Словоскладання, як спосіб творення складних слів

Ділення складних слів на езо- і екзоцентричні широко застосовується в різних класифікаційних схемах. Так, Карр [28] ділить складні слова в германських мовах на три основні типи:

1) копулятивні складні слова,

2) детермінативні

3) екзоцентричні.

До останніх, як уже говорилося, він відніс «імперативні» композити, котрі ми розглянули у поезії Ліни Костенко і «бахувріхі», як субстантивні, так і ад'єктивних.

Поллак, класифікуючи складні слова в норвезькій мові, проводить поділ на ендо- і екзоцентричні через всі структурно - морфологічні типи складних слів. Ділення складних слів за типом їх предметної віднесеності має істотне значення для виявлення словотворчих моделей, так як особливості цих останніх багато в чому визначаються саме цією ознакою. Наприклад, в нашому мовознавстві, як і в багатьох інших, семантика «імперативних» імен обумовлена тим, що їх внутрішня форма вказує на функціональну характеристику особи або предмета, що позначається всім словом, наприклад:

«...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків») [64]

Тут «чорнокнижжя» позначає «ночі», тобто, Ліна Костенко підкреслює дві риси ночі. Одна з них -- це темрява або її колір, друга -- містичність.

Слід домовитися, однак, що іноді тип предметні віднесеності окремих складних слів змінюється в результаті перенесення назви за принципом метафори, метонімії чи синекдохи. Такі слова не слід виділяти в самостійну групу, як це робив Поллак, так як зміна типу предметної віднесеності тут вторинне явище, що характеризує семантичний розвиток окремого слова, а не закономірну особливість моделі словоскладання. Наприклад, із поетичної творчості Ліни Костенко:

1) метафори: «напівмертва», «божевільний»,

2) метонімії: «ночі чорнокнижжя»,

3) синекдоха, нажаль, яку дуже складно відлічити від метонімії. Але синекдоха -- це один з різновидів метонімії. У Ліни Костенко в якості синекдохи виступають такі слова: «стрімголова»:

4)

«...Дзвенить ручаїв стрімголова малеча

блакитною кров'ю камінних глибин...»

(«Готичні смереки над банями буків»). [68]

Стосовно наведеного нами прикладу:

– по-перше, прислівник «стрімголова» - складне слово, що означає «дуже швидко», яке складане з двох основ: «стрім-» та «-голова»,

– по-друге, чому ми вирішили, що це синекдоха, а не метафора, чи метонімія? Тому, що тут, тобто в реченні, як і являє собою визначення синекдохи, міститься значення кількості «малеча», що показує нам кількість «ручаїв».

Крім того, класифікація складних слів включає в кількість своїх методів і морфологічний принцип класифікації. Не менш поширеним є розподіл складних слів залежно від того, які частини мови і в якій послідовності беруть участь у словоскладання. Цей принцип був застосований Я. Гріммом в його «Німецькій граматиці», який здобув величезної популярності і в українській мові.

Виходячи з думки про «істинного» і «неістинного» словоскладання, Грімм у своїй класифікації робить упор на форму першого компоненту, де відрізняє один тип складних слів від іншого. Грімм виділяє композити з іменником, прикметником, дієсловом і подібне (що ми розглянемо більш детально трохи нище) в якості першого компонента, незалежно від того, до якої частини мови належить саме складне слово і його другий елемент. Кожен з цих класів підрозділяється на істинний і неістинний типи відповідно з оформленням першого компонента. Така класифікація логічно випливає з усієї концепції складних слів Я. Грімма, основою якої є його вчення про істинний і неістинний типи словоскладання. [1]

Ф. Діц сприйняв від Грімма принцип поділу по тому, до якої частини належить перший компонент складання. Однак, оскільки виділення двох способів утворення складних слів («істинне» і « неістинне» словоскладання, по Грімму) ніяк не пов'язано в романських мовах з формою першого компонента, класифікація Діца виявляється суперечливою. Вона не може вже служити виділення двох типів словоскладання, як класифікація складних слів Грімма, і саме вчення Грімма, яке відтворюється Діцем в загальній частині розділу про словоскладання, [1] в класифікації вже ніяк не відбивається.

Схема Діца теж не служить виділенню структурно однорідних типів складних слів, чому заважає сам принцип поділу, незважаючи на те, що автор часто порушує його. Однак навіть ці порушення основного принципу, а також додаткове ділення по відношенню між компонентами не дають можливості виділити моделі словоскладання.

На непослідовність класифікації Діца вказували багато лінгвістів, зокрема Дармстетер, [28] який, до речі, дав критику і самому принципу угруповання складних слів за частинами мови їх компонентів.

Класифікація за того, до якої частини мови належить і як оформлений перший компонент, зустрічається, між іншим, в деяких порівняльних граматиках індоєвропейських мов наприклад, у Бругманом. [28]

Слід відзначити все ж, що зазвичай класифікація за морфологічним принципом виходить з приналежності до певної частини мови обох компонентів додавання, а не тільки першого.

Коротше говорячи, морфологічний принцип складання слів обумовлений поєднанням двох коренів, наприклад із поезії Ліни Костенко:

«...Дзвенить ручаїв стрімголова малеча...

...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків»),

«...На славолюбство і на вигоду...»

(вірш «Естафети»),

«...Він божевільний, кажуть.

Божевільний!..

...На добраніч, Свободо моя!»

(«Ван-Гог») [62]

Цими прикладами ми хотіли показати складання слів з двох окремих коренів, а саме:

– стрімголова має два корені: стрім- та -голов(а), які поєднані в одне складне слово,

– чорнокнижжя -- корені чорн- та -книж(жя), які разом складають одне слово,

– славолюбство -- корені слав- та -люб(ство), котрі теж в поєднаному стані виконують функцію складного слова,

– божевільний -- корені бож- та -вільн(ий), де принцип утворення складного слова такий самий, як і в попередніх зразках,

– добраніч -- корені добр(а) та -- ніч, що у сукупності складають одне слово зі значенням ніч добра.

Необхідно підкреслити, що деякі класифікації, що ґрунтуються на морфології складного слова, не враховують такі фактори, пов'язані з морфологічної структурі, як, наприклад, сполучна голосна. Це часто змушує їх об'єднувати різні за своєю будовою складні слова. Так, Загнітко А.П. [16] зараховує в клас композитів, утворених шляхом додавання двох іменників, приклади котрих ми розглянемо в наступному підрозділі цього ж розділу.

Очевидно, що при розподілі складних слів за морфологічним принципом повинен прийматися до уваги весь морфологічний склад слова. В іспанській мові класифікація за морфологічною ознакою може частково бути використана при діленні складних слів синтаксичного способу утворення. Так, коли йдеться про зрощення означальних словосполучень, виділяється комбінація слів, що належать різним частинам мови, наприклад,

– «іменник + прикметник», наприклад, у вірші «Ван-Гог» Ліни Костенко, «божевільний». Більш детальний аналіз зробимо трохи нижче,

– «числівник + іменник», наприклад, «одноокість».

Прикладом поділу складних слів за семантичною ознакою може бути класифікація Арутюнової Н.Д. [4] Займаючись, головним чином, питанням походження словоскладання, Арутюнова класифікує складні слова у відповідності з тим, до якої семантичної або стилістичної сфері вони належать.

Згідно Арутюнової Н.Д., «словоскладання є переважно вченим способом створення слів. Воно відповідає прагненню фахівців в галузі науки і мистецтва до точності і одночасно стислості вираження». [4]

Така класифікація корисна в роботі, що ставить своєю метою показати порівняльне поширення складних слів у різних семантико - стилістичних пластах лексики мови. Семантична класифікація може бути також успішно використана при описі структурно однотипних класів складних слів. Вона допомагає з'ясувати семантичний діапазон кожної моделі словоскладання, її роль в загальній системі словотворення української мови.

При описі кожного типу складних слів виділяються певні семантичні групи, наприклад, складні слова зі значенням діючої особи («напівмертва», «божевільний»), дії («славолюбство»), результату дії («стрімголова»), зі значенням абстрактних понять і подібне. У разі необхідності можуть бути виділені і більш конкретні категорії. Так, клас слів зі значенням особи може бути розбитий на групи із значенням професії, національності та інші. Такий метод опису зустрічається майже у всіх роботах зі словотворення і зокрема зі словоскладання. Семантична класифікація одноструктурних слів цілком закономірна.

Проаналізуємо використання складних слів у поетичній творчості Ліни Костенко стосовно класифікації за ступенем неподільності компонентів. Прикладом поділу складних слів за ступенем злитості компонентів може бути класифікація Ніропа. [57]

Фактично Ніроп ділить складні слова із суто орфографічною ознакою, вважаючи, що ступеня злиття компонентів відповідає певний спосіб написання. Ніроп поділяє складні слова на три класи:

1) складні слова, чиї компоненти досягли повного злиття, наприклад із творчості Ліни Костенко: всіляким (вірш «Давидові псалми»), небозвід (вірш «Ван-Гог»);

2) складні слова, що пишуться через дефіс, наприклад, «...Вигинаються пензлі-хорти...» (вірш «Ван-Гог»), «...Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет...» (вірш «Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім»), «...Долі-ворожки, тасуючи дні...», (вірш «Доля»), «...Були б у нього кремінь-ноженята...», (вірш «Скіфська баба»), «...тябричим вгору камінь-рюкзаки...», «...Лілові хмари іван-чаю...» (вірш «Тінь Сізіфа»).

Всі складні слова, котрі пишуться через дефіс у наведених прикладах, мають суто авторське походження (крім «тет-а-тет»), тобто, Ліна Костенко поєднала два слова в одне, хоча згідно правилам української граматики, український словник таких слів не містить;

3) складні слова, чиї елементи виступають самостійно, але авторка такий метод не використовує та і в українському мовознавстві, зазвичай, вони мають скорочену форму, тобто, наприклад, європейський союз -- ЄС. У разі нескороченої форми, цей приклад розглядається, як два окремих слова, а не як одне складне слово.

Очевидно, що категорія складних слів тут розширена за рахунок стійких словосполучень (третій клас) і слів першого класу, які перестали бути складними. Сама по собі така класифікація не спрямована на виділення моделей словоскладання.

А. Дармстетер вважав ступінь неподільності компонентів занадто випадковим фактором, щоб на ньому будувати класифікацію складних слів. Час однаково змінює форму як простих, так і складних слів, зауважує Дармстетер. [28]

Інший етап нашого аналізу складних слів, які заподіяні у віршах Л.В. Костенко -- це класифікація за ступенем неподільності компонентів, тим не менш, може бути використана в роботі, що вивчає життя складних слів у мові, зокрема тенденцію різних типів композитів до опрощення.

Вище були розглянуті ті ознаки складних слів, які служать основою для різних типів класифікацій. Зазначалося, що зважаючи багатосторонності аналізованого явища поділ складних слів по одному з цих ознак не завжди веде до виявлення словотворчих моделей. Для цього виявляється необхідним послідовне застосування різних принципів класифікації. Однак багато дослідників в цьому випадку чинять інакше. Замість послідовного розподілу складних слів за однією ознакою вони спочатку емпіричним шляхом виділяють типи словоскладання, а потім дають визначення кожному з них, враховуючи одночасно всю сукупність їх властивостей. Такий спосіб не можна вважати нераціональним або непослідовним в описовій роботі. Він має свої переваги.

Справа в тому, що кожна модель словоскладання володіє цілою сумою ознак, які не завжди лежать в одному плані з особливостями інших типів складних слів. Дуже часто найбільш характерна ознака однієї моделі словоскладання не співвідносяться з визначальною рисою складних слів іншої структури. Тому поділ за формою першого компонента виявляється неможливим. З іншого боку, класифікація за зв'язками між компонентами, яка відокремила б один від одного іменники, розриває клас так званих «імперативних» складних слів, оскільки одні з них організовані підрядним, інші - складеним, треті - атрибутивним, і нарешті, четверті - суб'єктно - предикативним зв'язками.

Тому, як вже говорилося, багато дослідників виділяють типи складних слів одночасно з урахуванням всієї суми ознак і потім описують кожен обосіблений таким чином спосіб словоскладання, як ми вже бачили на наведених прикладах -- уривків віршів Ліни Костенко. Така класифікація, якщо навіть вона не завжди буває достатньо стрункою, безсумнівно, має ту перевагу, що виявляється більш компактною і економною, уникаючи «багатоярусності», зайву розтягнутість схеми по вертикалі.

Таким чином, можна вважати однаковою мірою правомірною класифікацію складних слів з одночасним урахуванням всіх якостей кожного типу, котрі були проаналізовані на прикладах віршів Л.В. Костенко, і виділення принципів класифікації. В останньому випадку необхідно попередньо визначити порівняльну цінність кожного принципу поділу стосовно до конкретного мовного матеріалу. У даній роботі перевага віддається другому варіанту.

Переходимо до класифікації складних іменників в українській мові. Вже говорилося, що утворення складних слів належить двом якісно різним словотворчим процесам. Тому перш за все проводиться поділ складних слів за способом їх утворення, тобто відмежовуються складні слова синтаксичного способу утворення (зрощення словосполучень і пропозицій) від складних слів синтаксико - морфологічного способу утворення (складні слова, отримані за моделями словоскладання).

2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження

Злите і дефісне написання складних слів включає кілька типів правил:

1) загальні правила злитого і дефісного написання слів;

2) злите і дефісне написання складних іменників;

3) злите і дефісне написання складних прикметників.

Злите, дефісне і роздільне написання прислівників і службових частин мови має свою систему правил і буде розглянуто при характеристиці відповідних частин мови. [47]

Загальні правила злитого і дефісного написання слів. Пишуться разом складні слова з елементами (незалежно від їх кількості в слові): авто-, авіа-, аеро-, біо-, бібліо-, вело-, гео-, геліо-, гідро-, графо-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, лже-, макро-, мікро-, метео-, мото-, мульти-, нео-, палео-, полі-, псвевдо-, радіо-, теле-, термо-, стерео-, фото-, фоно-, електро-. [1] Роздивимося, які з цих елементів використовувала Ліна Костенко у написанні віршів:

– «неохоче» (уривок із віршу «Доля»:«...Ти, все одно, не візьмеш мене, - Сказала вона неохоче...»),

– «палеозою» (уривок із віршу «Ван-гог»: «...Чорним струсом палеозою переламано горам хребти...»).

Інші елементи, із вищенаданих авторкою не була застосовано, значення слів, яке надається за допомогою цих складових, не є характерними (автошкола, авіаквітки, бібліографія, гідровузол, кіноплівка, наприклад) для її творчості.

Також пишуться разом слова з іншомовними приставками: анти-, архі-, гіпер-, інтер-, інфра-, контр-, пан-, псевдо-, суб-, супер-, транс-, ультра-, екстра-. Які ж них притаманні творчості Ліни Костенко?

– «анти-»:

«...Що в антисвіті є антизірки,

Що у народах є антинароди,

Що у століттях є антивіки...»,

(вірш «Не знав, не знав звіздар гостробородий...» [64].

Інші з наведених префіксів не були застосовані в поезії Ліни Костенко. Хоча вона і народилася вже в 30-их роках минулого століття, але її творам не властиві на той період сучасні слова, які починались із елементів, типу: «радіо» або «ультра». Це і різнить її від інших авторів. Ліна Костенко ніколи не ганялася за модою, і не прагнула бути схожою на інших письменників, поетів. Вона -- це вона.

Пишуться разом складні слова з першою частиною - числівником у родовому відмінку з суфіксами: «-і-», «-а-», «-у-», «-ох-».

Крім того, згідно з правил української мови, але це не притаманне поетичної творчості Ліни Костенко, є і інші суфіксальні утворення складних слів, де перша частина -- це числівник у родовому, де утворення здійснилося суфіксації, наприклад, семирічка.

Ліна Костенко -- це зразок не тільки, як літературного знавця, але і як спеціаліста в галузі українського мовознавства. Вона чітка підборала саме ті слова, незалежно в типу їх класифікації та національного походження (суто українські або слова іншомовного походження), які надавали її витворам більшої яскравості, виразності та специфічності, наприклад, чорнокнижжя або славолюбство.

Повернемося до числівникових складових. Сполучення, до складу яких входить слово половина, пишуться окремо. Трьох з половиною кілометрову відстань. Винятки: трьохсполовинний, четирьохсполовинний. Цю версію словоскладання Ліна Костенко теж не використовує.

Які типи складання властиві саме для цієї творчої людини?

Слова з першим елементом «пів-» пишуться - злито, якщо друга частина починається з приголосної, крім приголосної «-л-». Розглянемо приклади згідно із мовленим написанням Ліни Костенко:

«...А хто від правди ступить

на півметра, -

душа у нього сіра й напівмертва...»

(вірш «Псалом 1»). [64]

Через дефіс пишуться ті слова (з преіксацією «пів-»), де є додавання власних назв.

Злите і дефісне написання складних іменників:

а) Пишуться разом:

1. складні іменники, утворені за допомогою сполучної голосної, наприклад:

«...І жив народ. І звався він шумери.

Все пережив, і війни, й землетрус...»

(вірш «Місто Ур») [64],

2.

3. складноскорочені слова (Ліна Костенко їх не використовує у своїй поезії), наприклад, вуз, завмаг,

4. складні іменники з другою частиною «град-», «місто-», «метр-». Зі складовою «метр-», ми вже бачили у вірші «Псалом 1», а саме: «на півметра». З іншими складовими прикладів у поезії Л.В. Костенко немає,

5. також немає в її поетичній творчості і слів з частиною «-борт-»,

6. складні іменники з першою іменниковою частиною в називному відмінку. Наприклад,

«...У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил...»

(вірш «Місто Ур»)

«...Сидить Сізіф і журиться, біда.

І п'є за нас шампанські водоспади...».

(вірш «Тінь Сізіфа») [64].

Розглянемо словотвірні моделі, які притаманні написанню поетичних творів Ліни Костенко.

2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»

Словотвірна модель «іменник + іменник», як ми вже розглядали у теоретичному аспекті нашої роботи -- це поєднання двох іменникових основ, незалежно від їхнього відмінку, в одне слово, що утворюють одне слово з подвоєним значенням.

Отак, перейдемо до аналізу моделі «іменник + іменник» згідно їхнього використання у віршах Ліни Костенко.

«...У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил...»

(вірш «Місто Ур») [64]

«...І тільки ми, подряпані Сізіфи,

тябричим вгору камінь-рюкзаки...»

(вірш «Тінь Сізіфа») [64].

Ми навели приклади, де словоскладання утворилося за однією словотвірною моделлю, але в них різний засіб написання, а саме:

– перший приклад, де ми бачимо одне злитне слово з двох іменникових коренів: «небо-» та «схил-». Їхнє утворення відбулося без поєднальної голосної або суфіксації, префіксації та інше. Отримана складна форма «небосхил» відповідає на питання «що?», а це означає, що наведене слово -- це також іменник в називному відмінку;

– другий приклад демонструє нам походження цілої складної конструкції, яка створилася при дефісному поєднанні. Як і в першому варіанті словоскладання, має в собі два корені, але ці корені -- самостійні слова, які можуть фігурувати окремо, та якщо поміняти їх місцями, наприклад, «рюкзаки-камінь», зміст та значення вислову не зміниться, лише змінним будуть порядок розташування обох іменників та їхня яскравість звучання. Той варіант порядку постановлення іменників, має таке стилістичне значення: іменник, що -- є першою частиною складного слова, пояснює значення другого іменника, тобто «камінь» показує важкість рюкзаків. Якби, це слово було утворено зі зміненою схемою, де «камінь» стоїть після «рюкзаки», то надання характеристики теж змінилося у порядковому відношенні, тобто, другий іменник пояснював якість першого.

Ліна Костенко неодноразово використовувала складні слова словотвірної моделі «іменник + іменник», де поєднання основ здійснювалося за допомогою дефісу, наприклад:

«...Вигинаються пензлі-хорти...»

(вірш «Ван-Гог»),

«...Долі-ворожки, тасуючи дні...»,

(вірш «Доля») [64],

«...Були б у нього кремінь-ноженята...»,

(вірш «Скіфська баба»),

«...Лілові хмари іван-чаю...»

(вірш «Тінь Сізіфа») [64].

В наведених прикладах хотілося б відокремити уривок із віршу «Доля», де не зважаючи на те, що словоскладання утворене завдяки іменникових слів, другий іменник вказує, які саме «долі», тобто іменник «ворожки» виконує функцію прикметника, не дивлячись на те, що воно форму іменника і відповідає на питання «що?»

Ту ж саму функцію виконує і перший іменник по відношенню до другого в наступному прикладі: «кремінь-ноженятя». Що ми цим хотіли сказати? «Кремінь» вказує на важкість, яка охоплює ноги, тобто важко йти, ноги втяжеліли.

Ліна Костенко в своїй поетичній творчості використовує специфічну форму висловлювання, яка притаманна лише їй. Кожне її складне слово та його постановка має певний авторський «фокус» для надання певного психологічного ефекту із своєрідною літературною конструкцією.

2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»

У попередній словотворчій моделі на прикладах, взятих із віршів Ліни Костенко, ми бачили, як іменник замінював у змістовому значенні прикметник. Зараз ми розглянемо, які функції виконує, безпосередньо, прикметник.

Крім того, хотілося б пояснити: чому саме ми використали цю словотвірну модель. Індивідуальний літературний стиль Ліни Костенко, де при утворенні складних слів, перевагу авторка не віддає перевагу цієї моделі, бо їй властиве протилежне словотвірне зображення: «прикметник + іменник», і приклад із обраною нами моделі «іменник + прикметник» лише один.

Роздивимося приклад:

«...Він божевільний, кажуть.

Божевільний!..»

(вірш «Ван-гог»). [62]

Ця словотвірна модель містить в собі дві основи («боже-» та «-вільний»), яку Ліна Костенко характеризує з двох змістових боків:

1. «божевільний» - у значенні «навіжений», тобто той, хто з'їхав з розуму,

2. «божевільний» - у значенні вільної від буденних проблем людини, що далі дослівно і пояснює авторка:

«...Боже - вільний...

Боже, я -- вільний!..».

Аналізуючи цей приклад, ми бачимо, що сам процес утворення не забезпечується за допомогою поєднуючої голосної «-е-» або «-о-».

Згідно з морфемної точки зору, утворення складного слово відбулося без суфіксальних і префіксальних методів поєднання, але містить двокореневу основу, яку складають так частини «боже-» та «-вільний».

Стосовно цього прикладу, авторка надає наголосу на релігійну ознаку, тобто, Ліна Костенко підкреслює значення віри у душі людини, що людина навіть ненабожна, в скруті або щасливі моменти згадує чи звертається до бога («Боже, я -- вільний!»). Хоча, якщо пригадати історію, ми знаємо, як суспільство того часу ставилося до релігії. Була «політична» релігія, де навіть існувала заборона охрестення дитини. Якщо до «верхівок» доходила звістка про належність та охопленність релігійність члена партії його виключали.

2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»

Спочатку наведемо приклади, а потім проаналізуємо їх:

«...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків»),

«...На добраніч, Свободо моя!»

(«Ван-Гог»). [62]

Отже, роздивимося:

– «чорнокнижжя» - створено з двох частин: прикметника скороченої форми - «чорний» та іменника «книга».

Згідно із правилами поетичного написання Ліни Костенко, де семантика, стилістика, навіть наголос, відображають суть мовного значення, який передає читачеві певний настрій. Тобто з літературного погляду на правопис складний слів, «чорнокнижжя» має готичний зміст, який протирічить соціальним поглядам того часу. Крім того, Л.В. Костенко підкреслює магію ночі, яка одночасно лякаючи та заворожує. Ніч легко розпізнати, але її антихристиянські (у нашому випадку, «чорнокнижні») мотиви робить її непередбачуваною. З боку українського мовознавства складне слово «чорнокнижжя» не має префіксального, суфіксального та дефісного поєднання, але утворюється за допомогою голосної «-о-», яка закінчує першу частину слова. Наголос ставиться на передостанній склад слова, що надає виразності звучанню.

Чому ми обрали для розгляду саме цей приклад?

По-перше, його можна розглядати з різних боків (літературного, лінгвістичного) і знаходити безліч елементів, які вказують на його особливість, а саме: виразність мовлення; поєднання двох лексемних форм, де перша характеризує другу, літературну специфічність, авторський мотив і засіб вираження релігійних поглядів і так далі.

По-друге, ми цей приклад вже розглядали, але не як, словотвірну модель «прикметник + іменник», а іншими методами, які входять в склад класифікації принципів словоскладання. Тобто, ми хотіли показати бачення одного і того ж складного слова з різних боків словоскладання.

Перейдемо до другого прикладу, де Ліна Костенко теж підкреслює характеристику ночі.

– «добраніч» - в порівнянні із першим прикладом, вже видна не тільки фонемна відмінність, але і поєднальне утворення, тобто, в цьому разі складання слова відбувається без поєднальної голосної. Саме слово не містить скорочень, а саме обидві частини відображені в повній формі «добра-» та «-ніч», які можуть існувати самостійно. Стосовно наголосу, на цей раз основний наголос займає другий склад першої частини слова - «добрбніч». Як і при аналізі першого прикладу, тут немає префіксальних, суфіксальних та дефісних поєднань.

2.2 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження

«...Для кожної людини...

У певному контексті...»

(вірш «Гротеск») [64]

«...Що в антисвіті є антизірки,

Що у народах є антинароди,

Що у століттях є антивіки...»

(вірш «Не знав, не знав звіздар гостробородий...»)

«...Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет...»

(вірш «Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім»)

Ми навмисно взяли для прикладу зовсім різнотипні складні слова, щоб показати різні способи утворення складних слів іншомовного походження, а саме:

– «контексті» - утворено за допомогою префіксу «конт-», що має іншомовне походження. Основний наголос має першій склад другої частини слова «контйксті». З іншого боку «контекст» в перекладі з латинської означає -- з'вязок або поєднання, котре в український мові відоме, як уривок тексту, тобто префікальне додавання вкорочує значення «тексту». В розумовому сенсі можна цей приклад охарактеризувати, як «читати між строк»;

– префікс іншомовного походження «анти-», що надає протилежного значення слову, тобто, його функцію можна порівняти з українським прийменником «не-» або «ні-», наприклад, «ні зірки», «не народи» і тому подібне. Ще префікс «анти-» за змістом схожий на українське «проти-», а саме «проти народу», «проти світу» і подібне.

«Антисвмті», «антизірки», «антинароди», «антивіки» - виділили основні наголоси в наведених словах, де помітно, що, чим далі стоїть основний наголос, тим сильніший його вимовний вираз.

В літературному значенні ці складні слова Ліна Костенко використовує, як засіб підкреслення українських «не» та «проти», причому у поєднаному сенсі, тобто, на прикладі «антинароди», авторка хоче сказати, що люди -- самі не люди і не дають іншим бути людьми. Теж саме стосується і інших слів із префіксом «анти-»;

– «тет-а-тет» - українською мовою, якщо перефразувати, то буде май же так «обличчям до обличчя» або «віч-на-віч». Це слово запозичене із французької мови En tкte а tкte. Так, Ліна Костенко могла замінити його на «віч-на-віч», але це б вийшло за межі правил стосовно рими, чого письменниця не могла припустити. Крім того, застосування слів іншомовного походження додають тексту своєрідного шарму, екзотичності.

З природу принципів словоскладання, «тет-а-тет» має подвійне дефісне поєднання (тобто складання слова відбулося за допомогою додавання двох дефісів), яке закріплює голосна «-а-», яка з боку української інтерпретації виконує функцію «-на-» - «віч-на-віч».

А саме цікаве, що тут -- два основних наголоси, які припадають на першу частину слова та на останню: «тйт-а-тйт».

В першому розділі ми розглядали модель: «іменник + «а» + іменник». В даному випадку ця модель створення складних слів дуже актуальна.

Ми розглянули всього три приклади складних слів іншомовного походження, але не кількість в даному випадку головне, а різність значень, морфологічних принципів, використання наголосів, поєднальних засобів та інше -- виділяючи ознаки цих слів.

Ліна Костенко показує різні засоби та походження утворення складних слів, які можуть мати, як однакові, так і різні змістові значення. Тільки вона могла поєднати непоєднанні речі, і додати їм своєрідного специфічного лінгвістичного та літературного вигляду. А саме цікаве, що «костенівській фокус», не являє собою безглуздий вислів, а навпаки, додає психологічного впливу на читача та філософського роздуму.

Кожне складне слово іншомовного походження в поетичній творчості Ліни Костенко має різну природу та ознаковість. Її експериментаторський метод вжитку складних слів в художніх нарисах формує зовсім новий стиль написання українскьих слів та новий метод побудови літературного тексту. І все це виконується, здавалось би, простим словоскладанням.

«І тільки гриви…курява…і свист…

Лунких копит оддаленілий цокіт…

і ми... і степ... і жовтий падолист...

І цих дворів передвечірній клопіт…»

Ліна Костенко

Висновок до другого розділу хотілося б розпочати з кількох слів про видатного літературного діяча та лінгвіста Ліни Василівни Костенко, яка народилася 19 березня 1930 року.

Ліна Костенко давно стала легендою української літератури. Вийшла з плеяди «шістдесятників», народжених хрущовської відлигою. Її перу належить кілька прекрасних збірок поезії, два історичних романи у віршах. Вона не тільки майстер слова і поетичних образів - ще з радянських часів вважається, що Ліна Костенко є одним зі стійких носіїв української національної ідеї. Наші інтелігенти охрестили пані Ліну «совістю нації», ставлячи її в один ряд з класиками української літератури, особливо часто порівнюючи з Лесею Українкою. Тому до її слів вони будуть прислухатися, як до висловам пророка.

Наскрізна ідея твору - Україна втратить незалежність, якщо ми нічого не зробимо. Пані Костенко барвисто описує розкладання суспільства на рубежі тисячоліть. Віроломство політиків, продажність чиновників, тупість багатих нуворишів, гниль «середніх верств» і безпорадність звичайних громадян. Пасивність не тільки інтелігенції, а й усіх, хоча інтелігенція незримо виступає у неї головною рушійною силою. Звідкись прийшов новий господар життя - Ринок, який, бачте, нічим не краще «совка». Немає цензури, але вона і не потрібна: можеш говорити що хочеш, тебе все одно ніхто не буде слухати. Щоб слухали - потрібні телеканали і багатотиражки, а вони все в руках у приватних господарів. В ефір потрапить тільки те, що не суперечить їх інтересам чи інтересам влади.

Ліна Костенко - одна з небагатьох, кого проголосили генієм за життя. Звичайно, було б логічніше, та й набагато простіше цим статусом скористатися, відшкодувати собі хоча б частково моральну шкоду, завдану за роки недрукування радянським режимом. Володіючи таким потужним авторитетом, можна було також зайняти позицію скривджених і ображених: закидати кривдників пасквілями, об'єднати навколо свого імені мстиві багнети шанувальників і колег. Але Ліна Василівна обрала самий несподіваний і мудрий шлях - вона пішла в тінь, а за її словами, «в духовну еміграцію». Вже кілька років Костенко не з'являється на екранах, що не відвідує публічних заходів, не спілкується з журналістами і не перевидає своїх книг.

Починається другий розділ «Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко» із класифікації складних слів за характером твірної основи, де ми проаналізували різні типи словоскладання, в яких:

– Ліна Костенко використовує принцип префіксації у створенні складних слів за допомогою префіксів «перед-», «пере-», «при-», «про-»;

– значення префіксів, які надають протележне значення слова, включно, префіксів іншомовного походження «анти-» зігдно із наведеними прикладами поетичної творчості Ліни Костенко;

– засоби зрощення, котрі використовує Ліна Костенко, як ознаку слівності (словоєдності), що виражається тільки писемне;

– «наявність єдиного основного наголосу» та «фразеологічний характер семантики цілого» у віршах Ліни Костенко, де значиться, що ознака єдиного основного наголосу не може бути вирізнювальною тому, що такий існуючий і в складовій словосполучень, в котрих одна із самостійних частин має додатковий наголос, а не основний; що ж до «фразеологічного характеру семантики цілого» - то таке трактування в більшому ступені видає бажане, ніж реальне, потім що й належне словосполучення володіє ідентичною семантикою, семантичне нарощення не чиниться;

– «невласне словоскладання», яке притаманне засобам висловлювання Ліни Костенко у своїй поетичній творчості (на відміну від «власного словоскладання»), що виникає шляхом поєднання слів, які вживаються як одна синтагма.

Далі у наступних підрозділах цього ж розділу, аналізували принципи та моделі словотворення, які властиві або взагалі відсутні в творчості Ліни Костенко.

При описі кожного типу складних слів ми зазначили семантичні групи, наприклад, складні слова зі значенням діючої особи («напівмертва», «божевільний»), дії («славолюбство»), результату дії («стрімголова»), зі значенням абстрактних понять і подібне. Отже, клас слів зі значенням особи може у віршах Л.В. Костенко, як того і потребує українське мовознавство, поділене на групи із значенням певних ознак особи або предмету.

Крім того, ми зазначаємо, що аналіз цієї частини проводився такими методами:

– дедуктивним - видом умовиводу від загального до приватного, тобто, з маси обраних нами прикладів ми створили узагальнений висновок про всю сукупність зазначених прикладів,

– метод класифікації, тобто, ми поділили усі досліджувані предмети на окремі групи відповідно із мовними, письмовими ознаками та правилами наголосу, модельних форм утворення і подібне.

І ці методи мають важливе значення, бо завдяки їм, нам вдалося зробити концептуальну послідовність утворення складних слів та їхнє використання у поетичній творчості Ліни Костенко. Адже, згідно її тлумаченням, які виражені навіть у художньому мистецтві авторки, послідовність і дотримання термінологічних мовних правил -- це гарантований прорив до точного висловлювання своєї ж ідеї у тому вигляді, в якому вона гідна мати пряме відношення до української граматики.

Наприклад, завдяки дедуктивному методи, ми дійшли висновку, що Ліна Костенко, не зважаючи на те, що чітко слідує правилам мовознавства, вона має свій власний стиль створення складних слів.

А щодо методу класифікації, то ми упорядкували ти принципи, які притаманні Ліні Василівні Костенко в її поезії, а саме:

– принцип надання специфічності та виразності за допомогою утворення складних слів,

– принцип дотримання рими та ритму тим же самим методом,

– принцип виділення своєї індивідуальності завдяки аналогічним засобам,

– принцип впливу на читача при за діянні метафор, синекдох та метонімій.

Також слід підсумувати той факт, де зазначено, що кожна модель словоскладання -- це ціла група ознак, які не завжди мають відношення до одного плану відтвору з особливостями інших видів складних слів. Крім того, найбільш визначальна ознака однієї моделі словоскладання не завжди співвідносяться з визначальною характеристикою складних слів іншої категорії.

Загальним висновком до цього розділу можна віднести таке:

– які б засоби або моделі словотворення складних слів у своєї поетичної творчості не використовувала б Ліна Костенко, вони всі мають лише її вираз та змістове значення, незалежно від їх граматичної або синтаксичної значимості. Її індивідуальний стиль підкреслюється власним словоскладанням (наприклад, долі-ворожки),

– задум, який містять в собі складні слова, що належать до віршів Ліни Костенко, мають в собі психологічно-принципові і, навіть, психологічно-нав'язувальні принципи та засоби бачення світу; філософські тлумачення їхнього значення, які володіють двозначними концепціями (наприклад, божевільний -- психічно хвора людина та -- вільна людина -- боже я вільний); метафорні особливості при поєднанні двох основ (камінь-рюкзаки) і так далі.

Щодо самої творчості Ліни Костенко, то читаючи її поезію, видно, що вона справді грамотний мовознавець та сильний стиліст щодо українського мовознавства, специфічний літературний творець, аналітик та винахідник складних слів -- що підкреслює всю міць справжньої любові до рідної мови.

Та найголовніше: відповідальність, яку взяла на себе Ліна Костенко, створюючи власні методи складання слів, виправдала всю могутність її «слова», та новаторство поєднальних методів, наприклад, кремінь-ноженята, де не тільки присутнє додавання двох основ, але і суфіксальне та кінцеве змінення, що додає більшої гіперболізації значення стомленості ніг, які вже зовсім знесилені.

Все вищесказане доводить, що саме її методи словоскладання мають особливе значення, в українській літературі та мовознавстві.

І завершимо підсумок цієї глави коротеньким віршем Ліни Костенко, в якому присутні складні слова:

Чатує вітер на останнє листя

старого дуба, що своїм корінням

тримає схили урвища…

А знизу,

по глинищах,

по збляклих травах

вповзає дим циганського багаття

і чутно -- перегукуються люди

за сірою гіркою пеленою.

Строката хустка -- жовте і багряне --

з плечей лісів упала їм під ноги.

І вся природа схожа на циганку --

вродливу,

темнооку,

напівголу,

в червоному намисті з горобини,

з горіховими бубнами в руках…

Висновок

Ми довели актуальність теми, завдяки поставленої мети, яка містить в собі досконалий аналіз словотвірної структури складних слів у творах Ліни Костенко, а також за допомогою встановлених завдань:

- проаналізували складні слова у мовознавстві;

- визначили композити та юкстапозити;

- дослідили словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;

- зробили класифікацію композитів;

- провели класифікацію складних слів за характером твірної основи в творах Ліни Костенко;

- показали закономірності побудови складних слів власне українського походження в творах Л. Костенко;

- проаналізували словотвірні моделі «іменник+іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» в творах Л. Костенко;

– продемонстрували закономірності побудови складних слів іншомовного походження.

Реалізовуючи детальний аналіз існуючих поглядів стосовно утворення складного слова, ми вважаємо, що складне слово не бажано вивчати як звичайну конструкцію із кількох слів. Нам здається, на основі виявлених фактів, що саме смисловий зміст який ємніший, ніж конкретика окремих частин. При такому висновку ми робили аналіз самостійних основних ознак складного слова, які ніяким засобом не стверджуються прикладами зрощень, а більшістю змістових місткостей цілого, ніж відокремлених його елементів.

Також ми виявили, що саме словотворчі прийоми (інтерфікс, суфікс, конфікс) у таких та подібних словах приймає форму формальної єдності слів (частин), котрі складають твірне словосполучення. Проте, відсутність таких усуває формальну поєднаність, а значить відокремлює труднощі у написанні в першому та у другому випадку.

Тобто, ми хочемо сказати, що аналізовані тлумачення твердять, що процес зрощення не притаманний словотвірної номінації та посідає статус діахронного.

Також, щоб здійснити план виконання роботи, тобто довести актуальність нашого дослідження, ми використовували конкретні методи дослідження, які було поділено на два етапи, тобто, для першого розділу -- одні, для другого -- інші. В першій частини ми використовували описовий та аналітичний метод, а саме:

- в першому підрозділі першого розділу ми аналізували та характеризували складні слова у мовознавстві. Тобто тут ми розглядали на основі дослідницьких робот як, створюються складні слова взагалі. Саме тут ми розглядали префіксальні, суфіксальні та інші додавання, які використовуються для складання слів;

- в підрозділі 1.2 ми теж використовували описовий метод для визначення композитів і юкстапозитів, тобто ми розкрили суть їхнього значення, впливу на формування складних слів. Тут ми також користувалися працями лінгвістичних дослідників;

– наступний підрозділ присвячено словоскладанню та основоскладанню в мовних терміносистемах. Тут, як і в останньому підрозділі цього ж розділу, де ми зробили класифікацію композитів, ми велике значення надали термінології та висловлюванням лінгвістів. Ми порівняли припущення одних дослідників з іншими для того, щоб побачити думку кожного, тим самим, зробити власний об'єктивний висновок. Отже, тут метод аналізу - описово-аналітичний.

Слід додати, що проаналізувавши у складі досліджуваної терміносистеми перевага серед складних слів є у субстантивних композитах з підрядним зв'язком із складовими. Вони володіють найбільшим обсягом інформації, тому часто носять в собі складну семантичну основу.

Також по відношенню до цього ж питання, ми з'ясували, що властивим для детермінативних субстантивних композитів - це утворення процесів з тією самою частиною чи модифікуючим термінологічним компонентом, який вказує на релевантність та вагому змістову об'єднаність означальної моделі. Лінгвістична література, як нами було зазначено при розгляді терміносистем, найчастіше вивчають зразки слів з однаковою другою конституантою.

Тут же ми виділили і проаналізували, і правила, що включають в себе семантичні відношення між основами двоскладних детермінативних субстантивних композитів у терміносистемі програмування, комп'ютерних мереж та захисту інформації. В результаті нашого дослідження стосовно терміноодиниць розглянутої терміносистеми, яка має пряме відношення до комп'ютерної техніки методом перетворення детермінативних субстантивних композитів в еквівалентні синтаксичні категорії приплюсовуємо до ряду семантичних стосунків між означальним елементом та різноманітними основними.

Ми проаналізували цілу групу слів стосовно терміносистем:

– перший компонент -- модифікуючий, котрий репрезентовано різними частинами мови,

– другий компонент підвладнює семантику та семантичний зміст всієї терміноодиниці.

Зокрема, слід зазначити, що значимість побудови та семантики композитів розгортається в процесі синтаксичного поєднання кожного компоненту мови, лексичного поєднання слів.

Стосовно другого розділу, ми, використовуючи на теоретичні поняття, аналізували та робили словотвірний аналіз складних слів із поетичної творчості Ліни Костенко, а саме:

– було зроблено класифікацію складних слів за характером твірної основи,

– встановили закономірності побудови складних слів власне українського походження, які притаманні саме Ліни Костенко, де розглядались словотвірні моделі: «іменник + іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» та словотворення іншомовного походження. мовознавство композит словоскладання костенко

Як ми це робили? Згідно формулам словотвірних принципів та моделей, ми дослідували властивості кожного складного слова, які були застосовані в якості прикладів. Сюди ж входили: визначення походження (іншомовне або українське), власний чи не власний вид словоскладання, існування або відсутність поєднальних частин (префіксів, суфіксів, дефісів, голосних), розташування та кількість основних наголосів та багато іншого.

Інший етап нашого аналізу складних слів, які заподіяні у віршах Л.В. Костенко -- це класифікація за ступенем неподільності компонентів, тим не менш, може бути використана в роботі, що вивчає життя складних слів у мові, зокрема тенденцію різних типів композитів до опрощення.

Така класифікація важлива в роботі, бо ставить своєю метою показати порівняльне поширення складних слів у різних семантико - стилістичних етапах лексики мови. Семантична класифікація може бути також вдало використана при аналізі структурно-однотипних класів складних слів. Вона з'ясовує семантичний простір кожної моделі словоскладання, її значення в загальній системі словотворення української мови.

Необхідно обмовитися, в тім, що такий засіб розподілу, припустимо для складних слів синтаксичного способу утворення -- зрощень, наприклад, «антисвіти», «антинароди», «одноокість» (усі наведені приклади запозичені із віршів Ліни Костенко). Водночас правильніше ставити питання про класифікацію складних слів згідно типам словосполучень, шляхом зрощення яких вони утворилися. Тому ми на протязі виконання всієї роботи одне і те слово розглядали багато разів для виявлення чіткого зображення складеного типу.

Деякі автори, як ми дійшли умовиводу, класифікуючи складні слова з відносин між їх кореневими або префіксальними основами, розглядають їх як вузько - семантичні, занадто приватні. І, як нам здалося, такий вузький діапазон бачення засобів утворення слів заважає їм іноді побачити більш загальні критерії у взаємовідносини між компонентами складного слова. У чому ми погодилися із Суітом.

Класифікація, яка сформована на відокремленні подібного роду приватних зв'язків між частинами складного слова, у принципі, спирається за позамовні межі, а саме, як ми визначили у теоретичній частині та у першому підрозділі першої частини, що на зв'язок між відповідними предметами в житті, і не враховується те узагальнення, яке описує відокремленні категорії словоскладання.

При наведенні характеристики для кожного типу складних слів виділяються конкретні семантичні групи, наприклад, складні слова зі значенням діючої особи, дії, результату дії, зі значенням абстрактних понять і так далі. У результаті необхідності можуть бути відокремлені і більш деталізовані категорії. Семантична класифікація одноструктурних слів цілком закономірна, як ми виявили завдяки дедуктивному методу та методу класифікації при дослідженні використаних Ліною Костенко складних слів в її поетичній творчості.

Дедуктивний метод аналізу нам допоміг відтворити на базі наданих фактів певну категорію складних слів схожими та різними за їхними семантичними та лексичними ознаками та методами додавання тих або інших поєднальних компонентів (префікс, суфікс, постсуфікс). При цьому було побудовано нову форму витлумачення концепції словотвору у поезії Ліни Костенко. Ми вважаємо, і крім того зазначаємо наведеними фактами в нашій роботі, що її метод використання складних слів має багатозначні змісти та невластиві для того часу трактування певних принципів, як з погляду українського мовознавства, та і з точки зору української літератури. Вона забігала занадто вперед, і навіть, складається враження, що Л.В. Костенко заздалегідь знала вже теперішні принципи вислову. Вона писала, як людина, котра живе вже в ХХІ столітті. І таке враження стосується як лінгвістичної її побудови так і художньої.

Ідеалізуючи наші методи аналізу, необхідно підкреслити, що ми брали до уваги сучасні трактати та роботи минулого століття для того, щоб створити об'єктивне бачення складних слів у творчості Ліни Костенко. Де було помітно відображення різних складних слів з різних боків.

Ми з самого початку аналізу і на протязі всього виконання роботи намагалися відокремити теоретичні правила словоскладання, які були висунуті тим або іншим автором від їхнього практичного вжитку у реченнях. Чому?

– по-перше, обмеження, які становлює правило, не дають до кінця висловити свою точку зору. Припустимо, якщо людину переповнюють емоції різного походження (горе, біль, радість, щастя, кохання, ненависть, жаль та подібне), їй не вистачає слів для передання своїх почуттів, особливо, якщо людина має відношення до літератури. Наприклад, якщо хтось зробив кому-то дуже боляче так, що хочеться сказати: терпіти-ненавиджу, але така модель із двох дієслівних слів не притаманна українському мовознавству. Згідно з правилами словоскладання можна висловити ці ж емоції таким чином: нестерпність або антипатія,

– по-друге, виникає питання: хто встановлює правила? Вірно, люди, які самі роблять свої висновки, аналізуючи роботи інших авторів.

Ліна Костенко дотримувалася техніки правопису, але обійшла правила стосовно злиття слів, наприклад, поєднала слова в одне, які, в принципі, не поєднуванні в українському мовознавстві (кремінь-ноженята), що було розглянуто в другій частині нашої роботи та в висновку до цього ж розділу.

Ми ризикнули, провівши цей експеримент (тобто зробили свій висновок та дотримувалися його на протязі усієї роботи), але ми не відштовхували тлумачення інших дослідників, навпаки, ми ретельно перевіряли та випробували кожний запропонований ними варіант аналізу, створення, значення складних слів у тому або в іншому ракурсі.

За власними дослідженнями та висновками видно, як особливо звужують можливість висловлювання та принцип написання слів правила, якими користувалися до 50-х років ХХ століття, наприклад, правила переносу складних слів, що ми аналізували ще в першому розділі нашої роботи. Це правило в обов'язковому порядку потребувало знання частин слова, а саме: префіксу, кореня, суфіксу, постсуфіксу. Чому це було так важливе саме по відношенню до правилу переносу складних слів? Правила зазначали, що розривати будь-яку частину слова неможна, тобто:

– вірний засіб переносу: пере -- будо -- ва -- ний,

– не вірний метод переносу: пер -- ебуд -- ов -- аний.

Саме тому, навчання в комуністичні часи вимагало знання цих правил. Сучасні правила спростовують та полегшують ці вимоги.

В якості підсумка, слід сказати, що вся робота, в основі якої, перш за все, лежить виявлення правил стосовно утворення складних слів, має важливе лінгвістичне значення, бо вона ретельно показує послідовний (або поетапний) процес формування складного слова.

Крім того, слід зауважити, що розглянуті теоретичні вказівки було використано і в практичній роботі, хоча деякі фрагменти із теорії не властиві стилю написання літературних текстів Ліни Костенко. У разі відсутності того або іншого методу утворення складного слова (наприклад, префікс -- авіа-), ми це зазначали. І більш того, пояснювали причину відсутності того або іншого принципу (наприклад, префікс -- авіа- не підходить за сенсом щодо змісту вірша). Якщо говорити про використані елементи словоскладання, то ми на одному прикладі проводили декілька методів аналізу, щоб показати з різних боків значення самого слова та його складання.

Головна мета, яка, звісно, була доведена за допомогою мети і завдань, включила в себе і ще один головний момент аналізу. А саме, ми хотіли не тільки продемонструвати сухі факти по відношенню до словоскладання, а і значення слова в тій формі, яку використовує автор. Тобто ми хотіли показати не лише лінгвістичну важливість, а і:

– літературний вираз,

– психологічний вплив,

– філософський вигляд,

– авторську ідею.

Нащо ми це зробили? Зрозуміло, що з точки зору мовознавства, це не має великого значення. Але для поезії кожне слово -- це художній образ, від якого залежить читацький рейтинг. І згідно з проведеного аналізу, де явно помітні авторські вдалі вчинки, вірші Ліни Костенко здобули величезну популярність, завдяки якій, її ім'я будуть згадувати ще багато поколінь.