Лінгвопрагматичні особливості емотивності художнього тексту

Загальновідомо, що особливу роль у створенні художнього тексту відіграє авторський стиль як стійка спільність образної системи та засобів вираження, який характеризує своєрідність манери письма автора. У свою чергу, авторський стиль також є виявом більш загальних раціональних і емоційних переваг письменника як особистості, вираженням авторської домінанти. При цьому сюжетне та вербальне розгортання задумки здійснюється відповідно до певних правил, які співвідносяться з психічною домінантою автора, втіленою в тексті.

Дослідник К.І. Ізард включає до мотиваційної системи людини 10 фундаментальних емоцій: зацікавленість, радість, любов, горе, гнів, відразу, зневагу, страх, сором, провину [27, с. 55].Наведену вище класифікацію К.І.Ізарда ми застосували до досліджуваних іспанськомовних текстів художніх творів К.Р.Сафона, і виокремили серед них головні: позтивні (кохання, радість), негативні (горе, гнів, страх, огида).

Наприклад:

Aprovechando estos raros y beligerantes momentos de intimidad, Sophie intentaba congraciarse con йl susurrando palabras de amor, dedicando caricias expertas. (p 117)

No deseo nada mбs en el mundo que seas feliz, Juliбn, que todo a lo que aspiras se haga realidad y que, aunque me olvides con el tiempo, algъn dнa llegues a comprender lo mucho que te quise.(p 131)

--Juliбn no quiere a esa mujer, Nuria --me dijo, creyendo que aquйlla era la causa de mi aflicciуn.(p 428)

Mбs tarde, caнda la noche, nuestros labios se encontraron y al amparo de aquella oscuridad urgente nos desprendimos de aquellas ropas que olнan a miedo y a muerte. (p 443)

Таким чином, на перший план у досліджуваних іспанськомовних текстах художніх творів висунуто емотивні теми з яскравим негативним забарвленням, які стають одними з рушійних сил сюжету, що, у свою чергу, емоційно впливає на адресата. Емотивність тексту художнього твору втілює одну із сторін вписаної в художній текст програми його інтерпретації.

Висновки до першого розділу

Отже, досліджуваному тексту художнього твору К.Р.Сафона притаманні риси, що й для інших сучасних художніх творів, а саме, переважання розповіді над іншими композіцийно-мовленнєвими формами, динамічне розгортання сюжету, стислість, виключність ситуації. Для твору “Тінь вітру” властиві й особливі риси, а саме, містицизм, наявністю в сюжетній схемі елементів тіні, драматична спрямованість, не чітко окреслена фабула, велика кількість персонажів, що дозволяє визначити специфічність їхніх лінгвостилістичних характеристик у реалізації текстових категорій таких як художній хронотоп і антропоцентричність.

Здатність тексту хвилювати, впливати, спонукати до переживання змісту завжди визнавалися як його іманентна властивість. У мові категорія емоційності трансформується в категорію емотивності, яка відображає систему емоційних характеристик мовної особистості (її емоційні стани й ставлення до оточення та довкілля) і робить можливим існування емоційної комунікації. Емотивність часто ототожнюють з оцінкою, розглядають у складі одного з планів тексту. Під емотивністю в цій роботі розуміємо підкатегорію інформативності, яка виявляється в емоційному зарядженні модулів дискурсу та компонентів тексту.

На наш погляд, необхідно виділити особливу рису художньої комунікації - індивідуальне сприйняття адресатом тексту художнього твору. Емотивність художньої комунікації є специфічною: вона відображає не реальне емоційне хвилювання, а емоційний план естетичного сприйняття до дійсності - естетичне почуття. В основі естетичного сприйняття до дійсності лежить принцип всепроникнення. Тобто, художні емоції належать світу так званої проективної реальності почуттів і являють собою результат трансформації емоцій із життєвих хвилювань у нову естетичну якість.

Оскільки художні твори є елементами особливої комунікативної діяльності, якою виступає мистецтво, в процесі їх сприйняття й когніції відбувається часткове або повне переосмислення таких творів із віднесенням структурних елементів до розряду знакових (семантичних). На відміну від художньої літератури, яка є теж надбудовою над мовою первинною завдяки своїй особливій знаковій сутності й естетико-художній функції, переосмислення в якій відбувається на основі природної мови та її елементів, елементи мови мистецтва складаються не зі слів та речень, а з іконічних образів та знаків.

Характерними рисами хронотопу досліджуваного художнього твору є включення реального з його об'єктивним описом дійсності і художнього з вплітанням у сюжет сюрреального світу, що додає більшої емотивності всьому тексту взагалі. Слід мати на увазі, що в аналізі лінгвопрагматичного аспекту категорії емотивності іспанськомовних текстів художніх творів необхідно враховувати той факт, що опис подій і вчинків героїв творів подано крізь авторську призму, яка, у свою чергу, несе в собі національні, культурні, соціальні, авторські особливості. Базуючись на гіпотетико-дедуктивному методі, що використовують у дослідженні проблеми розуміння в контексті лінгвістики тексту та лінгвістики емоцій, нам вдалося з'ясувати ряд важливих моментів.

Автор не може залишатися осторонь від написаного ним тексту, тому всі авторські емоції, його ставлення до створених ним же героїв наповнюють полотно твору; він виражає в більшій чи меншій мірі своє ставлення до вчинків персонажів. Виходячи з цих фактів, можемо виділити первинний і вторинний комунікативні плани. І якщо учасниками первинного комунікативнго плану є автор і адресат, як уже ми з'ясували вище, то учасниками вторинного комунікативного плану можна визначити саме героїв художнього твору.

Системоутворювальною ознакою тексту як продукту спілкування є інтерпретованість. Інтерпретація тексту знаходиться на стику стилістики та лінгвістики тексту, її можна визначити як опанування ідейно-естетичної, змістової та емоційної інформації тексту художнього твору, яке здійснюється шляхом відтворення авторського задуму й пізнання дійсності. Інтерпретування тексту художнього твору залежить від компетенції адресата, проте існують стандартні ситуації та стереотипні настанови, на тлі яких виділяються відхилення від запропонованого тексту.

У контексті нашого дослідження під інтерпретацією ми розуміємо обробку тексту твору багатьма творчими засобами, а іспанськомовні тексти художніх творів розглядати як предмет, що передбачає нескінченну кількість інтерпретацій. Ураховуючи динамічну сутність тексту, у роботі спираємося на розуміння іспанськомовних текстів художніх творів як конкретний вияв цієї сутності, як продукт текстової діяльності - письмовий твір, у якому зафіксовані у знаковій формі й оброблені відповідно до стилістичних норм динамічна інформація про фрагмент світу, лінгвокультурні особливості іспанськомовного простору й авторські інтенції.

Інтерпретація текстів художніх творів Ї творчий процес передачі художнього змісту різноманітними засобами або “сигналами” тексту. У якості “сигналів” виступають емотивне значення, емотивна конотація і емотивний потенціал слова. Їхня роль зумовлена наявністю в тексті категорії емотивності, за допомогою якої емоційні хвилювання суб'єкта творчості об'єктивуються в іспанськомовному художньому тексті й викликають певні емоційні хвилювання з боку суб'єкта інтерпретації. Розпредметнювальна діяльність забезпечує виникнення емоційних переживань суб'єкта інтерпретації.

Зміст досліджуваних текстів художніх творів повинен бути обов'язково співвіднесений із життєвим досвідом адресата, який реагує на них і інтелектуально, і емоційно, таким чином інтерпретуючи текст.

Сполучення змістовно-фактуальної та змістовно-підтекстової інформації відтворює комунікативні наміри автора й виступає як складова частина формування емоційного ставлення адресата до персонажа і до тексту художнього твору взагалі. Як свідчить текстовий матеріал, К.Р.Сафон ніколи прямо не виражає свого ставлення до своїх героїв і зображуваних подій, для досліджуваних іспанськомовних текстів художніх творів характерним є сполучення змістовно-фактуальної і змістовно-підтекстової інформації.



Розділ ІІ. Особливості засобів мовної репрезентації емотивності в текстах художніх творів К.Р. Сафона

2.1 Емотивність як прагматична складова тексту художнього твору К.Р. Сафона

Прагматична спрямованість текстів художніх творів, що має на меті викликати перлокутивний ефект у адресата, підсилюється завдяки вживанню емотивно маркованої лексики. Згідно з нашим дослідженням, текст художнього твору К.Р.Сафона вирізняється високим рівнем насиченості емотивними елементами, які несуть додаткове психологічне навантаження, авторськими описами. Все це дозволяє підвищити прагматичний вплив на адресата, сприяє повнішому розкриттю прагматичного змісту тексту художнього твору.

Унікальність емоцій, представлених в студійованих творах, виявляється передусім у різноманітті мовних засобів вираження їх, зокрема у відповідній лексиці, інтонації, фразеологізованих синтакичних конструкціях, порядку слів. У рамках розробленої теорії емоційно-прагматичної домінанти В.П.Белянін розрізняє тексти художніх творів за їхнім впливом на адресата: веселі (тобто емоція радості), сумні (емоція суму), світлі (спокій), активні (радість боротьби), темні (емоція жаху), красиві (емоція здивування) [11, с. 34]. Кожному з цих видів текстів відповідає свій психологічний тип особистості. Більше того, за словами вченого, зміст такого типу емоцій диктує структуру тексту на всіх рівнях його будови - сюжетному, фабульному, подійному. Цей зміст визначає диспозиції персонажів та їхні функції, синтаксис висловлювань і, безумовно, метафоричність [11]. Ми вважаємо, що студійовані тексти належать до сумних текстів (з емоціями суму). Як свідчить матеріал, емотивна лексика так званого світлого типу не є високочастотною в аналізованих творах. Представлені в текстах концепти “amor”, “felicidad”, “tranquilidad”, на наш погляд, свідчать скоріше на користь умовності жанру, бо лексика з негативною денотацієютрапляється частіше.

La historia de aquella bъsqueda se transformaba en una odisea fantasmagуrica en la que el protagonista luchaba por recuperar una infancia y una juventud perdidas, y en la que, lentamente, descubrнamos la sombra de un amor maldito cuya memoria le habrнa de perseguir hasta el fin de sus dнas. (p 6)

У цьому фрагменті опис любові в книзі збігається з подальшою історією кохання головного героя:

Aquella tarde de brumas y llovizna, Clara Barcelу me robу el corazуn, la respiraciуn y el sueсo. Al amparo de la luz embrujada del Ateneo, sus manos escribieron en mi piel una maldiciуn que habrнa de perseguirme durante aсos. (р 19)

Лексика з негативним забарвленням представлена і в наступному уривку:

Йl, ciego de rabia, se volviу y la abofeteу. «Una puta, como las demбs», escupiу al echarla a patadas al rellano de la escalera tras desollarla a correazos. (p 15)

У цьому фрагменті К.Р.Сафон демонструє той відчай, що панує в душі героя. За допомогою ненормативної лексеми з яскраво вираженою негативною оцінкою puta автор підсилює прагматичний вплив герою й досягає запраграмованої реакції співчуття адресата.

Часто трапляються лексичні одиниці, які реалізують такі концепти як “miedo”, “oscuridad”:



Me devolviу una sonrisa rota, de miedo y de soledad. (p 237)

Las tres siluetas oscuras de los policнas se perdнan escaleras abajo y el repiqueteo furioso de sus pasos se batнa en retirada como marea envenenada, dejando un rastro de miedo y negrura. (p 371)

Mбs tarde, caнda la noche, nuestros labios se encontraron y al amparo de aquella oscuridad urgente nos desprendimos de aquellas ropas que olнan a miedo y a muerte.(p 443)

Un minuto antes del desenlace, Juliбn se levantу y se alejу al amparo de las sombras. (p 470)

У цілому, темна (епілоптоїдна) емоційно-змістовна домінанта досліджуваних текстів художніх творів автора дозволяє говорити про негативні життєві настанови героїв, про схильність до пошуку ворогів, про агресивне ставлення навколишнього світу. Зазвичай, когнітивна модель темних текстів будується на жорсткій опозиції добра і зла але в текстs К.Р.Сафона, на нашу думку, ця чітка грань між добром і злом розмивається.

Усі дії героїв не можуть отримати однозначних оцінок адресата. Окрім первинної темної домінанти, уаналізованих текстах, присутній завдяки елементам демонстративного характеру вторинний емоційно-змістовний акцент.

Уведення в опис емотивних маркерів el aire використовувається з певною прагматичною метою: підвисити емоційну напругу фрагменту:

El aire parecнa envenenado de miedo y de odio. (p 432)

El aire olнa a maleza muerta y a tierra mojada. (p 445)

Al abrirse la puerta del piso, una franja de claridad azul me cegу momentбneamente y un soplo de aire cбlido me acariciу la piel. (p 50)



Вважають, однією з особливостей “красивого” тексту є введення до сюжету тварин [11]. Але, на нашу думку, автор тут навпаки використовує їх з метою надання більшого драматизму:

Le despedн con un saludo militar y le vi partir gallardo como un gallo rumbo al gallinero. (p 124)

Aquella tarde habнa habido un tiroteo a apenas una manzana de allн y los charcos de sangre todavнa estaban frescos en la ronda de San Antonio, donde el cadбver de un caballo seguнa abatido en el empedrado a merced de los perros callejeros que empezaban a abrirle el buche acribillado a dentelladas mientras algunos niсos miraban de cerca y les tiraban piedras. (p 432)

Таким чином, використання образів тварин в текстах художніх творів К.Р.Сафона має велике прагматичне навантаження й підвищує емоційний вплив на адресата.

Як свідчить матеріал, численні згадування тварин, на наш погляд, не роблять художній твір К.Р. Сафона життєстверджувальним, тому, на нашу думку, ми асоціюємо їх з “сумними”. Цьому світосприйняттю притаманний дуальний розподіл світу на “своїх” і ворогів, певна екзальтація почуттів, що цілком відповідає вимогам, поставлених до текстів драматичних творів.

Оскільки автор виступає одночасно і суб'єктом інтерпретації, який працює з вербальним першоджерелом, і суб'єктом творчості, який будує на його матеріалі нове художнє ціле, досліджувані художні тексти можна вважати результатом творчого процесу сприйняття художнього твору (прози К.Р.Сафона) з позиції особистісного змісту суб'єкта інтерпретації. Іншими словами, текст художнього твору являє собою єдність пізнавального (ЗФІ) і етичного (ЗПІ) моментів змісту вербального першоджерела, де пізнавальний (раціональний) момент представлений текстом художнього твору як результатом декодування актуальної інформації, а етичний (емоційний) момент представлений емоційними хвилюваннями автора.

Емотивний потенціал вербальної мови являє собою не ідеальне, а реальне буття, безкінечна змістова множинність якого обмежується контекстом всього тексту художнього твору. Оскільки вербальна художня мова є експлікатором емотивних потенціалів вербального першоджерела, то твір оцінюється з позиції “голосу автора”. Тобто, інтеграція, як було зазначено вище, пізнавального (ЗФІ) і етичного (ЗПІ) моментів забезпечує вихід на ЗКІ. Остання актуалізується особистісним змістом суб'єкта творчості (адресанта), який отримує додатковий розвиток у мовній свідомості суб'єкта інтерпретації (адресата).

На нашу думку, образ автора не є присутнім у творі. Це дозволяє створити самому образ і здогадатися про закодовані елементи у творі, що свідчать про автора.

Оскільки вербальне підґрунтя тексту художнього твору є результатом декодування фактуальної інформації першоджерела, доцільним буде розпочати з демонстрації процесу декодування, який можна зіставити з діяльністю розпредметненого типу розуміння, контекстологічним і інтертекстуальним аналізами, виходом на змістовно-підтекстову інформацію, а також з методикою аналізу емотивної валентності мовних одиниць і контекстуальних прирощень змісту останніх.

2.2 Мовні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів К.Р. Сафона

Для вираження різного виду емоційного змісту мова відпрацювала спеціальний код: систему емотивних знаків, які роблять можливою комунікацію на рівні почуттів [17, с. 16]. Мовні знаки, в тексті виступають у ролі індикаторів, структура яких допомагає встановити рівень загальної емоційності. Раніше в лінгвістиці панувала думка, що емоційні елементи мови не можуть бути описаними певною кількістю абсолютних категорій, їх треба розглядати як змінні явища [56, с. 197]. Нині встановлено, що в кожній мові існує набір системних засобів: слів, словосполучень, граматичних форм емоційної оцінки [5, 208] та ін. Наявність їх на всіх мовних рівнях дозволяє розглядати емотивність як загальномовну категорію.Згідно з даними нашого дослідження, звукосполучення в текстах художніх творів має велике значення, воно пов'язане з вираженням почуттів і емоцій, а також і формує основу тексту художнього твору [41, с. 163 - 229].

Емоції у мові обов'язково супроводжуються падінням або підйомом інтонації, уповільненням темпу, а також виникненням пауз перед вживанням емотивного елемента [50, с. 152-153]. У тексті художнього твору К.Р.Сфона емоційний характер мови зазвичай досягається відповідними словами-характеристиками та виразами. Але інтонація виступає в багатьох випадках єдиною диференційною ознакою в розмежуванні емоцій. Інтонаційне підкреслення (наголос і емфатична інтонація) К.Р. Сафон вживає для актуалізації інтенсивності вербально вираженої емоції:

--ЎRediуs! їOtro pantano? --le oн exclamar--. Esta gente del fascio acabarб por convertirnos a todos en una raza de beatas y batracios. (р 70)

--ЎAlabados sean los ojos! їQuй se cuenta usted, amigo mнo? Me aceptarб un traguito de tinto, їverdad? (з 71)

--ЎQuй tonterнa! Ya tiene un padre y una madre para eso; yo sуlo soy un amigo. (р 208)

На основі лінгвістичного аналізу різних художніх творів помічено випадки небайдужого ставлення деяких авторів до відповідних пунктуаційних знаків, що може розглядатися як характеристика мовної особистості письменника. К.Р. Сафон, на нашу думку, часто вживає знак питання в діалогічній мові своїх персонажів як додатковий засіб передачі імпліцитної інформації.



Ahora sуlo nos tienen a nosotros, Daniel. їCrees que vas a poder guardar este secreto? (р 17)

--їA quй se dedicaba usted?(р 53)

Отже, у досліджуваних текстах названі емотиви є маркерами емоційних станів автора і його емоційно-оцінного ставлення до будь-чого.

Якщо брати до уваги весь арсенал мовних засобів, які вживає К.Р. Сафон з метою передати почуття своїх героїв, то, на нашу думку, слід звернути увагу на доволі часте сполучення в одному контексті двох або трьох засобів мовної репрезентації емоційних концептів. Виходячи з цього, у досліджуваних текстах художніх творів для передачі певних емоцій і почуттів ми можемо виділити наступні типи актуалізації різних мовних засобів:

номінативно-описовий;

описово-виразний;

номінативно-виразний;

Номінативно-описовий тип полягає в тому, що в контексті, який характеризує появу, прояв або переживання певного почуття, з одного боку, використано лексеми, що номінують почуття, а з іншого, Ї автор уживає мовні одиниці, які описують жести та міміку, що супроводжують такий душевний стан героя. Це дозволяє адресатові однозначно визначити почуття і уявити особливості його прояву:

--Hay cosas que sуlo pueden verse entre tinieblas --insinuу mi padre blandiendo una sonrisa enigmбtica que probablemente habнa tomado prestada de algъn tomo de Alejandro Dumas. (р 27)

У наведених прикладах виділені лексеми una sonrisa enigmбtica, які номінують емоції, а дієслово руху blandiendo Ї тим, які описують почуття персонажа.

Описово-виразний тип мовної репрезентації емоційних концептів являє собою актуалізацію (словесну представленість) в контексті одиниць, що характеризують прояв почуттів і лексем, які виражають певний стан Крім того, у цьому випадку ми враховуємо також і інші засоби емотивності, такі як інтонація, емотивні моделі будування речень Ї як свідчить матеріал, слова, що номінують емоції та почуття, в контексті відсутні:

--Su tнo dice que es usted una experta en Juliбn Carax -- improvisй, con la boca seca.(р 65)

Мовні одиниці, які описують прояв почуттів героя (зацікавлення), а саме підкреслює інтенсивність процесу. У реалізації описово-виразного типу в досліджуваних текстах адресат сам вирішує, які почуття та емоції персонажів передаються відповідним контекстом.

Третій тип мовної репрезентації емоційних концептів Ї це виразно-номінативний, суть якого у вживанні лексики на позначення почуттів, разом з мовними одиницями, які виражають ці емоції або почуття:

Me limitй a negar, incapaz de quitar la mirada de aquella criatura con tez de muсeca de porcelana y ojos blancos, los ojos mбs tristes que he visto jamбs. (р 30)

Варто зазначити, що значно частіше К.Р. Сафон уживає ті типи мовної репрезентації емоційних концептів, у яких представлена лексика, що номінує емоції та почуття. Це дозволяє зробити висновок про те, що мовленнєва актуалізація емоційних концептів за допомогою слів на означення емоцій і почуттів, є найбільш характерною для досліджуваних текстів художніх творів.



2.2.1 Морфологічні та лексичні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів

На морфологічному рівні емотивність пов'язана з виділенням словотворчих компонентів, що дають можливість передати емоційне ставлення мовця до предмета мови.

Матеріал свідчить, що автор копіює різні типи вимови:

Oн el eco perderse en el interior del piso y suspirй de alivio. (128)

Creн oнr un susurro, un aliento entrecortado que provenнa del interior. (p 385)

Cerrй los ojos y sentн las manos de Bea sobre mi rostro y el soplo de su voz suplicбndole a Dios que no me llevase, susurrбndome que me querнa y que no me dejarнa ir, que no me dejarнa ir. (490)

В першому та другому фрагментах завдяки емційно забарвленим дієсловам поведінки suspirar, susurrar сцена отримує більшого драматизму, тим самим підвищуючи прагматичний вплив на адресата.

А.Вежбицька у своїх роботах описала повний інвентар експресивних суфіксів, визначила величезну різноманітність засобів для вираження ласкавого, зневажливого, жартівливого та інших видів емоційного ставлення до особи 46. У творі К.Р. Сафона також багато слів з подібними словотворчими форматами, які здебільшого сприяють позитивному забарвленню тексту.

--їQuй edad tiene el mozalbete? --inquiriу Barcelу, mirбndome de reojo.(р 28)

O sea, diez. No te pongas aсos de mбs, sabandijilla, que ya te los pondrб la vida.(р 28)



У цьому фрагменті завдяки демінутивному суфіксові -ete- та -illa- автор демонструє емоційне ставлення дядька(Барсело) до головного героя(Даніеля).

Як свідчить матеріал, морфологічні засоби мови дають більше можливостей авторові передати свої почуття і своє емоційне ставлення до героїв і подій, які розгортаються в творі.

Лексичні засоби посідають важливе і, можна навіть сказати, центральне місце в системі емотивних мовних засобів досліджуваних текстів художніх творів. Лінгвістика емоцій у лексичній системі мови розрізняє два види слів, що відображають емоційну сферу людини, емотивну лексику і лексику емоцій [5]. Це, по-перше, слова, які виражають емоції і, по-друге, слова, які про них інформують [19],. Б.Волєк розглядає ці групи слів як різні емотивні знаки, значення яких може конституюватися або за допомогою понять, або прямих емоційних хвилювань [18, с. 16]. Принципову різницю між такими словами дослідники вбачають у наявності або відсутності емотивного компоненту в їхній семантиці.

В.І. Шаховський розробив теоретичну модель семантики слова, у якій відповідно до ролі емосеми в структурі лексичного значення розрізняють статуси емотивної семантики слова:

1. Емотивне значення, у якому реакцією (з погляду адресанта) або стимулом (з погляду адресата) є певна гама емоцій, що виникли [45, с.141]. Як свідчить досліджуваний матеріал, таке значення притаманне словам-афективам, що виражають емоційний стан мовця (вигуки, лайка), лексичним одиницям з презирливим і зневажливим значенням, які містять у собі оцінний компонент значення. Вигуки можна вважати спеціалізованими емотивами, одним, на нашу думку, з основних засобів вираження емоцій в досліджуваних текстах, тому що головне і традиційне функціональне навантаження передавати емоції. Контекст дозволяє не лише встановити об'єкт емоційного спрямування, але й достатньо точно визначити назву емоції, яка знаходиться після вигуку. Як свідчить матеріал, у текстах К.Р. Сафона вигуки виражають різноманітні почуття: захоплення, обурення, насолоду, відчай.

Кількість вигуків, що виражають позитивну оцінку, у досліджуваних текстах є замалою. Цікавою особливістю є той факт, що вигуки, які трапляються в мовленні героїв досліджуваних текстів художніх творів, містять в більшості випадків позитивні емоційні семи:

--ЎAy, quй grande estб usted! --dijo desde el umbral--. ЎSi no se le conoce casi... ya es usted un hombre! (p 88)

2. Досліджуваним текстам притаманна емотивна коннотація, яка супроводжує логіко-предметну номінацію й передає емоційне ставлення автора до об'єкта назви в цілому або до його ознак. Під конотацією нами розуміємо емотивний аспект прагматики лексичного значення слова, тобто його акцент, функцією якого є вираження неспрямованої або спрямованої емоції мовця [55, с. 41]:

Yo creo que la madre se lo llevу para librarlo al pobrecillo (p 100)

La ъnica amiga que tenнa esa pobre mujer era una chica joven, la Vicenteta, que vivнa en el cuarto segunda. (p 102)

--Las madres de algunos de los pobres inocentes, al ser informadas del latrocinio, presentaron denuncia por escбndalo pъblico y atentado a la moral mбs elemental. (p 140)

Pero puedo decirles que, tras derribar al pobre don Federico del escenario de un botellazo certero, los dos agentes lo condujeron a la comisarнa de Vнa Layetana. (p 142)

У цих фрагментах автор за допомогою особистої оцінки персонажів намагається реалізувати свою прагматичну мету, зокрема викликати співчуття адресата до своїх героїв. Особиста оцінка персонажа несе в собі велике навантаження й виконує емоційну, оцінну й експресивну функції, які, у свою чергу, щільно пов'язані з реалізацією прагматичного ефекту.

Сукупність слів з емотивною семантикою складає фонд лексичних емотивних засобів мови й має назву емотивна лексика, тобто слова, що безпосередньо не виражають емоції, а називають їх (amor, miedo) зараховують до лексики емоцій [5, с. 4]. Поняття емотивні засоби пов'язане з категорією емотивності, тобто з вираженням емоцій, з якими спілкування героїв зберігає свою природність. Демонстрація різноманітних емоцій мовними засобами є фактично комунікативною функцією цих засобів. Дифузність емоцій, або взаємопроникнення спільного та відмінного, впливає на поліфункціональність емотивних мовних засобів і стврює труднощі для розуміння та вживання цих засобів у комунікації.

Питання про включення слів, які визначають емоції до складу емотивних мовних засобів, є одним із дискусійних у лінгвістиці. Більшість дослідників, зокрема В.І.Шаховський, Е.А.Вайгла та ін. дотримуються погляду, згідно з яким слова, що визначають емоції, не можуть бути включені до складу емоційної лексики. За словами В.І.Шаховського, найменування емоцій в мові вже є метаемоціями, а не самими емоціями, а якщо слово лише означає емоцію, але не виражає її, то воно не може бути емотивним [51, с. 94].

Однак в умовах тексту така лексика набуває іншої інтерпретації. Існує думка дослідника М.А.Красавського, що назви емоцій мають у своєму складі емотивні мікроелементи, завдяки яким вони більше ніж інші неемотиви мають здатність заряджатися емосемами під впливом контексту [31, с. 148].

У семантичній моделі В.І.Шаховського виділено два види контекстуальної семантики лексем: експлікація прихованих, віртуальних емосем і наведення емосем із контексту, коли слово не має своєї емосеми, але в деяких контекстах у його семантиці з'являється ситуативна емотивна сема. Слова, що називають емоції, є носіями емотивної семантики першого типу. У деяких типах текстів вони реалізують свій емотивний потенціал, у той час як емотивність інших слів-неемотивів ситуативна й з'являється в результаті впливу контексту емотивної семантики. Назву емоції в тексті художнього твору К.Р. Сафона можна розглядати як ключовий елемент, пов'язаний зі складниками емотивного змісту в просторі висловлювання та цілого тексту [51, с. 147]:

Clara pronunciaba estas palabras con una dureza que parecнa forjada en aсos de secreto y sombra (19).

No me extraсa que al final lo dejara la mujer, porque era un malasombra (102)

Le hablй de cуmo hasta aquel momento no habнa comprendido que aquйlla era una historia de gente sola, de ausencias y de pйrdida, y que por esa razуn me habнa refugiado en ella hasta confundirla con mi propia vida, como quien escapa a travйs de las pбginas de una novela porque aquellos a quien necesita amar son sуlo sombras que viven en el alma de un extraсo. (169)

Ми бачимо, що образ тіні часто присутній у книзі, що підкріплює назву твору.

Оскільки мова відображає світ лише опосередковано, а безпосередньо вона відображає нашу концепцію світу [13], то як емотивний засіб тексту можна розглядати лексику, яка називає емотивні концепти. Відомо, що в структурі концепту представлено не лише понятійне ядро, яке відображає об'єктивні, фактичні ознаки емоційного хвилювання, але й елементи повсякденного уявлення про нього, індивідуальні асоціації, оцінки, історію, символи та ін., тому концепти, на відміну від понять, не лише усвідомлюються, але й переживаються [44, с. 68]. Перевага емоційно забарвлених елементів у структурі концепту дозволяє говорити про нього як про емотивний концепт. Лексику, що відображає емоції, розглядають як засіб скороченого уявлення емоційних ситуацій [13, с. 337].

Вважають, що сама думка про емоційний концепт є емоційно маркованою. Ю.Д.Апресян стверджує, що існує певний сценарій емоцій, який включає в себе п'ять так званих фаз, що характеризують емоцію - першопричина емоції, безпосередня причина емоції, сама емоція, зумовлена емоцією дія, зовнішній вияв емоції. Адаптуючи цю ідею для роботи з текстом, можемо уявити, що кожна з фаз такого сценарію здатна існувати автономно, а актуалізація навіть однієї з них у творі може розглядатися в ролі маркера емоції [13, с. 368-369]. Варто зазначити, що найскладнішим є визначення саме емоцій у тексті. Таким чином, як емотивний засіб у досліджуваних текстах виступає лексика, яка передає ідею про емоції:

--ЎHombre! Le garantizo a usted que йstos van a cantar como la Escolanнa de Montserrat. (180)

Емоційне висловлювання має прагматичний характер, тому що він по-своєму тлумачить життєві факти й навколишню дійсність, своєрідно осмислює їх. Уживання метафоричного порівняння cantar como la Escolanнa de Montserrat підсилює емотивність висловлювання й збільшує його прагматичну спрямованість на адресата.

У якості індикаторів емоцій у досліджуваних текстах художніх творів виступають лексичні одиниці, які безпосередньо не називають і не виражають емоцію, але подають її шляхом опису. Як свідчить матеріал, до такої лексики належать слова, що вказують на причину, результат, опосередковану ознаку емоції, а також слова, які визначають засоби невербального вираження почуттів: reir, estremecerse, gritar та ін.:

Al vernos cubiertos de sangre y mugre, la Bernarda se echу a gritar en un lance de pбnico. (280).

Yo temblaba, querнa gritar o echar a correr y no volver a aquella oficina, pero necesitaba el empleo y el mнsero sueldo que me proporcionaba. (467).

У наведених прикладах емоційна назва предмета або особи з яскраво вираженою негативною спрямованістю співвідноситься адресатом не з предметом, що називається, а з емоціями мовця, які виникають в цей момент до об'єкта висловлювання. Назва при цьому виражає його загальний емоційний стан.

Одним з засобів представлення емоцій в досліджуваних текстах є фразеологізми, метафорична природа яких пов'язана з емотивністю. Цей зв'язок визначається як причиновоо-наслідковий: емотивність породжується метафоричною образністю фразеологічних одиниць [13, с. 337].

Як свідчить матеріал, метафоричний засіб демонстрації емоцій - найбільш розповсюджений. Він полягає у трактуванні емоцій крізь поняття конкретної сфери (речей, орієнтирів, предметів): щастя - верх, сум - низ.

Monsieur Roquefort, temiendo que su contrato fuese rescindido al descubrir la madre de Clara que sus labores docentes estaban formando dos analfabetas con la cabeza llena de pбjaros, optу por pasarles la novela de Carax con el pretexto de que era una historia de amor de las que hacнan llorar a moco tendido, lo cual era una verdad a medias. (22).

У цій комунікативній ситуації автор удається до метафоричного порівняння сумного емоційного стану, за допомогою чого відбувається більш інтенсивний вплив на емоційну сферу адресата.

Отже, розмаїття лексичних засобів відображення емоцій в досліджуваних творах дозволяє говорити про той факт, що емоційні явища можуть виражатися не лише одним словом, але й декількома лексемами. А за допомогою введення емотивно маркованої лексики автор досягає збільшення прагматичного впливу на адресата.



2.2.2 Синтаксичні засоби вираження емотивності в текстах художніх творів

Емоційний стан автора передається емоційним синтаксисом Ї окличними та питальними реченнями, скороченими конструкціями, та ін. Як зазначав Ш.Баллі, емоційне вираження завжди тяжіє до вигуку [6, 351].Тексти досліджуваних творів демонструють емоційне сприйняття дійсності, у них відсутній аналіз, автор зображує цілісну картину, яка створюється завдяки почуттям, які її викликають.

На синтаксичному рівні розглядаються дистрибутивні відношення емотивних одиниць. Дистрибуція емотивних одиниць у словосполученнях і реченнях полягає у виявленні регулярності їхнього узгодження.

У досліджуваному матеріалі близькі за характером емотиви створюють комплекси й дублюють себе в складі речення: Sophie Carax se le antojу frбgil, bella, joven, dуcil y fйrtil. (115).

Тут автор для опису дівчинки вдається до прийому перелічення, у якому два прикметника frбgil, bella дублюють один одного, але завдяки цьому здійснюється прагматична мета автора: опис дівчинки стає більш емоційним і живим.

Деякі емоції тяжіють до визначених комунікативних типів висловлювання. Емоції здивування, радості частіше знаходять своє виражєння в питальних та окличних реченнях, а емоції суму - в розповідних. У “Комунікативній граматиці англійської мови” Дж.Ліч і Дж. Свартвік виділили цілу низку синтаксичних конструкцій, за допомогою яких висловлюють емоції задоволення, болю, хвилювання та ін. [75, с. 108-133].

У синтаксичній структурі багатьох мов існують спеціалізовані безособові конструкції зі значенням фізичного й емоційного станів. Як демонструє у своєму дослідженні Г.Вежбицька, в англійській мові для позначення подібних станів існує досить обмежене коло неперехідних дієслів, а конструкції з деякими з них мають архаїчний, стилістичний або іронічний характер [14, с. 41].

Як свідчить матеріал, типові для досліджуваних текстів художніх творів К.Р.Сафона емотивні конструкції створюють моделі, що втрачають своє безпосереднє значення, але їхня експресивна форма дозволяє вживати моделювання емотивних засобів, що визнається основною закономірністю емотивного синтаксису тексту як сигнали певної емоційної авторської інтенції [49, с. 149-150]. У нашому матеріалі емотивні синтаксичні конструкції створюють моделі como, que, mбs та ін.: “mбs + дієслово”, “que (+ esto) + прийменник”. No sй lo que le hizo, pero le valdrнa mбs comprar uno nuevo que arreglarlo. (129).

Іншою важливою закономірністю вживання емотивних засобів К.Р.Сафоном на синтаксичному рівні є їхнє препозитивне положення щодо неемотивних елементів. Ця особливість зумовлена екстралінгвістичними чинниками Ї мобілізуючою функцією емоцій. Вона пов'язана з перевагою емоційної оцінки у висловлюваннях героїв досліджуваних текстів над раціональною.

Ознакою емотивного синтаксису тексту художнього твору К.Р.Сафона є конструкції, наближені за своєю будовою до зворотів розмовної мови, до якої так тяжіє автор, а саме різноманітні темпи повторів що своїм стрибкоподібним ритмом виражають емоційний стан мовця та вказують на інтенсивність емоції. Повтор - один з найбільш яскравих проявів посилення емоцій в мові художнього твору К.Р.Сафона.

Mentirнa si dijese que pensaba en Clara. Pensaba sуlo en su cuerpo, temblando bajo las embestidas del profesor de mъsica, reluciente de sudor y de placer. Se me cayу la mirada de la pantalla y sуlo entonces reparй en el espectador que acababa de entrar. (80).

Автор вдається до прийомів повтору одного і того ж слова для створення емоційної напруги сцени.

Узагальнюючи вищесказане, можемо зробити висновок про те, що синтаксичні засоби, які використовує у своєму творі К.Р.Сафон, є важливою частиною авторських емотивних засобів. Вони характеризуються великим різноманіттям і дають великі можливості автору тексту і для передачі особистістих емоцій, і для створення емоцій героїв художніх творів.

2.2 Прагматичні особливості авторських описів у текстах художніх творів К.Р.Сафона

Авторські описи в художньому тексті Ї це знаковий комплекс, який являє собою єдність форми та функції. У якості знакового комплексу вони слугують сигналом появи автора на сторінках свого твору в одній з літературних масок, яка задає загальний тон. Як свідчить матеріал, авторові не властива традиційна поява в позасюжетних елементах тексту Ї коментаріях, авторських зауваженнях, ліричних відступах. К.Р.Сафон демонструє свою оцінку за допомогою описів, через які він поступово розкриває емоційні стани своїх персонажів, подає події, що їх оточують. Це емоційна бесіда автора з адресатом, яка створює образ автора-мовця. Дослідження такого емоційного спілкування демонструє, що його основне функціональне навантаження пов'язане не з композицією тексту, а з її внеском у процес змістоутворення, в організації якого структура, семантика і прагматика виконують важливу роль. Спостерігаємо незначну перевагу прагматики над іншими аспектами, тому що завдяки їй уточнюється роль семантичного та структурного компонентів в організації тексту. Авторські описи несуть значне функціональне навантаження, оскільки з'являються в особливо важливих місцях тексту. Вони показові для характеристики індивідуального стилю К.Р.Сафона, особливої експресії авторського слова, яка створюється усіма стилістичними ресурсами мови.

У досліджуваному тексті комунікація персонажів здійснюється в реальному часі. Ситуація спілкування тут має першочерговість і враховує психологічні, соціальні та інші фактори (вік, статус, стать, взаємини героїв), а також час і місце діалогу. В усному спілкуванні ситуація складається з інтонації та жестів, а сам автор обмежений в засобах вираження себе, його мова зводиться до тлумачень, які можуть містити короткий опис місця та часу події, певної ситуації, характеристики дійових осіб. Все це допомагає адресатові перейнятися долею героїв твору [42, с. 23-32]. Зазвичай авторське тлумачення виконує такі функції:

1) залучає учасників діалогічного спілкування, місце і час подій;

2) дає характеристику персонажам твору;

3) описує події, які мають стосунок до предмету мовлення, тобто підкреслює ті елементи ситуації спілкування, які необхідні для розуміння змісту мови героя твору.

Прагматичну специфіку авторських описів героїв та їхніх дій в тексті художнього твору розглядаємо, спираючись на категорії емотивності та експресивності. Дослідження категорії емотивності в прагматичному аспекті показує, що відхилення від норм мовленнєвого спілкування сприяє реалізації її в тексті художнього твору, бо виникає вона на лексичному рівні шляхом авторського вибору емотивної образної лексики, що також впливає на інтерпретацію тексту адресатом.

Спираючись на проведені дослідження іспанськомовного тексту художнього твору К.Р.Сафона, можемо виділити характерні для автора групи описів:

Персоніфікатори, за допомогою яких можна визначити характер героя художнього твору через його поведінку в будь-якій ситуації. Вони дають пряму або приховану характеристику поведінки (коливання, рішучість, дратівливість та ін.). Для досліджуваного тексту художнього твору характерний стриманий прояв емоцій, при якому К.Р.Сафон послідовно розкриває характер персонажа й дає опис не стільки його зовнішності, скільки його дій і характеру. Таку тактику автор використовує для налаштування адресата: вона задає тон подальшому руху подій і сприйняттю. Вживання персоніфікаторів веде до створення емоційного контакту автора з адресатом, що зближує їхні суб'єктивні позиції та споріднює з героями “можливого світу”:

Yo estaba allн. Don Ricardo saltу de la butaca y le propinу una bofetada a la seсora que la derribу al suelo. Luego, gritando como un loco, le dijo que repitiese lo que habнa dicho. (275).

Тут завдяки дієслову руху saltar автор демонструє збуджений душевний стан. Подібна особливість притаманна всім творам письменника: внутрішній світ його героїв розкривається через їхні вчинки, а завдяки цій прагматичній інформації адресат інтерпретує подальші дії персонажа шляхом зіставлення їх з репліками та поведінками. К.Р.Сафон звертає увагу адресата, передусім, не на зовнішність героїв, а на їхні вчинки. Можна стверджувати, що автор характеризує героїв не шляхом опису зовнішності, а через відтворення їхніх вчинків. Завдяки цьому прийому, К.Р.Сафон детермінує вибір адресата з метою успішного сприйняття опису героя, але в той же час автор не позбавляє читача права на своє особисте ставлення. Цю стратегію широко використовує автор: у детальному описі дій персонажів цілком відстутні елементи аналізу й оцінки.

Другий тип авторських описів К.Р.Сафона - це кінетичні характеристики паралінгвістичних засобів, тобто тих, які передають міміку, жести та рухи персонажів твору і завдяки яким здійснюється реалізація багатозначних слів.

Паралінгвістичні реалії можуть бути представлені як поля паралінгвістиячних засобів, що визначають зовнішню організацію тексту. Значна частина їх взаємодіє з вербальними засобами і вносить додаткові експресивні відтінки в зміст тексту, бере участь як у плані змісту, так і в плані вираження.

Паралінгвістичні засоби, супроводжуючи мову персонажів, доповнюють емоційний бік комунікації і демонструють емоційний стан, у якому в певний момент перебуває герой твору. Як свідчить матеріал, в досліджуваних текстах художніх творів вони зазвичай спрямовані на те, щоб уявити комунікативний акт у конкретному мовленнєвому оточенні, створити образ героя твору.

Cuando saliу al jardнn se dejу guiar por Jorge hasta las cocheras y las pistas de tenis que se extendнan mбs allб. Sуlo entonces volviу la vista atrбs y la vio, en su ventana del segundo piso. (202)

лінгвопрагматичний емотивність іспанськомовний текст

Автор дотримується динамічного опису емоцій шляхом демонстрації кінетики персонажа, яка передається за допомогою двох дієслів руху salir і volver - посередніх репрезентантів почуттів. Якщо перше дієсліво ми можемо умовно визначити наступальною напруженою позицією, то друге характеризує пасивне і байдуже ставлення персонажа твору до життя.

Третій тип авторських описів - це емотивні описи, які демонструють емоційному стані, у якому здійснюється певний процес комунікації. Це реагування персонажа на хвилювання, радість, страх, сильне почуття, які можуть впливати на сприйняття та оцінку висловлювання персонажа адресатом, визначити правдивість чи помилковість висловлювання, а також натякати на приховані дії, які можна визначити за поведінкою героя. Названі душевні стани можуть існувати і в “чистому” вигляді, і в як емоційний компонент у складі кінетичних ремарок. Лексика, що передає емоції персонажа, передбачає опис героїв, їхніх поз, міміки, жестів. При цьому дієслова, дієслівні словосполучення, прислівники репрезентують лексику, що номінує емоції. Згідно з проведеним дослідженням, такі описи, зазвичай, складаються з одного слова:



Ella vino a verme hace unas semanas, preocupada porque tu padre estб planeando enviarte al ejйrcito el prуximo aсo. (268)

У цьому фрагменті дієсловом емоції preocupar, який розуміє активну роль суб'єкта, виражені хвилювання героя. Емоції своїх персонажів автор передає також і через складні описи:

Ya nadie recordaba a Cabestany y se practicaba una polнtica de perdуn, de olvidar aprisa y corriendo viejas rivalidades y rencores. (52).

Pasamos corriendo frente a la Casa de la Misericordia y la Casa de la Piedad, desoyendo miradas y susurros que silbaban desde portales oscuros que olнan a estiйrcol y carbуn. (75)

Тут бачимо, спостерігається сполучення кінетики corriendo й емоційного компонента, вираженогодієсловом desoyendo.

Перелічені типи описів у досліджуваних текстах можуть перетинатися та створювати суміжні групи, наприклад, емоційно-кінетичні, емоційні персоніфікатори та інші.

Як свідчить матеріал, однією зі специфічних ознак вираження емотивності в тексті художнього твору К.Р.Сафона, на нашу думку, є ефект сприйняття адресатом описів зовнішніх і внутрішніх ознак емоцій персонажів.

--Pero їquй tiene este pobre hombre, por Dios? їQuй tiene? -- gemнa doсa Encarna desde la puerta, agitando la cabeza. (77).

Досліджуваний текст художнього твору мають справу з формами узагальненої поведінки людини, зі створенням образу персонажа. Цей який доповнює художню дійсність з позицій певного естетичного ідеалу в конкретній емоційно насиченій формі і має властиву йому емоційно-естетичну оцінку митця [26, с. 45]. Кожний автор пропонує свою модель. Вирішальне значення для цієї диференціації етичних оцінок має передусім зображення ззовні та зсередини. Традиційно виділяють епічний і сценічний засоби оповіді. У сценічному образ людини будується не описово, а герой сам розкриває себе своїми діями, тобто словами персонаж зображають ззовні., що К.Р.Сафон, на нашу думку, більш схиляється до сценічної оповіді, ніж до епічної, якій притаманне пояснення автором таємних думок своїх героїв, прихованих мотивів їхніх дій.

К.Р.Сафон за допомогою опису дій своїх персонажів розкриває їхні стани, але не дає остаточну оцінку наслідкам і подіям навіть тоді, коли оповідь твору веде він сам, бо це належить зробити вже адресату. Тому усі його образи не є однозначнми.

Питання про ступень щирості й особливості вираження почуттів автора в тексті є досить складним: воно щільно пов'язане з визначенням естетичної авторської концепції, його стилю і методів. У цій роботі ми лімітуємось лише констататуємо існування різноманітних засобів презентування емоцій у художніх текстах.

Висновки до другого розділу

Як свідчить матеріал, автор будує тематичну структуру своїх творів, базуючись на емотивних темах, які є численними варіаціями відображення універсальних емоційних ситуацій, що притаманні людині.

Емотивна тональність у роботі розглядається в аспекті домінування одного з її типів, який висуває на перший план емоційність адресата, емоційну оцінку будь-яких сторін комунікації та апеляцію до почуттів адресата, сприяє кращому сприйняттю текстової інформації. За допомогою цього автор скорочує психологічну відстань до адресата. Згідно з досліджуваним матеріалом, емотивна тональність егоцентричного типу не притаманна К,Р.Сафону на відміну від емотивної тональності об'єктивного типу. Емотивне забарвлення досліджуваних іспанськомовних текстів художніх творів визначається відбором емотивних мовних засобів, які вживаються для передачі емоційного змісту, особливостями їхнього розміщення у текстовому просторі і характеризується поняттям щільності емотивної тканини тексту. Емотивний тон, емотивна тональність і емотивне забарвлення - всі ці “прояви” емотивності сприяють підсиленню прагматичного ефекту, надаючи більшої яскравості тексту художнього твору. За допомогою емотивно маркованої лексики в текстах художніх творів адресат емоційно сприймає відображені у творах К.Р.Сафона події, вчинки героїв, їхні почуття, що сприяє реалізації авторських прагматичних намірів. Наповнення твору емоціями сприяє розкриттю прагматичного змісту висловлювань і тексту художнього твору в цілому і дає змогу прагматично вплинути на адресата. Характерною рисою текстів художніх творів К.Р.Сафона є їхній політематизм. Ця особливість зумовлена можливістю комбінації раціональних і емотивних тем, а також можливістю використовувати в одному творі зібрання емотем різного статусу та змісту.

Оскільки мова відображає світ лише опосередковано, а безпосередньо вона відображає нашу концепцію світу, то як емотивний засіб тексту можна розглядати лексику, яка називає емотивні концепти. Відомо, що в структурі концепту представлено не лише понятійне ядро, яке відображає об'єктивні, фактичні ознаки емоційного хвилювання, але й елементи повсякденного уявлення про нього, індивідуальні асоціації, оцінки, історію, символи та ін., тому концепти, на відміну від понять, не лише усвідомлюються, але й переживаються. Перевага емоційно забарвлених елементів у структурі концепту дозволяє говорити про нього як про емотивний концепт. Лексику, що відображає емоції, розглядають як засіб скороченого уявлення емоційних ситуацій.

У досліджуваному тексті комунікація персонажів здійснюється в реальному часі. Ситуація спілкування тут має першочерговість і враховує психологічні, соціальні та інші фактори (вік, статус, стать, взаємини героїв), а також час і місце діалогу. В усному спілкуванні ситуація складається з інтонації та жестів, а сам автор обмежений в засобах вираження себе, його мова зводиться до тлумачень, які можуть містити короткий опис місця та часу події, певної ситуації, характеристики дійових осіб. Все це допомагає адресатові перейнятися долею героїв твору. Зазвичай авторське тлумачення виконує такі функції:

1) залучає учасників діалогічного спілкування, місце і час подій;

2) дає характеристику персонажам твору;

3) описує події, які мають стосунок до предмету мовлення, тобто підкреслює ті елементи ситуації спілкування, які необхідні для розуміння змісту мови героя твору.

Прагматичну специфіку авторських описів героїв та їхніх дій в тексті художнього твору розглядаємо, спираючись на категорії емотивності та експресивності. Дослідження категорії емотивності в прагматичному аспекті показує, що відхилення від норм мовленнєвого спілкування сприяє реалізації її в тексті художнього твору, бо виникає вона на лексичному рівні шляхом авторського вибору емотивної образної лексики, що також впливає на інтерпретацію тексту адресатом.

Все зазначене вище дозволяє дійти висновку, що досліджувальний матеріал є зручним об'єктом для вивчення лінгвопрагматичних особливостей вираження емотивності текстів художніх творів взагалі.



Загальні висновки

Метою проведеного дослідження був аналіз особливостей лінгво-прагматичного вираження емотивності в тексті художнього твору К.Р.Сафона, а також визначення тієї ролі, яку відіграє емотивність у підвищенні інформативної насиченості висловлення, у використанні прагматичної авторської настанови і у вираженні прагматичної спрямованості висловлення. Для вивчення цієї проблеми був взятий текст цього стилю, тому що ця властивість у найвищому ступені притаманна іспанськомовним текстам художніх творів К.Р.Сафона, що повністю відповідають зазначеним критеріям. Матеріал засвідчив, що авторські прийоми використання емотивності визначаються комунікативним завданням автора - інформативною та прагматичною метою.