Цивільна правосуб’єктність юридичної особи

Основні теорії щодо суті юридичної особи: фікції, заперечення та реальності. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Поняття та складові елементи цивільної правосуб'єктності, правоздатності та дієздатності юридичної особи.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 31.01.2014
Размер файла 427,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з цивільного та сімейного права

на тему: Цивільна правосуб'єктність юридичної особи

Зміст

юридичний майновий правосуб'єктність дієздатність

Вступ

Розділ 1. Загальні положення про цивільну правосуб'єктність юридичної особи

1.1 Поняття та теоретичне підґрунтя цивільної правосуб'єктності юридичної особи

1.2 Зміст цивільної правосуб'єктності юридичної особи

Розділ 2. Цивільна правоздатність юридичної особи

2.1 Поняття та елементи цивільної правоздатності юридичної особи

2.2 Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи

Розділ 3. Цивільна дієздатність юридичної особи

3.1 Поняття та сутність цивільної дієздатності юридичної особи

3.2 Особливості цивільної дієздатності юридичної особи

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Правосуб'єктність юридичних осіб, не є новою темою. Як тільки з'явилася сама юридична особа, так і з'явилася необхідність у розробці цієї теми. Незважаючи на те, що вже пройшло більше 100лет з моменту легального закріплення за юридичною особою статусу суб'єкта права, увага до її правосуб'єктності лише зросло. Така ситуація пояснюється тим, що протягом всієї історії, на кожному її новому етапі, правосуб'єктність юридичної особи, змінюючись наповнювалася новим змістом. З 1991 року настав новий етап, для всіх держав, що входили до СРСР. У цей період, з'явилася необхідність виділення того раціонального, що було вже накопичено правовою наукою. [3, с.100 ]

Актуальність даної теми виявляється у багатоаспектному вивченні науковцями проблематики у змісті цивільної правосуб'єктності юридичної особи.

Метою курсової роботи є комплексне вивчення та дослідження правосуб'єктності юридичних осіб та значення цього інституту у всій галузі цивільного права.

Дослідження та вивченням цієї теми займалися багато науковців у галузі цивільного та цивільно-процесуального права, а саме: Кравчук В.А, Демченко А.І , Емельянов В.Л,

Теоретичною базою дослідження є роботи таких авторів: Хохлов Е.Б, Братусь С.Н, Демченко Е.В тощо.

Структура роботи: зміст роботи зі вступу, 3 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ розкриває загальні положення про цивільну правосуб'єктність юридичної особи, другий аналізує цивільну правосуб'єктність юридичної особи, третій розділ висвітлює цивільну дієздатність юридичної особи.

Об'єктом є вивчення та дослідження поняття та зміст категорії цивільної правосуб'єктності юридичної особи як в цілому, так і з точки зору її окремих елементів.

Предметом є аналіз, критика і дослідження основних теорій і підходів до вивчення категорії цивільної правосуб'єктності юридичної особи.

На підставі вищезазначеного перед роботою будуть поставлені наступні завдання:

1. Розглянути загальні положення про цивільну правосуб'єктність юридичної особи.

2. Висвітлити зміст та структуру цивільної правосуб'єктності юридичної особи.

3. Дослідити цивільну правоздатність юридичної особи та проаналізувати її елементи.

4. Визначити зміст цивільної дієздатності юридичної особи та розкрити її особливості.

Методами дослідження є діалектичний, історичний та системно-функціональний. Діалектичний метод розкриває сутність та зміст основних понять категорії цивільної правосуб'єктності юридичних осіб. Історичний метод аналізує стан цивільної правосуб'єктності у різний історичний період. Системно - функціональний метод розкриває особливості складових цивільної правосуб'єктності та головні категорії їх дослідження.

Розділ 1. Загальні положення про цивільну правоздатність юридичної особи

1.1 Поняття та теоретичне підґрунтя цивільної правосуб'єктності юридичної особи

Суб'єктами цивільних правовідносин поряд з фізичними особами є також юридичні особи - об'єднання громадян. Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується заінтересованість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере у створенні юридичних осіб публічного права. Вони створюються з метою ефективнішого і раціональнішого використання державного та громадського майна. Зрозуміло, що держава, територіальні чи регіональні громади не можуть управляти всіма належними їм цінностями. Закріплюючи майно за окремими підприємствами, установами та організаціями, держава, територіальні громади, як власники, дозволяють їм управляти цим майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надають їм статус суб'єктів цивільного права. [5, с.7]

Наука цивільного права приділяла багато уваги вченню про юридичних осіб як суб'єктів цивільного права, що обумовлювалось потребами розвитку виробничих та деяких інших суспільних відносин. Були розроблені різні теорії щодо суті юридичної особи, які зводилися в основному до трьох основних напрямів:

а) теорія фікції;

б) теорія заперечення юридичної особи;

в) теорія реальності юридичної особи.

Теорія фікції базується на тому, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій є імітацією правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечували можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно, передусім, для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичної. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань. [11, с.99]

Теорія заперечення юридичної особи. Прибічники цієї теорії намагалися визначити, - хто ж отримує кінцеву вигоду від правовідносин у суспільстві - юридичні чи фізичні особи. У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин отримують виключно фізичні особи. На цих підставах прибічники цієї теорії відмовлялися визнавати юридичну особу суб'єктом цивільного права.

Теорія реальності визнає юридичну особу повноцінним суб'єктом цивільних правовідносин. її послідовники акцентували увагу на тому, що фізичні особи залежно від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно.

Об'єднуються вони між собою у разі виникнення спільних інтересів. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Нині ця теорія є домінуючою та має кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Отже, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає за ініціативою держави. У цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими (теорії колективу, держави, директора та ін.)?. Проте ці теорії будувалися на визнанні панівного становища державної власності і, відповідно, пристосування юридичної особи до цієї форми власності.

З цього приводу в літературі зазначається, що на етапі розвитку ринкових відносин, який набуває в Україні дедалі більшого розмаху, правове становище юридичних осіб, їх класифікація, визначення можливостей та правових засад їх діяльності не може ґрунтуватися на застарілих теоріях і побудованого відповідно до них законодавства. Неможливе також епігонське перенесення положень про юридичних осіб із зарубіжного законодавства, тим більше, що воно неоднорідне, і ці питання по-різному вирішуються в країнах континентального і загального права.

Законодавство зарубіжних країн визнає юридичну особу самостійним суб'єктом цивільного і торгового права, але єдиного визначення поняття юридичної особи не дає. У ЦК Російської Федерації визначення поняття юридичної особи залишилось майже таким, яким воно було в ЦК РРФСР 1964 р.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. [2, с.29]

Базуючись на цьому визначенні, можна виділити такі характерні ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність. Для того щоб бути юридичною особою організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки.

Організаційна єдність знаходить свій прояв у різних ознаках. Зокрема однією з індивідуальних ознак юридичної особи є найменування. Воно повинно містити вказівку щодо її організаційно-правової форми або характеру діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи - найменування установи.

Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування.

Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, то вона повинна мати комерційне (фірмове) найменування. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. [20, с.31]

При цьому право інтелектуальної власності на комерційне найменування виникає з моменту першого використання цього найменування та охороняється і без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Закон допускає можливість наявності у різних суб'єктів однакових комерційних найменувань, за умови якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування належать:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 490 ЦК).

Комерційне найменування повинно складатися з найменування юридичної особи і вказівки на вид товариства. Наприклад, фірмове найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова "товариство з додатковою відповідальністю". У такому ж порядку визначається комерційне найменування акціонерного товариства і виробничого кооперативу, тільки з відповідною вказівкою на слова "акціонерне товариство" чи "виробничий кооператив". [16,с.74]

Що ж до комерційного найменування повного або командитного товариства, то воно повинно містити імена (найменування) усіх повних учасників, а також слова "повне товариство" чи "командитне товариство", або ж ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство" чи "командитне товариство".

Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

У випадку зміни свого найменування юридична особа зобов'язана оголосити про це в органах друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної особи, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

Про організаційну єдність свідчить також наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем знаходження органу юридичної особи. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо.

2. Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності або законного володіння. Необхідність відокремленого майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Без відповідних засобів виробництва, грошей, інших цінностей неможлива будь-яка цілеспрямована діяльність. Об'єднання цих засобів в один майновий комплекс, що належить певній організації, і складає відокремленість її майна.

Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети (вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів тощо).

Частина 3 ст. 96 ЦК зазначає, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями учасника (засновника) юридичної особи, крім випадків, передбачених законом та установчими документами.

3. Участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені, а саме: набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, вступати в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності.

4. Здатність нести майнову відповідальність. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання службових обов'язків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність її окремих членів. Юридична особа за своїми зобов'язаннями відповідає всім належним їй майном, на яке може бути звернено стягнення.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється Цивільним процесуальним кодексом України або Господарським процесуальним кодексом України.

Отже, усі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності та взаємодії функціональної діяльності юридичної особи.

Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

1.2 Зміст цивільної правосуб'єктності юридичних осіб

Правосуб'єктність юридичних осіб (колективних суб'єктів правовідносин) -- це правоздатність і дієздатність державних і недержавних організацій: державних органів, державних підприємств і установ, громадських об'єднань, комерційних (господарських) корпорацій, та ін. релігійних організацій

Юридична особа -- організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді. Юридична особа -- це не будь-який колективний суб'єкт, а колективний суб'єкт у певній галузі діяльності -- господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті. Статусом юридичної особи комерційні і некомерційні організації наділяються за законом.

Ознаки юридичної особи.

1. Організаційна єдність: має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування).

2. Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у комерційної юридичної особи -- в її власності.

3. Цільове призначення -- створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа створюється для підприємницької діяльності.

4. Можливість виступати в цивільному обороті, набувати права і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комерційна юридична особа може здійснювати операції, що не суперечать закону; створювати юридичні особи; обирати місце розташування).

5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді -- звертатися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову.

6. Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності). [12, с.149]

За характером діяльності юридичні особи можуть бути:

* некомерційні (публічні),

* комерційні (приватні)

Некомерційні особи -- державні організації і установи (парламент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) -- спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як статутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінансується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.

До некомерційних юридичних осіб належать споживчі кооперативи, громадські або релігійні організації, благодійні та інші фонди, а також інші об'єднання, передбачені законом.

Некомерційні організації можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вуз може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток використовувати на підвищення якості освіти (придбання приладів, літератури, оплата праці викладачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо додержуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети -- цілі комерційного характеру.

Некомерційні організації мають більшу стабільність і більшу незалежність від тих індивідів, що входять до складу юридичної особи. Існування юридичної особи, яка має некомерційний (публічно-правовий) характер, не залежить від волі її членів -- підпорядкованих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі члени кабінету міністрів підуть у відставку. Замість кабінету міністрів, який пішов у відставку, буде сформований новий кабінет. Тобто Некомерційні, публічні організації продовжують функціонувати як юридичні особи і суб'єкти правовідносин.

Комерційні особи -- комерційний банк, приватна фірма, акціонерне товариство та ін. -- спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій рахунок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє існування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом).

Члени комерційних (приватноправових) юридичних осіб є повними їх представниками, їх воля -- воля юридичної особи. Юридичною особою може бути індивідуальний, а не тільки колективний, суб'єкт права.

Правосуб'єктність комерційних організацій та їх об'єднань (асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів та ін.) передбачена законодавством у вигляді організаційно-правових форм підприємницької діяльності і визначається статутними документами, зареєстрованими в установленому законом порядку. Наприклад, обсяг прав і обов'язків акціонерних товариств закритого і відкритого типу є різним: акції першого розповсюджуються шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах; [15, с.142]

Отже, спільним для правосуб'єктності комерційних організацій є те, що вона ґрунтується на засадах приватного права -- диспозитивності і рівності сторін у цивільно-правових відносинах. Тут правосуб'єктність однієї сторони не обмежує правосуб'єктності іншої сторони. Договірні відносини виникають на основі рівності (автономії) сторін незалежно від їх статусу. Це відносини між громадянами-власниками, орендарями, фермерами, громадянами і організаціями, організаціями між собою, в тому числі і державними, акціонерними, орендними підприємствами і корпораціями, наприклад, договір між органом внутрішніх справ і громадянином на охорону квартири. У цих відносинах державний орган виступає як юридична особа; засновує договірні відносини на принципі диспозитивності (а не імперативності).

Розділ 2. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи

2.1 Поняття та елементи цивільної правоздатності юридичної особи

Поняття цивільної правоздатності юридичної особи визначається ст. 91 ЦК. Частина 1 названої статті зазначає, що юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Таким чином, законодавець акцентує увагу на спів паданні змісту цивільної правоздатності юридичної особи з правоздатністю фізичної особи. З цього можна зробити висновок, що юридична особа, як і фізична, має загальну правоздатність за деякими виключеннями. Проте такий висновок потребує додаткового обґрунтування. Перш за все це пояснюється тим, що в науці цивільного права, крім загальної (універсальної), розрізняють і спеціальну правоздатність. [19, с.148]

Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною право дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні право дієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"), -- з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. 1 ст. 26 ЦК України). [10, с.9]

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах. [8, с.258]

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору. [Дод.№2]

Знаки для товарів і послуг -- це зареєстроване у встановленому порядку позначення, яке служить для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво. [14, с.25]

Організації -- юридичні особи -- мають право на честь, гідність і ділову репутацію та їх захист у судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом, з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно розв'язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю, є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими органами є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи юридичної особи. Правління (дирекція) обирається загальними зборами.

У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах -- також правління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу -- це дії самої юридичної особи. Проте дії органів, які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії має нести особа (орган), що їх вчинила. [4, с.126]

Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягне за собою відповідальність юридичної особи відповідно до чинного законодавства. Цивільні права та обов'язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дії її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності).

Під спеціальною правоздатністю слід розуміти можливість компетентних адміністративних органів контролювати діяльність юридичної особи, щоб вона не виходила за межі, передбачені її установчими документами. Ця спеціальна правоздатність юридичної особи заснована на принципі обмеження правоздатності. [15, с.28]

Водночас під спеціальною правоздатністю юридичної особи можна розуміти можливість меншості відстоювати інтереси юридичної особи у разі, якщо більшість прийме рішення, яке на їх думку буде суперечити меті створення юридичної особи, закріпленій в її установчих документах, і явно буде спрямоване не на користь юридичної особи. У цьому разі "не йдеться про те, щоб обов'язково скасувати той чи інший акт, а тільки про те, щоб урятувати членів меншості від збитків"?.

Саме в такому розумінні визначає спеціальну правоздатність юридичної особи ЦК України, закріпивши в ч. 5 ст. 98 правило про те, що рішення загальних зборів може бути оскаржене до суду учасником товариства. [2, с.25]

Про спеціальну правоздатність у такому розумінні йдеться щодо юридичних осіб приватного права.

Що ж до юридичних осіб публічного права, то вони мають обмежену (спеціальну) цивільну правоздатність.

Слід також звернути увагу на певні особливості правоздатності юридичних осіб у порівнянні з фізичними.

Так, у фізичних осіб спочатку виникає правоздатність, а лише через деякий час, із досягненням певного віку, і дієздатність. Для юридичних осіб певний розрив у часі виникнення правоздатності і дієздатності неможливий. Правоздатна, але недієздатна юридична особа не могла б не тільки виконувати цивільні права й обов'язки, а й набувати їх. Тому правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає одночасно.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється в момент внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. [3, с.36]

Усі фізичні особи мають рівну правоздатність. Юридичні особи такої рівності не мають. Правоздатність приватної юридичної особи суттєво відрізняється від цивільної правоздатності юридичної особи, що створена в галузі публічного права. Крім того, правоздатність юридичної особи за своїм змістом відрізняється від правоздатності фізичної особи. Так, деякі юридичні особи можуть володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке виключене з цивільного обігу. Фізичні особи такого права не мають.

Зміст цивільної правоздатності можуть складати не тільки майнові, а й особисті немайнові права. Юридичній особі можуть належати права на недоторканість її ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію тощо. Законодавець ґрунтується на тому, що особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі, визначаються та захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Без цього дозволу не можуть здійснюватися такі види діяльності, як пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, медична практика та інші види діяльності.

Цивільну дієздатність юридичної особи здійснюють її органи. Ці органи можуть бути одноосібними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі ви­падки поєднання одноосібних і колегіальних засад управління. Здебільшого це притаманно товариствам. Вищим органом управління товариством є загальні збори його учасників. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію та склад. [11, с.85]

Отже, керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи.

2.2 Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи

Цивільний кодекс України (далі - ЦК) встановив загальне правило про універсальну (а не спеціальну, як це було донедавна) правоздатність юридичної особи. В силу цього нині визнана самостійним суб'єктом права організація, звичайно, здатна мати ті ж самі цивільні права та обов'язки, що й фізична особа, якщо тільки можливість набуття певних прав і обов'язків не суперечить соціально-правовій суті юридичної особи, котра є штучним, а не природним утворенням, і "завдячує своїм існуванням об'єктивному праву (як правовий засіб) та засновницькому волевиявленню інших осіб.

Водночас, ЦК не заперечує можливості обмеження правоздатності будь-якої юридичної особи волевиявленням її засновників (учасників), а чимало спеціальних законів, нормами яких регламентовано здійснення окремих видів господарської діяльності, містять прямі законодавчі приписи, що передбачають суто спеціальну підприємницьку правоздатність для суб'єктів відповідної сфери господарювання.

Обидва зазначені способи обмеження правоздатності юридичних осіб широко використовувалися й у минулому. Натомість на змальованому тлі своєрідною термінологічною новелою виглядає частина 2 ст. 91 ЦК, якою передбачено можливість обмеження правоздатності юридичної особи за рішенням суду. Формулювання вказаної норми дозволяє припустити, що означений захід за певних умов може бути кваліфікований також і як цивільно-правова (хоча й не винятково) санкція, тобто негативний для зобов'язаної особи правовий наслідок вчиненого нею цивільного правопорушення. Зазначений висновок випливає з того, що:

а) цивільна правоздатність юридичної особи розглядається законодавцем як здатність мати саме цивільні права і обов'язки (частина 1 ст. 91 ЦК);

б) у контексті цивільного законодавства суд виступає органом, що здійснює захист, знову ж таки, саме цивільного права та інтересу (пункт 5 ст. 3 та ст. 16 ЦК);

Напевно, обмеження правоздатності юридичної особи матиме певну зовнішню схожість з заходами цивільно-правової відповідальності у разі, коли ця санкція прямо чи опосередковано (наприклад, через позбавлення чи применшення можливостей одержувати певні матеріальні вигоди у майбутньому) відбиватиметься на майновому становищі організації-правопорушника.

Але навіть побіжний аналіз відповідної правової норми свідчить, що можливі втрати боржника у даному випадку не є наслідком притягнення його до цивільної відповідальності - передовсім тому, що їх не можна розглядати як захід, спрямований на відшкодування майнової чи немайнової (моральної) шкоди, завданої внаслідок порушення договору чи вчинення позадоговірного делікту.

Між тим, мета цивільно-правової відповідальності якраз і полягає у безпосередньому відновленні майнового стану кредитора (потерпілого) або матеріальній компенсації його моральних втрат за рахунок боржника (див., наприклад, статті 22, 23, 1166 і 1167 ЦК). Натомість за певних обставин вказану у частині 2 ст. 91 ЦК санкцію можна кваліфікувати як інший, відмінний від відповідальності, спосіб захисту цивільних прав та інтересів учасників цивільного обороту. [6, с.53]

Серед напряму передбачених цивільним законодавством засобів правового захисту за своєрідний взірець тут може правити припинення дій, що порушують право (пункт 3 частини 2 ст. 16 ЦК).Справа у тім, що за своїм змістом обмеження правоздатності є нічим іншим як загальною забороною на провадження певного виду діяльності.

Тобто застосування цієї санкції насамперед означатиме покладання на правопорушника обов'язку повністю припинити і не провадити надалі діяльність, при здійсненні якої було порушено права інших учасників цивільних відносин. Вважаю, що у тому ж ряду слід розглядати й ситуацію з тимчасовою забороною провадження відповідної діяльності (зупиненням дії відповідного суб'єктивного права).

З урахуванням указаного виразним прикладом обмеження правоздатності як санкції за порушення суб'єктивних цивільних прав за певних умов може слугувати заборона діяльності, що створює загрозу життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи (пункт 3 ст. 1164 ЦК) - хоча й не завжди, оскільки заборона діяльності на даному конкретному об'єкті, за чітко визначених умов тощо є не обмеженням правоздатності, а припиненням лише конкретних (реально наявних) дій, що порушують чуже право (пункт 3 частини 2 ст. 16 ЦК).

І навпаки, належність кваліфікації відповідного заходу правового впливу як обмеження правоздатності пов'язана саме з загальною, безвідносною щодо обставин конкретного правопорушення, забороною провадити визначену судом діяльність на майбутнє. [11, с.65]

Значно частіше обмеження правоздатності є різновидом публічно-правових санкцій. Й у цьому ракурсі доволі гостро постає питання про відповідність частині 2 ст. 91 ЦК окремих положень тих законів, що передбачають адміністративний порядок (на підставі рішення позасудового органу) скасування або зупинення права суб'єкта господарювання провадити певну діяльність.

Серед іншого, йдеться про правила, що регламентують процедуру анулювання ліцензії (ст. 21 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності).Адже якщо її надання розглядається як правовий засіб, що визначає загальні межі цивільної правоздатності юридичної особи (частина 3 ст. 91 ЦК), тоді анулювання ліцензії має, відповідно, вважатися заходом з обмеження зазначеної правоздатності, застосування котрого допускається винятково у судовому порядку (частина 2 тієї ж статті).

Обґрунтованість наведеного тлумачення підтверджується, зокрема, порівнянням нинішньої частини 2 ст. 91 ЦК зі змістовно відповідною їй частиною 2 ст. 68 ЦК. У зазначеному положенні Цивільного кодексу порядок обмеження цивільної правоздатності юридичної особи та відповідна йому форма захисту цивільних прав були зафіксовані у такій формулі: "Юридична особа може бути обмежена у правах не інакше як у випадках і порядку, встановлених законом. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду .

На мою думку, така постановка питання навряд чи могла викликати істотні заперечення, оскільки уявляється доволі логічним наділити повноваженнями щодо обмеження цивільної правоздатності юридичної особи в обсязі діяльності, яка ліцензується, саме ті спеціально уповноважені органи державної влади, котрі здійснюють регулювання у цій сфері діяльності й надають необхідні дозволи та ліцензії, що обумовлюють набуття відповідного обсягу правоздатності.

Однак, врешті-решт, законодавець сам собі практично не залишив вибору, визначивши в чинному ЦК допустимою лише судову процедуру обмеження правоздатності юридичної особи. [8, с.25]

Звичайно, безпосередній судовий контроль є вагомою гарантією захисту суб'єктивних цивільних прав учасників цивільних відносин, але, водночас, вирішення питання щодо анулювання ліцензії або зупинення тієї чи іншої діяльності винятково у судовому порядку здатне істотно зменшити можливості органів державного регулювання в плані оперативного реагування на вчинені суб'єктами підприємництва найбільш серйозні порушення публічно-правових правил господарювання.

Так чи інакше, однак наразі доводиться констатувати наявність очевидної колізії між положеннями спеціального закону та імперативною нормою прийнятого пізніше Цивільного кодексу України. З іншого боку, неважко передбачити намагання контролюючих органів "не помічати" зазначену суперечність або ж трактувати весь комплекс правил про ліцензування як спеціальний публічно-правовий інститут, на який не поширюються положення частини 2 ст. 92 ЦК, що ними встановлено особливі гарантії захисту інтересів юридичної особи щодо збереження її можливостей брати участь у певному колі цивільних відносин. Закон та волевиявлення засновників Незважаючи на закріплення за юридичними особами загальної (універсальної) правоздатності (частина 1 ст. 91 ЦК), ніщо не забороняє засновникам юридичної особи визначити певні предмет і цілі діяльності створюваної ними організації, фактично встановивши тим самим для неї обмежену правоздатність.

Але залежно від способу встановлення спеціальної правоздатності - нормативного або через засновницьке волевиявлення - законодавець може по-різному визначати й правові наслідки виходу юридичної особи за межі її правоздатності. Втім, на сьогодні доводиться констатувати загальну невизначеність у цьому питанні, породжену тим, що норми ЦК, на жаль, повністю ігнорують можливість існування статутних обмежень щодо предмету та цілей діяльності юридичної особи. Безпосередньо в силу закону обмеженою є правоздатність установ як окремого різновиду юридичних осіб приватного права (частина 3 ст. 83 ЦК).

Спеціальною є правоздатність і так званих фінансових установ, тобто юридичних осіб визначених законом організаційно-правових форм, для яких надання фінансових послуг є виключним видом діяльності.

Спеціальною є також правоздатність багатьох інших категорій юридичних осіб - причому як тих, основним завданням яких є здійснення господарської (підприємницької) діяльності (приміром, державні - особливо казенні - та комунальні підприємства, що діють згідно з Господарським кодексом України), так і непідприємницьких товариств та державних і комунальних установ як основного різновиду юридичних осіб публічного права. Водночас визначена безпосередньо законом як спеціальна правоздатність усіх цих юридичних осіб додатково теж може бути обмежена відповідним рішенням засновників чи вищого органу управління конкретної юридичної особи або самим фактом відсутності у неї ліцензії, необхідної для провадження певного роду діяльності або окремого її різновиду. Зважаючи на викладене, закон має передбачати:

1) можливість однозначного визначення правових наслідків (або ж юридичної однаковості) виходу за межі встановленого засновницьким волевиявленням та / або законом обсягу правоздатності юридичної особи;

2) дієві засоби запобігання спробам використати встановлені відносно невизначеними (щодо кола суб'єктів) нормами права або установчими документами юридичної особи обмеження її правоздатності на шкоду добросовісним кредиторам організації-боржника.

При подальшому викладенні пропонованого матеріалу ефективність розв'язання вітчизняним законодавцем першого з двох означених завдань буде проаналізовано в контексті розгляду можливих підходів до вирішення другого, розгляд якого визначає основне спрямування цієї статті. Наразі ж відзначу спірність рішення про виключення з числа нікчемних тих правочинів, що не відповідають актам цивільного законодавства, а також невиправданість відсутності спеціальної норми про правові наслідки вчинення позастатутних правочинів.

Вважаю, що у першому випадку зазначене може доволі негативно відбитися на дієвості законодавчої регламентації діяльності організацій, які мають спеціальну правоздатність згідно з законом, а у другому - перетворити на неправомірність відповідної частини установчого волевиявлення засновників юридичної особи.

В цій ситуації правовою підставою для визнання недійсним правочину, вчиненого всупереч законодавчим обмеженням щодо правоздатності юридичної особи, є частина 1 ст. 203 і частина 1 ст. 215 чинного ЦК. Що ж до другого аспекту, то уявляється самоочевидним, що відсутність можливостей для визнання недійсним позастатутного правочину фактично означала б запровадження презумпції часткової нікчемності формально правомірного правочину, втіленого у формі того чи іншого установчого документа, якщо він встановлює не передбачені законом обмеження правоздатності юридичної особи. Між тим, вказана ситуація вочевидь не в'яжеться з засадами свободи договору та не забороненої законом підприємницької діяльності, судового захисту цивільного права та інтересу, принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Наведені в попередній частині пропонованої статті міркування змушують констатувати факт існування у цивільному законодавстві України доволі дивної ситуації. Її характеризує майже цілковите ігнорування правомірного волевиявлення засновників юридичної особи, котрі вирішили обмежити можливу сферу діяльності свого "дітища. Наслідком цієї ситуації є те, що абсолютно законний з формального погляду цивільний інтерес, який спонукав засновників до чіткого визначення певних предмету та цілей діяльності створюваного ними суб'єкта права, всупереч частині 2 ст. 15 ЦК може не одержати належного правового захисту. [11, с.65]

Адже у цьому разі єдиним способом цивільно-правового захисту, що відповідав би змісту згаданого інтересу та суті відповідного правопорушення, є визнання позастатутного правочину недійсним. Утім, і за нині чинних правил правочин, який виходить за встановлені установчими документами межі правоздатності юридичної особи принаймні теоретично також можна кваліфікувати як недійсний - такий, що суперечить частині 3 ст. 203 ЦК.

Адже у момент його вчинення волевиявлення органу або представника юридичної особи об'єктивно не відповідає внутрішній волі останньої, заздалегідь вираженій у її установчих документах. Воля ж самої юридичної особи, набуваючи самостійного "звучання " після проведення державної реєстрації право суб'єктної організації, первісно визначається установчим волевиявленням її засновників.

Водночас зрозуміло, що відсутність прямого віддзеркалення наведеної позиції в спеціальній нормі Цивільного кодексу, присвяченій саме позастатутним правочинам, може стати нездоланною перешкодою на шляху спроб визнати їх недійсними.

Що ж до пропонованого підходу, який спирається винятково на розширене тлумачення частини 3 ст. 215 ЦК, то враховуючи національні традиції правозастосування перспективи його практичної реалізації виглядають вельми непевними.

Між тим, необхідність надання адекватного захисту інтересові засновників щодо визначення і додержання цілей діяльності створеної ними юридичної особи опосередковано стверджує ст. 86 ЦК.

Її норми уможливлюють здійснення підприємницької діяльності лише тими непідприємницькими товариствами та установами, яким це не заборонено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Зазначене свідчить про визнання значущості засновницького волевиявлення щодо визначення меж правоздатності непідприємницьких товариств.

Водночас немає вагомих підстав стверджувати, буцімто те ж саме волевиявлення не належить враховувати щодо підприємницьких товариств або передбачених Господарським кодексом України підприємств. Цивільний кодекс не вирізняє правових наслідків порушення вищезгаданої ст. 86 ЦК.

За таких обставин невідповідність підприємницького договору меті непідприємницького товариства, що є стороною угоди, має спричинювати визнання вказаного правочину недійсним на підставі частини 1 ст. 203 ЦК (тобто суто формально саме як протизаконного, а не позастатутного).

Таким чином, у цьому ракурсі волевиявлення засновників юридичної особи фактично постає як рівнозначне велінню самого законодавця, а позастатутний правочин (яким є угода, яка не відповідає меті непідприємницького товариства або установи та не сприяє її досягненню) - як окремий різновид правочину, що суперечить вимогам закону. [12, с.3]

З іншого боку, якщо заперечувати одночасно і належність кваліфікації зазначених договорів як протизаконних (за частиною 1 ст. 203 ЦК), і можливість визнання недійсними позастатутних правочинів, то ст. 86 ЦК втратить весь свій регулювальний потенціал. Зазначене свідчить про необхідність надання вищими судовими інстанціями офіційних роз'яснень (рекомендацій) з приводу можливості визнання недійсними позастатутних правочинів, вчинених різними категоріями юридичних осіб.

Крім того, логіка правового регулювання однотипних відносин потребує надання однакових можливостей щодо правового захисту інтересів засновників (учасників) усіх видів право суб'єктних організацій.

Згідно зі ст. 23 ЦК моральна шкода, завдана юридичній особі, полягає винятково у приниженні її ділової репутації. Оскільки ж укладення вищевказаного правочину як таке не може спричинити зазначені негативні наслідки немайнового характеру, то право на відшкодування моральної шкоди, що випливає з визнання недійсним правочину, вчиненого без ліцензії, набуватимуть скоріш за все лише фізичні особи.

В цьому контексті виникає ще одна нагода переконатися у дивній логіці вітчизняного законодавця. Справа у тім, що на відміну від правочину, якому присвячено ст. 227 ЦК, решта правочинів, що вчиняються з порушенням запроваджених безпосередньо законом обмежень правоздатності юридичної особи, можуть бути визнані недійсними на підставі частини 1 ст. 215 ЦК як такі, що вчинені з порушенням вимог частини 1 ст. 203 ЦК щодо недопустимості невідповідності правочину актам цивільного законодавства. [9, с.59]

Позаяк нині законом не встановлені особливі правові наслідки укладання такого правочину, то відповідно до частини 2 ст. 216 ЦК, якщо у зв'язку з його вчиненням другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Натомість з незрозумілих причин частина 2 ст. 227 ЦК установлює правило, згідно з яким введена в оману сторона правочину, який юридична особа не мала права вчиняти у зв'язку з відсутністю ліцензії, виявилася позбавленою права відшкодувати збитки, завдані винною поведінкою іншої сторони. І це тоді, коли можна передбачити надзвичайно високу ймовірність заподіяння збитків саме у цій ситуації.

На мій погляд, змальована ситуація вимагає істотного коригування.

По-перше, маю на увазі необхідність уніфікації правових наслідків всіх різновидів правочинів, які не відповідають актам цивільного законодавства або публічному порядку (в широкому його розумінні - тобто законодавству, що регулює публічно-правову сферу суспільних відносин насамперед).

По-друге, йдеться про усунення перепон щодо стягнення з винної особи збитків, завданих вчиненням недійсного правочину, пов'язаного зі здійсненням підприємницької чи іншої професійної діяльності, що підлягає обов'язковому ліцензуванню.

Розділ 3. Цивільна дієздатність юридичної особи

3.1 Поняття та сутність цивільної дієздатності юридичної особи

Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки. Ст. 92 ЦК України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів.

Порядок створення органів юридичної особи визначається законом та установчими документами. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників. [4, с.352]

Особа, яка за законом або установчими документами юридичної особи виступає від її імені, повинна діяти в інтересах юридичної особи, яку вона представляє, добросовісно і розумно. Вона зобов'язана на вимогу органів юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юридичної особи, відшкодувати збитки, завдані нею юридичній особі.

Щодо виникнення дієздатності юридичних осіб, приєднуємось до думки, що це не завжди відбувається одночасно з державною реєстрацією. Адже щодо окремих видів діяльності чинним законодавством передбачено ліцензування, патентування, акредитація чи квотування. Без отримання необхідних дозволів з боку уповноважених державних органів цією діяльністю займатись неможна.

Отже, дієздатність у юридичної особи в цьому випадку виникає лише із отриманням таких дозволів.

Відправною посилкою для цього твердження слугує й п. 3 ст. 68 ЦКУ, де встановлено, що окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Адже згідно з цим важко себе представити, що після отримання свідоцтва про державну реєстрацію юридична особа через створений нею магазин починає торгівлю алкогольними напоями та це є правомірним. [16, с.274]

Торгівля алкогольними напоями є ліцензійним видом діяльності, отже й розпочинати її можна не раніше отримання відповідної ліцензії. Інакше всі укладені угоди щодо купівлі-продажу алкогольних напоїв будуть визнані недійсними як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Відповідно до цього виникає й цивільна дієздатність у вказаної юридичної особи.


Подобные документы

  • Поняття та класифікація органів юридичної особи. Цивільна дієздатність юридичної особи. Комплексне дослідження інституту юридичної особи та аналіз проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних зі статусом юридичної особи та її дієздатності.

    курсовая работа [54,8 K], добавлен 02.01.2014

  • Дієздатність та правоздатність фізичної особи. Визнання її недієздатною. Процедура та наслідки визнання громадянина безвісно відсутньою; оголошення його померлим. Поняття та правосуб’єктність юридичної особи. Створення та припинення її діяльності.

    курсовая работа [30,4 K], добавлен 16.04.2016

  • Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві України. Визначення ознак юридичної особи. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Порядок створення суб'єктів господарювання різних видів. Державна реєстрація статуту юридичної особи.

    научная работа [42,0 K], добавлен 05.12.2009

  • Характеристика природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи, сутність інституту опіки. Зміст повної, часткової та неповної цивільної дієздатності фізичної особи. Можливість реалізації конституційного права на зайняття підприємницькою діяльністю.

    курсовая работа [31,1 K], добавлен 28.04.2011

  • Цивільна правоздатність й дієздатність юридичної особи. Філії і представництва юридичної особи. Порядок створення і процедура реєстрації юридичних осіб й правові аспекти припинення їх діяльності. Перелік видів організаційно-правових форм приватного права.

    курсовая работа [70,2 K], добавлен 16.05.2015

  • Поняття і ознаки юридичної особи. Способи його створення. Процедура визнання юридичної особи банкрутом. Поняття та сутність припинення юридичних осіб. Банкрутство як підстава ліквідації. Реорганізація юридичних осіб. Їх ліквідація при визнанні банкрутом.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 18.04.2010

  • Дослідження неузгодженості та суперечності Цивільного та Господарського кодексів, проблеми їх співвідношення та необхідності визначення сфери дії кожного з них щодо поняття "організаційно-правової форми юридичної особи". Змістовна характеристика поняття.

    статья [221,0 K], добавлен 18.11.2014

  • Дослідження корпоративних відносин. Здійснення теоретико-правового аналізу особливостей цивільної правосуб’єктності малолітніх та неповнолітніх в корпоративних відносинах. Реалізації корпоративних прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.

    статья [26,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Причини появи інституції юридичної фікції, погляди науковців, генезис їх розвитку та історичне підґрунтя появи юридичних фікцій в трудовому праві України. Істотний вплив теорії фікції юридичної особи на законодавство і судову практику багатьох держав.

    статья [30,9 K], добавлен 19.09.2017

  • Цивільна дієздатність фізичної особи та її значення. Обмеження та порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки визнання особи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмежено дієздатною.

    реферат [36,9 K], добавлен 01.03.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.