Лексико-семантична структура і функціонування фразеологізмів в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Фразеологізм як одиниця лексико-семантичного рівня мови

1.1 Актуальні питання вивчення української фразеології

1.2 Сутність та ознаки фразеологічної одиниці

1.3 Значення і форма фразеологізму

1.4 Утворення та джерела фразеологізмів

Розділ 2. Критерії класифікації фразеологізмів

2.1 Генетична класифікації фразеологізмів

2.2 Класифікація фразеологізмів за будовою

2.3 Семантична класифікація фразеологізмів

2.4 Стилістична класифікація фразеологізмів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожна мова має свої характерні особливості, які відрізняють її від інших мов, має той лексичний запас, який несе в собі мудрість народу, що творила мову, його вірування, відбитки соціально-економічних, культурних умов життя, зрештою, менталітету. Саме таким джерелом життєвого досвіду народу є фразеологізми. Це лексично неподільні стійкі сполучення слів, які застосовуються для образного називання об'єктів довколишньої дійсності і мають надзвичайну силу експресії. Українська фразеологія є багатою й різноманітною. Чільне місце в ній займають фразеологізми зі словом око/очі, які становлять не лише кількісно чисельну, а й образно багату групу.

Фразеологія тривалий час функціонувала як складова частина лексикології і лише в 50-х роках ХХ ст. виокремилась в окрему дисципліну завдяки працям В.В. Виноградова. Говорячи про історію вивчення української фразеології, насамперед варто згадати імена Авксентьєва Л.Г., Ужченка В.Д., Ужченка Д.В. та Медведєва Ф.П. Саме їхні монографії є основою наукових засад фразеології.

Мета курсової роботи - з'ясувати історію вивчення української фразеології, поняття фразеологізму, його ознаки, дослідити значення, форму і функціонування фразеологізмів зі словом око/очі та класифікувати їх.

Завдання, які необхідно виконати для досягнення мети роботи, - з'ясувати поняття фразеологічної одиниці; дослідити утворення фразеологізмів та їх джерела; визначити ознаки, лексико-семантичну структуру та функціонування фразеологічних одиниць; здійснити класифікацію фразеологізмів зі словом око/очі.

Актуальність роботи полягає в тому, що досліджуються не загальні класифікації фразеологізмів, а зроблена спроба визначити місце фразеологізмів зі словом око/очі в цих класифікаціях.

Предметом дослідження є фразеологізми зі словом око/очі, об'єктом - лексико-семантична структура і функціонування цих фразеологізмів в українській мові. Джерела дослідження - фразеологічні словники української мови, праці мовознавців у галузі фразеології (монографії та наукові статті у фахових періодичних виданнях). Методи дослідження, які використовувались при написанні роботи, такі: описовий (детальний опис одиниці мови), структурно-семантичний метод (опис семантичної структури мовної одиниці у зв'язку з її функціонуванням у мовленні), метод зіставлення, класифікації та систематизації.

Курсова робота має таку структуру:

– вступ;

– основна частина, яка складається з двох розділів. Перший розділ висвітлює історію вивчення української фразеології, поняття про фразеологізм, його ознаки, значення і форму, джерела походження, а в другому розділі розкрито проблему класифікації фразеологізмів, яка здійснюється за різними критеріями - генетичним, семантичним, стильовим, подано класифікацію за будовою та лексико-граматичні групи фразеологізмів;

– висновок;

– список використаної літератури - бібліографія в кількості 30 найменувань.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в уточненні дефініції фразеологічної одиниці, з'ясуванні основних її ознак як одиниці мови, її лексико-семантичної структури, у дослідженні основних класифікацій фразеологізмів відповідно до різних критеріїв, що покладені в їхню основу.

ЇЇ практичне значення в тому, що вона може бути корисною для вчителів української мови, учнів та студентів при вивченні фразеології, усіх, хто цікавиться рідною мовою і захоплюється її багатством.

Розділ 1. Фразеологізм як одиниця лексико-семантичного рівня мови

1.1 Актуальні питання вивчення української фразеології

Фразеологія (гр. phrasis- вислів, зворот, lоgos - слово, вчення) - розділ мовознавства, що вивчає усталені вирази, звороти мови. Це мовознавча дисципліна, що всебічно вивчає структуру і семантику фразеологічних одиниць, їхню функцію у мові та мовленні, їхнє виникнення та розвиток[15;6]. ЇЇ становлення активно розпочалось у 40-50-ті роки ХХ ст. Української фразеологія - і функціональна, й історична - виростає на міцному фундаменті фольклористичних, етнографічних, особливо етнолінгвістичних, загально філологічних праць, цінних фразеологічних зібрань О.О. Потебні, М.Ф. Сумцова, І.Я Франка, М.І. Костомарова, П.П. Чубинського, П.О.Куліша, М. Номиса, Б.О. Ларіна.

Згадки про фразеологію зустрічаються у 20 - 30-х роках у різних за обсягом та структурою тогочасних граматиках української мови, метою яких було навчити практично говорити і писати українською мовою тих, хто добре нею не володів. Вперше з'являються двомовні російсько-українські або українсько-російські фразеологічні словники (часто як додатки до граматик), призначені також для практичного оволодіння українською мовою. Невеликі за обсягом , ці фразеологічні словники укладені переважно за темами чи в алфавітному порядку, без урахування структурних, граматичних ознак фразеологізмів [16; 22].

Окремі теоретичні зауваження про фразеологію, про функціонування і роль фразеологізмів у мові художнього чи публіцистичного твору знаходимо в наукових розвідках і підручниках кінця двадцятих - початку тридцятих років. Ці теоретичні зауваження про фразеологію та фразеологічні одиниці торкаються обмеженого кола питань: значення фразеологічної роботи, джерела фразеологізмів, зрідка - стилістична роль фразеологізмів, інколи - визначення, мета фразеології, спроби класифікувати фразеологізми. Межі фразеології як наукової дисципліни не визначалися, внутрішня чи зовнішня структура фразеологізмів залишалася, як правило, поза увагою мовознавців.

Усі роботи про фразеологію цього періоду, особливо фразеологічні словники, характеризуються поспішним опрацюванням матеріалу. Цей поспіх виявляється у суб'єктивному, ненауковому перекладі чи тлумаченні фразеологізмів, у неуважному оформленні прикладів-ілюстрацій. Поза увагою дослідників залишалася стилістична роль фразеології, фразеологія мови певного твору, мова певного періоду, стилю. Всі практичні праці черпали фразеологічний матеріал переважно зі словника Б. Грінченка [16; 22].

Наступний етап у вивченні української фразеології починається після опублікування відомих праць про фразеологію академіка В.В. Виноградова (1946-1947 рр.). Саме з його працями безпосередньо пов'язана фразеологія як самостійна галузь науки і її відокремлення від лексикології. У 40-х роках В. Виноградов розробив свою фразеологічну концепцію. Згідно з нею, стійкість фразеологічної одиниці є наслідком її семантичної спаяності; у фразеологічній одиниці значення цілого ніколи не дорівнює сумі значень елементів; ступінь семантичної з'єднаності слів-компонентів і співвідношення семантики всього вислову з семантикою його окремих складників є основою виділення головних типів фразеологічних одиниць.

„Відштовхуючись від синтаксичних ідей академіка О.О. Шахматова і взявши до уваги деякі думки швейцарського лінгвіста Шарля Балі, В. Виноградов виділив три типи фразеологічних одиниць: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення” [28; 7].

М.М. Шанський, прийнявши основу концепції В. Виноградова, доповнив корпус відтворюваних одиниць четвертим типом - фразеологічними виразами - стійкими за своїм складом і вживанням фразеологічними зворотами, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком зі слів із вільним значенням. Серед них автор розрізняє фразеологічні вирази комунікативного характеру (вовків боятися - в ліс не ходити) і номінативного (трудові успіхи) [28; 8].

Класифікацію В.В. Виноградова - М.М. Шанського, у свою чергу, розширили Л.І. Ройзензон та І.В. Абрамець, виділивши п'ятий тип - фразеологічні суміщені омоніми (махнути рукою, зустрічати хлібом-сіллю, викинути білий прапор). У таких фразеологічних одиниць переносне значення може співіснувати, бути присутнім одночасно з його прямим значенням.

Ще однією фразеологічною концепцією є семантична концепція В.П. Жукова. Провідним у ній є метод аплікації, під яким розуміється прийом накладання фразеологічної одиниці на еквівалентне вільне сполучення; за ним автор визначає ступінь семантичної злитості компонентів і ступінь їх деактуалізації, взаємовідношення внутрішньої форми і фразеологічного значення, межі власне фразеологічної одиниці. Заслугою В.П. Жукова є вчення про смисловий центр фразеологічної одиниці - такий повнозначний компонент, який виконує в складі фразеологізму смислоутворюючу функцію [28; 8].

У семантичній концепції О.М. Бабкіна фразеологічна одиниця розглядається як близька до слова - і за значенням, і функціонально-граматично, але не тотожна йому. У фразеологічному звороті смисл окремого слова певною мірою зникає, семантика словосполучення як цілого при цьому виграє, розвиваючи додаткове, а нерідко й нове значення порівняно з тими значеннями, які є в словах, що входять у дане сполучення.

Семантична концепція В.В. Виноградова, В.П. Жукова та О.М. Бабкіна має чи не найбільше прихильників у сучасній лінгвістиці.

Починаючи з 1948 р. у підручниках з української мови для вищих навчальних закладів та педучилищ з'являються спочатку невеликі, а з часом все більш докладні розділи „Фразеологія”. Досить широко збирається, описується, досліджується фразеологічний матеріал з мови художніх творів.

З цього ж часу фразеологія починає систематично вивчатися у вищій школі, і з кожним роком цей розділ у підручниках української мови стає все детальнішим, ширшим за обсягом. Проте план цього розділу в різних працях один: визначення фразеології і фразеологічної одиниці, класифікація фразеологізмів за В. Виноградовим з ілюстраціями, зрідка - за граматичними ознаками, за значенням; опис джерел поповнення української фразеології і груп за походженням. Зрідка зустрічається у деяких підручниках побіжні зауваження про граматичну структуру фразеологізмів, про їх стилістичну роль. У більшості підручників наводиться значний ілюстративний матеріал.

„У 50-х роках почали з'являтися статті (переважно в журналі „Українська мова в школі ” - тепер „Українська мова і література в школі”), що висвітлюють окремі теоретичні питання української фразеології”[16; 23].

1955 року фундаментальна монографія І.К. Білодіда „Питання розвитку мови української радянської художньої прози” теж має цінні зауваження для всебічного вивчення української фразеології.

Значний вклад у вивчення цього розділу мовознавства зробили Г.М. Удовиченко, М.А. Жовтобрюх, Л.С. Паламарчук, М.М. Пилинський, Н.А. Москаленко, Л.І. Коломієць, Л.Г. Скрипник, В.С. Ващенко, Л.Г. Авксентьєв, О.С. Юрченко, В.Д. Ужченко.

Серед російських вчених, що досліджували українську фразеологію варто відзначити Ф. Буслаєва, О. Сєрова, О. Веселовського, О. Пипіна, О. Шахматова [15; 22].

Українську фразеологію вивчали й інші зарубіжних учені, такі як: Ж. Паулі, В. Залеський, Садок Баронч, С. Рокосовська (Польща), В. Караджич (Сербія), В. Ягич (Хорватія), І. Бідерман, Ф. Кайндль (Німеччина), А. Рамбо, Л. Леже (Франція), В. Ральстон (Англія).

1.2 Сутність та ознаки фразеологічної одиниці

У процесі багатовікового розвитку кожна мова створює свою оригінальну систему лексично неподільних стійких сполучень слів, які використовуються для образного називання об'єктів та явищ навколишньої дійсності. Саме такі стійкі багаточленні назви вивчає мовознавча наука фразеологія, а самі ці мовні одиниці називаються фразеологізмами.

Предметом фразеології як окремого розділу мовознавства виступає дослідження природи фразеологізмів, властивих їм структурних і семантичних ознак, а також джерел формування і закономірностей функціонування у мовленні.

Фразеологізмом називається семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (словосполучень або речень), не створюється у процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання слів, а відтворюється у вигляді фіксованої конструкції з властивим їй лексичним складом і значенням. Спільною назвою для всіх фразеологізмів є фразеологічна одиниця. Цей термін уперше ввів у вітчизняну науку В.В.Виноградов. Вона є структурно-семантичною єдністю, монолітністю, що характеризується, як правило, стійкістю словникового складу та додержанням незмінності порядку компонентів. „Стійкість фразеологічної одиниці розуміється як сукупність обмежень у виборі змінних компонентів фразеологічної одиниці на лексичному, семантичному, морфологічному і синтаксичному рівнях”.

Фразеологічна одиниця є основою фразеології. Вона сприймається як певна цілісність, що в процесі мовлення заново не творитися, а відтворюється, бо вона вже є в системі мови в готовому вигляді, має свої, притаманні тільки їй ознаки. Повне або часткове переосмислення - ознака типового фразеологічного звороту. Межа фразеологізму - складне речення. Утворення, які виходять поза його межі, не можуть розглядатись як фразеологічні одиниці. І. Білодід дає таке визначення: фразеологічною одиницею, звичайно, називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично. На думку М. Жовтобрюха, фразеологічними одиницями слід називати стійкі словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення.

Фразеологізми утворюють специфічну систему одиниць, об'єднуючись у її складі за кількома типологічними ознаками. Ознаками фразеологічних одиниць є: 1) семантична цілісність; 2) відтворюваність; 3) відносна постійність компонентного складу та структури (стійкість); 4) експресивність.

Семантична цілісність полягає в тому, що значення фразеологічної одиниці не може бути витлумачене, інтерпретоване на основі безпосереднього врахування значень складників - відповідних слів, які належать до лексичної системи. Цілісність значення формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення-прототипу, деактуалізації компонентів, які різною мірою втрачають предметну направленість. Окремі значення компонентів втрачаються, і формується нове значення, що є значенням фразеологізму [16; 23].

Більшість науковців вважає відтворюваність основною ознакою фразеологічної одиниці. Відтворюваність фразеологізмів в мовленні пояснюється тим, що вони вже існують у мові (свідомості, пам'яті) як готові „блоки”, з яких ми конструюємо речення і які використовуємо в процесі образної номінації предметів, явищ, властивостей. Вони не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень, вживання яких мотивується конкретними комунікативними потребами, а відтворюються як готові одиниці з фіксованим значенням, компонентним складом і структурою. Фразеологічні одиниці відтворюються як готові надслівні утворення, які беруться членами певного мовного колективу з пам'яті. Щоб такі одиниці легко здобувалися з пам'яті, вони мають бути широко відомими носіям даної мови. На думку Л.І. Ройзензона, властивість відтворювання зумовлюється не тільки лінгвістичними, а й психологічними факторами.

Сталість фразеологізму забезпечується тим, що він завжди має у своєму складі одні й ті ж слова (інколи з певними варіаціями), що розташовуються у фіксованому порядку. Відносна постійність компонентного складу та структури фразеологічної одиниці виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) і змінного (варіантного). Теоретично її можна інтерпретувати як діапазон варіювання у межах норми. Фразеологізми представлені в літературній мові у вигляді таких найуживаніших типів варіантів: лексичних: хоч в око дай (стрель), очі (баньки) вилупити, очі з лоба (голови) вилазять; фонетичних: нехай (хай) повилазять очі; словотворчих: відкривати (розкривати) очі, одним оком скинути (окидати); граматичних: муляти око (очі), плювати в вічі (очі); квантитативних: [аж] очі рогом, очі не висихають [від сліз].

Експресивність як ознака фразеологічних одиниць постає з їхнього призначення - передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловлюваного, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на основі образності, тобто на імпліцитному зіставленні фразеологічного й вільного омонімічного сполучення, словокомплексу-прототипу з найбільш частотними переважно нейтральними їх складниками і цілісною метафоричною одиницею. У фразеологізмах відчутна влучна характеристика, сконденсованість думки, оцінна функція, у них матеріально втілені яскрава метафора, промовиста гіпербола, зіставлення-паралелізм, каламбур, гумористичний евфемізм [27; 23].

1.3 Значення і форма фразеологізму

„Фразеологізм - складна за своєю природою одиниця: утворюється вона на синтаксичному ґрунті (від генетичного прототипу - вільного сполучення слів), а функціонує переважно як одиниця називання (цією функцією вона близька до слова), інакше кажучи, за своєю формою фразеологізм співвідносний з вільною синтаксичною конструкцією (переважно із словосполученням), а за змістом (значенням) - зі словом”[3; 7].

Аналіз фразеологічного значення передбачає виділення ступенів абстракції. Складність фразеологічної семантики полягає в перевазі експресивного компонента над предметно-логічним змістом.

Як і слово, фразеологічна одиниця виконує номінативну функцію, їй притаманні парадигматичні форми, ті ж класифікаційні розряди - морфологічні і синтаксичні. Фразеологізми вступають у синонімічні, антонімічні та інші системні зв'язки.

Виконуючи номінативну функцію, значення фразеологізму нагадує значення слова. Поняттєво співвідносячись, слово і фразеологізм є семантично близькими одиницями. Однак слово і фразеологізм - не одне й теж. Значення фразеологічної одиниці завжди містить якийсь семантичний (значеннєвий) „надлишок” чи „доважок” Ця „значеннєва надлишковість” завжди відчувається носіями мови. Таке співвідношення між словом і фразеологізмом можна визначити як синонімію, проте не абсолютну, бо на заваді стоїть, з одного боку, оснований на образності „значеннєвий доважок” („додатковість значення”), з іншого, - обмеження стилістичними нормами.

Однак багато фразеологічних одиниць не мають слів-відповідників. Синонімами до них виступають словосполучення. Наприклад, замилювати очі - обдурювати, очі рвати - закохувати.

Відмінності між значенням слова і значенням фразеологізму додає спосіб передачі цих двох типів значень: цільнооформленість слова протиставляється роздільнооформленості фразеологізму [27;60]. Роздільнооформленість фразеологізму, на думку дослідників, - це не тільки одна з найсуттєвіших формально-структурних його ознак, а й джерело багатьох інших: серед фразеологізмів практично немає стилістично нейтральних одиниць; у плані багатозначності фразеологізми продуктивністю не відзначаються; фразеологізми мають значно нижчий ступінь сполучуваності, ніж слова.

1.4 Утворення та джерела фразеологізмів

Ядро фразеологічної системи української мови складають мовні одиниці, що виникли як результат переосмислення значень вільних сполучень слів (генетичних прототипів) і формування стійких багатокомпонентних образних назв уже з новим (фразеологічним) значенням [3; 23]. Образне переосмислення вільних словосполучень спричиняло втрату первинних лексичних значень відповідних компонентів і формування власне фразеологічної семантики. У цьому процесі важлива роль належала метафоризації, перенесенню якої-небудь конкретної дії, ознаки, риси поведінки тощо на основі їх типізації, узагальнення на зовсім інші сфери людської діяльності. Розрив між первісним і фразеологічним значеннями словосполучення може бути таким, що тільки спеціальний етимологічний аналіз дає можливість з'ясувати походження відповідної фразеологічної одиниці.

Як і будь-яка інша мовна одиниця з двоплановою сутністю (має і форму, і зміст), фразеологізм наділений внутрішньою формою, тобто тією мотивуючою ознакою, в якій знаходить своє втілення зв'язок між змістом та формою і яка лягає в основу будь-якої назви. Внутрішня форма будь-якої мовної одиниці (і фразеологізму теж) закріплює результати сприйняття реалій довколишнього світу і перший (початковий) погляд на них.

Проте зв'язок між внутрішньою формою фразеологізму та значенням і структурою вільного словосполучення-прототипу може мати різний ступінь, адже з моменту виникнення (з моменту фразеологічного називання актуальної ситуації) фразеологізм у процесі своєї еволюції все більше віддаляється від актуального зв'язку, відсуваючи на другий план своє етимологічне значення - затемнюючи свою внутрішню форму - перетворюючись на немотивований, тобто такий, значення якого на сучасному етапі не пов'язане зі значеннями його компонентів (фразеологічні зрощення).

Виникнення фразеологізму - це пристосування відомої вже форми до відомого вже значення через образне зближення їх на основі спільної ознаки. Причому і використовувана форма, і використовуване значення повинні бути добре відомими мовцям, оскільки вони у своїй уяві здійснюють цей образний синтез. Утворення фразеологізму - це результат глибокого пізнання мовцями довколишньої дійсності.

Процес фразеологізації охоплює ситуацію, в якій виникає фразеологізм. Знання цієї ситуації забезпечує перетворення у свідомості мовців певної синтаксичної конструкції на фразеологізм. Фразеологізація вільного словосполучення розпочинається з виникнення «нової» внутрішньої форми. Первісний зміст фразеологізованого вільного словосполучення витісняється узагальнено-переносним значенням, яке у процесі використання (відтворюваного, фразеологічного, а не створюваного, вільного) стає домінувальним, перетвоюючись на фразеологічне. Внутрішня форма фразеологізму пов'язує значення основи метафоризованого словосполучення з фразеологічним (новим) значенням.

У формуванні фразеологізмів виділяють три найголовніші шляхи: метафора, метонімія, синекдоха.

Метафора („перенесення”, „переміщення”, „віддалення”) в лексикології означає використання слова, що називає певний фрагмент довколишньої дійсності, для називання іншого фрагмента через їхню подібність, яка виявляється при зіставленні. Метафоризація певного вислову у напрямку його фразеологізації теж відбувається через асоціативне, але вже образне зближення.

В основі метонімії (гр. metonymia „перейменування”) лежить суміжність, наявність зовнішніх чи внутрішніх зв'язків між об'єктами. При метонімізації вільного словосполучення у фразеологізм відбувається перейменування за асоціацією через суміжність.

Уживання назви частини замість назви цілого (або навпаки) у лексикології називають синекдохою („співвіднесення”). Це ж саме відбувається у фразеології: намуляти очі - „набриднути”, очей не появляти - „не з'являтися”.

Окремо слід назвати фразеологізми, що утворилися шляхом тавтології - повторенням тих самих компонентів у видозміненій формі: нудом нудитися, криком кричати, жарти жартувати, сиднем сидіти. Їхнє утворення характеризується наявністю спеціальних моделей, а також значною виражальністю [3; 25-26].

Спостереження над навколишньою дійсністю - історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю і побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним і рослинним світом - лежить в основі виникнення і значеннєвого функціонування абсолютної більшості фразеологізмів. Отже, джерелами української фразеології є:

1) сільськогосподарські та інші трудові процеси: варити воду (з кого-небудь), з одного тіста, прокладати першу борозну, попускати віжки;

2) різні виробництва, ремесла:

а) ткацько-прядильне: розплутувати вузол; де тонко, там і рветься; розмотати клубок;

б) кравецьке: білими нитками шите, на живу нитку, куди голка, туди й нитка; сім раз одміряй, раз одріж; як з голочки;

в) ковальське: між молотом і ковадлом, міцного гарту;

г) гончарське: лудити очі, полуда впала на очі, зняти полуду з очей;

д)рибальство та мисливство: закидати вудку, змотувати вудки, клювати на живця, стріляна птиця;

3) театрально-музична діяльність: увіходити в роль, помінятись ролями, у своєму репертуарі, коронний номер, попадати в тон, як по нотах;

4) військова справа: схрещувати мечі, нюхати порох, приймати бій, брати на озброєння, здавати позиції, залишати поле бою;

5) картярська гра: розкривати карти, плутати карти, мішати карти, кинути всі козирі, козирний туз;

6) народні звичаї та обряди: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний;

7) вірування і магічні дії: пускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, з легкої руки, встати на ліву ногу, наводити полуду на очі;

8) усталені казкові звороти: по щучому велінню, за тридев'ять земель, живуща вода, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться;

9) ознаки і дії, пов'язані з світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав, показувати пазурі, птиця високого польоту, розправляти крила, звити гніздо, курям на сміх [23; 235].

До важливих джерел фразеологічних одиниць належать також античні міфи. Це, наприклад, такі іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти: буря у склянці води, перейти рубікон, дамоклів меч, нитка Аріадни, віща Кассандра, Геркулесові стовпи, гордіїв вузол, драконівські (драконові) закони, вогонь Прометея тощо.

Виділяють фразеологічні одиниці біблійного походження, наприклад: око за око, наріжний камінь, Содом і Гоморра, альфа і омега, земля обітована.

український фразеологізм лексичний семантичний



Розділ 2. Критерії класифікації фразеологізмів

2.1 Генетична класифікації фразеологізмів

Фразеологізми української мови відрізняються один від одного за походженням, за будовою, за функціональним призначенням, за спаяністю компонентів. Відповідно до цього серед фразеологізмів виділяють різні класифікійні групи.

За джерелом виникнення українські фразеологізми можна поділити на власне українські (народні та книжні) та запозичені. До першої групи власне українських фразеологізмів належать одиниці, що виникли в народній стихії і є результатом творчості колективного розуму. Це - розмовні (їсти очима - „невідривно, пильно дивитися на кого-небудь”, оком не моргнути - „запросто, не звернувши найменшої уваги”) та народнопоетичні фразеологізми (стати на рушник - „одружитися (про чоловіка і жінку)”, думати думу - „міркувати, розмірковувати над чим-небудь”, ще треті півні не співали - „коли ще не розвиднялося, перед світанком”). Книжні усталені мовні сполуки є результатом індивідуальної творчості. Це мудрі висловлювання видатних людей (загальновживані цитати, афоризми, сентенції, максими, крилаті вислови та ін.) [3; 10].

Іншомовні фразеологічні запозичення функціонують в українській мові по-різному:

1) одні вживаються так, як і в мові-джерелі, тобто вони не перекладаються;

2) інші - повністю або частково перекладаються;

3) ще інші можуть функціонувати паралельно: як перші і як другі.

Наприклад: terra inkognita „незвідана земля“, alma mater „університет“, finita la Comedia „комедію закінчено“, modus vivendi „спосіб життя“, veni, vidi, vici „прийшов, побачив, переміг“. Одним із шляхів засвоєння чужомовних фразеологічних одиниць є калькування - дослівний переклад фразеологізмів іншої мови.

На початку 60-х років ХІХ ст. Л. Булаховський розробив генетичний принцип, а точніше - класифікацію за походженням. Вона включає вісім груп:

1) прислів'я та приказки;

2) професіоналізми;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів тощо;

4) цитати й образи зі Старого і Нового Завітів;

5) ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів (французьких, німецьких, італійських, англійських);

7) крилаті слова російських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей.

Класифікація фразеологічних одиниць була розроблена насамперед на матеріалі російської мови [27; 120].

Л.Г. Скрипник пропонує генетичну класифікацію, виділяючи фразеологізми двох груп:

1) фразеологічні одиниці, організовані за моделлю словосполучення (рідше речення), які за семантикою і структурою співвідносяться з окремим словом: функціонують як один член речення: тверезими очима, оком навести, з зав'язаними очима, ні перед очима, ні за плечима, як зіницю ока;

2) фразеологічні одиниці - фрази, що мають організацію простих або складних речень: свій своєму ока не виколе, не при туману в очі, на очі полуда впала, правда очі коле, очей у Сірка позичати [23; 139].

2.2 Класифікація фразеологізмів за будовою

За будовою серед фразеологізмів можна виділити:

1) сполучення службових та повнозначних слів: на очах, по очах, з (з-перед) очей, поза очима, на очі, по очі, перед очима;

2) фразеологічні одиниці, що виникли з вільних словосполучень: падати в очах, з перших очей, зміряти очима, за красиві очі, з п'яних очей, лупити очі, окинути оком, очі рвати, склепити очі;

3) стійкі фрази, що структурно співвідносяться з різнотипними реченнями: очі бігають, очі запливли, очі злипаються, очиці як ясочки грають, очі розбігаються, іскри з очей сипляться, не знати, куди діти очі, очі рогом лізуть, відкрилися очі, очі беруться сном;

4) цілі фразеологічні комплекси, які дуже часто являють собою ряд прислів'їв та приказок, відповідним чином організованих в єдиний міні-текст повчального чи жартівливого характеру: „Або ви, тату, їдьте в ліс, а я буду дома, або я буду дома, а ви, тату, їдьте в ліс - все одно комусь їхати треба” [3; 14].

2.3 Семантична класифікація фразеологізмів

Найпоширенішою класифікацією фразеологізмів є семантична класифікація В.В. Виноградова. В її основу покладено ступінь значеннєвої мотивації відповідних одиниць виділюваними у їх складі компонентами. За ступенем спаяності значеннєвих компонентів фразеологічних одиниць виділяють три їх групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення функціонують як немотивовані і непохідні одиниці, тому що у їх значенні відсутній зв'язок, навіть потенційний із значенням окремих компонентів, наприклад: стріляти очима „кокетувати, залицятися“, великі очі „хтось занадто цікавий, переважно до чужих справ“, очі грають „хто-небудь перебуває у веселому, радісному настрої, збудженому стані“, очі горять „чий-небудь погляд виражає хворобливий стан; чий-небудь вигляд виражає якісь почуття“, очі на мокрому місці (солонці) „хтось постійно, безперервно плаче“, очі повилазять „хто-небудь загине“, очі туманом заходять „хто-небудь стає зажуреним, смутним“, очі рвати „закохувати“, нічим ока запорошити „не мати продуктів харчування“, на очах більмо „перешкоджати, бути на заваді“, очі тонуть „неможливо добре роздивитися що-небудь через велику відстань, глибину, щільність“, очей у Сірка (Рябка) позичати „втратити почуття сорому, власної гідності“, хоч в око стрель „зовсім нічого не видно, дуже темно“.

На думку В.В. Виноградова, фразеологічні зрощення утворюють своєрідні синтаксичні складні слова, що виступають або в ролі частин речення, або цілих речень. Вони підводяться під граматичні категорії як синтаксичне ціле, як своєрідні складні лексичні одиниці [27; 122].

Фразеологічні єдності об'єднують у своєму складі фразеологізми, яким також властива семантична неподільність, але їх цілісна семантика перебуває у мотиваційному зв'язку із значенням компонентів, наприклад: плювати в вічі „виражати зневагу, презирство до кого-небудь“, одним оком „побіжно, мимохідь, між іншим“, оком моргнути не встигнути „сталось щось миттєво, несподівано, дуже швидко“, як своє око „ретельно, дбайливо“, очі відкрити „вивести з омани, сказавши правду“, як риб'яче око „чистий, вимитий“, хазяйське око „пильний, господарський нагляд“, стороннє око „хтось не причетний до чогось, не знайомий з чимось“, лихим оком „сердито, з неприязню, злістю“, за (поза очі) „у відсутність того, про кого йдеться“, з сонних очей „недоспавши; щойно прокинувшись“, з зав'язаними очима „який погано орієнтується в життєвих ситуаціях; неосвічений, необізнаний“, очі бігають „хто-небудь, швидко змінюючи об'єкт спостереження, відразу оглядає багато чогось довкола; хто-небудь виявляє неспокій, схвильованість, роздратування“.

3начення фразеологічних єдностей пов'язане з розумінням внутрішнього стрижня сполуки, потенційного смислу слів, які утворюють її. У фразеологічних єдностях досить чітко розрізняються граматичні відношення між компонентами. Як зазначав В.В. Виноградов, тут зберігається, так би мовити, морфологія застиглих синтаксичних конструкцій, але їх функціональне значення різко міняється. Такою мірою, якою фразеологічні групи цього типу є семантично неподільними одиницями, доводиться вважати їх синтаксично невільними, хоч і подільними, злитими словосполученнями.

До фразеологічних сполучень належать фразеологізми, утворювані поєднанням компонентів, один з яких характеризується вільним, а другий так званим зв'язаним значенням, наприклад: охопити оком, прикинути оком „приблизно визначити обсяг, розмір, вартість чого-небудь“, скільки сягає (бачить, обхоплює, бере) око „на всьому видимому просторі; скрізь, до самого обрію“, очам не вірити „бути вкрай здивованим, побачивши кого-, що-небудь“, очей не відірвати (очей не відвести, очей не зводити, очей не одвести, очей не одірвати) „із зачаруванням дивитися на кого-, що-небудь“.

Крім семантичної класифікації, існує також виділення семантично-граматичних (лексико-граматичних) розрядів фразеологічних одиниць. Семантико-граматичні категорії фразеологічних одиниць мовознавці визначають по-різному. В.Ф. Рудов, наприклад, взагалі не визнає граматичних категорій у фразеологічних одиницях. На думку М.М. Шанського, фразеологічні одиниці еквівалентні граматичним розрядам слів. Крім того, деякі мовознавці класифікують категоріальні розряди фразеологічних одиниць за формально-граматичними ознаками їх стрижневого компонента, а інші розрізняють приналежність тієї чи іншої фразеологічної одиниці до відповідного семантико-граматичного розряду на підставі співвіднесення її значення із значенням слів певної частини мови [28; 34].

У співвіднесенні фразеологізмів з різними частинами мови виявляється органічний зв'язок їх з лексичною і граматичною системами української мови, з участю в організації семантично-синтаксичних зв'язків і відношень у складі речень. Відповідно розрізняють такі лексико-граматичні розряди фразеологізмів:

а) іменникові: лихе око, третє око, недремне око, Всевидюще око;

б) прикметникові: очі не на мокрому місці, з зав'язаними очима;

в) дієслівні: замилювати очі, лупати очима, плювати в очі, очі відкривати, падати в очах, міряти очима, бити в очі, дивитися правді в очі, впадати в очі, встромити очі в землю, дерти очі, пускати туман в очі;

г) прислівникові: на око, око в око, на очах, собачими очима, в живі очі, в чотири ока, за красиві очі, оком не моргнути, про око, на повні очі, своїми очима, одним оком;

д) вигукові: хай очі луснуть, щоб мої очі не бачили, щоб мені очі повилазили.

2.4 Стилістична класифікація фразеологізмів

У системі фразеологічних засобів кожної мови розрізняють дві виразно окреслені групи одиниць за їх стилістичною характеристикою. Саме стилiстична класифiкацiя визначає функцiонування фразеологiзмiв у мовi. До першої групи належать фразеологізми за своєю природою образно-експресивні, а саме: приказки, прислів'я, крилаті слова тощо (гав ловити, рака пекти). Ця група фразеологізмів у зв'язку з великою експресивно-емоційною насиченістю характеризує художньо забарвлені функціональні стилі. Друга група фразеологізмів включає до свого складу сталі номінативні словосполучення, термінологічні вирази: суспільно-політичні, професійно-виробничі, військові, науково-технічні, офіційно-ділові формули висловлення., наприклад: атомна бомба, земна кора, сонячна система, рогівка ока, майстер спорту. Ця група різна за характером і силою спаяності складників фразеологізму, як правило, є нейтральною в експресивно-емоційному плані. Однак, кожен з її фразеологізмів належить до одного чи кількох функціональних стилів; до того ж окремі з усталених словосполучень цієї групи мають здатність до переміщення в інші функціональні стилі чи стильові різновиди, що викликає зміну фразового оточення і появу певного експресивно-емоційного заряду [12; 13].

Основи стилістичної класифікації фразеологізмів заклав французький лінгвіст Шарль Баллі. Із вітчизняних лінгвістів стилістичній класифікації приділили увагу в своїх працях такі вчені, як В.В. Виноградов, Л.А. Булаховській, Б.О. Ларін, О.І. Єфимов, І.К. Білодід, О.М. Бабкін, О.М. Гвоздєв, І.Г. Чередниченко та ін. Проте досі не вироблено єдиного погляду з цього питання.

Стилістична класифікація фразеологізмів забезпечує два аспекти дослідження: функціонально-стильовий і власне стилістичний. Функціонально-стильовий план вивчення фразеологізмів ґрунтується на співвіднесенні окремих фразеологізмів або їх груп з певними функціональними стилями чи їх різновидами в певній національній мові. Власне стилістичний план вивчення фразеологізмів враховує закріпленість чи переважне вживання сталого сполучення у певній сфері мовлення.

За стилістичною класифікацією виділяють такі групи фразеологізмів:

1. розмовно-побутові фразеологізми

2. народнопоетичні фразеологізми

3. книжні фразеологізми

Основними сферами вжитку розмовно-побутових фразеологізмів є усне побутове мовлення та художня література, в якій ці сталі словосполучення використовуються з метою художнього відтворення розмовної мови (як в авторських текстах, так і в мові персонажів), типізуючи та індивідуалізуючи її. Проникають розмовно-побутові фразеологізми у вигляді прислів'їв, приказок, примовок і до творів публіцистичних, зокрема памфлетів, фейлетонів, нарисів. Для творів наукових, офіційно-ділових та інших розмовно-побутова фразеологія не характерна [12; 15].

Влучне народне слово, приказка, прислів'я, жарт є невід'ємним компонентом мови української художньої літератури. Часто вони виступають одним із важливих засобів розгортання сюжету, створення художнього образу, включаються в текст з метою художнього переконання читача, висловлення набутої віками народної мудрості, великого життєвого досвіду. Наприклад, в „Енеїді” І. Котляревського: „Ледащо син - то батьків гріх”, „Великі у страха очі”, „Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє”.

У творах Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, Лесі Українки зустрічаються розмовні сталі словосполучення або афоризми індивідуального вжитку, створені за зразками загально мовних фразеологізмів.

Гумористичний та сатиричний ефект часто досягається введенням у текст літературного твору просторічної, іноді згрубілої фразеології або усталених сполучень розмовного характеру з яскраво вираженою гумористичною семантикою. Традиція гумористичного використання розмовної фразеології йде від „Енеїди” І. Котляревського, творів Г. Квітки-Основ'яненка, С. Руданського, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших майстрів українського художнього слова.

Широке стилістичне застосування у художніх і почасти публіцистичних творах мають фольклорні та народно-поетичні фразеологізми: пісенні й казкові елементи, приповідки, примовляння, замовляння. Народнопоетична фразеологія є невід'ємним компонентом художньої творчості найвидатніших українських письменників-класиків. Так, влучний народний дотеп, анекдот значною мірою використовує у своїй творчості Г. Квітка-Основ'яненко. Широко використовує він і насичені фантастикою народні заклинання, примовляння, голосіння, прокльони. Стилістичні функції цих компонентів народної творчості часто полягають у розкритті нещирості тих, хти їх виголошує і досягненні у такий спосіб гумористичного ефекту. Наприклад: „Та будь я шельмівська, анахтемська дочка! Щоб мені очі повилазили, щоб мені руки й ноги покорчило, щоб мені трясця, щоб на моїй тварі сіло сімсот пістрячок та болячок” („Конотопська відьма”).

Органічно засвоїв і влив у свою поезію найрізноманітніші компоненти народнопоетичної творчості Т.Г. Шевченко. У його багатьох творах, зокрема ранніх, зустрічаємо найрізноманітніші елементи фольклорної, у тому числі народнопісенної фразеології, наприклад, усталені словосполучення з постійними означеннями-епітетами типу біле личко, біле тіло, білий світ, червона китайка, чисте поле; фольклорно-пісенні усталені формули, наприклад: треті півні, світ за очі, при битій дорозі; народнопоетичні звертання типу мій голубе, серце моє коханеє.

Основною сферою функціонування книжних фразеологізмів є писемна форма таких стилів, як науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, а також художньо-белетристичний. Характер і стилістичні функції книжкових фразеологізмів видозмінюються залежно від специфіки стилю [12; 19].

Українська мова включає до свого складу два виразно відмінні за характером свого стилістичного функціонування види книжних фразеологізмів. До першого виду належать старокнижна українська і церковнослов'янська фразеологія та ремінісценції з літературних творів. Ці фразеологізми хоч і вводяться безпосередньо в тканину художніх та публіцистичних творів, не засвоюються ними органічно, а сприймаються як стилістично позначені чужорідні компоненти. Другий вид фразеологізмів охоплює сталі словосполучення публіцистичного, наукового, виробничо-професійного характеру, що на відміну від перших входять як органічний компонент у структуру художньо-белетристичного стилю. Публіцистичні структури впливають на художньо-белетристичний стиль української літературної мови в цілому, цементуючи й загострюючи його, посилюючи його комунікативно-пізнавальну, експресивну та естетичну функції.



Висновок

Фразеологiя як наукова галузь сформувалась у 40-50-х роках ХIХ ст. i зараз продовжує активно розвиватись: з'являються новi статтi в мовознавчiй перiодицi, виходять друком монографiї, зокрема варто вiдзначити працю Ужченка В.Д. „Фразеологія сучасної української мови” (К., 2007).

Фразеологiзми, якi є предметом вивчення фразеологiї, являють собою складнi мовнi одиницi. За значенням вони прирiвнюються до значення слова, а за формою нагадують синтаксичну конструкцiю, речення. Проте лексичне значення значно вiдрiзняється вiд фразеологiчного, оскiльки складники фразеологiзмiв втрачають своє пряме значення i внаслiдок переосмислення утворюють нове значення - значення фразеологiзму. Основними ознаками фразеологiзмiв є: семантична цілісність; відтворюваність; відносна постійність компонентного складу та структури (стійкість); експресивність.

У фразеології вiдбиваються всi сфери життя народу, тому й джерельна база усталених зворотiв багатопланова, зокрема: рiзнi трудовi процеси, ремесла, театрально-музична діяльнiсть, військова справа, картярська гра, народні звичаї та обряди, вірування і магічні дії, усталені казкові звороти, ознаки і дії, пов'язані з світом тварин і птахів. До джерел фразеологiї належить також античнiсть, Бiблiя, iншомовнi запозичення.

Українська фразеологiя надзвичайно багата та рiзноманiтна, тому, на мою думку, мовознавцi не мають єдиного погляду на класифiкацiю фразеологiзмiв, адже важко таке неоднорiдне мовне багатство вмiстити в штучно вигаданi рамки. Iснує чимала кiлькiсть класифiкацiй, але вони певною мiрою вiдрiзняються одна вiд одної. Найпоширенiшою в лiнгвiстицi є семантична класифiкацiя В.В. Виноградова, за якою видiляють фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. Стилiстична класифiкацiя розкриває функцiонування фразеологiзмiв у мовi. Найважливiша їхня функцiя - емоцiйно-експресивна, вони виражають емоцiйне ставлення мовця до дiйсностi.

Список використаної літератури

1. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова: Фразеологія. - 2-ге вид., допов. і перероб. - Х.: Вища школа - Вид-во при ХДУ, 1988. - 132 с.

2. Авксентьєв Л.Г., Ужченко В.Д. Становлення фразеологічних одиниць: (Семантичний і структурний аспекти) // Українська мова і література в школі. - 1978. - № 12. - С. 39 - 46.

3. Васильченко В. Українська фразеологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення / В. Васильченко; НПУ ім. М.П.Драгоманова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. - К.: Знання України, 2000. - 97 с.

4. Виноградов В.А. Фразеологизм. Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990.

5. Горбакевич А.С. Про вживання терміна „фразеологія” // Українська мова в школі. - 1962. - № 3. - С. 8 - 11.

6. Гульцева Г. Внутрішня деривація фразеологічних одиниць // Мова і культура: Серія „Філологія”. - Наук. вид. - К.: Видавн. Дім Дмитра Бураго, 2000. - Вип. 2, Т. 2: Національні мови і культури в специфіці і взаємодії. Проблеми гуманізації навчання і культурологічний підхід до викладання мови і культури. - С. 61 - 66.

7. Демський М. І знайомі фразеологізми не завжди прозорі // Урок української. - 2000. - №10. - С.22 - 23.

8. Денисенко С. Національно-культурна специфіка фразеології у сучасних дослідженнях // Мова і культура: Серія „Філологія”. - Наук. вид. - К.: Видавн. Дім Дмитра Бураго, 2001. - Вип. 3, Т. 2: Культурологічний компонент мови. - С. 62 - 65.

9. Дерев'янко Л. Вивчаємо фразеологізми // Укр. мова та література. - 2000. -№ 2. - С.9 - 12.

10. Івченко А. Засади етимологічного аналізу української народної фразеології // Збірник Харківського філологічного товариства. - Т. 3. - Харків, 1998. - С. 117 - 126.

11. Івченко А. Засади етимологічного аналізу української народної фразеології // Збірник Харківського філологічного товариства. - Т. 7. - Харків, 1998. - С. 105 - 122.

12. Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів // Українська мова і література в школі. - 1971. - № 10. - С. 13 - 21.

13. Майборода О.А. Виховні аспекти історичної фразеології // Проблеми сучасної педагогічної освіти / РВНЗ "Крим. гуманіт. ун-т". - Ялта, 2005. - Вип. 7. - С. 27- 33.

14. Майнаєва О.І. Фразеологізми, їх джерела // Все для вчителя. - 2006. - № 3 - 4 (лютий). - С. 34-36.

15. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. - 2-е вид., стереотип. - Х.: Вища шк. - Вид-во при ХДУ, 1982. - 231 с.

16. Москаленко Н.А. З історії дослідження української фразеології // Українська мова і література в школі. - 1967. - № 10. - С. 22 - 26.

17. Онкович Г. Фразеологізми як національно-культурний компонент українознавства // Дивослово. - 1994.-N9. - С.12 - 16.

18. Прадід Ю.Ф. Структурно-граматичні типи фразеологізмів та їх різновиди // Українське мовознавство: Респуб. зб. - Вип. 16. - К., 1989. - С. 28 - 35.

19. Розгон В.В. Фразеологічні одиниці в синтаксично автономній позиції // Наука і сучасність: Зб. наук. праць / НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 2002. - Т. 31. - С. 261 - 267.

20. Розгон В.В. Фразеологічні одиниці в синтаксично автономній позиції // Наука і сучасність: Зб. наук. праць / НПУ ім. М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 2002. - Т. 32. - С. 276 - 282.

21. Словник фразеологізмів української мови / Укл. В.М. Білоноженко, І.С. Гнатюк та ін.; Нац. академія наук України. Інститут української мови. - К.: Наукова думка, 2003. - С. 462 - 467.

22. Смерчко А. Фразеологізми як форми вираження семантичних універсалій // Гуманітарна освіта України на межі століть: Наук. семінар 2 - 3 жовтня 2000 р.: Зб. наук. праць. - Вип. 4. - Дрогобич, 2001. - С. 128 - 132.

23. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк., 1996. - С. 226 - 237.

24. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; За ред. М.Я. Плющ. - 5-те вид., стер. - К.: Вища шк., 2005. - С. 137 - 140.

25. Теклюк В. Фразеологізми як синтаксичні одиниці в публіцистиці // Дивослово. - 2002. - №1. - С.14 - 16.

26. Тимченко І.В. Семантика фразеологічної одиниці та її компонентів // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць лінгвістичних кафедр. - Харків, 1988. - С. 56 - 61.

27. Ужченко В.Д. Фразеологія сучасної української мови: Навч. посіб. / В.Д.Ужченко, Д. В. Ужченко. - К.: Знання, 2007. - 494 с.

28. Ужченко В.Д., Авксентьєв Л.Г. Українська фразеологія: Навч. посіб. для студ. філ. фак-тів ун-тів. - Х.: Основа, 1990. - 167 с.

29. Фразеологічний словник української мови / Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. - К.: Освіта, 1988. - 224 с.

30. Фразеологічний словник української мови / Укл. В.М. Білоноженко, В.О. Винник, І.С. Гнатюк та ін. - К.: Наукова думка, 1993. - Кн. 2.

Размещено на Allbest.ru