Інтерактивні технології як умова ефективного навчання української мови в сучасній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

освіта шкільний інтерактивний український

У сучасному вимогливому та швидкозмінному середовищі рівень освіти, її вплив на особистісній розвиток дитини значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають дієвий підхід до навчання.

Зміни життя в сучасному світі вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти. Знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача «готових» знань від учителя до учня перестає бути основним завданням навчального процесу. Формуються сучасні уявлення про фундаментальність освіти, отримавши яку, людина здатна самостійно працювати, вчитися і переучуватися.

Науковці, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають бути не стільки навчальні предмети, скільки способи мислення і діяльності школяра. Тобто необхідно навчити дитину критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати і враховувати альтернативні думки, приймати виважені рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми.

Метою сучасної початкової освіти є розвиток особистості дитини, виявлення її творчих можливостей, збереження фізичного і психічного здоров'я. Проблема активності особистості в навчанні - одна з актуальних у психологічній та педагогічній науці. Адже до 70% особистісних якостей закладається в початковій школі. І не тільки базові навички, такі як вміння читати, писати, вирішувати, слухати і говорити, потрібні дитині в житті. Кожній людині, що вступає в цей складний і суперечливий світ, необхідні певні навички мислення та якості особистості. Уміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, вирішувати проблему, здатність до самовдосконалення та вміння дати адекватну самооцінку, бути відповідальним, самостійним, вміти творити і співпрацювати - ось з чим дитині необхідно увійти в цей світ. Цьому можуть сприяти активні форми і методи навчання.

Зважаючи на актуальність і суспільну значущість проблеми удосконалення системи сучасної освіти обрано таку тему дослідження: «Інтерактивні технології як умова ефективного навчання української мови в сучасній початковій школі».

Об'єкт дослідження - процес вивчення навчальної дисципліни «Українська мова» у початковій школі.

Предмет дослідження - методи і прийоми активізації пізнавальних інтересів учнів на уроках української мовив початковій школі шляхом упровадження технологій інтерактивного навчання.

Мета роботи - теоретично обґрунтувати проблему удосконалення сучасної освіти і визначити умови ефективного використання технологій інтерактивного навчання як засобу розвитку й активізації навчальної діяльності учнів 1 - 4 класів на уроках української мови.

Завдання роботи:

1. Вивчити проблему підвищення ефективності навчального процесу у психолого-педагогічній науці, а також питання впровадження технології інтерактивного навчання рідної мови у початковій школі шляхом опрацювання науково-методичної літератури і фахових періодичних видань.

2. Виявити успішні умови використання інтерактивних технологій навчання з метою підвищення ефективності навчального процесу на початковому етапі мовної освіти.

3. Визначити методи, прийоми, форми інтерактивного навчання для підвищення ефективності навчального процесу на уроках української мови у початковій школі.

4. Експериментальним шляхом довести ефективність використання інтерактивних технологій навчання на уроках української мови в 1-4 класах.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, спостереження, бесіда.



1. Психолого-педагогічні основи активізації навчальної діяльності молодших школярів

1.1 Активізація навчальної діяльності учнів молодшого шкільного віку як умова ефективності сучасної освіти

Навчальна діяльність - це діяльність, спрямована на саморозвиток учня як суб'єкта навчання.

Активізація - це перехід від недіяльного стану в діяльний, або посилення діяльного стану [18, с. 98]. Відповідно, активність - це діяльний стан учня, який характеризується потягом до знань, розумовим напруженням та виявленням вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями. Саме вона виступає як важливий аспект сприймання та пізнання чогось нового, невідомого.

На основі аналізу літератури визначаємо такі компоненти активізації навчальної діяльності молодших школярів: мета діяльності, забезпечення позитивної мотивації та готовності до виконання відповідних дій та операцій, сприймання усвідомлення та закріплення навчальної інформації, засвоєння засобів діяльності, розвиток самостійності в процесі розв'язання репродуктивних та творчих завдань, узагальнення засвоєних знань, контроль за результатами навчальної діяльності учнів, використання інтерактивних технологій навчання під час вивчення того чи іншого матеріалу [41, с. 98].

Проблема активізації навчання досліджувалася упродовж усього розвитку педагогічної науки. Однак ідеї активізації навчання не складали раніше цілісної компетенції діяльності. Вони, як правило, являли собою окремі теоретичні положення і способи побудови відповідних методик. З історії педагогіки відомо, що різні варіанти активізації навчальної діяльності мали різні цілі: від гуманістичних (вільного саморозкриття природних обдарувань дитини) до утилітарного-прагматичних (формування навичок практичного мислення для покращення підготовки учнів до майбутньої професійної праці).

Ідеї основоположників педагогіки Я. Коменського, Ж. Руссо, К. Ушинського, В. Сухомлинського склали основу подальшого вивчення проблеми активізації навчальної діяльності. Разом з тим, наявність у педагогічній думці минулих століть різних підходів до розв'язання цієї проблеми свідчить про її складність та багатогранність [22, с. 67].

Щоб залучити школярів до навчальної діяльності для досягнення мети навчання, потрібно задіяти всі засоби активізації, зокрема, зміст освіти, методи і форми навчання. Слід зазначити, що система засобів активізації пізнавальної діяльності школярів зможе забезпечити організацію учнів як мотивованого процесі в тому разі, коли відповідатиме певним вимогам. Серед них пробудження і розвиток внутрішніх мотивів учіння школярів на всіх його етапах; стимулювання механізму організації учнів; забезпечення формування навчальних та інтелектуальних умінь школярів.

Сучасні психологічні та дидактичні дослідження підтверджують важливість інтерактивних технологій навчання як засобу активізації навчальної діяльності учнів, де навчання виступало би як спільна діяльність учителя та учня. Необхідність використання інтерактивних технологій зумовлена тим, що органічно об'єднує триєдину мету навчання: освітню, розвивальну, виховну; задовольняє різні дитячі інтереси (ігрові, пізнавальні, соціальні); забезпечує коло уявлень про навколишній світ; впливає на розвиток психічних процесів, на формування активної особистості; виступає як засіб всебічного розвитку дитини, зокрема, її пізнавальних здібностей; підвищує інтерес до навчання, розвиває уважність, забезпечує краще засвоєння навчального матеріалу; активізує розумову діяльність, розвиває трудові уміння та навички школярів; сприяє засвоєнню окремих знань та вмінь [29, с. 91].

Активізація передбачає тісний зв'язок засвоєння знань із застосуванням їх під час вирішення завдань, які потребують від учнів пошуку нового, відбору даних, видозмінення звичних дій (ініціатив), наполегливість, розв'язання завдань проблемного характеру, що в свою чергу, використання інтерактивних технологій.

Складовими компонентами навчальної діяльності, активізованої шляхом застосування інтерактивних методів, є:

а) емоційний компонент (позитивне ставлення до предмета, захоплення новим матеріалом);

б) когнітивний компонент (виникнення запитань, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, розуміння навчального матеріалу, доповнення або уточнення відповідей однокласників);

б) вольовий компонент (самостійність під час виконання завдань підвищеної складності, терпіння у подоланні труднощів, організованість);

в) дійовий компонент (актуалізація та перенесення сукупності набутих знань і навичок у нову навчальну ситуацію) [40, с. 35].

Кожен із компонентів перебуває у взаємозв'язку з іншими. Під час занять, на яких вчитель застосовує інтерактивні методи, передбачається стійка орієнтація на всебічне сприймання матеріалу, а також на творчість, яка виявляється в органічній єдності зі здібностями, що сприяє досягненню прогресивних, соціально й особистісно-значущих результатів.

У систематизації умов активізації навчальної діяльності можна виділити такі три групи: педагогічні, психологічні та соціальні.

Педагогічні умови: використання у навчальній діяльності різноманітних методів та прийомів, зокрема, наочних та словесних; виховання в учнів серйозного ставлення до навчання, усвідомлення необхідності отримання знань; розвиток розумових здібностей учнів (за допомогою проблемних ситуацій, пошукових завдань, наочного матеріалу, дидактичних ігор та вправ); урізноманітнення видів розумової праці на уроці незалежно від вікових особливостей дитини, її фізичних та психічних можливостей; новизна матеріалу, що вивчається [18, с. 89].

Психологічні умови: розвиток інтересу до навчання в учнів початкових класів: формування самостійності учнів; позитивна мотивація навчальної діяльності молодших школярів; розвиток уваги учнів початкових класів на основі емоційного піднесення, інтелектуального натхнення; гнучкість мислення.

Соціальні умови: стан освіти в державі; доброзичливе ставлення батьків до дітей у сім'ї, спільна діяльність батьків та дітей (навчальна, ігрова, трудова); матеріальне забезпечення сім'ї; освіта батьків.

Джерелами активності молодших школярів є потреби (у спілкуванні, наслідуванні, навчанні); технічні засоби навчання; дидактичні ігри; елементи проблемного навчання [19, с. 18].

Стимулюють навчальну діяльність: новизна наукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, різноманітність засобів навчання, глибинне проникнення в суть явищ, які вивчаються.

Сприймання - це складна навчальна діяльність, яка включає в себе систему перцептивних дій, тобто дій, що дозволяють віднайти об'єкт сприймання, упізнати його, виміряти, оцінити. Саме в процесі опрацювання матеріалу з допомогою інтерактивних технологій сприймання включається в дію [18, с. 145].

Отже аналіз науково-педагогічної літератури з проблем активізації навчальної діяльності молодших школярів дозволив зробити такі висновки:

1. Активізація - це період від недіяльного стану в діяльний, або посилення діяльного стану.

2. Основоположниками педагогічної думки інтерактивні технології визначено як важливий засіб активізації навчальної діяльності молодших школярів.

3. Структурними компонентами активізації навчальної діяльності є визначення мети діяльності, забезпечення позитивної мотивації та готовності до виконання відповідних дій та операцій, сприймання усвідомлення та закріплення навчальної інформації, засвоєння засобів діяльності, розвиток самостійності в процесі розв'язання репродуктивних і творчих завдань, узагальнення творчих знань, контроль за результатами навчальної діяльності учнів, використання інтерактивних технологій під час вивчення того чи іншого матеріалу.

4. На сучасному етапі особистісно-орієнтоване навчання вимагає застосування інтерактивних методів для активізації навчальної діяльності, усвідомлення, розуміння та осмислення навчального матеріалу, а також пізнання світу та самого себе.

1.2 Суть та аналіз поняття «інтерактивні технології»

Передових педагогів всіх часів об'єднувало бажання і вміння працювати, аналізувати результати своєї роботи, своїми індивідуальними якостями впливати на становлення учнів як творчо мислячих, високоморальних, соціально-адаптованих особистостей [29, с. 52].

Сьогодні педагогіка співробітництва найбільш відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізації пізнавальної діяльності, забезпечує партнерську діяльність вчителя і учнів, спрямовану на розв'язання системи суспільних, особистих, навчальних і життєвих проблем. При такому підході учень є співавтором уроку, основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні його індивідуальних здібностей, нахилів та створення сприятливих умов для подальшого їх розвитку. Досягненню цієї мети сприяє впровадження інтерактивних технологій навчання у практиці сучасної школи.

Перш ніж перейти до ґрунтового розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом в 60-х рр. ХХ ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін «пасивне навчання» є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовував «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості [40, c. 48].

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності і особливості (Додаток Б).

1. Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань [40, c. 55].

2. Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стримують пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання

Термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий, його ввів 1975 року німецький дослідник Г. Фрінц. Лінгвістичне тлумачення слова, представлене в іншомовних словниках, свідчить, що поняття «інтерактивність» походить з англійської мови («inter» - взаємний, «act» - діяти).

Таким чином, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачену мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність [8, с. 114].

Інтерактивні технології навчання це - така організація процесу навчання, у якому учневі неможливо не брати участь в колективному, взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання.

М. Кларін, розглядаючи проблеми інтерактивного навчання, стверджує, що «це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності учнів, яка включає конкретні цілі, а саме створення комфортних умов навчання, за допомогою яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну спроможність, що робить продуктивним сам процес навчання» [7, с. 36].

Ю. Фокін, висвітлюючи використання інтерактивних методів навчання, дає їм таке трактування: «Інтерактивні методи навчання орієнтовані на більш широку взаємодію учнів не тільки з вчителем, але й один з одним і на домінування активності учнів в процесі навчання» [7, с. 57].

Він також наголошує на тому, що роль учителя полягає у керуванні діяльністю учнів для досягнення цілей уроку. Вчитель також розроблює план уроку (інтерактивні вправи і завдання, в ході яких учень вивчає матеріал).

Таким чином, основними складовими інтерактивних уроків є вправи і завдання, які виконуються учнями. Важлива відмінність інтерактивних вправ і завдань від загальних в тому, що, виконуючи їх, учні не стільки закріплюють вивчений матеріал, скільки вивчають вже новий.

Тому, організовуючи навчальний процес, який спирається на використання інтерактивних методів навчання, треба враховувати активність в процесі пізнання всіх учнів групи. Спільна діяльність означає, що кожен вносить свій особистий індивідуальний вклад, в ході роботи відбувається обмін знаннями, ідеями, засобами діяльності.

Але сучасна початкова школа не є досконалою. «Однією з найсерйозніших хиб нашої школи є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель» [36, с. 342]. Цю думку В. Сухомлинського можна застосувати до характеристики навчального процесу й на сучасному етапі. Праця учня, який сидить мовчки за партою, слухає вчителя і намагається запам'ятати те, що йому говорять, не може забезпечити ні повноцінного формування особистості, ні найвищого щастя людини від успіхів у праці.

Як відомо, інтерактивне навчання принципово відрізняється від традиційного.

Для більш ґрунтовної характеристики відмінних рис двох видів навчання було проведено їх порівняльний аналіз, користуючись структурою процесу навчання І. Харламова, та представлено результати порівняння в таблиці 1 (Додаток А).

Використавши дані таблиці, можна зробити висновок, що інтерактивне навчання сприяє активізації навчально-пізнавального процесу, формуванню глибокої внутрішньої мотивації, надає можливості для інтелектуального та творчого розвитку, вияву ініціативи, розвиває комунікативні вміння.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Учитель виступає як організатор процесу навчання, консультант. Результатів навчання можна досягти взаємними зусиллями учасників процесу навчання. Учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем.

Для інтерактивного навчання характерне досягнення навчальних досягнень шляхом упровадження інноваційних технологій, пошуку відповіді на питання «Як навчати? Як створити умови?» [1, c. 13].

Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер соціального і духовного життя потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам. Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, коли дотримуються певних умов:

- створення позитивного настрою для навчання;

- відчуття рівного серед рівних;

- забезпечення позитивної атмосфери в колективі;

- усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

- відчуття кожного активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це формує внутрішню мотивацію до навчання та спонукає до саморозвитку та самоспостереження.

У сучасному суспільстві джерелом знань може виступати не тільки вчитель, а й комп'ютер, телевізор, відео. Учні повинні вміти обдумувати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти суть речей, уміти висловити думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології.

«Сутність інтерактивного навчання, - стверджує Г. Коберник, - полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів; учитель і учень є рівноправними суб'єктами навчання» [30, с. 76].

Інтерактивність освіти сприяє формуванню як предметних умінь і навичок, так і загальнонавчальних, виробленню життєвих цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, розвитку комунікативних якостей особистості. Така технологія, як стверджують дослідники, передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем на основі аналізу відповідної навчальної ситуації і виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Тому під час такого навчання школярі вчаться демократично спілкуватися з іншими людьми, критично й творчо мислити, приймати обґрунтовані рішення. При цьому до роботи залучаються всі учасники процесу, які працюють у групах в облаштованому класі за підготовленим заздалегідь вчителем матеріалом, із дотриманням процедури й регламенту, в атмосфері довіри [34, с. 32].

Підсумовуючи вищесказане, можна відзначити такі методичні особливості організації інтерактивного навчання: застосування проблемних ситуацій та формулювань, відповідна організація навчального простору, що сприяє діалогу, мотиваційне забезпечення спільної діяльності, дотримання правил навчального співробітництва, використання комунікативних методів і прийомів, оптимізація системи оцінювання процесу та результатів спільної діяльності, розвиток навичок самоаналізу і самоконтролю індивідуальної та групової діяльності.

Сьогодні вже доведено, що учні мають різні стилі навчання. Вони сприймають інформацію за допомогою органів слуху, органів зору й органів чуття. Досить часто один із цих способів отримання інформації домінує, й людина використовує його постійно.

Наприклад, в учнів у яких є слух основним способом сприйняття інформації, можна назвати аудіалами. Досить часто такі учні не ведуть конспектів. Вони бажають навчатися, прослуховуючи лекції, брати участь у дискусіях.

Візуали сприймають інформацію за допомогою зору. Вони люблять вести конспекти; люблять коли використовуються наочні посібники. Під час занять вони зазвичай мовчазні.

Кінестетики навчаються завдяки особистій участі у процесі. Під час занять вони можуть бути неспокійними і метушливими доти, доки не зможуть порухатись або самостійно щось зробити.

Звичайно, не багато учнів є чистими візуалами чи аудіалами. І для того, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання може бути надзвичайно різноманітним [11, с. 27].

Зміна позиції вчителя у навчанні, якої потребує інтеракція, викликає сумніви, відображені в запитаннях:

1. Чи можливо учням зосередитись на змісті матеріалу, адже інтеракція потребує від них постійного виконання дій та операцій?

Така небезпека реальна. Результатів інтерактивного навчання можна досягти тільки за умови проведення рефлексій як завершення будь-якої інтерактивної технології.

Інтерактивне навчання завжди ставить набагато конкретніші й вужчі завдання, оскільки свідомі вчителі розуміють: учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Засвоєння учнями змісту освіти відбувається за принципом: краще менше, але реально, на доступному рівні компетентності.

2. Якщо застосовується навчання в малих групах, як можна уникнути створення груп, які будуть неефективно використовувати навчальний час і не досягнуть необхідних результатів?

Особливу увагу вчитель повинен надавати процесу формування груп, провести чіткий інструктаж відносно процедури і завдань групової діяльності, розподіл ролей, вдало підібрати завдання.

Не потрібно зловживати груповою діяльністю, щоб не знизити інтересу учнів працювати індивідуально.

3. Оскільки в інтерактивних вправах часто спираються на досвід (пізнавальний і життєвий) учнів, чи варто залучати його в процесі обговорень і дискусій, чи не може статися так, що інформація, яку треба засвоїти, буде спотвореною?

Така небезпека справді є, проте переваги інтерактивного навчання будуть набагато більшими. Учитель завжди може за допомогою традиційних методів ще раз повернутися до основних теоретичних положень навчального матеріалу.

4. Чи завжди учні задоволені інтерактивним навчанням?

Звичайно, ні. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони переходитимуть до інтеракції. Вони можуть стати в позицію спостерігача або навпаки, працюючи у групі, намагатися всю роботу зробити індивідуально. Деякі скаржитимуться - це зайва витрата часу, що не можливо індивідуально працювати плідно і творчою. Проте інтеракцію потрібно вводити поступово, учні звикатимуть і зможуть оцінити переваги такого навчання.

5. Чи не потребує інтерактивне навчання значно більшої підготовки і розвинутого творчого потенціалу вчителя, ніж традиційний урок?

Спочатку, так. Але коли набудуться навички до підготовки інтерактивних уроків, то вчитель уже бачитиме, повертаючись до викладання теми, як можна зробити це навчання інтерактивним [8, с. 123].

Головна риса інтерактивного навчання - використання власного досвіду учнями під час розв'язання проблемних питань. Їм надається максимальна свобода розумової діяльності при побудові логічних ланцюгів. 
Використання сучасних інноваційних технологій, зокрема, технології інтерактивного навчання, значною мірою підвищує ефективність навчального процесу, сприяє високому інтелектуальному розвитку учнів, забезпечує оволодіння навичками саморозвитку особистості, можливістю думати, творити [13, с. 165].

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадської активності в громадянському суспільстві та демократичній правовій державі. Це потребує активізації навчальних можливостей учнів. Уроки повинні формувати основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навички та зразки поведінки; пробуджувати в дітей інтерес та мотивацію, навчати самостійного мислення та дій. За умов інтерактивного навчання всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватись: вони мають час подумати, обмінятись ідеями з партнером, а потім озвучити свої думки перед класом.

Така робота сприяє розвиткові навичок спілкування, уміння висловлюватись, критичного мислення, уміння спільного вироблення рішення.

Інтерактивне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь [14, с. 146].

Перевага інтерактивного навчання в тому, що учні засвоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), у класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань.

1.3 Інтерактивне навчання як новітній підхід до організації навчального процесу на уроках української мови

Модернізація навчально-виховного процесу на сучасному етапі сприяє формуванню та розвитку творчої особистості, спроможної повноцінно реалізуватись в житті. Одним із шляхів підвищення ефективності уроку рідної мови є впровадження разом із традиційними методами навчання інтерактивних технологій навчання. Ефективними вважають уроки української мови з використання інтерактивних технологій навчання, які активізують процес особистісно-зорієнтованого навчання й унеможливлюють домінування одного учасника навчального процесу над іншим.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

У сучасному світі неможливо одній людині знати все навіть в окремій галузі знання. Учням потрібні інші навички: думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї й концепції і вміти шукати потрібну інформацію, тлумачити її і застосовувати за конкретних умов. Саме цьому сприяють інтерактивні технології. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-і рр. XX ст., засвідчують, що інтерактивне навчання дає можливість збільшити відсоток засвоєння матеріалу, впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень відображено у схемі, яка має назву «Піраміда навчання» [21, c. 16].

Найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання - 10%), а найбільших - за умов інтерактивного (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших або негайне застосування знань - 90%) [21, с. 19]. Це середньостатистичні дані, й у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може побачити кожен педагог.

Однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, із яким учитель говорить, і ступінь сприйняття дітьми його мовлення. 
Більшість учителів промовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але діти нездатні сприйняти такий потік інформації. За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.

Наукові дослідження твердять, що, для того, щоб учні слухали і не думали над сторонніми речами, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно [26, с. 24].

Два відомих фахівці в галузі кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом указують на кілька проблем:

- увага учнів падає з кожною хвилиною;

- ця форма навчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;

- рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;

- вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпами, що насправді не так [26, с. 38].

Використання наочності на уроках мови збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38%. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200% поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40% менше часу, вона підсилює усну подачу матеріалу. Наочність варта не тільки сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова.

Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.

Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє. 

Дещо змінивши слова великого китайського педагога Конфуція, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю,

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок,

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше. 
Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання [27, с. 57].

Уроки рідної мови - це напружена, науково-організована й результативна праця всіх учнів у співпраці з учителем, яка розвиває творчі здібності учнів; сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання; стимулює роботу з додатковою літературою; розвиває аналітичне мислення, вміння робити узагальнення; формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності [27, с. 61].

Формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, забезпечення пріоритетного розвитку людини - основні завдання, які стоять перед навчальним закладом. У зв'язку з цим основна мета вчителів початкових класів полягає у сприянні мовленнєвому розвиткові учнів, які б уміли змістовно, зв'язко і стилістично грамотно висловлювати свої думки. Ця мета реалізується у процесі формування особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні належного рівня мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з найважливіших умов їхньої соціалізації.

Інтерактивні методи навчання мають суттєві переваги і певною мірою сприяють формуванню ключових компетентностей. Вони одночасно дозволяють вирішувати кілька завдань, а саме: розвивають комунікативні вміння і навички, допомагають працювати в колективі, у команді, прислухатися до думки товаришів.

Використання інтерактиву, як показує практика, знімає нервове напруження учнів, дає можливість змінювати форми їхньої діяльності, переключати увагу на основні питання теми заняття.

Тож основні позитивні риси інтерактивних методів такі:

- створюють комфортні умови для навчання;

- кожний учасник має змогу повірити в свої сили;

- усі учасники мають змогу зробити свій індивідуальний внесок у загальну справу унеможливлюється домінування одного учасника навчального процесу над іншим;

- кожен має змогу розвивати свої індивідуальні здібності;

- формуються навички кооперації та співробітництва, відчуття роботи в команді. Слабкі учні почуваються більш комфортно;

- існує можливість обмінюватися знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається багатовимірне засвоєння навчального матеріалу;

- сприяють розвитку критичного мислення;

- використання інтерактивних технлогій уможливлює фахове вдосконалення, спрямовує учителя на навчання, сприяє зростанню професійної майстерності вчителя [27, с. 102].

Інтерактивні технології, в яких «школа пам'яті» поступається місцем «школі мислення», сприяють формуванню у учнів навичок, що дуже потрібні у сучасному світі: думати, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї, концепції і вже на підставі цього вміти знаходити необхідну інформацію, тлумачити її, застосувати за конкретних умов.

Але при застосуванні інтерактивних технологій учитель зустрічається з певними труднощами. Щоб подолати складнощі в застосуванні інтерактивних методів і перетворити слабкі сторони їх на сильні необхідно їх знати [29, с. 81].

1. Інтерактивні технології потребують значної кількості часу для підготовки учнів та вчителів. Тож необхідно починати з поступового їх використання. Учні повинні засвоїти процедуру тієї чи іншої вправи і звикнути до її.

Для забезпечення швидкого та ефективного включення учнів в інтерактивну діяльність, бажано пропонувати їм пам'ятки, які містять опис алгоритму діяльності (послідовний перелік дій, які вони мають здійснювати у тій чи іншій навчальній ситуації).

2. За великий проміжок часу розглядається невеликий обсяг інформації. З метою охоплення всього необхідного обсягу матеріалу та його глибокого вивчення учитель має старанно планувати свою роботу: дати учням завдання для попередньої підготовки (прочитати, подумати, виконати самостійно підготовчі завдання), відібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які будуть для учнів «ключем» до засвоєння теми; під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням. Учителю слід пам'ятати, що використання інтерактивних технологій - не самоціль, а спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, спосіб створення атмосфери в класі, котра сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу більш ефективно реалізувати особистісно-орієнтований підхід.

Якщо застосування інтерактивних технологій у конкретному класі дає протилежний результат - слід переглянути стратегію і обережно поставитися до вибору таких методів.

3. При використанні інтерактивних технологій контроль учителя над глибиною вивчення матеріалу зменшується. Тож для зміцнення контролю за перебігом навчання інтерактивними технологіями учитель має заздалегідь:

- глибоко вивчити і обміркувати матеріали, зокрема, і додаткові завдання для груп;

- ретельно планувати і розробляти заняття, а саме визначати хронометраж, ролі учасників, готувати питання і можливі відповіді, розробити критерії оцінки ефективності заняття і ознайомити з ними учнів.

4. Проблемою може бути дисципліна на уроці, тому що спілкування учнів не завжди може бути доцільним. Тож учителю треба:

- мотивувати учнів до вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків, проблем;

- оголошувати очікувані результати заняття і критерії оцінки роботи учнів;

- передбачати різні способи привернення уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи на уроці.

5. Результати роботи учнів менш передбачувані. І тут теж необхідна

ретельна підготовка вчителя. Треба підбирати такі форми роботи, які б максимально враховували індивідуальні особливості учнів [29, с. 112].

У наш час, коли обсяг інформації збільшився, дидактична функція вчителя полягає не в передаванні знань, а у формуванні навичок здобувати їх. Процес навчання - це не автоматичне вкладання програмового матеріалу в голову учня. «Завдання педагога в тому, щоб підвести до дверей, дати ключ і навчити учня користуватися цим інструментом. Ніхто, крім самого учня, не зможе ввійти у світ знання» [27, с. 43]. Сучасні підходи до навчання рідної мови великого значення надають розвиткові усного та писемного мовлення, мовленнєвій культурі особистості. Комунікативно-діяльнісний підхід передбачає орієнтацію уроку на мовлення, на мову як засіб спілкування й пізнання. Спілкування у комунікативній функції є особливим видом інтелектуальної мовленнєвої діяльності. Мовець неодмінно ставить перед собою певні завдання й намагається їх виконати. Основним з-поміж таких завдань у спілкуванні вважають повідомлення та вплив на адресата. Від цього залежить вибір мовних засобів, жанр і стиль висловлювань. Розв'язати це завдання допоможе робота в групах, де учні роблять перші кроки до толерантного спілкування, де виховується в них повага до особистості, виробляється вміння цінувати думку опонента, переконливо доводити істину, виявляти наполегливість в обстоюванні своєї позиції [3, с. 45].

У процесі спілкування люди користуються однією і тією ж мовою, але при цьому мовлення в них різне - глибоко індивідуальне, для якого характерні певний словниковий запас, фонетична вимова, інтонація, темп, будова речень, оформлення думки.

Завдання вчителя - сприяти підвищенню культури мови, яка є показником рівня культури думки. А щоб говорити і писати добре, правильно, треба вміти добирати в конкретній ситуації спілкування найвдаліші, найдоречніші мовні засоби. Маємо виплекати в душі дитини прагнення мовної майстерності, якій властиві образність та творчість. Передуватиме цьому всебічна робота над словом, структурою речення. Досягти цього можна тільки навчаючи, систематично спостерігати за словом, перетворювати думку на слово [3, с. 67].

Отже, для ефективного використання інтерактивних технологій в навчальному процесі учитель повинен досконально опанувати методику, важлива наявність особистого досвіду. Це можливо, якщо учитель бере участь у різного роду тренінгах, практичних заняттях, які доречно організовувати психологічною або методичною службою школи.



2. Шляхи реалізації використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови

2.1 Основні методи та форми інтерактивного навчання на уроках української мови

Одним із кроків підвищення ефективності уроку є впровадження інтерактивних технологій навчання.

Тож розглянемо сучасні інтерактивні навчальні технології в тих моделях, які доцільно застосовувати при навчанні української мови.

Інтерактивні технології кооперативного навчання

«Робота в парах». Ця технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів роботі в малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу [14, с. 123].

«Ротаційні (змінювані) трійки». Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговорюванню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.

«Два - чотири - усі разом». Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію.

«Карусель». Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань.

«Робота в малих групах». Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Використовуються малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, але не індивідуальної роботи.

Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп [14, с. 127].

«Діалог». Суть його полягає в спільному пошуку групами згодженого рішення. Це знаходить своє відображення в кінцевому тексті, переліку ознак. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

«Синтез думок». Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об'єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються.

«Спільний проект». Має таку саму мету та об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків.

«Пошук інформації». Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем інформацію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал.

«Коло ідей». Метою «Кола ідей» є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох позицій, які групи представляють по черзі.

«Акваріум». Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності учнів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички групової роботи [14, с. 136].

Технології колективно-групового навчання

До цієї групи належать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу у всьому класі.

«Обговорення проблеми в загальному колі». Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є пояснення певних положень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань учнів, до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань тощо.

«Мікрофон». Різновидом загально-групового обговорення є технологія «Мікрофон», яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

«Незакінчені речення». Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном» і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

«Мозковий штурм». Відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Спонукає учнів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу [14, с. 143].

«Навчаючи - учусь». Цей метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання.

«Ажурна пилка». Дана технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції в тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

«Аналіз ситуації». На уроках української мови зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, у парах, в групах або піддаватися в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу, алгоритму. Технологія вчить учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

«Вирішення проблем». Метою застосування такої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

«Дерево рішень». Як варіант технології вирішення проблем можна використати «дерево рішень», яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень [14, с. 148].



2.2 Організація педагогічного процесу з підвищення ефективності розвитку учнів за допомогою використання інтерактивних методів навчання

Основним завданням сучасної школи є створення умов для самопізнання, саморозвитку і самореалізації кожної особистості, зокрема, молодшого школяра [29, с. 19].

Учень повинен вміти учитися, тобто відповідно до поставленої перед ним мети вміти планувати і виконувати необхідні дії, контролювати та оцінювати свої результати. Тому вчителю необхідно навчитися вміло застосовувати особистісно-орієнтовані педагогічні технології, в основі яких лежить глибоке і всебічне вивчення особистості дитини, формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу, виховання в них морально-емоційної культури взаємостосунків.

Розвиток інноваційних процесів в освіті на сучасному етапі є об'єктивною закономірністю, що зумовлюється:

- інтенсивним розвитком інформаційних технологій в усіх сферах людського буття; оновленням змісту філософії сучасної освіти, центром якої став загальнолюдський аспект;

- гуманістично-орієнтованим характером взаємодії учасників навчально-виховного процесу;

- необхідністю підвищення рівня активності та відповідальності педагога за власну професійну діяльність, спрямовану на формування творчої особистості вихованця, готовності до сприйняття та активної діяльності в нових соціально-економічних умовах.

Інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності спрямована на оновлення системи освіти. Вона є результатом активності людини не стільки у пристосуванні до зовнішнього середовища, скільки у зміні його відповідно до особистих і суспільних потреб та інтересів [31, с. 26].

Умови ефективного використання сучасних активних форм і методів навчання:

- поєднання сучасних активних форм і методів навчання з традиційними;

- формування позитивної мотивації учіння;

- поєднання індивідуальних і групових форм навчання;

- диференційованого підходу до навчання;

- наявність в учнів інтелектуальних і загальних навчальних вмінь;

- використання системи активних форм і методів навчання.

Високий рівень успішності не завжди поєднується з високим рівнем творчої обдарованості. У зв'язку з цим потрібно намагатися створити сприятливі умови для самовираження кожної дитини в різних видах діяльності.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування абстрактної «готової» інформації, відірваної від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навики і зразки поведінки.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мислення та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у великій мірі залежить від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.