Становлення адвокатури в Україні (1917-1921 рр.)

Зародження адвокатури в Україні. Правове оформлення інституту адвокатури. Перехід адвокатури на колективні форми організації праці (кінець 20-х - середина 30-х рр.). Захист інтересів громадян у судах як основний напрям діяльності правозаступників України.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 06.11.2011
Размер файла 47,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ"

Судово-адміністративний факультет

РЕФЕРАТ

На тему:

"СТАНОВЛЕННЯ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ (1917-1921 рр.)"

Студента

Судово-адміністративного

факультету 2к.1п.2гр.

Клепикова Максима

Одеса 2011

План

  • 1. Зародження адвокатури
  • 2. Правове оформлення інституту адвокатури України
  • 3. Перехід адвокатури на колективні форми організації праці (кінець 20-х - середина 30-х років)
  • Список використаної літератури

1. Зародження адвокатури

Після жовтневих подій 1917 р. влада в Україні певний час залишалася у Центральної Ради, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не було внесено ніяких змін. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову "Про введення народного суду", якою скасовувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах за Положенням, затвердженим 23 лютого 1918 р.

14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну і приватну адвокатуру (після окупації України в лютому 1918 р. кайзерівською Німеччиною) і затвердила Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УРСР, яке передбачало порядок організації захисту в народних судах і революційних трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в народних судах та окремі - при революційних трибуналах. Члени перших обиралися з числа громадян, що відповідали умовам, установленим для виборців. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах - міськими Радами, а при ревтрибуналах - губвиконкомами.

Тимчасове положення встановлювало обов'язкову участь захисника в усіх справах, підсудних революційним трибуналам. Але питання про його допуск у стадії попереднього слідства було віднесено на розгляд слідчого.

Саме з цього часу починається активне втручання державних органів у діяльність адвокатури, керівництво нею в різних формах. Згідно з указаним Тимчасовим положенням до того, як будуть сформовані колегії правозаступників, функції захисників у революційних трибуналах повинні були виконувати громадяни, призначені Народним комісаром юстиції та юридичними відділами губвиконкомів. У народних судах і радах народних суддів функції захисників і представників сторін у цивільних справах мали виконувати особи, призначені юридичними відділами міських Рад депутатів або повітових виконкомів за пропозицією суду. Крім того, згідно з Декретом РНК УРСР від 16 квітня 1919 р. "Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині" на вимогу НКЮ, а також осіб і установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залучені особи з колишніх судових установ і присяжної адвокатури.

Про значне одержавлення адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів свідчить той факт, що всі правозаступники перебували на державній службі й одержували заробітну плату.

26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд УРСР. Ним правозаступники обов'язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розглядалися з участю шести народних засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася "Тимчасовим положенням про революційні трибунали УРСР" від 14 лютого 1919 р.

Існування окремих колегій, які обслуговували тільки трибунали, на нашу думку, було порушенням права людини на захист, оскільки обмежувало вільний вибір адвоката. Такі колегії стали прообразом діючої довгий час міжреспубліканської колегії адвокатів для обслуговування трибуналів і спец - судів.

У лютому 1919 р. в усіх містах України були створені юридичні консультації. Кількість їх у кожному місті визначали відповідні відділи місцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом.18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР "Про встановлення зборів у доход республіки по НКЮ" було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. У цьому правовому акті, зокрема, передбачалося положення, що незаможні особи звільнялися від встановленої оплати за надання їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями.

У 1920 р. в Україні налічувалося понад 160 юридичних консультацій, у яких працювало 365 правозаступників. У 1921 р. кількість правозаступників в Україні вже становила 557 чоловік. Тоді ж було організовано 192 бюро для надання безплатної юридичної допомоги.

Слід указати, що організовані відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали Української республіки колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії адвокатури України це був період її становлення.

Одним із основних напрямів діяльності правозаступників України вважався захист інтересів громадян у судах. На жаль, у ті роки адвокатура політизувалася, що було небезпечним явищем. Ці перші деформації відіграли певну негативну роль, проклали місток до викривлення правового становища адвокатури, яке проявилося в недосконалості її організаційного устрою, а головне - призвели у багатьох випадках до правової незахищеності громадян, що далося взнаки, зокрема, у політичних процесах в Україні.

22-29 травня 1921 р. в Києві Найвищим Надзвичайним революційним трибуналом УРСР, спеціально призначеним ВУЦВК, було розглянуто справу за звинуваченням у контр-революційній діяльності членів Центрального Комітету Української партії соціал-революціонерів В.О. Голубовича (колишнього прем'єр-міністра уряду Центральної Ради), Н.А. Петренка (голови ЦК УПСР), І.М. Лизанівського (колишнього члена уряду УНР), І.М. Часника, Ю.Ю. Ярослава, Г.Т. Сиротенка. Від захисту виступали Пашубін та Н.Н. Попов. Звертаючись до членів ревтрибуналу й присутніх, П.А. Шубін так розпочав свою промову: "Ось кого ми маємо на лаві підсудних. Кожний із них нікчемний як особистість, бо ми судимо нікчемну партію, яка складається з клерикалів; вона смердить. Хай кожен із підсудних окремо, не як член партії, а Петренко як Петренко, Лизанівський як Лизанівський, Часник як Часник і т.д. до кінця, аж до Остапенка, скажуть про себе на суді, хто він такий, і нехай постарається довести, що він заслуговує або заслужить поблажливість пролетарського суду".

А другий правозаступник Н.Н. Попов відмовився від наданого йому слова, заявивши, що його товариш по захисту Шубін достатньо висвітлив питання, а тому доповнення зайві.

Цей приклад яскраво свідчить про те, що політичні пристрасті призводили до зневажливого ставлення деяких адвокатів до свого професійного обов'язку і що захист, незважаючи на передбачену законом у деяких випадках обов'язкову участь захисника, перетворювався на формальну процедуру.

2. Правове оформлення інституту адвокатури України

Цей етап в історії адвокатури України пов'язаний з уведенням у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 р., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури. Працівники юстиції висловлювали різні думки з цього питання. Зокрема, пропонувалося створити приватну адвокатуру. Проте здебільшого відстоювалася концепція, згідно з якою адвокатура повинна була перебувати під постійною опікою, тобто позбавлялася своєї самостійності й незалежності. Наприклад, пропонувалося встановити нагляд прокурора за діяльністю адвокатури, не допускати до адвокатури колишніх присяжних повірених, затверджувати перший склад захисників губвиконкомом, заборонити сумісництво захисників. А Нарком юстиції УРСР М.О. Скрипник на одній із нарад виступив проти надання адвокатурі автономії та за встановлення за нею судового нагляду.

У січні 1922 р. в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з'їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого "Про адвокатуру" були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції; оплату праці захисників встановлювати за таксою з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати; при виборі захисника в кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги; вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, УНК, міліції, розшуку. З'їзд також доручив Наркомату юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговорення Всеукраїнським Центральним Виконавчим комітетом як Положення про адвокатуру Української РСР.14 листопада 1922 р. на його підставі НКЮ УРСР затвердив Інструкцію про організацію губернських колегій захисників при губраднарсудах.

За цими нормативними актами в республіці при губернських радах народних суддів створювалися губернські колегії захисників у кримінальних і цивільних справах. Члени колегії першого складу затверджувалися президією губвиконкому 1за поданням губернської ради народних суддів. Надалі при прийомі у члени колегії здійснювався президією колегії. Членами колегії могли бути особи, які мали не менш як дворічний практичний стаж роботи в органах юстиції (прокурори, члени губсудів та військових трибуналів, помічники прокурорів, слідчі, консультанти й інспектори НКЮ) або відповідну теоретичну й практичну підготовку, ступінь і порядок якої визначалися спеціальною інструкцією НКЮ. Дворічна робота на вищевказаних посадах звільняла цих осіб від іспитів при вступі до членів колегій захисників, але за умови, що з часу залишення ними роботи минуло не більше як шість місяців. Не могли входити до колегії захисників особи, які не досягли повноліття, були позбавлені виборчих прав, перебували під слідством і судом або опікою, а також виключені раніше з колегії захисників. Члени колегії не мали права обіймати посади в державних установах і на підприємствах. Виняток становили особи, які перебували на виборних державних посадах або займалися науково-викладацькою діяльністю.

На членів колегії захисників покладалося: ведення кримінальних і цивільних справ за призначенням, а також за згодою з особами й організаціями, котрі зверталися за їхнім сприянням; ведення справ в адміністративних органах, наділених судовими правами; складання документів у судових та адміністративних справах, укладення угод і договорів, надання усних і письмових порад; участь у діяльності юридичних консультацій, а також у зборах захисників свого судового округу.

Для обговорення загальних питань своєї діяльності, обрання президії й заслуховування її звіту, встановлення розміру відрахувань у фонд колегії та організації юридичних консультацій президією або на вимогу не менш як однієї п'ятої числа членів колегії скликалися загальні збори колегії захисників губернії. На них обирали зі свого середовища президію колегії (від трьох до семи осіб), на яку покладалося: розгляд заяв про вступ у члени колегії, нагляд і контроль за виконанням захисниками їхніх обов'язків та накладення дисциплінарних стягнень, призначення безплатного захисту й за таксою, організація юридичних консультацій тощо.

Положенням про адвокатуру було закріплено такий порядок оплати праці захисників: а) підсудні в справах, у яких участь захисника обов'язкова, а також особи, визначені спеціальною постановою народного суду незаможними, звільнялися від плати; б) робітники державних і приватних підприємств, члени комнезамів, військовослужбовці, службовці державних установ і підприємств оплачували послуги захисників за таксою, встановленою НКЮ; в) в інших випадках винагорода захисників визначалася за погодженням із заінтересованою стороною.

адвокатура україна правозаступник

Захисники з своєї винагороди вносили у фонд колегії певне процентне відрахування, що встановлювалося НКЮ. Так, згідно з правилами про регулювання діяльності колегій захисників, затверджених НКЮ республіки 19 грудня 1922 р.1, цей внесок становив 3 % з кожної плати, що надходила захисникові за ведення цивільної або кримінальної справи.

Крім членів колегії захисників до захисту допускалися близькі родичі обвинуваченого й потерпілого, уповноважені представники державних установ, підприємств, а також профспілкових і громадських організацій. Інші особи допускалися до захисту лише з особливого дозволу суду, в провадженні якого була дана справа.

Таким чином, першим Положенням про адвокатуру Української республіки замість колегій правозаступників були створені нові адвокатські органи, які відрізнялися широкими правами самоврядування. Так, якщо члени колегії правозахисників фактично перебували на державній службі, то члени колегії захисників для обговорення загальних питань своєї діяльності могли вже скликати загальні збори, обирати свій керівний орган - президію, на яку покладалося вирішення значної частини питань життєдіяльності колегії. Однак уже перше Положення про адвокатуру УРСР наділило широкими правами Наркомат юстиції щодо контролю за діяльністю колегій захисників, тим самим обмеживши їхню самоврядність.

У розвиток Положення про адвокатуру НКЮ УРСР 27 грудня 1922 р. затвердив Положення про консультації для надання юридичної допомоги населенню, що організовуються колегіями захисників2. Усі члени колегії захисників водночас були членами консультації. На чолі кожної консультації стояв завідуючий, обраний строком на шість місяців загальними зборами членів даної консультації з наступним затвердженням президією колегії захисників. Чергування кожного захисника певну кількість годин у консультації було обов'язковим. Юридична допомога надавалася у формі порад, підготовки паперів тощо.

Народний і губернський суди, Верховний Суд УРСР. Положення передбачало, що з метою забезпечення трудящим юридичної допомоги при вирішенні цивільних спорів та надання захисту в кримінальних справах при губернських судах (і під їхнім наглядом) діють колегії захисників. Тепер замість губернських рад народних судів нагляд за діяльністю колегій захисників покладався на губернські суди. Отже, адвокатура постійно перебувала під чиїмось наглядом і контролем, що заважало розвиткові демократичних засад.

29 жовтня 1924 р. Постановою ЦВК СРСР були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік1. У ст.17 зазначалося, що для надання юридичної допомоги населенню, у тому числі з метою виконання завдань судового захисту, засновуються колегії правозаступників (оборонці). Вони діють на підставі Положення про судоустрій, загальні принципи якого визначаються союзним законодавством.

У зв'язку зі скасуванням у червні 1925 р. ВУЦВК адміністративно-територіального поділу України на губернії й поділом її території на 41 округ2, були перебудовані й органи юстиції: замість губернських судів і колегій захисників, що перебували при них, були створені окружні суди, при яких діяли колегії захисників3. Нове Положення про судоустрій Української РСР від 23 жовтня 1925 р. підтвердило цей статус колегій захисників. Про організацію та діяльність колегій захисників у цьому Положенні мова не йшла.

Слід зазначити, що у вересні 1927 р. НКЮ був запроваджений при президії колегії захисників інститут стажистів і практикантів5. Стажистами могли бути випускники юридичних факультетів, а практикантами - особи, що мали дворічний трудовий стаж. Строк стажування й практики встановлювався не більше року. Він складався з трьох частин: робота в консультації; підготовка справ до виступу в суді; самі виступи. Після кожного етапу та закінчення стажування перед президією колегії керівник стажиста (практиканта) обов'язково звітував про його роботу, заслуховувалася також доповідь самого стажиста. Якщо керівник, а потім президія позитивно характеризували стажиста (практиканта), то його зараховували до складу колегії без іспиту. Критично оцінюючи введений інститут стажистів (практикантів), необхідно наголосити на тому, що встановлені вимоги до стажистів, і особливо до практикантів, були досить заниженими. Це в кінцевому результаті негативно позначалося на професійному рівні адвокатів.

Колегії захисників уже в перші роки свого існування намагалися піднести престиж і авторитет цієї професії. Так, у 1926 р. Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК про те, щоб назву "колегія захисників" змінити на "адвокатура". На жаль, ця слушна пропозиція не знайшла підтримки, оскільки тоді над суспільною думкою тяжіло спотворене класовим мисленням уявлення про дореволюційну та зарубіжну адвокатуру.

Президія Київської колегії захисників у березні 1923 р. прийняла звернення до членів колегій. У ньому, зокрема, зазначалося, що захисники повинні ввічливо й коректно ставитися до суду і всіх учасників процесу. Наголошувалося також на нормах ставлення щодо колегії, президії та своїх колег. Особливе значення надавалося взаєминам із клієнтами. Підкреслювалося, наприклад, що захиснику слід використовувати всі передбачені законом засоби для відстоювання інтересів клієнта, надання безкоштовної допомоги, передбаченої певними нормами, тощо.

У роки становлення адвокатури основними формами діяльності колегій захисників були приватна практика й певна робота в юридичних консультаціях. Причому перша, як і раніше, переважала. Проте статистика свідчить, що вже в ці роки серед громадян республіки зростав авторитет юридичних консультацій, де юридична допомога в основному надавалася безкоштовно. Так, у 1927 р. в Україні діяло 717 юридичних консультацій, у яких за період від 1 жовтня 1926 р. до 1 вересня 1927 р. було надано 78 122 поради, з них 73,9 % - безплатно; підготовлено 107 881 процесуальних документів, із них 62,8 % - безплатно.

Таким чином, уже в цей час готувався відповідний ґрунт для запровадження нової - колективної - форми організації праці захисників.

3. Перехід адвокатури на колективні форми організації праці (кінець 20-х - середина 30-х років)

Нові методи господарювання, що стали запроваджуватися в Україні в зазначений період, вимагали реорганізувати й форми діяльності захисників. Крім того, в цей час у їхньому середовищі виявлялися негативні явища: недбайливе ставлення до своїх обов'язків, міжусобні чвари на ґрунті нездорової конкуренції, недосить ретельний добір кадрів. У зв'язку з цим серед практичних працівників юстиції розгорнулася дискусія щодо шляхів реорганізації колегій захисників, у результаті якої сформувалося п'ять точок зору.

Першої дотримувалися ті, хто вважав, що економічні та політичні передумови вимагають скасування існуючого інституту адвокатури й запровадження колегій правозаступників, які б утримувалися виключно за рахунок держави. Представники другої точки зору виходили з тих же передумов, але наполягали, що момент для остаточного одержавлення адвокатури ще не настав, і тому колегії захисників мають бути реорганізовані в інститут державної адвокатури зі скасуванням приватних кабінетів і запровадженням державних адвокатських контор на засадах госпрозрахунку та самоокупності. Автори третьої точки зору вважали, що перетворення адвоката на державного чиновника суперечить основній ідеї адвокатури, однак у зв'язку з необхідністю юридичного обслуговування державних і кооперативних установ доцільно було б створити кооперативні артілі адвокатів із самостійними (артільними) адвокатськими конторами. Прихильники четвертої точки зору, виходячи з економічних передумов, пропонували реорганізувати існуючі юридичні консультації в колективні кабінети захисту, які поступово витіснили б існуючу індивідуальну форму діяльності адвоката. Й, нарешті, п'ята точка зору грунтувалася на доцільності залишення існуючої форми організації колегій захисників, яка цілком себе виправдала. Оптимальною для того часу була точка зору про перехід адвокатури республіки на колективні форми роботи, її дотримувалася більшість членів колегій захисників. Зокрема, представник Харківської колегії Б.Т. Подольський зазначав, що єдиною формою юридичної допомоги, яка відповідає економіці та організації нашої надбудови, на його думку, може бути колективна форма роботи. До речі, наприкінці 1927 р. групою захисників Харківської колегії був створений перший колективний кабінет із 10 чоловік.

Члени Одеської та Луганської колегій захисників пропонували в порядку досвіду розпочати створення колективів, а з часом прийти до єдиного колективу захисників і вбачали за необхідне ліквідувати приватну практику.

12 вересня 1928 р. колегія НКЮ УРСР прийняла постанову "Про реорганізацію колегій захисників", якою було визнано доцільним перехід на колективні форми організації праці захисників. Причому постановою наголошувалося на добровільному характерові прикріплення захисників до консультацій і ліквідації приватних кабінетів. Крім того, вводився обов'язковий інститут практикантів. Було передбачено щорічне визначення контингенту членів окружної колегії захисників, який належало встановлювати судом і затверджувати Нарком'юстом. Після прикріплення до консультацій членам колегії захисників заборонялося займатися приватною практикою. Плата за послуги членів колегії захисників, згідно з постановою, мала вноситися до консультації й розподілятися між її членами у порядку, встановленому президією колегії. Суми оплати встановлювалися президією й затверджувалися пленумом окружного суду. За порушення такси передбачалася кримінальна відповідальність. Слід наголосити на тому, що, беручи до уваги особливий порядок зарахування до консультацій членів колегій захисників, які ліквідували свої приватні кабінети, колегія НКЮ 1 жовтня 1928 р. затвердила тимчасове, додаткове до діючого, положення про юридичні консультації, до яких прикріплювалися такі члени колегії.

У 1929 р. в Україні відбувалася реорганізація форм роботи членів колегії захисників, перехід на колективні форми, скасування приватної адвокатської практики.

У новому Положенні про судоустрій від 11 вересня 1929 р. було передбачено, що колегії захисників перебувають при окружних судах і д іють на підставі як цього положення, так і наказів та розпоряджень НКЮ УРСР.

Відповідно до цього 20 жовтня 1929 р. НКЮ УРСР затвердив Положення про колективні форми роботи захисників окружних колегій. У межах округу організовувався єдиний колектив захисників, куди входили всі члени колегії захисників даного округу. Юридична допомога надавалася тільки через консультації. Кожний член колегії захисників повинен був брати участь у роботі консультації на підставі правил внутрішнього розпорядку. Захист у суді член колегії захисників міг здійснювати лише за ордером юридичної консультації або президії колегії. Члени колегії мали право працювати за сумісництвом юрисконсультами. Кошти колегії складалися як із прибутків юридичної консультації, так і з інших надходжень. Члени колегії захисників одержували заробітну плату в порядку, встановленому загальними зборами й затвердженому окружним судом.

За першими підсумками ліквідації приватної адвокатської практики й переходу колегій захисників на колективні форми праці вважалося, що цей досвід певною мірою себе виправдав. На сторінках періодичних правових видань того часу зазначалося, що колективні методи діяльності колегій дали можливість усунути з їхнього складу нездорові елементи (було виключено 14 % загальної кількості членів колегій); розширити коло громадян, яким надавалася юридична допомога; сконцентрувати в колективах усю роботу з правового обслуговування державних установ та організацій.

Саме з цього моменту і аж до прийняття Закону України "Про адвокатуру" була встановлена монополія колегій адвокатів на надання юридичної допомоги.

Кількість захисників скоротилася з 3197 чоловік у 1929 р. до 1884 у 1931 р. У чому ж причина? Мабуть, у переході членів колегії захисників на колективні форми роботи, яких певна частина не прийняла; деякої частини захисників позбулися під час проведення перевірки наявного складу колегій тощо. Між тим кількісний стан не вплинув на обсяг юридичної допомоги, збільшувалося навантаження, яке припадало на одного захисника в цей період.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років значну частину членів колегій захисників становили кадри дореволюційної адвокатури. Звідси й високий процент осіб із вищою юридичною освітою, які дістали її ще до революції. Проте майже половина працюючих захисників мали середню й нижчу освіту. В ці роки недостатньо залучалися до колегій жінки. В цілому ж наведені дані про склад колегій захисників певною мірою пояснюють ту недовіру до адвокатури, яка була характерна для цього періоду.

Обсяг роботи колегій захисників після переведення юридичних консультацій на госпрозрахунок збільшився у по - обов'язково пов'язувався з планом роботи інших організацій юстиції району. На основі цього плану консультації давався фінансовий план, який передбачав контрольну цифру прибутків, тобто суму гонорарів за платну юридичну допомогу. А витратна частина йшла на утримання самої консультації, на масову роботу. При перевиконанні оперативного плану юридична консультація мала право на одержання приробітку. Для цього створювався фонд із залишків надходжень понад контрольну цифру. Розмір відрахувань у цей фонд бригадного приробітку встановлювався від ЗО до 50 % - залежно від ступеня перевиконання оперативного плану. При наявності заощадження у розрахунковій частині частина заощадженої суми - від 40 до 60 %, залежно від відсотка заощадження до загальної суми витрат - теж передавалася в преміальний фонд бригади. Він розподілявся між окремими членами бригади пропорційно їхній заробітній платі. Слід підкреслити, що ця система зустріла досить сильний опір колегій захисників, які справедливо вважали адвокатську діяльність такою специфічною галуззю, яку ніяк не можна планувати. Між тим система планування поглинула всі сфери суспільства, у тому числі й адвокатуру. Навіть на початку 90-х років робилися неодноразові спроби з боку державних органів встановлювати фінансові плани колегіям адвокатів, обкладати їх податками та зборами, помилково прирівнюючи роботу адвокатів до різних побутових послуг, що надаються населенню.

Певним логічним завершенням введеної системи госпрозрахунку, зміцненням фінансової бази колегій захисників республіки стало утворення в березні 1933 р. централізованого фонду коштів колегій та прийняття у зв'язку з цим постанови НКЮ "Про централізацію коштів колегії захисників". Це дало можливість поліпшити матеріально-побутові умови членів колегій, їхнє пенсійне забезпечення, організувати безперебійну роботу з надання юридичної допомоги й виплати гарантованої плати. Централізація коштів також сприяла тому, що колегії захисників мали можливість маневрувати фінансовими резервами. Все це дало змогу забезпечити кожен район України юридичною консультацією. Однак кошти колегій захисників в основному були сконцентровані в НКЮ республіки, який не завжди справедливо та об'єктивно ними розпоряджався. У зв'язку з цим указаний фонд 10 травня 1934 р. був ліквідований.

При обласних судах, під їхнім керівництвом і наглядом. Було підтверджено, що єдиною формою діяльності захисників є колективна. При президії колегії для здійснення своїх завдань утворювалися сектори: кадрів, організаційно-інспекторський, масової роботи, соціально-побутовий, господарської частини, бухгалтерії, на чолі яких стояв член президії.

З викладеного видно, що колегії адвокатів протягом багатьох років зазнавали різних перетворень, які дедалі більше підпорядковували адвокатуру державним органам, посилювали адміністрування, контроль з боку держави. Саме впровадження колективізації в адвокатуру створило для цього найсприятливіші умови.

У жовтні 1932 р. адвокатура України відзначала свій перший ювілей. У зв'язку з цією подією колегія НКЮ прийняла спеціальну постанову про відзначення 10-річчя колегій захисників, якою 27 адвокатів були нагороджені ювілейним знаком "За революційну законність".

Крім того, значна частина адвокатів одержала грамоти НКЮ УРСР. До святкування ювілею була приурочена перевірка роботи колегій. У постанові НКЮ республіки з цього приводу особливо підкреслювалася необхідність посилення юридичного обслуговування виробничої сфери, широкого залучення членів колегій до правовиховної роботи.

У цей час приділялася певна увага підготовці нових кадрів адвокатури, що зумовлювалося зменшенням загальної кількості захисників після переходу на нові форми організації праці. Так, при Одеських юридичних курсах були організовані групи 10-місячної підготовки членів колегій захисників.

Враховуючи, що після прийняття Положення про колективні форми роботи колегій захисників фактично не існувало правил накладення та оскарження заходів дисциплінарного впливу на членів колегії. У листопаді 1933 р. наказом наркома юстиції такий порядок був встановлений. Зокрема, розгляд дисциплінарних справ членів колегії покладався на президію обласної колегії, а скарги на її постанови мали подаватися до президії обласного суду.

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 26 червня 1934 р. "Про розширення прав Найвищого суду" безпосереднє керівництво колегіями захисників покладено на Найвищий суд, який 4 липня 1934 р. затвердив нове Положення про форми роботи юридичних консультацій. Захисникам гарантувалося 2/3 визначеної і встановленої їм тарифної ставки. Приробіток не міг перевищувати основну ставку. Зберігалося положення, що кожна юридична консультація являла собою госпрозрахункову одиницю.

Підводячи підсумок даному періодові розвитку адвокатури України, слід підкреслити, що перехід колегій захисників республіки на нові, колективні форми діяльності був певним кроком, який мав вирішальне значення для її подальшої історії. Колективні форми організації праці адвокатів, об'єднавши їх, водночас дали змогу посилити втручання в професійну діяльність адвокатів. Нестабільність законодавства, зокрема стосовно адвокатури, не сприяла и зміцненню й подальшому поступові демократичних засад.

Список використаної літератури

1. Історія адвокатури України / Редкол.: В.В. Медвечук та ін. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К.: СДМ-Студіо, 2002.

2. Святоцький, О. Д Адвокатура України: Навч. посiбник / О.Д. Святоцький, М.М. Михеєнко. - К.: Iн Юре, 1997.

3. Святоцький, О.Д. Адвокатура: історія і сучасність / О.Д. Святоцький, В.В. Медведчук. - К.: Iн Юре, 1997

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Місце адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини. Правове положення адвокатури згідно з "Правами, за якими судиться малоросійський народ". Історія розвитку української адвокатури з 1991 р. Її сучасний стан в Україні: проблеми й перспективи.

    дипломная работа [111,3 K], добавлен 08.10.2015

  • Історія зародження адвокатури в Україні; формулювання принципів створення даного інституту на першому Всеукраїнському з'їзді працівників юстиції. Прийняття постанови про реорганізацію колегій захисників і ліквідацію приватної адвокатської практики.

    реферат [28,5 K], добавлен 06.11.2011

  • Аналіз особливостей діяльності та організації адвокатури в Україні, характеристика її основних завдань. Поняття та сутність інституту адвокатури. Дослідження видів правової допомоги, які надаються адвокатами. Узагальнення прав та обов’язків адвоката.

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 28.09.2010

  • Право на особисту недоторканність та на правову допомогу. Поняття та сутність інституту адвокатури. Організація сучасної адвокатури України. Принципи адвокатської діяльності. Права та обов’язки адвоката. Дисциплінарна відповідальність адвокатів.

    контрольная работа [31,2 K], добавлен 01.12.2010

  • Головні завдання адвокатури і правове регулювання її діяльності. Права і обов’язки адвоката і його помічника. Види адвокатської діяльності, її гарантії. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Відносини адвокатури з Міністерством юстиції України.

    отчет по практике [42,1 K], добавлен 11.10.2011

  • Розвиток адвокатури перед реформою 1864 року. Історичний шлях виникнення та розвитку української адвокатури. Адвокатура України періоду Гетьманщини. Загальна характеристика адвокатури за реформою 1864 року. Демократичні принципи організації адвокатури.

    реферат [14,1 K], добавлен 28.09.2010

  • Поняття та сутність інституту адвокатури. Організаційні засади діяльності адвокатури. На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні у європейських народів, відсутня.

    реферат [24,0 K], добавлен 20.04.2006

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.