Формування і розвиток адвокатури в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АДВОКАТУРА: ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття та сутність адвокатури

1.2 Загальні принципи організації та діяльності адвокатури

1.3 Місце адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ЗАРОДЖЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ ДО СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 РОКУ

2.1 Зародження адвокатури в Україні

2.2 Роль Литовських статутів в формуванні адвокатури

2.3 Правове положення адвокатури згідно з «Правами, за якими судиться малоросійський народ»

2.4 Українська адвокатура за часів Російської імперії до 1864 року

РОЗДІЛ ІІІ. РОЗВИТОК АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ

3.1 Історія розвитку української адвокатури до 1917 року

3.2 Радянський етап розвитку української адвокатури (1917-1991 р.р.)

РОЗДІЛ ІV. ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1991-2015 р.р.)

3.3 Історія розвитку української адвокатури з 1991 до 2012 року

3.4 Сучасний стан адвокатури в Україні: проблеми та перспективи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Прийняття нової Конституції України поставило на сьогоднішній порядок денний подальше удосконалення методів і стилів роботи кожного інституту правової системи з точки зору підвищення його ефективності. Сьогодні, як ніколи, виникає необхідність дотримання демократичних принципів правосуддя, гарантій, які б забезпечували захист інтересів кожної людини. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.», - свідчить стаття 3 Конституції України, що в повній мірі стосується й адвокатури, яка діє «для забезпечення права на захист від звинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ в судах та інших державних органах». Адвокатура сприяє дотриманню законності, вихованню громадян у дусі точного виконання законів.

Згідно статті 1 Закону України «Про адвокатуру», вона являється добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Вклад адвокатури, як інституту правової системи в демократизації нашого суспільства, безпосередньо пов'язаний з якісним підвищенням ролі права, закріпленням правової основи державного та суспільного життя. Сфера власне правових методів соціального управління в протиставленні командно-адміністративним в теперішніх умовах значно зросла. В зв'язку з цим значно зросло соціальне значення юридичної допомоги громадянам та організаціям, яку надає адвокатура. Разом із цим, необхідно визнати, що сьогоднішній рівень цієї допомоги за своїм об'ємом та якістю не відповідає задачам, що стоять перед адвокатурою. Справа в тому, що адвокатура не володіє цілим рядом необхідних для неї прав і повноважень, щоб об'єм і якість цієї допомоги відповідали сучасним вимогам. Сьогодні існує цілий ряд проблем, які стосуються форм і методів діяльності адвокатури, які потребують свого негайного вирішення. Річ йде не лише про усунення окремих і другорядних недоліків в діяльності адвокатури, а й, головною мірою, про необхідність комплексного підходу до вдосконалення усіх сторін її діяльності. Перед органами юстиції постають нові завдання по створенню найбільш сприятливих правових умов для роботи адвокатури.

Відомо, що в суспільній свідомості все ще існує недооцінка адвокатури, різного роду стереотипи начеб «адвокати захищають явних злочинців і цим заважають успішній боротьбі з злочинністю». Зустрічаються характеристики й іншого роду, проте не менш злісні: «Суди на адвокатів не зважають, тому звертатися до них за допомогою марно». В зв'язку з цим сьогодні щонайпершою, насущною потребою являється те, щоб зробити здійснення права на захист найважливішою гарантією правосуддя і необхідною умовою боротьби з правопорушеннями.

В рішенні вказаних проблем важливу роль повинно відіграти вивчення історичного досвіду діяльності професійної адвокатури. Історично організована на основі Судових статутів 1864 року, вона являється новою установою і по формі, і по змісту. На заміну часто неосвічених і недобросовісних «юридичних знахарів-захисників» прийшли прогресивно налаштовані, високопрофесійні юристи, які твердо дотримуються духа і букви закону.

Адвокатура відіграє чималу роль в житті країни, особливо, якщо врахувати, що в цей період неабиякого розмаху набувають виступи проти громадського устрою.

Дана робота присвячується історії формування і розвитку адвокатури в Україні. В роботі досліджується становлення та розвиток української адвокатури в період Київської Русі, розглядається вплив Литовських Статутів та «Прав, за якими судиться малоросійський народ» на становлення інституту адвокатури, але, безумовно, основна увага буде приділена проведеній судової реформи 1864 року і визначенню позитивної ролі адвокатури, яку вона відіграла в певні моменти в суспільно-політичному житті країни. адвокатура захист право

Актуальність теми дипломної роботи обумовлена теоретичною та практичною важливістю питань, пов'язаних з удосконаленням діяльності органів адвокатури в Україні. В даному аспекті актуальність полягає в об'єктивному дослідженні основних історичних передумов створення та процесу розвитку інституту адвокатури.

Адвокатура України як важливий інститут державного будівництва пройшла декілька непростих історичних етапів становлення, організації, історичного розвитку, удосконалення та реорганізації, які представляють велику наукову значимість.

Метою даної дипломної роботи є розкриття передумов виникнення адвокатури в Україні, зроблена спроба показати її роль і місце серед юридичних інститутів того часу, специфічні форми її діяльності, а також висвітлити умови, в яких розвивався безпосередньо інститут адвокатури, які перепони в цьому становленні були з боку законодавства.

Головним напрямком дослідження - історія становлення та розвитку діяльності інституту адвокатури України в початковий період свого зародження та в умовах розвитку суспільства та держави, аналіз діяльності адвокатури на тому чи іншому етапі її розвитку; теоретичне осмислення її місця та ролі, вивчення уроків історичного досвіду.

Для дослідження головного напрямку передбачається вирішення наступних завдань:

- вивчити та розкрити історичні передумови формування та розвитку адвокатури України;

- розкрити роль та особливості даного інституту в період Російської імперії до і після проведення Судової реформи 1864 року, показати ефективність його роботи, взаємодію із суспільством та т.д.;

- сформулювати загальні висновки та практичні рекомендації по використанню історичного досвіду в сучасному реформуванні органів адвокатури.

В даній дипломній роботі використаний історичний метод дослідження. Так як, саме він являється одним із основоположних методологічних принципів наукового пізнання права та держави. Історичний метод дозволяє розглядати діяльність адвокатури з урахуванням традицій, закономірностей та переважаючих тенденцій суспільно-політичного розвитку, виникаючих протягом досить тривалого історичного періоду.

При написанні роботи були використані труди вітчизняних істориків, правознавців та інших представників історико-правових наук, таких як М.В. Васьковський Є.В., Гусєн І.В., Джаншієв Г.А., Філіппов М.А., Гулієв В. В., Шаламов М.П., Резник Г. М., Кучерена А. Г., Деханов С. А., Ісанов С. Н. та інших.

Структура дипломної роботи визначена основними завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

РОЗДІЛ І. АДВОКАТУРА: ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ, ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття та сутність адвокатури

Адвокатура -- найдавніша і водночас загальнолюдська інституція. Саме слово "адвокатура" походить від латинського кореня "аdvосаге", "аdvocatus" ("закликати", "запрошений") Шемшученко Ю.С Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ю.С. Шемшученко.- К.: "Укр. енцикл." - 2002. - 505 с.

Тривалий час точаться дискусії між юристами щодо визначення сутності адвокатури, її основних завдань. І справа тут зовсім не в ідеології, як це може здатися на перший погляд. Так, один з найвідоміших процесуалістів дореволюційного часу Є.В. Васьковський писав, що адвокат -- це уповноважений суспільства, який зобов'язаний пильнувати суспільний інтерес Васьковский Е. В. Организация адвокатуры. Т.1. Очерк всеобщей истории адвокатуры / Е.В. Васьковский. - С.Пб., 1983. - 476 с.. І навпаки, уже в сталінські часи цю позицію піддав критиці професор М.М. Полянський, який про сутність роботи адвоката висловився коротко і чітко: "Метою захисту і є захист" Полянский Н.Н. Правда и ложь в уголовной защите. - М., 1927. - 350 с. . Аналогічні дискусії тривали і на Заході. Переважна більшість фахівців підтримує позицію, яку влучно й образно висловив Е. Пікар: "Як магнітна стрілка компаса вказує на північ, так і адвокат повинен перш за все захищати" Аракелян М.Р. Сравнительная адвокатура : Курс лекцій // Одесса Юридична література, 2009.- 240с.. Тож адвокат повинен керуватися насамперед інтересами клієнта. Однак при цьому є багато обмежень, які зобов'язують адвоката дотримуватися певної поведінки, М.Ю. Барщевський при цьому виокремлює основні її складові: чесність, компетентність і добросовісність Барщевский М.Ю. Адвокатская этика /М.Ю. Барщевський - Самара: Юридическая литература, 1999. - 51 с. Барщевский М.Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России: Научно-практическое пособие. - Москва.: «Юристъ», 1997. - 354 с. .

Розуміння сутності адвокатури в наш час набуло зовсім нового забарвлення. Зокрема, якщо в радянські часи, не без впливу комуністичної тоталітарної державної ідеології, в суспільстві поширеним було ставлення до адвокатів як до людей, які захищають злочинців і зрадників Батьківщини Глух Ф. К. На страже советских законов. - М., 1972. - 341 с., то тепер таке "розуміння" сутності адвокатури змінилося на інше: адвокат -- це ділок, який за шалені гроші обслуговує багатіїв, кримінальні структури та захищає службовців-злодіїв від справедливої кари Варфоломеева Т. Настоящее и будущее украинской адвокатуры // Закон и бизнес. - 1996. - 3 апр. - С. 2. . У такій ситуації потрібно шукати наукове, юридично обґрунтоване визначення, забезпечуючи практичне застосування його положень.

Вважаємо дуже слушною думку Є.В. Васьковського, який ще у 1893 р. писав про сутність адвокатури: "На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є настільки простими і нескладними, що доступні для розуміння всіх і кожного, позивач має можливість вести справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають усе більш різноманітними та заплутаними, а разом з тим ускладнюються і відповідні юридичні норми. Знання та застосовування їх стає складнішим для більшості громадян; позивач, не маючи спеціальної підготовки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникає потреба в особливій групі осіб, які б спеціально займалися вивченням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Саме ці спеціалісти-право-знавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова -- правозаступництво, правозахист, тобто, іншими словами, -- юридична допомога, що надається тим, хто її потребує, спеціалістами-правознавцями" Варфоломеева Т. Настоящее и будущее украинской адвокатуры // Закон и бизнес. - 1996. - 3 апр. - С. 2..

О.Д. Святоцький пише, що за своєю природою адвокатура є громадською, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію -- захист прав і законних інтересів громадян та організацій Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан / А.Д. Святоцький// Львов, 1992. - 160 с..

Серед юридичних засобів захисту прав людини чільне місце належить адвокатурі. Про це свідчить, зокрема, те, що на VШ Конгресі ООН, що відбувся у серпні 1990 р. в Нью-Йорку, було прийнято спеціальний документ -- "Основні положення про роль адвокатів" (далі -- "Основні положення") Основні положення про роль адвокатів: Прийняті VIII Конгресом ООН від 01.08.1990 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_835. .

Сприяти забезпеченню належного рівня захисту покликані приписи "Основних положень", які стосуються загальних обов'язків адвокатів. У них, зокрема, зазначено, що такими обов'язками є: консультування клієнта про його права й обов'язки; надання допомоги клієнту законним способом і здійснення певних дій для захисту його інтересів; надання клієнту допомоги в судах, трибуналах, адміністративних органах Основні положення про роль адвокатів: Прийняті VIII Конгресом ООН від 01.08.1990 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_835..

Важливі приписи вміщено в "Основних положеннях" щодо забезпечення доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати, а саме: обов'язок державних органів гарантувати реальний і рівний доступ до адвокатури для всіх осіб, які проживають на території держави, зокрема забезпечити фінансування юридичної допомоги незаможним людям. Особлива увага приділяється проблемам забезпечення юридичної допомоги у кримінальному провадженні. Підкреслюється, що держава зобов'язана гарантувати кожній людині право на юридичну допомогу в разі її арешту, затримання або обвинувачення у злочині, зокрема забезпечити доступ до адвоката не пізніше 48 годин з моменту арешту або затримання; фінансувати послуги адвоката, якщо людина не має необхідних коштів для їх оплати; створити умови для зустрічі адвоката з особою, яка затримана, заарештована або перебуває в тюрмі, без перешкод і цензури Основні положення про роль адвокатів: Прийняті VIII Конгресом ООН від 01.08.1990 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_835..

Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури -- це захист прав людини. Це положення має бути визначальним у вирішенні проблеми досконалого функціонування цього надзвичайно важливого правозабезпечувального інституту.

Е. Пікар писав, що адвокатура створена не для насолоди тих, хто до неї належить, а для суспільного служіння, тяжкого, суворого і серйозного. Звернення до нас клієнтів -- не прохання, а вимога, від якої ми можемо лише тоді ухилитися, коли очевидно, що законна підтримка і суперечка з приводу їхніх вимог неможливі Давид Р. Основные правовые системы современности/ Р. Давид. Москва: Прогресс. - 1988. - 325 с..

Реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини -- найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, "якісності" адвокатури. Будь-які системи організації та діяльності адвокатури, що існують нині в різних країнах, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватися саме під кутом зору їх здатності забезпечити права людини.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати так: адвокатура -- це незалежна самостійна громадська організація професійних юристів, яка у встановленому законом порядку виконує важливу суспільну функцію -- захист прав і законних інтересів громадян і організацій, а також надає їм необхідну правову допомогу.

Нерозривно з поняттям адвокатури пов'язане поняття адвокатської діяльності.

Законодавство України дає наступне визначення «адвокатської діяльності». Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509..

В науці також існують і інші визначення. Розглянемо деякі з них.

Адвокатська діяльність - надання адвокатами правової допомоги громадянам і юридичним особам, згідно з Конституцією України, яка здійснюється для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах Деханов С. А. Адвокатура, гражданское общество, государство // Адвокат. - 2004. - № 12. - 10-15 с..

Адвокатська діяльність - діяльність адвокатів із забезпечення права на захист від обвинувачення, здійснення представництва та надання правової допомоги громадянам та юридичним особам при вирішенні справ у судах та інших державних органах Святоцький О.Д. Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката: У 2 ч. /О.Д. Святоцький. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. - 832 с..

Адвокатська діяльність - врегульована законодавством України діяльність особи, яка отримала статус адвоката та має право на надання кваліфікованої юридичної допомоги населенню у вигляді консультацій, складання документів правового характеру, участь у судовому процесі та здійснення іншої юридичної допомоги, не забороненої законодавством України, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів Сердюков К. Адвокатура : связь времен// Народный депутат,1991, № 12. - 29-33 с..

В науці наших «сусідів»-росіян, пропонується наступне визначення: адвокатською діяльністю є публічна діяльність з надання кваліфікованої юридичної допомоги фізичним та юридичним особам з метою захисту їх прав, свобод і законних інтересів, а також забезпечення доступу до правосуддя, здійснювана особами, які отримали статус адвоката в порядку, встановленому чинним законодавством, і об'єднаними в професійне співтовариство, що є незалежним самоврядним інститутом громадянського суспільства Смоленский М.Б. Адвокатская деятельность и адвокатура Российской федерации. Издание 3-е исправленное и дополненное / М.Б. Смоленский - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2004. - 256 с..

Проаналізувавши різноманітні визначення поняття «адвокатська діяльність», можна вивести єдине поняття, яке б у повній мірі розкривало сутність даного поняття. Пропонуємо наступне формулювання: адвокатська діяльність - це професійна діяльність особи, яка отримала статус адвоката та має право на надання кваліфікованої юридичної допомоги, не забороненої законодавством України, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів - фізичних та юридичних осіб, що здійснюється в рамках встановлених законом організаційних форм.

Підводячи підсумки можна зазначити наступне. Розглядаючи сутність адвокатури, необхідно пам'ятати, що інститут прав людини є одним з основних інструментів громадянського суспільства, покликаних гарантувати реалізацію та захист прав і основних свобод людини в процесі регулювання відносин між суспільством та державою.

Розглядаючи адвокатуру у якості соціального інституту правового захисту необхідно відзначити, що на відміну від міжнародних стандартів, відповідно до яких особлива увага приділяється правам окремої особи, в Україні, на превеликий жаль, немає розвинутого громадянського суспільства, здатного захищати власні інтереси та впливати на політику. В таких умовах різко зростає необхідність в отриманні кваліфікованої правової допомоги, підвищується авторитет адвокатури, в особі якої суспільство вбачає силу, здатну реально захистити людину від несправедливості, беззаконня та насильства. Захист законних прав та інтересів всіх, хто звернувся за юридичною допомогою, і є основним покликанням інституту адвокатури та напрямком здійснення адвокатської діяльності у будь-якій державі світу на будь-якому етапі становлення та розвитку держави.

1.2 Загальні принципи організації та діяльності адвокатури

Власне поняття «принципів адвокатської діяльності» не закріплено на законодавчому рівні. В науці це питання також є проблематичним. Тому, аналізуючи терміни «принцип» та «адвокатська діяльність», можна вивести поняття «принципів адвокатської діяльності». Якщо поняття «адвокатська діяльність» було вже розглянуто вище, то поняття «принципи права» в цілому потребує розгляду.

Принципи права - це провідні засади, ідеї права, які в конкретному вигляді характеризують його зміст, визначають спрямованість правового регулювання. Вони зумовлені об'єктивними закономірностями існування і розвитку людини та суспільства Шемшученко Ю.С Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ю.С. Шемшученко.- К.: "Укр. енцикл." - 2002. -505 с..

Принципи права, як визначала їх О.Ф. Скакун, - це об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Отже, проаналізувавши два окремих поняття, дійдемо до висновку, що принципи адвокатської діяльності - це провідні засади, основні ідеї, які визначають спрямованість професійної діяльності осіб, які отримали статус адвокатів та мають право на надання кваліфікованої юридичної допомоги, не забороненої законодавством, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів - фізичних та юридичних осіб, що здійснюється в рамках встановлених законом організаційних форм.

Якщо говорити про принципи здійснення адвокатської діяльності в Україні, то на сьогоднішній день вони знайшли своє відображення у багатьох джерелах права, а саме: 1) Конституції України як в основному джерелі права для нашої держави, що закріплює у ст.8 принцип верховенства права, який є і принципом діяльності адвокатів Конституція України: Основний Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР (із змін.та доп.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141; 2011.- № 10. - Ст.68.; 2) Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який закріплює принципи верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та принцип уникнення конфлікту інтересів Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509. (зазначимо, що, в свою чергу, Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 року, що діяв до 14 серпня 2012 року, зазначав, що адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, демократизму, гуманізму, незалежності та конфіденційності Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 р. № 2887-ХІІ // ВВР України. - 1993. - № 9. - Ст.62. ( втратив чинність)); 3)Основних положеннях про роль адвокатів, які говорять про принципи законності та рівності Основні положення про роль адвокатів: Прийняті VIII Конгресом ООН від 01.08.1990 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_835.; 4) Правилах адвокатської етики від 17.11.2012 року, що говорять нам про етичні принципи для здійснення адвокатами своєї діяльності Правила адвокатської етики: затверджені Установчим З'їздом адвокатів України 17.11.12 р [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. - Режим доступу: http://vkdka.org/pravil-advokatskoji-etiki/. .

Принципи адвокатської діяльності окремих зарубіжних країн закріплюються у спеціальних законах про адвокатуру та адвокатську діяльність, правилах адвокатської етики. Закріплені вони також в наступних джерелах права: 1) Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства від 01.10.1988 року Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі 01.10.1988 [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_343. ; 2) Хартії основоположних принципів діяльності європейських адвокатів від 24.11.2006 року Хартія основоположних принципів діяльності європейських адвокатів від 24.11.2006 р. [Електронний ресурс] // Сайт Спілки адвокатів України. -- Режим доступу: http://cay.org.ua/ua/104/.; 3) Кодексі поведінки європейських адвокатів та ін.

Існують різноманітні класифікації принципів права, зокрема, в залежності від поширення їх дії виділяють:

1) загальні - до них належать: принципи верховенства права, соціальної справедливості, гуманізму, рівності громадян, демократизму, законності, взаємної відповідальності держави перед особою, а особи - перед державою, принцип поєднання переконання та примусу в праві;

2) галузеві - діють передусім у конкретній галузі, їх дія обмежується відповідним предметом правового регулювання цієї галузі;

3) міжгалузеві - їх дія поширюється на декілька галузей права, які мають певне близьке значення;

4) принципи інститутів - це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права.

Принципи міжнародного права - це історично обумовлені основоположні загальновизнані норми, що виражають головний зміст міжнародного права, його характерні риси та володіють вищою, імперативною юридичною силою. Це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені засади міжнародного права Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право:Навч. посібник/ Н.В. Пронюк. - К. : КНТ, 2008. - 327 с. .

Принципи міжнародного права - юридично-узагальнене правило поведінки суб'єктів міжнародного права в певній системі правовідносин. В свою чергу основні принципи міжнародного права - це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб'єктами і є критерієм правомірності міжнародного правотворчого і правозастосовного процесів, дійсності інших міжнародно-правових норм Бескоровайний С.Я., Іванов В.Ф. Проблеми імплементації норм міжнародного гуманітарного права /С.Я. Бескоровайний, В.Ф. Іванов. -2013.- 101 с. .

Основні принципи міжнародного права мають своє юридичне закріплення і, відповідно, кодифіковані. Зокрема, вони закріплені у: Статуті ООН 1945 року Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26.06.1945 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010.- Дата доступу 14.12.2012.; Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 1970 р. Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН від 24.10.1970 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_569.; Статуті Ради Європи Статут Ради Європи: Міжнародний документ від 05.05.1949 р. ,№ 994_001 // Офіційний вісник України. - 2004 р.-№ 26.- Ст.1733.; Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1975 року.

У Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права зафіксовано сім основних міжнародних принципів: 1) незастосування сили чи погрози силою; 2) суверенна рівність держав; 3) рівноправність і самовизначення націй та народів; 4) мирне розв'язання міжнародних спорів; 5) невтручання у внутрішні справи держав; 6) мирного співробітництва; 7) сумлінного виконання договірних зобов'язань за міжнародним правом Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26.06.1945 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010.- Дата доступу 14.12.2012. .

Тепер перейдемо безпосередньо до принципів адвокатської діяльності як провідних засад, основних ідей, які визначають спрямованість професійної діяльності осіб, які отримали статус адвокатів та мають право на надання кваліфікованої юридичної допомоги, не забороненої джерелами права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів клієнтів - фізичних та юридичних осіб, що здійснюється в рамках встановлених джерелами права організаційних форм.

Принципи адвокатської діяльності можна умовно класифікувати на: 1) внутрішньодержані (вітчизняні): юридичні та етичні; 2) міжнародні (принципи адвокатської діяльності, закріплені у міжнародних договорах).

Розглянемо найрозповсюдженіші (притаманні майже кожній державі світу) внутрішньодержавні юридичні принципи адвокатської діяльності.

Принцип верховенства права. Зі Статуту Ради Європи вимога про визнання принципу верховенства права є складовою частиною національної правової системи Статут Ради Європи: Міжнародний документ від 05.05.1949 р. ,№ 994_001 // Офіційний вісник України. - 2004 р.-№ 26.- Ст.1733.. Визнаючи принцип верховенства права, Конституція України створила належні умови ефективного захисту прав і свобод людини, ствердила, що національне законодавство не повинно суперечити природнім правам людини, зокрема, на життя, свободу, безпеку, власність, рівність тощо Конституція України: Основний Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР (із змін.та доп.) // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141; 2011.- № 10. - Ст.68.. Для адвокатів принцип верховенства права набуває особливого значення, оскільки вони мають спрямовувати свою діяльність на захист загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, основним пріоритетом якого є права і свободи людини і громадянина. Визнання і дотримання принципу верховенства права є однією з основних і невід'ємних ознак правової держави, у побудові якої бере активну участь адвокатура, керуючись своїм конституційним призначенням .

У суспільстві, що грунтується на верховенстві права, адвокат виконує особливу роль. Обов'язки адвоката не обмежуються сумлінним виконанням того, що йому доручено виконувати в межах, дозволених законом. Адвокат має слугувати інтересам правосуддя, а також тим, чиї права і свободи йому довірено стверджувати і захищати, і обов'язком адвоката є не лише представляти справу клієнта, а й бути його порадником. Повага до професійної діяльності адвоката є суттєвою умовою для ствердження верховенства права і демократії у суспільстві .

Принцип законності знаходить безпосереднє закріплення в країнах приписового права, пострадянських державах (зокрема, і в Україні) і означає, що в своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись джерел права країни, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямованих на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинним у державі джерелам права. У своєму приватному житті адвокат також зобов'язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти з умисно їх скоєнню іншими особами .

Принцип незалежності: у Загальному кодексі правил для адвокатів держав Європейського Cпівтовариства наголошується на незалежності адвоката, під якою розуміється недопустимість підпорядкування адвоката будь-кому при виконанні своїх професійних доручень, впливу третіх осіб . Незалежність адвокатів при виконанні своїх функцій полягає, перш за все, у незалежності адвокатури від органів виконавчої, судової влади, а також об'єднань громадян (політичних партій, рухів та інших громадських організацій). Цей принцип забезпечується передусім громадським (недержавним) характером формування адвокатури як добровільного самостійного незалежного об'єднання професійних юристів і полягає в тому, що юридична допомога щодо захисту прав і законних інтересів особи здійснюється представниками незалежної юридичної професії. З метою додержання принципу незалежності в своїй діяльності адвокати повинні мати можливість виконувати свої обов'язки без будь-якого втручання, зокрема, з боку державних органів, а також без утиску власних інтересів . Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті (крім країн прецедентного (загального) права, в яких немає чіткої межі між адвокатською і нотаріальною діяльністю), органах внутрішніх справ, національної безпеки, державному управлінні Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 р. № 2887-ХІІ // ВВР України. - 1993. - № 9. - Ст.62. ( втратив чинність). Принцип незалежності є основоположним у діяльності адвокатури, оскільки завдяки йому виконуються професійні повноваження адвокатів, спрямовані на захист прав і свобод людини, забезпечення конституційного права кожного на правову допомогу.

Саме при реалізації завдань адвокатури, що полягають у сприянні людині захистити свої права від порушень, які допускаються, зокрема, й посадовими особами та державою, адвокатура має керуватися принципом незалежності. Без цього неможливо здійснювати професійну адвокатську діяльність, протистояти тим, хто діє поза правовим полем, порушує чинне законодавство, посягає на права і свободи людини і громадянина, на законні інтереси юридичних осіб тощо.

Наприклад, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює певні гарантії принципу незалежності в адвокатській діяльності: зокрема, містить заборону будь-якого втручання в адвокатську діяльність Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509., заборону розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці. У Кримінальному кодексі України передбачено відповідальність за будь-яке втручання в діяльність захисника чи представника особи .В Указі Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» йшла мова про необхідність усунення втручань в адвокатську діяльність. Правила адвокатської етики також розглядають як необхідну умову належного здійснення адвокатської діяльності незалежність адвоката у виконанні своїх професійних прав, обов'язків, що «передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також впливу своїх особистих інтересів». Правилами встановлюється обов'язок адвоката протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність. Про дотримання принципу незалежності йдеться у багатьох статтях Правил, які регулюють взаємовідносини адвоката з клієнтом, учасниками судового процесу, судом, іншими особами, державними органами .

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства передбачає, що для членів суспільства існування вільної, незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед державною владою та іншими інтересами суспільства Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі 01.10.1988 [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_343. . Про забезпечення незалежності при поданні правової допомоги йдеться й у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків.

Підвищена моральна і правова відповідальність адвоката за додержання вимог професійної етики складає сутність принципу конфіденційності. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, додержання якої є необхідною передумовою довірчих відносин між адвокатом та клієнтом, без яких неможливе належне надання юридичної допомоги. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, сутність консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків Логінова С.М. Адвокатська таємниця: теорія і практика. Автореф. дис. канд. юрид. наук./С.М. Логінова . - К.:Старт поліграф, 2002 - 13 с. .

Принцип конфіденційності - один з найважливіших принципів, який має визначальний вплив на здійснення адвокатської професії, на стосунки між клієнтом і адвокатом та адвоката з іншими як фізичними, так і юридичними особами. Специфічність стосунків, що виникають у процесі подання адвокатом правової допомоги, здійснення захисту і представництва, покладають на адвоката певні зобов'язання щодо нерозголошення інформації, яка стає йому відомою у зв'язку з виконанням професійної діяльності. Адже особа, яка звертається за правовою допомогою, має бути впевнена у нерозголошенні даних про неї, її близьких родичів, у неї мають бути гарантії збереження таємниці тих розмов, що велися з адвокатом, суті правових консультацій тощо. Втаємничення такої інформації відповідає духу Конституції України, в якій закладено право особи відмовитися від дачі показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів . Довіряючи адвокату такі відомості, громадянин має бути впевненим, що вони не будуть ним розголошені або доведені до відома певних органів чи посадових осіб. Гарантії збереження адвокатом таємниці такої інформації закріплені в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509.. Існує також заборона огляду, розголошення, вилучення у адвоката без його згоди документів, пов'язаних з виконанням доручення, прослуховування розмов адвоката без спеціального на те дозволу.

У Правилах адвокатської етики цьому принципу також приділяється увага: дотримання конфіденційності є необхідною передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Зазначається, що дія принципу конфіденційності інформації не обмежена в часі і може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотримані (спадкоємцями чи правонаступниками) Правила адвокатської етики: затверджені Установчим З'їздом адвокатів України 17.11.12 р [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. - Режим доступу: http://vkdka.org/pravil-advokatskoji-etiki/..

Принцип усунення конфлікту інтересів давно відомий джерелам права зарубіжних країн і відносно новий для України, як наслідок імплементації міжнародних принципів адвокатської діяльності у національне законодавство. Під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов'язками перед клієнтом, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи не вчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності. Адвокат без письмового погодження з клієнтами, щодо яких виник конфлікт інтересів, не може представляти, захищати клієнта або надавати йому правову допомогу, якщо до цього він надавав правову допомогу, здійснював захист або представництво іншого клієнта, від якого він отримав конфіденційну інформацію, дотичну до інтересів нового клієнта. В разі виникнення конфлікту інтересів в процесі реалізації адвокатом договору, такий договір має бути розірваним з дотриманням умов, визначених Правилами адвокатської етики.

Хартія основоположних принципів діяльності європейських адвокатів, визначає наступне: “Для належного здійснення своєї професійної діяльності адвокат має уникати конфліктів інтересів. Тому адвокат не може представляти двох клієнтів у тій самій справі, якщо є конфлікт або ризик конфлікту між інтересами цих клієнтів. Так само адвокат має утриматись від представлення нового клієнта, якщо адвокат володіє конфіденційною інформацією, отриманою від свого нинішнього або колишнього клієнта. Адвокат також не повинен брати клієнта, якщо існує конфлікт інтересів між клієнтом та адвокатом. Якщо конфлікт інтересів виникає під час представлення клієнта, адвокат має припинити його представлення” Хартія основоположних принципів діяльності європейських адвокатів від 24.11.2006 р. [Електронний ресурс] // Сайт Спілки адвокатів України. -- Режим доступу: http://cay.org.ua/ua/104/. [85]. Можна побачити, що цей принцип тісно пов'язаний із принципами конфіденційності та незалежності.

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Европейського Співтовариства визначає цей принцип наступним чином: “Адвокат може відмовитися від надання консультацій двом або кільком клієнтам, які беруть участь у розгляді однієї і тієї самої справи, або не виступати від їх імені за наявності суперечності інтересів клієнтів або обгрунтованої загрози виникнення такої суперечності. Адвокат зобов'язаний припинити обслуговування обох клієнтів у випадку вступу їх інтересів у взаємну суперечність, а також при виникненні загрози порушення конфіденційності або загрози незалежності самого адвоката.Адвокат також зобов'язаний утриматися від обслуговування нового клієнта, якщо це здатне викликати виникнення загрози порушення конфіденційності відомостей, що довірені йому попереднім клієнтом, або якщо інформація, що є у розпорядженні адвоката, про стан справ попереднього клієнта здатна стати джерелом переваг для нового клієнта” Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства: Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі 01.10.1988 [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_343. .

Розглянувши детально принципи адвокатської діяльності, які прямо вказані у національних та міжнародних джерелах права, хочеться звернути увагу на таку групу принципів, як етичні. Зміст цих принципів формується під впливом почуття громадянського обов'язку, цінностей професійної діяльності, совісті, уявлень про добро і зло, справедливість, гуманізм, відповідальність, рівня розвитку внутрішньої культури. Як зазначено в Правилах адвокатської етики, надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки; водночас специфіка, комплексний характер обов'язків, що лежать на адвокатурі, обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотриманням принципів законності і верховенства права.

Деякі з етичних принципів нерідко просто конкретизують положення юридичних принципів. Так, наприклад, Правила адвокатської етики конкретизують зміст принципу незалежності, а однією з найбільш деталізованих за змістом є стаття 9, що тлумачить зміст принципу конфіденційності Семенюк У.Я. Професійні дилеми, принципи та цінності в адвокатській діяльності / У.Я. Семенюк // Часопис Київського університету права. 2012,- №2.- С. 66-68. .

До основних принципів адвокатської етики, що, як правило, закріплюються в національних правилах адвокатської етики, належать:незалежність та свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності; дотримання законності; домінантність інтересів клієнтів; неприпустимість конфлікту інтересів;конфіденційність;компетентність та добросовісність;повага до адвокатської професії;вимоги до рекламування адвокатської діяльності.

1.3 Місце адвокатури в юридичному механізмі захисту прав людини

Основні права людини закріплені в різноманітних міжнародно-правових актах. Створені та функціонують спеціальні міжнародні органи з контролю за їх захистом та дотриманням. Але реальна можливість здійснення основних прав людини конкретною людиною забезпечується, передусім, юридичними механізмами відповідної держави. Іншими словами, основними гарантами прав людини має бути національне законодавство держави, на території якої проживає людина. Саме держава зобов'язана забезпечити кожну людину, права якої порушені, ефективними засобами захисту.

Цій міжнародній правовій нормі відповідає п. 4 ст. 55 Конституції України, згідно якого кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав та свобод у відповідні міжнародні судові інституції або до відповідних органів міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Юридичний механізм забезпечення прав людини являє собою систему ефективних юридичних способів реалізації, охорони та захисту прав людини. Він складається з:національного законодавства;юридичних способів (процедур) реалізації прав людини;юридичних способів охорони прав людини;юридичних способів захисту прав людини. Існують такі види юридичних способів правозахисту: 1) в залежності від його суб'єктів: судові, парламентські; адміністративні; контрольно-наглядові; адвокатські; 2) в залежності від змісту цими способами є:припинення порушень прав людини;усунення перешкод, що перешкоджають їх здійсненню; 3) за галузевою належністю юридичними способами захисту є:цивільно-правові; адміністративно-правові;цивільно-процесуальні;кримінально-процесуальні тощо.

Слід підкреслити, що вказані способи правового захисту використовуються, як правило, в процедурно-процесуальній формі. Тільки досліджуючи адвокатуру як один з елементів єдиної державної системи правової охорони та правового захисту людини, тобто розглядаючи дану проблему з позицій системного підходу, можна дійти до висновку про роль саме адвокатури в забезпеченні прав людини. Свідченням цього є “Основні положення про роль адвокатів” Основні положення про роль адвокатів: Прийняті VIII Конгресом ООН від 01.08.1990 р. [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_835., приписи яких мають сприяти забезпеченню належного рівня захисту людини.

Важливі норми містяться в “Основних положеннях” щодо доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати, а саме: обов'язок державних органів гарантувати реальний та рівний доступ до адвокатури для всіх осіб, що проживають на території держави, забезпечити фінансування юридичної допомоги незабезпеченим людям.

Адвокатура, як вже зазначалося у підрозділі 1.1. цієї дипломної роботи, є недержавним самоврядним інститутом, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому джерелами права певної держави.

Захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

При цьому в процесі здійснення адвокатської діяльності в правовій демократичній державі адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Держава лише створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Адвокатуру певної держави складають всі адвокати цієї держави, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в розвинутих демократичних країнах, як правило, створюється та функціонує адвокатське самоврядування.

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ЗАРОДЖЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ ДО СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 РОКУ

2.1Зародження адвокатури в Україні

Історія слов'янського права в цілому та українського зокрема, представляє нам цікавий факт: ні у одного із слов'янських народів не встигла розвинутися адвокатура в чистому вигляді. Тоді як в інших європейських державах правозаступництво і судове представництво виникли одночасно і продовжували існувати незалежно один від одного, у слов'ян ми знаходимо в якнайдавніші часи тільки другий з цих інститутів. Так, по Вінодольським законам (1288 р.), позовники могли присилати на суд замість себе повірених, що носили назву "одветников" або "одговорников". Рівним чином, Поліцький статут (XIV в.) дозволяє сторонам удаватися до допомоги "прокуратуров". У Польщі судові представники існували під ім'ям "прокураторів, адвокатів, пролокуторов", в Чехії "поручителів" або "річковиків", в Сербії "приставів" і "парцев" Святоцький О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура : iсторiя i сучаснiсть. - Киiв.: «Iн Юре», 1997. - 15 с..

Що ж до правозаступництва, то воно довго не було відоме слов'янам і виникло не у вигляді самостійної установи, а у зв'язку з судовим представництвом і під його прикриттям: судове представництво мало-помалу перетворилося в професійне заняття особливого класу осіб, які, будучи кращими за інших знайомі з правом, почали виконувати в той же час роль правозаступників.

Таке явище відбулося і в Росії. Найдавніші пам'ятники права, як договори з греками і Руська Правда, абсолютно мовчать про судове представництво. Звідси можна з повним правом зробити висновок, що в цю епоху, як завжди буває на первинному ступені юридичного розвитку, в процесі панував принцип особистої явки без всяких помічників.

Отже, становлення і розвиток інституту адвокатури в Україні проходили під впливом загальних світових тенденцій розвитку кримінально-процесуального права. У Київській Русі (ІХ-ХІІІ ст.) роль захисників в судах виконували рідні і приятелі сторін, «послухи» (свідки порядного життя обвинуваченого) та «видоки» (свідки вчиненого стороною проступку або спірного факту). У цей період, коли Українське судочинство характеризувалося суцільним пануванням звичаєвого права та повною його перевагою над писаним законом, робота захисника в судах мала характер громадського, товариського, а не професійного значення. Роль захисника полягала виключно в моральній підтримці своєї сторони.