Основні закономірності розвитку принципів фінансового права в умовах формування правової держави і громадянського суспільства

1) принцип законності. Сутність цього принципу стосовно фінансової діяльності полягає в тому, що весь процес утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів досить докладно регламентується нормами фінансового права, дотримання яких забезпечується можливістю застосування до правопорушника засобів державного примусу.

2) Принцип публічності фінансової діяльності. Цей принцип зумовлений публічною суттю самих державних фінансів, полягає в публічному характері фінансової діяльності, пронизує її та вибудовує інші принципи.

3) Принцип гласності. В процесі здійснення фінансової діяльності передбачається доведення до суспільства, в тому числі й за допомогою засобів масової інформації змісту проектів правових актів, звітності, результатів ревізій та перевірок фінансової діяльності окремих суб'єктів тощо.

4) Принцип плановості. Кожна сфера фінансової діяльності базується на основі фінансово-планових актів, вимоги стосовно яких закріплено у нормативних актах. Цей принцип найбільш повно реалізується у прийнятті головного державного фінансового плану - Державного бюджету України, який є підставою для інших планів - місцевих бюджетів, веденого балансу доходів та видатків ( для міністерств) балансу підприємств, кошторису (для установ та організацій). Цей принцип є одним із основних принципів фінансового права є принцип. Вся діяльність держави, її органів, органів місцевого самоврядування побудована на фінансових планах (кошторисах), головним і координуючим з яких є державний та місцеві бюджети, які пов'язані з усіма фінансовими планами окремих установ, підприємств, організацій. В умовах існування адміністративно-командної системи управління було прийнято вважати, що планування існує тільки в Радянському Союзі, а в країнах з ринковою економікою його немає. Хоча і невеликий, але досвід переходу нашої країни до ринкової економіки свідчить, що планування - один із головних принципів країн із ринковою економікою, оскільки воно є важливим елементом регулювання й управління фінансами, планування здійснюється на всіх територіальних рівнях (держава, область, район, підприємства). У масштабі держави складається зведений фінансовий баланс, де враховують усі фінансові ресурси країни.

5) Принцип розподілу функцій представницької та виконавчої влад. Цей розподіл здійснюється на підставі конституційного принципу розподілу влад взагалі.

6) Принцип пріоритетності представницьких органів влади перед виконавчими органами. Він є продовженням попереднього принципу і його зворотною стороною. Зазначені два принципи нерозривні і завжди проявляються одночасно.

7) Принцип пріоритетності публічних видатків по відношенню до доходів бюджету. Здійснення державою її функцій не може ставитись у прямо пропорційну залежність від розміру доходу державного бюджету. І тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків, вираховуються розміри державних доходів, необхідної для фінансової рівноваги.

8) Принцип обліку та контролю. Цей принцип передбачає наявність відповідного масиву нормативних актів, що встановлюють єдину методику бухгалтерського обліку, а також здійснення спеціально уповноваженими на це державними органами контролю за утворенням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. За загальним правилом фінансовому контролю підлягають процес використання державних коштів, своєчасність та повнота мобілізації державних ресурсів, законність доходів та видатків різних елементів фінансової системи, дотримання правил обліку та звітності.

В системі принципів фінансового права можна також віднайти принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у встановлених чинним законодавством межах фінансової діяльності органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, принцип фінансової безпеки держави тощо. Спираючись на зазначені принципи, держава надає фінансовій діяльності відповідних правових форм і за допомогою правових норм наповнює її правовим змістом.

Якщо говорити про фінансову політику держави, то хочу зазначити, що політика охоплює всі напрями діяльності держави. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, говорять про економічну або соціальну, культурну або технічну, фінансову або кредитну, внутрішню або зовнішню політику. В умовах ринкової економіки виняткового значення набуває фінансова політика як сукупність державних заходів із мобілізації та розподілу фінансових ресурсів з метою досягнення зростання внутрішнього валового продукту й розв'язання економічних проблем держави.

Через фіскальну, податкову та регіональну політику держава здійснює управління економікою, спрямовуючи фінансові ресурси передусім у провідні галузі, від яких залежать показники суміжних галузей, а також туди, де можна одержати порівняно швидку окупність капіталу - в переробну, легку промисловість і сільське господарство. Однак перші дві галузі упродовж останніх років такими не вважалися.

Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний період до ринку можна оцінювати за результатами здійснення фінансової політики та контролю за її виконанням.

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

Для держав із ринковою економікою діють загальні принципи фінансової політики, на основі яких вона ґрунтується. До них належать:

- постійне сприяння розвитку виробництва,

- підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення. Цього можна досягти за рахунок залучення вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку, надання пільгового оподаткування підприємствам, удосконаленням податкової політики держави;

- мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення, величина яких визначає розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через державний бюджет;

- вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. За допомогою таких фінансових інструментів, як податки, штрафні санкції, дотації держава вимагає від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища.

- Нині фінансово-економічна ситуація в Україні складна, неоднозначна й суперечлива. Об'єктивні економічні реалії сьогодення висунули в центр фінансової політики питання про перехід від простого до розширеного відтворення, тобто про економічне зростання, яке можливе лише за наявності виробничої, грошової й соціальної стабілізації.

- Для виходу з фінансової кризи держава повинна запроваджувати фінансову політику, спрямовану на:

- - створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу в національну економіку;

- - забезпечення прискореного розвитку пріоритетних галузей економіки шляхом субсидування та зниження податкового тиску;

- - активізацію роботи з подолання кризи неплатежів, мінімізуючи бартерні операції та стимулюючи вексельний обіг;

- - сприяння підвищенню кредитної спроможності та стійкості банків за рахунок зниження рівня відсоткової ставки, збільшення частки довгострокових кредитів і посиленням контролю за їх використанням;

- - легалізацію тіньових капіталів і повернення іноземних кредитів.

2.3Структура фінансового права та її принципи

Структура права-це його внутрішня форма, організація змісту, те, що складає найголовнішу закономірність його існування та функціонування. Структура існуючого права, насамперед, характеризується ступенем стабільності, міцності зв'язків між великими компонентами існуючої в державі правової системи. І тут мова має йти про взаємодію між правовідносинами, правосвідомістю і нормами права.

Розглядаючи правові принципи як елемент системи права, слід зауважити, що система права є внутрішньою структурою права, складовою правової системи. Система законодавства - диференційована система зовнішньої системи існування права. Правовою наукою виділені норми права, інститути права і галузі права як класичні структурні елементи системи права.

Стосовно правовідносин фінансової системи як об'єкта регулюючого впливу зазначені абстрактні принципи набувають чіткої конкретизації. Візьмемо для прикладу базову категорію фінансової системи - бюджетну систему України. Дана система ґрунтується на таких принципах:

1) Принцип єдності бюджетної системи України. Зазначений принцип забезпечується єдиною правовою базою такої юридичної галузі, як фінансове право, а отже, єдиним регулюванням; єдиною грошовою системою; єдиною бюджетною класифікацією; єдністю порядку виконання бюджетів; єдиною системою ведення бухгалтерського обліку; єдиною системою звітності;

2) Принцип збалансованості визначає, що повноваження на здійснення бюджетних витрат повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на передбачений законом період;

3) Принцип самостійності констатує: державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Тобто, держава не несе відповідальності (коштами державного бюджету) за бюджетні зобов'язані органів влади АРК та органів місцевого самоврядування. В свою чергу, АРК та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності (коштами відповідних бюджетів) за бюджетні зобов'язання одне одного,а також за бюджетні зобов'язання держави.;

4) Принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування;

5) Принцип обґрунтованості означає, що бюджет формується на реалістичних макропоказників та розрахунках (відповідно до затверджених методик та правил) надходжень до бюджету і витрат бюджету;

6) Принцип ефективності націлює на те, щоб при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу прагнули досягти запланованих завдань при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного обсягу коштів;

7) Принцип субсидіарності означає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) Принцип цільового використання бюджетних коштів вимагає: бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) Принцип справедливості і неупередженості вимагає і зумовлює, щоб бюджетна система країни будувалася на засадах неупередженого та справедливого розподілу суспільного багатства між територіальними громадами та громадянами;

10) Принцип публічності та прозорості стосується процесу затвердження державного бюджетів; зазначений принцип гарантує, що рішення щодо звіту про їх (бюджетів) виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим т відповідними радами;

11) Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу означає, що кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Необхідно зазначити, що даний принцип нерідко зводиться до так званих «штрафних» впливів, оскільки серед фахівців контрольних служб превелює думка, що даний різновид юридичної відповідальності є найбільш ефективними і дієвим.

Вищезазначені принципи великою мірою стосуються всієї системи фінансових відносин, фінансово-правового регулювання, що стверджуються в Україні. Необхідно зазначити, що принцип повноти не означає принцип достатності, оскільки фінансові ресурси, що залучаються до державного та місцевого бюджетів, є недостатніми для задоволення потреб як держави, так і регіонів. Підтвердженням цьому є наростаюча нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів України.

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ним відповідних джерел доходів, правом на визначення напрямів використання коштів відповідно до чинного законодавства, правом Верховної Ради Автономної республіки Крим та відповідних рад самостійно та незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети

У сфері бюджетної політики намітилася тенденція до більш чіткого розмежування доходних і витратних повноважень між рівнями бюджетної системи, оптимізації останньої й посиленням контролю за використанням бюджетних коштів шляхом переводу всіх бюджетоотримувачів на казначейську систему обслуговування рахунків. Водночас розпорядники бюджетних коштів отримують більше самостійності у сфері формування власної доходної бази та порядку використання фінансових ресурсів, надання бюджетних кредитів, залучення позикових коштів тощо.

Таким чином, всі вищезазначені принципи усе більшою мірою реалізуються комплексно та у відповідних фінансово-правових нормах, найбільш придатних для практичного використання та застосування в ринкових умовах. Саме за таких умов принципи фінансового права є виразом його суті, концентрують в собі основоположні ідеї, втілюють найбільш характерні риси фінансово-правового регулювання.

Значення принципів фінансової політики особливе, оскільки через них знаходять свій зміст та вираз і відповідним чином спрямовуються до практичного використання фінансово-правові норми. Можна сказати, що завдяки базовим принципам фінансово-правових відносин відбувається юридичне утвердження норм фінансового права. У свою чергу, саме фінансово-правові норми протоколюють зміст фінансового права.

Висновки до розділу

Із усього, що було зазначено у цьому розділі, я хотіла б зробити наступні висновки: із самого свого виникнення принципи права існують як модифіковані й пристосовані до правової сфери певні загально - соціальні принципи, що перебувають у діалектичній єдності. Їх головні джерела - політика,економіка,мораль,ідеологія, соціальне життя.

Фінансове право базується на системі принципів. У принципах права синтезується певною мірою весь досвід розвитку права. Принципи відіграють свою особливу роль; фактично - це фундаментальні орієнтири, дотримуючись яких можливо формувати й розвивати право, в тому числі його галузеві різновиди.

Виходячи із суті терміна «принцип», який означає початок, основу, основоположну ідею тощо, можна вважати, що принципи фінансових правовідносин - це сукупність суспільно визнаних правил та установок, завдяки яким стає можливим утвердження цивілізаційних норм щодо поведінки суб'єктів та учасників фінансово - правових відносин.

Принципи фінансового права і їх класифікація перебуває нині у стадії становлення і пошуку, формується як складний синтез опосередкування і осмислення багатьох проблем, пов'язаних з політичними, економічними, духовними та іншими процесами, особливо враховуючи теперішню ситуацію в країні і в світі.

На мою думку, на даний і післякризовий період необхідно буде підходити до поняття, розуміння і визначення принципів фінансового права з великою відповідальністю, адже вони є фундаментом для подальшого розвитку і становлення фінансового права, його науки та фінансового законодавства.

Я цілком підтримую думку тих авторів, котрі вважають, що в сучасних умовах приступити до дослідження галузевих принципів з позиції науки фінансового права буде досить важко через те, що той блок правових принципів галузевого значення, котрий повинен бути закріплений безпосередньо в загальній частині галузевого акта, не створений у зв'язку з відсутністю єдиного кодифікаційного акта, який би належно оформив основи правового регулювання відносин у сфері фінансової діяльності держави Яричевский В.С., Яричевская Л.В. Проблемыформирования и реализации принципов правового регулирования государственныхдоходов в Украине // Правовое регулирование государственных доходов и расходов.- Харьков, 1998. - с.343-344.. У зв'язку з цим необхідно взяти до уваги пропозицію О.Н. Горбунової щодо створення закону „Про фінанси”   Горбунова О.Н. Проблемы совершенствования основных финансово-правовых институтов в условиях перехода России к рынку: Дисс. д-ра юрид. наук в виде научного доклада, выполняющего также функции автореферата. - М., 1996. - с. 32., в преамбулі котрого і було б доцільно закріпити принципи фінансового права.

Виключно важливу роль у системі фінансового права, особливо на етапі переходу до ринкової економіки, відіграють принципи фінансового права та фінансової діяльності держави. Юридичною наукою уже встановлено, що фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах - галузевих, а також принципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загально-правових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави - це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливості і цілеспрямованість. Принципи фінансової діяльності держави, як основні начала правового регулювання, виступають своєрідним камертоном всієї наступної нормотворчості у даній сфері суспільних відносин. Вони гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок фінансового законодавства та фінансової політики. Особливо велика роль принципів права у формуванні судової та адміністративної практики, у відміні застарілих та прийнятті нових юридичних норм, тлумаченні правових актів та усуненні прогалин в законодавстві.

У фінансовій діяльності держави надзвичайно важливу роль відіграють не тільки загальногалузеві принципи фінансового права, але й принципи його окремих інститутів, насамперед бюджетного права та податкового права.

Хочу відзначити найголовніші принципи фінансового права: законності, плановості, гласності; збалансованості, самостійності органів місцевого самоврядування, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості, публічності і прозорості, єдності бюджетної системи, повноти, розподіл влади на гілки, пріоритетності публічних видатків, здорових фінансів, фінансової безпеки держави, єдності фінансової діяльності і грошової системи, міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, соціальної спрямованості фінансової діяльності держави, а також принципи окремих інститутів фінансового права.

Розділ 3. Співвідношення начал фінансового права з принципами фінансового права

Аналіз наукових праць різних авторів показує, що категорія "принцип" використовується ними для характеристики найрізноманітніших юридичних явищ: принципів права (загальних, галузевих, інституційних), принципів правосвідомості (наукової, професійної тощо), принципів юридичної практики (правотворчої, правозастосовчої, правосистематизуючої, судової тощо), принципів юридичного статусу суб'єктів права (індивідуальних, колективних тощо), принципів юридичної відповідальності (невідворотності, справедливості тощо), принципів правової системи суспільства в цілому (ієрархічності, відкритості), принципів тлумачення права (науковості, всесторонності тощо) та ін.1. Бараташвили Д. Т. Принцип официального юридического толкования: Автореф. дисс… кандид. юр. наук:12.00.01 / Д.Т.Бараташвили ; Науч. рук. В. Н. Карташов. - Нижний Новгород,2005. -С.8.

Розуміння принципів права досліджувалося в працях А.В Агутіна, Н.Г. Александрова, С.С. Алєксєєва, В.К. Бабаєва, М.І. Байтіна, В.М. Баранова, А.І. Бобылева, Г.А. Борисова, С.Н. Братуся, A.M.Васильєва, В.М. Ведяхіна, К.В.Ведяхіної, Н.Н. Вопленко, Р.Л.Іванова, В.М. Карташова, С.Г. Келіної, В.Н. Кудрявцева, А.П. Кузнєцова, О.Є.Кутафіна, В.В. Лазарева, Р.З. Ліфшица, Є.А. Лукашової, А.В.Малько, М.М.Марченко, М.І.Матузова, А.В. Нікітіна, В.Н. Реуфа, Л.І. Петрухіна, Г.О. Свердлик та ін.

Разом з тим слід зазначити, що питання про принципи фінансового права відноситься до числа недостатньо розроблених. Стосовно радянського періоду вони були сформульовані як принципи фінансової діяльності держави Є. А. Ровінським Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. - М., 1960. - С. 21-30., але подальшого спеціального дослідження не отримали. Природно, що принципи сучасного фінансового права змінилися при збереженні певної спадкоємності. Автори, що розглядають їх, пропонують свою систему і трактування даних принципів, в чомусь схожих між собою за наявності відмінностей. Финансовое право / Отв. ред. О. Н. Горбунова. М., 2000. С. 38--40; Финансовое право / Отв. ред. Н. И. Химичева. М., 1999. С. 77-82.

Серед вчених немає єдиної думки щодо розуміння терміну «принцип права». Як зазначав В.П.Грибанов, неясність і відома складність самого поняття правового принципу привели до того, що в ряді принципів тієї чи іншої галузі права нерідко вказувалися різнопорядкові категорії.Грибанов В.П. Принципы осуществления гражданских прав// Осуществление и защита гражданских прав. - М., 2000. - С.215. Питання про начала права як такі взагалі майже не досліджене. Якщо розглядати співвідношення начал фінансового права і принципів фінансового права через співвідношення дефініцій даних понять, які даються вченими, на нашу думку, можна виділити такі основні точки зору на дане питання:

1) начала фінансового права і принципи фінансового права є тотожними поняттями;

2) начала і принципи фінансового права - це різні теоретичні категорії, які мають відмінне субстанційне наповнення;

3) начала фінансового права є фундаментом, на основі якого створюється система принципів, а тому без належних, міцних, обґрунтованих начал неможливо сформулювати якісно діючі принципи права;

4) начала права і принципи права співвідносяться як загальне і особливе, як ціле і частина. Принципи як більш конкретизовані поняття входять до складу начал, деталізуючи їх, пристосовуючи до відповідного їм часу і місця;

5) начала права і принципи права співвідносяться як форма і зміст . Будь який предмет, явище має свою форму (контури, образ), але залежно від об'єктивних і суб'єктивних чинників його наповнення може бути зовсім різним, на стільки різним, на приклад, на скільки різним є розуміння справедливості чи рівності в різних історичних формаціях чи державних утвореннях.

Розглянемо дві найбільш протилежні за змістом точки зору, оскільки інші варіанти тією чи іншою мірою відносяться до поглядів на співвідношення начал і принципів фінансового права як на різні явища одного порядку, але в різних ракурсах.

Більшість науковців, не звертаючи особливої уваги на вивчення категорії «начала права», широко використовують її для визначення поняття принципів, тим самим ототожнюючи їх, застосовуючи як синонімічні поняття. В той же час буквальний переклад з латини слова «principium» означає «начало», «першоначало». Тому дану точку зору з етимологічних міркувань абсолютно обґрунтовано можна зрозуміти.

Так С.М.Братусь вважає, що принципи - це ведучі начала, закон даного руху матерії і суспільства, а також явищ, які включаються в ту чи іншу форму руху. Вони відображають закономірності суспільного і державного життя, а тому їх зміст є об'єктивним. Братусь С.Н. Принципы советского гражданского права // Советское государство и право, 1960. - №1. - С.48.

На думку В.П.Грибанова, правові принципи - це керівні положення права, його основні начала, які виражають об'єктивні закономірності, тенденції і потреби суспільства, які визначають сутність всієї системи, галузі чи інституту права та мають в силу їх правового закріплення загальнообов'язкове значення. Грибанов В.П. Принципы осуществления гражданских прав// Осуществление и защита гражданских прав. - М., 2000. - С.223.

П.С. Пацурківський визначає принципи фінансової діяльності держави як основні начала правового регулювання державою публічних фінансів, які виступають своєрідним камертоном всього наступного нормотворення в даній сфері суспільних відносин.

«Словник цивільного права» за загальною редакцією В.В.Залесського визначає правовий принцип як основні начала правового регулювання суспільних відносин, які пронизують всі положення законодавства, відображаючи його найбільш сутнісні властивості. Додонов В.Н., Каминсукая Э.В., Румянцев О.Г. Словарь гражданского права / Под общ. ред. В.В.Залесского. - М. -1997. - С210.

С.С. Алексєєв зазначає, що принципи права здатні проявити свої якості керівних начал за умови дії досить розвинутої системи норм-приписів. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т.2. - М.: Юрид. лит. - 1982. - С.51.

Ряд вчених виділяють також окремо норми-принципи, які визначають вихідні, відправні начала права. Див: Теория государства и права / Отв. ред. В.М. Корельский, В.Д.Перевалов. -М. - 1997. - С.276; Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. - М. - 2000. -С.369; Общая теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. - М. - 2000. - С.204.

Є також багато точок зору на поняття принципів, в яких хоч прямо і не використаний термін «начало», але через всеосяжний зміст такої дефініції категорія «принцип» ототожнюється з началом за своїм субстанційним наповненням.

Принципи права, на думку Р.З.Лівшица, охоплюють всю правову матерію - і ідеї, і норми, та придають їй логічність, послідовність, збалансованість. В принципах права ніби синтезується досвід розвитку права, досвід цивілізації. Лившиц Р.З Теория права. - М. - 1994. - С.195.

Р.Л.Іванов розглядає принципи права як закріплені в різних його джерелах або виражені в стабільній юридичній практиці загальновизнані основоположні ідеї, які адекватно відображають рівень пізнання загальносоціальних і специфічних закономірностей права, та слугують для створення внутрішньо узгодженої і ефективної системи юридичних норм, а також для безпосереднього регулювання суспільних відносин при її внутрішній приторечливості та з безліччю прогалин. Такий комплексний підхід передбачає розуміння принципів права в різних аспектах (генетичному, гносеологічному, онтологічному, функціональному). Иванов Р.Л. О понятии принципов права// Вестник Омского университета. - 1996. - Вып.2. - С.118.

При цьому терміни «принципи права», «юридичні принципи», «основоположні ідеї», «відправні начала», «керівні положення» тощо використовуються як синоніми. А тому різниці між категоріями «начала права» і «принципи права» не існує. Даної точки зору притримуються представники природної і природно-позитивної школи, оскільки принципи, в їх розумінні, це не лише певні норми закону, в яких визначені основні засади правового регулювання, а й керівні ідеї як результат розвитку правосвідомості самого суспільства.

На нашу думку, «начала права» і «принципи права» - це дві різні правові категорії, які на перший погляд хоч і здаються ідентичними, але насправді несуть різне сутнісне навантаження. Хоча за для справедливості необхідно зазначити, що в тому випадку, коли принципи права розглядаються в їхньому найширшому природно-позитивному розумінні, це розмежування провести майже не можливо.

Найбільш наглядно різницю між началами і принципами права продемонстровано в порівняльній таблиці:

Принципи права	Начала права
1. Принципи є більш практичною, матеріальною категорією. Термін «принципи» часто вживається законодавцем у нормативних актах для визначення основних засад діяльності певних суб'єктів, визначення правового режиму регулювання окремих груп суспільних відносин (наприклад, принципи бюджетної системи у БКУ тощо).	1. Начала є більш абстрактною, теоречитною категорією. Термін «начало» не використовується у текстах фінансово-правових нормативних актів, а якщо і використовується у інших галузях (наприклад, у Цивільному кодексі РФ), то вживається у розумінні принципів.
2. Існують позитивні і над позитивні (природні) принципи права, які в деяких випадках є джерелами права, визнаними навіть юристами-нормативістами.	2. Основним критерієм для характеристики начал є їхня природно-правава сутність, але начало саме по собі не може бути визнане джерелом права в конкретній ситуації без його вираження чи конкретизації в іншій формі, визнаній як джерело права.
3. Є більш конкретизованими вказівками щодо регулювання суспільних відносин, деталізуючи напрям руху права і суспільних відносин, закладений у відповідному началі.	3. Є найбільш узагальненими, всеосяжними для всього права чи відповідної галузі. Є єдиними для усіх правових систем і державностей, а їхня відмінність проявляється через формування більш конкретизованих принципів на основі традицій, ментальності чи закономірностей суспільно-державного розвитку. Сформовані на засадах одного начала, принципи можуть бути діаметрально протилежними.
4. Виникнення є результатом дії як об'єктивних (суспільний розвиток, прогрес), так і суб'єктивних (правотворча діяльність) факторів.	4. Першопочатково є результатом дії лише об'єктивних факторів суспільного самоусвідомлення, а вже потім знаходить своє вираження за допомогою суб'єктивних чинників. Начало є настільки ґрунтовною ідеєю, що для його повного формування і відшліфовування потрібен досить довгий час.
5. Принципів кількісно є значно більше з огляду на їхню вужчість і конкретність.	5. Кількість начал є значно меншою, але, в свою чергу, вони своїм змістом охоплюють усі принципи правого регулювання.
6. Є стійкими, але легше піддаються змінам.	6. Є результатом історичного досвіду, формуються століттями. На кожному етапі свого розвитку і у кожній державі мають свої специфічні риси, але загальні постулати (їх суть, призначення) залишаються незмінними.
7. Принципи в сучасних умовах розбудови незалежної Української держави перебувають на стадії формування.	7. Начала є сформованими і осмисленими, проте необхідним є створення шляхів їх реалізації (зокрема і через формування реально діючих принципів), тобто в даному випадку реалізація постулатів, закладених в началах, є метою дії всього правового механізму.
8. Форма державного устрою та режиму напряму впливають на формування принципів, які в деяких випадках не завжди є правовими (закон не завжди є правом).	8. Форма державного устрою та режиму впливають на формування ознак уже існуючого правового явища «начал». Іноді нове сформоване в свідомості народу начало може призвести до встановлення в країні нової форми держави як реакція на правову дійсність, відмінну від усталених, викристалізуваних поглядів суспільства.

Відзначаючи важливість категорії «принципи права» для юридичної науки, для самого права, учені по-різному підходять до їх розуміння. Деякі автори намагаються розкрити поняття принципів через категорію «об'єктивні норми». Вважається, що об'єктивні норми спочатку закладені в суспільних відносинах, а законодавцеві залишається лише пізнати і виразити їх. Але, що ж розуміти під об'єктивними нормами - божественне веління, вимоги розумності і справедливості і тому подібне - ніхто пояснити не може. І це зрозуміло, оскільки в будь-якій країні, будь-якій правовій системі законодавець по-різному підходитиме до розуміння цих об'єктивних норм. При цьому невирішеним залишається питання про причини виникнення об'єктивних норм, їх взаємодію з іншими правовими приписами. Крім того, оперуючи категоріями формальної логіки неминуче необхідно прийти до висновку, що всі інші норми носять необ'єктивний характер, отже, право як утворення є суто породженням волі законодавця і не пов'язане з умовами суспільного життя. Тому недивно, що уявлення про «об'єктивні норми» піддалося обґрунтованій критиці. Халфина P.O. Что есть право: понятие и определение // Советское государство и право. -1984.- №11. - С.24; Проблемы теории государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. - М.,1999. - С.457. В цьому розумінні принципів права вони більше характеризуються як начала, як основа формування принципів, тому, на нашу думку, категорія «об'єктивні норми» є більш адекватною для характеристики начал фінансового права як явища більш всеохоплюючого і більш теоретичного у порівнянні з принципами.

Не можна ототожнювати принципи права з «істинними нормами»: спроби застосувати до юридичних норм критерії "істинності" або "помилковості" відразу зустріли заперечення з боку ряду учених-юристів. Головна проблема поділу правових норм на "істинні" і "неістинні" (помилкові) - це відсутність критерію їх розмежування. Критерієм називалися або ідеологічні штампи, не підтверджені суспільною практикою, або абстрактне поняття прогресу, зміст і напрям якого залишилися без пояснення. Саме тому, як правильно затверджує О.Е.Лейст, не вдалося обґрунтувати даний поділ. Проблемы теории государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. - М.,1999. - С.460.

Прийнято виділяти і норми-принципи, що визначають початкові, відправні точки (начала) права. Більшість учених-юристів вважають, що правові принципи повинні бути законодавчо закріплені (А.І. Бобильов, А.Т. Боннер, А.М. Васильев, П.Б. Евграфов, Р.З.Лівшиц, В.І. Нікітінський, І.В. Тирічев і ін.). Такий підхід викликає заперечення. Перш за все, як відзначав ще багато років тому В.П. Грібанов, ототожнення правового принципу з нормою права практично рівнозначно запереченню правових принципів взагалі Грибанов В.П. Принципы осуществления гражданских прав // Вестник МГУ. Серия "Право". -1966. - №3. - С. 12.. По-друге, далеко не завжди і не всі принципи права прямо закріплюються в правових нормах. У зв'язку з цим в літературі існує декілька точок зору. Б.В.Шейндлін відносив до основних принципів права тільки ті положення, які сформульовані в Конституції СРСР. Л.С.Явіч вважав, що деякі принципи можуть формуватися, удосконалюватися і діяти, не будучи до певного часу чітко вираженими в законодавстві, можуть функціонувати у сфері судової практики і правових звичаїв (традицій), в області комплексів суб'єктивних прав і конкретних правовідносин, що складаються, хоча, звичайно, оптимальний варіант полягає в якнайповнішому закріпленні основних принципів на конституційному рівні. С.С.Алєксєєв вважав, що принципи права не обов'язково повинні бути сформульовані в правових нормах. У одній же зі своїх останніх робіт він визначає принципи права як нормативні узагальнення високого рівня, як концентрований вираз змісту права, як свого роду згустки правової матерії. Ведяхин В. М., Суркова О. Е. Факторы формирования и реализации принципов права /В.М.Ведяхин, О.Е. Суркова ; Федеральное агентство по образованию. Самарская государственная экономическая академия:Изд-во Самарской государственной экономической академии, 2005. -37-38 с.

Н.С.Малєїн вважає, що принципи права можна розрізняти за ступенем нормативності. Він виділяє принципи-норми і принципи-законоположення. У норм-принципів найвища нормативність, принципи-законоположення реалізуються або зазвичай поєднуються з іншими правовими актами. Не всі правові принципи володіють якістю нормативності. Не мають нормативного характеру ті з них, які не зафіксовані в конституційних і інших законах, а також деякі принципи, що хоча і знайшли віддзеркалення в законодавстві, але не є чіткими правилами, не формулюють конкретних правил поведінки .

В.І.Зажицький пропонує розрізняти наукові ідеї, що формулюються вченими і запропоновані ними на роль правових принципів, і власне правові принципи, вже закріплені в законодавстві. Зажицкий В.И. Правовые принципы в законодательстве РФ // Государство и право. -1996.-№11.-С.93. Якщо розглядати принципи з такої точки зору, то можна зробити висновок, що ці два види принципів складають начала права у їх позитивно-правовому розумінні: начала - це сукупність реально діючих, законодавчо закріплених фундаментальних положень галузі та результати наукової діяльності вчених-юристів, певна система поглядів на право як об'єктивне явище.

Найбільш поширеною і загальновизнаною класифікацією принципів фінансового права є наступна:

1) загальноправові принципи (законність, верховенство права, суверенітет держави, рівність усіх форм власності та ін.);

2) міжгалузеві принципи (публічний характер фінансової діяльності, розподіл функцій між представницьким органом та органами виконавчої влади та ін.);

3) галузеві принципи (єдність фінансової політики, податкової і грошової систем, пріоритет видатків над доходами та ін.);

4) принципи інститутів фінансового права ( принцип все загальності оподаткування, принцип співмірності податкового навантаження та ін.)

Але тут думки вчених теж іноді кардинально розходяться. Так Д.В.Вінницький дотримується точки зору щодо відсутності загальних фінансово-правових положень фундаментального характеру, закріплених в позитивному праві (загальній частині) і відсутності реально діючої системи закріплених в законі галузевих принципів, категорій і юридичних конструкцій, які в рівній мірі використовувалися б в правових утвореннях, які традиційно відносяться до фінансового права. Винницкий Д.В. Российское налоговое право: проблемы теории и практики. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. - С.85. Із даного положення вченого можна зробити висновок, що і начал фінансового права як найбільш фундаментальних постулатів галузі не існує, з чим ми не можемо погодитися.

На нашу думку, основними галузевими принципами фінансового, у яких найбільш повно відбивають постулати його начал, можна назвати наступні:

а) пріоритетність публічних інтересів в правовому регулюванні фінансових відносин з урахуванням приватних інтересів (природно-правове начало інтересу, начала суспільно-правового компромісу);

б) соціальну спрямованість фінансово-правового регулювання (начала справедливості, рівності, свободи);

в) єдність фінансової політики, податкової і грошової систем (природно-позитивне начало законності як принципу, методу і режиму фінансово-правового регулювання);

г) рівноправність та самостійність органів місцевого самоврядування, автономність фінансових ресурсів територіальних громад від фінансових ресурсів держави (начала інтересу, справедливості, рівності, суспільно-правового компромісу);

д) розподіл функцій в області фінансової діяльності на основі розподілу гілок влади (начала суспільно-правового компромісу);

е) участь громадян у фінансовій діяльності держави і органів місцевого самоврядування (начала свободи, рівності, суспільно-правового компромісу);

ж) пріоритет видатків над доходами (начала інтересу та законності);

з) принцип плановості (начало законності).

Основний зміст названих принципів визначається Конституцією України, як її загальними положеннями, так і такими, що спеціально відносяться до фінансової діяльності держави, конкретизованими в нормах фінансового законодавства.

Принцип пріоритету публічних інтересів в правовому регулюванні суспільних відносин, що виникають в сфері фінансової діяльності держави і муніципальних утворень, припускає використання фінансово-правових інститутів в цілях державного регулювання економіки, виходячи із загальнозначущих завдань суспільства. Він визначає необхідність вдосконалення норм, що закріплюють механізм державної діяльності у відносинах з приводу публічних фінансів, чіткого визначення самого поняття державного регулювання цих відносин, як в цілому, так і в різних сферах відносин, в чому спостерігається явна прогалина. Наприклад, в законодавстві відсутнє поняття державного регулювання грошово-кредитних відносин, застосований же в Законі «Про банки і банківську діяльність» Закон України «Про банки і банківську діяльність» //Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - N 5-6. - ст.30. термін «регулювання банківської діяльності» (ст.66) та «банківський нагляд» (ст.67) його не замінюють, чіткістю не відрізняються.

Тим часом перехід до ринкової економіки вимагає активного користування механізмом фінансів і його інститутів в цілях її державного регулювання і відповідної спрямованісті фінансово-правової нормативної бази.

Разом з тим розглянутий принцип пріоритету публічних інтересів у фінансовому праві не протиречить приватним інтересам особи, а навпаки, послідовна його реалізація сприяє їх більшій реалізації. Особливо це підтверджується принципом соціальної спрямованості фінансово-правового регулювання, що витікає з положень Конституції України, які характеризують її як соціальну державу, в якій людина є найвищою соціальною цінністю (ст.ст. 1, 3). Хоча на сучасному етапі реалізація названого принципу виглядає віддаленою перспективою, але визначення такого напряму в розвитку фінансового права має істотне значення і вуже роблять перші кроки у цьому напрямі.

Вимагають серйозної уваги питання про посилення соціальної спрямованості в правовому регулюванні фінансової діяльності муніципальних утворень, виходячи з положень Конституції (ст. 7) і принципу справедливості, закріпленого у фінансовому законодавстві.

Взаємоповязаними є принципи єдності фінансової політики, податкової і грошової системи, самостійності органів місцевого самоврядування, автономності фінансових ресурсів територіальних громад від фінансових ресурсів держави.

У зв'язку з гострою актуальністю реалізації принципу законності у сфері дії фінансового права серйозної уваги вимагають питання правового регулювання державного фінансового контролю. Давно очікуваний Закон України «Про державний фінансовий контроль», проект якого зареєстровано у ВРУ 08.02.2008р., №2020, все ще не прийнятий, хоча він зіграв би важливу роль у впорядкуванні системи органів, що здійснюють державний фінансовий контроль, в розподілі їх функцій і компетенції, координації діяльності і так далі. При цьому слід виходити з необхідності зміцнення державного фінансового контролю, але не за рахунок розширення числа наявних органів і їх співробітників, а шляхом вдосконалення форм і методів їх діяльності та чіткого визначення їх правового статусу.

До першорядних по своїй актуальності питань, до яких в різній мірі застосовуються згадані принципи фінансового права, відносяться питання правового регулювання державних і муніципальних витрат, які не отримали, на відміну від доходів, особливо податкових, ні необхідної уваги в науці фінансового права, ні достатньої правової регламентації. В той же час ця частина фінансової діяльності відрізняється великою кількістю правопорушень. Але до теперішнього часу діють лише розрізнені правові акти або окремі норми по даних питаннях. Доцільно було б прийняти фінансовий закон про основи фінансування державних і муніципальних видатків.

Займаючись науковими дослідженнями проблем фінансового права і виявленням шляхів вдосконалення фінансового законодавства, не можна не враховувати, що процес інтеграції української економіки в світову і розвиток співпраці зі світовою спільнотою в різних сферах неминуче ведуть до освоєння і запозичення зарубіжного досвіду правового регулювання, зокрема в області фінансових відносин. У зв'язку з цим для ефективності наукових висновків і їх практичної цінності важливе значення має проведення наукових досліджень фінансово-правових проблем з урахуванням досягнень розвинених країн, глибоким аналізом можливості застосування їх до української дійсності. Поза сумнівом, що вивчення історичного вітчизняного досвіду також збагатить обґрунтованість наукових висновків.

Висновки до розділу

1. Існують такі концепції співвідношення категорій «начала» і «принципи» фінансового права:

а) начала фінансового права і принципи фінансового права є тотожними поняттями;

б) начала і принципи фінансового права - це різні теоретичні категорії, які мають відмінне субстанційне наповнення;

в) начала фінансового права є фундаментом, на основі якого створюється система принципів, а тому без належних, міцних, обґрунтованих начал неможливо сформулювати якісно діючі принципи права;

г) начала права і принципи права співвідносяться як загальне і особливе, як ціле і частина;

д) начала права і принципи права співвідносяться як форма і зміст .

2. Більшість науковців, не звертаючи особливої уваги на вивчення категорії «начала права», широко використовують її для визначення поняття принципів, тим самим ототожнюючи їх, застосовуючи як синонімічні поняття.

3. Начала фінансового права дуже важко відмежувати від його принципів, якщо розглядати їх у найширшому природно-позитивному розумінні, вийшовши далеко за рамки нормативізму.

4. На нашу думку, «начала права» і «принципи права» - це дві різні правові категорії, які на перший погляд хоч і здаються ідентичними, але насправді несуть різне сутнісне навантаження (див. порівняльну таблицю).

5. Категорія «об'єктивні норми» як один із різновидів розуміння принципів права є більш адекватною для характеристики начал фінансового права як явища більш всеохоплюючого і більш теоретичного у порівнянні з принципами.

6. Основними галузевими принципами фінансового права, у яких найбільш повно відбивають постулати його начал, можна назвати наступні:

а) пріоритетність публічних інтересів в правовому регулюванні фінансових відносин з урахуванням приватних інтересів (природно-правове начало інтересу, начала суспільно-правового компромісу);

б) соціальну спрямованість фінансово-правового регулювання (начала справедливості, рівності, свободи);

в) єдність фінансової політики, податкової і грошової систем (природно-позитивне начало законності як принципу, методу і режиму фінансово-правового регулювання);

г) рівноправність та самостійність органів місцевого самоврядування, автономність фінансових ресурсів територіальних громад від фінансових ресурсів держави (начала інтересу, справедливості, рівності, суспільно-правового компромісу);

д) розподіл функцій в області фінансової діяльності на основі розподілу гілок влади (начала суспільно-правового компромісу);

е) участь громадян у фінансовій діяльності держави і органів місцевого самоврядування (начала свободи, рівності, суспільно-правового компромісу);

ж) пріоритет видатків над доходами (начала інтересу та законності);

з) принцип плановості (начало законності).

Розділ 4. Реалізація принципів фінансового права

Виходячи із загальнотеоретичного розуміння реалізації норм фінансового права, можна підійти до аналізу шляхів втілення його принципів у фактичній поведінці учасників суспільних відносин.

Насамперед звертаємо увагу на можливість і корисність прямої дії принципів фінансового права. Для цього вони повинні матеріалізуватись у чинному законодавстві. Подібне їх закріплення безперечно має нормативно-регулятивний і орієнтаційно - керівний характер. Пряма дія принципів фінансового права здатна також забезпечити цілеспрямованість і одноманітність правового регулювання фінансово-правових відносин. При цьому не можна віддавати перевагу якомусь одному різновиду принципів.

Другим шляхом реалізації принципів фінансового права є їх опосередкування через механізм правового регулювання, що вимагає їх конкретизації у нормах фінансового законодавства і не тільки фінансового і підзаконних нормативно - правових актах, юридичних документах судової практики. Таким чином, принципи фінансового права виражаються у правах і обов'язках суб'єктів, у юридичних зв'язках і відносинах. Вказаний шлях реалізації принципів фінансового права найбільш розповсюджений. Завдяки закріпленню у юридичних нормах, правах і обов'язках, правовідносинах і правопорядку принципи фінансового права набувають саме регулятивно-нормативної специфіки. А тому можна говорити про три рівні реалізації принципів у праві. На першому - суб'єкти мають справу з юридичними принципами, що є найбільш високим узагальненням і регулятором фактичних суспільних відносин. На другому - принципи права виступають , як модифіковані юридичні норми, що містять моделі суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. І третій - це рівень реалізації принципів, коли вони деталізуються у вигляді рішень судової і взагалі юридичної практики.

Це дає змогу виділити і обґрунтувати загальні принципи правовреалізації. До них насамперед слід віднести принципи: законності, реальності, обґрунтованості, доцільності, справедливості і ефективності.

Усі принципи правореалізації, як і сама діяльність, є системними явищами, а тому вони мають розглядатися як складова і безперечно одна з найбільш головних частин правової системи, в тому числі і щодо правової реформи в Україні.

Реалізація принципів фінансового права у сфері правоохоронної діяльності містить положення, за якими охорона фінансового права, на мою думку, це надзвичайно широка категорія, яка включає в себе усі фінансово - правові явища, що функціонують у фінансово - правовій системі, щодо забезпечення правомірного його втілення у поведінці суб'єктів фінансового права.

Якщо говорити про правоохоронну діяльність взагалі, то вона, у свою чергу, є складовою частиною суспільної охоронної діяльності (поряд із політичною,економічною, ідеологічною охоронною діяльністю), а тому може диференціюватись на суспільну (здійснюється усім суспільством), державну (реалізується державними органами), правоохоронну діяльність окремих колективів людей і навіть окремих індивідів. І це пояснюється тим, що у демократичному громадянському суспільстві і правовій державі за кожним соціальним організмом визнається право самому забезпечувати свою охорону, своє співіснування з іншими соціальними суб'єктами.

Зрозуміло, що у сфері фінансово - правоохоронної діяльності, реалізуються принципи фінансового права, при цьому з повною упевненістю можна стверджувати, що у ній так чи інакше модифікуються усі принципи фінансового права. Але найактуальнішими з них у цій сфері є принципи: законності, плановості, доцільності, єдності бюджетної системи, збалансованості, відповідальності, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності і прозорості.

Найбільш актуальним завданням українського суспільства і держави у цій сфері є створення і забезпечення реалізації на відповідних методологічних засадах повноцінної Концепції реформування охорони права.

Принципи права відіграють значну роль при формуванні податкового законодавства України. Зокрема, вони поділяються на загальноправові (демократизм, законність, соціальна справедливість, гуманізм); галузеві фінансового права (публічний характер фінансової діяльності держави, принцип „здорових фінансів”, принцип плановості); принципи інститутів фінансового, перш за все бюджетного права (повнота та єдність бюджету, достовірність, гласність бюджетної системи, незалежність бюджетів різного рівня) тощо. Однак основними для податкового законодавства є принципи інституту податкового права.

Окремі аспекти окресленої проблеми висвітлюють у роботах такі провідні вітчизняні економісти як - Вишневський В.П., Крисоватий А.І., Юрій С.І., так і вчені-юристи -Гаврилюк P.O., Пацурківський П.С., Ярічевський B.C. та ін.

Цілком очевидно, що на сьогодні серед учених немає єдності поглядів щодо проблеми визначення основних принципів податкового права Винницкий Д.В. Российское налоговое право: проблемы теории и практики. - СПб.: Изд-во «юридический центр Пресс», 2003. - С. 85.. Одні автори включають до них економічну ефективність, справедливість, стабільність і гнучкість. Інші такими вважають однократність й пільговість оподаткування, забезпечення рівних умов з боку держави щодо всіх господарюючих суб'єктів, створення однакових умов для використання платниками податків зароблених ними коштів, загальнообов'язковість сплати податків, єдиний підхід до визначення прав і обов'язків платників податків та податкових органів, рівність захисту прав та інтересів платників податків і держави, резиденства.