Часова словозміна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

темпоральний час дієслово

Актуальність теми. Протягом останніх двох десятиліть проблема, пов'язана з категорією часу, за кількістю присвячених їй досліджень і публікацій вийшла на одне з перших місць у світовій науковій літературі.

Дослідження здійснюються представниками різних галузей знань, зокрема мовознавцями. Граматична категорія часу протягом тривалого періоду розвитку мови зазнала певних змін. Вагомий внесок у розробку питань, що пов'язані з проблемою становлення і функціонування часових дієслівних форм зробили такі мовознавці, як О.О. Потебня, П.С. Кузнецов, Г. Кржіжкова, В.М. Русанівський. Окремі аспекти проблеми на матеріалі української мови висвітлюються у працях І. Шаровольського, В. Дем'янчука, І.М. Керницького, С. Смеречинського, С.П. Бевзенка.

Категорія часу залишається однією з найважливіших, якщо не найважливішою, філософською та логічною категорією. Їй підвладні всі моменти та процеси, що відбуваються як в матеріальному, так і в нематеріальному світі буття. І, звичайно, поняття це притаманне кожному моменту людської діяльності у всіх її аспектах. Залишаючись традиційною в науці, вона ніколи не втрачає своєї актуальності, бо поняття часу, поряд з поняттями простору і руху є однією з найважливіших форм теорії пізнання. Сучасне філософське визначення часу як «атрибута, загальної форми буття матерії, яка визначає тривалість буття і послідовність зміни станів всіх матеріальних систем і процесів у світі» [18, с. 25] передбачає об'єктивність, незалежність часу від людської свідомості, бо світ існував і розвивався у просторі й русі ще до появи людини. Отже, час - це об'єктивна реальна форма існування матерії (поряд із простором), а рух - сутність часу, бо всі процеси, явища, події навколишнього світу характеризуються моментом виникнення, періодом існування і моментом зникнення, тобто знаходяться у русі. Три фундаментальні категорії буття і мислення - простір, час і рух - складають єдність, яка знаходить своє вираження як при понятійному, так і при мовному членуванні світу.

Узагальнене поняття часу включає в себе поняття реальний час як форму буття матеріального світу, концептуальний час як форму його відображення у людській свідомості у вигляді часових понять і лінгвістичний час як форму презентації цих понять у мові. Оскільки «концептуально картина світу складається з переплетення результатів двох ступенів пізнання - чуттєвого і логічного, то виділяється ще й перцептуальний час як самостійний параметр духовного життя суспільства й особистості» [25, с. 61]. Перцептуальний час є результатом суб'єктивного відображення реальних часових процесів і явищ навколишнього світу в культурі, суспільстві та індивідуальній свідомості. Концептуалізація подій об'єктивного часу невід'ємна від мови. На думку В.А. Звегінцева, «мовні засоби виконують посередницьку роль між людською свідомістю в її пізнавальній діяльності та об'єктивною дійсністю, на яку спрямована ця діяльність» [14, с. 9]. Таким чином, формою представлення у мові реального та концептуального часу і є лінгвістичний час.

Лінгвістичний час трактується в сучасному мовознавстві таким чином: 1) як час буття мови, як зміна мовної системи у часі, де мова - це особлива форма матерії, яка знаходиться у постійному русі (розвитку). Таке визначення бере свій початок від Ф. де Сосюра «Мова існує, розвивається і змінюється у часі» [21, с. 54]; 2) як засіб вираження часових понять у мові. На кожному рівні виділяються одиниці, які мають темпоральне значення: на морфологічному рівні такими одиницями є певні граматичні форми, на лексичному - лексичні одиниці з темпоральним значенням; на рівні речення - синтаксичні конструкції.

О.Н. Синявський детально описав всі варіанти способів і надав велику кількість прикладів. Він зазначив, що усіх форм «тривання» в українській мові дуже багато, але всі вони укладаються в дві основні групи: доконані та недоконані. «Недоконаність - це форма, яка означає «тяглу, не викінчену» дію, доконаність означає «викінчену» дію» [20, с. 189]. Найбільш поширений спосіб творення доконаних дієслів з недоконаних - це додавання префіксів, наприклад: несу - понесу, ношу - наношу, виношу - повиношу. Зрідка доконані форми утворюються за допомогою суфіксів, наприклад: кидаю - кину, купую - куплю; зміною голосного в корені: лежу - ляжу, лежати - лягти; зміною наголосу: зад?хатися - задихЬтися, підслухЬти - підсл?хати.

Основна відмінність недоконаних дієслів від доконаних полягає в тому, що від дієйменників недоконаних дієслів можливий майбутній час на - му, - меш або з буду, будеш, а від доконаних - неможливий. Наприклад: нести - нестиму, нестимеш, буду нести; виношувати - виношуватиму, виношуватимеш, буду виношувати, але повиношувати - повиношую. На думку мовознавців, форми доконаності і недоконаності не вичерпують усіх форм тривання дії. У межах недоконаних дієслів вони виділяють форми протяжності і наворотності дії. Протяжна форма дієслова виражає тривалу і разову дію (несу).

Наворотна дія означає повторну, кількаразову, більш абстрактну дію (ношу). Такий розподіл дії, як зауважив О.Н. Синявський, спостерігається в невеликій кількості дієслів: везти - возити, вести - водити, брести - бродити, летіти - літати, тягти - тягати, бігти - бігати та інші.

Подібний погляд відбився в роботах лінгвістів подальших поколінь. У своєму дослідженні «Структура українського дієслова» В.М. Русанівський об'єднав такі дієслова в «групу односпрямованості / різноспрямованості дії» [19, c. 231].

На думку І. Р. Вихованця, три різновиди значення ознаки «співвіднесеність з моментом мовлення» [5, с. 250] як обов'язкові й регулярні для дієслівних особових форм з об'єктивною модальністю формують досліджувану дієслівну граматичну категорію часу. Вона реалізовується взаємно протиставлюваними грамемами теперішнього, минулого й майбутнього часу. Граматична категорія часу належить до словозмінних, оскільки охоплює форми слів, що мають тотожне лексичне значення й розрізняються тільки семантикою цієї категорії. Кожне із трьох часових значень, крім значення теперішнього часу, виражається у двох видових формах: недоконаного й доконаного виду.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні шляхів утворення різночасових форм в українській мові.

Основні завдання дослідження:

ь з'ясувати особливості часової категорії;

ь визначити засоби утворення і функціонування форм теперішнього часу;

ь проаналізувати синтетичні та аналітичні форми майбутнього часу;

ь виявити особливості функціонування форм минулого часу в українській мові.

Предмет дослідження - словозмінна категорія часу. Об'єкт дослідження - особливості творення словозмінних категорій часу дієслів.

Методи дослідження. Дослідження форм теперішнього, майбутнього та минулого часу здійснювалось методом діахронічного спостереження, аналізу та опису мовних явищ.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів для подальшого наукового вивчення словозмінної категорії часу, словотвірних засобів української мови.

Структура роботи зумовлена темою та метою і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Категорія часу як об'єкт досліджень

1.1 Темпоральна характеристика категорії часу

Категорія часу як одна з основних категорій, що відображає найбільш важливу сторону людського буття, була і залишається об'єктом пильної уваги дослідників різних галузей знань: логіки, психології, літературознавства, мовознавства та ін. Багатогранність та багатоаспектність проблеми часу з точки зору лінгвістичної науки передбачає безліч підходів і рішень, оскільки вивчення граматичної категорії часу - це вивчення усіх засобів мови (морфологічних, синтаксичних, лексичних, стилістичних, експресивних).

Явище часу має філософське і лінгвістичне тлумачення. «Основними формами всякого буття є простір і час, поза якими воно неможливе. Реальний світ - це рухома матерія, яка може рухатися лише у просторі й часі» [26, с. 61]. Отже, у філософському розумінні час є однією з форм існування реального світу. Це реальний, об'єктивний час, що вимірюється такими одиницями, як секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття, тисячоліття, ера.

У лінгвістичному розумінні час є відображенням у мові (лінгвалізацією) реального, об'єктивно існуючого часу. Це граматичний час. Він виражається словами, словосполученнями, реченнями, дієслівними формами: вчора, сьогодні, завтра; колишні мрії, нинішні звичаї, прийдешнє покоління; Коли зійде сонце, швидко висохне роса; співав, співає, заспіває. Отже, в мові на базі реального часу сформувалася загальна категорія темпоральності (лат. temporalis - часовий, temporalitas - обмеженість у часі), яка виражається лексичними, синтаксичними і морфологічними засобами. Це граматичне значення, носієм якого в морфології є дієслово, а засобом виміру - відношення дії до моменту мовлення про неї або до іншої дії.

Категорія часу - відношення дії дієслова до моменту повідомлення про неї або до іншої дії з метою темпоральної характеристики подій, стану, про які йдеться в реченні.

Ця темпоральна характеристика здійснюється шляхом «протиставлення одна одній часових дієслівних форм, які вказують на одночасний, попередній і наступний перебіг дії у відношенні до моменту повідомлення або іншої дії. Залежно від цього розрізняють грамеми теперішнього, минулого і майбутнього часів» [3, с. 13].

В українській мові наявне й позачасове вживання дієслівних форм. До них належать слова бац, скік, кусь, хвать, гам, клац, кап, мах, сіп, смик, тьох, брик, фирк, ах, ох, тяп, ляп, штовх, грюк, шмиг, хлюп, кліп, сьорб, хлип, бах, стук, штрик і под.

М. Жовтобрюх називає їх «дієслівними вигуками із граматичним значенням раптової дії минулого часу» [12, с. 287]. В. Русанівський такі слова «відносить до дієслівних предикативних форм, які співвідносяться не з моментом мовлення, а з якимись відрізками часу в минулому, теперішньому і майбутньому, а тому не мають граматичної категорії часу» [19, с. 296]. О. Тихонов називає їх «особливими формами минулого часу, які перебувають на периферії часової системи і вказують на дію в минулому» [10, с. 108]. Справді, ці слова вказують на дію в минулому, тобто мають категоріальне значення процесуальної дії і перебувають на периферії часової системи із слабко вираженим відношенням до моменту мовлення.

1.2 Категорія часу дієслів

Грамема минулого часу називає час дії, який протікає до моменту мовлення про неї або до початку протікання іншої дії: записав; Сідав обідати після того, як мив руки. Грамема теперішнього часу називає час дії, яка збігається з моментом мовлення про неї або з часом протікання іншої дії: пишу; Усміхається тоді, коли бачить усмішку дитини. Грамема майбутнього часу називає час дії, яка відбудеться після повідомлення про неї або після завершення іншої дії: писатиму: Посміхнуся тоді, коли посміхнешся ти.

Розрізняють час абсолютний і відносний. Час дієслова, що вказує на відношення до моменту мовлення, називається абсолютним, а форми дієслова, що його виражають, - формами абсолютного часу: Сміються й плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди (О. Олесь). Відносний час - це час дії, що вказує на відношення до іншої дії, а форми, що його виражають, називаються формами відносного часу: Думаю, що дощі скоро перестануть. Значення відносного часу виявляється здебільшого в складнопідрядних реченнях з підрядними з'ясувальними. Абсолютне і відносне значення часу розмежовується лише в контексті: І кожен з нас те знав, що слави нам не буде (І. Франко).

В реченні категорія часу сумісно з категоріями особи, способу і модальності виконує функцію обов'язкового компонента предикативності, яка є суттєвою ознакою речення: «Сади рясні похилились» (Т. Шевченко), зазвичай експліцитна, тобто виражена формальними засобами, наприклад: «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» (Нар. творчість). Вона також може бути імпліцитною, тобто немаркованою, прихованою, такою, що домислюється, наприклад: «Зошит з української мови учня шостого класу Кравчука Миколи» (категорія теперішнього часу прихована, випливає з контексту).

Категорія часу перебуває в системних зв'язках із категоріями особи, способу, виду дієслів. Категорія особи характерна лише для дієслів теперішнього і майбутнього часу, а дієсловам минулого часу властива категорія роду (читав, читала, читало). Категорія часу притаманна лише дієсловам дійсного способу як таким, що називають реальну дію (вивчаю, вивчав, вивчатиму). Зв'язок категорії часу з категорією виду виявляється в тому, що всі дієслова теперішнього часу мають форму недоконаного виду (доповідаю, пояснюю), а дієслова минулого і майбутнього часів - форми недоконаного виду (доповідав, доповів; буду доповідати - доповім) і форми доконаного виду (пояснював, пояснив; буду пояснювати - пояснюватиму).

Утворення форм часу змінює лише граматичне значення, тому категорія часу є словозмінною, а не словотвірною (танцює - танцював - танцюватиме; будує - будував - будуватиме). Засобами їх вираження виступають особові закінчення (чита-ю, чита-єш, чита-є; прочита-ю, прочита-єш); формотвірні суфікси - в, - л-а, - л-о та допоміжне дієслово бути (вида-в, вида-л-а, вида-л-о, буде видавати).

На думку деяких граматистів (О. Бондарко), категорія часу є «граматичним ядром функціонально-граматичної категорії темпоральності, яка виражається ще й синтаксичними (певні типи речень - складнопідрядні з підрядними часу) та лексичними (колись, тільки що, уже) засобами» [4, с. 96].

Категорія часу українських дієслів зазнала суттєвих змін в історії мови. До кінця ХІІІ - початку XIV ст. вживалося кілька форм минулого часу: аорист, перфект, імперфект, плюсквамперфект, які пізніше витіснила одна форма минулого часу, утворена на базі перфекту.

Плюсквамперфект (давноминулий час) у сучасній українській мові вживається обмежено, лише в розмовному і художньому стилях, наприклад: «В Києві організувалась була Академія мистецтв» (О. Довженко); «І вже був рушив за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав» (А. Головко); «Було сказав кілька слів, та й замовк». Він означає дію, яка повністю завершилася в доминулий час і вичерпала себе до моменту мовлення («Ходив був до директора школи, та нічого не допомогло»), чим відрізняється від минулого часу, який може означати дію, яка відбувалася до моменту мовлення і продовжувалася під час мовлення («Оце ходив до директора школи»).

У тексті конструкції з давноминулим часом можуть замінюватися конструкціями з минулим часом. Тому деякі лінгвісти (В. Русанівський) вважають давноминулий час в українській мові факультативним явищем.

Категорія часу дієслова в українській мові складається з чотирьох грамем (теперішній, минулий, давноминулий, майбутній час). Виявляються вони в таких восьми часових формах:

- форма теперішнього часу недоконаного виду: передплачую;

- форма минулого часу недоконаного виду: передплачував;

- форма минулого часу доконаного виду: передплатив;

- форма давноминулого часу доконаного виду; був передплатив;

- форма давноминулого часу недоконаного виду: було передплачував;

- складена (аналітична) форма майбутнього часу недоконаного виду: буду передплачувати;

- проста форма майбутнього часу доконаного виду: передплачу;

- складна (синтетична) форма майбутнього часу недоконаного виду: передплачуватиму.

Категорія часу в українській мові підпорядкована категорії виду, яким і зумовлена система часових форм дієслова.

Парні за видом дієслова мають усі вісім форм часу. Одновидові дієслова утворюють неповну (дефектну) парадигму часу: дієслова недоконаного виду мають чотири форми часу (лежати - лежу, лежав, було лежав, буду лежати), а дієслова доконаного виду - тільки три (прокинутися - прокинувся, був прокинувся, прокинуся; побігти - побіг, був побіг, побіжу).

Дієприкметник і дієприслівник зберігають значення часу і виду тієї основи, від якої творяться або виражають час відносно основної дії.

2. Словозмінна категорія часу

2.1 Форми теперішнього часу

Теперішній час означає дію, що відбувається у момент мовлення або збігається з моментом повідомлення про неї.

Дієслова у теперішньому часі виражають:

а) дію, що збігається з моментом мовлення про неї («Я пишу тобі знову, друже мій»);

б) дію тривалу або постійну («Споконвіку Прометея там Орел карає, що день боже довбе ребра й серце розбиває»);

в) дію, що є властивістю істоти або предмета («В селі встають рано»).

Форми теперішнього часу утворюються приєднанням до основи теперішнього часу закінчень, які водночас є морфологічними показниками особи і числа для дійсного способу. Система змінних форм дієслова називають дієвідміннюванням.

І дієвідміна
Однина	Множина
І	-у (-ю) несу, питаю	-емо (-ємо) несемо, питаємо
ІІ	-еш (-єш) несеш, питаєш	-ете (єте) несете, питаєте
ІІІ	-е(-є) несе, питає	-уть (-ють) несуть, питають
ІІ дієвідміна
Однина	Множина
І	-у(-ю) мовчу, стою	-имо (-им), -їмо (-їм) мовчимо, стоїмо
ІІ	-еш (-єш) мовчиш, стоїш	-ите (їте) мовчите, стоїте
ІІІ	-ить (їть) мовчить, стоїть	-ать (ять) мовчать, стоять

Розрізняють два типи абсолютного вживання форм теперішнього часу: власне теперішній (актуальний теперішній) і невласне теперішній (неактуальний теперішній). Як зазначає І. Р. Вихованець, «власне-теперішній час вказує на дію або стан, які, збігаючись з моментом мовлення, майже не виходять поза межі цього моменту. Невласне-теперішній час позначає дії або стани, які, певною частиною збігаючись з моментом мовлення, одночасно стосуються і моментів, що передують мовленню, і моментів, що слідують після мовлення» [5, с. 93].

Невласне теперішній час має такі різновиди значень:

- розширений теперішній час. Його дія збігається з моментом мовлення, а також відбувається до і після моменту мовлення: Я пишу курсову роботу. Споконвіку Прометея там орел карає (Т. Шевченко).

- постійний теперішній час. Дія відбувається постійно - в момент мовлення, до нього, після нього: Дніпро впадає в Чорне море. Земля обертається навколо Сонця. Листопадом стеляться літа. (П. Перебийніс.)

- абстрактний теперішній час. Дія не відбувається, а тільки мислиться як узагальнена в момент мовлення, до і після нього: Курчат рахують восени; Любиш кататися, люби і саночки возити; Сміття з хати не виносять; Коней на переправі не міняють (Народна творчість).

Дослідник С. І. Дорошенко це значення називає позачасовим. На його думку, «з ним дієслова вживаються переважно в науковому та офіційно-діловому стилях» [10, с. 143]. Значення розширеного та постійного теперішнього часу, на думку І. Р. Вихованця, «допомагає встановити контекст, передусім часові актуалізатори та різні семантичні конкретизатори» [5, с. 252].

Високою частотністю вживання відзначаються в аналізованому матеріалі речення, у яких вказівка на певні часові межі міститься в словосполученні типу протягом семи днів, не пізніше ніж через сім днів, понад п'ять днів, тобто подається чітко окреслений досить короткий часовий проміжок (певна кількість днів), напр.: Кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом семи днів подається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету для проведення експертизи щодо… (БК України, ст. 27); Проект закону про державний бюджет підлягає обов'язковій публікації в газеті «Урядовий кур'єр» не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України (БК України, ст. 28); Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів (КЗпП України, ст. 48).

Часові актуалізатори, що є показниками теперішнього часу, можуть охоплювати також і більші часові проміжки: тижні, місяці, роки, напр.: При переведенні працівника на іншу постійну нижче оплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення (КЗпП України, ст. 114); Не пізніше двох місяців з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України Міністр фінансів України інформує Верховну Раду України про взяті бюджетні зобов'язання… (БК України, ст. 46); За працівником, який створив винахід, корисну модель…, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровадження (КЗпП України, ст. 91); Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства (ЦивК України, ст. 144).

Потрібно звернути увагу на те, що в структурі сучасної української літературної мови межі між значеннями форм розширеного та постійного теперішнього часу рухливі. Подібні переходи можна простежити й між власне-теперішнім та невласне-теперішнім. Наприклад, форми власне-теперішнього виявляють тенденцію до розвитку значень часової постійності, коли вони виражають дії та стани, що повторюються в певний період, або навіть без обмеження в часі чи набувають постійного типового характеру, на що вказують слова часової постійності, як завжди, звичайно, постійно тощо. Те саме й у текстах законів, наприклад: Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові (ЦПК України, ст. 193); У проаналізованих текстах мови законодавства функціонують форми теперішнього часу дієслів зі значенням позачасовості, коли підкреслюється перебіг дії взагалі.

Вживання часових детермінативів при дієсловах у формі теперішнього часу спричиняє в них переносне значення категорії часу (майбутнє або минуле), пор.: Іду до школи і зустрічаю директора (теп. час) - Минулого літа іду до школи і зустрічаю директора (мин. час) - Завтра іду до школи, зустрічаю директора і вирішую справу (майб. час).

Крім цього, теперішній час може мати і переносне значення, при якому він вживається в значенні майбутнього і минулого часів. Теперішній час у значенні майбутнього супроводжується часовими детермінативами (лексичними елементами з часовим значенням), які вказують, що дія відбуватиметься після мовлення (завтра, взимку, ввечері, субота, потім), наприклад: Влітку їду до батьків, а потім на конференцію; Чекаю тебе о сьомій вечора. Теперішній час у значенні минулого супроводжується або дієсловами минулого часу, або словами з часовим значенням (часовими детермінативами), які вказують, що дія відбувалася до моменту мовлення: Сидить батько кінець стола, на руки схилився (Т. Шевченко); Збірку поезій «На крилах пісень» Леся Українка друкує у 1893 році. Це так званий «історичний теперішній час» (лат. praesens historicum).

Вживання теперішнього часу для змалювання минулих подій з метою надання оповіді виразності і динамічності є важливим стилістичним засобом української мови, наприклад.: І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі…; І мріялись мені росисті луки волинські: здалека чорніє ліс…, а туман на нього… тихим морем напливає… (Леся Українка).

2.2 Форми майбутнього часу

Майбутній час має три форми вираження - аналітичну, тобто складену (буду читати, буду писати), синтетичну, тобто складну (писатиму, читатиму) і просту (напишу, прочитаю). Аналітична форма виражає дію недоконаного виду (буду співати), синтетична - недоконаного (співатиму), а проста - доконаного (заспіваю). Всі вони вказують на дію, яка відбувається після моменту мовлення.

Складна (синтетична) форма майбутнього часу (недоконаного виду) утворюється додаванням особових форм дієслова (й) няти до неозначеної форми дієслова недоконаного виду (дієслово йняти збереглося лише у вислові я не йму віри, ти не ймеш віри і т.д.).

Особа	Однина	Множина
1-а	знати + му - знатиму	знати + мемо = знатимемо
2-а	знати + меш = знатимеш	знати + мете = знатимете
3-я	знати + ме = знатиме	знати + муть = знатимуть

Тому в цій формі після т перед м завжди пишеться буква и (кінцевий голосний неозначеної форми дієслова): І шапка не горітиме (Нар.творчість); Гори нахилимо, а врожай виростимо (Нар.творчість); Де оком не доглянеш, там грішми доплатиш (Нар.творчість); Правічний шлях ковтатиме яруги. (Л. Костенко); Перлина в землі не лежатиме, а робота не чекатиме (Нар.творчість); Самі до себе прийдемо на сповідь і всі дрібниці витрусим з душі (Л. Костенко.); Голубітимуть в волоссі з пролісків вінки. (М. Костомаров.); Берегтиме народна пам'ять всіх шляхетних своїх дітей. (Є. Сверстюк.); У хмільні смеркання мавки чорноброві ждатимуть твоєї ніжності й любові. (В. Симоненко.); Нестиму вінець той, що сама положила на себе. (Леся Українка.); Усе життя ітимеш через терни. (Н. Тихий.); Хто влітку в тіні лежатиме, той худоби не матиме (Нар.творчість).

Складена (аналітична) форма майбутнього часу (недоконаного виду) утворюється поєднанням особових форм дієслова бути з неозначеною формою дієслова недоконаного виду.

Особа	Однина	Множина
1-а	буду знати	будемо знати
2-а	будеш знати	будете знати
3-я	буде знати	будуть знати

При відмінюванні дієслів складеної форми майбутнього часу змінюється за особами лише дієслово бути: Не будемо бруднити руки (Народна творчість); Буду до півночі думати про море (А. Качан.); Голу кістку й ворона не буде дзьобати (Народна творчість); Я нині знову буду говорити про почуття високі і святі (О. Лупій.); Спинюся я і довго буду слухать, як ходить серпень по землі моїй (Л. Костенко.); По світі широкому буде та пісня літати, а з нею надія кохана (Леся Українка.); Будуть солодко віять минулим білі яблуні в нашім саду (В. Сосюра.); І буде спати щастя, мов царівна, що на скляній горі знайшла труну (Леся Українка.).

Складна і складена форми майбутнього часу мають однакове значення. їх нерідко вживають упереміш, аби уникнути одноманітності: Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму-тебе (В. Симоненко); Будеш ходити над річкою, в темну дивитись глибінь. (Б. Олександрів.); Я в полі буду сам стояти, шаблі ворожі відбивати. (Олександр Олесь.).

Дієслова майбутнього часу означають:

— конкретну поодиноку дію: приготую сніданок, напишу оголошення, куплю книгу, будемо готувати концерт, будемо копати траншею,

— повторювану дію: будемо зустрічатися, будемо обніматися, вихвалятимемося, виглядатиму, плакатиму, радітиму.

У переносному плані майбутній час може вживатися:

- у значенні теперішнього, напр.: Герой помре, а слава його живе (помре = помирає); А як усміхнеться, ще й з-під лоба гляне, хоч скачи у воду, кажуть парубки (Нар. творчість) (усміхнеться = усміхається, гляне = дивиться);

- у значенні минулого часу з дієсловами було, бувало, наприклад: Було скажу йому кілька слів; Було напишу їй; Було нагадаю їй про батька; Бувало сяду на греблі й ловлю рибу; Бувало піду до школи та й дивлюся, як діти вчаться.

- простий майбутній час у значенні минулого:

а) коли розповідь ведеться у формі теперішнього часу, що виражає повторювану минулу дію: Минаю я, було, долини й гори, і моря гучного непевнії простори, чужі краї обступлять навкруги, захопить ніч; на горах чорні тіні, на морі хвилі, тумани в долині здаються наче вороги.

б) при потребі виразити звичайну і часто повторювану діє: То стара жінка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть.

в) для передачі раптової дії, що відбувалась у минулому: Пішов, забравсь у ліс та як заплаче.

- у значенні минулого часу з відтінком раптовості: Слухає-слухає, а потім як заспіває; Тихо-тихо, а потім як загуде за вікном.

2.3 Особливості дієслів минулого та давноминулого часу

Минулий час вказує, що дія відбувалася або відбулася до моменту мовлення про неї: Колись любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов (Нар. творчість); Погасли вечірні огні… всіх владарка ніч покорила (Леся Українка).

Дієслова недоконаного виду з прямим значенням вказують на дію, яка відбувалася до моменту мовлення і не завершилась, тобто не має результату. Ці дієслова мають імперфектне (нерезультативне) значення, напр.: Ми працювали у полі. Вони означають:

- конкретну дію: Люди мучились, як в пеклі, пан втішався, як у раю (Леся Українка);

- дію, що повторювалася: Вона завжди приходила на заняття без запізнення.

Переважно дієслова недоконаного виду минулого часу в переносному значенні (тобто в значенні інших часових форм) не вживаються. Виняток становлять рідковживані дієслова недоконаного виду минулого часу із значенням заперечення у функції теперішнього часу та із значенням зневажливого ставлення до чого-небудь у позачасовій функції, напр.: Боявся я його! (із значенням «не боюся я його»); Плював він на такі розмови (ставиться до них зневажливо).

Головне значення минулого часу доконаного виду - означати результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. Перфектне значення дієслова минулого часу доконаного виду означає результат як рубіж, обмеження дії в минулому до моменту мовлення. Воно зосереджує увагу не на самій дії, а на її результаті. Недоконаний вид не має значення результату як внутрішнього обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії, тому має імперфектне значення, напр.: Я працював у полі; Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу (П. Тичина).

Перфектне значення доконаного виду минулого часу вказує на те, що сама дія завершилася в минулому, а її результат стосується теперішнього часового плану, він актуальний (важливий, значущий) і в момент мовлення. Наприклад, у реченні А небо вже інше, насунулось, як чуже, світить різними зорями (С. Васильченко) дієслово насунулось має перфектне значення, бо дія, завершившись в минулому, спричинила результати, наявні в момент мовлення, про що свідчить дієслово теперішнього часу світить, у реченні «Я зачинив пса в будці» дієслово зачинив має перфектне значення, бо результати цієї дії наявні в момент мовлення (пес у будці і в момент повідомлення про це). Отже, перфектні дієслова доконаного виду тісно пов'язують часовий план минулого з часовим планом теперішнього.

Яскравим прикладом образного вживання форм доконаного виду минулого часу є висловлювання на позначення легкості процесу виконання певних дій: (1) (Андрій) беріг гроші на пральну машину, та не просту - автомат: сама й пере, сама й виварює, виполіскує й сушить, тільки й того, що не прасує, ввімкнув програму й гуляй собі паном… (А.Дімаров); (2) Здається, немає нічого простішого від вимірювання температури: поклав під пахву термометр і чекай собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки… (Г. Навроцька); (3) Це ж нині так просто: написав цидулу вінценосному можновладцю - й маєш за пазухою одразу кілька хуторів, а то й сіл (Ю. Мушкетик); (4) Станція складається із стандартних блоків, котрі серійно випускає промисловість. Замінив блок, от і вилікував робота (І. Падалка).

Аналізовані конструкції мають двокомпонентну побудову і передають умовно-наслідкові відношення. Дієслово у формі минулого часу називає дію-умову, а у формі наказового способу (прикл. (1), (2)), теперішнього часу (прикл. (3)) або минулого часу (прикл. (4)) - наслідок дії. Причому уявлення про наслідок дії подається, як правило, у згорнутому вигляді; пор. з прикладом (1) його трансформацію:..Ввімкнув програму, й для того, щоб білизна була чиста, більше нічого не треба робити.

Дієслівна форма минулого часу являє собою переносне вживання, оскільки позначає не минулу дію, а дію в плані абстрактного теперішнього.

У прямому часовому значенні в цих умовах має вживатися презенс або форма теперішньо-майбутнього, наприклад: …Вмикаєш програму - й гуляй собі паном. Але вживання форм із семантикою теперішнього значною мірою позбавляє висловлення конотації унаочнення ситуації, знімає актуальність зв`язку Ї умова - наслідок. При використанні в першій частині дієслова теперішнього часу відбувається накладання темпоральної семантики обох частин висловлення (оскільки наказова форма другої частини вживається в значенні модального теперішнього: …Ввімкнув програму - й гуляй (можеш гуляти) собі паном; …Поклав під пахву термометр - і чекай (можеш чекати) собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки…). При цьому зникає часова відстань у сприйнятті реалізації двох дій (умови й наслідку) і

нівелюється актуальність умовно-наслідкового зв`язку.

Транспонована форма минулого часу представляє «метонімічне вживання, оскільки називає одну дію серед цілого ряду однорідних дій. До переосмислення часового значення додається й переосмислення аспектуальної семантики, бо Ї передача розкритої, не обмеженої внутрішніми чи зовнішніми рамками дії суперечить категоріальній семантиці доконаного виду» [3, с. 24].

Поширеним є вживання минулого доконаного в значенні унаочненого наслідку дій, що повторюються: Бо письменники так, спроста, не бувають… Таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні… Підскочать оті явища - і записала людина (О. Вишня); Маляренкова - маленька, з терновими очима, в'юнка й зарічана, все підбиває дівчат заспівати на прощання… Гришка зітхає, підсмикує штаненята й терпляче чекає… Повернеться до нього обличчям Маляренкова - так він одразу застиг і прив'яв (Г. Косинка). Такі транспоновані форми позначають дії, що сприймаються як безпосередній наслідок реалізації умови. За допомогою минулого доконаного передається висока динамічність умовно-наслідкового зв'язку, посилюється його актуалізація. Логічний зміст висловлення не руйнується при заміні минулого доконаного на теперішній час або теперішньо-майбутній, але супровідна конотація змінюється: Підскочать оті явища - і починає писати (запише) людина; …Повернеться до нього обличчям Маляренкова - так він одразу застигає (застигне) і в'яне (зів'яне). Отже, у цьому випадку транспозиції знову спрацьовує наочно-зрима функція минулого доконаного, завдяки якій картина в цілому динамізується, стає рельєфнішою й образнішою.

Минулий доконаний уживається також у зіставно-протиставних, допустово-наслідкових конструкціях, де транспонована форма позначає небажану дію: Зірка стала для них радістю й горем. Людська худоба на толоці попасеться й потім дасть молока, а Зірка - кілька крапель… Інша й тільною не перестає доїтись, а в Зірки ще задовго до отелу спорожніло вим'я (Є. Гуцало); Ви лише не подумайте, що я все нинішнє ганьблю. Лишень треба, щоб нашим хлопом більше цікавились… А то як… скаже голова, що в нього в селі все добре, а йому й повірили (Р.Іваничук). Завдяки реалізації наочно-зримої функції минулого доконаного, відсутності темпорального збігу дієслівних значень обох частин конструкції конотація небажаності дії посилюється, загострюється.

Закономірним для української мови є «вживання минулого доконаного на позначення конкретних за своїм характером повторюваних дій, властивих теперішньому» [23, с. 282]: …Дмитро Іванович і так майже не бере ніякої участі в громадському житті їхнього шкільного колективу, завжди осторонь, одчитав уроки - й гайда додому (Є. Гуцало). Близьким до цього типу є використання форм минулого доконаного під час фіксування порядку виконання певних дій (опис технологічних процесів, рецепти тощо): Узяли півсклянки цукру, два яєчних жовтки. Цукор розтерли з жовтками і додали склянку борошна. Усе це добре перемішали… (розмовне). Кожна дія сприймається як закінчений процес. Послідовність цих процесів формує унаочнене сприйняття порядку дій. Оскільки виконання кожної наступної дії передбачає закінченість попередньої, використання минулого доконаного якнайкраще передає послідовність дій у цілому.

Аористне значення минулого часу доконаного виду вказує на результат як внутрішнє обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії і підкреслює, що цей результат як завершена дія був актуальним (важливим, значущим) лише в минулому, а в момент мовлення сприймається як предмет спогадів. Дія себе повністю вичерпала до моменту мовлення, напр.: Прийшла весна 1919 року. Прилетіла, як щаслива доля, припливла веселими, бурними потоками і розлилася по всій Україні (О. Довженко); Я вчора зустрів товариша; Позаторік придбав орфоепічний словник; До Києва я приїхав у 1945 році.

Дієслова з аористним значенням вживаються в оповідях і описах явищ, що змінюють одне одне, напр.: Юнак уперся ногою в тин, висмикнув з нього тонку лозину, покрутив у руках і кинув під ноги.

Дієслова минулого часу доконаного виду вживаються і в переносному значенні:

- минулий час замість майбутнього (фирма дієслова має доконаний вид минулого часу - до моменту мовлення, а контекст вказує на майбутній час після моменту мовлення), напр.: Якщо не буде допомоги, ми загинули; Ховайся, інакше я вмер; Так я й повірив!; Мені все зрозуміло - я пішов; Ну гаразд, я пішла; Добре, ми поїхали;

- минулий час у значенні теперішнього: Добре в армії. Встав ранком, прибрав постіль, зробив зарядку, поснідав, а далі все за розкладом (встав = встаєш, прибрав = прибираєш, зробив = робиш, поснідав = снідаєш).

Форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду. Можливо, пов'язано це з тим, що доконаність - ознака повністю реалізованої, обмеженої граничним виявом, цілісної процесуальної дії. А дієслова давноминулого часу передають найчастіше саме таку дію. Особливо часто використовуються форми давноминулого доконаного під час передачі моментальної дії: Хлопчик у нас чорнявенький був народився.; Чебурек один остався, треба викинуть - він упав бив.; Тільки жалко, що був книжку не взяв.

Трапляються в побутовому мовленні і форми давноминулого недоконаного: Що ти робив? - Був ходив з Юлею у бібліотеку. Для них, як і для дієслів минулого часу, прикметна така передача дії, яка позбавлена значення цілісності та ще й у часовому плані віднесена в далеке (з погляду мовця) минуле.

Цікавою особливістю речень з формами давноминулого часу виступає наявність обставин часу, які конкретизують час, коли відбувалася дія. Виражаються вони групою слів з опорною часовою семою на зразок вчора, давно, отоді, зранку под.: Вчора була поїхала у БАК, не взяли документи, бо не так оформлені. Отоді і він був написав про тебе, а що ж було робить…

Для усного мовлення прикметна незакріпленість допоміжного дієслова БУТИ відносно дієслова у формі минулого часу: воно може стояти як у пре-, так і в постпозиції до нього, може дистанціюватися від нього: - Чи не хворів хто? - В одного було горло поболювало. - Чого не дзвонив? - Був привик; Тоді давай шукати, хто їхав був на Одесу, знайшли (розмовне).

Для розмовного стилю більш властивий діалогічний різновид мовлення. З цим пов'язано вживання ситуативних неповних речень, що певним чином обумовлює специфіку вживання форм передминулого часу. Часто дієслово на позначення давноминулої дії вживається в репліці-відповіді, а дієслово минулого часу - у репліці-питанні, не повторюючись у відповіді: - Коли ти прийшов додому? - Як був відніс у бібліотеку книги і купив молока; - Ти вчора бачив Тамару Петрівну? - Ні, ще тоді, як був відносив відомості у виконком.

Отже, категорія часу є граматичним засобом вираження відношення дії до моменту повідомлення про неї або до іншої дії, відрізняючись тим самим від інших дієслівних категорій, і диференціальною ознакою, яка протиставляє дієслово всім іншим частинам мови.

Висновки

Одночасні з моментом мовлення дії або стани поділяються на такі, що відбувалися до моменту мовлення, і такі, що відбуваються (відбуватимуться) після моменту мовлення. Три різновиди значення ознаки «співвіднесеність з моментом мовлення» як обов'язкові й регулярні для дієслівних особових форм з об'єктивною модальністю формують досліджувану дієслівну граматичну категорію часу. Вона реалізовується взаємно протиставлюваними грамемами теперішнього, минулого й майбутнього часу. Граматична категорія часу належить до словозмінних, оскільки охоплює форми слів, що мають тотожне лексичне значення й розрізняються тільки семантикою цієї категорії.

Саме формування категорії виду, яке розпочалося у праслов'янський період розвитку української мови, вплинуло на подальше формування форм теперішнього, минулого та майбутнього часу. В сучасній українській мові розрізняють два типи вживання форм теперішнього часу: власне теперішній (актуальний теперішній) і невласне теперішній (неактуальний теперішній). Крім цього, теперішній час може мати і переносне значення, при якому він вживається в значенні майбутнього і минулого часів. Теперішній час у значенні майбутнього супроводжується часовими детермінативами (лексичними елементами з часовим значенням), які вказують, що дія відбуватиметься після мовлення.

Головне значення минулого часу доконаного виду - означати результативну дію, що передує моменту мовлення. Це значення може мати перфектний та аористний різновиди. Перфектне значення дієслова минулого часу доконаного виду означає результат як рубіж, обмеження дії в минулому до моменту мовлення. Воно зосереджує увагу не на самій дії, а на її результаті. Недоконаний вид не має значення результату як внутрішнього обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії, тому має імперфектне значення. Аористне значення минулого часу доконаного виду вказує на результат як внутрішнє обмеження дії, зосереджує увагу на самій дії і підкреслює, що цей результат як завершена дія був актуальним (важливим, значущим) лише в минулому, а в момент мовлення сприймається як предмет спогадів. Дія себе повністю вичерпала до моменту мовлення. Форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду.

Форми дієслів майбутнього часу доконаного виду мають ті самі особові закінчення, що й теперішній час. Це - проста форма майбутнього часу. Але теперішній час твориться від дієслів недоконаного виду, а проста форма майбутнього часу - від дієслів доконаного виду. Майбутнє доконаного виду вказує на закінченість дії та досягнення результату (перебіг дії залишається в стороні). Дієслова майбутнього часу недоконаного виду мають дві форми: складну і складену. Майбутнє недоконаного виду вказує на здійснення дії в майбутньому та на її тривалість, розтягненість на невідомий термін. Складна форма твориться додаванням до інфінітива відмінюваного дієслова особових закінчень, складена форма майбутнього часу утворюється поєднанням інфінітива відмінюваного дієслова й особових форм допоміжного дієслова бути (майбутнього часу простої форми). Такі засоби утворення майбутнього часу відносять до граматичних.

В українській мові можливе вираження майбутніх дій також за допомогою лексичних та лексико-граматичних засобів. До лексико-граматичних засобів відносять використання теперішнього часу, зазвичай з дієсловами руху з відтінком категоричності, повної впевненості в настанні такої дії. Такий теперішній час змальовує дії, що передбачаються, і переносить слухача в майбутнє, і показує їх такими, що вже відбуваються.

Отже, в мові на базі реального часу сформувалася загальна категорія темпоральності, яка виражається лексичними, синтаксичними і морфологічними засобами. Це граматичне значення, носієм якого в морфології є дієслово, а засобом виміру - відношення дії до моменту мовлення про неї або до іншої дії.

Список використаної літератури

1. Баранник Д.Х. Мова права як окремий функціональний стиль // Мовознавство. - 2003. - №6. - С. 8-17.

2. Бондар О.І. Лінгвістична категорія часу як відображення реального часу / О.І. Бондар // Мовознавство. - 1986. - №2. - С. 41 - 45.

3. Бондар О.І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові (Функціонально-ономасіологічний аспект): Автореф. дис. … д-ра філол. наук. - К., 1998. - 32 с.

4. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола. - М.: Просвещение, 1971. - 239 с.

5. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. - К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - 400 с.

6. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К.: Наук. думка, 1988. - С. 79?82, 23-30.

7. Городенська К.Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу // Мовознавство.? 1997. ? №1. ? С. 39?42.

8. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфонологія. - K., 1999. - С. 126.

9. Грищенко А.П.О.Н. Синявський: місце в історії українського мовознавства / А.П. Грищенко // Українська мова. - 2005. - №4. - С. 22 - 62.

10. Дорошенко С. І. Граматична стилістика української мови. - К.: Рад. шк., 1985. - 200 с.

11. Єрмоленко С.С. До питання про системну зумовленість переносних значень морфологічних категорій // Мовознавство. - 1981. - №6. - С. 23-29.

12. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Частина І. - К.: Рад. шк., 1965. - 423 с.

13. Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці та парадигматиці. ? К.: НВК ВО, 1990. ? 132 с.

14. Наконечна Л.Б. Семантико-функціональна транспозиція часових форм дієслова в полі предикативних структурах сучасної української мови: Автореф. дис. … канд. філол. наук. - Івано-Франківськ, 2008. - 20 с.

15. Марчило Л.М. З історії складних форм майбутнього часу в українській мові // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць. - К.: УДПУ, 1997. - С. 20-26.

16. Михальчук И.П. К вопросу о функционировании категории времени в официально-деловом стиле // Вісник Харківського університету. ? №327. ? Х.: Вища шк., 1988. ? С. 26?31.

17. Попович Н.Г. Реалізація категорії часу та виду нетермінологічних одиниць у науковому тексті. // Система і структура східнослов'янських мов. - К.: Вид-во Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова, 1999. ? С. 54?61.

18. Русанівський В.М. Дієслово - рух, дія, образ. - К.: Рад. школа, 1977.

19. Русанівський В.М. Структура українського дієслова. - К.: Наук. думка, 1971.

20. Синявський О.Н. Норми української літературної мови / О.Н. Синявський. - К., 1931. - 367 с.

21. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики. - К.:Основи, 1998. - 324 с.

22. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / І. К. Білодід. - К.: Наук. думка, 1969. ? 582 с.

23. Сучасна українська літературна мова. / М.Я. Плющ. - К.: Вища шк., 2000. - 365 с.

24. Тараненко А.А. Языковая семантика в е? динамических аспектах. - К.: Наук. думка, 1989. - 256 с.

25. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Інститут української мови - Київ: Наукова думка, 2007. - 288 с.

26. Шевчук О.С. Семантичні можливості граматичної категорії часу в сучасній українській мові. - К.: УМК ВО, 1988. - С. 61-69.

27. Шевчук О.С., Юхименко О.В. Образно-експресивне вживання часових форм дієслова в українській мові // Українська мова. Теорія і практика. - К.: НМК ВО, 1993. - С. 106-117.

Размещено на Allbest.ru