Право на інформацію як фундаментальне право інформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на інформацію як фундаментальне право інформаційного суспільства

Політанський В.С., к. ю. н., асистент кафедри теорії держави і права

Анотація

право інформаційний людина

Стаття направлена на дослідження права на інформацію як фундаментального та домінуючого права інформаційного суспільства. Здійснено дослідження, огляд та узагальнення існуючих основоположних та ключових компонентів змісту права на інформацію. Проаналізовано погляди провідних вітчизняних та закордонних науковців стосовно поняття права на інформацію. Визначено місце права на інформацію в системі основоположних прав людини. Досліджено питання співвідношення права на інформацію із інформаційним правом та наведена власна точка зору стосовно особливостей їх взаємодії. Зроблено висновок та доведено факт фундаментальності права на інформацію для інформаційного суспільства.

Ключові слова: право на інформацію, інформаційне право, інформаційне суспільство, інформація, демократія, право, свобода.

Аннотация

Статья направлена на исследование права на информацию как фундаментального и доминирующего права информационного общества. Проведено исследование, обзор и обобщение существующих основных и ключевых компонентов содержания права на информацию. Проанализированы взгляды ведущих отечественных и зарубежных ученых относительно понятия права на информацию. Определено место права на информацию в системе основных прав человека. Исследован вопрос соотношения права на информацию с информационным правом и приведена собственная точка зрения, применительно к особенностям их взаимодействия. Сделан вывод и доказан факт фундаментальности права на информацию для информационного общества.

Ключевые слова: право на информацию, информационное право, информационное общество, информация, демократия, право, свобода.

Annotation

Politansky VS. RIGHT TO INFORMATION AS FUNDAMENTAL RIGHTS INFORMATION SOCIETY

The article aims to study the right to information as a fundamental right and the dominant information society. The investigation, review and summarize existing fundamental and key components of the content of the right to information. Analyzed the views of leading domestic andforeign scientists regarding the concept of the right to information. The place of the right to information in the system offundamental rights. Investigated the relationship between the right to information with the right information and the own point of view regarding the characteristics of their interaction. The conclusion and proven fact fundamental right to information for the Information Society.

Key words: right to information, right to information, information society, information, democracy, human freedom.

Постановка проблеми. Сьогодні розвиток вітчизняної правової науки пов'язаний з методологічним переозброєнням, переосмисленням і уточненням її предмета. Належне місце у цьому процесі посідає дослідження права на інформацію як фундаментального права інформаційного суспільства. Саме щодо оцінки ролі й місця права на інформацію в інформаційному суспільстві сьогодні спостерігається суперечлива ситуація. У правознавців немає сумнівів, що право на інформацію відіграє важливу роль у правовому житті та розвитку суспільства, активно впливає на процесиформування права та суспільства. Проте досі цей феномен не можна визнати належним чином дослідженим у вітчизняній юридичній науці та практиці. Саме тому це дослідження потребує додаткового дослідження, уточнення та розширення.

Актуальність теми дослідження. Дослідження права на інформацію як фундаментального та домінуючого права інформаційного суспільства дозволить оцінити його роль й місце в цьому суспільстві. Дане дослідження представляється актуальним з огляду визначення місця права на інформа-

цію в системі основоположних прав людини, а також визначення право на інформацію як системоутворюючого ядра інформаційного права й правового фундаменту інформаційного суспільства, що актив-но формується у всіх країнах і континентах за допомогою гло-бальних інформаційних мереж та інших новітніх інформаційних технологій.

Стан дослідження. В юридичній науці окремі питання, що стосуються дослідження права на інформацію, інформаційного права та інформаційного суспільства у той чи інший спосіб досліджували такі вітчизняні і закордонні вчені, як: І.В. Арістова, І.Л. Бачило, Б. Гоголь, Е.Л. Вартанова, В.О. Горобцов,

В.О. Даніл'ян, О.П. Дзьобань, В А. Ільганаєва, В.А. Копилов, Б.А. Кормич, О.В. Кохановська, А.І. Марущак, О.В. Петришина, Є.В. Петров, П.М. Рабінович, О.М. Селезньова, Р.Б. Тарасенко, Г.О. Христова, С.Н. Шевердяєв та інші.

Мета статті - полягає у дослідженні права на інформацію як фундаментального та домінуючого права інформаційного суспільства, розкритті поняття й змісту цього права, а також у визначенні основних напрямків його реалізації.

Виклад основного матеріалу. Розкриваючи питання, що направлене на дослідження особливостей та призначення права на інформацію для інформаційного суспільства, перш за все, необхідно дослідити усі основоположні та ключові компоненти змісту цього права. Право на інформацію є однією з найважливіших гарантій становлення, розвитку і захисту інформаційного суспільства. Особливу роль і значення це право почало відігравати під час становлення та розвитку інформаційного суспільства. На підставі цього поглиблюється його законодавче регулювання і доктриналь- не дослідження [1, с. 267].

На сучасному етапі державотворення значно зростає роль права на інформацію, оскільки на зміну техногенній цивілізації приходить інформаційна. Ця цивілізація відноситься до такого типу держави, що визначає основним виробничим продуктом саме знання та інформацію. У такому типі держави інформація особливо істотно впливає на характер та зміст усіх інших існуючих суспільних відносин, саме тут усе більшого розвитку набувають інформаційно-комунікаційні технології.

У наукових колах стосовно поняття права на інформацію склалося кілька точок зору. Найбільш поширеною є позиція щодо віднесення до нього досить широкого кола суб'єк- тив-них прав у цій сфері. Так, М.Я. Муратов вважає, що право на інформацію охоплює право знати про створення і функціонування усіх конкретних інформаційних систем, що стосуються особистого життя громадянина; право надавати згоду на збирання інформації, що має особистий характер; право перевіряти достовірність такої інформації і спростовувати недостовірну інформацію; право на достовірну інформацію про стан навколишнього середовища тощо. Право на інформацію є необхідною умовою усвідомлення особистістю свого місця в суспільстві, її гармонійного вільного розвитку та існування в ньому. Інші дослідники, зокрема Т.А. Кос-тецька, А.І. Марущак, О. Чомахашвілі цілком поділяють таке твердження [2, с. 64-65].

С.Н. Шевердяєв виокремлює в науковій літературі два основних підходи до розуміння права на інформацію. Згідно з першим, воно розглядається в площині проблематики відкритості, гласності діяльності державних органів. Його метою є обґрунтування правових можливостей громадянина на отримання інформації, відомостей, якими володіють органи у зв'язку з реалізацією ними своїх повноважень. Представники другого підходу право на інформацію сприймають як комплексне суб'єктивне право громадянина, що складається з можливості вільно здійснювати будь-які операції з інформацією, як правило, безвідносно до її призначення та змісту. У деяких випадках йдеться навіть про можливість поглинання цим правом інших суб'єктивних прав громадян у сфері обміну інформацією в суспільстві, таких як: свобода думки і переконань, свобода слова, свобода масової інформації [3, с. 91-92].

Схожою є точка зору Є.В. Петрова, який також обґрунтовує існування двох підходів до трактування права на інформацію, що існують у правовій науці та законодавстві. У рамках вузького підходу право на інформацію трактується тільки як право на отримання (доступ) до інформації, тобто як відносне право. У свою чергу широкий підхід передбачає віднесення до права на інформацію усіх видів суб'єктивних прав, спрямованих на інформацію чи на здійснення дій з нею [4, с. 20].

З огляду на це, виникає думка про необхідність визначення місця права на інформацію в системі основоположних прав людини, що становлять собою основу всіх прав і свобод як людини та громадянина, основу прав як в окремій державі, так і на міжнародному рівні. Адже права людини розуміються як основні можливості, необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються універсальними, невід'ємними та рівними для кожного і мають гарантуватися державою в обсязі міжнародних стандартів [5, с. 31].

Визначення місця та значення права на інформацію в системі прав людини здійснюється за певними критеріями, в основу яких покладена класифікація прав людини. Насамперед класифікують права людини залежно від конкретно-історичних умов виникнення тих чи інших прав людини, а саме за поколіннями становлення та розвитку прав людини. У науці загальновизнаними є три, хоча іноді виділяють і чотири покоління прав людини. Право на інформацію належить саме до третього покоління прав людини [6, с. 55]. Саме становлення третього покоління прав людини пов'язане з національно-визвольним рухом країн, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни, що призвело до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, що були сформовані під позитивним впливом демократичних світових процесів з утвердження прав людини, а також зі заснуванням у 1945 р. ООН і прийняттям низки міжнародних документів щодо захисту прав людини: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.) та інших [7].

Особливість третього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися сумісно. Це так звані «солідарні права», тобто право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спадщину людства, а також право на інформацію, яке пов'язане з концепцією нового міжнародного інформаційного порядку. Саме тому право на інформацію належить до третього покоління прав людини [5, с. 33].

За ступенем визначеності можливої поведінки і характером державного забезпечення розрізняють права і свободи людини. Право на інформацію відноситься саме до прав людини, адже саме визначення прав людини передбачає конкретні предметні можливості людини. Саме згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» це право передбачає певні можливості вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [8].

Є обґрунтовані підстави вважати, що право на інформацію в тій чи іншій мірі стосується кожної зі сфер суспільних відносин. Але більшою мірою воно має відношення до особистих (громадянських) та політичних прав людини. Адже кожна з цих сфер передбачає право людини на свободу слова і думки, право на вільне вираження своїх поглядів та переконань, право на звернення, доступ та отримання необхідної інформації, що у своєму загальному значенні і становить основу права на інформацію.

За критерієм належності до громадянства країни, право на інформацію належить до прав людини як таке, що має більш широкий та глобальний діапазон дії, воно відноситься, закріплюється та належить кожній людині незалежно від її громадянства та належності до конкретної держави.

Залежно від механізму реалізації і характеру зобов'язань держави право на інформацію належить як до негативних, так і до позитивних прав людини. Це підтверджується тим, якщо розглядати право на інформацію як негативне право, то воно передбачає обов'язок як держави, так і людини утримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Це може виражатися у невтручанні в особисте життя людини, в таємниці приватного життя та відомостей про нього, в таємниці телефонних розмов та листування [5, с. 34].

Як позитивне, право на інформацію вимагає більш активної діяльності з боку державних інституцій. Ця діяльність забезпечена позитивними зобов'язаннями держави, які в найбільш широкому вигляді передбачають активні дії держави, спрямовані на їх утвердження, захист та сприяння реалізації. Це може виражатися у певних діях держави стосовно інформування своїх громадян про результати своєї діяльності, у наданні відомостей стосовно тієї чи іншої інформації, що знаходиться у розпорядженні держави та стосовно якої не встановлено обмежень в її отриманні [9, с. 216].

За можливістю легітимного обмеження прав людини право на інформацію належитьдо відносних прав людини. Це підтверджується тим, що право на інформацію може бути обмежене у випадках, передбачених законом, що є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідно до статті 34 Конституції України воно виражається в обмеженні деяких видів інформації, що стосується національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [10].

За колом носіїв право на інформацію належить до загальних, адже воно належить кожній людині незалежно від її статі, походження, громадянства та інших характеристик, що й закріплено у статті 5 Закону України «Про інформацію»: «Кожен має право на інформацію». Ще одним, не менш важливим різновидом прав людини, є розподіл їх за способом здійснення на активні та пасивні права. На нашу думку, право на інформацію належить до активного права, тобто такого, яке вміщає в собі певну можливість дій, що проявляється в певній можливості вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів [8].

Як основне фундаментальне право інформаційного суспільства, право на інформацію знайшло своє закріплення в основоположних документах з прав людини, а також у багатьох конституціях зарубіжних країн та міжнародно-правових договорах, де подана детальна регламентація цього права. Сьогодні міжнародні акти, особливо Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод разом з Європейським судом з прав людини, є потужним механізмом, що забезпечує реалізацію права на свободу слова й права на інформацію. Європейський суд та Європейська комісія з прав людини мають значні напрацювання в галузі застосування статті 10 цієї Конвенції [11, с. 9].

Відносини у сфері права на інформацію набувають все більшої значимості і є об'єктом постійної уваги законодавців, учених та громадських діячів. Як відомо, за силою впливу на свідомість суспільства засоби масової інформації називають четвертою владою після законодавчої, виконавчої та судової. Тож цілком слушна думка, що саме вони активно формують громадську думку, створюють той чи інший політико-правовий фон і наше уявлення про доступне та заборонене, моральне й аморальне [12, с. 12].

Нині законодавство у сфері права на інформацію складається з інформаційно-правових норм між-народних актів, інформа- ційно-пра-вових норм Конституції України, нормативних актів комплексної га-лузі права на інформацію в законодавстві України та інформаційно-правових норм у складі інших галузей законо-давства України.

Міркування фахівців у різних галузях права збагачують розуміння права на інформацію. Одним з найбільш важливих у пошуку оптимального варіанту правового регулювання права на інформацію виступає питання про правові можливості громадян у цій галузі. Однак різноманітні, а часом і суперечливі тлумачення інформаційних правомочностей громадян у спеціалізованих, міждисциплінарних і неюридичних дослідженнях здатні знизити ефективність доктрини у сфері права на інформацію, відволікаючи увагу, може й на не менш важливі, але інші правові проблеми [13, с. 18-26]. Сьогодні створюється правовий простір для інформаційної діяльності, національних інформаційних норм, нормативно-правових актів, необхідних для регулювання інформаційних відносин.

Право на інформацію є невід'ємною складовою всього інформаційного законодавства України. Інформаційне законодавство (право) України розуміється як сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з обігом інформації. Законодавство про інформацію складають Конституція України, Закон України «Про інформацію», законодавчі акти, що регламентують окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди у цій сфері, ратифіковані Україною [14, с. 99].

Одностайності у фахівців щодо характеру відносин, що регулюють інформаційне законодавство, немає. В.А. Копилов вважає, що інформаційне законодавство регулює виключно відносини, безпосередньо пов'язані з обігом інформації, які виникають в інформаційній сфері у зв'язку з реалізацією інформаційних прав та свобод, здійсненням інформаційних процесів при обігу інформації [15, с. 105].

Досліджуючи дане питання, виникла ситуація про те, що досить часто право на інформацію ототожнюють з інформаційним правом. У свою чергу, різні автори розглядають і трактують інформаційне право по різному. Так, одні автори розглядають інформаційне право, як нову комплексну галузь права, що вивчає інформаційні відносини, як предмет правового регулювання, а також суб'єкти і право-вий режим інформаційних процесів в сучасному суспільстві. Інші визначають інформаційне право як систему норм права, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері суспільства. Треті стверджують, що інформаційне право діє лише в рамках організаційно-правових форм регламентації суспільних відносин, що виникають в процесі акумуляції, аналітичної обробки і розповсюдження інформації за допомо-гою електронних засобів. Четверті вважають інформаційне право як самостійний інститут цивільного права, що регулює правовідносини суб'єктів в області правового режиму здійснення інформаційних процесів, тобто створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, розповсюдження і спожи-вання інформації (інформаційних ресурсів).

Розбіжність думок багато в чому пов'язана з тим, що інформаційне право достатньо молода галузь правової діяльності, що знаходиться тільки на стадії розвитку. При цьому, ще не до кінця вирішені питання про систему інформаційного права, зміст даної галузі і їїрозмежування з іншими галузями права. На користь визнання інформаційного права самостійною галуззю права говорять такі факти, як наявність великого масиву нормативних актів, формування принципів, наявність яскраво вираженого предме-ту, розподіл на загальну і спеціальну частини й ін.

Найбільш правильним є визначенням інформаційного права, як галузі права й сукупності правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з обігом інформації, формуванням і використанням інформаційних ресурсів, функціонуванням інформаційних систем з метою забезпечення задоволення інформаційних потреб фізичних та юридичних осіб [16, с. 95].

У свою чергу А.І. Марущак розглядає право на інформацію та інформаційні права як тотожні, стверджуючи, що універсальне право на інформацію містить у собі такі конкретні можливості, які в сукупності і становлять так звані інформаційні права суб'єктів інформаційних відносин. Разом з тим, не розмежовуючи змісту цих двох понять вчений дає авторське визначення дефініції право на інформацію - гарантована державою можливість, фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів ) вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб [17, с. 157].

Однак, як правильно підмітила О.В. Ко- хановська, інформаційне право є більш широким і включає у себе право на інформацію [18, с. 8]. Приєднуючись до викладеної думки, недоцільним є, коли термін інформаційне право вживається у значенні права вільно збирати, зберігати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Таке значення притаманне одному з проявів права на інформацію. Саме тому використання терміну інформаційне право з цим значенням створює непорозуміння лінгвістичного й тлумачного характеру у контексті застосування терміну інформаційне право для позначення науки, галузі права чи навчальної дисципліни. Цілком логічним видається, що основою інформаційного права є право на інформацію, яке включає право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Крім того, за словами О.М. Селезньової, право на інформацію є субінститутом інституту інформаційного права та його основою в цілому [19, с. 53].

На думку В.О. Ільганаєвої, інформаційне суспільство є новою історичною фазою розвитку цивілізації, життя та діяльність якої, перш за все, пов'язані зі створенням, переробленням та використанням інформації [20, с. 122].

Таким чином, важливе суспільне значення, перспективне у світовому масштабі, та тривале формування в історичному контексті окреслюють право на інформацію як системоутворююче ядро інформаційного права, а також як правовий фундамент інформаційного суспільства, що актив-но формується у всіх країнах і континентах за допомогою гло-бальних інформаційних мереж й інших нових інформаційних технологій.

Висновки

Досліджуючи дане питання, можна цілком твердо сказати про те, що цеглиною інформаційного суспільства є право на інформацію. Воно завжди було присутнє в структурі суспільних відносин та знаходило відображення в праві, але не виконувало головної ролі, на яку воно зараз претендує. Саме завдяки небувалому розмаху в розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, стрімкому накопиченню та обміну інформацією, а також визнанню особливої значимості знань, право на інформацію стає окремим правом, яке змістовно наповнилося, повноцінно утвердилося та стало фундаментальним правом інформаційного суспільства.

Отже, виходячи із усього вище сказаного можна із впевненістю сказати про те, що головними продуктами виробництва інформаційного суспільства є інформація і знання, а право на інформацію, даючи можливість кожному вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, тільки підтверджує той факт, що воно є його фундаментальним правом.

Література

Дзьобань О.П. Філософія інформаційного права: світоглядні і загальнотеоретичні засади : [монографія] / О.П. Дзьобань. - Харків : Майдан 2013. - 360 с.

Гоголь Б. Зміст права на інформацію / Б. Гоголь // Юридична Україна: щомісячний правовий часопис. - 2008. - № 5. - С/ 64-67.

Шевердяев С.Н. Право на информацию: к вопросу о конституционно-правовой сущности / С.Н. Шевердяев // Право и политика. - 2001. - №10. - С. 91-100.

Петров Є.В. Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / Є.В. Петров ; Нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2003. - 20 с.

Політанський В.С. Право на інформацію як фундаментальне право людини : [монографія] / В.С. Політанський. - Харків : Право, 2017. - 208 с.

6. Теорія держави і права : [підручник] / за ред. О.В. Пе- тришина ; нУ ЮаУ. - Харків : Право, 2014. - 368 с.

7. Горобцов В.О. До історії конституційного закріплення права громадян України на інформацію / В.О. Горобцов // Міжнародна громадська організація «Ми українці» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://weareukrainians.com/our- puЫicatюns/on-Hne-puЫikatsiyi/do-istoriyi-konstitutsiynogo- zakriplennya-prava-gromadyan-ukrayini-na-informatsiyu.

8. Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-ХП. за ред. від 21.05.2015 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - С. 650.

9. Христова Г.О. Негативні та позитивні зобов'язання держави у сфері прав людини: до постановки проблеми / Г.О. Христова // Правові засади гарантування та захисту прав і свобод людини і громадянина : зб. наук. ст. та тез наук. повід. за матер. Міжнар. наук.-практ. конф. 23 листоп. 2012 р., м. Полтава / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», Полтав. юрид. ін-т, Нац. акад. прав. наук України, Наук.-дослід. ін-т держ. буд-ва та місц. самовряд., Асоц. вип. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». - Харків : Точка, 2012. - Ч. 1. - С. 214-218.

10. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р., № 254 к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30.

11. Практика Європейського Суду з прав людини / АПНУ ; відп. ред. П. М. Рабінович. - Львів, 1997. - Вип.1. - 76 с.

12. Коваленко Л.П. Інформаційне право України: проблеми становлення та розвитку : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Л.П. Коваленко ; Нац. юрид. ун-т України ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2014. - 418 с.

13. Бачило И.Л. О праве на информацию в Российской Федерации / И.Л. Бачило. - Москва : МифИ, 1997.

14. Тарасенко Р.Б. Інформаційне право : [навчально-методичний посібник] / Р.Б. Тарасенко. - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. - 512 с.

15. Копылов В.А. Информационное право : [учебник] / В.А. Копылов. - 2-е изд. перераб. и доп. - Москва : Юристъ. 2002. - 512 с.

16. Кормич Б.А. Інформаційне право : [підручник] / Б.А. Кормич. - Х. : Бурун і К, 2011. - 334 с.

17. Марущак А.І. Інформаційне право України : [підручник] / А.І. Марущак. - К. : Дакор, 2011. - 456с.

18. Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право» / О.В. Кохановська. - К., 2006. - 40 с.

19. Селезньова О.М. Теоретико-методологічні основи інформаційного права України : [монографія] / О.М. Селезньо- ва. - Чернівці : Місто, 2014. - 408 с.

Социальные коммуникации (теория, методология, деятельность): словарь-справочник / сост. В.А. Ильганаева. - Харьков : Городская типография, 2009. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru