Фемінітиви в сучасній українській мові (словотвірно-семантичний аспект)

Деривати з суфіксом -івн(а) належать до непродуктивного типу і мають значення “дочка особи, названої мотивуючим словом” (король - королівна, крамар - крамарівна, бондар - бондарівна, князь -- князівна (пор. архаїчний дериват княжна), лимар - лимарівна, мельник - мельниківна та ін.), з яким поєднується модифікаційне значення недорослості, молодості. Цей словотвірний тип відбився в архаїчному типі українських прізвищ незаміжніх дочок, властивому переважно західному варіантові загальнонародної української мови (напр.: Рубчаківна, Гулевичівна тощо).

Запозичення - один із продуктивних способів формування нових словотворчих моделей та наповнення лексичного складу мови тому у продукуванні корелятів до співвідносних іменників чоловічого роду різних семантичних груп беруть участь й іншомовні форманти. З-поміж усіх формантів, які творять фемінітивні назви в сучасній українській мові, іномовного походження - 4, а саме: -ес(а), -ис(а), -ит(а), -ід(а).

На думку дослідників, форманти -ес(а) (-es(s)a), -ис(а) (-isa) були запозичені у ХVІІІ ст. з французької мови (іноді через російську) у складі окремих слів: актор - актриса (ЕСУМ І 57), барон - баронеса (ЕСУМ І 146; СІС 107). За спостереженнями І.І. Ковалика [Ковалик 1960, 300], С.П.Самійленка [Самійленко 1964, 27-28], розглядані суфікси характерні для всіх східнослов'янських мов. Однак на думку Н.П. Романової, ареал функціонування формантів -ес(а), -ис(а) значно більший, бо вони „відомі більшості слов'янських мов” [Вступ 1966, 141]. Основна маса фемінітивів зазначеного словотвірного типу творилася на власне українському ґрунті, причому суфікси -ес(а), -ис(а) поєднувалися лише з повними основами співвідносних назв осіб чоловічого роду іномовного походження.

У писемні пам'ятки другої половини ХІХ ст. проникають поодинокі кореляти на -ес(а), -ис(а) до співвідносних назв осіб чоловічої статі за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією: метреса (ЛексФр 122); директриса (Н-Левиц VІ 176); актриса (Голов 354); абатиса (Л.Українка VІ 78), поетеса (ХІ 17). Протягом ХХ ст. під впливом позамовних чинників, зокрема соціально-економічного розвитку суспільства, число таких утворень поступово зростає, наприклад: кіноактриса (Кирич ІІ 334), патронеса (ІІІ 232) від патрон „господар фірми”, стюардеса (V 548); лектриса (СУМ ІV 473). На початку ХХІ ст. форманти -ес(а), -ис(а) в цій функції не втрачають своєї активності. У періодичних виданнях (газетах, журналах), котрі близькі як до книжно-писемних стилів, так і взаємодіють з розмовним стилем, з'являються кілька ново творів, а саме: автореса (Нелюба 8) - „жінка-автор”, критикеса (60) - „жінка-критик”, редактриса (105) - „жінка-редактор”. Зрідка деривати цієї групи вживають в переносному значенні, наприклад: „Приїзд графині-патронеси застукав матушку Раїсу зненацька” (Донч ІІІ: 38). З другої половини ХІХ ст. і протягом усіх періодів розвитку сучасної української мови фемінітиви згаданого типу трапляються в усіх функціональних стилях.

Формант -ес(а) продукує жіночі відповідники до назв осіб чоловічої статі, котрі означають титули. Такі фемінітиви мають як пряме модифікаційне значення жіночої статі, так і значення „дружина або донька особи, названої мотивувальним іменником” [Родніна, 98]. Поодинокі утворення цієї групи вперше засвідчені пам'ятками кінця ХІХ - початку ХХ ст.: грандеса (Л.Укр 4); баронеса (Л.Українка VІІ 53), принцеса (ІІІ 188). У загальномовні словники першої половини ХХ ст. також проникають кілька найменувань зазначеного типу, які в обстежених джерелах попередніх періодів не фіксувалися, а саме: віконтеса (Крим І 77), дияконіса (218); кронпринцеса (Кирич ІІ 414). Протягом першої половини ХХ ст. до інертного фонду української лексики переходить номінація грандеса, нові ж слова, зважаючи на специфіку семантики таких назв, не з'являються. Іноді фемінітиви цієї групи вживаються в порівнянні або в переносному значенні, як-от: „Який там мій портрет? Убрана, немов принцеса” (Л.Українка V 20).

Упродовж усього досліджуваного періоду кореляти на -ес(а) до найменувань осіб чоловічого роду на позначення титулів вживаються переважно в мові художніх творів, в публіцистичному стилі, зрідка - в уснорозмовному мовленні, причому, за нашими спостереженнями, у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. використання таких лексем у засобах масової інформації помітно активізується.

Отже, запозичені форманти -ес(а), -ис(а) непродуктивні в новій українській мові. При цьому з кінця ХІХ і до початку ХХ ст. згадані суфікси творять жіночі відповідники головно до найменувань осіб чоловічої статі за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією. Встановлені факти свідчать про інтенсивне формування (із залученням порівняно нових словотворчих засобів) у кінці ХІХ - першій половині ХХ ст. підсистеми жіночих особових назв, які використовувалися в усіх функціональних стилях, зокрема, в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному.

У продукуванні корелятів до співвідносних іменників чоловічого роду різних семантичних груп беруть участь і запозичені форманти -ит(а), -ід(а), які виділилися протягом XIX ст. у словах іномовного походження: сеньйор - сеньйорита (ісп. senor - senorita) (СІС, 754), сильф - сильфіда (з грец. через франц. sylphes - sylphides) (760). З кінця XIX ст. фемінітиви з цими суфіксами реєструються в писемних джерелах сучасної української мови: сеньйорита (Л.Укр 76); сильфіда (СУМ IX 177). Зрідка такі лексеми мають виразне стилістичне забарвлення з іронічним відтінком. Деривати зазначених типів уживаються головним чином у мові художніх творів та в публіцистичному стилі.

Отже, у XIX ст. фонд суфіксальних дериваційних засобів для творення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі збільшується за рахунок участі в згаданому процесі запозичених формантів -ис(а), -ес(а), -ит(а), -ід(а). Словотворчою базою для аналізованих суфіксів слугували, як правило, повні твірні основи іномовного походження. Упродовж розгляданого періоду розвитку української мови суфікси -ес(а), -ис(а) є фемінізуючими елементами головно маскулінних утворень за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією, причому в цій функції згадані форманти непродуктивні, порівняно з панівними моційними афіксами -к(а), -иц(я). Встановити функціонально семантичну дистрибуцію суфіксів -ит(а), -ід(а) неможливо, оскільки кожний з них творить тільки одну похідну лексему. Відіменникові деривати з модифікаційним значенням жіночої статі на -ес(а), -ис(а) протягом XIX - XX ст. вживалися переважно в публіцистичному стилі, мові художніх творів та в розмовному мовленні, зрідка траплялися в епістолярному стилі, а поодинокі фемінітиви названого типу виявлені в науковому та офіційно-діловому. Найменування сеньйорита, сильфіда, які творяться відповідно за допомогою суфіксів -ит(а), -ід(а), належать до книжної лексики і вживаються головним чином у мові художніх творів та в публіцистичному стилі.

Протягом другої половини XX - початку ХХІ ст. у процесі творення корелятів до чоловічих особових назв за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією визначилася тенденція до витіснення іномовних суфіксів -ес(а), -ис(а) власне слов'янським -к(а) (пор. актриса - акторка, директриса - директорка, поетеса - поетка тощо). Незважаючи на це, використання впродовж останніх двох століть порівняно нових словотворчих засобів є свідченням того, що українська мова - відкрита система, а розвиток дериваційної підсистеми її був інтенсифікований за рахунок запозичень як мотивувальних основ, так і фемінізуючих суфіксів.

1.2.2 Префіксація

Префіксація та складання були малопродуктивними способами деривації фемінітивів у попередні періоди розвитку української мови, однак тепер значно збільшили свою продуктивність, у результаті чого виникло і функціонує багато префіксальних та складних фемінітивів [Брус 2001, 66].

Для сучасних префіксальних фемінітивів характерні переважно іншомовні префікси. До продуктивних запозичень серед іменникових префіксів належать супер-, інтер-, екс-, анти-, екстра-, дис-, ре-, суб- ультра-, напр.: суперпатріотка, супердіва (Дзвін7 №2, 36; №3, 30), суперзірка, супермодель, інтершлюха, екс-фігуристка (Стишов, 166, 156, 172), антибільшовичка, екстра-шпигунка (Вітч, №11-12, 161; Вітчизна, № 3-4, 103).

Серед питомих морфем виділяють префікси па- пра-, напів- по-.

Префікс па- вказує на побічність або зменшеність будь-якої властивості: падчерка (і падчерка). (СУМ VI 14) Формант пра- виступає в значенні спорідненості по висхідній і спадній лініях: прабаба, правнучка, праматінка (Дзвін7, № 3, с. 108). Префікс напів- реалізує значення “особа, якій властива половина ознак названого мотивуючим словом” напівжінка (Дзвін7, № 3, с. 109), напівслов'янка, напівнімкеня (Вітчизна, № 1-2, с. 98).

Давньою функцією префікса по- є творення похідних іменників на позначення духовної, а не кровної спорідненості. В сучасній літературній мові збереглися фемінітиви подруга (ВТС 825) та посестра (ВТС 890). Останній вживається як застаріле слово.

1.2.3 Конфіксація

Порівняно невелика кількість фемінітивів утворилася за участю конфіксальних формантів. Такі деривати функціонують переважно у розмовному та діалектному мовленні.

Деривати жіночого роду з конфіксами по-…-чк(а), по-…-ниц(я), по-...-Ш(а), по-…-унк(а), по-…-к(а), по-…-уц(я) позначають осіб, процесуальна ознака яких визначає їхню поведінку. Вони диференціюються за сферою поширення і ступенем архаїзації. Серед них: діалектизми пожахачка (СУМ VІ 771) “боягузка”; посидільниця (VІІ 319) “ледащиця”; поволока (Чаб ІІІ 140) “повія” (<волочитися); побігунка (133) “побігайка”; розмовне побігайка (СУМ VІ 614) “людина, яка довго не затримується на одному місці; непосида”; застаріле побігуця (Ум-С 524) “непосида”.

Похідні побігайка, побігуця, побігунка - однокореневі словотвірні синоніми. Іменник посидільниця вживається також у літературній мові зі значенням “доглядальниця” і позначає особу за сталим чи тимчасовим заняттям.

Регіоналізм жіночого роду з конфіксом не-…-ашк(а) нелипашка (Чаб ІІ 362) “та, що не вміє ліпити” позначає особу, у якої заперечується процесуальна ознака, названа мотивуючим словом.

Фемінітиви, утворені за участю формантів на-…-ниц(я), під-…-ниц(я), по-…-ниц(я), називають осіб, які мають призначення для того, на що вказує мотивуюча основа, наприклад: наложниця (СУМ V 121) “коханка” (ложе); підложниця (VІ 251) “наложниця, коханка”; побічниця (СПрМ 75) “підложниця”; підбічниця (Ум-С 486) “наложниця”. Аналізовані іменники утворюють пари словотвірних однокореневих синонімів, деривати різняться відтінками в словотвірній семантиці, які формуються препозитивними компонентами конфіксів, що походять від прийменників з просторовою орієнтацією: побічниця “та, що знаходиться біля названого мотивуючим словом”; наложниця “та, що знаходиться на названому мотивуючою основою”; підбічниця, підложниця “та, що знаходиться нижче або біля того, що позначає мотивуюче слово”. Аналізовані іменники належать до пасивного лексичного складу.

Семантика похідного підбічниця з часом розширилась, порівняйте підбічниця (УРС 1926 557) “дружина”; “наложниця”.

Похідне породілля (СУМ VІІ 266) зі значенням “жінка під час пологів або зразу після них”, у якому виокремлюється конфікс по-…-ілл(я), позначає особу за певним станом. Ідентичну лексико-словотвірну семантику мають однокореневі словотвірні синоніми з афіксами по-…-ниц(я), по-…-ин(я): поліжниця (СУМ VІІ 73); поліжкиня (О ІІ 106).

Значення особи, якій бракує чогось, мають застарілі іменники жіночого роду з конфіксамим без-…-к(а), без-…-ниц(я): безприданка (СУМ І 142) “дівчина, що не має посагу”, безприданниця (Ум-С 40) “безприданка”; безвінниця (40) “безприданниця” (<без віна, віно - “придане”). Перші два деривати - абсолютні однокореневі словотвірні синоніми.

Більшість конфіксальних іменників з препозитивним елементом без- - полімотивовані структури, які співвідносяться з іменниками, прийменниково-іменниковими формами та прикметниками.

Назви істот за місцем перебування творяться за участю конфіксів по-…-юх(а), по-…-иц(я): посмітюха (СУМ VII 347) “чубатий жайворонок”; поверховиця (Гр ІІІ 210) “риба” (<верховий); В українсько-російському словнику А.Ніковського (1926) іменник посмітюха (УРС 1926 605) вживається також як лайливе слово в значенні “негідниця”.

Значення істоти, яка зовнішньо подібна до названого мотивуючою основою, має похідне з конфіксом о-…-к(а): орябка (Гр ІІІ 64) “рябчик”. Похідне орябка можна кваліфікувати і як префіксальний дериват від чоловічого орябок, однак лексеми жіночого роду на -к(а) могли виникати зовсім незалежно від наявності слів чоловічого роду (Янко-Триницкая, 1966, 178).

Форманти по-…-ух(а), на-…-к(а), пере-…-Ш творять деривати від дієслівних основ, наприклад: полетуха (СУМ VII 65) “схожа на білку тварина ряду гризунів, передні ноги якої з'єднані із задніми за допомогою широкої літальної перетинки”; погремуха (ПУРС 172) “гримуча змія”; нарістка (ІІ 516) “телиця” (<рости); перестрига (Чаб ІІІ 100) “вівця, стрижена двічі за літо”. Останній дериват позначає істоту, яка є об'єктом дії, названої мотивуючим словом. Іменник перестрига вживається в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Конфіксальні структури полетуха, погремуха, нарістка називають тварин за процесуальною ознакою.

Конфікс пере-…-к(а) надає значення “істота, яка пережила той період часу, що позначає мотивуюча основа”: перелітка (Гр ІІІ 124) “корова, що телиться через рік”(літо, хоча, можливо, перелітувати); переярка (СУМ VI 323) “курка, гуска, качка після першого року несіння”.

Схоже словотвірне значення з відтінком темпоральності притаманне похідному з формантом по-…-к(а): поденка (СУМ VI 738) “метелик, який живе один день”.

Значення істоти, яка характеризується відсутністю чогось, позначеного мотивуючим словом формується за допомогою конфікса без-…-к(а), беззубка (СУМ І 130) “прісноводний молюск, у якого немає замкових зубів”.

Схожу семантику має діалектне нелітка (Гр ІІ 550) “корова, яка ще не мала теляти” (літо). Конфікс не-...-к(а) вносить сему заперечення у значення деривата.

У мові функціонує поодинокий регіоналізм жіночого роду, утворений конфіксом під-…-івк(а), підлящівка (Берл 61) “молодий лящ”, дериват поширений у говірках Нижнього Подністров'я.

Значення істоти, яка має половину ознак того, що позначає мотивуюча основа, притаманне фемінітивам утвореним конфіксами полу-…-иц(я), полу-…-к(а): полурибиця (СЗН ІІ 107); полуматерка (І 42); полукровка (РУС 468). Перший дериват - іхтіологічна назва, іменник полуматерка позначає назву птаха.

Значення істоти, яка перебуває нижче, під чимось, названим мотивуючим словом, мають назви птахів жіночого роду з конфіксами під-…-ниц(а), під-…-иц(а), під-…-к(а): підколосниця (СЗН І 41); підгорлиця (Гр ІІІ 163); підбережка (158).

1.2.4 Осново- та словоскладання

Складні фемінітиви сучасної української мови постали внаслідок основоскладання, словоскладання. Серед композитів чільне місце посідають назви істот за зовнішніми ознаками та схожістю мотивовані сполученням іменника з прикметником: білоручка (ВТС 52), багатоніжка (32); назви осіб за родом занять і характерними ознаками оцінки їх праці, мотивовані сполученням числівника з іменником: п'ятисотенниця (Грищ, 285), п'ятидесятниця (ВТС 1008); за характерною поведінкою, мотивовані поєднанням дієслова у наказовій формі та іменника: вертихвістка (83), або займенника та дієслова: самохвальница (Гр ІІІ 276).

Словотворчою базою для юкстапозитів є словосполучення прикладкового типу. Творення таких складних слів супроводжується процесом тісного зближення за семантикою двох компонентів і переростання в одне слово: письменниця-постмодерністка, жінка-страдниця, студентка-відмінниця, зубрильниця-відмінниця, подруга-білявка, дама-наглядачка-підслухачка, дівчина-галичанка, Діва Марія-Богородиця, жінка-матір, матінка-любка, відьма-азібаба, баба-посидюха, сестра-хазяйка, поетеса-мама, акторка-красуня (Дзвін 7, № 2, с. 43, 74; № 3, с. 34, 45, 50, 90, 106, 114; № 5-6, с. 45, 57, 60, 68, 72, 116).

Інколи похідні утворюються основоскладанням, яке завершується за допомогою флексії-суфікса: листоноша (ВТС 487). Такий спосіб називається складно-флексійним і є різновидом складно-суфіксального способу (Горпинич, 127).

Складні фемінітиви також зазнали відчутного впливу інших мов, наприклад: топ-модель, топ-красуня, фотомодель, президент-жінка, шоу-зірка, порнозірка, псевдомама (Стишов 49, 80, 149, 151, 152, 157, 173).

Крім префіксальних та складних дериватів, на сучасному етапі поширилися й інші за способом творення фемінітиви і так само із запозиченими складовими частинами, зокрема абревіатури, наприклад: бомжетутка, європані, ковдівчина (Нелюба А., с. 16, 37, 52), політполонянка (Дзвін7, № 3, с. 90); універби, наприклад: унікалка (Нелюба А., с. 119), параписьменниця (Нелюба А., с. 87).

1.2.5 Субстантивація

В сучасній лінгвістичній літературі субстантивація розглядається як окремий спосіб творення слів, що полягає в трансформації різних частин мови в іменники без змін їх зовнішньої форми, але зі зміною їх значення і граматичних ознак [Гринчишин, 8]. Субстантивацію відносять до морфолого-синтаксичної деривації [Ковалик 1961, 21], хоч дехто з дослідників відводить їй місце і в межах лексико-граматичної деривації [Гринчишин, 23], конверсії [ЕУМ, 265-266] та інших різновидів деривації. А специфіка дериватів, що є результатом цього способу творення, їх поведінка і статус на сучасному етапі та в історичному розвитку зумовлюють постійне звернення до цього способу деривації й опрацювання його на рівні всіх словотвірних категорій іменників.

Однією із семантично і структурно багатих словотвірних категорій іменників української мови є субстантиви зі значенням особи жіночої статі. Українська мова багата на фемінітиви-субстантивати, творення яких є результатом усієї історії розвитку української мови. Слід відзначити загальні специфічні особливості деривації фемінітивів-субстантиватів. Так, словотвірною базою для них виступали переважно прикметники (присвійні, рідше відносні та якісні), а також невеликою мірою дієприкметники, що зумовлювалося генетичною спорідненістю цих частин мови історії розвитку української мови [Мейе, 264]. Дослідники відзначають, що причинами творення фемінітивів-субстантиватів були генетична спорідненість іменників та прикметників, відсутність співвідносних чи близьких за значенням найменувань жінок, забезпечення певною мірою економії мовних засобів, прагнення вказати на вторинність жінки стосовно чоловіка, на її залежність від особи чоловічої статі та виділити якість особливі риси жінки [В.В.Лопатін, І.Ф.Протченко та ін].

Сучасна українська мова має у своєму розпорядженні, за власними підрахунками, дещо більшу кількість фемінітивів-субстантиватів (понад 120 слів серед п'яти тисяч усіх фемінітивів), ніж мала нова українська мова, але зі складом, відмінним від попереднього етапу розвитку української мови[Брус 2006, 45].

За значенням у межах сучасних фемінітивів-субстантиватів виділяється багато семантичних груп, зокрема:

- назви жінок за станом, діяльністю, статусом батьків (бондарівна, головівна, купцівна, москалівна, ткачівна, удовівна, шинкарівна тощо) Приклади без посилання цитуємо за Брус М.П. Історія фемінітивів-субстантиватів української мови // Наукові Праці. Том 119. Випуск 106. // www.nbuv.gov.ua;

- назви жінок за власною діяльністю (завідуюча, коридорна, посильна, різноробоча, чергова тощо);

- назви жінок за внутрішніми ознаками - психологічними, моральними, інтелектуальними (благовірна, блаженна, всесвятая, дурна, навіжена, нещасна, прокаженна тощо);

- назви жінок за родинними зв'язками (братова, дядина, стрийна, тесцьова тощо);

- назви жінок за стосунками (невірна, нелюба, немила, незнайома, улюблена тощо);

- назви жінок за зовнішнім виглядом (плетена, чорнява, чорномаза, чорноброва тощо);

- назви жінок за фізіологічним станом (груба, непростовольна, сліпа, хвора тощо);

- назви жінок за віком (неповнолітня, стара, старенька тощо).

За рівнем субстантивації сучасні назви жінок поділяються на узуальні, оказіональні та контекстуальні. До узуальних належать переважно ті слова, що набули статусу іменників-назв жінок ще в минулому української мови, тобто успадковані з давньої, старої чи нової української мови (братанна, синова, наречена, королівна, попівна тощо), а також деякі нові слова (зв'язкова, ланкова, вожата, горнична тощо). Оказіональними є окремі давні слова (кохана, люба, молода, пречиста тощо) та багато нових утворень (покійна, вчена, знайома, чергова тощо). А до контекстуальних відходять в основному поодинокі новотвори сучасної української мови, вжиті певними авторами або в окремих творах (корпусна, маленька, невірна, оточена, чорномаза тощо). Обсяг узуальних фемінітивів-субстантиватів сьогодні майже не змінюється. Назви жінок за станом, діяльністю батьків і чоловіків, що становили в минулому основну частину повних субстантиватів і певною мірою реалізувалися в українській мові ХХ ст., сьогодні не поповнюються новими словами. Ті, що використовуються в сучасній українській мові (здебільшого назви жінок за діяльністю батьків), можна віднести до рідковживаної лексики - книжної або розмовної (бондарівна, вдовівна, титарівна тощо). Статус повних субстантиватів у сучасній українській мові мають і більш нові фемінітиви, але за давністю позначуваних реалій вони також уже є відголосом минулого або ознакою іншої мови (горнична, завідуюча, ланкова, піонервожатою тощо). Найбільш актуальними в сучасній українській мові є оказіональні фемінітиви-субстантивати, що поширені переважно в книжному мовленні (вчена, неповнолітня, покійна тощо). А найбільш частотними в сучасній книжній мові (переважно художній) є слова мила(я), кохана(я), царівна, королівна, молода, стара, знайома та інші. Різні позамовні фактори й авторське сприйняття навколишнього світу зумовлюють часту появу і власне індивідуальних субстантиватів (контекстуальних), що первинно також сприймаються як книжні (маленька, всепречистая, коридорна тощо) [Брус Випуск 106, 3].

Розділ ІІ. Лексико-семантична організація жіночих номінацій

2.1 Лексико-семантичні групи фемінітивів

Жіночі назви становлять обширну лексико-семантичну групу номінацій, які іменують жінок та меншу за обсягом групу назв, що позначають самок тварин за різними ознаками. У межах першої групи встановлюється десять підгруп фемінітивів за семантикою. Майже кожна із підгруп членується у свою чергу на окремі мікрогрупи слів.

1. Назви жінок за характерними ознаками:

- за внутрішніми якостями: дочка-ангел, трудівниця;

- за фізичними якостями: сильнячка, дохлячка; чи вадами: глушманка, губачка, гаркава, кривоніжка, сліпачка, одноручка;

- за розумовими та ін. здібностями чи вадами: нетямуща, кретинка, четвірочниця, відмінниця, пророчиця;

- за особливостями поведінки: білоручка, самохвальница, молодиця-дурносмішка, ревнивиця;

- за способом життя: мама-п'янюга, прошмандовка, блудница;

- за стосунками з іншими людьми: онука (баби повитухи називали так дівчаток, яким допомагали при народженні), подруга, товаришка, другиня, поплічниця, пацієнтка.

2. Назви жінок за певною діяльністю:

- за родом діяльності співачка, радниця, туристка, фізкультуриниця;

- за професією: продавщиця, аптекарка, донька-санітарка;

- за посадою: завтрупою;

- за нахилами, інтересами: нудистка, вегетаріанка, членкиня, псюрниця (любительниця собак);

- за певною подією в житті: ювілярка.

3. Назви жінок родовими та сімейними стосунками:

- за спорідненістю і свояцтвом: мамка, онука, діверка, жінка-дружина-мати, братова, мачуха, родачка;

- за порядком народження: первачка;

- за сімейним станом: дівчина-наречена, єдиначка, розвідниця (та, що розлучилася).

4. Назви жінок за відношенням до чоловіків:

- за діяльністю чоловіка: губернаторша, диякониха.

- за діяльністю батька: гончарівна, паламарівна.

5. Назви жінок за соціальним станом:

- за походженням: шляхтянка, байстрючка.

- титулом: монархиня, княгиня, дворянка;

- за соціальним положенням: дівчина-кріпачка, рабиня;

- за способом життя спричиненим соціальним положенням: бомжиха, баба-жебрачка, старцівна;

6. Назви жінок за біологічними ознаками:

- назви жінок взагалі: жінка;

- за віковими ознаками: перевесниця, юначка, довгожителька, дошкільниця, дівчинка-підліток, краля-шістнадцятка, ясельниця, молодиця;

- за зовнішніми рисами: довговолоса, дівиця-красиця, красуня, королева, альбіноска, білозірка;

- назви жінок за душевним станом: тужниця;

- назви жінок за передродовим, родовим станом: вагітна, поліжкиня, породільниця;

- назви жінок за патологічним станом: хвора, туберкульозниця, подагричка, бездітниця, психопатка.

7. Назви жінок за церковно-релігійними ознаками:

- за віросповіданням: католичка, іновірка, християнка, греко-католичка, язичниця;

- ставленням до Бога: боголюбиця, богоненависниця;

- за церковно-релігійними особливостями, посадою: постриженка-черниця, великомучениця, грішниця, проскурниця;

8. Назви жінок за ситуативним станом: полонянка, утікачка, обраниця, облюбениця, породілля-студентка, сестра-небіжчиця, мама-небіжчиця, донька-десятикласниця, вчителька-пенсіонерка, квартирантка;

9. Назви жінок за місцем проживання і перебування: сусідка, селянка, петербуржанка, міщанка, галичанка, туземка.

10. Назви жінок за національністю, расою: болгариня, туркиня, муринка, дружина-вірменка, китаєчка, дівчина-циганка.

До другої лексико-семантичної групи входять назви тварин та птахів:

- назви самок тварин та птахів: голубка, перепілка, гуска, лебідка, тетерка, вовчиця, ведмедиця;

- назви тварин за призначенням: свиноматка;

- назви тварин за певними зовнішніми ознаками: орябка, беззубка, підлящівка, полурибиця, полукровка;

- назви тварин за особливостями поведінки: полетуха, погремуха;

- назви тварин за певними темпоральними ознаками перестрига, переярка, поденка;

- назви тварин за місцем перебування: підколосниця.

2.2 Семантичні відношення між апелятивами на позначення назв жіночого роду

Апелятиви зі значенням жіночої статі різнотипні за семантичною структурою. Одні з них відзначаються моносемантичністю (таких більшість), інші номінації мають складну семантичну структуру, яку формують два чи кілька значень. Полісемантичність фемінітивів спричинює входження їх у різні лексико-семантичні підгрупи номінацій. Наприклад, слово селянка можна віднести як до групи слів за соціальним походженням, так і за місцем проживання. Слово дівка зі значенням “молода особа жіночої статі” належить до підгрупи апелятивів на позначення жінок за біологічними ознаками, зі значенням “дочка” - до підгрупи назв спорідненості і свояцтва, зі значенням “служниця” - до підгрупи найменувань жінок за діяльністю. Інколи полісемантиність слова можна визначити лише на підставі даних різних лексикографічних праць. Так, Словник української мови в 11 т. фіксує значення слова єдиначка “жін. до єдинак (одинак)”, а в Словнику української мови в 4 т. за ред. Б.Грінченка знаходимо інше визначення “єдинственная дочь, то же, что и одиначка”. За цими визначеннями слово єдиначка можна зарахувати одночасно до підгрупи за сімейним станом і родинними стосунками.

Особливістю жіночих номінацій сучасної української мови є наявність між ними синонімічних і антонімічних відношень. Синонімічні й антонімічні зв'язки у межах фемінітивів простежуються на рівні окремих лексико-семантичних варіантів. Найбільш поширена серед жіночих найменувань синонімія, що визначається в лінгвістичній літературі як відношення між тотожними або близькими за семантикою словами однієї частиномовної належності. Явище синонімії представлене лексичною і словотвірною синонімією, які розглядаються разом.

Структурним типом відображення синонімії між фемінітивами є синонімічні ряди. Вони являють собою сукупність семантично пов'язаних лексико-семантичних варіантів жіночих назв, наприклад: феміна Приклади цитуємо за Брус М.П. Фемінітиви української мови в переплетінні давніх і сучасних тенденцій // Вісник Львів. Ун-ту. Серія філол. 2009. Вип. 46. Ч. 1. С. 61-69., феміністка; плавчиха, плавчиня; гандболістка, рукометниця; принцеса, інфанта; добродійниця, меценатка, спонсорка; детективістка, параписьменниця, письменниця-постмодерністка; інтердівчинка, наташа, метелики, путана, інтершлюха, секс-рабиня.

Поширеним структурним типом синонімічних відношень між жіночими назвами є синонімічні пари, які складаються переважно з моносемантичних слів, пов'язаних між собою відношенням абсолютної або часткової синонімії, напр.: вдова, вдовица; болгариня, болгарка; жителька, обивателька.

Серед синонімічних пар жіночих номінацій виділяється кілька рядів, які складаються з неоднакових за семантичною структурою компонентів. Семантичні відношення між членами таких синонімічних рядів визначаються обсягом лексико-семантичних варіантів у семантичних структурах жіночих назв. Так, деякі багатозначні найменування синонімізуються усіма лексико-семантичними варіантами. Це, зокрема, має місце у випадках відображеної похідним полісемії твірного. Наприклад, іменник бабка синонімізується зі своїм твірним баба усіма трьома значеннями “мати батька або матері”, “стара віком жінка”, “повитуха”. Трапляються полісемантичні слова, які синонімізуються одним із своїх значень. Наприклад, полісемантичний іменник господиня синонімізується значенням “дружина господаря” з відповідним значенням полісемантичного слова госпожа. Більш поширені двочленні ряди, у яких один з компонентів є однозначним, а інший - багатозначним. Наприклад, у синонімічній парі невольниця, полонянка слово невольница багатозначне, яке синонімізується значенням “жінка, яка позбавлена волі” з моносемантичним словом полонянка.

Антонімія відображена також у багатьох групах слів. Виділяється два типи антонімічних пар жіночих номінацій: конструкції з різнокореневими словами і конструкції з однокореневими номінаціями. Антонімічні пари, утворені з різнокореневих найменувань, становлять основну частину антонімічних конструкцій жіночих назв. Напр., білявка - чорнявка, абітурієнтка - випускниця, принадниця - огидниця, зневажниця- шанувальниця, дурепа - розумниця, максималістка - мінімалістка, другиня “подруга” - врагиня “ворог”, боголюбиця “жінка, яка шанує бога” - богоненависниця “жінка, яка зневажає бога” тощо. Однокореневі номінації містить тільки антонімічна пара приятелька - неприятелька, що виникла внаслідок приєднання до однієї і тієї ж кореневої морфеми префікса не-, який є виразником антонімічності у словах.

Деякі фемінітиви беруть участь у творенні одночасно кількох антонімічних пар. Наприклад, слово рабиня в значенні “жінка, яка займається господарством” протиставляється за семантикою “підвладність” назві господиня з семантикою “владарювання”, а в значенні “жінка соціального стану” зіставляється за семантикою “низький стан” з назвою княгиня, якій притаманне значення “високий стан”.

За останні десятиріччя лексикон української мови поповнився багатьма власне іншомовних фемінітивами, наприклад: герлфренд, путана, феміна, гюзель, кабачниця, натурщиця або актуалізованими сьогодні, наприклад: гімназистка, гувернантка, дама, леді. Варто відзначити, що запозичені фемінітиви або утворені від іншомовних основ забезпечують в українській мові економію мовних засобів, оскільки виступають переважно еквівалентами різних синтаксичних конструкцій (феміністка - прихильниця жіночого руху, гейша - танцівниця, співачка або музикантка, яка розважає відвідувачів або гостей певного будинку), і рідше до фемінітивів іншомовного походження можна знайти лексичний відповідник в українській мові (бонна - вихователька, гетера - коханка). Це зумовлено перш за все тим, що у семантиці таких фемінітивів відображаються різні іншомовні поняття (весталка - жриця богині Вести, одаліска - служниця чи наложниця в гаремі). Загалом потік іншомовних засобів для творення фемінітивів і самих фемінітивів зумовлений посиленням взаємозв'язків між різними державами та різною участю в них жінок [Брус 2009, 64-65].

Розділ ІІІ. Тенденції розвитку фемінітивної системи сучасної української мови

Розвиток фемінітивної підсистеми сучасної української мови відбувався протягом всіх періодів мовного розвитку, кожний з яких в її історії є своєрідним. Початок ХХІ ст. ознаменувався посиленням давніх тенденцій і виникненням нових у формуванні іменників-назв жінок. До давніх тенденцій у мові належать творення фемінітивів від назв чоловіків, на сьогодні ці назви залишаються для них основною словотвірною базою; продукування фемінітивів переважно суфіксальним способом, збереження продуктивності цього способу до сьогодні, переважання серед фемінітивних словотворчих засобів форманта -к-а; поступове збільшення назв жінок за діяльністю, професією, різними функціями, вчинками, стосунками і загальна незмінність інших семантичних підгруп фемінітивів; функціонування назв жінок переважно в розмовному, художньому та публіцистичному стилях як стилістично маркованих, з розмовним відтінком у значенні.

Помітно посилилися й інші давні тенденції розвитку фемінітивної системи української мови, зокрема відчутними стали підвищення продуктивності префіксації фемінітивів, основоскладання та словоскладання; проникнення в українську мову іншомовних елементів (слів, словотворчих засобів) для творення фемінітивів; розширення семантичної структури різних за семантикою фемінітивів; посилення синонімії, антонімії серед фемінітивів; виведення назв жінок на рівень загальновживаних стилістично нейтральних слів.

До нових тенденцій розвитку фемінітивної системи української мови варто віднести виникнення фемінітивів, що характеризують лише жінок (за різними ознаками); розмежування питомих та іншомовних фемінітивів за стилістичними особливостями на нейтральні й марковані; реалізація фемінітивів як словотвірної бази у процесі структурно-семантичної деривації; продукування фемінітивами різноманітних за словотвірною семантикою дериватів [Брус 2009, 62].

Сьогодні зафіксовано чимало порівняно нових фемінітивів, утворених від назв чоловіків суфіксальним способом за допомогою форманта -к(а), наприклад: детективістка, езотеричка, екстремалка, зечка, нелегалка, неформала, спонсорка, бізнесменка, рухівка, партократка, нардепка, мажоритаристка, фанатка, стриптизерка, візажистка, наркокур'єрка, хокеїстка, боксерка, фристайлістка, могулістка тощо. З іншими суфіксами виявлено значно менше нових фемінітивів, наприклад: державниця, лоточниця, принадниця, ритуальниця, критикеса, метреса, грандеса, політикеса, агентесая тощо. І майже всі суфіксальні фемінітивні утворення характеризують жінок за діяльними ознаками (професією, посадою, окремими функціями, вчинками, поведінкою, стосунками, інтересами, уподобаннями). Вони засвідчили прагнення жінки реалізовувати себе в різних видах діяльності, розширювати свою зайнятість, виконувати такі дії, функції, справи, брати участь в тому, що раніше було властиво лише чоловікам.

Розвинулися більшою мірою ті тенденції, що були започатковані в минулому й помітно простежувалися тоді або не мали виразного характеру. Як-от префіксація та складання, що були малопродуктивними способами деривації фемінітивів у попередні періоди, а тепер значно збільшили свою продуктивність, у результаті чого виникло і функціонує багато префіксальних та складних фемінітивів [Брус 2009, 65].

Активна участь жінок у державотворенні, політичних, економічних, культурних процесах активізувала в мовленні і найменування жінок та зумовила поширення їх в різних стилях сучасної української мови, наприклад: у науковому - Визначення “позастатутної” для жінки, яка не реалізувала себе у шлюбі (в тому числі вдови, солдатки, старої дівки), абсолютне відсторонення сільських жінок від громадсько-адміністративної діяльності роблять несподіваним висновок дослідниці, що взагалі для українок був актуальним чинник особистої свободи, демократизму як у власній сім'ї, так і поза нею (Кулачек, 37); у публіцистичному - працю про Д. Туптала відомої української медієвістки Джованни Броджі Беркаф (СІЧ, № 7, с. 87), Бродівчанки читають і люблять поезію своєї землячки (Дзвін7, №7, с. 155); у художньому - І хода дріботлива львів'янок, мов дощами покришений сміх (№ 2, с. 2), І останні слова троянок : “О краю, краю наш безталанний! ” (№ 3, с. 123); у діловому - Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) мають вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків (Закон України, ст. 18). Це засвідчило можливе використання фемінітивів у перспективі нарівні з маскулінативами, але сьогодні їх розмовний відтінок ще досить відчутний. Фемінітиви знайшли тепер широке застосування і в найменуванні не жінок, наприклад: Ці люті войовники приходили в Київську Русь як до своєї праматінки (Дзвін7, № 3, с. 109), Зоре-зірнице, володарко світла, слова мого доторкнися промінно (№ 5-6, с. 18), Для нього неприйнятний перехід до чужого культурного середовища замість служіння матері-Україні (СІЧ, № 1, с. 40). Та навпаки, для позначення жінок активніше почали використовуватися нефемінітивні утворення, особливо маскулінативи, наприклад: На фуршетах подруга називала її піар-менеджером (Дзвін7, № 7, с. 66), Українські читачі добре знають поетесу і прозаїка, лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Марію Матіос (№ 7, с. 112), Літературознавець, перекладач, лексикограф Джун Дутка (про жінку - М. Б.) коли не вживає слова “поліглот” (№ 7, с. 136), на те місце, де я колись надибала свою подругу-ласицю (№ 7, с. 33), Геракл… побачив прекрасну місцеву богиню, напівзмію, напівжінку і залишився гостювати в неї (№ 3, с. 108), У сьомому я, здається, пережив першу зраду, коли моя симпатія обрала не мене, а мого приятеля (Вітчизна, 2007, № 1-2, с. 70).

З минулих століть відомо небагато фемінітивів (похідних і непохідних), що не мають співвідносних найменувань чоловіків (берегиня, роділля, невістка, вдова, мати, баба, діва тощо), але в окрему тенденцію процес творення таких дериватів вилився, можна вважати, наприкінці ХХ століття. Розвиток її зумовлений пожвавленням різних способів деривації фемінітивів, особливо тих, які були раніше малопродуктивними або непродуктивними (префіксації, осново-, словоскладання, абревіації, універбації).

Кожний період в розвитку фемінітивної системи характеризувався певним співвідношенням питомих і запозичених лексичних одиниць, але сьогодні воно набуло ще й додаткової характеристики - питомі й іншомовні фемінітиви зіставляються на стилістичному рівні. Так, слова мадам, леді, місіс, дама, панна та подібні мають урочистий, пишний стиль, виражають поважне звертання до жінки і можуть належати до книжної лексики, а слова жінка, баба “жінка”, невіста “жінка” мають розмовний, дещо знижений відтінок і властиві народній мові. Книжний характер мають також найменування жінок з іншомовними складовими частинами (префіксами, коренями, суфіксами) на зразок псевдомама, суперзірка, екс-фігуристка, що відповідають синтаксичним сполученням в українській мові несправжня мама, найкраща зірка, колишня фігуристка. Іншомовні слова на зразок синьйора, герлфренд, путана звучать більш строго, твердо, поважно у порівнянні з відповідними милозвучними українськими словами жінка, подруга, повія. Питомі фемінітиви є, зрозуміло, більш вживаними, ніж іншомовні, пор.: жінка і феміна, красуня і міс, служниця й одаліска, хоч може бути і навпаки, наприклад: манекенниця і позувальниця, поетеса і віршовниця чи віршувальниця. Такі приклади засвідчують, що питомі та іншомовні фемінітиви можна характеризувати як книжні й розмовні, грубіло-зневажливі й лагідно-пестливі, активні й пасивні.

На сучасному етапі показовою є реалізація фемінітивів як словотвірної бази, здатність їх утворювати словотвірні типи, словотвірні ланцюжки, словотвірні парадигми, словотвірні гнізда. Відфемінітивні словотвірні типи - це найбільш продуктивні словотвірні одиниці, що властиві фемінітивній системі української мови, наприклад: гуцулка > гуцулочка, баба > бабця, дурна > дурненька, дівиця > теледівиця, мадонна > примадонна, діва > супердіва, бабуся > бабусечка, русалка > русалонька. Продуктивність фемінітивів у творенні словотвірних ланцюжків, словотвірних парадигм, словотвірних гнізд не висока, тобто такі відфемінітивні утворення є малокомпонентними. Наприклад,словотвірні ланцюжки: мати матінка матіночка, няня нянька ненечка; словотвірні парадигми: невістка невістонька, невісточка, невістчин, вдова вдовенко, вдовець, вдовий, вдовин, вдовиця, вдовівна, вдовіти; словотвірні гнізда: сестра сестра-жалібниця, сестра-хазяйка, сестрин сестринський, сестритися, сестриця, сестричка сестриченька, сестровбивця, сестронька, сеструня; дівка дівонька, дівоцтво, дівочий > дівочість, дівувати > дівування > дівуваннячко, дівуля, жінка жінделегатка, жінка-годувальниця, жінколюб > жінколюбний жінколюбство, жінконенависник жінконенависницький жінконенависництво, жінота, жіноцький, жіночка, жінчин, жіночий > жіночний > жіночність (УОС, с. 398, 484, 457, 76, 756, 201, 239). Словотвірну спроможність виявляють перш за все найбільш давні найменування жінок, а менш продуктивну словотвірну базу становлять власне українські слова та фемінітиви іншомовного походження. До того ж, фемінітиви здатні продукувати деривати різноманітної словотвірної семантики, і найбільше словотвірних значень утворюється так само від давніх слів. Наприклад, від слова відьма модифікаційними утвореннями є деривати відьмак “маскулінатив до відьма”, відьмочка “пестливе називання відьми”, а мутаційними - відьмин “належний відьмі”, відьмувати “займатися відьмуванням”, відьомський “властивий відьмі, стосовний до відьмування”; від слова подруга модифікаційними дериватами є подружка, подруженька “пестливе називання подруги”, подружечка “пестливе називання подружки”, а мутаційним - слово подружити “зробити когось друзями, приятелями” [Брус 2009, 68].

Сьогодні фемінітиви становлять досить обширну і багатогранну категорію слів, мають належну термінологічну базу (поняття з основою фемін- та інші), відповідний статус (самостійних лексичних одиниць), утворюють велику кількість лексичних підгруп (назви жінок за діяльністю, назви жінок за спорідненням тощо), характеризуються різними стилістичними ознаками (нейтральні й марковані, книжні й розмовні), семантичними відношеннями між собою (синонімії, антонімії), мають усталену словотвірну базу (назви чоловіків), власні способи деривації (продуктивний суфіксальний, менш продуктивний префіксальний та інші) і самі виявлять словотвірну спроможність.

В сучасній українській мові фемінітиви постали як самобутня, неповторна категорія слів, яка має довготривалу, безперервну історію становлення і формування, в якій переплелися різні тенденції, лінгвальні й екстралінгвальні процеси, і яка має право визначатися як окрема лексична підсистема.

іменник словотвірний семантика фемінітив

Висновки

Внаслідок аналізу жіночих номінацій, які функціонують у сучасній українській мові, можемо зробити наступні висновки:

1. Більшості фемінітивів сучасної української мови притаманне модифікаційне словотвірне значення. В процесі модифікації твірне слово набуває додаткової ознаки фемінітивності. Твірні слова і похідні жіночі назви спільні за семантикою, їм властивий спільний об'єкт номінацій - особа за відношенням, станом тощо, проте означення її здійснюється за допомогою різних, але співвідносних, словотворчих засобів у межах однієї й тієї ж частини мови.

Переважна частина особових фемінітивів має значення жіночості. Виникнення його зумовлене створенням жіночого відповідника до чоловічої назви. До складу відіменникових дериватів з таким значенням належать назви осіб жіночого роду, мотивовані іменниками чоловічого роду зі значенням особи; найменування зі значенням “дружина особи, названої мотивуючим словом”; назви самиць тварин, мотивовані найменуванням самців. Формування словотвірного значення жіночості відбувається за допомогою суфіксів -к(а), -иц(а), -ниц(а), -овиц(а), -ин(я) та ін., префіксів пра-, по-, конфікса па-иц(а) та ін.

Модифікуючою ознакою при деривації фемінітивів може бути й суб'єктивна оцінка особи, зокрема гіпокористичність. Таку семантику реалізує порівняно невелика кількість фемінітивів. Вона виявляється у процесі творення жіночих дериватів з емоційно-експресивним відтінком, внаслідок ускладнення твірного слова вираженням суб'єктивного ставлення мовця до жінки. У формуванні його беруть участь форманти: -енк(а), -очк(а), ичк(а), -ус(я), -уньк(а),-інк(а) тощо.

Мутаційна деривація охоплює відношення, які полягають у творенні жіночого деривата з новою лексичною семантикою, відмінною від значення твірного слова. Мутаційні жіночі деривати мають словотвірні значення: “жінка за процесуальною ознакою, названою твірним словом”, “жінка за статичною ознакою, названою твірним словом”, “дружина чоловіка за діяльністю, названою мотивуючим словом” і “дочка чоловіка за діяльністю, названою мотивуючим словом”. Творення фемінітивів з таким значенням відбувається за участю суфіксів -к(а), -лиц(а), -ниц(а), -н(а), -евн(а), -овн(а), -ин(ая), -их(а), -ов(ая) тощо.

2. В сучасній українській мові фонд суфіксальних дериваційних засобів для творення іменників зі значенням жіночої статі складається з таких формантів та їх похідних -к-а (-івк-а, анк-а, -янк-а, -енк-а), -иц-я (-ниц(я), -чиц(я), -щиц(я), -лиц(я)), -ин(а) (-ен(я)), -ш(а), -их(а), -ов(а), -ев(а), -ух(а), -ад(я), -я, -ул(я), -н(а), -і(я). Також у цьому процесі беруть участь запозичені суфікси -ис-а, -ес-а, -е-я, -ит-а, -ид-а, -ід-а, а в говірковому мовленні зазначеного періоду фіксуються поодинокі деривати на -ул-я.

Словотвірною базою для творення жіночих найменувань за допомогою фемінізуючих формантів є головним чином повні основи іменників чоловічого роду. Значно рідше згадані найменування творяться від усічених основ співвідносних іменників.

Осново-, словоскладання, субстантивація - малопродуктивні способи творення фемінітивів. Непродуктивними словотворчими засобами для творення фемінітивів є префікси та конфікси.

3. Жіночі назви становлять дві лексико-семантичних групи номінацій, які іменують жінок та позначають самок тварин. У межах першої групи встановлюється десять підгруп фемінітивів за семантикою. Це назви жінок за характерними ознаками, за певною діяльністю, за родовими та сімейними стосунками, за відношенням до чоловіків, за соціальним станом, за біологічними ознаками, за церковно-релігійними ознаками, за ситуативним станом, за місцем проживання і перебування, за національністю, расою. Майже кожна із підгруп членується у свою чергу на окремі мікрогрупи слів.

До другої лексико-семантичної групи входять назви тварин та птахів:

4. Назви зі значенням жіночої статі різнотипні за семантичною структурою. Одні з них відзначаються моносемантичністю (таких більшість), інші - полісемантичні. Полісемантичність спричинює одночасне входження їх у різні лексико-семантичні підгрупи номінацій.

Особливістю жіночих номінацій сучасної української мови є наявність між ними синонімічних і антонімічних відношень. Явище синонімії представлене лексичною і словотвірною синонімією, які розглядаються разом. Серед фемінітивів, що вступають у відношення атнонімії можна виділити два типи: конструкції з різнокореневими словами і конструкції з однокореневими номінаціями. Антонімічні пари, утворені з різнокореневих найменувань, становлять основну частину антонімічних конструкцій жіночих назв.

5. Підсистема фемінітивів української мови сьогодні розвивається в руслі давніх та сучасних тенденцій. На сьогодні творення фемінітивів суфіксальним способом від назв чоловіків, залишається найактивнішим словотворчим процесом. Серед суфіксів, як і раніше, переважає формант -к(а). Поступово збільшується кількість назв жінок за діяльністю, професією, різними функціями, вчинками, стосунками. Кількісний склад інших семантичних підгруп фемінітивів залишається незмінним. Назви жінок функціонують переважно в розмовному, художньому та публіцистичному стилях як стилістично маркованих, з розмовним відтінком у значенні.

Сьогодні помітно відчутними стали підвищення продуктивності префіксації фемінітивів, основоскладання та словоскладання; проникнення в українську мову іншомовних елементів (слів, словотворчих засобів) для творення фемінітивів; розширення семантичної структури різних за семантикою фемінітивів; посилення синонімії, антонімії серед фемінітивів; виведення назв жінок на рівень загальновживаних стилістично нейтральних слів.

До нових тенденцій розвитку фемінітивної системи української мови варто віднести виникнення фемінітивів, що характеризують лише жінок (за різними ознаками); розмежування питомих та іншомовних фемінітивів за стилістичними особливостями на нейтральні й марковані; реалізація фемінітивів як словотвірної бази у процесі структурно-семантичної деривації; продукування фемінітивами різноманітних за словотвірною семантикою дериватів.

В останні десятиріччя українська словотворчий та лексичний фонд мови поповнився багатьма власне іншомовними фемінітивними назвами, які забезпечують в українській мові економію мовних засобів, оскільки виступають переважно еквівалентами різних синтаксичних конструкцій, а також словотворчими формантами. Запозичення іншомовних засобів для творення фемінітивів і самих фемінітивів зумовлений посиленням взаємозв'язків між різними державами та різною участю в них жінок. Водночас, він засвідчив, що українське жіноцтво прагне свій внутрішній і зовнішній світ наблизити до життя жінок високорозвинених, цивілізованих країн.

Список використаних джерел

Аф	Афанасьевъ (Чужбинській) А.С. Словарь малорусскаго нарьчія // Собраніе сочиненій / Под ред. П.В. Бикова. С.Петербург, 1892. Т.9. 464с.
Б-Н	Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підготував до видання В.В. Німчук. К.: Наук. думка, 1966. 424с.
Бат	Верхратський І. Говір Батюків // ЗНТШ, 1912, т. ХV. - 308 с.
Берліозов	Берліозов А.А. Лексика рибальства укр. говорів Нижнього Подністров'я. - Чернігів: Чернігівський державний. педагогічний інститут, 1959. - 83 с.
Бот	Словник ботанічної номенклатури. (Проект). - К.: Держ. вид-во України, 1928. - 313 с.
БукГов	Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. 1-6. - Чернівці: Видавництво Чернівецького держав-ного університету, 1971 - 1979.
Вітч	Вітчизна. Літературно-художній та громадсько-політичний журнал письменників України. -- К., 2005. -- № 7-8, 11-12.
Вітчизна	Вітчизна. Літературно-художній та громадсько-політичний журнал письменників України. -- К., 2006. -- № 3-4; 2007, № 1-2.
Вл.ім.	Скрипник Л.І., Дзятківська Н.П. “Власні імена людей” (Словник-довідник). - К.: Наукова думка, 2005.
ВТ	Практичний словник виробничої термінології / Упорядкував І. Шелудько. - Харків: Держ. вид-во України, 1931. - 110 с.
ВТС	Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. - К., Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2001. - 1425c.

Подобные документы

• Рід невідмінюваних іменників

  Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Невідмінювані іменники, що означають тварин.
  
  реферат [7,6 K], добавлен 11.10.2006
  

• Конфіксальні іменники у складі термінологічної лексики сучасної української мови

  Поняття "термін" у лінгвістичній науці. Джерела поповнення української термінології. Конфікси в афіксальній системі сучасної української мови. Специфіка словотвірної мотивації конфіксальних іменників. Конфіксальні деривати на позначення зоологічних назв.
  
  дипломная работа [118,0 K], добавлен 15.05.2012
  

• Семантико-функціональні особливості демінутивізованих іменників української та латинської мов

  Дослідження іменникової демінутивізації в українській та латинській мовах. Лексико-семантичні групи найпоширеніших іменників-демінутивів у кожній мові, особливості їх функцій. Зіставний аналіз семантико-функціональних ознак іменників-демінутивів.
  
  статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017
  

• Парадигматичні відношення лексико-семантичного поля прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини

  Лексико-семантична система арабської мови. Прикметники в арабській мові, їх виділення та утворення. Парадигматичні відношення в мові, лексико-семантичне поле прикметників на позначення фізичного стану людини в їх аспекті. Основні підкласи прикметників.
  
  курсовая работа [75,8 K], добавлен 07.10.2014
  

• Словотвірна парадигма іменників назв овочів, фруктів і злакових культур

  Виявлення словотвірної спроможності іменників назв овочів, фруктів і злакових культур, а також структурної й семантичної типології відсубстантивних утворень в українській мові. Способи деривації, дериваційні форманти та їх продуктивність у словотворі.
  
  курсовая работа [57,1 K], добавлен 11.05.2011
  

• Вигуки та звуконаслідувальні слова в українській мові

  Лексико-семантична характеристика та стилістичне використання вигукової лексики. Поняття та структурно-семантичні особливості ономатопоетичних слів та їх функціонально-стилістичний аспект. Класифікація вигуків та звуконаслідувальних слів української мови.
  
  курсовая работа [51,1 K], добавлен 03.10.2014
  

• Семантика дієслів мовлення

  Історія дослідження дієслів зі значенням "говорити". Особливості лексико-семантичних груп дієслів мовлення у загальному функціонально-семантичному полі. Структурно-семантичні особливості дієслів із значенням "говорити" у сучасній українській мові.
  
  курсовая работа [31,0 K], добавлен 19.01.2014
  

• Способи творення іменників в англійській мові

  Проблеми дослідження словотворчих моделей іменників в англійській мові. Творення нових іменників за словотворчими моделями як одне з джерел поповнення словникового складу сучасної англійської мови. Виявлення продуктивних словотворчих моделей іменників.
  
  курсовая работа [63,4 K], добавлен 18.01.2014
  

• Концептуально-семантичні особливості вираження емоційного концепту "страх" засобами сучасної англійської мови

  Лінгвокогнітивні основи аналізу англомовних засобів вираження емоційного концепту "страх". Прототипова організація і лексико-семантична парцеляція номінативного простору "страх" у сучасній англійській мові. Способи представлення концепту у художній прозі.
  
  дипломная работа [1,1 M], добавлен 27.03.2011
  

• Лексико-семантична структура і функціонування фразеологізмів в українській мові

  Поняття фразеологічної одиниці; історія вивчення української фразеології. Дослідження утворення фразеологізмів: джерела, ознаки, лексико-семантична структура, форма та функціонування фразеологічних одиниць; класифікація фразеологізмів зі словом око/очі.
  
  курсовая работа [41,5 K], добавлен 26.02.2012
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам