Визначальною підставою поділу системи права на галузі слугує предмет правового регулювання суспільних відносин, які є неоднорідними, а певні їх групи мають спільні ознаки. Саме наявність у відповідної категорії об'єктивно існуючих відносин спільних ознак дає підстави для формування галузі права. Цивільне право України: Загальна частина: Підручник. - Т. 1. / За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К: ЮрІнком Інтер, 2010. - С. 6.

Питання про предмет цивільного права є найбільш дискусійним. У дожовтневий період дискутувалося, які майнові відносини регулюються Цивільним правом. На думку Д. Мейєра,". цивільні закони визначають майновий побут у державі.". Мейер Д.И. Русское гражданское право. СПб., 1910. - С. 4. Він вважав, що майнові відносини, які виникають у зв'язку з укладанням шлюбу, повинні регулюватися канонічним правом, а опіка - державним. К. Ковенін до предмета цивільного права поряд з майновими відносинами між приватними особами включав також відносини, що виникають з податкового мита, різних зборів. Ковенин К. Что есть гражданское право и где его пределы. - СПб., 1864. - С. 13.

Зазначені автори були піддані критиці. Перший - за те, що виключив з предмета цивільного права особисті відносини, в тому числі й майнові, які виникають між членами родини, більше пов'язані з цивільними правовідносинами, чим з майновими, котрі регулюються галузями публічного права, а другий - за відсутність об'єднуючих начал, які необхідні для формування галузі права. Шершеневич Г.Ф. Русское гражданское право. - Казань, 1901. - С. 7.

Для відповіді на запитання, які майнові відносини є правовими, а які - побутовими, життєвими, котрі взагалі не мають юридичного характеру, було запропоновано звертатися до існуючого правопорядку і в ньому шукати основи "загального змісту законів". Синайский В.И. Русское гражданское право. Выпуск 1. Общая часть. Вещное право. Авторское право. - Киев: Типо-литография "Прогресс", 1917. - 261 с. - С. 7.

Якщо до жовтня 1917 р. дослідники аналізували зміст цивільного права, виходячи з існуючого правопорядку, то у післяжовтневий період необхідно було проводити дослідження на базі марксистсько-ленінської теорії розвитку суспільства. А вона стверджує, що в соціалістичному суспільстві існують спільність і взаємозв'язок народного колективного та особистого інтересу трудящих. Це гармонійне поєднання інтересів обумовлює відмову від поділу права на публічне і приватне.

Дослідження предмета цивільного права в радянській період йшло двома напрямками: а) співвідношення майнових відносин з виробничими відносинами та б) відмінність майнових відносин, що регулюються цивільним правом, від тотожніх, що регулюються іншими галузями права. Так, С. Вільнянський характеризував майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як відносини, які складаються в процесі виробництва, обміну та розповсюдження, Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. - X.: Изд-во Харьк. ун-та, 1958. - С. 9. тобто як виробничі відносини. Однак виробничі відносини складаються незалежно від волі і свідомості людей, тоді як право може впливати тільки на їх волю. З урахуванням цього положення О. Йоффе стверджував, що майнові відносини, які регулюються цивільним правом, - це головним чином виробничі відносини, але не тільки виробничі. Иоффе О.С. Советское гражданское право (Курс лекций): учеб. пособие. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1958. - С. 7. Таке тлумачення предмета цивільного права виходило за межі виробничих відносин, що дало можливість включити у майнові відносини й елементи вольових відносин, на які і впливає право.

Остаточну теорію вольового характеру майнових відносин визначив С. Братусь. Він виходив з того, що люди, які вступають у виробничі відносини, мають свідомість і волю. Тому зміст кожних конкретних відносин - це свідома, вольова, цілеспрямована дія. З цього висновується, що вольові відносини є необхідною формою прояву матеріальних відносин. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1963. - С. 12-13. Із зрозумілих причин автор не вважає, що виникнення конкретних вольових відносин базується на існуванні індивідуального (приватного) інтересу його учасників. У зазначених межах висловлювали думки й інші дослідники. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического права //Ученые труды Свердловского юридического института. Т. 1 (серия "Гражданское право"). Свердловск, 1959. - С. 27.

На основі пануючої теорії здійснювалося і розмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від аналогічних, які є предметами інших галузей права. Так, С. Братусь вбачав специфічну ознаку майнових відносин, які входять до предмета цивільного права, у майновій самостійності їх суб'єктів; Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1963. - С. 126-127. С. Алексєєв - у майново-розпорядницькій самостійності учасників. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического права //Ученые труды Свердловского юридического института. Т. 1 (серия «Гражданское право»). Свердловск, 1959. - С. 121. О. Дозорцев таким критерієм вважав ознаку відокремленого в обігу майна. Дозорцев А.В. О предмете советского гражданского права // Сов. гос-во и право. - 1954. - № 7. - С. 104-108. На думку М. Єгорова, предметною ознакою не може бути ні характеристика учасників, ні характеристика майна, з приводу якого виникають відносини. Він пропонує використовувати як предметну ознаку вартісний характер майнових відносин, що входять до предмета цивільного права. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование экономических отношений. - Л.: ЛГУ, 1986. - С. 6.

Перехід до ринкової економіки вимагає зміни думки про цивільне право як про галузь, яка будувалася переважно на засадах, притаманних публічному праву. Проте розгляд цивільного права як однієї з галузей приватного права потребує перегляду предметних ознак відносин, які регулюються цивільним правом. Деякі автори залишилися на раніше висловлених позиціях. О. Пушкін вважає, що "майнові відносини в цивільному праві - це, за своєю глибинною сутністю, товарно-грошові, економічні або, що ще точніше, виробничі відносини". Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I/ Под ред.А. А. - Пушкина, В.М. Самойленко. - X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. - С. 10. На думку Д. Бобрової, предметом цивільно-правового регулювання є майнові відносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми у суспільстві. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. - №1 (16). - 1999. - С. 143-145.

З прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р. (далі - ЦК) підґрунтя для таких спорів практично ліквідоване. Відповідно до ст.1 ЦК цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Характерна для цивільних відносин юридична рівність їх учасників полягає в тому, що підпорядкування одного суб'єкта таких відносин іншому виключається. Юридичну рівність суб'єктів цивільних відносин не можна ототожнювати з рівним набором їх суб'єктивних прав. Юридична рівність учасників цивільних відносин не означає рівності їх суб'єктивних цивільних прав, а зумовлює лише рівність можливостей для їх виникнення, зміни, припинення. Так, хоч права власників простих і привілейованих акцій, власників пакетів акцій і дрібних акціонерів є різними за набором суб'єктивними правами, їх носії залишаються юридично рівними суб'єктами цивільних відносин, оскільки така юридична рівність не залежить від матеріального чи соціального стану учасників цих відносин. Юридична рівність передбачає непідпорядкованість суб'єктів цивільних відносин один одному, що зумовлюється їх майновою самостійністю та організаційною відокремленістю.

Інша ознака цивільних відносин полягає в тому, що вони засновані на вільному волевиявленні їх учасників. Вольовий характер цивільних відносин відображає характерну рису цивільного права, яке". споконвіку за самою його структурою було правом окремої людської особи, сферою її волі і самовизначення". Вольовий характер цивільних відносин не заперечується віднесенням до предмета цивільного права і таких відносин, які можуть виникнути поза волею їх учасників. Зокрема, зобов'язання з відшкодування шкоди (глава 82 ЦК), зобов'язання у зв'язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК) мають позавольовий характер лише стосовно моменту виникнення таких відносин, самі ж права та обов'язки, що виникли в результаті появи таких цивільних відносин, здійснюються також свідомо, з виявом волі суб'єкта таких відносин.

Властива цивільним відносинам майнова самостійність полягає в тому, що вони в майновому відношенні відокремлені один від одного, що дає можливість як диференціювати та індивідуалізувати їх у цивільних відносинах, так і конкретизувати їх правовий статус. При цьому майнову самостійність учасників цивільних відносин не слід ототожнювати з обов'язковою наявністю у них певного майна, що належить їм на певному правовому титулі. Відсутність у певного суб'єкта майна на певному титулі не тягне за собою неможливість віднесення суспільних відносин за його участю до цивільно-правових. Здатність мати власне майно є важливою складовою суб'єкта права, тобто особи як чогось юридично самостійного і незалежного навіть щодо держави і її влади. Тому ознакою цивільних відносин слід вважати не наявність у їх суб'єктів самостійного майна, а їх майнову відокремленість один від одного.

Майнові і немайнові відносини, які не відповідають зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права. Так, не можуть вважатися предметом цивільного права відносини з приводу оподаткування, щодо використання бюджетних коштів тощо, хоча вони і є майновими, але регулюються податковим, фінансовим правом. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, що регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретні статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів, то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука ще не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних відносин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання. Майданик Р.А. Цивільне право: Загальна частина. / Т.I. Вступ у цивільне право. - К.: Алерта, 2012. - 472 с.

Отже, предмет цивільно-правового регулювання становлять дві групи відносин: особисті немайнові та майнові (цивільні відносини). ЦК у колі відносин, що ним регулюються, на перше місце висуває особисті немайнові відносини; не поділяє останні на дві групи - особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, які, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими; закріплює коло учасників цивільних відносин; вводить конститутивну ознаку цивільних відносин - юридична рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність їх учасників. Борисова В.І. Тенденції розвитку цивільного права як галузі приватного права // Приватне право. - 2013. - №1. - C. 84.

Особисті немайнові відносини виникли першопочатково як право на ім'я, надалі були покликані забезпечити в сукупності індивідуальні інтереси та особливості. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. - Пг.: Издание Юридического книжного склада «Право», 1917. - С. 102-103. Із зростанням соціального значення людини "права особи" стають засобом захисту її репутації (честі, гідності). Пізніше пропонується забезпечити захист й інших інтимних сторін життя людини (право на таємницю листування, фотографічне зображення). Покровский И.А. Вказ. праця. - С. 102-103.

У зв'язку з цим виникає запитання: нормами якої галузі права повинні регулюватися ці відносини? С. Алексєєв висловив судження, що цивільне право, яке першопочатково виникло з потреб регулювання майнових відносин, може бути використане для регулювання схожих особистих майнових відносин. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического права //Ученые труды Свердловского юридического института. Т. 1 (серия «Гражданское право»). Свердловск, 1959. - С. 149-150.

Включення немайнових відносин до предмету цивільного права пояснюється дослідниками тим, що вони мають, як і майнові, оціночний характер. На думку О. Пушкіна, особисті немайнові відносини, як і майнові, виражають належність конкретних благ певним особам і характеризуються відокремленістю осіб у цих відносинах, їх автономністю та рівністю. На підставі спільних ознак (автономність, рівність) майнових та особистих немайнових відносин останні включаються до предмета цивільного права. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I/ Под ред. А. А. - Пушкина, В.М. Самойленко. - X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. - С. 16. Дійсно, зазначені відносини, з одного боку, мають низку спільних моментів, що дозволяє регулювати їх нормами однієї галузі права, а з іншого - мають відмінності, які забезпечують включення їх до предмета цивільного права як його самостійного елемента. Однаковими є передумови, які породжують майнові та особисті немайнові відносини. Таким є приватний інтерес людини. Відомо, що інтерес можна класифікувати за низкою критеріїв. Так, поряд з майновим існує духовний інтерес. Останній є основою виникнення особистих немайнових відносин. Оскільки він є приватним, остільки особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом.

Спільним моментом є і спосіб захисту, а саме - відновлення порушених прав. Проте способи порушення та способи, що забезпечують відновлення порушених прав, істотно відрізняються. У майнових відносинах це відбувається, як правило, шляхом відшкодування збитків, завданих боржником кредитору. В особистих немайнових відносинах порушення має "публічний характер", тобто здійснюється шляхом поширення відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію людей. Під поширенням відомостей розуміють їх опублікування шляхом друкування, повідомлення по радіо, телебаченню і т. ін., тобто коли вони стають доступними для публіки.

Відновлення порушених прав відбувається шляхом не відшкодування шкоди, а спростування відомостей, що порочать, у тому ж друкованому виданні, аналогічні радіо - чи телепередачі або іншим адекватним способом, тобто через засоби, які є доступними для публіки.

Незважаючи на те що ці відносини називаються немайновими, деякі з них можуть бути пов'язані з майновими. Тому вони поділяються на особисті немайнові відносини, які безпосередньо не пов'язані з майновими, та на особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими. Особистими немайновими відносинами, які безпосередньо не пов'язані з майновими, є честь, гідність, ділова репутація. Проте, порушення зазначених відносин (що мають абсолютний характер) може спричинити матеріальні наслідки для порушника, тобто призвести до виникнення майнових відносин у вигляді санкції за заподіяння моральної шкоди. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. - №1 (16). - 1999. - С. 146-148.

У літературі виникла дискусія про правомірність включення до предмета цивільного права особистих, не пов'язаних з майновими відносин. Відмітимо ті, що найкраще характеризують проблему їх галузевої належності. З цього приводу О.О. Красавчиков відзначає три точки зору: негативну, радикальну і позитивну концепції. Всі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади. Так, О.С. Іоффе вважав, що цивільне право повинно регулювати тільки ті особисті відносини, які пов'язані з майновими. Що стосується особистих немайнових відносин, які не пов'язані з майновими, то цивільне право здійснює лише їх охорону від можливих правопорушень. Тому ці немайнові відносини не повинні братися до уваги при визначенні предмета цивільно-правового регулювання. Иоффе О.С. Советское гражданское право (Курс лекций): учеб. пособие. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1958. - С. 12; Иоффе О.С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. - 1956. - № 2. - С. 55-56.

Критики цієї позиції зазначають, що охорона - це один із необхідних елементів правового регулювання, тобто вона невіддільна від останнього. Охрана прав личности советским законодательством / Отв. ред. : Масляев А.И. - М.: Наука, 1985. - С. 19.

Сам факт, що право бере під свою охорону захист того чи іншого виду суспільних відносин, у тому числі й немайнових, свідчить про їх правове регулювання. А включення їх до предмета цивільного права обумовлено необхідністю правового регулювання приватного духовного інтересу. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. - №1 (16). - 1999. - С. 148.

Інші вчені брали за основу те, що цивільне право регулює й особисті немайнові відносини. Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и свод законов Советского государства // Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. Межвузовский сборник научных трудов. - Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1977. - Вып. 53. - С. 5-33; Яковлев В.Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общественных отношений // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст. - М., 2001; Малеин С.С. Тенденции развития гражданского права // Советское государство и право. - 1978. - № 1. - С. 40-47. Причому В. Грибанов підкреслював: особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, включаються до предмета цивільного права у зв'язку з тим, що їм притаманні властивості, які піддаються цивільно-правовому регулюванню. Гражданское право. В 2-х томах: Учебник. Т. 1 / Под ред. Е.А. Суханов. - М.: БЕК, 1993. - С. 21.

За словами відомого російського цивіліста В.А. Тархова, прирахування особистих немайнових відносин, пов'язаних з майновими, до сфери цивільно-правового регулювання майже ніколи сумнівів не викликало. Інакше виглядає справа з особистими немайновими відносинами другої групи, тобто не пов'язаними з майновими. Тут і об'єкти інші - не віддільні від особистості (наприклад, честь і гідність), і немає прямих зв'язків з майновими відносинами, які могли б обумовити приналежність даних відносин до цивільного права.

Внаслідок цього включення їх у сферу цивільно-правового регулювання оскаржувалося як до, так і після прийняття Основ (у кодексах, що раніше діяли, союзних республік регулювання подібних відносин не передбачалося).

На його думку, відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте ні за питомою вагою відносин, пов'язаних з особистими немайновими благами, ні за питомою вагою норм регулювання цих відносин не можуть розраховувати на виділення в самостійну галузь". Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. - Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. - С. 56.

В.А. Тархов вважав, що вони (немайнові блага) мають предметну єдність, що характеризуються невіддільністю від особистості, неприпустимістю грошової оцінки, незастосовністю до них цивільно-правового регулювання угод і т.п. За деякими виключеннями, ці відносини нічого спільного не мають із відносинами, що регулюються спеціальними галузями права. Їхнє правове регулювання вірніше повинне бути віднесене до державного права, що не виключає, зрозуміло, іншого галузевого регулювання випадків, безпосередньо пов'язаних із предметами спеціальних галузей. Тархов В.А. Вказ. праця. - С. 58.

Таким чином, включення до предмету цивільного права особистих немайнових благ пояснюється не їх цивільно-правовим характером, що мало б робити їх однорідними з іншими цивільно-правовими відносинами, а тим, що дівати їх просто нікуди, оскільки для виділення у самостійну галузь їх мало.

Розуміючи неможливість прив'язки до предмета цивільного права особистих немайнових прав за двома критеріями (предмета і методу правового регулювання), оскільки галузь права не може наділити фізичну особу честю, ім'ям, особистою свободою, життям, а юридичну особу - діловою репутацією тощо (тобто регулювати), українські цивілісти, правда, з посиланням на російських, вбачають вихід у тому, що нібито "цивільне право констатує наявність немайнових благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд. А звідси - регулятивна функція цивільного права щодо особистих немайнових прав полягає у формі юридичного визнання". Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 1. - С. 13.

Отже, публікації останнього часу свідчать про те, що і сьогодні проблема включення до предмета правого регулювання цивільним правом особистих немайнових відносин все ще залишається дискусійною. Так, поширеною є точка зору, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту. Цивільне право України: Загальна частина: Підручник. - Т. 1. / За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К: ЮрІнком Інтер, 2010. - С. 19.

Характерними ознаками особистих немайнових прав можна вважати такі. По-перше, вони є складовою змісту цивільної правоздатності фізичної та юридичної особи. Так, усі фізичні особи - рівні у здатності мати цивільні права, і кожна з них має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК (частини 1, 2 ст.26), незалежно від того, чи особисті немайнові права призначені забезпечити її природне існування, чи ті, що забезпечують її соціальне буття. У випадках, встановлених законом, здатність мати особисті немайнові права пов'язується з досягненням фізичною особою відповідного віку (наприклад, право на донорство, право на інформацію про стан свого здоров'я виникають у фізичної особи тільки з досягненням 18 років, право на зміну імені - з досягненням 16 років, а за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника - з досягненням 14 років тощо). Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині (ч.1 ст.91 ЦК). По-друге, ці права мають особливість виникнення та припинення. Наприклад, особисте немайнове право виникає, як правило, з народженням фізичної особи й існує довічно, але може виникати також за законом і теж існує довічно; право на найменування (комерційне, фірмове) виникає у юридичної особи з моменту її утворення та існує, як правило, до моменту припинення діяльності останньої. По-третє, вони безпосередньо пов'язані з особистістю фізичної особи і, як наслідок, не можуть відчужуватися ні в добровільному порядку, ні примусово; названа особа позбавлена права від них відмовитися. Однак це правило не діє у тих випадках, коли йдеться про фізичну особу - підприємця або юридичну особу, котрі можуть укладати договір комерційної концесії, предметом якого є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Ці права позбавлені матеріального характеру. Борисова В.І. Тенденції розвитку цивільного права як галузі приватного права//Приватне право. - 2013. - №1. - C. 84-85.

Найважливішими із особистих немайнових, пов'язаних з майновими відносинами, є такі, які виникають з приводу здобутих і реалізованих результатів творчої праці (твори науки, літератури, мистецтва, винаходи, промислові зразки і т. ін.). Результати творчої праці, як правило, належать її автору і породжують право авторства. На основі останнього виникають майнові відносини (право на винагороду, одержання гонорару тощо). Зрозуміло, що здобуті результати можуть бути і не затребувані суспільством, і тоді у автора залишаються тільки немайнові права. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. - №1 (16). - 1999. - С. 149.

Що стосується майнових відносин, то хоча ЦК у предметі правого регулювання на перше місце і ставить особисті немайнові відносини, основне значення мають все ж таки майнові відносини як суспільні, що виникають у зв'язку з використанням різних майнових благ (речей, робіт, послуг тощо) і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Майнові відносини, що не відповідають цим ознакам, не належать до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами (ч.2 ст.1 ЦК).

Таким чином, дискусія, яка тривалий час існувала щодо того, які ж майнові відносини регулюються цивільним правом, нині себе вичерпала, оскільки ст.1 ЦК ввела їх конститутивну ознаку. Майнові відносини, що регулюються цивільним правом - це конкретні, властиві товарному виробництву, об'єктивні за змістом і вольові за своєю формою відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Борисова В.І. Тенденції розвитку цивільного права як галузі приватного права//Приватне право. - 2013. - №1. - С. 85-86.

За змістом майнові відносини поділяються на три групи: а) відносини власності; б) відносини в сфері товарообігу (економічного обігу); в) майново-організаційні відносини. Перші дві групи регулюються цивільним правом, а третя - нормами інших галузей права. Д. Боброва обмежується розглядом двох основних інститутів, а саме: права власності та зобов'язального права. Але ж до предмета цивільного права входять й інші майнові відносини, викликані до життя творчою діяльністю або іншими обставинами (спадкоємство за законом або за заповітом). Разом з цим майново-організаційні відносини, як й інші галузі, є характерними і для цивільного права. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. - №1 (16). - 1999. - С. 146.

У науці цивільного права вже давно ведеться дискусія стосовно організаційних відносин як таких, що охоплюються предметом цивільного права. Першим, хто дійшов цього висновку, був О.О. Красавчиков, який вважав: цивільні організаційно-правові відносини - це правовідносини, що засновані на засадах рівності їх учасників, виражають діяльність, яка здійснюється громадянами та організаціями у межах закону з упорядкування своїх взаємозв'язків та координації зусиль у процесі реалізації державної або власної ініціативи. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст. - М.: Статут, 2001. - С. 163.

Зазначена теорія і нині має як прихильників, Гонгало Б.М. Предмет гражданского права // Проблемы теории гражданского права/Институт частного права: сборник. - М.: Статут, 2003. - С. 18-20. так і опонентів. Утім єдине, чого не можна не помітити, це те, що цивільне право справді регулює відносини, які навряд чи повною мірою можна беззастережно віднести до майнових. Наприклад, це стосується відносин, що виникають на підставі попереднього договору, коли сторони зобов'язуються упродовж певного строку укласти договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст.635 ЦК); відносин, що виникають внаслідок перетворення товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема, у виробничий кооператив (ч.2 ст.149 ЦК); відносин, пов'язаних з обранням органів юридичної особи тощо. Перелік цих відносин можна було б продовжити, при цьому слід виходити з того, що вони мають право на існування у межах цивільно-правового регулювання, оскільки головна їх функція - обслуговування інших цивільних правовідносин. Організаційно-правові відносини не є "самоціллю". Вони - певний організаційно-правовий засіб, що використовується сторонами з метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносин. Красавчиков, О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст. - М.: Статут, 2001. - С. 164. Організаційний момент має місце практично у всіх відносинах між учасниками правовідносин.

Прихильники вартісного (товарно-грошового) характеру майнових відносин, які регулюються нормами цивільного права, зазнають труднощів при поясненні того, чому норми даної галузі регулюють і такі майнові відносини, які безпосередньо не пов'язані з грошовим обігом, і тому їх не можна назвати товарно-грошовими, наприклад, відносини по обміну речами, даруванню і т. ін. Вони пояснюють це тим, що такі відносини, як товарно-грошові, мають вартісний характер, Цивільне право України: Загальна частина: Підручник. - Т. 1. / За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К: ЮрІнком Інтер, 2010. - С. 4. або є схожими за своєю природою з товарними відносинами. Гражданское право / Под ред. Ю.К. Толстого и А.П. Сергеева. Часть 1. - Санкт-Петербург: ТЕИС, 1996. - С. 5. Зазначені автори, як і деякі інші, визнають цивільне право галуззю чистого права і не використовують для дослідження предмета галузі її предметоутворюючі ознаки.

Оскільки основою приватного права є приватний інтерес, взаємовідносини, що виникають, є приватними і майновими відносинами. Останні можуть бути платними та безоплатними. Зрозуміло, що майновий інтерес перебуває за межами правового регулювання, але він є основою мотивації поведінки осіб, яка породжує відносини, що є предметом цивільного права. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. - №1 (16). - 1999. - С. 146.

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певними суб'єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави, АРК, територіальних громад, іноземних суб'єктів права.

2. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють