Кодифікація права України XVIII ст.

- 5 -

ПЛАН:

1. «Зібрання малоросійських прав» 1807р. -- перший проект цивільного кодексу України.

2. Литовський статут російської редакції 1811р., його зміст і характерні риси.

3. «Звід місцевих законів західних губерній» 1837р. Характеристика його змісту.

4. «Звід законів Російської імперії» редакції 1842р. та його вплив на право України.

5. Право України в першій половині XIX ст.

1. «Зібрання малоросійських прав» 1807р. -- перший проект цивільного кодексу України.

У XVIII ст. здійснювалися неодноразові спроби систематизувати російське і, в тому числі українське, законодавство. На початку XIX ст. ця робота стає особливо інтенсивною, бо відсутність систе-матизації норм було однією з причин безладдя та зловживань у су-дах.

Джерела права різних частин України, що входили до складу Російської імперії, до 40-.х років XIX ст. мали пев-ні відмінності. У Слобідсько-Україн-ській губернії застосо-вувалось російське законодавство. У лівобережних (Пол-тавська, Чернігівська) і правобережних (Київська, Во-линська, Поділь-ська) губерніях діяли ті ж нормативні акти, що і у XVIII ст.: Литовський статут і збірники магдебурського права. Під впливом нових умов суспільно-політичного розвит-ку, враховуючи невдачі кодифікаторів XVIII ст., поширю-валася думка про те, що необхідно встановити єдиний порядок застосування правових норм, зовсім усунути місцеві особливості.

У 1801 р. Олександр І заснував чергову, десяту комісію на чо-лі з П. В. Завадовським (вихідцем з української козацької старши-ни Чернігівщини), її метою було систематизувати всі чинні норма-тивні акти, в тому числі і на території України. Групу систематиза-торів права очолили також відомі правознавці: на Правобережжі -- А. Р. Повстанський, на Лівобережжі -- Ф. І. Давидович. Загальне керівництво кодифікаційними роботами в імперії з 1804 по 1808 рр. здійснював М. Сперанський. Вони упо-рядкували «Свод местных законов губерний й областей, присоединенных от Польши» й «Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии» («Собрание малороссийских прав»). У цих збірниках зібрані і систематизовані норми права, що були чинними в Україні і становили основу української системи права, яка скла-лася у XVIII ст.

«Собрание малороссийских прав» - це був по суті кодекс реально діючих норм цивільного пра-ва. Наприкінці 1807 р. відредагований рукописний примірник цього кодексу був переданий у другу експедицію кодифікаційної комісії. Там він і залишився на довгі роки у зв'язку з призупиненням загальноправової політики, спрямованої на формування єдиного правового поля Росії і України

Збірник складався з трьох частин, викла-дених у п'яти книжках. Частини поділені на розділи (всього 42), а розділи - на параграфи (всього 1377).

Перша частина викладена в одній книжці під назвою «Cобрание Малороссийских прав касательно лиц по данным от присудствия коммисии оглавлениям». У цій час-тині викладені правові норми, що визначали право-здатність і дієздат-ність особи, порядок взяття шлюбу, майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей. Наприклад, неповнолітніми вва-жались: жінки - до досягнення ними 13 річного віку, чоловіки - до 18 років. Жінка, яка досягла 13 років може вступити в шлюб.

Друга частина збірника мала назву " Выписка из прав в Малороссии употребляемых, учиненная по руководству на II-е отде-ление о деяниях". Право-ві норми систематизовані в таких розділах: "Про дії взагалі", Про дії особистості", "Про договори", "Про дії недозволені". До цієї частини додано список цін на майно. Зміст другої частини свідчить про те, що тут викладені норми зобов'язального права, в тому числі з питань, що стосуються осуднос-ті, виявлення волі, договорів та зобов'язань, що з них випливають. Наприк-лад, в розділі 11. «Про договори» йдеться про те, що «предмет договоров заключается в свободной каждаго воле распоряжаться вечно по своему изво-лению собственным имением.» Хрестоматія з історії держави і прав України: У 2т. - Київ - Ін Юре, 1997.. стор.222.

Третя частина "Зібрання Малоросійських прав" 1807 р. складала-ся з трьох книг, що мають аналогічну назву - "Выписка из прав Малороссии употребляемых, учиненная по руководству на III-е отде-ление о вещах или имении". У цій частині вміщені правові норми, що регулювали майнові від-носини: про володіння і власність, способи набуття права власності, про спадщину, земельне і оброчне право, про давність.

Джерелами "Зібрання Малоросійських прав" 1807 р. були : третій Ли-товський статут, "Саксонське Зерцало", право Хелмінське, право Магдебур-зьке, "Порядок прав цивільних". У двадцяти випадках посилання відсутні. Але у вступі зазначено, що ці параграфи розроблені на підставі звичаїв.

У цілому в зібранні, його додатках і поясненнях систематизовані правові норми, що визначали основні риси цивільного і сімейно-шлюбного права та права спадщини.

"Зібрання Малоросійських прав" 1807 р. являє собою перший проект цивільного кодексу Украї-ни. Цей збірник, як і більшість попередніх, офіцій-ного затвердження не дістав.Пізніше «Зібрання малоросійських прав», як удалий збірник реально чинних норм цивільного права Лівобережжя, було частково включено до Зводу законів Російської імперії (1833р.)

Таким чином, «Зібрання малоросійських прав» і нині залишається цін-ним джерелом знань про право України XVIII -- першої половини XIX ст. У ньому чи не вперше в дореволюційній історії було систематизовано норми цивільного права, зокрема про спадкування, власність, сімейно-шлюбні та інші правовідносини. За змістом -- це збірник феодального права. На відміну від попередніх збірників XVIII ст. у ньому знайшли відображення ті правові зміни, що відбулися в Україні у зв'язку з розкладом феодалізму і зміцненням капіталістичних відносин.

2. Литовський статут російської редакції 1811р., йог зміст і характерні риси.

Використання III Статуту 1588 року було підтримано виданням у Петер-бурзі в 1810 році на російській мові покажчика до нього під назвою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебных тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и для пользы частных обывателей коронных и литовских провинций".

В 1811 році було надруковано текст III Статуту на російській і польській мовах. Той факт, що переклад здійснювався по польському виданню 1786 ро-ку, говорив, що в Російській імперії не знали або не хотіли знати походження Статуту як пам'ятки права литовського, українського і білоруського народів і аж ніяк не польського. Цей текст Статуту і був діючим джерелом права до розповсюдження на Україну законів Російської імперії.

Що ж до джерел - то урядові кола Російської імперії, вбачаючи необхід-ність у висвітленні норм Литовського статуту, яким ще користувалися судові й адміністративні органи на місцях, ініціювали (наказ міністра юстиції) ви-дання цього статуту в редакції 1786р.

Група А.Повстанського, враховуючи те, що на Правобережній Україні діяли переважно правові норми польсько-литовського похо-дження, здійсни-ла переклад на російську мову Литовського статуту. Загальне керівництво кодифікаційними роботами здійснював тоді М.Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П.Завадський.

Статут мав дві частини, 14 розділів, а останні ділилися на параграфи. Він надрукований у такий спосіб: ліворуч подавався польський текст, право-руч - російський. До кожного параграфу були пояснення і доповнення з польських і литовських конституцій і ста-тутів. У кінці Статуту був покажчик, в якому в алфавітному порядку давалися пояснення юридичних термінів із вказівкою розділу, арти-кулу і параграфів, де вони зустрічаються в тексті 1811 року .

У цілому структура Литовського статуту 1811 р. і довідник до нього бу-ли скла-дені чітко, послідовно, що полегшувало процес користування цим збірником.

Статут містив норми матеріального і процесуального пра-ва, що фактично діяли в Україні аж до часу,що залишалися чинними в Україні під час реформування місцевої влади й управління до поширення російського законодавства.

- 7 -

3. «Звід місцевих законів західних губерній» 1837р. Характеристика його змісту.

У 1830--1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під ке-рівництвом І. Данилевича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білорусії).У розпорядженні І. Данилови-ча були проекти "Зводу місцевих законів губерній і областей від Польщі при-єднаних" (Повстанського), "Зібрання Малоросійських прав" (Давидовича), переклад Литовського статуту (1811 р.) та інші збірники за-конів. Крім того, Данилович зробив виписки з "Повного зібрання законів Російської імперії", починаючи з 1722 р., що змінювали й доповнювали чинну систему норм місцевого права. За період з 1830 по 1833 рр. І. Данилович розробив проект "Зво-ду місцевих законів західних губерній" польською мовою. Ще два роки пішло на переклад російською мовою та технічну і редакційну обробку, а та-кож на складання вступу, де було подано історико-правовий огляд джерел і всієї системи місцевого права. На початку 1837 р.збірник був переданий на розгляд Державної Ради. У 1838 році проект Зводу було затверджено Дер-жавною радою, але законодавчої сили не отримав.

По змісту це був збірник матеріального і процесуального права.

"Звід місцевих законів західних губерній" - добре систематизо-ваний збір-ник. За своєю структурою він складався зі вступу, трьох частин і додатків. Перша частина - "Закони про ста-ни", була зосереджена в двох книгах і мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів.

Друга частина -"Закони цивільні", в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності, зобов'язувальне і сімейне право.

Третя частина -"Закони про судові обряди, про судочинство і про захо-ди цивільних стягнень". Частина складалася з трьох книг і включала 896 статей. Вони визначали порядок проведення цивільного судового процесу.

Частини Зводу поділено на книги, розді-ли, глави, відділення і парагра-фи. Проект мав такі додатки: хроноло-гічний покажчик джерел, використаних для складання зводу; алфавіт-ний предметний покажчик; алфавітний покажчик пояснення термінів.

Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити місцеве законодавство нормами загальноросійського права. Звід побудовано так, що російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регу-лює найбільш важливі суспільні відносини, а місцеве право -- як таке, що ре-гулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентич-ності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів західних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Право-бережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імпе-рії законодавства, в якому не було місця для місцевих законів.

4. «Звід законів Російської імперії» редакції 1842р. та його вплив на право України.

У 1826 р. кодифікаційну комісію замінило Друге відділення імператор-ської канцелярії, результатом ді-яльності якого стали "Полное собрание зако-нов Российской империи", публікація якого почалася у 1830 р., та "Свод за-ко-нов Российской империи", що почав виходити з 1833 р.

Звід являв собою зібрання чинних на час його видання законодавчих актів, розміщених у тематичному порядку. Акти подавалися в орфографії XIX ст., виключалися не чинні норми, усувалися супе-речності, здійснювало-ся редакційне опрацювання текстів, відкида-лися частини норм, які кодифі-катори вважали несуттєвими. Система Зводу була затверджена Державною Радою 10 січня 1832 р.

Основу структури Зводу становив поділ пра-ва на публічне і приватне, що ґрунтувався на передових західних концепціях, які йшли від римського права. Звід було видано в 15 томах, об'єднаних у 8 книг.

Книга 1-ша включала переважно закони про органи влади й управління та дер-жавну службу, 2-га - статути про повинності, 3-тя - "устав казен-ного управлення" (статути про податі, мита, питтєвий збір та ін.), 4-та - закони про стани, 5-та - цивільне законодавство, 6-та - "устави государственного благоустройства" (статути кредитних ус-танов, статути торговельні і про промисловість та ін.), 7-ма - "устави благочіния" (статути про народне про-довольство, громад-ське піклування, лікарський статут та ін.), 8-ма - закони кри-мінальні. Наголошувалося, що така структура Зводу має залишати-ся навіть у разі зміни змісту окремих законів. Цього принципу до-тримувалися в усіх наступних перевиданнях Зводу (1842 і 1857 р.). Будучи у своїй основі феодально-кріпосницьким, Звід, завдя-ки його упорядникам на чолі зі Сперан-ським, певною мірою врахо-вував інтереси буржуазії, яка розвивалася. Це особливо помітно в системі і змісті 10-го тому Зводу, присвяченого цвільно-му законо-давству.

У 1840-1842 pp. на території України, що входила до складу Росії, було введено в дію "Свод законов Российской империи". Це призвело до уніфіка-ції системи джерел права, що діяли в Україні, і виключило застосування норм права, які діяли до цього. Було прийнято рішення зберегти тільки окремі особливості в законах про стани і в цивільних законах. На Правобережну Ук-раїну поширювалося виключно російське законодавство. Лише на території Чернігівської і Полтавської губерній законом допускалася дія норм місцевого цивільного права, але лише тих, що увійшли до "Свода законов Российской империи". Таких норм налічувалося 53 з 3979 статей. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.

10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі регламен-тувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій -- норми ци-вільного права. Книга друга містила норми, які регулювали право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третій книзі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Норми четвертої книги регу-лювали порядок складання, здійснення, виконання, забезпечення і припинен-ня договорів.

Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та його захисту, а також поняття і зміст права володіння і форми його захисту. Поняття права власності дається вперше в російському праві. Воно визнача-лось як « право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і потомственно». Історія держави і права України під ред.П. Музиченко. Київ,99р,стор.289.

Це право у деяких випадках обмежувалося серві-тутами, відомими ще з XVIII ст. Захистом закону кори-стувалося не тільки право власності, а й право володіння, яке розглядалося як особливий правовий інститут.

З'яви-лися нові пункти у зобов'язальному, спадковому і сімей-ному праві, але загалом залишено чимало від старого. Так, заборонялося заповідати родо-ве майно, за винятком випадків, коли володілець родового маєтку був без-дітним. Тоді він міг заповідати майно одному з близьких або да-леких роди-чів. Чоловік мав право особистої влади над дружиною. Вона повинна була йти за ним, коли він пе-реселявся, змінював місце служби тощо. Чоловік міг вимагати здійснення цього права через поліцію. Паспорт дружині видавався поліцією тільки за згодою чоловіка. Дорослі діти, які проживали з батьками, не мали права вступати у зобов'язання і видавати векселі без згоди батьків.

У зобов'язувальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів. У першій половині XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні полягала у наданні власникам вотчин права продавати їх у випадку, коли вони силою договору чи судового рішення знаходяться у тимчасовому володінні третіх осіб.

У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечення матеріальних інтересів спадкоємців з виключними правами людини.

Порівняно зі скасованим в Україні Литовським ста-тутом правова сис-тема за Зводом законів Російської ім-перії мала сучасніший характер, хоча за-галом залишалася феодальною. Вихідним положенням регулювання цивіль-них правовідносин була нерівна правоздатність та діє-здатність за ознакою станової, національної, релігійної приналежності, за статтю, місцем прожи-вання, прина-лежністю до законно- або незаконнонароджених тощо. Реакцій-ність таких пунктів правового регулювання відверто проявлялась у тих нор-мах, що закріплювали безправ'я кріпосних селян і міських низів. Якщо дворя-ни мали право володіти нерухомим майном і кріпосними людьми, то селя-нам, які отримали свободу, було заборонено виділятися з общин, закріплюва-ти за собою у приватну власність наділ, який знаходився у їх користуванні

5. Право України в першій половині XIX ст.

Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин.

У той самий час царизм, ліквідувавши гетьманську державність і запро-вадивши російську систему адміністративного управління на ук-раїнських землях, прагнув відмінити і систему права, що діяла в Ук-раїні. Для цього бу-ла використана кодифікація, що розпочалася в Ро-сійській імперії на початку XIX ст. і тривала до середини XIX ст. Всі роботи по кодифікації українсько-го права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Росій-ської держави. Офіційний привід кодифікації місцевого права України пов'я-зувався з необхідністю упорядкування норм, що діяли в Лівобереж-ній і Пра-вобережній Україні, а також максимально наблизити правові системи Украї-ни і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства.

Перша половина XIX ст. була останнім етапом офіційного існування ук-раїнської правової системи, дії українського законода-вства, інших юридич-них норм, які раніше визнавались Російською імперією.

Всі роботи по кодифікації українського права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Російської держави.

Цивільне право.

Головними джерелами цивільного права були 10-й том Зводу законів Росій-ської імперії, а також частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року.

Цивільно-правові норми "Сільського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але їхнє застосування було обмежене підсудністю справ, з більшої частини яких позови не перевищували 15 руб.

Після звільнення селян від кріпосної залежності поширилося коло суб'-єктів застосування цивільного права, оскільки селяни були виключені з пере-ліку об'єктів власності. В законах про стани були перелічені надані їм осо-бисті та майнові права. Проте селяни не могли вільно розпоряджатися зе-мельними наділами. Більшість угод, пов'язаних із землею, укладалися лише з дозволу сільської громади.

Зобов'язувальне право після реформи базувалося на принципі договірної свободи, але цей демократичний принцип не завжди здійснювався на практиці.

Виходячи з правової традиції, на Правобережжі допускалося право влас-ності дворян-татар (нехристиян) на кріпаків, придбаних до введення загаль-норосійського законодавства. Право дворян розпо-ряджатися нерухомою власністю не мало обмежень. Кріпосний стан селян визначався не тільки по-ложеннями, закріпленими у "Своде законов Российской империи", а й сеймо-вими постановами про пожалування селян, а також судовими рішеннями. Звід встановлював на Правобережній Україні більш високий вік настання дієздатності.

Упродовж першої половини XIX ст. утверджується в еконо-міці роль і цінність таких об'єктів власності, як фабрики, заводи, гірничі промисли, їх обладнання. Розширюється коло суб'єктів пра-ва на ці об'єкти. У 1848 р. з'явився указ, який дозволяв усім підда-ним Російської імперії, в тому числі і закріпаченим селянам (зно-ву-таки за згодою поміщиків) придбавати у власність фабрики й заводи.

Криза кріпосницької системи, зародження буржуазних відно-син, розви-ток промисловості зумовили необхідність правового регу-лювання відносин між робітниками, з одного боку, і державою та підприємцями, з іншого. При-кладом може бути «Положение об отношениях между хозяевами фабричных заведений и рабочими людьми, поступающие на оные по найму», затвердже-не комітетом міністрів у 1835 р. Проте воно так і не набуло сили закону. Го-ловним правовим досягненням у галузі фабричного зако-нодавства в період, що досліджується, стали рішення Державної ради 1839 р. і уряду 1840 р. про поступову ліквідацію посесійних робітників і перехід від примусової праці до вільнонайманої.

Політику лавірування царський уряд здійснював у Правобе-режній Україні, де поміщиками переважно були поляки, прямо чи побічно пов'язані з польським національно-визвольним рухом. У 1848 p. було проведено інвентаризацію їх земельних володінь. Інве-нтарні правила визначали розміри селянських господарств, форми взаємовідносин між селянами і поміщиками. Зафіксовані інвентар-ними правилами земельні наділи, формально не підлягали змінам.

У першій половині XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні порівняно з Росією полягала у наданні влас-никам вотчин права продавати свої вотчини тоді, коли вони за договором чи судовим рішенням перебувають у тимчасовому воло-дінні третіх осіб.

Зобов'язувальне право після реформи базувалося на принципі договірної свободи, але цей демократичний принцип не завжди здійснювався на практиці.

Укладення шлюбу передбачало договір між двома сторонами, усний чи письмовий. Шлюб вважався законним, якщо додержува-лися усі обряди весільного процесу, які не завжди збігалися з церковним обрядом. Крім так званих законних шлюбів з церковним вінчанням, в Подільській, Київській та Волинській губерніях існу-вав шлюб "на віру", по суті, цивільний шлюб. Тут жінка була рівноправною з чоловіком.

Кримінальне право.

Основними джерелами кримінального пра-ва в Україні стали: III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року -- 15-й том Зводу законів Ро-сійської імперії та прийняте в 1845 році Уложення про покарання криміналь-не та виправне (1845 p.).

Уложення про покарання кримінальні та виправні. З точки зору кодифіка-ційної техніки книга перша 15-го тому Зводу законів -- Кримінальне уло-ження -- була першим в історії Росії кодексом кримінального права, який складався з загальної і особливої частин, які поділялися на розділи, глави і статті. Всього в кодексі було 775 статей.

Поняття злочину у Зводі визначалося як заборонена законом дія під загрозою покарання, в Уложенні -- як дія, що полягає на недоторканість прав власті верховної й установлених нею властей, або ж на право і безпеку суспільства або приватних осіб.

Злочинні дії поділялися на тяжкі злочини, звичайні злочини та проступки, за вчинення яких передбачалося 35 видів покарання -- від смертної кари до осуду. Збережено ті-лесні покарання, від яких звільнялися дворяни, духовен-ство, купці першої й другої гільдій тощо. Короткотермі-новий арешт у в'язни-ці дворянам і чиновникам можна було замінити домашнім арештом або арештом у примі-щенні відомства, в якому вони служили.

Незважаючи на деякі принципи буржуазного кримі-нального права (виз-начення поняття злочину, дія закону в часі та просторі, особиста відповідаль-ність тощо), Уло-ження відображало феодально-кріпосницьку сутність по-лі-тичної системи Росії, було за змістом феодально-кріпос-ницьким кодексом. Відповідної до нього дворяни мали пра-во засилати селян до Сибіру, судити їх, карати тілесно і т. д.

Відповідальність встановлювалася при наявності як умислу, так і необе-режності. Основу призначення покарань складав становий принцип їхньої класифікації: для дворян, міщан і селян. Покарання призначались як судами, так і поліцією.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року перевершу-вало за обсягом Кримінальне уложення втричі і налічувало 2224 статті.

Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадської або особистої безпеки і користі". Було значно розширено перелік складів злочинів.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складалася з покарань кри-мінальних та виправних, а всього -- 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний характер покарань. Смертна кара призначалась тільки за державні та карантинні злочини.

Як джерело кримінального права використовувався також "Сільський судовий устав", у відповідності з яким сільські і волосні розправи визначали такі покарання: штраф, взяття під варту, громадські роботи, покарання різками.

За вчинення політичних злочинів Уложення встановлювало рівні міри покарання незалежно від стадій злочину, а також ступенів співучасті. Уложення передбачало нові види злочину, серед яких особливо визна-чалася участь селян в антикріпацьких виступах, а робітників -- у страйках. Вони розглядалися як політичні злочини.

Метою покарання в першу чергу ставало залякування, про що свідчить наявність великої кількості санкцій із смертною карою, а також введення нерозмірне суворих покарань. Система покарання складалася з 35 видів -- від смертної кари до догани.

У 1832 p. був прийнятий "Свод учреждений и уставов о содержащихся под стражей и о ссыльных" -- перший документ загальноросійського тюремного законодавства, яким регламентува-лися такі види покарань, як заслання, каторга, тюремне ув'язнен-ня.

Судочинство.

Царським указом від 15 квітня 1842 р. в Чернігів-ській і Полтавській губерніях було введено російське законодавство з судочинства. З цього часу на усю територію України були поши-рені єдині загальноросійські джерела процесуального права.

У своїх діях судові та поліцейські органи керувалися Х і XV томами Зводу законів, а також Сільським судовим статутом 1839 p.

У провадженні кримінальних справ особливу роль відігравала поліція, яка здійснювала слідство та виконувала вироки. Криміна-льна справа починалася за доносом або ініціативою прокурорів, стряпчих чи поліції. Судового слідства не було. Справа докладалася одним з членів суду або секретарем. Як правило, свідки чи експерти у суд не викликалися. Обвинувачений був не суб'єктом, а об'єктом процесу. Звід закріплював систему формальних доказів. При недо-статній кількості доказів суд не оголошував вирок, а залишав підсудного під підозрою, що для селян і міщан інколи закінчувалося виселенням до Сибіру. Злочини проти держави та віри розглядалися у спеціальних судах, утворених за указом царя.

Справи селян, замішаних у виступах проти поміщиків, які були придушені військовими командами, розглядав військовий суд в особливому порядку.

Дрібні кримінальні справи (крадіжки до 20 крб., легкі побої, пияцтво тощо) вирішувалися у скороченому порядку поліцейськи-ми чиновниками.

Закон надавав право поміщикам здійснювати розправу за маловажні злочини, учинені поміщицькими селянами.

Таким чином, поширена на Україну загальноімперська правова система залишилася прилаштованою до захисту устоїв феодального ладу, ретельно захищала інтереси дво-рянства від будь-якої загрози існування і панування. Вод-ночас посилення колонізаторської політики впливало на зміни у діючій системі права України. Впродовж всієї першої половини XIX ст. питання систематизації та уніфі-кації права, що діяло в Україні, знаходилися у центрі уваги царизму.

Список літератури:

1. Історія держави і права України / За ред. акад. А.І. Рогожина - Ін Юре, 1996 рік. -Ч.1

2. Історія держави і права України/ За ред. проф. В.Г. Гончаренка - Київ, Вентурі,1996.

3. Історія дерюави і права україни :навч.посібник /під ред.В.Іванова -Київ, Атіка. 2003 р.

4. Історія дерюави і права україни: навч.посібник /під ред. П.Музиченко- Київ, Знання. 1999р.

5. Історія дерюави і права україни /під ред.проф.Я.Ю.Кондратьєва -Київ, 2000р.

6.Історія держави і права України: Хрестоматія. - Київ, 1996.

7.Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик В.Й. Історія держави і права України - Львів, Світ, 1996.

8. Нелин А.И. Собрание малороссийских прав 1807 года, его содержание и значение. - Київ - 1990.

9.Собрание малороссийских прав 1807. - Київ - Наук думка, 1993.

10.Хрестоматія з історії держави і прав України: У 2т.-Київ-Ін Юре,1997.

11.Ткач А.П. Кодификация, памятники й основные черты права Украины второй половины ХVIII - первой половины XIX ст. - Київ, 1969.

12. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. - Київ 1968 рік.