Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу

Цікавими для розгляду є приклади із конкретної поезії, а зокрема творіння Клауса Бремера «Immer schon in der Reihe bleiben»( Дод. 15) та Анатоля “Museum» ( Дод. 15), котрі мають незвичайну форму, а їх зміст та графічне зображення тісно переплітаються. Так, перший твір являє собою ланцюжок понять, які багаторазово повторюються, і, таким чином, виникає бажання наслідувати настанови автора та виконувати цю команду. Даний момент свідчить про те, що Бремер був тонким знавцем людської душі і неабияким психологом, адже якщо неодноразово повторювати одне й те саме, то людина, навіть будучи палким противником певних дій, виконає їх. Дія відбувається на рівні підсвідомості і відкладається у людини в голові до того моменту, коли вона не отримає наказу щодо її виконання. У мові-оригіналу використано 6 слів, а у мові-перекладу - 5. Це пов'язано із тим, що в українській мові відсутній артикль, а як результат - втрата одного елементу при перекладі.

У другому випадку маємо яскравий приклад гри слів, де ключовим моментом є структурний елемент «mus». У першому рядку -це часточка слова «Museum» (Дод. 15), що перекладається як «музей» (Дод. 15), а у другому рядкові - воно вже являється окремим словом, дієсловом у наказовому способі, що значить «Варто подивитися» (Дод. 15), а от третій рядок пояснює що саме слід оглянути - «Музеї» (Дод. 15) культури та мистецтва. Вона була створена у той час, коли у суспільстві спостерігалося стімке зниження зацікавленості серед мас історією, культурою та мистецтвом. Таким чином, ми маємо справу із адекватним перекладом, де інтенції автора та перекладача повністю співпадають.

Важливим у процесі перекладу є також вибір твору, який найчастіше обумовлений внутрішніми потребами сприймаючої літератури, її здатністю певним чином засвоїти іншонаціональне літературне явище, її здатністю певним чином (інтеграційно чи диференційно) зреагувати на його художні особливості [23, 43]. Перекладацька діяльність особливо активізується у періоди переходу до нової стильової формації, у періоди нестійких літературних норм і кризових явищ у панівній до цього часу стилістиці. Тоді літературі необхідно заповнити існуючі в її еволюційному потенціалі пробіли. За таких умов найяскравіше проявляється функція перекладу як зв'язку між літературами.

Одна з проблем поетичного перекладу - співвідношення контексту автора і контексту перекладача. У віршованому перекладі контекст останнього дуже наближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки, розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних, взятих з літератури. Якщо переважають дані дійсності, то ідеться про авторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної в уяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образного втілення, закріпленого в тексті перекладу [9, 93]. Якщо переважають дані літературного походження, то йдеться про контекст перекладача. Таким чином, поетичний переклад обумовлений не лише об'єктивними факторами (конкретно-історичним літературним каноном, нормативним обіходом), але й суб'єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об'єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об'єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов'язково випустить щось зі змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу [9, 102].

У поетичному перекладі до усіх цих факторів додається ще й особистість перекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою мірою й автором. Твір не можна вирвати зі стихії рідної мови і “пересадити” на новий грунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностям і талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншими асоціативними зв'язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворює в його уяві конкретно-чуттєвий образ. Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовних розбіжностей, ці асоціативні зв'язки значною мірою руйнуються. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір у новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і в чомусь навіть повторити творчий процес його створення, наповнити твір новими асоціативними зв'язками, які викликали б нові образи, властиві для носіїв даної мові.

Наступна, співвідносна з попередньою, проблема поетичного перекладу - проблема точності і вірності. Поетичний твір - єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов'язково спричинює зміну усієї системи.

Головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, або звертаючи неістотну увагу на інші. В.Брюсов радить виокремити найважливіший елемент (чи елементи) в поетичному творі і свідомо принести в жертву інші її елементи. Жертва у будь-якому випадку неминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді вона буде меншою.

Іншою є проблема адекватності поетичного перекладу. Адекватним є такий переклад, в якому передані всі наміри автора (як продумані ним, так і несвідомі), в розумінні певного ідейно-емоційного впливу на читача, з дотриманням, у міру можливості (шляхом підбору точних еквівалентів або вдалих субститутів) всіх застосованих автором ресурсів образності, колориту, ритму. Безсумнівно, що при цьому доводиться чимось жертвувати, вибираючи менш істотні моменти тексту. " [35, 526].

Метою адекватного перекладу є точна передача змісту і форми оригіналу при відтворенні особливостей останньої, якщо це дозволяють мовні засоби, або створення їх адекватних відповідностей на матеріалі іншої мови.

Основні вимоги, які повинен задовольняти адекватний переклад на думку вчених А. В. Федорова, Г. Гачічеладзе є наступні:

1. Точність. Перекладач зобов'язаний донести до читача повністю всі думки, висловлені автором. При цьому повинні бути збережені не тільки основні положення, але також нюанси і відтінки висловлювання. Піклуючись про повноту передачі висловлювання, перекладач, разом з тим, не має нічого додавати від себе, не повинен доповнювати і пояснювати автора. Це також було б спотворенням тексту оригіналу.

2. Стислість. Перекладач не повинен бути багатослівним, думки повинні бути одягнені в максимально стислу і лаконічну форму.

3. Ясність. Лаконічність і стислість мови перекладу, однак, ніде не повинні йти на шкоду ясності викладу думки, легкості її розуміння. Слід уникати складних і двозначних оборотів, що ускладнюють сприйняття. Думка повинна бути викладена простою і зрозумілою мовою.

4. Літературність. Як уже зазначалося, переклад повинен повністю задовольняти загальноприйнятим нормам української літературної мови. Кожна фраза повинна звучати жваво і природно, не зберігаючи жодних натяків на чужі синтаксичні конструкції оригіналу [9, 156].

Існує дев'ять заповідей перекладача, яких він має обов'язково дотримуватися:

1). число рядків,

2). метр і розмір,

3). чергування рим,

4). характер переносу,

5). характер рим,

6). характер словника,

7). тип порівнянь,

8). особливі засоби,

9). переходи тону [32].

Звідси можна зробити висновок, що переклад, адекватний у художньому відношенні, може і не бути адекватним в мовному, в його окремих елементах. Тобто, в процесі перекладу сам мовний момент грає таку ж підлеглу роль, як і в процесі оригінальної творчості, і тому висувати його на перший план не можна. Мова тут розглядається перш за все як засіб для здійснення художнього завдання, тому специфічні мовні завдання, що виникають при перекладі, повинні вирішуватися разом зі специфічними питаннями перекладу цього жанру і носити підлеглий характер.

2.3 Автор-перекладач-читач - складові процесу перекладу

Поетичний твір є ключовим поняттям, що об'єднує такі терміни, як: автор-перекладач-читач. Автор або ж поет у власному творінні відображає власне бачення тієї чи іншої проблеми, використовуючи не лише певні стилістичні прийоми та правила поетики, але й досвід та знання. Кожний поет має власний унікальний авторський стиль та відчуття ритму.

Перекладач має відчувати настрій творця та якомога точніше передавати зміст послання мовою перекладу. Перекладач - це не лише знавець мов та певних правил, необхідних для написання та відтворення поезії іншою мовою. Це- унікальна людина із енциклопедичним запасом знань, яка є всебічно розвиненою та знається на культурі, звичаях, традиціях, правилах поведінки різних народів.

Досить часто перекладач буває й співавтором. Якщо у мові-оригіналу не існує оригіналу, необхідного для перекладу, то перекладач має підібрати такий варіант, який би зміг відтворити дане поняття із максимальною точністю, тобто зробити переклад адекватним. Майстер своєї справи не перекладає слова, він намагається передати головну ідею твору.

Дмитро Паламарчук займався перекладом сонетів Вільяма Шекспіра, який творив у добу Ренесанса. Сонет має чітку і струнку поетичну форму, яка викликає значні труднощі при перекладі. Англійський або шекспірівський сонет складається із трьох катренів і фінального двовірша із чітким римуванням - АБАБВГВГДД ЄЄ [33, 354]. Це також викликає труднощі при перекладі, оскільки вимагає від перекладача досконалого знання мови, особливо синонімів.

Перекладач використав усі стилістичні і версифікаційні можливості для відтворення болю, неспокою, благородного гніву. Паламарчук чітко дотримується схеми римування оригіналу, тобто англійського сонета. Схвильованість поет виражає шляхом використання анафори - 10 рядків оригіналу розпочинаються зі слова “And” (Дод. 16). Cтільки ж рядків розпочинаються з “І” (Дод. 17) в українському перекладі. Шекспір використав прийом градації: у кожному рядку він перераховує неподобства, які бачить навкруги, підводячи читача до розуміння того обурення, яке шматує поетове серце. Шекспір перерахував 15 явищ (іменників), які викликають у нього огиду. В українському перекладі можна знайти 13 явищ. Загалом, обидва перекладачі передають переклади витонченіші, ніж оригінал. В оригіналі “cry”, “maiden” (Дод. 16), в перекладах зову - благаю, честь дівоча, а “tounge-tied” взагалі ігнорується перекладачем.

Перекладач обов'язково мусить багато читати. Мати любов до слова і до словесності. Кожен перекладач повинен практикувати, виробляти свій смак і свою інтуїцію. Інтуїція, підкріплена досвідом, є найважливіша. Обов'язково слід досконало знати культуру, історію, літературу і власне лексику тієї мови, із якої перекладаєш. Водночас необхідно глибоко розуміти ті самі елементи у своїй рідній мові та культурі. Адже мови й традиції не збігаються. Тому треба добре знати ті моменти розбіжностей і вміти їх передати.

Оригінальний твір і його переклад сприймаються як два різні твори. Таке сприйняття виливається у двомовні видання, які дають читачам можливість якнайповніше порівняти оригінал і переклад, прослідкувати, а можливо й проаналізувати, роботу перекладача, оцінити цю роботу з позицій точності і вірності, прослідкувати художні прийоми і засоби, якими подібні чи відрізняються оригінал і переклад. Такі видання розраховані на двомовного читача і пропонують останньому зайняти партнерську чи навіть певною мірою творчу позицію по відношенню до оригіналу та його автора.

Таким чином, перекладач повинен як би перевтілитися в автора, приймаючи його манеру і мову, інтонації і ритм, зберігаючи при цьому вірність своїй мові, і в чомусь і своєї поетичної індивідуальності.

У ланцюжку понять «автор-перекладач-читач» саме читачеві належить головна роль, оскільки автор та перекладач творять заради нього. Читач має бути ерудованою та добре обізнаною людиною, а ще його можна назвати поціновувачем, оскільки людина із невеликим складом розуму та досить обмежена у різних сферах життя, як-от: історія, географія чи то культура певної народності не в змозі осягнути зміст японського хокку або ж оцінити всю красу та повноту шекспірівського сонета.

Так, Гейне для виразу любовних страждань свого ліричного героя у поезії «Лорелей»використовує узагальнено-романтичні образи. Читач, який обізнаний на фольклорі Німеччини впізнає містичну красуню Лорелей, до образу якої у своїх творах не раз зверталися німецькі письменники-романтики. Цей образ Гейне запозичив із народної легенди про таємничу скелю Лорелей, що нависла над берегами річки Рейн. В легенді розповідалось, що за давно минулих часів присмерком, при світлі місяця, на скелі Лорелей з'являлася дівчина, яка співала таким дивовижним голосом, що зачаровувала всіх, хто її чув. Багато з тих, які пропливали неподалік, розбивалися об підводне каміння чи гинули у водоверті, бо переставали стежити за ходом свого корабля, і небесний голос співуні-чарівниці ніби відривав їх від життя.

Гейне вводить мотиви цієї легенди в ліричну оповідь своєї балади:

Не знаю, що стало зо мною.

Сумує серце моє,--

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає (Дод. 7).

Перекладом цієї балади займалося багато видатних перекладачів, кожний із яких намагався зробити адекватний переклад поетичного твору, а саме: Первомайський, Малкович та Грінченко. Кожний із них по-різному передає опис дівчини - красуні. Наприклад, у перекладі Малковича Лорелей постає як «лелійна та чиста» (Дод. 8), у творінні Первомайського вона вже «незнана» (Дод. 7), а Грінченко найточніше передає оригінальний вислів: «Die schonste Jungfrau» (Дод. 1) зображає її «чудової вроди дівчину» (Дод. 9). Закоханий юнак у першму випадку стає веслярем, другий перекладач бачить у ньому рибалку, а от Грінченко описує його як плавця. Таке розмаїття думок при передачі змісту свідчить про індивідуальність сприйняття перекладачем оригіналу. У такому випадку кожний із перекладачів матиме рацію, тому що зміст переданий вірно, а велика кількість синонімів робить процес сприйняття тексту ще цікавішим для читача.

Гейне залишає незмінною сюжетну основу легенди, але в контексті теми нерозділеного кохання набуває нових, додаткових асоціацій, стає метафорою, яка передає душевний стан ліричного героя. У старовинній легенді ліричний герой балади побачив насамперед аналогію до своєї любовної драми: його кохана, як і Лорелей, втілює згубну силу кохання, якою вона наділена проти своєї волі. Не кохана ліричного героя спричиняє йому сердечні муки, як, власне, й не Лорелей стає причиною загибелі рибалок і мандрівників, а саме кохання -- надзвичайно складне, незбагненне і загадкове почуття, що має містичну силу над волею та бажаннями людини. Інтерпретація Генріхом Гейне легенди про звабну красуню Лорелей з усіх інших звернень до неї вважається найпоетичнішою, а сама балада стала в Німеччині народною піснею. Читач, усвою чергу, прочитавши переклад старовинної балади, можливо побачить власне «Я» у зображенні героя-рибалки або ж звабниці-красуні.

У вірші Еріха Марії Ремарка «Der Dichter» зображено глибоку кризу особистого життя поета. Поетичний твір, автобіографічний за своєю природою, ілюструє швидкоплинність життя та неспроможність реалізації всіх планів та задумів, які автор плекав упродовж усього свого життя:

Не маю ні коханої, ні роду,

ні краю, у якому мав би жить (Дод. 20).

Брак усіх цих понять і позбавляє поета сенсу життя. Через численні риторичні питання автор із острахом показує, що він не уявляє свого подальшого існування:

Що з ніччю діятиму? Що -- із днем?(Дод. 20).

Ця поезія має глибокий філософський підтекст, адже розкриває людську сутність та показує один із найбільших наших острахів - залишитися самотнім. Трагізм ситуації полягає ще й у тому, що поет сам усвідомлює факт неможливості мати родину, оскільки вона потребує часу якого унього якраз і немає. Отже, єдиний вихід для митця - це його літературна творчість. Поет живе по-справжньому лише тоді, коли творить і всього себе віддає людям. У такий спосіб він забуває про своє нещасливе існування і відчуває себе духовно багатим, потрібним.

Під час аналізу перекладів В. Стуса та М. Бажана було встановлено, переклад Стуса є адекватнішим, тому що Бажан при перекладі часом нехтує фомою вірша - оригіналу, міняючи місцями перші 2 рядки:

Мене зранивши крил своїх змахом,

ти, хвилино, відлинула пріч (Дод. 19).

Поет, створюючи власний твір, вкладає у нього всього себе, а перекладач намагається передати його пориви та думки за рахунок власної мови. Перекладач є також співавтором, оскільки він привносить щось нове, щось своє, і у такому разі стають у пригоді слова Жуковського: “Перекладач у прозі - раб, перекладач у поезії - суперник”. Читач також є співтворцем, оскільки його бачення того що покладено в основу поезії відрізняється від бачення автора та перекладача.

Отже, поетичні твори відрізняються особливістю художньої мови, осмислення та розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку. Саме вірші є тією ланкою, що об'єднує такі поняття як поет, перекладач та читач. Перекладач повинен переймати манеру та мову автора, його інтонації і ритм, зберігаючи при цьому вірність своїй мові, а в чомусь і своєї поетичної індивідуальності. Для виникнення взаємопорозуміння між представниками кожної із цих сторін, необхідно, щоб кожен із них був ерудованим, орієнтувався в різних культурах, розумів обряди, звичаї, правила поведінки тієї чи іншої країни, а такоє знався на літературі та поезії зокрема. Перекладач прагне бути гранично прикутим до оригіналу, не зрадити експресивної індивідуальності автора. І це здебільшого йому вдається. Разом з тим він намагається наблизити середньовічного співця до нашої сучасності, зробити його близьким і зрозумілим людині ХХI століття. Це непросто, адже треба переломити давні тексти крізь призму нового бачення і відчуття. Дуже важливим у процесі перекладу є часовий проміжок між періодом написання поетичного твору та його розшифруванням. Це потребує неабияких знань та вмінь з боку перекладача, який до того ж має бути талановитим психологом та тлумачем. Якщо виникає ситуація, що в українській мові відсутній певний персонаж , то перекладач мусить підібрати вірний еквівалент, який є у нашій мові. Поетичні твори, котрі являються емоційно насиченими та естетично довершеними краще сприймаються реципієнтом, оскільки саме краса мови та її багатство здатні викликати у читача гарний настрій та бажання насолоджуватися скарбами літератури.

ВИСНОВКИ

Комунікація - особливий модус існування живої людської мови з притаманною лише йому категоріальною організацією засобів мовного коду.

Найважливішою категорією комунікації є дискурс.

Однією з найповніших класифікацій дискурсів є класифікація Г. Почепцова. Він виокремлює теле- і радіодискурси, газетний, театральний, кінодискурс, літературний дискурс, дискурс у сфері паблік рілейшнз(ПР), рекламний дискурс, політичний, релігійний (фідеїстичний) дискурси.

Останнім часом значна увага приділяється авторському та читацькому дискурсам. Поет, створюючи шедевр, вкладає в нього своє бачення тієї теми чи проблеми яку він бажає висвітлити, а читач, у свою чергу, володіючи певним багажем знань та використовуючи асоціативне мислення, намагається інтерпретувати даний текст по-своєму. Але часом виникають непорозуміння між тим що було вкладено в зміст повідомлення та тим як його розуміють. Головними причинами є індивідуально-психологічні та соціально-історичні характеристики, а також сюди можна віднести розходження у релігійних поглядах, різниця у віці, гендерні відносини та інші.

Було досліджено читацькі мотиви і помітив, що, їх, як і виділяє. Беляєва, існує сім груп: мотиви, пов'язані із звичкою людей до читання ( в дорозі, перед сном); мотиви саморозвитку і самоосвіти; пізнавальні мотиви; мотиви осмислення життя; мотиви пізнання людей, самопізнання, самоосвіти, пошуку ідеалу; мотиви відвернення від життєвих ситуацій; мотиви, пов'язані з потребами активізації окремих сторін психічної діяльності [3, 159].

Читацький інтерес є однією із складових, що спонукають реципієнта до читання, як було помічено автором дипломної роботи, особливо, якщо існує відповідність його духовним потребам та особливостям його читацької психології.

Поет для досягнення кращого ефекту та для привернення уваги читача використовує різноманітні графічні способи написання поетичного твору і чисельні стилістичні прийоми, як-от: повтори, градації, паралелізми, риторичні питання та інші. Це візуально приваблює читача і викликає бажання перечитати твір. Спочатку реципієнт сприймає інформацію, надану автором, аналізує її, а потім сам вносить щось нове. В цей час читач оперує своїми знаннями, досвідом, а також опирається на цілий ряд допоміжних факторів, наприклад: вік читача, стать, расова приналежність, релігійні переконання, моральні принципи та переконання, культурні особливості країни, де він народився або проживає, звичаї, традиції, правила і норми поведінки та інші. Це - досить складний і тривалий процес, в результаті якого реципієнт сформує та висловить свою власну думку й бачення вирішення того чи ішого питання.

Досить часто перекладач буває й співавтором. Якщо у мові-оригіналу не існує оригіналу, необхідного для перекладу, то перекладач має підібрати такий варіант, який би зміг відтворити дане поняття із максимальною точністю, тобто зробити переклад адекватним. Майстер своєї справи не перекладає слова, він намагається передати головну ідею твору.

Фактично, переклад є основною частиною національно-літературного процесу, оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про міжлітературний процес у всій його повноті.

Важливим у процесі перекладу є також вибір твору, який найчастіше обумовлений внутрішніми потребами сприймаючої літератури, її здатністю певним чином засвоїти іншонаціональне літературне явище, її здатністю певним чином (інтеграційно чи диференційно) зреагувати на його художні особливості [3, 129].

Метою адекватного перекладу є точна передача змісту і форми оригіналу при відтворенні особливостей останньої, якщо це дозволяють мовні засоби, або створення їх адекватних відповідностей на матеріалі іншої мови.

Перекладацьке мистецтво, представляється Г. Гачечиладзе у вигляді наступного процесу: художній твір впливає на перекладача, який, зі свого боку, виявляє до нього певне емоційне ставлення; в результаті взаємодії цих факторів --об'єктивного та суб'єктивного - у свідомості перекладача оформляється те чи інше сприйняття даного твору, відповідно до якого і створюється переклад. Отже, щодо живої дійсності, відображеної в оригіналі, переклад є вторинним, умовним відображенням, але стосовно художньої дійсності оригіналу він первинний як відображення останньої, втілення її в художніх образах, тому його творчий характер не підлягає сумніву, і для створення художнього перекладу необхідний той же творчий метод, обов'язковий в процесі оригінальномутворчості.

Художник-перекладач в ході осмислення твору-оригіналу формує один з його смислів, і цей, відзначений індивідуальністю перекладача смисл втілюється в новій видовій формі. Смислова варіативність, що виникає у поетичного перекладі, не суперечить досягненню смислової еквівалентності, необхідної в перекладі, оскільки вона закладена у природу художнього смислу як такого. В здійсненні трансвидового художнього перекладу смислова еквівалентність повинна вважатися визначальною, вона задає цілісність перекладу і обумовлює його завершеність, навіть тоді, коли у зовнішньому, сюжетному плані переклад є не дуже тісно пов'язаним з оригіналом.

Жоден переклад не може бути абсолютно точним, оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об'єктивними даними не може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втрати певного об'єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який при перекодуванні тексту обов'язково випустить щось зі змісту, а також його схильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу.

Існує дев'ять заповідей перекладача, яких він має обов'язково дотримуватися:

1). число рядків,

2). метр і розмір,

3). чергування рим,

4). характер переносу,

5). характер рим,

6). характер словника,

7). тип порівнянь,

8). особливі засоби,

9). переходи тону [32].

Функція перекладу як зв'язку між літературами найяскравіше проявляється у періоди переходу до нової стильової формації, у періоди нестійких літературних норм і кризових явищ у панівній до цього часу стилістиці.

Варто пам'ятати, що дискурс читача ніколи не співпадатиме із дискурсом автора, тому що кожна людина є неповторною та унікальною, а як відомо, у світі не може існувати двох ідентичних осіб із однаковим складом думок та багажем знань. Таким чином, дискурс можна вважати одночасно живим процесом спілкування і найзагальнішою категорією міжособистісної інтеракції.

SUMMARY

The research «The Author's And the Reader's Discourses in Poems and the Problems of Their Translation » examines the cognitive and the linguistic aspects of the addressee and the addresser; the translation of poems and their influence on the reader.

XX-th century made a great contribution in the development of the most areas in a scientific knowledge, opened new horizons in research. In connection with that a special direction was formed in linguistics, which is called the linguistics of the text, where the text is a well-organized great number of suggestions, associated with different types of lexical, grammatical and logical connections, and functions as a structurally semantic unity.

Many scientists examine the phenomenon of the reader and the author, as the subjects of communication from different positions. Dichotomy of relations between the reader and the author makes a considerable part in literature.

The matter of a poetic translation is of great importance. In accordance with V.Levyk, a poetic translation must sound as original poems; it is one of the elements in exactness or correctness. In a target language should be felt a national spirit, a national form of the original, and also an individual style of the poet.

Poem is a unity of ideas, symbols, words, rhythm, intonation, composition. It is impossible to change one component, and not to change a general structure of a poem. Change in one component causes changes in the whole system. An attempt to reproduce all structural elements in the poem will cause the loss of harmony in this work, it is necessary to define which element is the most important, and reproduce it with all possible exactness, not paying attention to the other.

A translator should adopt the functions of the author and in some cases he must even repeat the creative process of its forming, fill the poem with new associative connections, which would cause new symbols, typical for the bearers of a given language.

The object of this research is a discourse of the reader and the author in poetic works and the problems of their translation.

The subject is cognitive and linguistic aspects of the addressee and the addresser, the translation of poems and their influence on the reader.

The topicality of the research is determined by the author, the translator and the reader. They are described as people with all their psychological characteristics, social and cultural forms of existence, and their effective cooperation in the process of communication.

The aim of the work is defined by the determination of the discourse as a language code in the process of communication and carrying out a parallel between the discourses of the author, the translator and the reader.

In accordance with the aim the next tasks should be solved:

1. To define and analyze the text as the result of a communicative act;

2. To examine the term discourse as a component in the process of communication;

3. To determine the types of discourse;

4. The reader as a co-author of a communicative act;

5. To investigate a correlation of the author's and the reader's discourses on the basis of the analyses of poetic works;

6. To distinguish the peculiarities of a poem;

7. To become familiar with the problems in a poetic translation;

8. Author-reader-translator - as the components in the process of translation.

The main methods of the research were empirical and interpreting, comparative and cognitive and discursive methods.

The theoretic basis of the research was the works of modern scientists in the field of linguistics: N.D. Arutyunova, M.M. Bachtin, E.S. Kubryakova, G.Gachicheladze, G. V. Chulanova, etc.

Communication - is a specific modus of existence in a vivid human language with a specific categorical organization of means in a language code.

The context of the reader versus the translator's context is among the greatest problems in a poetic translation. The criterion of coinciding in these two contexts is a balance of data reality and facts from literature. If the data of reality predominate, it will be the author's reality. If the data of the literary origin dominate, it will be the context of an interpreter. Thus, poetic translation caused not only by objective factors but also subjective (poetics of a translator).

A communicative substructure has two main ways of forming in the text. The first one subdivided this research in three parts: the first - the beginning - provides the beginning of a communicative act and joins a reader, the second - the main part- performs an informative task, and the third part - the end - evidences, that the communicative act is ended, and the reader agrees with the author. The second version of a communicative substructure draws attention to the work of the reader (listener), and then attracts his interest to the theme of the poem. He sums up all the facts and decides, whether this work worth reading or not.

The text is an instrument of communication and consists of two components: semantic and pragmatic. Characteristic features of the text are completeness and cohesion. Completeness has a psycholinguistic nature and cohesion is shown in written texts.

The most important category of communication is a discourse. Discourse - is a type of communicative activity, an interactive phenomenon. It has different ways of expression (oral, written, paralingual) and occurs in a concrete way of a communicative channel. Formation of different speech genres is a result of a discourse.

The discourse's classification by Pocheptsov is one of the most complete classifications. The scientist discriminates TV- and radio discourse, discourse in newspapers, in theatres, a cinema discourse, a social discourse, political and religious discourses.

A considerable attention is payed to the author's and the reader's discourses. The poet, creating a masterpiece, puts in to it his own vision of the theme or problem which he wishes to light up, and the reader, for his turn, having a certain luggage of knowledge and using an associative thought, tries to interpret this text in his own way. Sometimes there are some misunderstandings between that what was put into the content of the message and the way people understand it. The basic reasons are: individual-psychological and socio-historical characteristics, differences in religion, age differences, gender relations and others.

The reader's motives were examined. In accordance with Belyaeva, there are seven groups of motives:

- Wish to read something;

- Self-development and self-education ;

- Informative motives;

- To understand life;

- To find the ideal;

- To prevent life situations;

- To intensify mental activity.

The reader's interest will force the recipient to the process of reading, if there is a correspondence to his spiritual needs and peculiarities of the reader's psychology.

Reading interests can be subdivided into: personal, group and public. The process of reading is observed not isolated, but dependently on the peculiarities of the reader's psychology.

In order to achieve a better effect and to attract the reader's attention, a poet uses various graphic means and numerical stylistic devices in writing a poem, such as: repetitions, gradation, parallelism, rhetorical questions and others. It is visually attracts the reader's attention and causes a wish to read the poem. At first, the recipient perceives information given by the author, analyzes it and then he brings something new into it. The reader operates his knowledge, experience, and uses many additional factors, such as: the reader's age, gender, racial belonging, religious creed, moral principles and belief, cultural peculiarities of the country where he was born, customs, traditions, rules and norms of behavior and others. It is a very complicated and long process in which the recipient will form and express his own opinion and vision of the solution of this matter.

Translation should be adequate. Very often a translator is a co-author. A real master of his matter should not translate words; he must convey the main idea of the text. Learning translation skills gives an important material for understanding of the unique style of the writer, genre and stylistic modifications in the works of poets, prose writers and dramatists. Translation takes a special place in a literary process. Each type of literature has a specific kind in translation. In particular, belles-lettres has a literary translation. Literary translation is one of the manifestations of the cross-cultural interactions. Translation is a key part to a national literary process; it is the intermediary between different literatures.

To select a good poem is very important in the process of translation. This choice is caused by internal needs of the perceiving literature, its ability to accept a literary phenomenon that belongs to another nation and its capacity to react to its artistic features.

A specific language of a poem requires a well-developed imagination, impressionability, general development of a person. Poem is a specific link that connects such concepts as a poet, a translator and a reader. The translator should adopt the manners and the language of the author, his intonation and rhythm, but at the same time he should preserve loyalty to his own language and his poetic personality. For mutual understanding between representatives of each of these parties is essential that each of them was educated, focusing in different cultures, understood rituals, customs, rules of any country, and this was acquainted in literature and poetry in particular.

An adequate translation has a correct transmission of the content and the form of the original text on purpose, when the features of the form are reproduced.

G. Gachechiladze understands translation as the following process: the work of art affects the translator who, in turn, reveals to it a certain emotional attitude and as a result of interaction of these factors - subjective and objective - in the mind of the translator forms this or that perception of this poem. A creative method is badly needed to make an artistic translation.

It was analysed a great number of poems. Poetic works of different German and English poets and their translations into English were examined, in order to understand the author's and the reader's discourses and their influense upon each other.

The author admits that the translation of poems is one of main sources in enrichment of a national literature. Some losses of information in the process of translation are inevitable, because of impossibility to transfer the original content perfectly. The personality of an interpreter is also rather important. He can omit some part in the process of decoding of the message.

There are nine commandments of an interpreter, which he should follow:

1) number of lines,

2) size,

3) alternation of rhymes,

4) syllabification,

5) character of rhymes,

6) character of vocabulary,

7) type of comparisons,

8) special devices,

9) tone transitions.

It should be remembered that the reader's discourse never coincides with the author's discourse, because of the uniqueness of each person.

This work may be useful to scientists, linguists, translators, teachers, teachers and students studying foreign languages.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.

2. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации.- К., 2003.- 304 с.

3. Беляева Л.И. Типы восприятия художественной литературы: психологический анализ // Литература и социология. - М.: Худож. лит., 1977. 414 с.

4. Бисималиева М.К. О понятиях “текст” и “дискурс”. Филологические науки. - 1999. // №2. - 128с.

5. Бурбело В. Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісн. “Іноземна філологія”.- Вип. 32?33.? К., 2002.- С. 79?84.

6. Воробьева О. П. Реализация фактора адресата в аспекте лингвокультурной традиции. - М.: Филолог. науки.- 1992.- №1.

7. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата: Монография. - К.: Вища шк., 1993. - 200 с.

8. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. -- М.: Наука, 1981. - 250 с.

9. Гачечиладзе Г. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. - М.: Наука, 1972. - 180 с.

10. Ємельянова О.В. Розуміння та нерозуміння як два аспекти комунікативної взаємодії співрозмовників // Філологічні студії: наук. часопис. - Луцьк. - 2004. - № 2(26). - С. 83-88.

11. Ишмуратов А. Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса / Рациональность и семиотика дискурса. Сб. трудов // АНУ Институт Ф-и.-К.: Наук. Думка, 1994.- 252с.

12. Карасик В.И. Языковой круг: личность, концепт и дискурс. - Волгоград: Перемена, 2002.- 474 с.

13. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. О контурах новой парадигмы знания в лингвистике // Структура и семантика художественного текста. Доклады VII Междунар. конф. М., 1999. С. 186-197.

14. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности.- М.: Наука, 1986.- 158 с.

15. Левик В.В. О точности и верности. // Перевод - средство взаимного сближения народов. - М., 1987. - 216 с.

16. Макаров М. Л. Основы теории дискурса.- М.: ИТДГК “Гнозис”, 2003.- 280 с.

17. Микушевич В. К вопросу о романтическом переводе // Актуальные проблемы теории художественного перевода. - М., 1967. - 238 с.

18. Науменко А. М. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики). Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Вінниця: Нова книга, 2005. - 416 с.

19. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации.- М.: Из-во «Центр», 1998.- 352 с.

20. Сахаров В. Ф. работа с читателями. - М.: Книга, 1981. - 296 с.

21. Селиванова Е. А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации: Монографическое учебное пособие. - К., 2004. - 336с.

22. Стороха Б. В.Принципи візуальної поезії у практиці української та німецькомовної літератури // Вікно в світ. - К.: НАНУ, 2001. - № 1. - С. 139-140.

23. Черних О. Читач як суб'єкт комунікації // Вісник Книжкової палати. - Київ, 2003. - № 6. - 52 с.

24. Чижевський Д. До психології читача та читання // Бібл. вісник. - 1996. - № 3. - С. 35-37.

25. Чуланова Г. В. Статус читателя как субъекта коммуникации // Вісник СумДУ. - 2006. - Т. 2 , № 11 ( 95). - С. 87-93.

26. Шевченко І. С., Морозова О. І. Проблеми типології дискурсу // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / За заг. ред. І. С. Шевченко: Моногр.- Х.: Константа, 2005.- С. 233?236.

27. Dijk T. A., van. Pragmatics and Poetics. // Pragmatics of Language and Literature. / Ed. By T. A. van Dijk.- Fensterdam, Oxford, 1976.- p. 24-53.

28. Prince Ellen E. Discourse analyses: a part of the study of linguistic competence /Linguistics: The Cambridge Survey, vol. II. N.Y., 1988. P. 164-182.

29. http://www.lib.ua-ru.net/inode/4526.html

30. http://www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/44180/Введение

31. www.ssu.samara.ru/~vestnik/gum/2006web1/yaz/0801.pdf

32. http://andruhovych.info/intervyu-z-perekladachem-myhajlo-najdan/

33. http://gak.com.ua/creatives/2/18724

ЛЕКСИКОГРАФІЧНА ЛІТЕРАТУРА:

34. Большой энциклопедический словарь / Под ред. В. Н. Ярцевой.? М., 2000.

35. Даль В.И. Толковый словарь великорусского языка: В 4-х т. - М.: Терра, 1995. - Т. 4: Н - V. - 688 c.

36. Смирнова А. А. Літературна енциклопедія. - М., 1934, Т. 8. -560 с.

37. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І.Коваліва, В. І. Теремка. - К.: ВЦ «Академія», 2006. - 753 с.

ІЛЮСТРАТИВНА ЛІТЕРАТУРА

38. Гейне Г. Вибрані твори: У 4-х т.- К., 1974.

39. Первомайський Л. С. Твори: В 7-ми т. Т. 6: Переклади. / Упоряд. С.Пархомовського.-- К.: Дніпро, 1986.

40. Поэзия ГДР / За ред. Гугнина А. В. - М.: Художественная литература, 1983. - 540c.

41. Поэзия немецких романтиков / За ред. Михайлова А. В. - М.: Художественная литература, 1985. - 526c.

42. Almanach der Vergessenen hrsg. Von Klaus Schoffeng und Hans J. Schutz. - Frankfurt am Main, 1982. - 154c.

43. http://gak.com.ua/creatives/2/5131

44. http://www.madslinger.com/stus/pereklady-poeziy/

45. http://maysterni.com/publication.php?id=11440

46. http://www.poetryclub.com.ua/readpoem_metrs.php?poem=1321

47. http://ru.calameo.com/read/000196091d74c4e2b2410

48. http://www.seelengruende.de/leseproben.htm

49. http://ukrlib.com/HeinePervomaj7t.html

50. http://www.rilke.de/

51. http://referatwm.ru/load/students/foreginliter/4-1-0-1760

ДОДАТОК 1

Heinrich Heine

Lorelei

Ich wei? nicht, was soll es bedeuten,

Dass ich so traurig bin;

Ein Marchen aus alten Zeiten,

Das kommt mir nicht aus dem Sinn.

Die Luft ist kuhl und es dunkelt,

Und ruhig flie?t der Rhein;

Der Gipfel des Berges funkelt

Im Abendsonnenschein.

Die schonste Jungfrau sitzet

Dort oben wunderbar,

Ihr goldenes Geschmeide blitzet,

Sie kammt ihr goldenes Haar.

Sie kammt es mit goldenem Kamme,

Und singt ein Lied dabei;

Das hat eine wundersame, Gewaltige Melodei,

Den Schiffer im kleinen Schiffe ergreift es mit wildem Weh;

Er schaut nicht die Felsenriffe,

Er schaut nur hinauf in die Hoh.

Ich glaube, die Wellen verschlingen am Ende Schiffer und Kahn;

Und das hat mit ihrem Singen Die Lorelei getan [37].

ДОДАТОК 2

Арне-Віґанд Баґанц

Alaska

Komm, wir gehen nach Alaska

und grunden eine Sonnenblumenfarm

oder vielleicht gehen wir dort

lieber hoch hinaus in die Berge

und lassen uns von einer Lawine

begraben.

Аляска

Камон, ми їдем на Аляску,

а там збудуємо фазенду

й посадим соняхи у сніг.

Хоч ні, ми ліпше

зійдем в гори,

щоб нас лавиною

накрило[40].

Переклав: О. Ушкаловський

ДОДАТОК 3

Георг Тракль

Vor Sonnenaufgang

Im Dunkel rufen viele Vogelstimmen,

Die Baume rauschen und die Quellen laut,

In Wolken tont ein rosenfarbnes Glimmeln

Wie fruhe Liebesnot. Die Nacht verblaut -

Die Dammrung glattet sanft, mit scheuen Handen

Der Liebe Lager, fiebernd aufgewuhlt,

Und la?t den Rauschen erschlaffter Kusse enden

In Traumen, lachelnd und halb wach gefuhlt .

Світанок

У пітьмі птахи взялися щебетати,

Шумлять дерева, грає джерело,

Рожева смужка рве небесні шати,

Мов гріх любові. Морок розвело -

Досвітня сутінь згладжує дбайливо

Любовне ложе, зібгане в борні,

І пропадає поцілунків злива

В ранковому осміхненому сні [39].

ДОДАТОК 4

Lob des Sisyphes

Heinz Kahlau

Das Haar muss geschnitten werden.

Die Teller mussen gespult werden.

Die Strassen mussen gebaut werden.

Die Dummen mussen belehrt werden.

Die Erde muss bewahrt werden [41].

ДОДАТОК 5

Ernst Jandl

Markierung einer Wende

1944

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

krieg

1945

krieg

krieg

krieg

krieg

mai [39]

ДОДАТОК 6

Ernst Jandl

Eins

Gemeinsamen

gemeinsame

gemeinsam

gemein

mein

ein

einsam

einsam

einsame

einsamen

samen

amen

eins [39]

ДОДАТОК 7

Лорелея

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, --

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже -- смеркає,

Привільний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

В човні рибалку в цю пору

Проймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки вгору --

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливим

І човен, і хлопець з очей,

І все це своїм співом

Зробила Лорелей [49].

Переклав: Л. Первомайський

ДОДАТОК 8

Лореляй

Не знаю, що б це означало,

Чому я сумую отак.

Та казка стара в моїх думах

Навіки залишила знак…

Повітря промерзле, темніє,

І Рейн тихомирно біжить,

Вершечок гори видніє,

Де сонце вечірнє горить.

Красуня лелійна й чиста,

Високо там вона є,

Зі злота на ній намисто,

Чеше волосся своє.

Злотаве волосся гладить

Гребенем золотим,

І піснею тихою надить,

І голосом неземним.

Весляр під ту пісню ридає

У крихітному човні,

І скель він не помічає,

Зводить вгору очі сумні.

Здається, весляр і човенце

Спочинуть у хвилях, - нехай

Всі знають, що співом усе це

Зробила сама Лореляй [45].

Переклав: Тарас Малкович

ДОДАТОК 9

Лорелея

І сам я не знаю, чого це

Такий обгорта мене сум

І все старосвітська казка

Не йде та не йде мені з дум.

Стає холодніше, смеркає,

Рейн хвилю по хвилі жене,

Вершину гори осяває

Останнє проміння ясне.

Чудової вроди дівчина

У пишному сяйві зорі

Своє золотеє волосся

Розчісує там на горі.

Із злота гребінчиком чеше

І пісню співає вона,

І спів той чудовий могучий

Далеко розносить луна.

Плавець у човні її чує, --

Журба йому серце в'ялъть,

Не скель він пільнує, а з неї

Не зводить очей ні на мить.

І вже його човен розбитий

Сховався у вирі страшнім:

Втопила його Лорелея,

Втопила співанням своїм [45].

Переклав: Б. Грінченко

ДОДАТОК 10

Heinrich Heine

Ein Fichtenbaum steht einsam

Ein Fichtenbaum steht einsam

Im hohen Norden auf kahler Hцh'.

Ihn schlafert, mit weisser Decke

Umhullen ihn Eis und Schnee.

Er traumt von eine Palme,

Die, fern im Morgenland,

Einsam und schweigend trauert

Auf brennender Felsenwand [37].

ДОДАТОК 11

Генріх Гейне

Самотній кедр на стромимні

В північній стоїть стороні,

I кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

I бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотимні

На спаленій сонцем скалі [38].

Переклав: Л. Первомайський

ДОДАТОК 12

Генріх Гейне

Глядить сумна ялиця

Глядить сумна ялиця

На зимні береги,

Над нею студінь злиться,

Окутують сніги.

Про пальму тихо мріє,

Що в сонячній землі

В жарі проміння мліє

Самотня на скалі [46].

Переклав: С. Чарнецький

ДОДАТОК 13

Johann Wolfgang Goethe

Heidenroslein

Sah ein Knab ein Roslein stehn,

Roslein auf der Heiden,

War so jung und morgenschon,

Lief er schnell, es nah zu sehn,

Sah`s mit vielen Freuden,

Roslein, Roslein, Roslein rot,

Roslein auf der Heiden.

Knabe sprach: Ich breche dich,

Roslein auf der Heiden!

Roslein sprach: Ich steche dich,

Da? du ewig denkst an mich,

Und ich will`s nicht leiden.

Roslein, Roslein, Roslein rot,

Roslein auf der Heiden.

Und der wilde Knabe brach 's

Roslein auf der Heiden;

Roslein wehrte sich und stach,

Half ihm doch kein Weh und Ach,

Mu?t es eben leiden.

Roslein, Roslein, Roslein rot,

Roslein auf der Heiden [48].

ДОДАТОК 14

Йоганн Вольфганг Гете

Вересова ружа

Бачив хлопчик квіточку,

Вересову ружу

Пишну, з краплями роси,

Підбіг ближче: від краси

Аж очі примружив.

Червоненька квіточка,

Вересова ружа.

Мовив він: “Зірву тебе,

Вересова ружо!”

А вона: “Вколю тебе,

Обіцяю: ти мене

Не забудеш, друже!”

Червоненька квіточка,

Вересова ружа.

Дикий хлопчик той зірвав

Вересову ружу.

Та вколола, щоб він знав -

Як не охав, не кричав,

А боліло дуже…

Червоненька квіточка,

Вересова ружа [43].

Переклав: Тарас Малкович

ДОДАТОК 15

Klaus Bremer

immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer immer	schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon schon	in in in in in in in in in in in in in in in in in in in in	der der der der der der der der der der der der der der der der der der der der	reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe reihe	bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben bleiben

Клаус Бремер

завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди завжди Анатоль MUSEUM=МУЗЕЙ	чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово чудово	в в в в в в в в в в в в в в в в в в в в	строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю строю	залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися залишатися

MUSS SEHN=ВАРТО ПОДИВИТИСЯ

MUSEEN=МУЗЕЇ

ДОДАТОК 16

William Shakespeare

Sonnet 66

Tir'd with all these! For restful death I cry,

As to behold Desert a beggar born,

And needy Nothing trimm'd in jollity,

And purest Faith unhappily forsworn,

And gilded Honour shamefully misplac'd,

And meiden virtue rudely strumpeted,

And right Perfection wrongfully disgraced,

And Strength by limping Sway disabled,

And Art made tongue-tide by Authority,

And Folly( doctor-like) controlling skill,

And simple Truth miscall'd Simplicity,

And captive Good attending captain ill:

Tired with all these, from these would I be gone,

Save that, to die, I leave my love alone [51].

ДОДАТОК 17

Вільям Шекспір

Сонет 66

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в роскоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості ганебний суд,

І злу - добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума руці;

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя [51].

Переклав: Д.Паламарчук.

ДОДАТОК 18

Rainer Maria Rilke

Der Dichter

Du entfernst dich von mir, du Stunde.

Wunden schlagt mir dein Flugelschlag.

Allein: was soll ich mit meinem Munde?

mit meiner Nacht? mit meinem Tag?

Ich habe keine Geliebte, kein Haus,

keine Stelle auf der ich lebe

Alle Dinge, an die ich mich gebe,

werden reich und geben mich aus [50].

ДОДАТОК 19

Райнер Марія Рільке

Поет

Мене зранивши крил своїх змахом,

ти, хвилино, відлинула пріч.

Мій рот замовкнув, сповнений страхом.

Чи це мій день? Чи, може, ніч?

Де мій притулок, тепло й любов?

Я без місця в житті зостався.

Всі ті речі, яким віддавався,

віддають мене світу знов [44].

Переклав: Микола Бажан

ДОДАТОК 20

Райнер Марія Рільке

Поет

Від мене віддалилась ти, годино,

крила ударом ранивши мене.

Я сам. І де уста свої подіну?