Формування і розвиток адвокатури в Україні

Держава вважала за необхідне масове залучення трудящих до роботи в суді. І оскільки громадяни, що беруть участь в судах як захисники, ніякої іншої юридичної допомоги не надавали, то адвокатури в точному сенсі слова тоді не було.На практиці обвинувачені рідко зверталися за допомогою захисників з колегій правозаступників, удаючись до допомоги колишніх адвокатів, бо колегії правозаступників по суті були колегіями обвинувачів Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура : задачи и формы деятельности. - Киев.: «Вища школа», 1983. - 310 с..

На підставі Декрету про суд № 2 Ради депутатів трудящих видали «Положення про колегію правозаступників». Плата за здійснення захисту визначалася вільною угодою з клієнтом. До складу правозаступників увійшли багато дореволюційних адвокатів, частина з яких була настроєна контрреволюційно. Декретом передбачалося, що члени колегій правозаступників обиралися і відкликалися радами, при яких знаходилися колегії. Кожен обвинувачений мав право сам запросити собі захисника або просити про призначення йому правозаступника. Зберігався порядок, згідно якому в судових дебатах могли виступати по одному обвинувачеві і захисникові з числа присутніх в залі судового засідання. Організація колегій правозаступників на місцях йшла дуже важко, оскільки представники знищеної адвокатури всіляко саботували створення нових колегій. Подекуди колишні присяжні повірені намагалися створити, на противагу новим колегіям, свої адвокатські об'єднання, але нова влада на місцях жорстоко розправлялася з ними .

Адвокатура виявилася дозволеною, а «адвокати - народні представники» не були готові здійснювати в суді функції захисту і представництва. Рівень правової культури в судах різко впав, а захисники і представники потрапили в залежність від місцевої влади.

Ця залежність стала ще більшою після ухвалення Декрету Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету від 30 листопада 1918 р., який затвердив Положення «Про народний суд РРФСР». Цим положенням беззастережно визнавалося збереження колегій правозаступників, які почали іменуватися «колегіями захисників», обвинувачів і представників сторін в цивільному процесі. Члени колегії захисників фактично визнавалися посадовими особами і отримували платню у розмірі окладу, що встановлюється для народних суддів по кошторису Народного Комісаріату Юстиції Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура : задачи и формы деятельности. - Киев.: «Вища школа», 1983. - 310 с.. Положення чітко встановлювало, хто, окрім членів колегії захисників, може бути захисником і представником сторін в суді: близькі, рідні позивача (батьки, діти, подружжя, брати і сестри); юрисконсульти радянських установ за уповноваженням їх керівних органів.Обов'язковою участь захисника в кримінальному процесі була тоді, коли справу по його обвинуваченню розглядав народний суд за участю шести народних засідателів, тобто у справах про вбивство, розбій, згвалтування, спекуляцію, і в тому випадку, якщо у справі виступав обвинувач Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (очерк теории) /С.Н. Братусь - М.: Юрид. лит., 1976. -102 с. .

Колегії захисників, обвинувачів і представників сторін в цивільному|громадянському| процесі створювалися, як зазначалося|вказувало| в Положенні|становищі|, «для сприяння суду в справі|речі| якнайповнішого виявлення всіх обставин, що стосуються обвинуваченого або інтересів сторін|ст|, що беруть участь у цивільному|громадянському| процесі». Так само, як і колегії правозаступників, вони створювалися|засновували| при Радах|порадах| робочих і селянських депутатів. Цей законодавчий акт вже містив|утримував| окремі положення|становища|, що стосуються нової організації судового захисту, звинувачення|обвинувачення| і представництва, що відповідала тому часу. Члени колегії обиралися Радами|порадами| робочих солдатських і селянських депутатів і були посадовими особами, що отримували|одержували| плату|вміст| у розмірі окладу, що встановлюється для народних суддів. При цьому плата за участь в процесах членів колегії визначалася і стягувалася з обвинувачених і сторін судом і зараховувалася в прибуток|доход| Республіки по кошторису Народного комісаріату юстиції. При цьому для виключення особистих контактів між адвокатом і клієнтом закон забороняв громадянам звертатися за юридичною допомогою безпосередньо до адвоката. Більш того, адвокат допускався до справи, якщо керівництво колегії визнавало позов правомірним, а захист за позовом необхідним. Наслідком створення такої адвокатури стало стрімке скорочення чисельності адвокатівВарфоломеєва Т.В., Святоцькокий О.Д. Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького. // К., 1992. - 145 с.. Таким чином, адвокатура була фактично інструментом нової держави, і ні про яку самостійність і мови|промову| бути не могло. Але|та| навіть в такому спрощеному вигляді|виді| вона не влаштовувала|владнувала| нову владу, оскільки не підходила|пасувала| для тоталітарної держави.

У лютому 1919 р. у всіх містах України були створені юридичні консультації, послуги яких були платними, але при цьому надавалися безоплатно бідним громадянам. У 1920 р. в Україні налічувалося близько 160 юридичних консультацій, в яких працювало 365 чоловік і ця цифра нестримно збільшувалася Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура : задачи и формы деятельности. - Киев.: «Вища школа», 1983. - 310 с. . 11 травня 1920 р. Раднарком видав Ухвалу|постанову| «Про реєстрацію осіб|облич| з|із| вищою юридичною освітою|утворенням|». Ці особи|обличчя| в 3-денний| термін з моменту|із моменту| публікації ухвали|постанови| повинні були реєструватися у відділах з обліку|урахуванню| і розподілу робочої сили місцевих рад|порад|, і їх повинні були в порядку відбуття трудової повинності направляти|спрямовувати| до установ, що потребують юристів. У разі|в разі| відмови від реєстрації ці особи|обличчя| оголошувалися дезертирами і підлягали суду. Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура : задачи и формы деятельности. - Киев.: «Вища школа», 1983. - 310 с.

Колегії правозаступників остаточно були скасовані Положенням «Про народний суд РРФСР» 1920 р. Згідно цьому ж Положенню були виділені з діяльності колегій правозаступників функції звинувачення.Проте не можна сказати, що стосунки між новою владою і адвокатурою складалися лише у приказному порядку: вони складалися по-різному. Фактом залишається тільки те, що в період Громадянської війни чисельність адвокатів різко зменшилася: з 13000 чоловік в 1917 р. до 650 чоловік до 1921 р. Присяжним повіреним, що залишилися в Україні і вижили після репресій, довелося змінити професію Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі/І.Ю. Гловацький . - К.:Вільна Україна, 2003.- 568 с. .

Період нової економічної політики в радянській історії характеризувався пожвавленням підприємницької активності, що призвело до відновлення діяльності приватної адвокатури, яку влада терпіла до кінця 20-х років. Характеризуючи перше «Положення про адвокатуру» радянського періоду від 26 травня 1922 р., хотілося б відзначити, що воно відрізнялося винятковою стислістю (сім статей на одній сторінці) і було прийняте в порядку змін відповідних статей Положення про Народний суд від 21 жовтня 1920 р.

Положення про адвокатуру, затверджене 26 травня 1922 р. та Положення про колегії захисників від 5 липня 1922 р., визначало адвокатуру як самоврядну організацію, покликану надавати юридичну допомогу населенню. Створені колегії захисників контролювалися судами і Народним комісаріатом юстиції. Місцева влада в особі відділів юстиції виконкомів і райкомів партії в різних регіонах зберігала за собою право вето на рішення колегій адвокатів з питань прийому і виключення, виступала ініціатором застосування дисциплінарних заходів до адвокатів за аморальну поведінку і незначну провину, контролювала норми сплати гонорару. Спеціальні норми професійної етики адвокатів не були розроблені і таке положення зберігалося до 70-х років. Окрім членів колегії захисників право здійснювати захист на суді належало близьким родичам обвинуваченого і потерпілого, представникам підприємств, установ і Всерадянської центральної ради професійних рад. Тариф для отримання плати за юридичну допомогу, що надається робочим і службовцем, встановлював Народний комісаріат юстиції, він же визначав відсоток відрахувань гонорару до Фонду Колегії захисників. Безкоштовна допомога надавалася особам, визнаним незабезпеченими «особливою ухвалою Народного Суду» Глух Ф. К. На страже советских законов. - М., 1972. - 341 с. .

Відповідно до даного положення|становища| колегії захисників створювалися в кожній губернії при губернських судах. Колегія захисників була|з'являлася| громадською організацією. У її склад не включалися особи|обличчя|, що працювали в державних установах і на підприємствах, за винятком тих, що обіймали виборні посади, а також професорів і викладачів вищих учбових закладів. Положення|становище| не встановлювало освітнього цензу для вступу в колегії адвокатів. Керівництво колегією повинне було здійснюватися президією, обраною загальними|спільними| зборами|зібраннями|. Президія мала широке коло|коло| повноважень з прийому і виключення|винятку| членів колегії, розгляду дисциплінарних справ|речей|, організації юридичних консультацій. Нагляд за діяльністю колегії здійснювався судами, прокуратурою і виконкомами місцевих рад|порад|. Члени колегій спочатку обиралися виконкомами, а потім затверджувалися президією. Стенограми засідань колегій передавались| до губернського суду, а копія -- в прокуратуру Гаврилов С. Н. Актуальные вопросы организации адвокатуры и участия защитника в уголовном процессе в России. История и современность. М.: 1998. - 214 с. .

7 червня 1923 р. ухвалою|постановою| ВЦВК Положення|становище| про колегію захисників було внесене окремим розділом в початок Положення|становища| про судовий устрій.20 червня 1928 р. рішенням НКЮ РСФСР губернським і окружним судам було дано право встановлювати максимальне число членів колегій захисників.З 1927 р. рішенням центральних партійних органів адвокатам-членам ВКП(б) заборонялася приватна практика .

У 1930-х роках боротьба з політичною опозицією призвела до відвертої ізоляції адвокатури. У 1934 році Президія Центрального виконавчого комітету СРСР прийняла ухвалу, якою у всіх справах про «політичні» злочини скоротила термін слідства до 10 діб, виключила з судового процесу і прокурора і адвоката. Оскарження вироку також виключалося. У 1937 році цей порядок був поширений на всі справи про шкідництво і диверсії. За пропозицією Л. М. Кагановича і В. М. Молотова вводився позасудовий порядок розгляду справ з ухваленням вищої міри покарання, а також розстріл за списками без розслідування і суда. Такий порядок існував до 1953 року Хаски Ю. Российская адвокатура и советское государство. - М., 1993. - 410 с. .

Нове положення СНК СРСР «Про адвокатуру» було прийнято лише 16 серпня 1939 р. на підставі Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. Але ухваленню вище вказаного закону передували деякі події. У 1935 р. адвокатура постраждала від «зачищення», що проходило в державі. У Комісаріаті юстиції СРСР було створено відділ правового захисту, який займався керівництвом колегій правозахисників. Проводилася кампанія по залученню до адвокатської діяльності трудящих, але її проведення ускладнювалося тим, що багато адвокатів були буржуазними фахівцями. Положення «Про адвокатуру» 1939 р. представляло відносно детально розроблений юридичний акт, який включав чотири розділи: загальні положення, прийом і виключення членів Колегії адвокатів, про структуру Колегії адвокатів і дисциплінарної відповідальності адвокатів. Як і в колишньому Положенні, основні питання життя колегій вирішувалися Народним комісаріатом юстиції. Так, Народним Комісарам Юстиції СРСР і Народним Комісарам юстиції союзної республіки належало право відводу прийнятих в колегію адвокатів. Народний комісар юстиції СРСР видавав для адвокатури інструкцію про оплату юридичної допомоги, а також встановлював форми статистичної і фінансової звітності для юридичних консультацій Стецовский Ю.И. Советская адвокатура : Учебное пособие для вузов. - Москва.: «Высшая школа», 1989. - 218 с. .

Цей нормативний акт вперше ввів термін «адвокатура» в систему радянського права, хоча пропозиція про перейменування колегій захисників в колегії адвокатів поступила в СНК від Харківської колегії захисників ще в 1926 р. Всіх адвокатів, а їх було приблизно 8000 чоловік при населенні в 191млн. людей, переводили в юридичні консультації, які повинні були підпорядковуватися президії Колегії адвокатів. Завідуючі були прямо підпорядковані президіям, а не загальним зборам. Приватна практика заборонялася, як і самостійне визначення адвокатом гонорару за свої послуги. Юрисконсульти більше не могли бути членами колегій адвокатів Барщевский М.Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России: Научно-практическое пособие. - Москва.: «Юристъ», 1997. - 354 с. .

Відповідно до цього Положення колегії адвокатів створювалися в межах краю, області, автономної і союзної республіки. Лише у тих республіках, де не було краєвого (обласного) ділення, вони організовувалися в межах союзної республіки . Членами колегії адвокатів могли бути особи: 1) що мають вищу юридичну освіту; 2) що закінчили юридичні школи за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції не менше одного року; 3) що не мають юридичної освіти, але що пропрацювали не менше трьох років в тих же посадах. Особи, що закінчили юридичні школи, але ще не мають стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції, приймалися в колегії адвокатів як стажисти .

Органами управління колегії були: загальні збори адвокатів; президія обласної, краєвої і республіканської колегії адвокатів; ревізійна комісія. Всю роботу адвокати вели в юридичних консультаціях.

Pішення президії колегії адвокатів про відмову в прийомі в її члени або про виключення|виняток| з|із| колегії адвокатів могло бути оскаржено народному комісарові юстиції відповідної радянської або автономної республіки. Pішення народного комісара юстиції автономної республіки могло бути оскаржене народному комісарові юстиції відповідної союзної республіки, а рішення народного комісара юстиції союзної республіки -- Народному комісарові юстиції СРСР, рішення якого було|з'являлося| остаточним.Народному комісарові юстиції СРСР і народному комісарові юстиції радянської республіки належало право відведення|відводу| прийнятих в колегію адвокатів Стецовский Ю.И. Советская адвокатура : Учебное пособие для вузов. - Москва.: «Высшая школа», 1989. - 218 с. .

Загальне керівництво колегіями адвокатів покладалося на союзно-республіканський Наркомат юстиції СРСР і його місцеві органи, які були наділені широкими повноваженнями, що дозволяли їм безперешкодно втручатися в справи колегій і керувати ними.

Складним залишалося питання освіти адвокатів, оскільки юридичні інститути були створені тільки в 1935 р. і адвокати продовжували здобувати освіту окремо від інших працівників юстиції. Дещо змінилася ця ситуація в післявоєнний період. У 1950 р. всі адвокати повинні були, як мінімум закінчити курс, прирівняний ступеню бакалавра права, далі вони об'єднувалися з іншими майбутніми юристами в юридичних школах. У 50-х роках була здійснена реформа юридичної освіти, що не могло не вплинути на якість послуг, що надавалися адвокатами. Була видана нова 5-річна програма, підручники, кількість студентів-юристів збільшилася до 45 000 чоловік, хоча більше 60 % з них вчилися заочно Стецовский Ю.И. Советская адвокатура : Учебное пособие для вузов. - Москва.: «Высшая школа», 1989. - 218 с..

«Відлига», що наступила після смерті Сталіна, вплинула і на розвиток адвокатури. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судовий устрій СРСР, союзних і автономних республік, які закріпили, що колегії адвокатів діють в цілях здійснення захисту у суді, а також надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям. Колегії адвокатів є добровільними об'єднаннями осіб, що займаються адвокатською діяльністю, і діють на підставі Положення, затвердженого Верховною Радою союзної республіки. Адвокатові тепер дозволялося брати участь на різних стадіях кримінального розгляду справ деяких категорій громадян (інвалідів, неповнолітніх, людей, що не володіли мовою, яка використовувалася у суді). У 1961 р. був введений відкритий процес при повному складі суду і праві захисту на достатній час для підготовки до процесу. Адвокатів допустили до підготовки кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів. З іншого боку, М. С. Хрущов ще в 1956 р. ліквідував центральний апарат Міністерства юстиції, і протягом декількох подальших років воно було повністю розпущено (аж до 1970 р.), а його функції були передані судам і органам по боротьбі із злочинністю. Проте, в 50-і роки роль адвоката в процесі вже не бралася під сумнів, вони брали участь навіть в касаційному суді Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України/ О.Д. Святоцький, М.М. Михееєнко - К.: Ін Юре, 2007. -169 с. .

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р. закріпили конституційні основи діяльності адвокатури і визнали її конституційним органом. Конституція СРСР 1977 р. містила статтю 161, в якій йшла мова про адвокатуру. У 1979 р. був прийнятий Закон «Про адвокатуру в СРСР». Цим Законом регулювалися питання організації і діяльності адвокатури в загальносоюзному масштабі. В межах кожної союзної республіки діяло своє положення про адвокатуру Варфоломеева Т.В., Русанов Б.В. Советская адвокатура : задачи и формы деятельности. - Киев.: «Вища школа», 1983. - 310 с..

1 жовтня 1980 р. Верховною Радою УРСР було прийнято нове Положення «Про адвокатуру УРСР», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів і розширило види юридичної допомоги, яка надавалася адвокатами населенню. Це положення підкреслювало добровільність об'єднання адвокатури, але не змінювало структуру органів колегії адвокатів. У документі також змінювався порядок оплати адвокатських послуг, визначалися особливості порядку залучення адвоката до кримінальної відповідальності, затверджувалися основні положення професійної етики. Адвокати були зобов'язані виступати з лекціями про соціалістичну законність, оскільки в їх обов'язки входило розповсюдження правових знань .

Роль адвокатури на цьому етапі розвитку радянської держави залишалася достатньо нікчемною. Так, один адвокат в СРСР в середньому приходився на 13 000 чоловік населення, що, безумовно, дуже мало і недостатньо для нормального здійснення адвокатської практики. Адвокати виступали в суді у 70 % кримінальних справ, але були присутні лише на третині попередніх розслідувань. Статистичні дані Міністерства юстиції показують, що в 1970-1980 рр. більше 70 % клопотань і заяв адвокатів було відхилено слідчими Грудцына Л.Ю. Российской адвокатуре 140 лет: историческая ретроспектива // Адвокат. - 2004. - № 10, 11. - C.12-18. . На жаль, СРСР, що проголошував в своїх законах високі принципи демократії і соціальної справедливості, на ділі не давав розвиватися адвокатурі, яка існувала в цій державі лише для усунення свавілля правосуддя, що їй теж рідко вдавалося. Проте, як і за кордоном, і в дореволюційній Україні, адвокатура радянського періоду об'єднувала людей прогресивних, мислячих і чесних.

РОЗДІЛ ІV. ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1991-2015 р.р.)

4.1 Історія розвитку української адвокатури з 1991 до 2012 року.

Закон незалежної України “Про адвокатуру” від 19.12.1992 р. проголосив aдвокатурy України добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 р. № 2887-ХІІ // ВВР України. - 1993. - № 9. - Ст.62. ( втратив чинність) .

Адвокатом тепер могла стати будь-яка особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Втім, aдвокатy заборонялося одночасно працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість Аракелян М.Р. Уніфікація адвокатури у правозахисній діяльності сучасної української держави / М.Р. Аракелян // Одеська Національна Юридична Академія.- О., 2011.- Вип. 60.- С.21-27..

Принципами діяльності незалежної адвокатури було проголошено принципи верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокатам було надано право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону України “Про адвокатуру” та статутів адвокатських об'єднань. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань проводиться у порядку, визначеному законом. Втім, відповідного Закону прийнято так і не було, натомість діяло Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302 Про затвердження Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань: постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302. // Офіційний веб-портал Верховної ради УкраїниРежим доступа: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/155/93 .- Дата доступа 20.05.2013. (Втратив чинність на підставі постанови КМ № 1144 від 05.12.2012.).

Адвокатські об'єднання набувають статусу юридичної особи з моменту їх державної реєстрації відповідно до закону. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців шляхом внесення відповідного запису в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Що стосується видів діяльності, що мав право здійснювати адвокат: адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінального процесуального законодавства у процесі досудового розслідування. Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством Адвокатуpа в Укpаїні: Пpавові основи. Оpганізаційні засади. Адвокат у судочинстві. Оплата пpаці. Оподаткування. Міжнаpодні засади. - К., 2000. - 208 с..

При здійсненні професійної діяльності адвокатy надавалося наступне широке коло прав:представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських справах, справах про адміністративні правопорушення, а також у кримінальному провадженні, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;виконувати інші дії, передбачені законодавством Варфоломєєва Т. Адвокатура має бути сильною, аби надійно захищати права людини: [Розмова з віце-президентом Спілки адвокатів України] // Уряд. кур'єр. - 1996. - 21 листоп. - С. 9. Варфоломєєва Т. Сучасне і майбутнє української адвокатури // Закон і бізнес. - 1996. - 20 берез. - С. 1. .

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем слідчого, прокурора, будь-кого зі складу суду, потерпілого, а також в інших випадках, передбачених статтею 78 Кримінального процесуального кодексу України Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17. .

Права та обов'язки в процедурі виконавчого провадження, участі в цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських, конституційних справах, справах про адміністративні правопорушення додатково були прописані окремими статтями відповідних законів та кодексів.

Деталізацію права та обов'язки адвоката знайшли також і в прийнятих у 1999 році Правилах адвокатської етики .

Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту. Умови роботи визначаються контрактом між адвокатом (адвокатським об'єднанням) і помічником адвоката з додержанням законодавства про працю. Помічник адвоката може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень останнього.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 р. № 2887-ХІІ // ВВР України. - 1993. - № 9. - Ст.62. ( втратив чинність).

Гарантії адвокатської діяльності протягом того періоду виглядали наступним чином. Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється втручання у приватне спілкування адвокатів з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Адвокат повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя в межах його повноважень. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом.

Адвокат та його помічник користуються правом на відпустку, на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачуються адвокатом та його помічником відповідно до закону. Адвокат та його помічник мають право на надання їм усіх видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону .

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У разі участі адвоката у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави відповідно до Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави, затвердженого Кабінетом Міністрів України за № 821 від 14.05.1999 р. . Порядок призначення адвоката для подання юридичної допомоги громадянам визначається кримінальним процесуальним законодавством. Якщо договір розривається достроково, оплата праці адвоката провадиться за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення на вимогу громадянина або юридичної особи, які уклали договір з адвокатом чи з адвокатським об'єднанням, внесена плата повертається їм повністю або частково, а при виникненні спору - за рішенням суду .

Порядок оплати праці помічника адвоката визначається угодою між ним та адвокатом чи адвокатським об'єднанням. Заробітна плата помічника адвоката не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру заробітної плати.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної. Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатурита організаційне забезпечення їх діяльності покладається на Раду Міністрів Республіки Крим, обласні та Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів. Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати .

Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік. Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про неї, затвердженим Указом Президентa України від 05.05.1993 № 155/93.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона має право скасовувати або змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України. Порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури регулюється Положенням про неї, яке затверджується Президентом України . При видачі кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа, якій вручено це свідоцтво, приймає Присягу адвоката України.

За порушення вимог цього Закону, інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:попередження;зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката - члена адвокатського об'єднання регулюється також статутом відповідного об'єднання.

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках: засудження адвоката за вчинення злочину - після набрання вироком законної сили;обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним; грубого порушення вимог цього Закону та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. № 422/96- ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272..

Міністерство юстиції України забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги; узагальнює адміністративні дані про адвокатську діяльність; сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.

Місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

Адвокати та адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки та асоціації. Спілки та асоціації адвокатів представляють інтереси адвокатів у державних органах і об'єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Такий стан організації здійснення адвокатської діяльності зберігся до 2012 року, в якому як результат численних дискусій було прийнято новий Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, що й діє дотепер. Детальніше про основні його положення піде мова у підрозділі 3.4. цієї роботи.

4.2 Сучасний стан адвокатури в Україні: проблеми та перспективи

2012 рік для історії української адвокатури ознаменувався не тільки прийняттям 05.07.2012 р. Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509. , що було обумовлено низкою фактів, серед яких не останню роль відігравали також і відповідні міжнародні зобов'язані, взяті Україною, зокрема, і перед Радою Європи Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.portal.rada.gov.ua, і перед Європейським Союзом Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 р. (із змінами та доповненнями) № 1629-IV // ВВР України. - 2004.- № 29.- Ст.367. . Саме цього року почалася організація діяльності докорінно нової, прогресивної системи надання в країні безоплатної правової допомоги, передбаченої Законом України “Про безоплатну правову допомогу” Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 р. № 3460-VI // ВВР України. - 2011.-- № 51.- Ст.577.. Саме з цього року серед джерел права, що суттєво впливають на існування в державі адвокатури, з'явилися нові Правила адвокатської етики Правила адвокатської етики: затверджені Установчим З'їздом адвокатів України 17.11.12 р [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. - Режим доступу: http://vkdka.org/pravil-advokatskoji-etiki/. , а також численні обов'язкові для виконання адвокатами акти Ради адвокатів України як найвищого органу адвокатського самоврядування Боярчуков С.Адвокатура має зайняти особливе місце в правовій системі України/С. Боярчуков // Адвокатура: Всеукр. газ. адвокатів. - 2012.  Липень (№15). - С. 1, 4. .

Основними зауваженнями, які є наразі до нового Закону про адвокатуру, є питання забезпечення та гарантування ефективності самої адвокатури через права та відповідні гарантії для кожного адвоката. Новий Закон встановлює, що перелік видів адвокатської діяльності є, фактично, невичерпним, оскільки зазначено, що адвокат має право займатись також іншими видами адвокатської діяльності, не забороненої законом Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509.. Очевидно, що дана законодавча зміна обсягів адвокатської діяльності носить позитивний характер, з огляду на те, що сфери, у яких сьогодні виникають потреби в отриманні кваліфікованої правової допомоги, постійно збільшуються.

Щодо самих же професійних прав адвокатів, то жодних істотних, потрібних та очікуваних змін новий Закон адвокатурi не забезпечив, хоча ним і було кількісно збільшено обсяг професійних прав адвокатів, проте, здебільшого, шляхом, фактично, штучного виокремлення певних прав із переліку тих, що гарантувались і раніше Шакаль А.В. Забезпечення гарантій адвокатської діяльності за новим законодавством / А.В. Шакаль // Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції молодих вчених, аспірантів та студентів «Адвокатура: Минуле та сучаність». - 2012. - С. 455-458.. Так, закріплено, що адвокат має право: звертатись з адвокатськими запитами; представляти та захищати права, свободи та інтереси клієнта; ознайомлюватись з документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; складати заяви, скарги, клопотання та інші правові документи, а також подавати їх; доповідати клопотання та скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватись з ними; опитувати осіб за їх згодою; застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; посвідчувати копії документів, у справах, які веде; одержувати письмові висновки з питань, що потребують спеціальних знань; користуватись іншими правами, передбаченими законами .

Іншими правами, які зазнали певних законодавчих оновлень, проте так і не вирішили накопичених практикою проблем та неоднозначностей у застосуванні, є право адвоката збирати докази. На відміну від старого законодавчого регулювання, новий Закон про адвокатуру надає адвокату право не тільки збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, тобто збирати інформацію, але дозволяє також, у встановленому законом порядку, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи та їх копії, тобто збирати певні матеріальні об'єкти, що можуть бути використані як докази. Беззаперечно, що дана законодавча новела носить важливий практичний характер та є правильною. У той же час, спостерігається певна непослідовність законодавця, який, надавши адвокату право збирати з метою використання у якості доказів певні предмети та речі (тобто матеріальні об'єкти), включив в поняття адвокатської таємниці тільки інформацію (зокрема, у формі документів) та інші відомості, і нічого не зазначив про відповідні предмети та речі Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI // Офіційний вісник України. - 2012. - №62.-Ст. 2509.. Очевидно також, що вказівка на те, що запитування, отримування і вилучення речей та документів може здійснюватись виключно в установленому законом порядку, тобто бланкетний характер норми, навряд чи буде сприяти уніфікованому та однозначному її розумінню та застосуванню всіма суб'єктами, інтереси яких можуть зачіпатись Майнард Н.О. Спочатку робимо складне, потім переходимо до неможливого//Національні лідери України/Упорядник В.В.Болгов/Н.О.Майнард - К.:Інститут біографічних досліджень, 2012. - 237 с..

Право адвоката збирати докази передбачено також у формі звернення із адвокатським запитом, у тому числі щодо отримання копій документів. Втім, на рівні судової практики часто зустрічались протилежні рішення щодо того, яку інформацію адвокат має право запитувати, та хто зобов'язаний надавати відповіді на такі запити. З метою врегулювання такої ситуації, Президентом України було видано Указ «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30.09.1999 р. № 1240/99, яким, зокрема, наголошувалось, що відповіді на адвокатські запити, у тому числі копії відповідних документів, мають надаватися безоплатно, а також було надано роз'яснення Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 21.03.2008 р. № V/4-82, у якому зверталось увагу, що порушення гарантованих законом професійних прав адвоката, у тому числі шляхом ненадання необхідної інформації, тягне за собою відповідальність посадових осіб, включно із кримінальною Адвокатура України: Правове регулювання і судова практика. Практичний посібник для адвоката. За ред. С.Ф. Сафулька, О.Д. Святоцького, Упорядник Т.Г. Захарченко та ін. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2008. - 326 с..

Новим Законом визначається поняття адвокатського запиту, строків надання на нього відповідей, а також обсягу інформації, що має надаватися. Так, відповіді на адвокатські запити мають надаватись не пізніше 5 робочих днів з дня отримання такого запиту, а в окремих випадках, коли надання відповіді стосується значного обсягу інформації, - строки надання відповіді можуть бути продовжені до 20 робочих днів. Але на адвокатські запити надається тільки та інформація та копії документів, які не відносяться до інформації з обмеженим доступом. В цьому зв'язку слушно нагадати, що до інформації з обмеженим доступом відноситься конфіденційна, таємна та службова інформація. При цьому, конфіденційною інформацією є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 року [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.. Відповідно, створити умови, за яких цілком законно можна відмовити адвокату у наданні конкретної відповіді на його запит, - наразі жодних складнощів не представляє, адже, якщо інформація не відноситься ані до таємної, ані до службової, то під ознаки конфіденційної інформації вона потрапляє майже завжди.

Зрештою, зазначені положення Закону про адвокатуру, в частині реалізації права на адвокатські запити, майже повністю відтворюють ті ж самі гарантії, що у Законі України «Про доступ до публічної інформації» щодо строків надання відповіді на запит, а також щодо того, що виготовлення копії документів обсягом більше десяти сторінок здійснюється на платній основі Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 року [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.. При цьому слід зазначити, що в частині обов'язковості відшкодування фактичних витрат при копіюванні та друку відповідних копії документів, Закон про адвокатуру не встановлює будь-яких відмінностей між адвокатами, які надають правову допомогу на підставі угоди та адвокатами, які діють на підставі Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Таким чином, право адвоката збирати необхідні відомості шляхом направлення відповідних запитів, наразі, нічим не відрізняється від тих гарантій та засад, на яких збирати таку, чи будь-яку іншу інформацію може будь-яка інша особа.

Слід зазначити, що прийняття нового Закону про адвокатуру, у тому вигляді, в якому він є на сьогодні, тобто із недостатністю забезпечення та гарантування професійних прав адвоката, викликало жваву дискусію серед адвокатів та інших осіб, які на професійній основі надають послуги у сфері права та юридичної допомоги, щодо практичної доцільності набуття статусу адвоката для того, аби такі послуги надавати. Прикрим висновком таких дискусій, наразі, стала розповсюджена думка, що набуття статусу адвоката необхідно тільки для тих осіб, які практикують у сфері кримінального права. Решті, тобто особам, що практикують у сфері цивільного, господарського та адміністративного права, для ефективного надання правової допомоги набуття статусу адвоката не є необхідним, адже весь спектр відповідних прав можна набувати та реалізовувати на підставі звичайної довіреності із правом представництва інтересів, не будучи при цьому зобов'язаними підкорятися рішенням органів адвокатського самоврядування чи зазнавати ризики притягнення до дисциплінарної відповідальності.Очевидно, що такий стан речей, як і сам факт існування таких дискусій поміж осіб, які надають правову допомогу на професійній основі, навряд чи свідчить про існування, або хоча б створення законодавчих передумов для існування, високопрофесійної, незалежної та ефективної адвокатури в України Шакаль А.В. Особливості притягення адвокатів до дисциплінарної відповідальності / А.В. Шакаль // Матеріали XVI звітної студентської наукової конференції (м. Одеса, 20 квітня 2013 р.) / відп. за вип. В. М. Дрьомін ; НУ "ОЮА", Студент. наук. т-во . - Одеса: Фенікс, 2012. - С. 239-241..

Насамкінець, можна з впевненістю стверджувати, що за сьогоднішніх умов законодавчого регулювання адвокатської діяльності набуття статусу адвоката є, скоріше, обтяжливим фактором, ніж професійною необхідністю. Це, у свою чергу, як було зазначено вище, явно не сприяє підвищенню поваги до цього недержавного самоврядного інституту.

ВИСНОВКИ

Історія адвокатури, як втім і вся історія України, представляє нам яскравий приклад безперервної боротьби. Говорять, що на помилках вчаться. І озираючись назад, я думаю, можна буде надалі уникати і безліч невірно зроблених кроків, і взяти до уваги позитивні приклади минулого. Це необхідно особливо зараз, коли в долі адвокатури наступає новий поворот, коли вона намагається встати на один ступінь із західними адвокатами, стати повноцінною ланкою в ланцюзі держава-суспільство. Вся історія адвокатури, від далекого дореформеного періоду і до наших днів, розкриває перед нами всі складнощі шляху України в її соціальних і правових відносинах.

З моменту зародження в Україні інституту адвокатури, відношення до нього і органів державної влади, і суспільства в цілому, постійно мінялося. Але ніколи байдужим до себе громадську думку адвокатура не залишала, навпаки, вона викликала живий інтерес, хоча практично проблеми, що ніколи не стоять перед сучасними адвокатами, не були суспільству зрозумілі. Але це не було єдиною складністю адвокатури. Адже було ще те, що влада в Україні живила проти адвокатури якесь незбориме упередження.

Проте не слід вважати, що таке упередження проти адвокатури складає яку-небудь національну або взагалі специфічну особливість. Дане упередження зустрічалося вельми нерідко і при найрізноманітніших обставинах, але неодмінно за однієї умови - за відсутності принципу законності і панування свавілля.

У цьому сенсі Україна не була єдиною країною з дивними забобонами відносно адвокатури. У такій схожій з Україною країні як Франція, боротьба влади проти адвокатури була не менш запеклою. Так, засновницькі збори Франції 2 вересня 1790 року ухвалили знищити сословну організацію адвокатури. А Наполеон I з приводу представленого йому проекту організації адвокатури писав: «Поки я носитиму шпагу, я не підпишу подібного декрету. Я хочу, щоб можна було відрізати язик всякому адвокатові, який використав його проти уряду». За часів другої реставрації були люди, які голосно кричали, що адвокат, що захищає політичного злочинця, робиться спільником в злочині.