Поетична мова Василя Стуса

як душу гнів руйнує [ПТ, с. 174].

3. Утворення, які виражають внутрішні ознаки осіб: невір, недолюдина, пустограка.

Життя симфонія, “симфонія весни”

і сатанинський, зойками - Маневич...

Єврей - по горло. І по горло - невір,

по горло - маячний і мудрий сніг [ПТ, с. 205];

О наломи гіркоти,

що трудять груди! Ти - недолюдина,

хтось вигадав лише час - задля покут,

щоб скверну німоти зітерши з уст,

лише причаститися первоглагола,

котрий не може вгамувати спраги

поздовжньої, як прямовисний лет,

котрий вже не жалить, а тільки вабить,

а тільки врочить - втраченим початком

сподіваним кінцем [ПТ, с. 47];

А коли побачиш трамвай,

цього пустограку-хлопчиська,

що проноситься

між “Передачею” і “Главснабом”

...то видасться:

ти нікуди звідси й не виїздив [ВЦ, с. 121].

4. Утворення, які називають почуття: докука, протобажання, присмута, потома, розтривога, самобіль, самолють.

Може, Бог чуттями править,

чуттями править, може, дика товч

ще неоговтаних протобажань людських…[ВЦ, с. 174];

Тьмавих протобажань

заповітна межа:

зі напасті зі щастям

давно на ножах [ЧТ, с. 16];

…а межи ними - лялечка німа:

розпечена, аж біла з самоболю,

як цятка пекла… [ВЦ, с. 155];

…опорятуйте із тяжких невір,

з тортур самодонищення - зніміть

моє здиміле тіло із хреста…[ЧТ, с. 97];

…втрачаєш право самоуникання,

самопереростання скрайніх меж

і, розминувшись із самим собою,

ти почезаєш у незгоді вчинків…[ЧТ, с. 35];

Коли спромога самоуникань

при узголів'ї спалахом прозріння

відкриється тобі, як благостиня

прощень, опрощень, прощ і прощавань [П-1, с. 62].

5. Утворення, які називають стан людини: кривоокість, незглибимість.

Прозора незглибимість пойняла,

оплівши плеском лоскотним проміння

дитинне серце. І забутим ранком

човном безвесельним замрівся світ.

Вода застигла. Сонце відтремтіло.

Дитинство загубилось серед дня [ПТ, с. 56];

Двоїться гуркіт і бордюр двоїться,

і ця відчута раптом кривоокість

тобі віщує ночі неспокійні [ПТ, с. 115].

6. Утворення, які називають пори року: повесіння, розвесіння.

за вікном

Реве повесіння,

Вантажене снігом і кригою… [Кр, с. 210].

7. Утворення, які називають складові навколишньої природи: водь, міжзорря, міжхвилля, охвилля.

У міжзорря! До дальніх гаваней

Вирушаймо! [Кр, с. 212];

Звабливо жита іще грають спижево-зеленним охвиллям

[ПТ, с. 83].

8. Іменники-назви опредмеченої дії: вглиблення, косопис, опорятунок, перехлюп, перехлип, самовигнання, самозгасання, самонародження та ін.

Самовигоряння

йому незвичне. Віра ж бо триває

останніми жаринами жалів [ЧТ, с. 77];

А ти живеш навпомацки - і тільки.

Самопізнання - самозагасання [ВЦ, с. 174];

Пливуть над ставом перехлипи тихі

і дикі перехлюпи темних рук [ПТ, с. 53].

9. Утворення, які називають абстрактні явища: воєнробство, витерп, іножиття, інобуття, незглибимість, самовтрата, самозрада.

Проминання - цілюще.

Одужання - самовтратою [ВЦ, с. 160];

Поки стане,

захолоне крутіш осуг

невблаганний

з самовтратами самосуд [ПТ, с. 233];

Ні витерпу немає,

ні розради.

Снігопаду!

Шамотіння!

Безтелесих

слів!

Нічного шепотіння

зір! [ПТ, с. 96];

Щоби тьма

впокорення мене порятувала,

інобуттям. Іножиттям. Найменням

уже невласним: ось він, той загал,

яким кермує той шалений бог,

котрий в мені воліє народитись [ПТ, с. 195].

Крім цього, між деякими з аналізованих іменників-оказіоналізмів встановлюємо синонімічні (витерп і стерп, перехлип і перехлюп, іножиття та інобуття) та антонімічні (жертво-кат і като-жертва, повесіння і розвесіння, самонародження і самосмерть, самодар і самовтрата) відношення.

Найбільша група іменників-неологізмів у поезії Василя Стуса із першим компонентом само-, яка представлена такими словами, як самобіль, самовигнання, самовтрата, самодар, самозагасання, самозмалення, самозрада, самолють, самонародження, самопочезання, самопрозрівання, самороздаровування, самосмерть.

Мусять дерева

навчати доброти, як самодару [ЗД, с. 131];

Нам ряд утрачено. Раптових спроб

назубрені шпилі - ото єдине,

що вирвалося з самозаборон,

які дарують небеса щедротні… [П-2, с. 100];

…перейде крізь страстотерпця тіні

пророк, свого цураючись лиця,

в передчуванні віщого кінця

самоофіри й самовоскресіння [П-2, с. 150];

Як моторошно в самосвіті!

Як страшно і нестерпно як! [ЧТ, с. 99];

Пролита цятка болю, я шукаю

утраченої грудки самосну,

іще не розпочатої [ЧТ, с. 107];

Край

твоєї віри, мов поріг шалений

над безгомінням вічного добра

самоутрати [ЧТ, с. 72];

Страшні занадто ці самотороси

почезлих душ [ЧТ, с. 112];

Хіба що так: недозволенний простір

живого духу кличе самосмерть

подобою життя [ВЦ, с. 173];

…дар перевтілення - то Божий дар:

грудьми припасти до планети, болем

з землею злютуватись і навік

позбавитися права самосмерті [ПТ, с. 124].

2.2 Прикметникове індивідуальне словотворення

Серед оказіональних та потенціальних слів Василя Стуса значну частину складають прикметники, експресивність яких пов'язана з порушенням законів системної продуктивності. Процес художньої творчості поета супроводжує систематична робота в надрах семантики, у наданні словам нових відтінків значення. У вмілому їх поєднанні втілюються ще виразніші ознаки індивідуальної мовної творчості поета.

До оказіональної субстантивації поет удається достатньо часто, але здебільшого замість вжитого у попередньому контексті іменника, що не викликає труднощів для розуміння змісту [67, с. 90].

Поява субстантивованих утворень викликана переважно характеризувальними завданнями, прагненням автора виділити з ряду ознак якусь типову, визначальну. Це складні утворення, мотивовані словосполученнями:

Високогурлий - похідне від висукий і гурло.

Летить крилатолезо

на утлу синь, високогорлі сосни

і на пропащу голову мою [ВЦ, с. 154].

Горлозгузкий - похідне від гурло і згэкий (від звук).

А обрій утікав. Я надбігав

щосил моїх. Та обрій горлозгукий

пустився впрост [П-1, с. 183].

Мертвокрилий - похідне від мйртвий і крилу.

А мертвокрилі стугонять стимфали,

напевну провіщаючи біду,

що ослонила біле опахало

і по моєму нишпорить сліду [П-2, с. 110].

Мідяногурлий - похідне від мндяний і гурло.

Мідяногорлим гласом

сосновий мрів орган.

Красо моя, окрасо,

бери мене у бран [ЧТ, с. 136].

Одногурлий - похідне від оди?н і гурло.

Гріх - жити в одногорлому плачі,

в тужінні одногорлому, в радінні

гріх жити одногорлому, в падінні

дозволено прожити [ПТ, с. 230].

Пекельнозурий - похідне від пекельний і зір.

Мигоче, мов відьмак, паркан пекельнозорий,

за голосом покори душа рушає вспак [П-2, с. 31].

Я круторогий, я пожежновиїй,

зміїно вогневіє жовтий хвіст… [ПТ, с. 77].

Рясночола - похідне від рясни?й і чолу.

РясночолаЯ, певне, яблуня була,

паморочила світ довкола,

в рясному цвіті рясночола

тужила, ніжилась, жила [П-2, с. 296].

Порожньосйрдий - похідне від поружній і сйрце.

Порожньосердий вибільшився світ,

мов простору запрагло німування… [П-2, с. 174 ].

Пружноголусий - похідне від прэжний і гулос.

…янгольський мосянжний хор

гучить на присілки і села

і проста пісенька весела

пружноголосий барвить хор [П-2, с. 277].

Пружнотнлий - похідне від прэжний і тнло.

Утоплюсь

І в зубах затисну слово те

пружнотіле, як плотва,

що хвостом всю душу збовтає [ПТ, с. 227].

Ціложиттєвий - похідне від цнлий і життє?вий (від життя?).

З ціложиттєвого ждання

Ти смерть на кілька літ відтрутив,

аби почути пахощ рути

і в неї впасти навмання -

з усіх розлук - на обакрай

Вітчизни - і яви, і мрії [П-2, с. 19].

У поезії Стуса яка-небудь влучна ознака, здебільшого позитивна, стає постійною, систематично повторюваною, а в умовах оказіональної субстантивації - навіть другим іменем героя. Пор.:

І снився Кар - зажурений такий,

немов отетерілий од докуки,

допоки мати заламає руки,

наш гріх відпустить Бог усеблагий [П-2, с. 128];

Вторував

усеблагий дорогу до могили

одну [П-2, с. 157].

У кількісному складі прикметникових новоутворень переважають потенційні слова. Окремий структурний різновид у їх складі становлять утворення, сформовані на основі прийменниково-іменникових конструкцій. До обов'язкових умов формування таких утворень належить перетворення прийменника у префіксальну морфему відповідно до позиції у структурі похідної одиниці і використання здебільшого випадків суфікса, зокрема -н-, як обов'язкового структурного компонента. Подібні утворення часто виникають і в побутовому мовленні, їх поява підготовлена мовною свідомістю носіїв. До них належать, зокрема, такі:

Префікс з + не + іменник або дієслово:

Знебережений,

ти тільки зойком пробиваєш путь,

котрої загубилась перспектива

у миготінні злетів і падінь [ЧТ, с. 132 ];

…це кождочасне поривання в смерть,

щоб з неї виринати в знавіснілий

хрипкий чи геть знеголоснілий крик [П-1, с. 121];

- Де ти, мій кате?

- гукнув я на весь знелюднілий зал… [ВЦ, с. 165];

…ось закушпелить, вирветься нараз

твоя зненапрямкована ракета

і відпливе навіки похід цей…[ЧТ, с. 142].

Стилістична вартість подібних утворень визначається перш за все контекстом, бо на неї впливають великою мірою також багато інших чинників (приналежність до певної тематичної і лексичної групи, літературна традиція тощо).

Привертають увагу ті оказіональні утворення, що служать для називання міри вияву якості ознаки (з допомогою означального займенника все) і мають потужні стилістично-виражальні можливості. Як відомо, стан предмета, відтворений якісним прикметником як його ознака, з об'єктивних причин не завжди піддається зіставленню. Напр:

Розкоше світу, йми мене в полон,

адже і ти така, як я, порожня.

Тож полони мене, усевельможна,

дай перейти з тобою Рубікон [П-1, с. 88];

Тож - в неба провалля в бездоння, бездолий

нагірний, невірний, западистий рай,

всебідий, всегнівний, всещедрий, всекволий.

А що під крилом твоїм? Кара - карай [П-1, с. 98];

Народжені мої бажання,

усенестерпні, всеголодні,

такі вітри зняли довкола,

що все несеться шкереберть [П-2, с. 195];

Земля - хитлива і плавка

- вседорога і всепрощальна

- здоліла стати,

щоб благальна помічена була рука [П-2, с.147 ];

Який бо холод довкруги!

Самотності! Ніде нікого.

Одна підтримка - голос Бога

вседорогий, вседорогий [П-2, с. 184 ];

Підноситься душа моя розквітла,

запрагла йти у всезнищенну синь [ЧТ, с. 154];

Як розп'яття,

стриміє мій усезнищенний світ [ЧТ, с. 158];

Тож - в неба провалля в бездоння, бездолий

нагірний, невірний, западистий рай,

всебідий, всегнівний, всещедрий, всекволий.

А що під крилом твоїм? Кара - карай [П-1, с. 98];

Усесвіту пустеля

небавом нас огорне,

і мертва не воскресне

всемолода біда [П-1, с. 212];

І, хилячи всемолоде чоло,

пройти під поглядом, немов під градом... [П-2, с. 83];

І торопкі всеначуванні кроки,

то лис блукає - із хвостом рудим [П-2, с. 156];

...я забуваюся, коли цнота

пречистого пребілого паперу

почне мене, відкривши добру еру

натхнення в тиші, і коли мета

мене в полон імкне, всененажданна [П-2, с. 169];

…попелясті зозулі/ вістили роки: жий однині

на всенепізнаній землі [П-1, с. 128].

Інтенсивну міру вияву ознаки передають також оказіональні прикметники та дієприкметники, у складі яких виступає числівник сто. Напр.:

Як чорногуз при березі, стодумний

став Пан-Господь і молиться…[П-2, с. 60];

…де розкошує маячня/ моїх далеких недобутих марень

в калейдоскопі радосте-жалів,

над вежею стожальної покари

стрілою давніх і незбутнх днів…[ЧТ, с. 154];

Коли докучили ці втеки

в лет, до вогненної пащеки.

Як він ощирився, стозмій! [П-1, с. 73];

Тільки сіль, і вода, і житняк,

і світанок, і ніч, і стозора

небезпека, і сонна і хора

ця душа - вирушає успак! [П-1, с. 73];

Дубала

постань, душе моя столюта!

Високим розпачем постань! [ЧТ, с. 58];

Кружеляє понад ними

вечір, крила розкриливши,

впав на горлицю із неба

стонасторчений коршак [П-1, с. 92];

Аби лиш подолати гнів,

сторозтриклятий гнів здолати,

я б поіменно міг назвати

усіх братів, усіх катів [П-1, с. 30];

Червоним вином заливає мій погляд стосиній,

спустошені губи залито червоним вином,

і видиться берег - далекий - у радісній піні,

і спокій приносить, і спокій обіцяний - бром [П-2, с. 290].

З'ясування способів і засобів утворення оказіональних прикметників, виявлення характеру лексичної деривації у мовотворчості Василя Стуса не дає повного уявлення про характер і особливості вибору ознак, через які письменник номінує явища суб'єктивної дійсності. Для інтерпретації когнітивних процесів, пов'язаних із виділенням статичної ознаки як характерологічної для осіб, пропонуємо класифікацію, яка передбачає виділення таких типів прикметникових утворень:

1. Утворення, які виражають внутрішні якості особи. До них належать назви рис характеру людини, її розумового, психічного складу тощо, напр.: стодумний Пан-Господь, усеблагий Бог.

2. Утворення, які виражають зовнішні ознаки особи: стосиній погляд, всемолоде чоло, обезголосені тіла, дольний чоловік.

Серед прикметникових утворень, які виражають ознаки неосіб, виділяємо такі семантичні групи:

1. Утворення, які виражають ознаки за відношенням до часу: зчастих бід, попередсмертних учт, підосінений розпач.

2. Утворення, які виражають просторову семантику: з-понадсвітній спів, зненапрямкована ракета, межисвітнім мерехтом, рознапрямкована душа.

3. Утворення, які виражають зовнішні ознаки предметів: схриплокронний стовбур, багатогорлий крик, виснений сон, вологогорлі солов'ї, одногорлому плачі, ясноджерельний кант.

4. Утворення, які виражають внутрішні, фізичні якості предметів: стозора небезпека, уводноволене кохання, усевитончуваний зойк, сторозтриклятий гнів, виснений сон, всегнівний рай, всеголодні бажання, горлозгукий обрій, знеголоснілий крик, мертвокрилі стимфали.

5. Утворення, які виражають ознаки за відношенням до того, кому чи чому вони властиві: диточих вій.

2.3 Семантика та структура оказіональних дієслів

2.3.1 Засоби актуалізаціїї внутрішньої форми оказіональних дієслів

Відзначаючи багатство і різноманітність дієслівних форм, а також порівнюючи частотність їх використання у мові поезії і прози, В.М.Русанівський зазначає, що “…кількість дієслів у поезії помітно менша, ніж у художній прозі та драматургії. Чим це пояснити? Мабуть, тим, що поезія менше схильна до компресії, нагнітання дій, ніж проза” [39, с. 13]. Поряд з іншим мовними засобами дієслова використовуються з метою вираження найтонших силістичних відтінків, “розподілу світла і тіні словесних фарб, переходу від одного стилю до іншого” [36, с. 5].

Семантичний потенціал дієслів, їх композиційне та стилістичне значення підпорядковані перш за все завданням вираження експресії, інтенсифікації висловлювання, посиленню емоційного впливу на читача (слухача). На думку В.М. Русанівського, дієслово “покликане відтворити весь світ, бо дієслово - це рух, а в світі немає нічого, крім рухомої матерії […], дієслово має досить складну структуру, воно активно втягує в свою орбіту слова інших граматичних категорій, особливо іменники й прикметники, і само стає базою для інших частин мови” [39, с. 110].

Стилістично дуже виразними є дієслова, породжені індивідуально-авторським світобаченням [67, с. 33]. Органічно вплітаючись у художню тканину твору, вони в той же час виділяються як домислені творцем, побудовані на асоціаціях, напр:

...і долоні її долонять

і пригублюють губи [ЗД, с. 135];

…діти дитинять її,

губи - пригублюють…[ЗД, с. 135].

Майже кожне індивідуально вживане письменником оказіональне дієслово містить у собі картину-образ, спонукає читача до віднайдення у слові нової естетичної якості. Звичайно, ця якість може мати різний ступінь інтенсивності, напр.:

І двері на замку,

ні душечки - довкола,

лиш зозулі - ку-ку! -

марничать і спроквола [П-2, с. 19].

Так, в оказіоналізмі марничити образність формується в один етап: статична ознака кодифікованих слів (пор.: марні зозулі) поступається процесуальній, представленій як дія або процес, що має певні часові показники, а отже, посилює динаміку висловлювання.

Крім полісемії, Василь Стус також актуалізує внутрішню форму дієслівних утворень акцентуванням соціально-типових і авторських уявлень, із якими неминуче зіставляються особистісні уявлення реципієнта. Це створює сприятливі умови для формування суб'єктивних, індивідуально-неповторних образів у свідомості читача, супроводжуваних так званим “ефектом ошуканого очікування”. Напр.:

Гойдається вечора зламана віть,

і синню тяжкою в осінній пожежі

мій дух басаманить [П-1, с. 27];

Вшрубовувався дим,

вшрубовувались сосни в грудневе

небо, у громаддя хмар громадяться чорними торосами

покари до покар [ПТ, с. 214];

Вшрубовується молоде коріння

у камінь надр і п'є живлющий сік... [ЧТ, с. 73];

…той віщий пагорб, на котрому горді

гетьманяться дуби - наснився з ночі,

аби розлуку близити мою [П-2, с. 172].

2.3.2 Морфологічні способи словотворення оказіональних дієслів

Проблема оказіональних дієслів Василя Стуса пов'язана з активізацією морфологічних способів словотворення (префіксації, суфіксації, префіксально-суфіксального способу, композиції основ). Насамперед це потенційні слова, які є виразниками словотвірних можливостей мови. Утворені за продуктивними моделями, вони несуть у собі помітний заряд експресивності, яка супроводжується модернізацією значень. Такі слова, як, опорятувбти, розпелюстити, самострумувбти відрізняються від звичайних узуальних, а також оказіональних тим, що вони мають прозору словотвірну структуру та високий ступінь словотвірної подільності, не залежать від умов контексту і містять у собі виразний семантичний та стилістичний потенціал. За їх співвідношенням із кодифікованими мотивуючими словами можна встановити своєрідність манери висловлювання, що й відрізняє ідіостиль Василя Стуса від ідіостилю інших письменників. Показовими з цього погляду є відіменникові та віддієслівні утворення, які становлять більшу частину всіх оказіональних дієслів.

У взаємодії з іншими виразовими засобами актуалізуються і інші відіменникові оказіональні дієслова, напр.:

…і все воловодишся і воловодиш

оце кружеляння, оце морове,

що люто крамплює і небо, і твердь,

насторчену твердь і насторчене небо [П-2, с. 18];

Гойдається вечора зламана віть,

і синню тяжкою в осінній пожежі

мій дух басаманить [П-1, с. 27];

Не панегіритиму карамельним віршем.

Ти є муж єси! Ти воїн! Ти боєць! [ПТ, с. 49].

Емоційно-експресивна конотація вислову забезпечується також актуалізацією оказіоналізмів, мотивованих складними словами. Уживаючи їх, письменник спрямовує асоціативне мислення читача в бік метафоричності, або ж спонукає до соціальних та ідейно-тематичних узагальнень, напр.:

Набухле серце облютує -

як не урветься твій терпець,

і вже в мені многолітує,

мов припочаток і кінець [ЧТ, с. 103];

Нехай святиться світ, допоки спить

він многолітує й многолітує [ЧТ, с. 140];

Чого триндичити всякчас:

“душа простоголосить”

нещастя [ПТ, с. 173];

Я ніби закоркований. Неначе

лиш улягаю силі рабування

і самознищую буремний дух [ЧТ, с. 107];

Десь цілу ніч тонкоголосить мати

а доля пише пальчиком хрести [ЧТ, с. 103];

Нехай-но і помру -

та він за мене відтонкоголосить

про тисячі пропащих вечорів… [П-1, с. 47];

Як лев, що причаївся в хащах обрію,

заки й зблудив, отак і я валандаюсь,

від тебе відмежований навіки,

і всеспогадую - немов живу [П-1, с. 70].

Від основ прикметників зафіксовано одиничні утворення на зразок марнити у значенні “ставати яким-небудь відповідно до значення твірної основи”. Напр.:

І двері на замку,

ні душечки - довкола,

лиш зозулі - ку-ку! -

марничать і спроквола [П-2, с. 19].

Виокремлюємо численну групу оказіоналізмів, які виконують функцію дієслова. Вони утворені від дієслів із семантикою звучання та від звуконаслідувальних слів, таких, як гар, гах, бам, шам і под., кожне з яких може ставати коренем похідного утворення зі значенням регулярної повторюваності дії:

То як тобі пенати?

Тягнись, як шарий віл.

Десь шамотить Хрещатик

і кішлиться Поділ [ЧТ, с. 34];

І шамотіло море голосів,

колючі нашепти і радість люті…[ЧТ, с. 141].

2.4 Оказіональне прислівникове словотворення

У мовотворчості Василя Стуса помітно активізується також прислівникове словотворення. Властивість прислівників уживатися для вираження ознаки іншої ознаки - динамічної дієслівної і статичної прикметникової визначає їх активне функціонування в галузі стилістичних явищ: “Виконуючи свої власні семантико-стилістичні функції, вони разом з тим значною мірою розвивають певні якості інших слів, словосполучень та речень, вносять нові відтінкові елементи, увиразнюють їх функціональні можливості” [32, с. 259].

Аналіз мовного матеріалу дозволяє розрізнити такі типи оказіональних прислівникових утворень Василя Стуса:

1. Оказіональні прислівники на -о(-е), утворені від узуальних відносних прикметників або від безпрефіксних іменників, які в художньому мовленні набувають метафоричних значень, напр.:

Непам'яті лапатий сніг

спішить і пішо і комонно [ЗД, с. 77];

Дощ…

дихає холодно, лізе в обійми,

в груди заходить і пішо, й комонно [ПТ, с. 162];

Господь позирнув химородно на нього і за-

питав, напустивши на себе гнів:

- Отже, прагнув самостійної України? [П-2, с. 235];

Рахманно пагорбами ріль

води - рахманно - вис

малий метелик, наче біль

малий на крилах ніс…[ЗД, с. 117].

2. Оказіональні прислівники, утворені на основі кореляції з узуальними прислівниками за допомогою додавання займенника все, набувають виразного семантичного навантаження:

Коли прищухло довкруги, поближнє

усевладуще ревом так реве,

ану збагни - суворе ачи ніжне те,

що тебе всевладно так зове [П-2, с. 120];

Меркавий місяць був посів

на всю околицю, всесадно

пишаючись і правив владно,

нічний мій сором чемно крив [П-2, с. 296];

Іду до вас - ви всепопереду,

за заримим обрієм моїм [П-2, с. 78].

3. Оказіональні утворення, шляхом складання двох або більше основ. Напр.:

Всебйзрух - похідне від все, без і рух.

У штольнях ночей вертикальних

іде схарапуджене дляння

всебезруху… [П-1, с. 87];

всевіки (всевік) - похідне від все і віки.

Задосить. Приостань. Упився гроз?

Від правіків на всевіки упився? [П-1, с. 165];

Забарні слова,

що з тіла мертвого летіли

і споминами душу гріли,

що, наче дошка гробова,

позаклякала на всевік [П-2, с. 19];

Всеглядно - похідне від все і глядіти.

Снують думок рої,

котрим немає ради

(смертельні перепади!),

а сонце всевідради

всеглядно постає [П-1, с. 179];

Тонкожбло - похідне від тонкий і жбло.

І буде ще щось. Буде ще щось. День

стоїть - гінкий, неначе телевежа,

і все вивищується тонкожало… [П-2, с. 103];

Надокруж - навкруги.

А надокруж - майстри заплічні

стежок - ганебних і величних [П-2, с. 165];

Іспередлнт - справіків.

Ось твоя подоба

подвижництво людське - іспереділіт [П-2, с. 158];

Уводногулову - похідне від (ув)одно і голова.

Уводноголову - ні рук, ні ніг

- тримався я на видовженій шиї… [ПТ, с. 99].

Уводноряд - в один ряд.

Тепер ти сам, як вулій цей гулкий,

стаєш уводноряд до цілосвіту,

коли з грудей твоїх несамовитих

усі повийшли зашпори-голки [П-2, с. 181].

3. Оказіоналізми, утворені на основі прислівників за допомогою суто оказіональних способів словотворення, зокрема десегментацією (усіченням окремого сегмента слова). Стилістична активність цих утворень не є виразною. Пор. оказіоналізм навспак, утворений десуфіксацією та додаванням сегмента -с-, який у ряді слів, таких як навскіс, навскач, навстіж входить до складу кореневої морфеми. Такі утворення не пов'язані з мовною традицією і в плані стилістичному їх вживання не викликає особливого інтересу.

Узагальнюючи сказане про семантичне й структурне розмаття оказiоналiзмiв Василя Стуса, схилямося до думки дослiдникiв про те, що “Той, хто продукує оказіоналізм-новацію, свідомо деформує норму і відчуває при цьому естетичне задоволення від своїх мовотворчих здібностей, а той, хто сприймає, дивується хистові автора і <...> дістає естетичне задоволення від співучасті в акті творчості, від розуміння своєї підготовленості до цього акту...” [60, с. 133]. Таке судження виправдову доцiльнiсть новотворів.

Висновки

Поставлена мета, виявлення тенденцій індивідуального словотворення Василя Стуса була досягнута після розв'язання більш конкретних завдань:

1) обгрунтування теоретичних засад дослідження новотворів;

2) представлення типології інноваційної лексики;

3) аналізу стану дослідження неологічної лексики;

4) дослідження типології лексичних інновацій у поезії Василя Стуса;

5) аналізу частиномовної співвіднесенності оказіоналізмів.

Здiйснений у дослiдженнi структурно-семантичний аналiз iндивiдуально-авторських утворень дає пiдстави для формулювання загальних та iндивiдуальних тенденцiй утворення оказiоналiзмiв.

Бiльша частина словотвiрних оказiоналiзмiв Стуса, як би вони не порушували системнiсть словотворення i статику кодифiкованих норм, завжди мають аналогiйне пiдґрунтя, проекцiюються на словотвiрнi моделi, активно представленi у мовнiй свiдомостi.

Найбiльш дериватогенною частиною мови в сферi оказiонального словотворення є iменник. Це передусім потенцiйні iменникові утворення, якi є результатом iндивiдуальних пошукiв експресивного, але, на вiдмiну вiд оказiоналiзмiв, часто мають, крiм художньо-естетично вартiсностi, ще й комунiкативну доцiльнiсть.

Поезія В. Стуса багата на слова, утворені поєднанням двох основ слів, здавалося б, протилежних за значенням, які незвично поєднуються разом, але виразно підкреслюють думки й почуття поета. Несподівані словосполучення, створені шляхом основоскладання з використанням прийому оксюморона більш рельєфно передають задум митця, підкреслюють авторські асоціації, підсилюють гостроту думки (напр.: смертеіснування, життєсмерть, розлукостріча тощо).

Створив Василь Стус і слова, значення яких є настільки прозорим, вони настільки влучно підкреслюють думку автора та органічно вплітаються в зміст твору, що сприймаються, як давно відомі, і не можна уявити, якими іншими одиницями можна було б їх замінити (напр.: білота, вискалок, ізвомплений тощо).

У художній мові поета актуалізуються передусім оказіональні іменники та дієслова, які разом з узуальними іменниками та дієсловами складають семантичну основу будь-якого висловлювання, і суть не тільки в наявності цих частин мови (на цій основі будується майже кожне висловлювання), а в їх ролі у тексті, в доцільності чи недоцільності використання.

З-поміж усіх відомих в українській мові способів словотворення в продукуванні оказіоналізмів домінує композитний. Як засвідчує зібраний фактичний матеріал, найчисельнішими є деривати, утворені способом складання двох основ, такі як архітрави, воєнраб, воєнробство, водотеча, жертво-кат, като-жертва, іножиття, інобуття, кривоокість, косопис, міжзорря, міжхвилля.

Виявлені оказіоналізми різноманітні за значенням, семантичними групами та будовою. Спільною рисою для усіх описаних неологізмів є вживання їх переважно в переносному значенні, що утруднює поділ на семантичні групи.

Серед них - назви речей: вивістря, вискалок рослин: архітрави, оцвіття осіб: воєнраб, жертво-кат, като-жертва, невір, надлюдина, пустограка почуттів: докука, протобажання, присмута, потома, розтривога, самобіль, самолють стану людини: кривоокість, незглибимість пір року: повесіння, розвесіння складових навколишньої природи: водь, міжзорря, міжхвилля, охвилля.

Крім цього, між деякими з аналізованих іменників-оказіоналізмів встановлюємо синонімічні (витерп і стерп, перехлип і перехлюп, іножиття та інобуття) та антонімічні (жертво-кат і като-жертва, повесіння і розвесіння, самонародження і самосмерть, самодар і самовтрата) відношення.

Значну кількість становлять іменники-назви опредмеченої дії: вглиблення, косопис, опорятунок, перехлюп, перехлип, самовигнання, самозгасання, самонародження та ін. Проте найбільш чисельною серед даних неологізмів є група абстрактних іменників: воєнробство, витерп, іножиття, інобуття, кривоокість, незглибимість, самовтрата, самозрада. Серед даного переліку іменників-оказіоналізмів наявні також і збірні: міжзорря, міжхвилля, окрилля, оцвіття, помежів'я, розкрилля.

Значну частину становлять суфіксальні утворення (блакитинка, божата) та префіксальні (витерп, вискалок, вивістря, іножиття, інобуття, невір, охвиля, окрилля, оцвіття, опорятунок, повесіння, провеснянка). Деякі префікси повторюються в кількох неологізмах, як -от, ви-, іно-, між-, о-, по-, у словах вивістря, витерп, вискалок, іножиття, інобуття, міжзорря, міжхвилля, охвилля, окрилля, оцвіття, опорятунок, повесіння, поціляння.

Чисельною є група іменників-неологізмів із першим компонентом само-, яка представлена такими словами, як самобіль, самовигнання, самовтрата, самодар, самозагасання, самозмалення, самозрада, самолють, самонародження, самопочезання, самопрозрівання, самороздаровування, самосмерть.

Оказіональні дієслівні новотвори досить активно обрамляють комбінаціїї суфікса -и- або -ува- з різними префіксами. Отже, в оказіональному дієслівному словотворенні найбільший корпус складають префіксально-суфіксальні оказіоналізми.

Отже, частиномовний потенціал оказіоналізмів Василя Стуса за граматичними, структурно-типологічними, стилістичними ознаками багатогранний і місткий. У пошуках нового слова поет завжди міцно спирається на багатство загальнонародної мови, національної історії, традицій. Це свідчить про комунікативну влучність, естетичну доцільність уживання оказіональних іменників, прикметників, дієслів та прислівників, їх органічний зв'язок із системою засобів української лінгвостилістики.

Семантичні новотвори були лише частково розглянуті у нашому дослідженні, тому можуть стати предметом подальших наукових пошуків.

лексика мовознавство неологізм оказіоналізм

Список використаних джерел

1. Білецький-Носенко П.П. Словник української мови / Підготував до видан. В.В. Німчук. - К.: Наукова думка, 1966. - 424 с.

2. Бондаренко А. Поетичний звукопис у творах Василя Стуса: феноменологічна проекція // Дивослово. - 2008. - №1. - С. 49 - 52.

3. Вовчук Н.І. Авторські неологізми як спеціальний засіб художньої виразності і як одиниця поетичного тексту //Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Зб. наук праць Рівненьського державного гуманітарного університетту. Вип. 8 - Рівне, 2000. - С. 62-66.

4. Вокальчук Г.М. Вивчення неологізмів у вузівському курсі сучасної української літературної мови. Пед. Науки: Зб. наук. пр. - Суми, 2002. - 2002, ч.2. - С. 24-29.

5. Гак В.Г. О современной французской неологии // Новые слова и словари новых слов / Отв. ред. Н.З. Котелова. - Л.: Наука, 1978. - С. 37-117.

6. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с.

7. Герман В. Неологізми в поезії Івана Драча // Дивослово. - 1998. - №5. - С. 13-15.

8. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоназізми) в сучасній поезії (60-90 рр): Автореф. дис.: канд. філ наук. К. 1999. - 32 с.

9. Грищенко А.П. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П.Грищенка. - 2-ге вид. - К.: Наук. Думка, 1997. - С. 196-198.

10. Долинин К.А. Стилистика французского языка. - Л.: Просвещение, 1978. - 120 с.

11. Етимологічний словник української мови / За ред. О.С. Мельничука: В 7-и т. - К.: Наук. думка, 1982-1989.

12. Єрмоленко С.Я. Літературна норма в часовому і просторовому вимірі // Культура слова. - Вип. 57-58. - К.: Наук. думка, 2001. - С. 3-9.

13. Єрмоленко С.Я. Сучасні проблеми дослідження літературної мови. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика // Зб. наук. праць. Вип.IV. - К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет”, 2001. - 161с.

14. Єрмоленко С.Я. Творчість Олеся Гончара і мовно-естетична культура сучасника // Дивослово. - 1998. - № 7. - С. 11-13.

15. Загнітко А. Естетичне навантаження оказіоналізмів у поезії В.Стуса // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 8. - Донецьк: Дон.НУ, 2001. - С. 208-216.

16. Караванський С. Пошук українського слова, або боротьба за національне «Я». - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 240 с.

17. Колесникова Н.В. Лексичні неологізми в рекламі // Вісник - Запоріжжя, 2002. - №3. - С. 77-78.

18. Колоїз Ж.В. Оказіональна деривація: теоретичний та функціонально-прагматичний аспекти. Автореф. дис.: доктор філ наук. К., 2007. - 36 с.

19. Колоїз Ж.В. Семантичні неологізми як результат семантичної деривації // Вісник. Харк. Нац. Ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2005. - №659: Сер: філологія, вип 44. - С. 6-11.

20. Колоїз Ж.В. Структурно-семантичні та функціонально-стильові особливості оказіонально утворених номінацій осіб // Вісник Львів. Ун-ту. - Серія філол., Вип. 3. - 2004.

21. Колоїз Ж.В. Українська оказіональна деривація: Монографія. - Київ: Акцент, 2007. - 311с.

22. Копусь О.А. Перифрастичні оказіоналізми у творах О.Гончара: дериваційний аспект // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. 14. - Херсон: Айлант, 2002. - С. 211-214.

23. Коць Т.А. Функціонування лексичних варіантів у засобах масової інформації // Мовознавство, 1997. - № 6. - С. 55-59.

24. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навч. закладів освіти. - К.: видавничий центр «Академія», 2002. - 368 с.

25. Культура української мови: Довідник / С.Я. Єрмоленко, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, К.В. Ленець та ін.; За ред. В.М. Русанівського. - К.: Либідь, 1990. - 304 с.

26. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. - Ленинград: “Худ. литер.”, 1974. - 284 с.

27. Мазурик Д. Лексичні інновації 90-х років XX століття в системі української мови //Українська філологія: школи, постаті, проблеми. - Львів, 1999. ч.2. - С. 156-163.

Размещено на Allbest.ru