lud Bozy, стали вживатися на позначення не тільки католиків, але й віруючих протестантських та східних Церков. Для позначення цих людей з'явилася назва bracia odlaczeni, а зникли heretyk, bezboznik, sekciarz, balwochwalcy, schizmatycy, bluzniercy [45,237].

В старих книжках для богослужінь, особливо в Gorzkich Zalach та в Drodze Krzyzowej, дуже часто євреї виступали як мучителі та вбивці Ісуса, напр. od zydow podeptany, okrutni zydzi і т.п. Аби зруйнувати стереотип єврея-боговбивці, слово “єврей” замінено формами kaci, zbojcy, zlosliwi mordercy і т.п., бо після Собору було відкинуто традиційний антиіудаїзм, визнано єврейське походження християнства, іудохристиянства. Це була одна з багатьох позитивних змін пособорної католицької Церкви [22,249].

Інші слова, нові чи ті, які раніше рідко вживалися, а після Собору стали загальновживаними, це: katecheza, chrzcielny; назви частин богослужінь: homilia, znak pokoju, Sakrament Namaszczenia Chorych; нові інституції, явища: Synod Biskupow, Rada Duszpasterska, peregrynacja, oaza [12,29]. Слова і фразеологізми дособорної доби, абсолютно невідомі пересічному віруючому, знайшла І. Байєрова (1999) в Katechizmie Kosciola Katolickiego - далі ККК (Катехизис Католицької Церкви), що був виданий в 1995 році. Це: plan bozy, zamysl bozy, ekonomia zbawienia, pedagogika boza. Давнє ж слово Eucharystia змінило своє значення. Це вже не тільки „хліб і вино як тіло і кров Христа”, а й „Свята Меса”.

Важливою є також висока частота певних слів у новому ККК. Це слова tajemnica та znak. Частота їх вживання підкреслює містерійний характер християнства, суть якого спирається на важкодоступні трансценденційні поняття, передані різними знаками [14,106]. Суспільний характер Церкви підкреслюється або через слово komunia , або через сучасний відповідник wspolnota, wspolnotowy. На думку І. Байєрової, поняття, які зустрічаються в ККК, взагалі не мають відповідників в Katechizmie Rzymskim. Ті самі елементи віри зібрані в певні понятійні системи: система нового катехізису є більш впорядкованою, створює виразніші образи та назви і т. д.

Словниковий склад сучасних молитов вже не акцентує увагу на дистанції між небом і землею, не протиставляє вбогість людини досконалості Творця, а, скоріше, окреслює стосунки люблячого Батька та дітей. Це, напевне, має зв'язок з повоєнною демократизацією суспільних стосунків. У результаті спростився етикет поведінки і в цій спрощеній формі він проник до релігійних текстів.

В історії польської молитви найшанованішим адресатом є Krol [31,148]. Людина, реалізуючи свою повагу до Бога, розміщує його на вершині людської ієрархії, називаючи Його krolem, словом, узятим з придворного етикету. Але сучасні молитви не перенасичені формами ввічливості. В них вживаються лаконічніші та простіші звертання: Boze, Kochany Ojcze, Drogi Jezu, Maryjo. Такий початок молитви позбавляє її офіційності, наближає до звичайної розмови двох осіб, між якими панують дружні стосунки, навіть інтимність. Залишками давнього етикету є слова racz та laska. Деякі вважають їх шкідливими анахронізмами. „Не може так бути, - пише Й. Турнау - щоб образ феодального господаря формував сьогодні образ Бога. Слово laska - це пережиток устрою, під час якого доля людини залежала від панської примхи”[38,119].

Про величність Бога та нікчемність людини, яка кориться та благає, розповідають традиційні церковні пісні. Віруючі люблять старі пісні, вони звикли до них, співання їх з дитинства до старості дає відчуття влаштованості, приналежності до сфери sacrum. Функціонування поряд старих, нових, або навіть зовсім невідомих текстів становить одну з особливостей мови релігії.

Нові літургійні пісні пособорного періоду побожні, насичені захватом особою Христа, глибокою повагою до Марії, усвідомленням Церкви як спільноти віруючих, розумінням цінності Святого Письма та значення таїнств і літургії в житті християнина [28,56]. Вони насичені цитатами та перифразами з Біблії, виражають поклоніння та вдячність.

Дещо подібними є й молодіжні пісні. У них лексика концентрується навколо радості, світла, надії: usmiechnij sie, radoscia nasza jestes ty, slodkich nadziei blask. Ці твори проголошують довіру, радість та загальне братерство.

У молитовнику Droga do nieba (1949 р.) молитви привертають увагу частотою вживання формулювання про зневагу до людського життя. Ці тексти підкреслюють плинність життя, називаючи його часом страждань, труднощів, спокус та боротьби. Предметом прохань у цьому зв'язку є збереження вірності, щоб після смерті отримати в нагороду “корону вічної слави”. Побожний католик мав займати позицію “святої” дистанції і аскетичної ізоляції щодо “цього світу”, розуміючи земне життя як дорогу до життя вічного. Пособорна теологія повстає проти віри в плинність життя, проголошує, що Бог втручається в світ матерії, в дійсність людини, щоб вже сьогодні - завдяки вірі - вона пізнала щастя, яке на “тому світі” здобуде повною мірою. Світ є середовищем віруючої людини, де вона реалізує свою любов до Бога і ближніх, будуючи вже тут, на землі, подобу неба.

У новому видання цих молитов (1978), які так виразно відображали дособорний спіритуалізм, ми його вже не знаходимо. Натомість є тексти, що беруть до уваги різні життєві ситуації, напр. Modlitwa czlowieka pracy, Modlitwa o radosc, Modlitwa kierowcy, Modlitwa o dobrego meza, Modlitwa o dobra zone і т.п.

Мирська лексика міцно увійшла до мови релігії. Це вражаюча різниця, порівняно з герметичністю дособорної мови, яка обмежувалася розмовою про внутрішнє духовне життя католиків. Наскільки дособорна Церква відмежувалася від світу, настільки пособорна Церква увійшла в усі сфери життя. Про останній Собор говорять, що він мав екзистенційний та пастирський характер та повинен був реалізувати керигматичну мету, що полягала у виявленні актуальності Об'явлення, як заклику Бога до свого люду, який живе тут і зараз. Тепер навчання Біблії виходило з життєвих ситуацій, щоб інтерпретувати їх в світлі останньої і вказати таким чином її цінність для розв'язання проблем як однієї людини, так і всього людства. Віруюча людина, католик, має брати участь у повсякденних справах і прагнути реалізувати плани Бога щодо цього світу.

Ця антропологічна орієнтація призвела до зменшення кількості слів суто релігійних або дуже загальних та абстрактних висловлювань (grzech, szatan, aniol, pokusa, dusza, pieklo, gniew Bozy і т.п.). “Релігійність” текстів підлягала певним змінам, їх мова наближалася до мови світської, а в більшій мірі - завдяки наявності конкретних понять, що називали життєві реалії - до розмовної мови. В дособорний період положенням віри надавали універсальної форми - на все життя і для багатьох поколінь. Це була мова догм, які, з погляду на їх зміст, треба було засвоїти в їх дослівному звучанні. Такою мовою користувався раніше катехізис. Тепер за стилем його мова наближена до мови світських підручників і має на меті спочатку розуміння, а вже потім запам'ятовування.

Такий спосіб звертання до Бога, Ісуса, Матері Божої є найпереконливішим проявом відмови від традиційного звертання до sacrum. Це ще одне свідчення змін у відчутті виправданості тієї чи іншої поведінки в деяких ситуаціях, зникнення певних умовностей і навіть табу. Змінюється образ Бога. Більше ніж в „справедливого Суддю, який за добро винагородить, а за зло накаже”, прагнуть сьогодні люди вірити в Бога люблячого, розумного. І не хочуть, щоб розділяла їх яка-небудь вигадана дистанція.

Мова релігії та релігійна лексика зокрема зазнавали та зазнають різноманітних змін під час свого функціонування. Часи до ІІ Собору були часами панування консервативної, традиційної мови, з малозрозумілими словами, зворотами, конструкціями, більшість з яких не була суто польською, а запозичувалася з мов, які були джерелами релігійних текстів, понять та самої віри (латинської, грецької, чеської та ін.) та через посередництво культури країн, з якими Польща підтримувала зв'язки.

ІІ Собор мав визнати, що застаріла, малозрозуміла мова релігії дійсно погано виконує одну із своїх функцій - донесення Слова божого до людини, а, отже, треба було щось робити, щось змінювати. Змінили, а вірніше осучаснили, саме мову. Позбавилися від слів малозрозумілих, непольського походження, слів, розуміння яких вимагало глибоких теологічних знань, залишивши ті лексичні одиниці, які вже полонізувалися настільки, що не вирізнялися серед інших ані звучанням, які якимись іншими ознаками. Кількість цих слів на даний момент невелика - близько 350 одиниць. Усе це свідчить про те, що мова є живою системою, чутливою до змін та подій, та є дзеркальним відображенням усього, що трапляється в житті країни.

Розділ ІІІ Лексико-семантична характеристика запозичень в польській мові

3.1 Запозичення з класичних мов

Словниковий склад польської мови протягом всієї історії її існування поповнювався не лише за рахунок лексики споріднених з нею слов'янських мов, але і за рахунок слів, засвоєних з інших, неслов'янських мов. Іншомовні слова та вирази, а разом з ними і морфеми, входили в систему польської лексики протягом усієї її історії в зв'язку з економічними, політичними та культурними контактами між польським та іншими народами. Давніші іншомовні запозичення належать до старопольського періоду, а пізніші - до формування й розвитку польської мови. Ранні запозичення проникали переважно усним шляхом, а пізніші - засвоювалися за допомогою усного спілкування, а також через літературні джерела, причому як безпосередньо, так і через посередництво інших мов.

Велике значення для історії польської культури і мови мало прийняття християнства західного зразка (приблизно в ХХ столітті). Латина почала своє панування в Церкві і школі. Нова, запозичена лексика, була пов'язана з релігійними обрядами, літургією, біблійною тематикою тощо.

В тогочасній Польщі латина відігравала велику роль, як мова письма і мова “вищої” культури, однак в самому суспільстві вона розповсюджена була не досить широко. В часи Ренесансу класична латина стала другою мовою “шляхетних людей”. Стала поширюватися мода на вкраплення латинізмів до “живих” польських текстів. Доба Просвітництва поклала край шкідливому впливу латини, обмеживши її вживання кількома стилями (науковим, технічним, професійним). Поряд з латинськими словами запозичувалися і грецькі (вони становлять другу за кількістю слів групу). На основі грецьких елементів в польській мові утворилися слова, що називають поняття, які з'являються в житті суспільства. Прийняте з Візантії християнство збагатило світ перекладами з вдосконаленої за декілька століть теологічної літератури грецького середньовіччя. Ця лексика потрапляє в польську мову у вигляді грецьких кальок.

3.1.1 Запозичення серед назв осіб

Найбільшу групу слів серед запозичень з класичних мов (латинської та грецької) становлять назви осіб - членів орденів, слyжителів Церкви та людей наближених до неї тощо. Серед цих запозичень можна виділити наступні підгрупи: