Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Аналіз становлення інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання. Загально-правова характеристика припинення діяльності. Порядок здійснення процедури припинення діяльності суб'єктів господарювання, відповідальність за порушення законодавства.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.12.2010
Размер файла 116,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

119

Міністерство науки і освіти України

Запорізький національний університет

Дипломна робота

на тему:

Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

2010 р.

Реферат

Обсяг роботи: 116 сторінок, 3 таблиці, 48 джерел літератури.

Мета роботи: виявлення і теоретична розробка проблем правовідносин, які стосуються припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Завдання дослідження:

- надати юридичну характеристику поняття «припинення діяльності суб'єктів господарювання», визначити не тільки саме поняття „підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання ”, а й дослідити правову природу цього юридичного явища;

- проаналізувати існуючі та обґрунтувати відповідні напрями вдосконалення системи структурно-видової класифікації підстав припинення діяльності суб'єктів господарювання;

- розглянути й проаналізувати правові наслідки припинення діяльності суб'єктів господарювання за підставами організаційно-правового характеру;

- внести пропозиції щодо удосконалення законодавства про припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Об'єкт дослідження: загально-правова характеристика відносини, що складаються у сфері правового регулювання припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Предмет дослідження: діяльність суб'єктів господарювання.

Методи дослідження: історико-правовий; логіко-семантичний; порівняльно-правовий; системно-структурний.

право, підстави, законодавство, господарювання, власник, правовідносини, банкрутство, ліквідація, реорганізація, регулювання.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Правові аспекти припинення діяльності суб'єктів господарювання
    • 1.1 Аналіз становлення інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання
    • 1.2 Визначення та правовий зміст припинення діяльності суб'єктів господарювання
    • 1.3 Види та підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання
  • Розділ 2. Загально-правова характеристика припинення діяльності
    • 2.1 Нормативно-правове забезпечення припинення діяльності суб'єктів господарювання
    • 2.2 Порядок здійснення процедури припинення діяльності суб'єктів господарювання
    • 2.3 Відповідальність за порушення законодавства про припинення діяльності суб'єктів господарювання
  • Розділ 3. Удосконалення правового змісту та механізму припинення діяльності суб'єктів господарювання
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми обумовлена тим, що питання припинення діяльності суб'єктів господарювання посидає важливе місце в розвитку підприємництва та його правового регулювання. Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення. Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі. З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації. Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній, а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання. Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва. Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу, до якої переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. ГК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення. Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника. ГК України визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання. Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Насамперед слід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін "скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання", хоча Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як "державна реєстрація припинення юридичної особи" та "державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи". Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ведеться на основі нормативних, установчих та ліквідаційних документів, а щодо суб'єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118. Новелою нового Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є те, що він дає визначення поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Підстави, за яких відбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша - припинення у добровільному порядку та друга - припинення у примусовому порядку. Детальніше та чіткіше визначення підстав для державної реєстрації припинення діяльності суб'єктів господарювання дає Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Ним чітко розділено підстави припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється за: рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою; досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено; закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи. В примусовому порядку припинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду (господарського суду) у разі: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням; визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених чинним законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. Щодо фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав: 1) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом; 2) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом; 3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Таким чином, можна зробити висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду. Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник. Позов до господарського суду про припинення господарських товариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушення норм чинного законодавства. Такими, що систематично порушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків, систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, провадження без спеціального дозволу (ліцензії) господарської діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, заподіяної державі, юридичним чи фізичним особам. Особливий статус надано податковим органам, які мають повноваження звертатися у передбачених законом випадках до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; в усіх інших випадках відповідний позов подається органом реєстрації. Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів (рішення про створення підприємства), а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, господарський суд зобов'язує власника або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію в установленому порядку, якщо інше не передбачено законодавством.

Мета роботи полягає у виявленні і теоретичної розробки проблем правовідносин, які стосуються припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Завданнями дослідження можна вважати:

- надати юридичну характеристику поняття «припинення діяльності суб'єктів господарювання», визначити не тільки саме поняття „підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання ”, а й дослідити правову природу цього юридичного явища;

- проаналізувати існуючі та обґрунтувати відповідні напрями вдосконалення системи структурно-видової класифікації підстав припинення діяльності суб'єктів господарювання;

- розглянути й проаналізувати правові наслідки припинення діяльності суб'єктів господарювання за підставами організаційно-правового характеру;

- внести пропозиції щодо удосконалення законодавства про припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Об'єктом дослідження є загально-правова характеристика відносини, що складаються у сфері правового регулювання припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Предметом дослідження виступає діяльність суб'єктів господарювання.

Методи дослідження. Виходячи з мети і завдань дослідження, у роботі використовувалися: діалектичний, історико-правовий, статистичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, соціологічний і інший методи пізнання процесів і явищ, а також спеціальні юридичні методи: документального аналізу, граматичного розгляду і тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного та історіко-правового методів досліджено генезис системи припинення діяльності суб'єктів господарювання, виділені основні етапи формування її організаційних і правових основ. Формально-логічний і соціологічний методи дозволили визначити значення процесів припинення діяльності суб'єктів господарювання в сучасних умовах. Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувались для визначення основних напрямків удосконалення правових основ припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань. Загальний обсяг роботи складає 100 сторінок. Перелік посилань нараховує 48 позицій і займає 4 сторінки.

Розділ 1. Правові аспекти припинення діяльності суб'єктів господарювання

1.1 Аналіз становлення інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання

Припинення суб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення. Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі [1, с.63].

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, під припиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації [2, с.68].

Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.

Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва [3, с.37].

Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 ГК України та ст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.

ГК України (ст. 59) визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання [4, с.76]. Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [5, с.59].

Насамперед слід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін "скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання", хоча Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як "державна реєстрація припинення юридичної особи" та "державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи".

Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а щодо суб'єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118 [6, с.73].

Новелою нового Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є те, що він дає визначення поняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру [7, с.80].

Підстави, за яких відбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названих статтях законодавець виділяє дві підстави: перша - припинення у добровільному порядку та друга - припинення у примусовому порядку.

Детальніше та чіткіше визначення підстав для державної реєстрації припинення діяльності суб'єктів господарювання дає Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Ним чітко розділено підстави припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Припинення юридичної особи в добровільному порядку здійснюється за:

- рішенням власника або уповноваженого ним органу, рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення за власною заявою;

- досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої її було створено;

- закінчення певного строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи [8, с.75] .

В примусовому порядку припинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду (господарського суду) у разі:

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

- провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідності мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону

- наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

- визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

- визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених чинним законодавством);

- неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст. 58 ГК України, ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців") [9, с.63].

Щодо фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльності здійснюється у випадку:

- прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

- смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;

- постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

- постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

- постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав:

1) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом;

2) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону (ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців") [10, с.48].

Таким чином, можна зробити висновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду.

Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм "уповноваженими особами" на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. (До речі, для названих видів суб'єктів господарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і в ролі засновників). Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Для приватного підприємства - фізична особа як власник майна і вона ж засновник. Позов до господарського суду про припинення господарських товариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушення норм чинного законодавства відповідно до ст. 91 ГК України та ст. 19 Закону України "Про господарські товариства". Такими, що систематично порушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків, систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, провадження без спеціального дозволу (ліцензії) господарської діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, заподіяної державі, юридичним чи фізичним особам [11, с.78].

Особливий статус надано податковим органам, які відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) мають повноваження звертатися у передбачених законом випадках до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; в усіх інших випадках відповідний позов подається органом реєстрації.

Президія Вищого арбітражного суду в роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" визначає, що, приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів (рішення про створення підприємства), а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, господарський суд зобов'язує власника або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію в установленому порядку, якщо інше не передбачено законодавством [12, с.83].

1.2 Визначення та правовий зміст припинення діяльності суб'єктів господарювання

Припинення діяльності суб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації -- за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб -- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, -- за рішенням суду (ст. 59 Господарського кодексу України). Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими закон пов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, так і установчими документами суб'єкта господарювання [13, с.46]. Способи припинення -- це визначений законодавством порядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідного органу приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає з процитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так і примусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання. У першому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власник майна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, або уповноважений власником орган. Підставами для добровільного припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприклад досягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо, небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність. У другому випадку припинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішенням господарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб'єкта господарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і під час його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом [14, с.70]. Порядок припинення діяльності суб'єкта господарювання регламентується відповідними нормами законодавства (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Норми законодавства щодо порядку припинення діяльності суб'єкта господарювання

Припинення діяльності суб'єкта господарювання відповідно до Господарського кодексу України

Припинення юридичної особи відповідно до Цивільного кодексу України

Відповідно до ст. 59 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення) або ліквідації за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним (ними) органів, а також інших осіб -- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а в передбачених законодавством випадках -- за рішенням суду. У разі злиття суб'єктів господарювання всі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, утвореного внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання всі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, утворених внаслідок поділу. У разі виокремлення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання ліквідується:

- з ініціативи осіб;

- у зв'язку із спливом строку, на який він створювався, або в разі досягнення мети його створення;

- у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

- у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГКУ

Відповідно до ст. 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -- правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення її до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. У ст. 106 ЦКУ регламентовано, що злиття, приєднання, поділ, виокремлення та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках -- за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Відповідно ст. 107 ЦКУ кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після спливу строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які повинні містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняються, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються до органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також до органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи -- правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. У ст. 108 ЦК передбачається перетворення юридичної особи як зміна її організаційно-правової форми і в результаті цього перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи

Однією з форм припинення діяльності суб'єктів господарювання, як зазначено вище, є реорганізація. Реорганізація -- це таке припинення діяльності підприємства, при якому його права, обов'язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних підприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованого чи реорганізованих підприємств, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб'єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов'язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов'язки за угодами і т. д.) [15, с.68].

Реорганізація підприємства, яке зловживає своїм монопольним положенням на ринку, може здійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населення території, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.

Як правило, реорганізація використовується для створення такого підприємства, яке об'єднало б у собі позитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу, конкурентноспроможну підприємницьку структуру. Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способи реорганізації мають свої особливості [16, с.77].

При злитті створюється новий суб'єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшої кількості інших, які раніше існували, їх майно, права та обов'язки переходять до суб'єкта, що виник. Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуття останнім всіх особистих та майнових прав і обов'язків приєднаних. При приєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються до іншого. Відбувається своєрідне «поглинання» слабкого сильнішим, що характерно для ринкової економіки. У разі поділу майно за розподільним актом (балансом), права та обов'язки суб'єкта господарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьому підприємство, яке раніш існувало, припиняє свою діяльність [17, с.183]. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. При перетворенні одного суб'єкта господарювання на інший на його базі з'являється новий суб'єкт з повним правонаступництвом прав та обов'язків попереднього. Перетворення як засіб реорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разі зміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності. Наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонерне товариство, закритого акціонерного товариства -- на відкрите тощо. Перетворення тягне за собою обов'язкову перереєстрацію підприємства як суб'єкта господарювання [18, с.74]. Ліквідацією є припинення будь-якої діяльності суб'єкта господарювання, його особистих і майнових прав та зобов'язань. Ліквідація, як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, інших осіб у зв'язку із закінченням строку, на який створювався суб'єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої його було створено. Крім того, здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою для скасування господарським судом державної реєстрації такого суб'єкта, а також для здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разі невиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення його діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації даного суб'єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення про зупинку чи припинення його діяльності [19, с.83]. Суб'єкт господарювання може бути ліквідованим, крім випадків, зазначених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності після задоволення вимог кредиторів майна, необхідного для його функціонування, відповідно до чинного законодавства'. Спеціальним органом, що призначений проводити ліквідацію суб'єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статус і тільки їй властиві повноваження. Утворюється ліквідаційна комісія і затверджується її особовий склад власником (власниками) або уповноваженим ним органом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Порядок і термін проведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який не може бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлює власник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційному друкованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін подання претензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленню претензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію [20, с.105]. Найбільш тривалий і трудомісткий процес у роботі ліквідаційної комісії -- це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами. Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредитори протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог [21, с.194]. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника. У разі визнання господарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботи ліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено, відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ліквідаційна комісія по закінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Об'єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України. Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбуватися:

- за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні»1 щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції (ст. 4, 5);

- у разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група;

- у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм [22, с. 9].

Ліквідація промислово-фінансових груп здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі неможливості реорганізації.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання [23, с.81].

1.3 Види та підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання

Розглянемо детальніше правове регулювання кожного з видів припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Почнемо з поняття «реорганізація». Новелою нового ЦК України є те, що він не містить терміну "реорганізація" як узагальнюючого поняття, яке об'єднує такі процеси, як злиття, приєднання, поділ та перетворення (ст. 104). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі вже давно висловлювалась думка про те, що при виділенні юридична особа не припиняє свою діяльність. Але, на відміну від ЦК, ГК України все ж таки використовує цей термін. Так, відповідно до ст. 59 ГК України однією із форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація: злиття, приєднання, виділення, поділ, перетворення. І саме реорганізація є однією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України). Це пов'язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от його діяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання [24, с.197].

Слід наголосити також на тому, що, на відміну від ЦК, ГК України розширив форми припинення діяльності суб'єкта господарювання. Так, у ст. 59 ГК України поряд із "поділом" називається і така форма реорганізації, як "виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання". Однак у результаті такого виділення припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність нарівні з новим, що виділився з нього. А тому можна зробити висновок щодо невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Законі України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", в ст. 33 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [25, с.86].

Якщо розглядати в широкому розумінні термін "реорганізація" як узагальнююче поняття, то під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, Де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто в результаті реорганізації суб'єкта господарювання суб'єктивні права й обов'язки, які належали йому до цього (реорганізації), так би мовити "успадковуються" - настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов'язки суб'єктів, що припинили своє існування, стають правами й обов'язками нових чи оновлених (як у випадку з "приєднанням") утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі [26, с.417].

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст. 22 Закону України "Про господарські товариства" юридичні особи вважаються такими, що припинилися, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, який здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [27, с.58].

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" співвідносить реорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарювання лише щодо юридичних осіб (ст. 33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінні Закону відсутнє. Так, ст. 46 Закону не містить такого поняття, як "реорганізація". Звідси можна зробити висновок, що Закон чітко виділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (на відміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіх суб'єктів господарювання без застереження) [28, с.77].

Відповідно до ст. 59 ГК, ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України (хоча останній і не містить самого поняття "реорганізація"), ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" рішення про реорганізацію юридичної особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним (ними) органом, іншими особами - засновником суб'єкта господарювання чи його правонаступниками, або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням, а у випадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися за рішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. До таких органів ст. 40 ГК України відносить Антимонопольний комітет України, який діє в межах повноважень, визначених законом (див. Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-Х1І "Про Антимонопольний комітет України" та Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р) [29, с.83].

Так, відповідно до ст. 40 ГК України якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення при примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище (таке положення містить також ст. 53 Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш "Про захист економічної конкуренції").

Проте слід зазначити, що рішення Антимонопольного комітету України про примусовий поділ монопольних утворень не є рішенням про примусовий поділ цих утворень, а є підставами для його здійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольного становища на ринку. Зазначена санкція не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів та одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання) не перевищує 30% [30, с.142].

Якщо юридична особа займає монопольне положення на ринку, то прийняття рішення здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку (ч. 5 ст. 40 ГК України).


Подобные документы

  • Загально-правова характеристика інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання. Етапи та порядок здійснення процедури припинення господарювання шляхом реорганізації або шляхом ліквідації. Відповідальність учасників за порушення законодавства.

    курсовая работа [54,6 K], добавлен 04.04.2011

  • Нормативно-правова база припинення суб’єктів господарювання, класифікація підстав. Загальна характеристика форм припинення підприємницької діяльності, умови та можливості використання кожної з них: шляхом реорганізації та ліквідації підприємства.

    реферат [32,8 K], добавлен 20.10.2014

  • Поняття, суб'єкти, сторони та учасники процедури банкрутства. Провадження у справах про банкрутство. Реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

    курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.03.2013

  • Об’єднання як суб’єкт господарського права. Припинення діяльності суб'єктів господарювання. Правовий статус об'єднань. Реєстрація юридичних та фізичних осіб. Єдиний державний реєстр запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

    контрольная работа [22,0 K], добавлен 19.03.2014

  • Порядок і особливості проведення державної реєстрації суб’єктів господарської діяльності. Ліцензування суб’єктів хазяйнування та специфіка патентування форм підприємництва. Поняття та способи припинення функціонування підприємницької діяльності.

    контрольная работа [17,8 K], добавлен 28.10.2013

  • Місце фізичної особи в системі суб'єктів господарювання. Реєстрація індивідуальної особи-підприємця, взяття на облік, оподаткування. Ліцензування, патентування, припинення підприємницької діяльності ФОП. Шляхи законодавчого покращення статусу підприємців.

    дипломная работа [105,0 K], добавлен 15.07.2011

  • Поняття і характеристика правового статусу громадянина-підприємця. Державне регулювання процесу реєстрації та припинення діяльності суб’єктів підприємницької діяльності. Взяття на облік суб’єктів підприємницької діяльності в державних органах і установах.

    курсовая работа [54,4 K], добавлен 01.10.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.