Організація підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності

2. Роль бізнес­ планування в підприємництві

3. Припинення діяльності підприємницьких структур

Список використаної літератури

1. Оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності

04 листопада 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України” (щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва) з урахуванням пропозицій Президента України (надалі - Зміни), яким було внесено зімни до Розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва.

У перехідних положеннях даного закону зазначається, що він набирає чинності з 01 січня 2012 року, а отже фізичні особи-підприємці та юридичні особи - суб'єкти малого підприємництва, що хочуть або вже застосовують спрощену систему оподаткування почнуть жити за новими правилами з нового, 2012-го, року.

Варто відзначити, що суб'єкти господарювання які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування, а також юридичні і фізичні особи підприємці, які були платниками інших податків і зборів, установлених Податковим кодексом України, та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування повинні подати заяву про застосування спрощеної системи оподаткування не пізніше 25 січня 2012 року.

Крім цього, видані свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011 рік відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року.

Відповідно до ч. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Єдиний податок звільняє їх платників від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на прибуток підприємств;

2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, зі сплатою податку на додану вартість;

4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

З прийняттям Змін з переліку податків та зборів, від сплати яких звільняється платник єдиного податку, було видалено плату за користування надрами, збір за спеціальне використання води та збір за спеціальне використання лісових ресурсів. Проте з 01 січня 2012 року платники єдиного податку будуть звільнені від сплати збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Крім цього, відповідно до абзацу третього пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України особи, що обрали спрощену систему оподаткування, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України.

Отже, при виборі спрощеної системи оподаткування платники податку сплачуватимуть єдиний податок за обраною ставкою замість основних податків (податок на прибуток підприємств, на доходи фізичних осіб, на додану вартість тощо) та зможуть вести спрощений бухгалтерський облік.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає встановленим вимогам та реєструється платником єдиного податку в визначеному порядку.

З метою введення диференційованої системи ставок єдиного податку, особи, що можуть застосовувати спрощену систему оподаткування поділені законодавцем на чотири групи.

До першої групи відносяться фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150000 гривень.

Друга група включає фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Фізичні особи-підприємці відносяться до третьої групи, якщо протягом календарного року вони відповідають сукупності таких критеріїв:

- не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 20 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 3 000 000 гривень.

До четвертої групи відносяться юридичні особи суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, які протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

- середньооблікова кількість працівників не перевищує 50 осіб;

- обсяг доходу не перевищує 5 000 000 гривень.

Проте Зміни містять ряд випадків, коли особа, що відповідає вищезазначеним критеріям проте, не можуть бути платниками єдиного податку. Відповідно до ч. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України до таких випадків, зокрема, належить:

- здійснення суб'єктом господарювання діяльності з організації та проведення азартних ігор, обмін іноземної валюти, діяльності пов'язаної з підакцизними товарами, дорогоцінними металами та корисними копалинами, діяльності у сфері фінансового посередництва, управління підприємствами, діяльності з надання послуг пошти та зв'язку тощо;

- здійснення фізичними особами-підприємцями технічних випробувань та досліджень, а також діяльності у сфері аудиту;

- здійснення фізичними особами-підприємцями діяльності щодо надання в оренду нерухомості з великою площею;

- наявність у статутному капіталі юридичної особи сукупної частки в розмірі, що дорівнює або перевищую 25 %, яка належить юридичним особам, які не є платниками єдиного податку.

- юридична або фізична особа є нерезидентом.

Крім цього, не можуть бути платниками єдиного податку страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом, реєстратори цінних паперів, а також представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку.

Отже, Зміни до Податкового кодексу України значно розширило коло осіб, що мають право перейти на спрощену систему оподаткування, шляхом збільшення максимально дозволеної кількості найманих працівників та збільшення максимально дозволеного обсягу річного доходу для фізичних та юридичних осіб. Проте було обмежено види підприємницької діяльності, при здійсненні яких можно застосовувати спрощену систему оподаткування.

На нашу думку, такі зміни призведуть до збільшення кількості малих підприємців та позитивно вплине на розвиток малого та середнього бізнесу в галузі соціально-побутового обслуговування, торгівлі тощо.

Відповідно до ч. 293.1 ст. 293 Податкового кодексу України ставки єдиного податку встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року або у відсотках до доходу (відсоткові ставки).

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць.

Для першої групи платників єдиного податку розмір фіксованої ставки встановлюється у межах від 1 до 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, а для другої групи - у межах від 2 до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

В законопроекті “Про Державний бюджет України на 2012 рік”, який було схвалено Верховною Радою України у першому читанні, передбачено, що мінімальна заробітна плата з 01 січня 2012 року встановлюється на рівні 1073 гривень. Тобто, якщо не буде внесено змін до Державного бюджету на 2012 рік, фіксований податок для платників єдиного податку у 2012 році буде становити:

- для першої групи - від 10,73 грн до 107,3 грн на місяць;

- для другої групи - від 21,46 грн до 214,6 грн.

Варто відзначити, що відповідно до Указу Про спрощену систему оподаткування ставка єдиного податку для фізичних осіб-підприємців залежно від виду діяльності становила від 20 до 200 гривень на місяць. Тобто, у вартісному розмірі ставки для фізичних осіб-підприємців практично не змінились, проте була зроблена прив'язка до мінімальної заробітної плати, що означає, що фіксована ставка єдиного податку буде з року в рік рости разом із ростом розміру мінімальної зарплати.

Як вже зазначалось, поряд з фіксованою ставкою єдиного податку запроваджується ставки у відсотках до доходу для фізичних осіб-підприємців третьої групи та юридичних осіб - суб'єктів малого підприємництва:

1) 3 відсотки доходу у разі сплати податку на додану вартість згідно з Податковим кодексом України;

2) 5 відсотків доходу у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Тобто, законодавець знизив ставку у відсотках до доходу для юридичних осіб в 2 рази у порівнянні зі ставками, що були передбачені Указом Про спрощену систему оподаткування.

Враховуючи зазначені зміни та збільшення максимально допустимого обсягу річного доходу для платників єдиного податку, можна стверджувати, що при прийнятті цих змін розраховували збільшити надходження до державного бюджету за рахунок збільшення обсягу оподаткованого задекларованого доходу підприємцями.

Новелою Податкового кодексу України є так звані додаткові ставки єдиного податку в окремих випадках. Так, ставка єдиного податку встановлюється для фізичних осіб-підприємців у розмірі 15 відсотків:

- до суми перевищення максимально допустимого обсягу річного доходу;

- до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;

- до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунку ніж грошовий;

- до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

А для юридичних осіб - платників єдиного податку запроваджується застосування подвійної ставки у відсотках:

- до суми перевищення максимально допустимого обсягу річного доходу;

- до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунку ніж грошовий;

- до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Несплата (неперерахування) фізичною особою - платником податку авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені Податковим кодексом України, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку.

Як ми бачимо, за новими правилами так само існують фіксована ставка єдиного податку та ставка у відсотках до доходу. При цьому розмір фіксованої ставки практично не змінився, а ставка у відсотках до доходу зменшилась у два рази. Також, ставку у відсотках до доходу відтепер зможуть застосовувати фізичні особи-підприємці, що відносяться до третьої групи, в той час як раніше таку ставку могли застосовувати тільки юридичні особи - суб'єкти малого підприємництва.

Обрання або перехід на спрощену систему оподаткування є добровільним. Тому, відповідно до ч. 298.1.1 ст. 298 Податкового кодексу України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.

Зареєстровані в установленому порядку суб'єкти господарювання (новостворені), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку, а при обранні ставки податку, встановленої, для третьої або четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

Суб'єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Перехід на спрощену систему оподаткування може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб'єктом господарювання дотримано вимоги щодо максимально допустимої кількості найманих працівників та річного обсягу доходу.

До поданої заяви додається розрахунок доходу за попередній календарний рік. Форма розрахунку доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування, затверджується Міністерством фінансів України.

Відмова від спрощеної системи оподаткування також може бути добровільною або обов'язковою.

Для добровільної відмови від спрощеної системи оподаткування суб'єкт господарювання не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку нового календарного кварталу (року) повинен подати до органу державної податкової служби заяву. Платники єдиного податку також можуть самостійно відмовитися від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів (за умови відсутності непогашених податкових зобов'язань чи податкового боргу з єдиного податку та/або інших податків і зборів, які сплачують платники єдиного), з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому подано заяву щодо відмови від спрощеної системи оподаткування у зв'язку з переходом на сплату інших податків і зборів.

Платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, у таких випадках та в строки:

1) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої та другої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

2) у разі перевищення протягом календарного року максимального встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої та другої груп, які використали право на застосування інших ставок, встановлених для третьої групи, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

3) у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої та четвертої груп з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення;

4) у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків ніж грошовий з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків;

5) у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

6) у разі перевищення чисельності фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено таке перевищення;

7) у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у свідоцтві платника єдиного податку фізичної особи підприємця, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності;

8) у разі сплати до закінчення граничного строку погашення податкового боргу, що виник у платника єдиного податку протягом двох послідовних кварталів, з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому погашено такий податковий борг.

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна зробити висновок, що нові правила застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є позитивним кроком для розвитку малих суб'єктів підприємницької діяльності. Новими правилами вдвічі було зменшено ставку єдиного податку у відсотках до доходу, збільшено максимально допустимий обсяг річного доходу та дозволену кількість найманих працівників.

Також, нові правила детально регулюють питання щодо порядку переходу та відмови від спрощеної системи оподаткування, встановлює порядок визначення доходу, порядок застосування ставок єдиного податку отримання свідоцтва платника єдиного податку, порядок сплати єдиного податку та отримання, заміни свідоцтва платника єдиного податку тощо.

Таким чином, на нашу думку, підприємці будуть відносно захищені від зловживань податкових інспекторів, оскільки усі процедурні питання достатньо врегульовані.

2. Роль бізнес­ планування в підприємництві

Найчастішою причиною, що змушує підприємців замислитись над складанням бізнес - плану, є пошук додаткових коштів. Адже спроби залучення інвестицій та переговори з потенційними інвесторами навряд чи будуть успішними без грамотного та детального бізнес - плану розвитку компанії в цілому чи окремого напряму її діяльності. Відповідно, й пишеться бізнес - план “ під інвестора ”, що автоматично звужує його функції та можливості застосування. Насправді, грамотно написаний бізнес - план може стати посібником для підприємця, детальним планом дій, що дає змогу швидко та з найменшими витратами розпочати бізнес. Він також є ефективним інструментом ведення бізнесу, управління, контролю за діяльністю служб та підрозділів, доходів і витрат. Відсутність бізнес - плану призводить до відсутності цілісної стратегії підприємства - рішення приймаються поспіхом і часто суперечать концепції та напряму бізнесу, а співробітники не можуть визначитись у пріоритетах компанії, діють не узгоджено і відповідно, менш ефективно.

Для того, щоб бізнес - план став справді ефективним засобом, а не формальним папірцем, перед його складанням необхідно визначитись: що таке бізнес - план, навіщо і для кого він пишеться?

Бізнес - план - це всебічний опис діяльності ( майбутньої діяльності) підприємства (підрозділу), аналіз проблем, що можуть виникнути при здійсненні цієї діяльності, та рекомендації щодо їх подолання.

Відповідно до цілей планування вони поділяються на бізнес - плани для започаткування (або розширення) власної справи (чи нового проекту), бізнес - плани за лініями (продукція, робота, послуги, технічні рішення) та бізнес - плани виробничо - господарської діяльності вже існуючих підприємств. Важливою ознакою підприємства є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутку. Варто мати на увазі, що успіх у світі бізнесу значною мірою залежить від чіткого уявлення про можливості бізнесу, що організовується, кон'юнктуру ринку та планування процесу підприємницької діяльності.

Успішне вирішення даних проблем можливе лише на основі бізнес - плану, за допомогою якого можна запобігти багатьом проблемам або подолати їх. Практика свідчить, що без серйозної підготовки розпочинати навіть найпростішу справу не варто. Кожний вид підприємницької діяльності, кожний проект потребує розрахунків, за допомогою яких можна працювати раціональніше та уникнути зайвих ускладнень.

підприємницький податок спрощений ліквідаційний

3. Припинення діяльності підприємницьких структур

Припинення діяльності суб`єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду (ст. 59 Господарського кодексу України).

Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов`язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, так і установчими документами суб`єкта господарювання.

Способи припинення - це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб`єкта господарювання.

У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб`єкта господарювання можуть бути як об`єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб`єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність.

У другому випадку, припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб`єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом.

Реорганізація підприємств. Однією з форм припинення діяльності суб`єктів господарювання, як зазначено вище, є реорганізація.

Реорганізація - це таке припинення діяльності підприємства, при якому його права, обов`язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних підприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованого чи реорганізованих підприємств, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб`єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов`язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов`язки по угодах і т. д.).

Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним положенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.

Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об`єднало б у собі позитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру. Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості.

При злитті створюється новий суб`єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували. Їх майно, права та обов`язки переходять до суб`єкта, що виник.

Приєднання одного або кількох суб`єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов`язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб`єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне “поглинання” слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки.

У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права та обов`язки суб`єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніш існувало, припиняє свою діяльність.

У разі виділення одного або кількох нових суб`єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з`являється новий суб`єкт з повним правонаступництвом прав та обов`язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності. Наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, закритого акціонерного товариства - на відкрите тощо. Перетворення тягне за собою обов`язкову перереєстрацію підприємства як суб`єкта господарювання.

Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб`єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов`язань. Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв`язку із закінченням строку, на який створювався суб`єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб`єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасування господарським судом державної реєстрації такого суб`єкта, а також для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації даного суб`єкта за позовом державного органа, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності. Суб`єкт господарювання може бути ліквідованим, крім випадків, зазначених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності після задоволення вимог кредиторів майна, необхідного для його функціонування, відповідно до чинного законодавства.

Спеціальним органом, що призначений проводити ліквідацію суб`єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статус і тільки їй властиві повноваження. Утворюється ліквідаційна комісія і затверджується її особовий склад власником (власниками) або уповноваженим ним органом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб`єкта, що ліквідується.

Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб`єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друкованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подання претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію. Найбільш тривалий і трудомісткий процес в роботі ліквідаційної комісії - це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.

Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Ліквідаційна комісія по закінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквідаційну комісію.

Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Об`єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України. Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об`єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбуватися: за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листопада 1995 року “ Про промислово-фінансові групи в Україні ” стосовно пільг, що надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції; в разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група; у зв`язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України: Прийнятий Верховною Радою Ук­ раїни 16 січня 2003 р. -- К.: Істина, 2003. -- 208 с.

2. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. № 698­ХІІ Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 14. -- С. 168.

3. Закон України “Про господарське товариство” від 19 вересня 1991 р. № 1576­ХІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 49. -- С. 682. 4. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 р. № 2132­ХІІ Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 21. -- С. 296.

5. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва в Україні” від 19 жовтня 2000 р. № 2063­ІІІ // Уряд. кур'єр. -- 2000. -- 22 листоп.

6. Закон України “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21 грудня 2000 р. № 2157­ІІІ // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 40. -- С. 176.

7. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. № 1775­ІІІ // Відомості Верховної Ради. -- 2000. -- № 36. С. 299.

Размещено на Allbest.ru