«айменник в перськ≥й мов≥

–озр€ди займенник≥в у перськ≥й мов≥, њх класиф≥кац≥€ за семантичними ≥ функц≥ональними ознаками. ¬ипадки самост≥йного вживанн€, функц≥њ та значенн€ займенник≥в у реченн≥. ѕерех≥д сл≥в ≥нших частин мови до класу займенник≥в, процес проном≥нал≥зац≥њ.

–убрика »ностранные €зыки и €зыкознание
¬ид реферат
язык украинский
ƒата добавлени€ 26.02.2012
–азмер файла 37,3 K

ќтправить свою хорошую работу в базу знаний просто. »спользуйте форму, расположенную ниже

—туденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

–азмещено на http://www.allbest.ru/

 ињвський Ќац≥ональний Ћ≥нгв≥стичний ”н≥верситет

–еферат

з “еоретичноњ граматики

на тему: «айменник в перськ≥й мов≥

¬икладач: ƒаньк≥в ћарта ¬олодимир≥вна

¬иконала: студентка факультету сходознавства

√рупа 408

¬асилевськоњ ќ.ћ.

2011

1. «айменник €к частина мови

«айменник - це така частина мови, €ку складають слова, що не позначають певн≥ особи, предмети чи њх €кост≥, властивост≥ ≥ к≥лькост≥, а лише вказують на ц≥ обличч€, предмети або њх ознаки. ќсновна функц≥€ займенника- не зам≥нити ≥м'€, а вказати на них по в≥дношенню до мовц€ ≥ до того що в≥дбуваЇтьс€ у мов≥. —емантика займенника представлена ??в крайн≥й ступен≥ узагальненост≥ ≥ абстрагованост≥ його значенн€, €ке знаходить реальне вираженн€ т≥льки в залежност≥ в≥д ситуац≥њ сп≥лкуванн€: Ё—” «ѕдѕ «ж »е д«ге "…ому над≥слали листа".

ƒл€ того хто говорить не буде €сно про кого йде мова до того часу, доки це пов≥домленн€ не буде прив'€зане до конкретноњ мовноњ ситуац≥њ. “аким чином, займенники в≥днос€тьс€ до класу вказ≥вних сл≥в, котр≥ не називають конкретно об'Їкт пов≥домленн€, а вказують на нього.

2.  ласиф≥кац≥€ займенник≥в

як показуЇ наочна класиф≥кац≥€, в перськ≥й мов≥ в≥дсутн≥ присв≥йн≥ та в≥дносн≥ займенники. ¬≥дсутн≥сть в перськ≥й мов≥ в≥дносних займенник≥в, €к≥ слугують дл€ приЇднанн€ п≥др€дних означальних речень до головного реченн€ , заповнюЇтьс€ на€вн≥стю групи займенникових п≥др€дних сл≥в, €к≥ разом з п≥др€дним сполучником ввод€ть ц≥ п≥др€дн≥ реченн€.

” перськ≥й мов≥ з урахуванн€м узагальнено-предметного, узагальнено-€к≥сного та узагальнено-к≥льк≥сного значень займенник≥в, а також залежно в≥д њх сп≥вв≥дношенн€ з ≥ншими частинами мови вид≥л€ють наступн≥ розр€ди цього класу сл≥в.

а) займенники-≥менники (гд-€  ж-ти «ж-он г«-ми ‘г«-ви «де«-вони)

б) займенники-прикметники (?䫬 - цей; ег«д - той самий; е— - кожен; ‘«д њх;

ќжѕ- власний; Шѕ«г - котрий).

в) займенники-числ≥вники (Ндѕ `?дНдѕ- дек≥лька).

г) займенники присл≥вники (¬дћ« - там; ? еР« - ≥нод≥).

«а семантичними ≥ функц≥ональними ознаками перськ≥ займенники класиф≥куютьс€ на: особист≥, присв≥йн≥, вказ≥вн≥, питальн≥, означальн≥, визначально - поворотн≥, невизначен≥, негативн≥, взаЇмн≥.

a. ќсобовий займенник

однина множина

1-е гд mжn г« mв

2-е  ж to ‘г« shomв

3-е ж? u «де« вnhв

ќсобов≥ займенники незм≥нн≥. ” 1-й ≥ 2-й особ≥ однини вони в≥др≥зн€ютьс€ загально ≥ндоЇвропейським суплетив≥змом (утворенн€ граматичних форм одного й того ж слова в≥д р≥зних основ або корен≥в) основ ≥ продовжують основи непр€мих в≥дм≥нк≥в ≥ндо≥ранських займенник≥в. ” 3 о.одн. р≥д не розр≥зн€Їтьс€, дл€ не-особистих ≥мен використовуютьс€ вказ≥вн≥ займенники.

«айменники третьоњ особи однини можуть вказувати €к на особу, так ≥ на будь-€ку ≥стоту, але, €к правило, не вказують на нежив≥ предмети та €вища. ƒл€ вказуванн€ на них в трет≥й особ≥ однини вживаЇтьс€ вказ≥вний займенник ¬д- УтойФ. «айменник третьоњ особи множини ¬де« ФвониФ це найб≥льш вживана форма займенника третьоњ особи множини.

¬ перськ≥й мов≥ в≥дсутн≥ присв≥йн≥ займенники. якщо виникаЇ необх≥дн≥сть виразити приналежн≥сть до одн≥Їњ з трьох ос≥б, використовуютьс€ особов≥ займенники (в тому числ≥ з енкл≥тичними займенниками), €к≥ за допомогою ≥зафету в €кост≥ означенн€ приЇднуютьс€ до слова, що попереду.

Умо€ книгаФ - Ш «» гд

ќсобов≥ займенники використовуютьс€ в тих самих синтаксичних функц≥€х, що й ≥менники. «айменник першоњ особи € означаЇ особу, €ка говорить. «айменник другоњ особи ти означаЇ особу, до €коњ звернена мова, або уособлений предмет. “ому особов≥ займенники можна зустр≥ти €к в рол≥ п≥дмета, так ≥ в рол≥ додатка.

b. «айменников≥ енкл≥тики

«айменников≥ енкл≥тики на в≥дм≥ну в≥д ≥нших вид≥в займенник≥в н≥коли не виступають самост≥йно. ¬ однин≥ займенников≥ енкл≥тики не приймають наголоси ≥ примикаютьс€ до попереднього слова, в множин≥ на них падаЇ другор€дний наголос.

однина множина

1 особа г -am мой г«д -emвn наш

2 особа   -at твой  «д -etвn ваш

3 особа ‘ -aЪ его/еЄ ‘«д -eЪвn их

«айменников≥ енкл≥тики можуть виражати в реченн≥ €к пр€м≥, так ≥ непр€м≥ об'Їкти, виступаючи зам≥сником п≥дмет≥в та особових займенник≥в. ’арактер функц≥онуванн€ займенникових енкл≥тик в мов≥, њх ненаголошен≥сть приводить до того, що вони завжди приЇднуютьс€ до слова, €ке передуЇ, що робить њх не звичайними, а несамост≥йними словами, словами-зам≥нниками. “≥льки в сполученн≥ з ≥ншими словами, вони можуть виступати в €кост≥ члена реченн€. ¬ сучасн≥й перськ≥й мов≥ займенников≥ енкл≥тики част≥ше всього виконують атрибутивну функц≥ю, виражаючи приналежн≥сть.

Ш «» «д Уваша книгаФ -

Ќайчаст≥ше займенников≥ енкл≥тики виступають в рол≥ визначенн€, висловлюючи значенн€ приналежност≥: Ш «»г 'мо€ книга', Бѕ—  'тв≥й батько' ” розмовн≥й мов≥ ≥ фольклор≥, а п≥д њх впливом ≥ в художн≥й л≥тератур≥ злит≥ займенники вживаютьс€ також у функц≥€х пр€мого ≥ непр€мого додатк≥в. ” цьому випадку вони поЇднуютьс€ з приводами або приЇднуютьс€ до особистих формам д≥Їсл≥в: “‘« Б—”нѕг '€ в нењ запитав', РЁ г  '€ тоб≥ сказав. ѕри вживанн≥ з≥ складними д≥Їсловами вони приЇднуютьс€ до ≥менноњ частини ≥, р≥дше, до компонуючого д≥Їслова: »«ж—‘«д дгнШдг '€ њм не в≥рю', ѕж”  ѕ«—г‘ '€ його кохаю ї.

c. ¬каз≥вн≥ займенники

¬каз≥вн≥ займенники мають р≥зн≥ в≥дт≥нки вказ≥вност≥. «айменник УцейФ вказуЇ на предмети, що знаход€тьс€ на близьк≥й в≥дстан≥ в≥д того, хто говорить, а займенник той вказуЇ на в≥ддален≥ предмети.

¬каз≥вн≥ займенники ставл€тьс€ перед визначеним словом (без ≥зафета), не узгоджуючись з ним щодо числа: ¬д Џг«— е« 'т≥ буд≥вл≥'. «айменники ¬д 'той', «нд 'цей', вживаючись у значенн≥ особового займенника 3-њ о. одн. можуть з'Їднуватис€ з приводами ≥ п≥сл€логом —«, утворювати форми множини за допомогою суф≥кс≥в е« ≥ «д.

¬≥д двох основних форм вказ≥вних займенник≥в утворен≥ њх пох≥дн≥: егнд 'цей же', 'цей самий', ег«д 'той же', 'той самий', Нднд ≥ Нд«д 'такий'. «айменники ¬д ≥ «нд можуть вживатис€ в €кост≥ особових займенник≥в третьоњ особи, але в ц≥й функц≥њ, €к вже було зазначено, част≥ше всього використовуютьс€ њх форми множини. «айменник ¬де« - УвониФ - €вл€Їтьс€ основною формою особового займенника третьоњ особи множини. ‘орми ж однини вказ≥вних займенник≥в, що означають конкретну особу чи предмет, €к ≥ особов≥ займенники, виступають в рол≥ головних ≥ другор€дних член≥в реченн€ - в рол≥ п≥дмета ≥ додатк≥в. ¬ цьому випадку вони поЇднуютьс€ з прийменником та п≥сл€йменником—« : ¬д —Ё  - an raft- У“ой п≥шовФ (в буквальному розум≥нн≥) - в даному випадку займенник в реченн≥ виступаЇ в рол≥ п≥дмета.«“¬д —Ё дѕ - az вn raftand- У¬они вийшли зв≥дтиФ - наведений приклад показуЇ, що займенник виступаЇ в рол≥ додатка.

¬каз≥вн≥ займенники ¬д ≥ «нд≥ њх пох≥дн≥ егнд ≥ ег«д, вступаючи в поЇднанн€ з ≥менниками з≥ значенн€м к≥лькост≥, способу ≥ образу зд≥йсненн€ д≥њ ( Ўж— - Успос≥бФ )м≥сц€ (Ум≥сцеФ -ћ«), утворюють численн≥ складн≥ слова з≥ значенн€м присл≥вник≥в: «ндёѕ— - Уcт≥лькиФ, Унаст≥лькиФ, Ув так≥й м≥р≥Ф, «ндЎж— - Утаким чиномФ, Утакого родуФ, «ндћ« - УтутФ, ¬дћ«- УтамФ. егндёѕ— -Уст≥лькиФ, Унаст≥лькиФ, егндћ« - Утут самеФ.

ѕох≥дн≥ вказ≥вн≥ займенники, €к ≥ основн≥, можуть вживатис€ самост≥йно та в атрибутивних сполученн€х в €кост≥ означенн€, що передуЇ означуваному слову ≥ з'ЇднуЇтьс€ з ним шл€хом приЇднанн€.

d. «апитальн≥ займенники

«а допомогою запитальних займенник≥в в питальних реченн€х уточнюЇтьс€ особа, предмет, приналежн≥сть, €кост≥ ≥ характеристики, а також њх чергов≥сть та к≥льк≥сть. ¬ перськ≥й мов≥ використовуютьс€ наступн≥ запитальн≥ займенники:

І Ше - УхтоФ? (дл€ вираженн€ питанн€ про особу);

І Не - Ущо?Ф Ущо за?Ф У€кий?Ф (дл€ вираженн€ питанн€ про предмет ≥ його €кост≥);

І Шѕ«г - У€кий?Ф Укотрий?Ф дл€ вираженн€ питанн€ про м≥сце, €ке займаЇ особа, предмет серед ≥нших предмет≥в;

І Ндѕ - Уск≥льки?Ф (дл€ вираженн€ питанн€ про €кост≥).

«айменники Ше ≥ Не зустр≥чаютьс€ також в формах Шн ≥ Нн(зазвичай в розмовн≥й мов≥). «апитальний займенник Не в функц≥њ означенн€ знаходитьс€ завжди в препозиц≥њ по в≥дношенню до означуваного слова. «айменники Не ≥ Ше в≥др≥зн€ютьс€ не т≥льки значенн€м, але й ступенем синтаксичноњ самост≥йност≥: Ше дл€ вираженн€ своЇњ самост≥йност≥ не потребують додаванн€ додаткових сл≥в. Не часто вживаЇтьс€ в значенн≥ Ущо?Ф сп≥льно з ≥менником Нн“ - Ур≥чФ, наприклад: Не Нн“ «” њ - У¬ чому справа?Ф

ќбидва займенника вимовл€ютьс€ ≥ пишутьс€ разом з особовими формами д≥Їсл≥вноњ зв'€зки: Шн”  'хто Ї?', Нн”  'що Ї?', Шн” г 'хто €?', Шн” ? 'хто ти?. ¬≥д цих займенник≥в ≥нод≥ утворюють форми множини: Шне« (р≥дше Шн«д) ≥ Не е« (у значенн≥ "що?").

«айменники Не 'що за?', '€кий?' ≥ Шѕ«г '€кий?' у функц≥њ, визначенн€ завжди ставл€тьс€ перед визначеним словом. –≥зниц€ м≥ж ними пол€гаЇ в тому, що займенник Шѕ«г передбачаЇ у в≥дпов≥д≥ вказ≥вку на один з дек≥лькох предмет≥в за вибором, а займенник Не - вказ≥вку ??на €к≥сть предмета. «а характером вживанн€ запитальний займенник Ндѕ наближаЇтьс€ до числ≥вник≥в. ÷е виражаЇтьс€ в тому, що:

1) п≥сл€ нього можуть вживатис€ нумеративи: Ш «» Ндѕ  «- У—к≥льки книжокФ

2) до нього можуть приЇднуватис€ суф≥кси г om, гнд - оmin, що використовуютьс€ при утворенн≥ пор€дкових числ≥вник≥в Ндѕгњ:,Ндѕгнд - У€кий?Ф Укотрий?Ф. ѕри додаванн≥ суф≥ксу г - om займенник знаходитьс€ в постпозиц≥њ по в≥дношенн≥ до означуваного слова, при додаванн≥ гнд - в препоз≥њ.

e. ќзначальн≥ займенники

ќзначальн≥ займенники мають узагальнюючий характер. ¬ласне означальних займенник≥в два: е— 'кожен', 'вс€кий', еге 'весь', 'все'.  р≥м того, в рол≥ означальних займенник≥в €к синон≥ми займенники еге вживаютьс€ запозичен≥ з арабськоњ мови слова:  г«г, , Џгжг мають у перськ≥й мов≥ значенн€ ≥менник≥в ≥ прикметник≥в. «айменник еге маЇ форму множини егР«д (що вживаЇтьс€ т≥льки по в≥дношенню до ос≥б), наприклад: Увс≥Ф, Увс≥ людиФ. ¬ л≥тературн≥й мов≥ вживаЇтьс€ також пох≥дна форма займенника еге - егРн - hame - hamegi Увс≥Ф, УвесьФ.

«айменник е— самост≥йно н≥коли не вживаЇтьс€ ≥ ставитьс€ перед визначеним словом: г—ѕ е— 'кожен чолов≥к'. ” поЇднанн≥ з питальними займенниками утворюЇ ст≥йк≥ словосполученн€, що виступають €к складн≥ сп≥лки ≥ займенники: е—Не - 'ск≥льки б не', е—Ндѕ 'хоча', Шѕ«г е— 'кожен'.

«айменник еге може вживатис€ €к в сполученн≥ з ≥ншими словами. ” раз≥ сполученн€ з ≥менниками в однин≥ займенник еге в значенн≥ УкоженФ вживаЇтьс€ без ≥зафету. «айменник еге може вживатис€ самост≥йно ≥ вступати в атрибутивн≥ сполученн€ з ≥менами. ” склад≥ атрибутивних словосполучень еге, €к ≥ його синон≥ми, з'ЇднуЇтьс€ з наступним визначеним словом допомогою ≥зафета: Ш«—Р—«д еге 'вс≥ робоч≥', —ж“ еге 'весь, ц≥лий день'.

ќднак з де€кими ≥менниками однини, зазвичай у значенн≥ Ш‘ еге 'вс≥ люди', 'кожна людина', —ж“ еге Укожен день У,Ф вс≥ дн≥ У.

як означальних займенник≥в з≥ значенн€м 'кожен з' використовуютьс€ складн≥ слова Ё—ѕЁ—ѕ, нШ«нШ приЇднуютьс€ ≥зафетом до подальшого слова в множин≥ : ¬де« Ё—ѕЁ—ѕ фардафард-е анhа 'кожен з них'.

f. ќзначально-зворотн≥ займенники

¬ сучасн≥й перськ≥й мов≥ Ї три означально-зворотних займенника:ќжѕ°ќжн‘° ќжн‘ д з приблизно однаковим значенн€м ФсамФ, Усв≥йФ, але б≥льш вживаним €вл€Їтьс€ займенник .

«айменник ќжѕ може вживатись самост≥йно, в де€ких випадках маючи своњ означенн€ або вживаючись в €кост≥ означенн€.

” випадку самост≥йного вживанн€ ќжѕ переводитьс€ €к УсамФ, УсамаФ, УсамеФ, Усам≥Ф.

” цьому випадку воно може ставитис€ ≥ перед особистими займенниками (або ≥менами ≥менниками) ≥ п≥сл€ них. ” постпозиц≥њ це займенник вживаЇтьс€ звичайно з≥ злитими займенниками, приЇднуючись до визначеного слову без ≥зафета: ќжѕг гд '€ сам'. ” препозиц≥њ воно пов'€зуЇтьс€ з наступним словом ≥зафетом: «ж ќжѕ 'в≥н сам', ѕ«д‘н«— ќжѕ 'сам викладач'; €к присв≥йний займенник з≥ значенн€м 'св≥й'. ” цьому випадку в≥н сл≥дуЇ за обумовленим ≥менником, приЇднуючись до нього ≥зафетом, часто в поЇднанн≥ з≥ злитими займенниками: ќжѕг ѕЁ — »е 'у св≥й зошит'; €к зворотн≥й займенник з≥ значенн€м 'себе'. ” цьому випадку, поЇднуючись з п≥сл€логом —« або приводами, воно виступаЇ в рол≥ доповненн€: гнѕ«дѕ Џ«ёб ќжѕ—« 'в≥н вважаЇ себе розумним', Ш—ѕ ЁШ— ќжѕ »« 'в≥н подумав про себе'.

” €кост≥ синон≥м≥в ќжѕ ≥нод≥ використовують б≥льш архањчн≥ займенники ќжн‘ ≥ ќжн‘ . ѕри цьому особа ≥ число не виражен≥, ≥ в залежност≥ в≥д контексту форма ќжѕ може означати: У€ самФ, Ути самФ, Уми сам≥Ф, Уви сам≥Ф, Увони сам≥Ф, наприклад: ќжѕ РЁ г- У€ сам сказавФ, ќжѕ РЁ н - Ути сам сказавФ.

¬ тих випадках, коли Ї необх≥дн≥сть уточненн€ особи ≥ числа, до займенника ќжѕ додаЇтьс€ в €кост≥ означенн€ в ≥зафетн≥й конструкц≥њ особовий займенник та ≥менник або до нього приЇднуЇтьс€ займенникова енкл≥тика необх≥дноњ особи та числа.

g. Ќеозначен≥ займенники

Ќеозначен≥ займенники вказують на ≥снуюч≥, але нев≥дом≥, невизначен≥ особи та предмети. Ќеозначен≥ займенники: »—ќ?, »Џ’? ' де€к≥ ', Ёб«д ' такий- то ї. «айменники »—ќ?, »Џ’? вживаютьс€ т≥льки перед ≥менниками в множин≥: —Ёё« »Џ’? ' де€к≥ товариш≥ '. ќбидва займенника утворилис€ з поЇднанн€ ≥менник≥в з артиклем, при чому останн≥й перетворивс€ на ненаголошений словотворчий суф≥кс. «айменник »Џ’? вживаючись самост≥йно, може мати форму множини: гнРжндѕ е« »Џ’? 'де€к≥ говор€ть'. ” книжковому стил≥ воно часто зустр≥чаЇтьс€ без ?, ѕ«д‘гдѕ«д »Џ÷ ' де€к≥ вчен≥'.

«а своњм походженн€м займенники »Џ÷н° »—ќн €вл€ютьс€ ≥менниками з≥ значенн€ми Удол€Ф,ФчастинаФ. —лово »Џ÷ арабського походженн€, воно збер≥гаЇ за собою це значенн€ в сучасн≥й мов≥, слово »—ќ в цьому значенн≥ зустр≥чаЇтьс€ т≥льки в текстах персько- таджикськоњ л≥тератури. Ќеозначений артикль в сполученн≥ з цими словами фактично перетворивс€ в ненаголошений словотворчий суф≥кс. “е ж саме спостер≥гаЇтьс€ ≥ в неозначеному займеннику нШн, €кий утворивс€ в результат≥ поЇднанн€ числ≥вника нШ та неозначеного артиклю, €кий виступаЇ €к словотворчий суф≥кс. ¬ результат≥ приЇднанн€ ненаголошеного н з числ≥вника, немаючого значенн€ невизначеност≥, ≥ утворивс€ неозначений займенник.

–оль неозначеного артиклю в утворенн≥ значенн€ неозначених займенник≥в надзвичайно велика. ≤менники Б«—е - УчастинаФ, Удол€Ф ≥ де€к≥ ≥нш≥ ≥менники в сполученн≥ з неозначеним артиклем отримують значенн€ - Уде€кийФ, Уде€ка частинаФ, Упевна к≥льк≥стьФ.

h. «аперечн≥ займенники

«аперечний займенник енН Ун≥€кийФ, Ун≥щоФ вживаЇтьс€ т≥льки з заперечною формою присудка, наприклад, «ж енН дРЁ - У¬≥н н≥чого не сказавФ. ѕри сполученн≥ з ≥менами ставитьс€ завжди в препозиц≥њ до нього ≥ посилюЇ запереченн€: енН ”ќдн дРЁ  - У¬≥н не промовив н≥ словаФ.

«айменник енН, сполучаючись з р€дом сл≥в (з ≥менниками, займенниками, числ≥вником один - нШ), утворюЇ складн≥ слова - заперечн≥ займенники: енН° Нн“, Ун≥щоФ,енНРжде Ун≥€кийФ, енНШ” - Ун≥хтоФ. ¬с≥ ц≥ займенники також вживаютьс€ в заперечних реченн€х.

¬ питальних реченн€х займенники енНШѕ«г° енНРжде, €к≥ утворен≥ за участю енН , набувають значенн€ неозначеного займенника У€кий-небудьФ, Ухто-небудьФ. Ќаприклад: енНШѕ«г «“ «нд Ш «»е« —« Б”дѕнѕнѕњ У¬ам сподобалась €ка-небудь з цих книг?Ф

i. —п≥льн≥ займенники

ƒо цього розр€ду займенник≥в в≥днос€тьс€ ег ° егѕнР—° нШѕнР—, що мають одне значенн€ - Уодин одногоФ €к≥ виступають в рол≥ доповнень ≥ визначень. ¬ граматиках перськоњ мови цей розр€д займенник≥в зазвичай не вид≥л€Їтьс€ €к окремий.

ќсновне значенн€ цих займенник≥в заключаЇтьс€ у вказуванн≥ на взаЇмод≥ю одн≥Їњ особи з ≥ншою. ¬ реченн≥ вони виступають в рол≥ другор€дних член≥в реченн€ - додатк≥в та означень. ¬ зв'€зку з цим вони вживаютьс€ з р≥зними прийменниками та п≥сл€йменником —« , що приЇднуЇтьс€ до попереднього слова за допомогою ≥зафету. ¬арто зауважити, що займенник ег не вживаЇтьс€ з п≥сл€йменником—«

«айменник ег, що маЇ самост≥йний наголос, сл≥д в≥др≥зн€ти в≥д сп≥впадаючих з ним по звучанню енкл≥тичного сполучуваного сполучника ег - УтакожФ ≥ посилюючоњ частку Унав≥тьФ:  бЁд ег дШ—ѕ. - ¬≥н нав≥ть не подзвонив.

3. ≤нш≥ займенники

займенник перський мова проном≥нал≥зац≥€

«воротн≥ : ќжѕ xod Ђсебеї, Ђсамї, €к визначенн€ - Ђсв≥йї, використовуЇтьс€ зазвичай у поЇднанн≥ з енкл≥тичними займенниками, уточнюючи особу, наприклад, —« ќжѕг xodam-rв Ђ(€ сам) себеї.

¬каз≥вн≥ : ?д« in Ђцейї, ¬д вn Ђтойї, ег?д hamin Ђцей жеї, ег«д hamвn Ђтой самийї, Нд?д иenin ≥ Нд«д иenвn Ђтакийї - вживаютьс€ в препозиц≥њ.

ѕитальн≥ : Ше / Ш? ke / ki Ђхтої, Не / Н? иe / иi Ђщої, Ђ€кийї, Шѕ«г kodвm Ђ€кийї, Ђ€кийї, Ндѕ иand Ђск≥лькиї, Н—« иerв Ђчомуї, я? key Ђколиї. ” €кост≥ питальних займенник≥в використовуютьс€ також поЇднанн€ з ≥менниками: НЎж— иetowr Ђ€кї, Ђ€кийї (букв. Ђ€ким чиномї), Шћ« kojв Ђдеї (букв. Ђ€ке м≥сцеї).

ќзначальн≥ : е— har Ђкоженї (препоз≥ц≥онно), еге hame-ye Ђвесьї, Ђвсеї. ¬ €кост≥ останнього синон≥ма використовуЇтьс€ також араб≥зм  г«г tamвm-e, Шб?е koliye-ye та ≥н.

Ќевизначен≥ : Ш”? kas-i Ђхтосьї, Н?“? иiz-i Ђщосьї, Ёб«д felвn Ђтакий-то (ос≥б)ї, »Џ÷? ba'zi ≥ »—ќ? barx-i Ђде€к≥ї.

Ќегативн≥ : е?Н hiи Ђн≥€кийї, Ђн≥щої, Ш” е?Н hiи kas Ђн≥хтої, Н?“ е?Н hiи иiz Ђн≥щої, Шѕ«г е?Н hiи kadвm Ђжоденї ≥ ≥н.

4. ѕроном≥нал≥зац≥€

ѕроном≥нал≥зац≥€ - (в≥д лат. pronomen займенник). ѕерех≥д сл≥в з ≥нших частин мови в займенники в результат≥ втрати або послабленн€ властивого њм лексичного значенн€ та придбанн€ в≥дстороненого значенн€ та вказ≥вноњ функц≥њ.

ѕерськ≥ займенники не мають спец≥альних словотворчих аф≥кс≥в, ≥ тому дл€ них не характерний морфолог≥чний спос≥б утворенн€ нових сл≥в. як ≥ дл€ прикметник≥в, так ≥ дл€ займенник≥в перськоњ мови продуктивним словотворчим способом ви€вл€Їтьс€ спос≥б переходу сл≥в ≥нших частин мови до класу займенник≥в, проном≥нал≥зац≥€. ѕроном≥нал≥зуютьс€ ≥менники ≥ прикметники, €к≥ втрачають свою здатн≥сть безпосередньо позначати обличч€, предмети та њх властивост≥ та отримувати вказ≥вне (дейктичн≥) значенн€. Ќайчаст≥ше ц≥ ≥менники ≥ прикметники використовуютьс€ в €кост≥ так званих вв≥чливих екв≥валент≥в особових займенник≥в:

a) перша особа -€: »дѕе - раб ;?— Ќё- н≥кчемний' мерзенний; Н«Ш— -слуга, ваш слуга; ћ«д» «?д - ц€ сторона ≥ ≥нш≥; в сучасн≥й перськ≥й мов≥ зневажливе значенн€ цих сл≥в використовуваних в д≥Їктичн≥й функц≥њ, втрачено.

b) друга особа - ¬и, ¬аша мил≥сть : ( ?Џ«б ћ«д» -пан високий), (”—Ш«— -пан, ваше благород€).

c) трет€ особа - в≥н, його мил≥сть: (бе гЏўг-вельмишановний, ?ег‘«—«б -вищезазначена особа, в≥н).

d) трет€ особа - вона, њњ мил≥сть: вищезазначена - г?е«‘«—«б, вона.

” значенн≥ займенник≥в вживаютьс€ також слова людина, справжн≥й, наступний, названий та ≥нш≥.

≤менники Ш”° ‘ќ” - УлюдинаФ, Нн“ Ур≥чФ, вживаючись в €кост≥ означуваного слова, виступають в рол≥ неозначених займенник≥в: Ш”н ‘ќ”н - Удехто, хтосьФ, Нн“н - УдещоФ, УщосьФ. ¬живан≥ в €кост≥ означуваного слова в складноп≥др€дних реченн€х з п≥др€дними означальними, ц≥ слова за своњм значенн€м наближен≥ до вказ≥вних займенник≥в - той, та, те.

—лово ”—«”— - Упрот€гомФ - €вл€ючись за своњм походженн€м ≥менниками, в сучасн≥й мов≥ використовуютьс€ €к означальн≥ займенники з≥ значенн€м весь, все.

¬ значенн≥ вказ≥вних займенник≥в УцейФ, УтойФ, УтакийФ вживаютьс€ запозичен≥ з арабськоњ мови слова: Ќ«÷— - Усправжн≥йФ, г–Шж— - УзазначенийФ.

ѕрикладом переходу ≥нших частин мови в займенники може служити використанн€ де€ких сл≥в ≥ словосполучень в €кост≥ Ув≥чливчивих екв≥валент≥вФ особових займенник≥в. ¬живанн€ в≥чливих екв≥валент≥в розширюЇ стил≥стичн≥ можливост≥ мови, але њх по€ва була про€вом соц≥ального нер≥вноправ'€ в сусп≥льств≥.

ƒе€к≥ ≥менники й прикметники, що перестають вказувати на особи, предмети та њх ознаки, втрачають своЇ лексичне значенн€ ≥ отримують вказ≥вне. “акому переосмисленню часто п≥ддаютьс€ слова, що мають найб≥льш загальне значенн€.

¬исновок

“аким чином займенники в перськ≥й мов≥ можна розд≥л€ютьс€ на так≥ розр€ди:

- особов≥ займенники- використовуютьс€ в тих самих синтаксичних функц≥€х, що й ≥менники ≥, в≥дпов≥дно, в реченн≥ можуть виступати в рол≥ п≥дмета й додатка.

- займенников≥ енкл≥тики - використовуютьс€ у склад≥ багато-численних д≥Їсл≥вних фразеолог≥зм≥в ≥ представл€ють €к суб'Їкт, так ≥ об'Їкт д≥њ., а в розмовн≥й мов≥ займенников≥ енкл≥тики можуть зам≥щувати не т≥льки окремо вз€т≥ слова ≥ словосполученн€, а й реченн€, виражаючи частину певноњ сукупност≥ предмет≥в.

- вказ≥вн≥ займенники характеризуютьс€ загальним вказ≥вним значенн€м.

- запитальн≥ займенники в перськ≥й мов≥ дають змогу уточнювати предмет, особу, приналежн≥сть про €ку ведетьс€ мова

- означальн≥. ƒо власне означальних займенник≥в в≥днос€тьс€ два слова : е— - УкоженФ, еге - УвесьФ. ¬они беруть активну участь в словотворенн≥, в результат≥ чого утворюютьс€ складн≥ слова й ст≥йк≥ словосполученн€ з≥ значенн€м означальних займенник≥в, прийменник≥в, прикметник≥в та присл≥вник≥в.

- означально-зворотн≥ займенники. . Ќайб≥льш вживаним вважаЇтьс€ займенник ќжѕ, €кий, €вл€ючись зам≥нником ≥менник≥в, в реченн≥ виконуЇ т≥ ж функц≥њ, що й ≥менник.

- Ќеозначен≥. ƒо цього розр€ду в≥днос€тьс€ займенники, €к≥ вказують на ≥снуюч≥, але нев≥дом≥, невизначен≥ особи та предмети. ƒе€к≥ з них також виконують функц≥њ ≥менник≥в в реченн≥.

- заперечн≥ займенники. ќсновне значенн€ њх заключаЇтьс€ у вказуванн≥ на взаЇмод≥ю одн≥Їњ особи з ≥ншою. ¬ реченн≥ вони виступають в рол≥ другор€дних член≥в реченн€ - додатк≥в та означень.

“ож ми можемо сказати, що кожен граматичний розр€д займенника маЇ своњ характерн≥ особливост≥ на основ≥ ви€влених сп≥льних функц≥й та сп≥льних рис. њњ гармон≥йному розвитку.

≤нш≥ частини мови, а саме ≥менники й прикметники також вживаютьс€ в функц≥њ займенник≥в.

писок використаних джерел

1.  .».ѕол€ков., ѕрактическа€ грамматика персидского €зыка, 2001,с.65-66,69,75-76.

2. ¬.Ѕ. »ванов., ”чебник современного персидского €зыка (фарси), 2000.

3. –убинчик ё.ј., √рамматика современного персидского €зика,2001.

4. ѕейсиков Ћ. —., ¬опросы синтаксиса персидского €зыка, ћ.,1959;

–азмещено на Allbest.ru


ѕодобные документы

  •  ласиф≥кац≥€ артикл≥в та займенник≥в у англ≥йськ≥й мов≥. ‘ункц≥њ, умови використанн€, характеристики, р≥зновиди артикл≥в та займенник≥в у сучасн≥й англ≥йськ≥й мов≥. ќсобливост≥ вживанн€ артикл≥в та займенник≥в у твор≥ ¬.—. ћоема "A casual affair".

    курсова€ работа [58,3 K], добавлен 19.01.2012

  • ¬изначенн€ терм≥ну "«айменник" та "¬≥дносний займенник" у н≥мецьк≥й мов≥. ѕитальн≥ займенники; приклади питальних займенник≥в ≥ вживанн€ њх у сучасному мовленн≥. "Man" та "einer", "eine", "eines", "nichts" та "jemand" та вживанн€ њх у мовленн≥.

    презентаци€ [1,1 M], добавлен 15.12.2015

  • ћ≥сце займенника в систем≥ частин мови, њх морфолог≥чна характеристика, синтаксична роль ≥ стил≥стичн≥ функц≥њ. —интаксичн≥ функц≥њ займенник≥в у проз≥ ћ. ’вильового, значенн€ даноњ частини мови в творч≥й спадщин≥ в≥домого украњнського письменника.

    курсова€ работа [62,2 K], добавлен 14.05.2014

  • “еор≥њ походженн€ звуконасл≥дувань. ‘ормуванн€ звуконасл≥дувань у мов≥.  ласиф≥кац≥€ перських звуконасл≥дувань за семантичними ознаками. —п≥вв≥дношенн€ п≥дтип≥в звуконасл≥дувань та особливост≥ њх структури. ћ≥сце звуконасл≥дувань у систем≥ частин мови.

    курсова€ работа [49,9 K], добавлен 09.11.2011

  • ‘ункц≥онуванн€ особових займенник≥в у природн≥й людськ≥й мов≥ у контекст≥ когн≥тивноњ л≥нгв≥стики, функц≥онально-семантичного пол€ та ф≥лософ≥њ говору. ’арактеристика досл≥дженн€ граматики та психол≥нгв≥стики. ќсоблив≥сть пошуку мовних ун≥версал≥й.

    стать€ [42,9 K], добавлен 06.09.2017

  • ƒосл≥дженн€ р≥зновид≥в п≥дмет≥в та присудк≥в в польськ≥й мов≥. «м≥на пор€дку њх вживанн€ в реченн≥. —пособи вираженн€ ≥менних та д≥Їсл≥вних присудк≥в. ¬живанн€ прикметник≥в, д≥Їприкметник≥в, ≥менник≥в або займенник≥в, присл≥вник≥в та числ≥вник≥в.

    курсова€ работа [33,7 K], добавлен 14.01.2014

  • Ћексико-словотв≥рна синон≥м≥ка прикметник≥в. Ќаписанн€ прикметник≥в та њх словотв≥рна будова. ћорфемна структури числ≥вник≥в та способи њх творенн€. —тил≥стичне вживанн€ займенник≥в та њх правопис. —пособи творенн€ та вживанн€ присл≥вник≥в. ѕравопис сл≥в.

    реферат [99,4 K], добавлен 10.01.2009

  • ѕрисл≥в'€ ≥ приказки €к складова частина фразеолог≥њ та жанр усноњ народноњ творчост≥. ћетоди досл≥джень фразеолог≥чних одиниць, њх класиф≥кац≥€. ѕроблеми деф≥н≥ц≥њ присл≥в'њв ≥ приказок. ѕарем≥њ - приказки та присл≥в'€ в украњнськ≥й та перськ≥й мовах.

    курсова€ работа [78,5 K], добавлен 04.02.2014

  • јртикль €к службове слово, його класиф≥кац≥€ та р≥зновиди в сучасн≥й англ≥йськ≥й мов≥, значенн€ та функц≥њ, вар≥анти комун≥кац≥њ. ¬изначений the та невизначений a(n) тип артикл≥в в систем≥ англ≥йськоњ мови, њх в≥дм≥нн≥ особливост≥ та головне призначенн€.

    доклад [20,5 K], добавлен 23.12.2012

  • ѕон€тт€ числ≥вника €к частини мови, його морфолог≥чн≥ ознаки ≥ вираженн€ в реченн≥. ”творенн€ присл≥вник≥в прикметникового, ≥менникового, займенникового й д≥Їсл≥вного походженн€. ¬живанн€ дл€ утворенн€ особливих, властивих т≥льки њм, суф≥кс≥в ≥ преф≥кс≥в.

    реферат [31,1 K], добавлен 07.11.2011

–аботы в архивах красиво оформлены согласно требовани€м ¬”«ов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
–екомендуем скачать работу.