Питання граматики української мови у науковому доробку доктора філологічних наук Володимира Олександровича Горпинича

Для назв населених пунктів -- міст, селищ, сіл тощо -- прийнято, крім загального терміна топонім, вживати термін ойконім; для назв водних об'єктів (річок, озер, морів) -- термін гідронім; для об'єктів рельєфу, тобто об'єктів географічних (гір, хребтів, горбів, долин, плато, низовин, гірських ущелин та інших) -- оронім.

Назви місць (тобто топоніми) часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.

Топоніми розрізняються за ознаками природи:

· особливостями рельєфу (вершина Стіг, підвищення Гостра Могила, Нагольний кряж тощо);

· особливостями водних об'єктів (річка Біла, місто Жовті Води);

· видами рослин (місто Дубно, село Березівка, річка Рогозянка);

· видами тварин (вершина Кобила, річка Щучна).

В українській мові від складених (двочленних) топонімів прикметники утворюються по-різному. Найчастіше застосовується словоскладання, при якому в похідному слові зберігаються обидва члени топонімічних словосполучень: Жовтий Брід -- жовтобрідський, Жовтий Яр -- жовтоярський, Зелений Брід -- зеленобрідський, Нова Одеса -- ново одеський [17; с. 25].

Але нерідко один з компонентів двочленного топоніма пропускається і прикметник утворюється шляхом суфіксації: Нижня Хортиця -- хортицький, Верхня Хортиця -- хортицъкий (пор. офіційно-ділове нижньохортицький, верхньохортицький); Яцинова Слобідка -- яциновський (пор. офіційно-ділове яциновослобідський) [17; с. 25].

Суфіксації піддаються як опорні, так і залежні компоненти топонімічних словосполучень: Айдар-Миколаївка -- айдарський, Нова Січ -- січанський; Балабушині Верби -- балабушинський, Біликів Колодязь -- біликівський [17; с. 25].

Інколи від того самого топоніма прикметники утворюються трьома способами (словоскладанням, суфіксацією опорного компонента, суфіксацією залежного компонента): Гутка-Ожинка -- гутко-ожинський, гутянський, ожинський; Гола Пристань -- голопристанський, пристанський, голянський; Багата Чернещина -- багаточернещанський, багатянсъкий, чернещанський [17; с. 26].

Отже, в сучасній українській мові немає єдиного способу утворення прикметників від двочленних топонімів. Застосовується словоскладання (Лиса Гора -- лисогірський), суфіксація опорного компонента (Верхня Терса -- терсянський), суфіксація залежного компонента (Добровільні Хутори -- добровільний). Це викликає значні труднощі у мовців, часто призводить до непорозумінь і неправильного утворення відтопонімічних прикметників. Чи існує тут якась закономірність? Чим зумовлюється вибір того чи іншого способу при потребі утворити прикметник від складеного топоніма? [17; с. 26].

Розглянемо будову складених топонімів, структуру складних відтопонімічних прикметників і сучасну практику їх словотворення та слововживання [17; с. 26].

За структурою всі двочленні топоніми поділяються на три групи. Найчисленнішими в українській мові (понад 80%) є іменні топонімічні словосполучення з прямим порядком слів і атрибутивними відношеннями між компонентами (перша група): Морозова Долина, Мушина Гребля, Нижні Ворота, Нижні Гаї, Пролетарська Рудня, Рідний Край, Світова Зірка, Багата Чернещина [17; с. 26].

До другої групи належать нечисленні двочленні топоніми з атрибутивними відношеннями, але оберненим порядком слів: Ниви-Губинські, Ниви-Золочівські, Новосілки-Гостинні, Новосілки-Опарські, Острівчик-Пильний, Верховина-Бистра, Віта-Поштова, Бринці-Загірні [17; с. 26].

Третю групу, теж нечисленну, становлять назви з двох іменників типу Михайлівка-Рубежівка, Пологи-Вергуни, Пологи-Низ, Пологи-Чобітки, Пологи-Яненки, Вокзал-Городня [17; с. 26].

Зрідка зустрічаються словосполучення з прийменниками на, над, за (Василівка-на-Дніпрі, Банила-над-Серетом, Гаї-за-Рудою), з об'єктно-атрибутивними відношеннями між компонентами (Пам'ять Комунарів, Десятиріччя Жовтня, Здобуток Жовтня), а також топоніми, що: склалися на основі імен з прізвищами (Валя Кузьмина, Бабах Тамара). Але вибір способу творення прикметників від структури двочленних топонімів залежить лише частково, тому кожний структурний тип топонімічних словосполучень допускає і словоскладання, і суфіксацію опорних чи залежних компонентів: 1) Рідний Край -- ріднянський, Мушина Гребля -- мушинський; Багата Чернещина -- чернещанський; 2) Верховина-Бистра -- верховино-бистрянський; Острівчик-Пільний -- остріечицький, Бринці-Загірні -- загірнянський; 3) Пологи-Вергуни -- полого-вергунівський; Михайлівка-Рубежівка -- михайлівський, рубежівський; Вокзал-Городня -- городнянськи. [17; с. 26].

Прикметники від складених топонімів найчастіше утворюються шляхом словоскладання, суфіксація одного з компонентів застосовується значно рідше. Характерно, що словоскладання не виключає суфіксації опорного чи залежного компонента, хоч такі випадки спостерігаються рідко [17; с. 26].

Вибір одного із способів у процесі словотвору може бути зумовлений сферою вживання відтопонімічних прикметників. В офіційно-діловому стилі прикметники від двочленних топонімів утворюються лише словоскладанням: Велика Лепетиха -- розмовно-побутове лепетиський, офіційно-ділове великолепетиський; Старі Санжари -- роз мовно-побутове санжарівський, офіційно-ділове старосанжарівський [17; с. 26].

У розмовному стилі залежно від конкретної мовної ситуації можливе як словоскладання, так і суфіксація: Великий Токмак -- великотокмацький, токмацький; Великі Сорочинці -- великосорочинський, сорочинський; Малі Сорочинці -- малосорочинсъкий, сорочинський [17; с. 27].

Вибір способу словотвору залежить також і від ступеня сталості зв'язку між компонентами топонімічних словосполучень [17; с. 27].

Ступінь сталості зв'язку між компонентами двочленних топонімів: прямим порядком слів (перша група) не однаковий. В одних випадках він дуже високий, зв'язок між компонентами постійний і обов'язковий, бо обидва вони входили до складу синтаксичного або фразеологічного словосполучення ще до процесу топонімізації, тобто в дотопонімічний період, коли ці словосполучення ще не були власними назвами: пор. біла (сіра, жовта) церква -- Біла Церква, жовта (мутна, синя, темна, прозора) вода -- Жовті Води, кривий (прямий, довгий, зігнутий, крутий) ріг -- Кривий Ріг. Тут залежний компонент словосполучення -- явище одночасне з опорним у складі назви населеного пункту, а в ряді випадків і у складі загального словосполучення. Селище в Миколаївській області дістало назву Криве Озеро тому, що виникло на берегах озера кривої форми. В топонімі компонент Криве не може мати антоніма (слова з протилежним значенням), у дотопонімічному загальному словосполученні -- може, пор, криве (пряме, кругле) озеро -- Криве Озеро. Подібне зустрічається і в топонімах типу Зелений Барвінок, Золота Нива, Калиновий Гай, Кримська Роза та ін [17; с. 27].

Перехід загальних словосполучень у топонімічні пов'язаний із змінами в зв'язку між їх компонентами. Оскільки топонімічні словосполучення втрачають дотопонімічну здатність формуватися в процесі мовлення і набувають нової якості -- відтворення, то змінюється й характер зв'язку між компонентами: якщо в дотопонімічний період він був вільним, то в топонімах став обов'язковим. Отже, топонімізація вільного словосполучення супроводжується його фразеологізацією. Вона й виступає тим засобом, який утримує обидва компоненти складеного топоніма в процесі творення прикметників. Тому від фразеологізованих топонімічних словосполучень прикметники в усіх стилях української мови утворюються шляхом словоскладання: Біла Церква -- білоцерківський, Кривий Ріг -- криворізький, Криве Озеро --- кривоозерський, Жовті Води -- жовтоводський, Перше Травня -- першотравневий, Курячі Лози -- курячелозівський [17; с. 27].

Значна частина двочленних топонімів виникла не на базі синтаксичних чи фразеологізованих словосполучень, а на основі одночленних топонімів: Самбір -- Малий Самбір -- Великий Самбір -- Старий Самбір; Балта ~ Нова Балта; Висунь -- Нова Висунь; Калуга -- Нова Калуга; Запоріжжя -- Нове Запоріжжя [17; с. 27].

Процес утворення цих двочленних топонімів відрізняється від назв типу Біла Церква, Кривий Ріг тим, що залежні компоненти з диференціюючою функцією тут приєдналися до опорних як до одночленних топонімів. Так виникають двочленні топоніми, залежний компонент яких можуть мати антоніми у складі інших двочленних назв поселень. Сучасна Стара Балашовка (околиця м. Кіровограда) первісно називалася просто Балашовкою. Але коли поряд виникло нове поселення з назвою Нова Балашовка, то для розрізнення Балашовку стали називати Старою Балашовкою. Отже, антонімічні компоненти Стара -- Нова в двочленних назвах виникли в топонімічний період, тобто після того, як опорний компонент Балашовка став топонімом [17; с. 27].

Залежний компонент пізнішого походження може протиставляти двочленну назву одночленній: Старі Богородчани -- Богородчани, Нова Каховка -- Каховка, Нова Диканька -- Диканька, Малий Гвіздець -- Гвіздець [17; с. 27].

В утвореннях цього типу топонімізація опорного і залежного компонентів відбувалася в різний час: до раніше топонімізованого компонента приєднувався компонент пізнішої топонімізації. З огляду на це зв'язок між елементами таких антонімічних двочленних топонімів не сталий і може легко зникати зовсім, а залежний компонент у разі потреби пропускається, що свідчить про відсутність фразеологізаії при утворенні складених назв цього типу. Тому прикметники на основі нефразеологізованих двочленних топонімів можуть утворюватися шляхом випадіння одного з компонентів і суфіксації іншого: Велика Білозерка, Мала Білозерка -- бєлозерський; Нова Водолага, Стара Водолага -- водолазький; Нова Каховка -- каховський, Нова Диканька -- диканський [17; с. 28].

Шляхом суфіксації опорного компонента прикметники утворюються і тоді, коли в мовленні з будь-яких причин значення похідного слова не розрізняється: басанський -- той, що відноситься і до Нової, і до Старої Басані. Але при потребі в розрізненні значення прикметники і в розмовному, і в офіційно-діловому стилях можуть утворюватися шляхом словоскладання: Нова Басань -- новобасанський, Стара Басанъ -- старобасансъкий, Нова Балашовка -- новобалашовський, балашовський, Стара Балашовка -- старобалашовський, балашовський; Нова Каховка -- новокаховський, каховський; Старі Богородчани -- старобогородчанський, богородчанський [17; с. 27].

Значно рідше суфіксації піддається залежний компонент з пропуском опорного: Кедина Гора -- кединсъкий, Романова Балка -- романівський. Факти свідчать, що прикметники утворюються від залежних компонентів здебільшого тоді, коли опорним є топографічний термін. Найчастіше зустрічаються такі: городище, посад, городок, поле, слобода, хутір, долина, яруга, яр, кут, балка, байрак, гребля, криниця та ін. (Лизогубова Слобода -- лизогубівський, Житні Гори -- житнянський, Високі Байраки -- височанський, Погожа Криниця -- погожанський, Кам'яна Яруга -- кам'янецький) [17; с. 27].

До двочленних належать і ті топоніми, що за походженням є іменами з прізвищами: село Карла Маркса, село Івана Франка, село Карла Лібкнехта, село Рози Люксембург, селище Поліпи Осипенко, село Тараса Шевченка, село Клари Цеткін [17; с. 27].

Оскільки ці словосполучення стали сталими ще будучи іменами і прізвищами, то, перетворившись на топоніми, вони втратили здатність пропускати будь-який компонент. Тому від них прикметники утворюються лише шляхом словоскладання: Карла Маркса -- карло-марксівський, Івана Франка -- івано-франківський, Карла Лібкнехта -- карло-лібкнехтівський, Поліпи Осипенко -- поліно-осипенківський, Тараса Шевченка -- тарасо-шевченківський [17; с. 27].

У розмовно-побутовому мовленні тенденція до скорочення двочленних топонімів така сильна, що інколи навіть на основі фразеологізованих складених топонімів прикметники утворюються шляхом суфіксації одного з компонентів: Серп-Молот -- серп'янський; Карла Маркса --- марксівський, пор. Івано-Франківськ -- франківський (автобус) і под [17; с. 27].

На відміну від розмовно-побутового мовлення, в офіційно-діловому стилі діє тенденція не до скорочення топонімічних словосполучень і суфіксації одного з компонентів, а до збереження в похідних формах обох елементів двочленного топоніма, що в кінцевому підсумку обмежує можливості суфіксації і підвищує продуктивність словоскладання: Велика Виска -- розмовно-побутове висківський, вищанський; офіційно-ділове великовисківський; Мала Виска -- розмовно-побутовий, висківський; офіційно-ділове маловисківський; Старі Соколи -- розмовно-побутове соколянський, соколівський; офіційно-ділове старосоколівський; Лозовий Яр - розмовно-побутове лозівський, офіційно-ділове лозовоярівський [17; с. 27].

У мові існують і такі двочленні топоніми, від яких не утворюються ні словоскладанням, ні суфіксацією. Це словосполучення з об'єктними і об'єктно-атрибутивними відношеннями між компонентами: Думи Хлібороба, Здобуток Жовтня, Шлях Незаможника. Складові елементи таких топонімів не здатні змінити об'єктні відношення на атрибутивні, без чого не може відбутися словоскладання. Від назв цієї структури прикметники не утворюються і шляхом суфіксації, оскільки усічення одного з компонентів повністю зруйнувало б топонім як лексичну одиницю і твірну основу [17; с. 28].

Відтопонімічні прикметники не утворюються і від деяких назв з атрибутивними відношеннями. Це, головним чином, топонімічні словосполучення (внаслідок цього позбавлені здатності до усічення) з такими опорними компонентами, які не взаємодіють з суфіксом -ськ-ий і його похідними: село Жовтнева Революція, село Третій Інтернаціонал [17; с. 28].

На основі цих критеріїв можна сформулювати такі найважливіші закономірності утворення прикметників від двочленних топонімів [17; с. 28].

І. У сучасній українській літературній мові прикметники від двочленних топонімів утворюються лише шляхом словоскладання тоді, коли: 1) між компонентами топонімічних словосполучень сталий зв'язок внаслідок того, що вони були фразеологізованими або сталими ще в системі загальних назв до процесу топонімізації, тобто в дотопонімічний період (Криві Коліна -- кривоколінський, День Добрий -- деньдобрівський, Паризька Комуна -- паризькокомунівський); 2) топонімічне словосполучення є нерозкладним, і тому жоден із компонентів самостійно не може виконувати функції цього топоніма і виділити твірну основу для утворення прикметника суфіксальним способом (Жовті Води -- жовтоводський, Чорне море -- чорноморський); 3) похідні від топонімічних словосполучень призначаються для офіційно-ділового або наукового вживання, яке, будучи позбавленим інших засобів маркування, вимагає збереження всіх елементів двочленного топоніма для точного визначення предмета думки (пор. Велика Корениха -- розмовно-побутове корениський, офіційно-ділове великокорениський; Мала Корениха -- розмовно-побутове корениський, офіційно-ділове малокорениський; 4) топонімізувалися словосполучення, компоненти яких (один або два) виражені непрямим відмінком, а тому позбавлені можливості вживатися самостійно (Восьмого Березня -- восьмоберезнянський, Першого Травня -- першотравневський, Дар Надежди -- дарнадеждинський); 5) топонімізувалися імена з прізвищами, що були фразеологічними словосполученнями ще в дотопоншічний період (Максима Горького -- максимогорьківсьткий); 6) топонімізувалися два прізвища (Сакко і Ванцетті -- саккованцеттівський) [17; с. 28].

ІІ. Суфіксація одного з компонентів при усіченні другого можлива лише в розмовно-побутовому мовленні. Для наукового і офіційно-дійового літературного мовлення цей спосіб творення прикметників не характерний: пор. Велика Димерка -- розм. димерський, ділов. Великодимерська сільська Рада, Нова Оржщя - розм. оржицький, ділов. Новооржицька сільська Рада.

ІІІ. У всіх стилях української мови суфіксація можлива лише в двох випадках: 1) якщо опорний компонент виражається топографічним терміном, то прикметники здебільшого утворюються суфіксацією залежного компонента з усіченням опорного: Соколова Гора -- соколовський; Довгий Ліс -- довжанський, Синевирська Поляна --синевирський. В офіційному стилі зустрічається словоскладання: соколовогірський, довголіський; 2) коли двочленні топоніми мають структуру з прийменниками на, над, за, то прикметники здебільшого утворюються суфіксацією залежного компонента з усіченням опорного: Соколова Гора -- соколовський; Довгий Ліс -- довжанський, Синевирська Поляна --синевирський. В офіційному стилі зустрічається словоскладання: соколовогірський, довголіський; 2) коли двочленні топоніми мають структуру з прийменниками на, над, за, то прикметники утворюються суфіксацією опорного компонента з усіченням залежного (Новосілки-на-Десні - новосілківський, Новосілки-на-Дніпрі - новосілківський, Видинів-над-Прутом - видинівський), але в офіційно-діловому стилі застосовується словоскладання: Новосілківська-на-Дніпрі сільрада, Новосілківська-на-Десні сільська Рада [17; с. 30].

IV. Від двочленних топонімів прикметники не утворюються (ні словоскладанням, ні суфіксацією) тоді, коли: 1) між компонентами топонімічних словосполучень склалися об'єктні відношення (рідше об'єктно-атрибутивні): Пам'ять Комунарів, Колос Добра; 2) опорний компонент нерозкладного словосполучення не виступає в словотворчі стосунки з суфіксом -ськ-ий і його похідними (тобто не утворює прикметників з цими суфіксами): Велика Дорога [17; с. 30].

Отже, визначальними факторами у виборі способів словотвору прикметників від двочленних топонімів є сфера вживання похідних, сталість зв'язку між компонентами. Семантика компонентів, їх порядок у топонімі, структура топонімічних словосполучень та інші фактори відіграють допоміжну роль. В українській мові від складених (двочленних) топонімів прикметники утворюються по-різному. Найчастіше застосовується словоскладання, при якому в похідному слові зберігаються обидва члени топонімічних словосполучень: Жовтий Брід - жовтобрідський.

2.2.4 Складні випадки відмінювання топонімів

Робота «Складні випадки відмінювання топонімів» опублікована в журналі «Культура слова», вип. 32 за 1987р.

Топоніми об'єднують різні класи назв географічних об'єктів - населених пунктів (ойконіми), річок, потоків (гідроніми), вулиць, проспектів (урбаноніми) тощо. У сфері функціонування цієї групи власних назв теж чимало відхилень від норми, що не сприяє підвищенню рівня культури мови й загалом культури держави.

Українські топоніми належать до розряду відмінюваних слів. Невідмінювані топоніми утворюють лише кілька нечисленних груп: 1) топоніми у формі родового відмінка однини: місто Артема, село Леніна, село Карла Маркса, село Рози Люксембург, село Тараса Шевченка, село Горького; 2) давні слов'янські топоніми на о: Гродно, Вільно, Ковно, Нуйно [16; с.69].

Але в окремих синтаксичних і стилістичних позиціях частина відмінюваних топонімів втрачає здатність до словозміни. Це буває тоді, коли топонім у тексті вживається з номенклатурним словом (місто, село, селище, виселок, хутір тощо). Оскільки це явище досі мало вивчене і тому не внормоване, то навіть у кодифікованій мові знаходимо значну розбіжність у відмінюванні топонімів: прибув до міста Глухів -- до міста Глухова, на хуторі Прилуки - на хуторі Прилуках. Як відмінювати топоніми в цьому випадку? [16; с.69].

У тексті (усному та писемному) топоніми вживаються з номенклатурним словом або без нього: «У селищі Теплик відкрито меморіальну дошку» (Сільські вісті); «Через Путивль здавна проходив торговельний шлях з України до Москви» («Історія міст і сіл УРСР»). Якщо топонім уживається без номенклатурного слова (тобто без родової назви), і в реченні виступає підметом, додатком, неузгодженим означенням або обставиною, то може мати форму будь-якого відмінка. Так, у реченні «Путивль - місто районного підпорядкування» топонім Путивль є підметом (називний відмінок), у реченні «З Путивлем пов'язана одна з найпоетичніших сторінок «Слова о полку Ігоревім» -- славнозвісний плач Ярославни» топонім Путивль є додатком (орудний відмінок); у реченні «Місцевість навколо Путивля була заселена ще у IV тисячолітті до нашої ери» топонім Путивль є неузгодженим означенням у родовому відмінку; у реченні «У вересні 1971 року в Путивлі відкрито пам'ятник С. А. Ковпаку» топонім Путивль є обставиною місця (місцевий відмінок) [16; с.70].

Якщо топонім вживається з номенклатурним словом, то він у реченні виступає прикладкою. Топонім-прикладка в одних випадках приймає відмінок номенклатурного слова, тобто узгоджується з ним, в інших - форму називного відмінка незалежно від відмінка номенклатурного слова, тобто не узгоджується з ним, а прилягає до нього: «Ой у селі Стацевому, тепер вже не панськім, там ми сієм і орем трактором радянським» (з народної пісні) - прикладка Стацевому до номенклатурного слова у селі стоїть у місцевому відмінку (як і номенклатурне слово); «Великий материнський подвиг здійснила вчителька села Домантове Золотоніського району» (з газети) -- прикладка Домантове вживається у називному відмінку, хоч номенклатурне слово, до якого вона прилягає, - у родовому. Отже, якщо будь-яке слово керує безпосередньо топонімом, то він завжди ставиться в тому відмінку, якого вимагає підпорядковуюче слово: приїхав до Макіївки, зупинився у Макіївці, задоволений Макіївкою. Труднощі виникають тоді, коли підпорядковуюче слово керує словосполученням номенклатурного слова місто, село, селище, хутір з топонімом (місто Макіївка, село Кузьмин). Такі сполучення дуже подібні до сполучень типу колгосп «Перемога», радгосп «Росія», завод «Більшовик», дитсадок «Зайчик», пристань «Одеса» та ін. У них є багато спільного: на першому місці йде загальна назва, а на другому - власна [16; с.71].

У словосполученнях типу колгосп «Світанок», радгосп «Таврія» власні назви «Світанок», «Таврія» до загальних іменників колгосп, радгосп є неузгодженими означеннями, які завжди виражаються називним відмінком. Основну інформацію несе загальна назва, а функція власної зводиться лише до конкретизації назви загальної (тобто вона є незалежною). Тому в реченні підпорядковуюче слово керує загальною назвою як опорним компонентом, до якого прилягає власна назва у формі називного відмінка: Плани виконано (ким?) колгоспом (яким?) «Світанок»; Зерносховище побудоване (ким?) заводом (яким?) «Більшовик». Оскільки власна назва лише конкретизує загальну і не виражає інших відношень між словами, то від неї не вимагається ніяких змін у формі: вона має в реченні нейтральну граматичну форму (називний відмінок) і прилягає до пояснювального слова. Отже, тут немає ні керування, ні навіть часткового узгодження. Це особливий тип прилягання. Напр.: «У трудовій сім'ї київського об'єднання «Більшовик» майже половина молоді»; «Своїми думками поділилися вихователь гуртожитку київського заводу «Арсенал», керівник дискусійного клубу «Сучасник», організатор дівочого клубу «Дніпрянка» (Радянська Україна) [16; с. 72].

На відміну від назв колгоспів, радгоспів, станцій, пристаней тощо топоніми можуть узгоджуватися з номенклатурним словом і можуть прилягати до нього (тобто не узгоджуватися). З номенклатурними словами (село, місто, райцентр, селище, виселок, хутір) топоніми-прикладки здебільшого узгоджуються. Обов'язково вони узгоджуються, коли: 1) мають форму жіночого роду і закінчуються на -к-а, -иц-я, -ин-а, -их-а: у селі Варварівці (Варварівка), у місті Городенці (Городенка), за містом Шосткою (Шостка), до міста Вінниці, за селищем Лохвицею, люблю село Панорницю, у місті Долині, люблю селище Козельщину, у селі Шаулисі (Шаулиха), у місті Лепетисі (Лепетиха); пор.: «Зупинився у готелі райцентру Петропавлівки»; 2) мають форму прикметників середнього роду і закінчуються на -ов-е, -н-е, -ськ-е/-цьк-е, -е: у селищі Чутовому (Чутове), біля села Сваркового (Сваркове), за селищем Жовтневим (Жовтневе), у селі Агрономічному (Агрономічне), біля селища Пролетарського (Пролетарське), у селищі Леб'яжому (Леб'яже), у селі Світлому (Світле); пор.: «Позаторік у нашому селі Радянському відкрили чудову школу», «У місті Сватовому на Ворошиловградщині є чарівні вулиці»; 3) мають форму іменників чоловічого роду і закінчуються на -ець, -ик, -ів, -ин, -поль (-піль) та кореневий приголосний: біля міста Кролевця, у селі Бобрику, у місті Глухові, у селі Русові, у місті Снятині, у місті Нікополі, у місті Хусті (Хуст); 4) мають прикметникову форму чоловічого роду і закінчуються на -н-ий, -ськ-ий, -цьк-ий, -ват-ий, -ий: у виселку Залізничному (Залізничний), у хуторі Добровільному (Добровільний), виселком Новолуганським (Новолуганський), виселком Хащуватим (Хащуватий); 5) закінчуються суфіксом -ськ (-зьк, -цьк): у місті Бердянську (Бердянськ), селища Турійська (Турійськ), у місті Дніпропетровську (Дніпропетровськ), біля міста Луцька (Луцьк), у місті Донецьку (Донецьк), у селищі Харцизьку (Харцизьк), у селищі Градизьку (Градизьк). Проте значна кількість топонімів за певних обставин не узгоджується з номенклатурним словом, а прилягає до нього. Ніколи не узгоджуються власні назви з номенклатурними словами станція, аул, кишлак, застава, порт: біля станції Глухів (пор. біля міста Глухова), біля аулу Тезек, за кишлаком Ванч, біля застави Рибаківка (пор. біля села Рибаківки), біля порту Бердянськ (пор. біля міста Бердянська). Крім того, з номенклатурним словом не узгоджуються: 1. Невідмінювані топоніми: їдемо селом Горького, народився в селі Тараса Шевченка, проїхали село Артема; ознайомився з містом Ровно, з містом Гродно, з містом Вільно, з містом Ковно; народився в селищі Орджонікідзе, в селі Фрунзе; задоволений містом Сочі, містом Баку, містом Токіо, містом Осло, містом Бордо. 2. Двослівні топоніми, виражені словосполученнями: прибув до міста Біла Церква, до міста Кривий Ріг, до селища Криве Озеро, до села Глибока Балка; їхав селищем Липова Долина, селищем Піщаний Брід, селом Широка Балка, пор.: «Колгосп «Комунар» села Велика Гулига Вінницької області -- найпівденніше господарство області». 3. Однослівні топоніми у формі множини: біля селища Богородчани, у селищі Кринички, у місті П'ятихатки, у місті Пологи, біля міста Бровари, у місті Саки, біля міста Лубни, за селищем Нові Санжари, у місті Суми, за містом Ромни, за селом Дубівці, пор.: Жителі села Явори Турківського району звернулися до редакції газети з листом; Розглянули лист жителів сіл Вікники та Дзвінки. 4. Однослівні топоніми середнього роду на -я: за селом Добропілля, до села Побережжя, в селі Засулля, з села Підгір'я, за містом Запоріжжя, біля села Заболоття. 5. Маловідомі назви міст, селищ, сіл (для запобігання неясності зберігається форма називного відмінка): у місті Адуй, але не в місті Адуї, оскільки незрозуміла вихідна початкова форма у зв'язку з тим, що закінчення -ї в місцевому відмінку має і Адуя (жін. p.), і Адує (середи, p.), і Адуй (чол. p.). 6. Назви озер, рік, заток, проток, островів, гір: біля озера Ельтон, біля озера Баскунчак, біля озера Ріца, у річці Гайчур, річкою Янчур, біля острова Нова Зеландія. 7. Назви зарубіжних адміністративно-територіальних одиниць: штатом Оклахома, в штаті Техас, у провінції Тоскана, з князівством Ліхтенштейн. 8. Топоніми, які мають спільну основу і розрізняються закінченням у називному відмінку: місто Глухово (РРФСР) і місто Глухів (УРСР), Кіров (РРФСР) і Кірове (УРСР): приїхав до міста Глухово (значить у Московську область), але приїхав до міста Глухів (у Сумську область). Для однозначного розуміння тексту в деяких різновидах офіційно-ділового стилю, наприклад у картографії та військових офіційно-ділових документах, прийнято єдине правило: всі географічні назви (топоніми, назви рік, озер, гір та ін.) при номенклатурному слові завжди вживані у називному відмінку (тобто ніколи не узгоджуються), напр.: переправа через річку Десна, в боях під хутором Добровільний, звільнити село Андріївка, зайняти оборону південніше села Соснівка. З цих міркувань у газетах та журналах не узгоджуються ті маловідомі топоніми, які за загальним правилом повинні узгоджуватися, напр.: «У кадрах нової кінострічки постає життя села Вавілон»; «Близько 900 трудівників села Качківка Ямпільського району побували в туристичних подорожах» (з газет) [16; с.73].

Отже, втрата здатності до відмінювання топонімів при номенклатурних словах зумовлюється морфемною будовою, граматичною формою, синтаксичною позицією та стилістичною функцією топонімічних назв. Якщо топонім вживається з номенклатурним словом, то він у реченні виступає прикладкою. Топонім-прикладка в одних випадках приймає відмінок номенклатурного слова, тобто узгоджується з ним, в інших - форму називного відмінка незалежно від відмінка номенклатурного слова, тобто не узгоджується з ним, а прилягає до нього: «Ой у селі Стацевому, тепер вже не панськім, там ми сієм і орем трактором радянським» (з народної пісні) - прикладка Стацевому до номенклатурного слова у селі стоїть у місцевому відмінку (як і номенклатурне слово).

2.2.5 Генітивні речення в українській мові

Робота «Генітивні речення в українській мові» опублікована у збірнику «Українська мова - державна мова України» за 1998 р.

Генітивні речення належать до односкладних іменних структур, предикативним центром яких є незалежний родовий відмінок, наприклад: Народу! Квітів! А галасу! Скільки шуму! Ні шуму, ні галасу! та ін. Проблема ґенітивних речень пов'язана передусім з імпліцитністю вираження синтаксичних значень: буття (його ствердження чи заперечення) та квантитативності.

Генітивні речення є самостійним типом синтаксичних структур, оскільки мають спеціальну мінімальну структурну схему, загальне граматичне значення буттєвості, характеризуються своєрідною семантикою квантитативності, співвідношенням об'єктивної та суб'єктивної модальності.

У більшості посібників генітивні речення або відносять до односкладних, або зовсім не згадують. Головне тут - чи є в генітивних реченнях підмет і чи може він виражатися родовим відмінком. На наш погляд, розв'язати його в рамках традиційної граматики не можна. Треба вийти за межі її понятійного апарату. Для початку потрібно уточнити поняття члена речення і додатково ввести поняття «позиція члена речення» [13; с.109].

Член речення - це повнозначне слово, що вступає в закономірні граматичні зв'язки і має постійні морфологічні засоби їх регулярного вираження: називний відмінок для підмета, категорія часу для присудка [13; с.109].

Позиція члена речення - це місце повнозначного слова в системі зв'язків між членами речення. За традиційною теорією, підметом є слово, яке називає суб'єкт, виражений називним відмінком, i характеризується присудком. Це морфологізований підмет. Якщо прийняти запропоновані уточнення, то підметом може бути не лише форма називного відмінка, а в певних мовленнєвих ситуаціях - слово, словоформа, службове або незмінюване слово, тобто будь-яка мовна одиниця, яка займає позицію підмета, є суб'єктом висловлювання і характеризується присудком. Це неморфологізовані підмети: Дихати - значить жити; Наше вчора уже не повернеться; Через - прийменник; I - сполучник; Пальців на руці п'ять [13; с.109].

У східнослов'янських мовах склалося так, що позицію підмета може займати і словоформа в родовому відмінку: Дітей у них було троє. Тут слово дітей несе на собі частину ознак предикативності, є суб'єктом висловлювання, якому присудок було троє приписує квантитативну ознаку, тобто займає позицію підмета, але виражене не називним, а родовим відмінком: формує речення не номінативне, а генітивне [13; с.109].

Двочленним називається таке речення, в якому є елементи двох головних членів або позиції двох головних членів речення: а) у висловлюванні Вмивається сльозами убога Земля (М. Коцюбинський) є елементи двох головних членів речення; б) у висловлюванні Наше завтра світле й прекрасне є позиція підмета, яку займає прислівник завтра (неморфологізований підмет), і присудок. Одночленне -- це таке речення, в якому є склад або позиція одного головного члена: а) Ніч. Друга година. Тут наявний один головний член (це односкладне номінативне реченя); б) А лозунгів! А музики! Тут позицію головного члена займають словоформи в родовому відмінку (це односкладні генітивні речення).

Ці речення докорінно відрізняються від двоскладних номінативних речень з нерозкладними синтаксичними словосполученнями числівника у називному відмінку з іменником у родовому відмінку у функції підмета при дієслівному присудку: В шлюпці стояло двоє людей (М. Трублаїні), Два хлопчики на ставочку ловлять рибку в холодочку (О. Олесь). Це двоскладні особові речення, в яких числівники (кількісний два і збірний двоє) є не присудками, а частиною підметів два хлопчики, двоє людей при присудках стояло і ловлять. На відміну від номінативних двоскладних речень з дієслівним присудком, у яких числівник у нерозкладному словосполученні знаходиться в препозиції відносно іменника, в двоскладних генітивних реченнях числівник, що виступає у функції присудка, стосовно носія ознаки (суб'єкта) знаходиться, як правило, в постпозиції. Розрізняють ці типи речень і семантично: у двоскладних номінативних дієслівних суб'єкту речення приписується процесуальна ознака (два хлопчики ловлять, двоє людей стояло), а в двоскладних генітивних - кількісна ознака (бійців два, яблук трійко) [13; с.110].

Генітивні двоскладні речення з числівниковим присудком відрізняються від односкладних номінативних речень з числівниковим компонентом. Односкладні номінативні - це головним чином констатація, ствердження наявності предметів, понять, явищ, а не їх назва (хоч вона й є) чи характеристика: Ранок. Сім годин; Поле. Дві дороги. Одна - прямо, друга - справа. У генітивних двоскладних у семантичному відношенні предмет думки (власне предмет, поняття, явище) не стільки називається, скільки характеризується з боку кількості. Для генітивних двочленних має значення не констатація наявності, а характеристика: Ранок. Годин сім (тут головне те, що носій ознаки - іменник у родовому відмінку (годин) характеризується кількісно); Поле. Доріг дві. Одна - прямо, друга - справа (тут також головне те, що носій ознаки - іменник у родовому відмінку (доріг) характеризується кількісно). Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, вираженому неозначено-кількісними словами (зі зв'язкою бути або без неї): а) багато: Багато галасу даремно (Прислів'я); О, тепер було у нього срібла, золота багато (Л. Українка); У нас багато, люба, справ (А. Малишко); І доріг тих багато, а Вітчизна - одна (А. Малишко); б) доволі (у значенні багато): Тільки в них і хліба, й солі, зброї доброї волі, грозових побід (А. Малишко); в) повно (у значенні багато): У хаті вже повно людей (Ю. Збанацький); г) досить (у значенні багато): Постів досить, а книжки, щоб читать катма (М. Рильський); д) небагато: Спочатку наліпили вареників, їх, правда, було небагато (Ю. Збанацький); є) мало: Багато дива, мало млива (Прислів'я); Ні, їй мало самого хліба й слів, їй треба волі (Л. Українка); Нас не багато, нас і не мало (А. Малишко); У тебе мало віри (Л. Українка) [13; с.110].

У реченнях такого типу присудок може бути виражений словами безліч, сила, тьма, гора, куча, ліс, копа і под., вжитими в значенні неозначено великої кількості (тобто надзвичайно багато): У нас справ безліч; На площі людей сила; Біля клубу народу тьма; На столі учнівських зошитів купа; Після запитання вчителя, рук у класі завжди ліс; В неї ще багато діла, турбот, як сказано, гора (А. Малишко) [13; с.110].

Від цих двоскладних генітивних речень слід відрізняти ті двоскладні номінативні речення, у яких слова багато, доволі, чимало, трохи, немало, мало і ін. не є присудком, а входять до складу підмета, тобто разом з іменником у родовому відмінку утворюють нерозкладне синтаксичне словосполучення, яке виконує функцію підмета при присудку, вираженому дієсловом: Часу немало пішло в прірву (Ю. Яновський); Минуло днів і вечорів немало з тих днів (А. Малишко); Води чимало із річки в море утекло (Т. Шевченко); Багато дечого не стало (Т. Шевченко); Від того дня минуло багато часу (Ю. Збанацький). В мові функціонують речення цього типу, що не мають однозначного тлумачення:

1) Ой, волохи, волохи, вас осталося трохи (Т. Шевченко); Ще сіверянського в юрбі живе чимало (М. Рильський). З одного боку, вони відрізняються від речень типу І доріг тих багато; У тебе мало віри наявністю дієслівного присудка (осталося, живе), що дає право придієслівні слова трохи, чимало розглядати як обставини, а речення кваліфікувати як односкладні;

2) є певні підстави вважати слова трохи, чимало компонентами нерозкладних синтаксичних словосполучень трохи вас, чимало сіверянського, які виконують функцію підмета при присудках зосталося, живе, і на цій основі такі речення вважаються звичайними двоскладними номінативами. З другого боку, в таких речень є чимало спільного з конструкціями типу І доріг тих багато; У тебе мало віри. По-перше, їх об'єднує спільна семантика присудків - кількісна характеристика носіїв ознаки (осталося трохи, живе чимало); по-друге, у них спільна загальна синтаксична семантика - наявність ознаки у суб'єкта; по-третє, оскільки дієслова осталося, живе в цій позиції в семантичному відношенні є неповноцінними і можуть не вживатися, то основне семантичне навантаження припадає на слова трохи, чимало, які фактично виконують функцію присудка подібно до бездієслівних речень (пор. Ой, волохи, волохи, вас трохи; Ще сіверянського в юрбі чимало). Тому в конструкціях цього типу найбільше ознак двоскладних генітивних речень [13; с.111].

3) Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, вираженому фразеологізмом із кількісним значенням: Нас таки чимале військо (Л. Українка), Кажуть, від цього куріння раку видимо-невидимо (Ю. Збанацький); А мати або батько як побачать, що ви, мої любі, таке диво читаєте, - гріха на всю губу (Т. Шевченко); Перехожих не траплялося, а вареників була ще ціла гора (Ю. Збанацький); Сорок сороків артилерії (Ю. Яновський); Пихи на три штихи (Прислів'я). Усі виділені фразеологізми за значенням синонімічні з неозначено-кількісними словами багато, дуже багато і ін.: 1) нас чимале військо = нас багато, раку видимо-невидимо = раку неймовірно багато, гріха на всю губу = гріха надзвичайно багато, вареників ще ціла гора = вареників ще багато (або дуже багато), артилерії сорок сороків = артилерії незлічена кількість, пихи на три штихи = пихи дуже багато. Вони виконують функції присудків [13; с.111].

4) Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, вираженому неозначено-кількісним словом (числівниковим займенником) скільки: Скільки різного мотлоху!.. Скільки зайвого клопоту! Скільки шкоди ще!(І. Баш). Носії ознаки в цих реченнях виражені іменниками мотлох, клопіт, шкода у родовому відмінку, які займають у реченні позицію підмета. Вони за допомогою присудків, виражених числівниковим займенником скільки, характеризуються кількісно, тобто суб'єктам приписується кількісна ознака. Реальний зміст цих речень зводиться до твердження про те, що різний мотлох є у великій кількості, що зайвий клопіт є у великій кількості, що шкоди є також у великій кількості. Це все ознаки двоскладного речення. Тому з позиції семантики розглядати ці речення як номінативні односкладні (називні) не можна. У називних стверджується лише наявність предметів, понять, явищ без кількісної їх характеристики: Різний мотлох. Зайвий клопіт. Шкода. Як багато ще їх! У двоскладних генітивних реченнях з присудком скільки входить до складу нерозкладних синтаксичних словосполучень у ролі під мета при дієслівному присудку: І скільки всіляких ласощів росте на степу (Ю. Яновський); Скільки йде під рідним стягом дорогих імен! (А. Малишко); Адже скільки минуло часу (І. Цюпа); Скільки вже тих парубків потягло від тебе гарбуза (І. Цюпа) [13; с.111].

5) Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, вираженому дієсловом бути в формі середнього роду минулого часу (було), із значенням великої кількості: Сміху було. Крику було. Сліз було (І. Цюпа); Було в нас і радості, й крові, і поту (А. Малишко).

6) Односкладні генітивні речення з родовим суб'єкта. Кількісне значення багато, дуже багато виражається власне формою родового відмінка, особливою інтонацією і нерідко частками а, ну, ну й: За плугами в полі сонця, блиску! (А. Малишко); А гвалту! А крику! (Т. Шевченко); А тюрм! А люду!. Що й лічить (Т. Шевченко); А сльоз, а крові! Напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов'їх. А дівочих, пролитих тайно серед ночі! А матерних гарячих сльоз! А батькових, старих, кровавих, не ріки море розлилось, огненне море! (Т. Шевченко). Інколи значення «багато», «дуже багато» в генітивних реченнях передано повторенням носія ознаки: За богами панства, панства в серебрі та златі (Т. Шевченко) [13; с.111].

7) Двоскладні генітивні речення з родовим суб'єкта при дієслівному присудку зі значенням збільшення або зменшення: Дітвори назбиралося на річці (І. Цюпа); Над ним літає його душа, і треба поглядати па склянку меду, що стоїть на покуті, з неї душа п'є мед, і меду меншає, а душі так і не видко (Ю. Яновський) [13; с.112].

8) Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, позицію якого займає фразеологізм у формі двоскладного або односкладного речення зі значенням кількості («багато», «дуже багато»): Грошей кури не клюють (Прислів'я); Женихів хоч греблю гати (Прислів'я) [13; с.112].

9) Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, вираженому прислівником або іменником із кількісним значенням: Тут їх достобіса (Т. Шевченко); Діла на копійку, а балачок на карбованець (Прислів'я); Не стільки того діла, як клопоту (Ю. Збанацький) [13; с.112].

10) Генітивні двоскладні речення з родовим суб'єкта при присудку, вираженому порівняльним зворотом, що вказує на кількість: Хліба як кіт наплакав (Прислів'я); Синочків як у лісі дубочків (Прислів'я); Дочок як на небі зірочок (Прислів'я); Крові з нього як з бугая (Ю. Яновський).До генітивних традиційно (О.О. Шахматов, Д.Е. Розенталь, М.О. Теленкова й ін.) відносять лише так звані безприсудково-підметові речення (Слів-тo, слів-то!). Застосування поняття «позиція називного відмінка» дає можливість розширити коло речень з генітивним суб'єктом і виділити десять структурних типів генітивних речень. Немає підстав включати генітивні речення в систему безособових, оскільки родовим відмінком виражається суб'єкт висловлювання, а він завжди пов'язаний з категорією особи, бо вказує або на мовця зі слухачами (Нас було двоє), або на відсутність осіб чи предметів, про які говорять (Їх було троє; Столів було три) [13; с.112].

Крім того, категорія безособовості безпосередньо пов'язана з присудковістю, а у формі генітива вбачати присудок не можна, його функція ближча до називання (А снігу!). Не можна вважати навіть формально генітивні речення типу Ні вогню, ні хати! А навколо ні душі! безособово-заперечними, хоч заперечення дійсно є категорією присудкового плану, оскільки родовий відмінок тут має суб'єктне значення. Слід мати на увазі, що родовий відмінок суб'єкта в генітивних реченнях не породжується дієсловом, він займає незалежну позицію. Ця незалежність є однією з суттєвих ознак підмета. Тому, враховуючи, що в генітивних реченнях родовий відмінок називає суб'єкт висловлювання (як і називний), якому присудок приписує кількісну ознаку (як і називному), що в цій конструкції родовий відмінок займає незалежну позицію, дехто з мовознавців такий родовий називає підметом. При цьому термін «номінативний» необхідно закріпити за односкладними і двоскладними реченнями, в яких головний член речення виражений формою називного відмінка, а за різновидом односкладних речень типу Ранок. Тиша! закріпити термін «називні речення», замість «номінативні», відповідно до їхньої функції [13; с.112].

Отже, на відміну від номінативних двоскладних речень з дієслівним присудком, у яких числівник у нерозкладному словосполученні знаходиться в препозиції відносно іменника, в двоскладних генітивних реченнях числівник, що виступає у функції присудка, стосовно носія ознаки (суб'єкта) знаходиться, як правило, в постпозиції. Розрізняють ці типи речень і семантично: у двоскладних номінативних дієслівних суб'єкту речення приписується процесуальна ознака (два хлопчики ловлять, двоє людей стояло), а в двоскладних генітивних - кількісна ознака (бійців два, яблук трійко).

Генітивні речення є самостійним типом синтаксичних структур, оскільки мають спеціальну мінімальну структурну схему, загальне граматичне значення буттєвості, характеризуються своєрідною семантикою квантитативності, співвідношенням об'єктивної та суб'єктивної модальності.

ВИСНОВКИ

Отже, вивчивши життєвий шлях та проаналізувавши основні питання граматики у науковому доробку Володимира Олександровича Горпинича, можна зробити висновки:

1. Володимир Олександрович працював старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри мовознавства, потім кафедри російської мови Миколаївського державного інституту імені В.Г. Бєлінського (сьогодні Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського).

2. Працюючи в Миколаївському державному інституті імені В.Г. Бєлінського, захистив кандидатську і докторську дисертації.

3. Володимир Олександрович Горпинич досліджував сучасну українську літературну мову, топоніміку, морфеміку, синтаксис, граматику, словотвір, лексикографію.

4. Вперше зініціював, організував і провів першу в Миколаївському педінституті республіканську наукову конференцію «Питання словотвору східнослов'янських мов».

5. В.О. Горпинич вперше в історії України зібрав прізвища, уклав і опублікував словник «Прізвища степової України» (біля 75 тисяч), видавництво ДНУ. Також вперше в історії України зібрав відтопонімні прикметники і назви жителів України і опублікував «Словник відтоповімних прикметників і назв жителів» - біля 15 тисяч (видавництво ДНУ).

6. Володимир Олександрович довів, що частини складних географічних назв пишуться з великої літери й приєднуються дефісом, якщо вони утворені: а) поєднанням двох іменників із значенням частин об'єкта або єдиного об'єкта,наприклад: Ельзас-Лотарингія, Шлезвіг-Гольштейн, мис Серце-Камінь, селищеМайдан-Бобрик; б) поєднанням іменника з наступним прикметником, наприклад: Переславль-Залеський; в) складним прикметником, наприклад: Військово-Грузинська дорога; г) поєднанням іншомовних елементів, наприклад: Нью-Йорк.

7. Назви місць (тобто топоніми) часто даються автохтонним населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.

8. Прикметники від географічних назв мають різні способи утворення в залежності від структури самих топонімів. Прості складаються з беспрефіксальних якісних прикметників: річки Біла, Гнила, гора Висока; присвійних прикметників: Ведмежий острів, річка Козина; відносних прикметників: Артільна, Болотне; прикметників суфіксом-ський (з варіантами - цький, - івський, - евскиі, - анской, - їнської, енський): Ветлужську, Єлецький; рахункові прикметники: Перший поріг, Третій острів. Прості топоніми отримуються префіксальним прикметниками.

9. Переважна більшість прикметників від топонімів на -к-а, що приєднується безпосередньо до топонімічного кореня, утворюється в літературній мові за допомогою простого суфікса -ськ-ий після випадіння морфеми -к-а: Лисогімрка - лисогімрський, Вемрбка - вемрбський.

10. Власні географічні назви посідають одне з чільних місць під час вивчення української мови іноземцями. Уводячи ойконімний матеріал як лінгвокраїнознавчий, слід пам'ятати про функціонування найменувань поселень не тільки як факту народної етимології, але й як наукового онімного матеріалу, зафіксованого в усіх відомих та доступних історичних документах та врахованого в методиках семантико-словотвірного, етимологічного аналізу.

11. В українській мові від складених (двочленних) топонімів прикметники утворюються по-різному. Найчастіше застосовується словоскладання, при якому в похідному слові зберігаються обидва члени топонімічних словосполучень: Жовтий Брід - жовтобрідський.

12. В сучасній українській мові немає єдиного способу утворення прикметників від двочленних топонімів. Застосовується словоскладання (Лиса Гора - лисогірський), суфіксація опорного компонента (Верхня Терса - терсянський), суфіксація залежного компонента (Добровільні Хутори - добровільний).

13. Прикметники від складених топонімів найчастіше утворюються шляхом словоскладання, суфіксація одного з компонентів застосовується значно рідше. Характерно, що словоскладання не виключає суфіксації опорного чи залежного компонента, хоч такі випадки спостерігаються рідко.

14. Топонімізація вільного словосполучення супроводжується його фразеологізацією. Вона й виступає тим засобом, який утримує обидва компоненти складеного топоніма в процесі творення прикметників. Тому від фразеологізованих топонімічних словосполучень прикметники в усіх стилях української мови утворюються шляхом словоскладання: Криве Озеро - кривоозерський.

15. На відміну від розмовно-побутового мовлення, в офіційно-діловому стилі діє тенденція не до скорочення топонімічних словосполучень і суфіксації одного з компонентів, а до збереження в похідних формах обох елементів двочленного топоніма, що в кінцевому підсумку обмежує можливості суфіксації і підвищує продуктивність словоскладання.

16. Якщо топонім вживається з номенклатурним словом, то він у реченні виступає прикладкою. Топонім-прикладка в одних випадках приймає відмінок номенклатурного слова, тобто узгоджується з ним, в інших - форму називного відмінка незалежно від відмінка номенклатурного слова, тобто не узгоджується з ним, а прилягає до нього: «Ой у селі Стацевому, тепер вже не панськім, там ми сієм і орем трактором радянським» (з народної пісні) - прикладка Стацевому до номенклатурного слова у селі стоїть у місцевому відмінку (як і номенклатурне слово).

17. Генітивні речення є самостійним типом синтаксичних структур, оскільки мають спеціальну мінімальну структурну схему, загальне граматичне значення буттєвості, характеризуються своєрідною семантикою квантитативності, співвідношенням об'єктивної та суб'єктивної модальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Безпояско О., Городенської К., Русанівського В. Граматика української мови. Морфологія. Граматика української мови. Морфологія / О. Безпояско, К. Городенської, В. Русанівського. - Київ, Либідь, 1993. - 320 с.