Пpавовий статус адвоката в Укpаїні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасний етап становлення і зміцнення України як правової, демократичної, незалежної держави вимагає позитивних соціально-економічних, політичних, та правових змін. Разом з тим такі зміни неможливі без докорінного покращення діяльності всіх державних структур, у тому числі правоохоронних та правозахисних органів. Розбудова правової держави є неможливою без створення гарантій для захисту прав людини, без забезпечення механізму функціонування такого специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура.

Безперечно, забезпечити надійний захист прав та свобод людини і громадянина може лише судова система, яка діятиме винятково на засадах визначених Конституцією: законності; рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласності судового процесу; змагальності сторін; додержання презумпції невинуватості в умовах незалежності і недоторканості суддів. Проте безпосередня участь адвокатури у таких судових засіданнях дозволяє всебічно представити та захистити права та законні інтереси сторін. Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки, зростанням чисельності приватних підприємств зростає незахищеність юридичних осіб. Спостері-гається багато численне порушення різного виду договорів, укладання угод, законодавства. Саме тому я вважаю дуже важливим інститут адвокатури взагалі та здійснення її діяльності у відповідності із чинним законодавством.

Навчальна практика є важлива складова частина навчального процесу, мета якої полягає в закріплені теоретичних знань, які студент одержав під час навчання і набуття практичних навичок роботи з спеціальності. Навчальна практика сприяє формування фахівця правознавця, який повинен досконало володіти обраною спеціальністю, мати належну теоретичну та практичну підготовку. Практика формує потреби та здатності поповнювати знання, творчо мислити, правильно тлумачити і застосовувати правові норми, грамотно обґрунтовувати та відстоювати власну позицію, давати правильну правову та моральну оцінку незаконним та соціально-небезпечним діянням, захищати права, свободу і законі інтереси громадян, суспільства і держави.

адвокатура правове регулювання комісія

РОЗДІЛ 1. ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ АДВОКАТУРИ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЇЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Адвокатура -- це правова інституція, яка виконує важливу суспільну функцію, що полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів громадян. В Україні право на захист є конституційним принципом. Роль адвокатури в забезпеченні цього права та її основні завдання викладені в розділ II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина. Стаття 59 Конституції України проголошує існування в Україні одного з найважливіших правових інститутів -- адвокатури, основними завданнями якої є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги. Значною мірою за станом адвокатури та ставленням до неї держави судять про демократичність самої держави.

Престиж адвоката та ефективність його діяльності перебувають у прямій залежності від становища людини в суспільстві і державі, від ставлення до фундаментальних принципів демократії і законності. У будь-якому правовому суспільстві адвокату належить особлива роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому. Основні положення про роль адвокатів, прийняті на VIII Конгресі ООН по запобіганню злочинам, що відбувся у серпні 1990 року, вказують на особливість адвокатської діяльності в суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади і суспільством у цілому.

Після здобуття Україною незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення самостійної, незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 року був прийнятий Закон України „Про адвокатуру”, за яким адвокатура в Україні визначалася як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Окрім основного закону, який регулює діяльність адвокатури існують також такі правові акти як: Постанова КМУ „Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань” від 27 квітня 1993 року, Указ Президента України „Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури” від 30 вересня 1999 року, Правила адвокатської етики, статути адвокатських об'єднань, Цивільний процесуальний та Кримінальний процесуальний кодекси України.

Адвокатура, як соціально-правовий інститут, відіграє важливу роль в житті будь-якого цивілізованого суспільства. Як елемент політичної системи вона виконує функцію особливої державної ваги -- захищає права і законні інтереси громадян. В цивільному судочинстві, як свідчить судова практика, від загального числа справ, у яких беруть участь представники сторін, більшість їх розглядається за участю адвокатів. Його участь в суді надає змогу особі, права та законні інтереси якої порушено, отримати кваліфіковану юридичну допомогу та повною мірою захистити свої права та законні інтереси.

Основна спрямованість професійної діяльності адвоката, як зазначає Т. Варфоломєєва та Б. Русанов, полягає в здійсненні реального захисту через суд прав і законних інтересів громадянина чи організації від неправомірних посягань та у відновленні порушеного права. Високі професійні, етичні вимоги, що ставляться до адвоката, та особливості виникнення і розвитку цивільного процесу: диспозитивність, змагальний характер, тощо -- обумовлюють специфіку представницької діяльності адвоката в цивільному судочинстві.

Розглядаючи положення Конституції України та Закону „Про адвокатуру” можна виділити такі основні завдання адвокатури як:

Ш сприяти захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб;

Ш представляти інтереси зазначених вище осіб у судових засіданнях та інших органах державної влади;

Ш надавати юридичну допомогу особам, які її потребують та звернулися за її наданням.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ АДВОКАТА, ПОМІЧНИКА АДВОКАТА

Розглядаючи основні права і обов'язки адвоката можна зробити висновок, що в чинному законодавстві їх є велика кількість, що дозволяє їх класифікувати на певні групи.

Залежно від джерела в якому вони закріплені:

Ш права і обов'язки закріплені в Законі України „Про адвокатуру”;

Ш закріплені в інших нормативних актах, міжнародних актах та статутах адвокатських об'єднань.

В залежності від обставин здійснення прав і виконання обов'язків:

Ш загальні;

Ш процесуальні.

До загальних можна віднести такі права адвоката як:

· представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;

· збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:

· запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян -- за їх згодою;

· ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

· отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;

· застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;

· доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

· бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;

· виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Розглядаючи процесуальні права адвоката можна зазначити, що він наділяється ними при здійсненні представництва та захисту права особи у судовому засіданні. Слід розуміти, що представник, який виражає інтереси однієї зі сторін у цивільному процесі, наділяється правами та несе обов'язки сторони, передбачені статтями 27, 31 ЦПК України, крім тих, на вчинення яких він обмежений довірителем. Тобто, виходячи із зазначених статей представник має право:

· знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду;

· на стороні позивача має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, на стороні відповідач має право визнати позов повністю або частково;

· користуватися іншими правами передбаченими довіреністю та цивільно-процесуальним законодавством. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - ст. 492. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI від 07.07.2010р.

Але дані повноваження потрібно узгодити з різними видами представництва та документами, які стверджують повноваження представника у суді, зокрема адвоката. Так, ч. 4 ст. 42 ЦПК передбачено, що адвокат на ствердження своїх повноважень може подати суду ордер, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договір. Щодо договору, то на підставі договорів доручення (договору про надання адвокатських послуг) у переважній більшості діють адвокати, які займаються адвокатською практикою індивідуально. Тому в такому договорі довіритель може передбачити „обмеження повноважень представника”. Щодо ордера, то у ньому через його форми та зміст не можуть бути зазначені такі обмеження. У цьому контексті викликає сумнів висновок Зейкан Я. П., „що одні автори прирівнюють ордер адвоката до довіреності та визначили для них однаковий правовий статус”. Виходячи із аналізу ч. 4 ст. 42 ЦПК, неправильним може вважатися висновок про те, що ордер законодавцем прирівняний до довіреності. Перш за все слід сказати про те, що ордер видається адвокату адвокатським об'єднанням, але видачі такого ордеру передує договір між об'єднанням та клієнтом. Тому в такому договорі доручення можуть бути перелічені усі права та обов'язки адвоката у суді як представника та із зазначенням обмежень повноважень адвоката. Якщо таких обмежень немає у цьому договорі, то адвокату достатньо подати суду ордер, а для огляду можна подати сам договір доручення клієнта із адвокатським об'єднанням, про що зробити відмітку у протоколі судового засідання, що обмежень щодо повноважень адвоката не існує, про що може підтвердити сам клієнт - сторона у справі або подати суду його копію для приєднання до справи.

Позиція авторів щодо неможливості передачі повноважень адвокату на підставі довіреності розходиться з п. 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р., а саме щодо положення, що у довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання). Це чинне положення Інструкції передбачає можливість посвідчення таких довіреностей, незважаючи на те, що воно суперечить ч. 4 ст. 42 ЦПК, ст. 12 Закону України „Про адвокатуру”, Правилам адвокатської етики, схваленим Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6/VІ). Тобто за Інструкцією можливість адвоката діяти на підставі довіреності передбачається, але в основі таких відносин лежать довірчі правовідносини, а не договірні.

Адвокат мусить діяти згідно з договором, за яким має встановлюватися також його гонорар, адже довіреність - це безоплатна передача повноважень. Про те, якщо припустити можливість дії адвоката на підставі довіреності, то грамотний адвокат не повинен її посвідчувати, оскільки знає, що можна заявити клопотання про його допуск до участі у справі як представника особи із занесенням цих відомостей до протоколу судового засідання. Виходячи з того, що сторона не обмежена у праві подавати й письмові клопотання, заявлена вимога про допуск адвоката може бути викладене у письмовій формі з приєднанням його до справи. Отже, і це положення свідчить про те, що в нотаріальному порядку посвідчувати довіреність на представництво прав та інтересів особи адвокатом недоцільно Сафулько С. Ф., Зейкан Я. П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 11. - с.45-48..

Згідно ст. 48 КПК України захисник, яким може виступати адвокат, має такі права:

· до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту -- такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

· мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

· ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства -- з усіма матеріалами справи;

· бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій -- з дозволу дізнавача, слідчого;

· застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи -- з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, -- з дозволу судді чи суду;

· брати участь в судових засіданнях;

· ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

· подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

· виступати в судових дебатах;

· знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

· знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

· брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;

· збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об'єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Для адвоката, який є членом адвокатського об'єднання, професійні обов'язки, перед клієнтами, що випливають із чинного законодавства, Правил адвокатської етики, угод про надання правової допомоги, повинні мати домінуюче значення по відношенню до обов'язків адвоката щодо виконання вказівок керівних органів адвокатського об'єднання. Правила адвокатської етики 01 жовтня 1999 року. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року.

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України

Відповідно до чинного законодавства кожний адвокат може мати одного чи декількох помічників. Умови роботи помічника визначаються контрактом чи трудовим договором між ним та адвокатом з додержанням законодавства про працю. Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень останнього. Відповідно помічник при виконанні доручення адвоката може наділятися правами та обов'язками, якими в даних відносинах може володіти адвокат. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 9, ст. 62. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 614-VI від 01.10.2008р.

РОЗДІЛ 3. ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ГАРАНТІЇ

Відповідно до Закону України „Про адвокатуру” адвокати можуть здійснювати такі види адвокатської діяльності:

· давати консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства;

· складати заяви, скарги та інші документи правового характеру;

· посвідчувати копії документів у справах, які вони ведуть;

· здійснювати представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

· подавати юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

· здійснювати правове забезпечення підприємницької та зовнішньо-економічної діяльності громадян і юридичних осіб;

· виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства.

· здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

Одним із найпоширеніших, найвідповідальніших та найприбутковіших видів адвокатської діяльності є звичайно представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у суді. Адвокат може брати участь у всіх видах судочинства: адміністративному, цивільному, кримінальному, господарському. Разом з цим постає питання про можливість участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони. О. Гетманцев, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить обмежень щодо числа представників, які можуть захищати в суді інтереси однієї сторони, правильно зазначає, що особа для реалізації свого права на участь як сторони в процесі може мати декілька представників. Гетманцев О. В. Особливості цивільно-процесуальних відносин з участю представника // Наук. вісн. Черн. ун-ту, 2002. - Вип. 147. Правознавство. Зб. наук. праць. - с. 53-56. При цьому варто додати, що при участі в процесі декількох адвокатів на боці однієї сторони їх позиція у ній має бути взаємоузгодженою, і виникнення колізій між їх правовою позицією під час розгляду справи в суді не допустиме. Крім того, процесуальні дії, вчинені одним з адвокатів, в межах наданих йому стороною повноважень, мають розглядатись як такі, що вчинюються за згодою інших адвокатів, які виступають на боці цієї ж сторони.

На відміну від кримінального процесу, де позиція у справі адвоката-захисника в окремих випадках може не збігатися з позицією його клієнта, в цивільному процесі, в силу того, що адвокат-представник діє від імені та за дорученням клієнта, позиція його не повинна розходитись з позицією довірителя. При виникненні колізій в позиції з клієнтом адвокат має роз'яснити свою позицію у справі та погодити її з ним. Останній вправі відмінити доручення на ведення справи з будь-яких причин. Чинне законодавство не містить обмежень і щодо відмови адвоката від доручення клієнта. Однак вихід адвоката з процесу з власної ініціативи має певні особливості, які обумовлюються етичними принципами адвокатської діяльності.

В юридичній науці питання про відмову адвоката від прийнятого доручення однозначного вирішення не знайшло. За часів існування колишнього СРСР в Положеннях про адвокатуру окремих союзних республік (Литовської РСР, Грузинської РСР) передбачалось, що адвокат вправі відмовитись від доручення на ведення справи лише за наявності згоди на це самого клієнта. Окремі вчені підставою для відмови від прийнятого адвокатом доручення клієнта визначають факт впевненості його (в процесі розгляду справи) в незаконності та необґрунтованості вимог клієнта.

Більш правильною уявляється точка зору Т. Варфоломєєвої та інших вчених, які до підстав за котрих адвокат вправі відмовитись від прийнятого доручення, відносять розходження і правовій позиції з клієнтом Варфоломєєва Т. Сучасне і майбутнє української адвокатури // Закон і бізнес. - 1996. - 20 берез. - С. 1. . Останні можуть торкатись питань правового, процесуального чи етичного характеру. При цьому вони повинні мати суттєвий характер, що унеможливлюючи виконання адвокатом в суді своїх функцій на відповідному професійному рівні. В основу критеріїв для відмови адвоката від ведення справи Г. Любарська ставить наявність поважних на це причин, до яких відносить, крім незаконності вимог (заперечень) клієнта та інших колізій в правовій позиції у справі, такі як хвороба, зайнятість адвоката в іншому процесі.

Правила адвокатської етики від 01 жовтня 1999 року встановили підстави односторонньої відмови адвоката від угоди про надання юридичної допомоги. Адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати угоду з клієнтом за сукупності таких умов:

Ш клієнт згоден на розірвання угоди, маючи достатню інформацію про можливі наслідки цього для перспективи виконання його доручення;

Ш у клієнта є реальна можливість звернутися до іншого адвоката;

Ш чинним законодавством не передбачено неможливість розірвання угоди про надання правової допомоги певного виду.

Адвокат також може достроково розірвати угоду з клієнтом за однієї з наступних обставин:

Ш клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, на порушення чинного законодавства і відмовляється припинити їх вчинення, не зважаючи на роз'яснення адвоката;

Ш клієнт використовує правову допомогу, що йому надається адвокатом, для полегшення вчинення злочину;

Ш клієнт, не зважаючи на роз'яснення адвоката, наполягає на досягненні результату, який через нові або нововиявлені обставини є об'єктивно недосяжним;

Ш клієнт грубо порушує обов'язки, взяті ним на себе згідно з угодою про надання правової допомоги;

Ш належне виконання доручення стає неможливим через дії клієнта, що вчиняються ним всупереч порадам адвоката;

Ш клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;

Ш клієнт не погоджується погашати фактичні видатки, якщо вони є необхідними для подальшого виконання доручення;

Ш фізичний або психологічний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати виконання доручення; в цьому випадку адвокат зобов'язаний вжити всіх доступних йому заходів для запобігання ущемленню законних інтересів клієнта і забезпеченню подальшого представництва клієнта іншим адвокатом;

Ш в інших випадках, передбачених Правилами адвокатської етики. Правила адвокатської етики 01 жовтня 1999 року. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року.

За обставин, коли адвокат не має змоги особисто виконати доручення клієнта (наприклад хвороба, тощо), він має, при можливості, потурбуватись про свою заміну в процесі іншим адвокатом. Однак зайнятість адвоката в іншому процесі не може бути безпосередньою підставою для відмови від прийнятого доручення клієнта. Загальними принципами етики юристи затвердженими Міжнародною асоціацією адвокатів та схваленими Спілкою адвокатів Україні передбачається необхідність доведення адвокатом справи клієнта до кінця. Яновська О. Система гарантій адвокатської діяльності - крок до громадянського суспільства // Право України. - 1996. - № 5. - с. 48-51.

Діяльність адвокатури може бути ефективною лише за умови забезпечення її певними гарантіями з боку держави. У Основних положеннях про роль адвокатів, прийнятих VIII Конгресом ООН із запобігання злочинів у серпні 1990 р. гарантіям адвокатської діяльності присвячено окремий розділ.

Згідно з Основними положеннями держава має забезпечити адвокатам:

· можливість здійснювати їх професійні обов'язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання;

· можливість вільно пересуватися і консультувати клієнтів у своїй країні та за кордоном;

· виключення можливості піддавати покаранню або погрожувати його застосуванням та можливості обвинувачення, адміністративних, економічних та інших санкцій за дії, здійснювані відповідно до професійних обов'язків, стандартів та етичних норм.

Там, де безпека адвокатів перебуває під загрозою у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, вони мають бути адекватно захищені владою. Адвокати не повинні ідентифікуватися з клієнтами та їх справами у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Суд або адміністративний орган не повинні відмовляти у праві адвоката, що має допуск до практики, представляти інтереси свого клієнта, якщо він не буде дискваліфікований відповідно до національного права і практики його застосування та Основних положень. Хотенець П. В. Пpавовий статус адвоката в Укpаїні: Автоpеф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юpид. наук. 12.00.10 /Hац. юpид. акад. Укpаїни ім. Яpослава Мудpого. - Х., 2002. - 19 с.

Адвокат повинен мати кримінальний і цивільний імунітет від переслідувань за заяви, що стосуються справи, зроблені у письмовій або усній формі при сумлінному виконанні свого обов'язку й здійсненні професійних обов'язків у суді, трибуналі або іншому юридичному чи адміністративному органі.

Обов'язком компетентної влади є забезпечення адвокатові можливості своєчасно знайомитися з інформацією, документами, матеріалами справи, а в кримінальному процесі - не пізніше закінчення розслідування - до судового розгляду. Влада повинна визнавати і додержувати конфіденційність комунікацій і консультацій між адвокатом і клієнтом у рамках відносин, пов'язаних з виконанням адвокатом своїх професійних обов'язків.

Ці вимоги частково враховані при прийнятті Закону України „Про адвокатуру”, який окремо закріплює норму, що стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.

РОЗДІЛ 4. КВАЛІФІКАЦІЙНО-ДИСЦИПЛІНАРНІ КОМІСІЇ АДВОАТУРИ ТА ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат -- атестаційної та дисциплінарної. Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та організаційне забезпечення їх діяльності покладається на Раду Міністрів Республіки Крим, обласні та Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів.

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.

Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури. Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.

Члени палат кваліфікаційно-дисциплінарної комісії -- адвокати обираються на загальних зборах (конференції) адвокатів Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя. Представники відділення Спілки адвокатів України як члени палат обираються на зборах відділення Спілки. Члени палат -- адвокати та представники відділення Спілки адвокатів України обираються таємним голосуванням на альтернативній основі при вільному висуненні кандидатів. Обраним вважається кандидат, за якого подано більше половини голосів учасників эборів (конференції). Члени палат -- судді обираються Радою суддів України. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 9, ст. 62. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 614-VI від 01.10.2008р.

Представник обласної, Київської та Севастопольської міської ради як член атестаційної палати обирається відповідною радою. Представник Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Члени палат -- представники Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міського управлінь юстиції призначаються начальником відповідного управління юстиції.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона має право скасовувати або змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вища кваліфі-каційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України. Порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури регулюється Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія та її палати мають право запитувати та одержувати безоплатно необхідну для здійснення їх повноважень інформацію від судів, слідчих органів, органів юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, інших органів виконавчої влади, адвокатських об'єднань, адвокатів, підприємств, установ, організацій, а також від громадян (за їх згодою). Органи і службові особи, до яких надійшов запит, повинні не пізніш як через 10 днів дати відповідь кваліфікаційно-дисциплінарній комісії.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія щорічно запитує від адвокатських об'єднань звіти про якість надання правової допомоги, які складаються за результатами проведених ними перевірок, і в разі потреби має право перевірити достовірність цих звітів. Перевірки можуть бути здійснені з ініціативи комісії або за поданням однієї з палат і в разі надходження в кваліфікаційно-дисциплінарну комісію (або її палати) скарг (окремих ухвал, подань, постанов) про порушення, вчинені адвокатом адвокатського об'єднання (адвокатом, що практикує індивідуально), або низький рівень наданої ним правової допомоги.

Під час проведення перевірок члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії користуються повноваженнями, зазначеними у пункті 18 цього Положення, і мають право вимагати від адвокатів і членів керівних органів адвокатських об'єднань особистих пояснень щодо питань, які мають бути з'ясовані в ході перевірки. Результати перевірки розглядаються на засіданні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії і використовуються при плануванні заходів щодо підвищення кваліфікації адвокатів, забезпечення додержання ними Правил адвокатської етики, усунення причин і умов, що перешкоджають здійсненню адвокатами завдань, покладених на адвокатуру.

На підставі матеріалів перевірки голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії може вносити подання до дисциплінарної палати комісії про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності або покладення на нього обов'язку підвищити свою кваліфікацію.

РОЗДІЛ 5. ПРИСЯГА АДВОКАТА. ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АДВОКАТА

Адвокати, як лікарі, президент, народні депутати, судді при отриманні дозволу на заняття адвокатською діяльністю складають присягу. При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій вручено це свідоцтво, приймає Присягу адвоката України такого змісту:

П Р И С Я Г А адвоката України

Я, ___________________________________________, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь:

у своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі.

Адвокат ___________________________ (прізвище та ініціали)

"_"____________ 19__ року

З метою недопущення завдання шкоди інтересам клієнта правом багатьох західноєвропейських країн закріплено правило, відповідно до якого адвокат не може прийняти доручення і самостійно вести справу клієнта в разі невідповідності його рівня кваліфікації та досвіду ступеню її складності. Зокрема, Кодекс правил для адвокатів країн Європейської співдружності (п.3.1.3) передбачає, що адвокат не вправі вести справу, яка завідомо не відповідає рівню його професійної компетенції, без участі в ній іншого адвоката, що володіє необхідною компетенцією. Аналогічне положення, на думку І. Павлуша, доцільно було б закріпити в Кодексі адвокатської етики, над створенням якого працює Спілка адвокатів України. Павлуш І. Особливості участі адвоката у цивільному процесі. // Право України. - 1999. - №9. - с.62-65.

За порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру. Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил адвокатської етики його помічником, якщо адвокат:

Ш не забезпечив ознайомлення останнього з цими Правилами;

Ш не здійснював належного контролю за діями помічника, залученого ним до виконання окремих робіт за дорученням, передбаченим угодою між адвокатом і клієнтом про надання правової допомоги;

Ш своїми розпорядженнями і порадами або особистим прикладом сприяв порушенню помічником Правил адвокатської етики.

Адвокат, що є керівником адвокатського об'єднання (адвокати - члени колегіального керівного органу адвокатського об'єднання), може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за невиконання вимог статті 74 Правил адвокатської етики, а також за прийняття ним (ними) рішень, які тягнуть порушення Правил адвокатської етики. При застосуванні дисциплінарних стягнень за порушення Правил адвокатської етики дисциплінарні органи адвокатури мають виходити із загальних засад юридичної відповідальності, зокрема повинні застосовувати заходи дисциплінарної відповідальності лише за винні порушення. Щодо відносин дисциплінарної відповідальності адвокатів діє презумпція невинуватості. У випадках, коли в конкретній ситуації адвокату важко визначити варіант поведінки, який у певних обставинах відповідав би нормам цих Правил, він може звернутися за роз'ясненням до відповідного регіонального дисциплінарного органу адвокатури. Дії адвоката, що відповідають роз'ясненню регіонального дисциплінарного органу адвокатури, не можуть бути поставлені йому за провину і тягти накладення дисциплінарною стягнення.

За порушення вимог Закону України „Про адвокатуру”, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Правил адвокатської етики, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

Ш попередження;

Ш зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;

Ш анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку.

РОЗДІЛ 6. ПРИПИНЕННЯ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відповідно до законодавства кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури наділена правом на видачу свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю. Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках:

Ш засудження адвоката за вчинення злочину -- після набрання вироком законної сили;

Ш обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

Ш грубого порушення вимог цього Закону та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

Засудження адвоката, означає винесення щодо нього обвинувального вироку у встановленому законом порядку. З моменту порушення кримінальної справи щодо адвоката його діяльність може бути призупинена лише в тому випадку, якщо це перешкоджає проведенню слідчих дій та встановлення об'єктивної істини по справі, а також відібрання доказів. Якщо справа розглядається Апеляційним судом в порядку апеляційного провадження призупинення адвокатської діяльності може тривати до винесення рішення Апеляційним судом. Якщо адвоката буде визнано винним у вчиненні кримінально-караного діяння, то після набрання вироком суду законної сили свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю анульовується у встановленому законом порядку.

Обмежено дієздатним та недієздатним адвокат визнається лише за рішенням суду, яке набрало законної сили. Про визнання адвоката недієздатним можуть звернутися до суду особи передбачені Цивільним кодексом (зокрема, близькі родичі).

Порушення присяги та законодавства про адвокатуру передбачає притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а в подальшому при повторному порушенні - аналювання свідоцтва виданого йому.

РОЗДІЛ 7. ВІДНОСИНИ АДВОКАТУРИ З МІНІСТЕРСТВОМ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ, МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Міністерство юстиції здійснює нагляд за діяльністю адвокатури та слідкує за складанням атестацій по підвищенню кваліфікації адвокатами України. До атестаційної та дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури входять представники управлінь юстиції Міністерства юстиції України, а до Вищої кваліфікаційної комісія адвокатури входить представник Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України:

Ш забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги;

Ш узагальнює адміністративні дані про адвокатську діяльність;

Ш сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.

Місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

Згідно з Законом про адвокатуру адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці. Призначення і виплата допомоги та пенсій адвокатам здійснюються відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення. В таких випадках адвокати вступають у відносини по державному соціальному страхуванню з Пенсійним фондом України.

ВИСНОВКИ

Інститут адвокатури тривалий час знаходився на периферії правового життя: вважалось, що правосуддя в нашому суспільстві забезпечується лише державними закладами - судом, прокуратурою, міліцією, виконавчою владою. Адвокатура, як суспільна організація недооцінювалась, вважалося недостатньо серйозною силою для вирішення значних державних завдань. Нині престиж адвокатури та ефективність її діяльності безпосередньо пов'язані з положенням людини в громадянському суспільстві та правової державі, з відношенням суспільства до фундаментальних принципів демократії та законності.

Україна стала на шлях становлення правової держави. Цей процес відбувається за аналогом розвинутих західних держав, де більшість справ вирішується у судовому порядку. Судовий процес постійно вдосконалюється, підіймається на більш високий рівень. Відповідно, роль адвокатури також зростає. Із судочинством вона розвивається паралельно. Якщо Україна будує правову державу аналогічно з іншими, більш розвинутими державами, то можна припустити, що через деякий час в нашій країні теж буде зростати роль адвокатури. У разі зростання потреб людей у професійній юридичній допомозі, на мою думку, будуть відповідними темпами зростати вимоги до адвокатів.

При розгляданні питання про історію розвинення української адвокатури можна простежити, як на кожному етапі зростали вимоги, без яких не можливо було здійснювати адвокатську діяльність. Це дає можливість більш високо оцінювати якість юридичної допомоги, тому що право займатися адвокатською діяльністю отримувала не будь-яка людина. Хоча підвищення таких вимог не завжди мало за мету підвищення якості юридичної допомоги - коли Україна знаходилася під владою інших держав і їх уряд непокоїли високі темпи розвинення адвокатури в Україні, він підвищував вимоги для вступу до адвокатських об'єднань аби зашкодити цьому розвиненні.

Протягом 20-ти років існування незалежної України постійно йшов процес вдосконалення функціонування судової системи та судової влади. Цей процес ще не закінчений. На даний момент в Україні назріває судова реформа, а оскільки судова практика є не розривною із адвокатською, тому що адвокатура призвана захищати інтереси громадян в суді, адвокатура також буде розвиватися далі. Саме тому цьому слід приділяти особливо велику увагу. Бо цей елемент є складовою часткою повноцінної правової держави. Нажаль, зараз багато людей залишаються без належного, а може і без правового захисту взагалі через недостатню соціальну забезпеченість.

На завершення я б хотіла привести слова бельгійського адвоката рубежу ХІХ-ХХ століть Пікара, які підтверджують значення ролі адвоката у відправленні правосуддя: „Адвокат в силу умов своєї діяльності, необхідно є служителем і творцем права. Ця єдина характерна особливість незмінно притаманна діяльності адвоката за всіх часів. Передаючись з покоління до покоління, з країни в країну, вона укріплює віру в силу правового початку та усвідомлення суспільної місії адвокатури”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року. Офіційне видання. - Київ: Українська Правнича Фундація, 1996. - 64 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - ст. 492. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI від 07.07.2010р.

3. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 9, ст. 62. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 614-VI від 01.10.2008р.

4. Закон України „Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України, 1992, № 34, ст. 504. Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI від 01.07.2010р.

5. Указ Президента України «Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури» від 05 травня 1993 року. Із змінами, внесеними згідно із Указом Президента N 943/2010 від 11.10.2010р.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. №2 „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції”.

7. Правила адвокатської етики 01 жовтня 1999 року. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року.

8. Варфоломєєва Т. Сучасне і майбутнє української адвокатури // Закон і бізнес. - 1996. - 20 берез. - С. 1.

9. Вейт Ф. Профессия - адвокат: [Франция] // Бизнес и страхование. - 1998. - № 3. - С. 39-41.

10. Дрейзіна Д., Міняфаєва Є. Підтвердження повноважень адвоката у цивільному судочинстві // Юридична України. - 2008. - № 6. - С. 92-95.

11. Галушко Ю. Важливий інститут захисту прав громадян: [Адво-катура] // Право України. - 1996. - № 5. - С. 46-48.

12. Гетманцев О. В. Особливості цивільно-процесуальних відносин з участю представника// Наук. вісн. Черн. ун-ту, 2002. - Вип. 147. Правознавство. Зб. наук. праць. - с. 53-56.

13. Ильинская И. М., Лесницкая Л. Ф. Судебное представительство в гражданском процессе. - М., 1964. - С. 21.

14. Камінський В. Кого захищають адвокати: [Функції і права адвокатури] // Юрид. вісн. України. - 1998. - 5-11 лют. - С. 4.

15. Клейман А. Ф. Гражданський процесс. - М.: Юридическая литература, 1977. - С.96.

16. Ковтун Л. Представництво в цивільному процесі: окремі проблеми // Право України. - 2004. - № 1. - С. 39-43.

17. Крупко П. Суб'єкти добровільного представництва за цивільним правом. // Право України. - 2002. - № 5. - С. 105 - 110.

18. Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва. // Право України. - 2002. - № 10. - С. 108 -111.

19. Логінова С. Адвокатська таємниця через призму судово-правової реформи. // Право України. - 2002. - № 2. - С. 94-97.

20. Павлуш І. Особливості участі адвоката у цивільному процесі. // Право України. - 1999. - № 9. - С.62-65.

21. Сафулько С.Ф.,Зейкан Я.П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі // Вісник Верховного Суду України.- 2009. - № 11. - С.45-48.

22. Сухарев И. О Правилах профессиональной этики адвоката // Юрист. - 1997. - № 10. - С. 12-13.

23. Хотенець П. В. Пpавовий статус адвоката в Укpаїні: Автоpеф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юpид. наук. 12.00.10 /Hац. юpид. акад. Укpаїни ім. Яpослава Мудpого. - Х., 2002. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru