Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі)

Поняття, характеристика та правове регулювання особистих немайнових прав, основні їх форми. Зміст відмінності правового захисту від правової охорони. Колізійне регулювання особистих немайнових прав у міжнародному приватному праві України й Польщі.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 29.02.2012
Размер файла 46,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Загальна характеристика особистих немайнових прав

1.1 Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав

1.2 Немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи

1.3 Немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи

Розділ II. Захист особистих немайнових прав у цивільному праві України

2.1 Відмінність правового захисту від правової охорони

2.2 Поняття захисту особистих немайнових прав

2.3 Особливості захисту особистих немайнових прав

Розділ III. Проблематика особистих немайнових прав з погляду міжнародного приватного права (на прикладі України та Польщі)

3.1 Поняття особистих немайнових прав в Україні й Польщі

3.2 Колізійне регулювання особистих немайнових прав у міжнародному приватному праві України й Польщі

3.3 Проблеми колізійного регулювання особистих немайнових прав

Висновок

ВСТУП

правовий немайновий особистий міжнародний

Актуальність теми дослідження. Цивілізоване суспільство не можливо уявити без наявності певних прав і свобод кожного його учасника, що забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав.

В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист.

Конституція України і інші закони забеспечують здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.

Метою даної курсової роботи є висвітлення питання цивільно-правового захисту особистих немайнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, проблеми, пов'язані з такою реалізацією, а також можливі шляхи їх подолання.

Основними завданнями для розкриття мети роботи стануть:

- визначення сутності особистих немайнових прав;

- характеристика особливостей захисту особистих немайнових прав;

- порівняльна характеристика правового захисту і правової охорони;

- характеристика основних способів захисту особистих немайнових прав;

- аналіз реальних проблем, які стосуються недосконалості правового режиму захисту цивільних прав громадян, а також вивчення можливих шляхів їх подолання.

Для того, щоб розглянути поставленні питання потрібно керуватися діючою нормативно-правовою базою з цих питань. Перш за все це Конституція України, Цивільний кодекс України, інші нормативні акти, а також різні підручники, написані компетентними спеціалістами у цій галузі.

Методом дослідження є сукупність способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб'єктів у даній сфері.

Предметом особистих немайнових прав є життя, здоров'я особи, особиста недоторканість, інтелектуальна власність та інше.

Наукове підґрунтя. Для написання курсової роботи підґрунтям є праці М.І. Панченка, О.І. Шундрика, В.В. Копєйчикова, а також Конституція України та Цивільний кодекс України.

Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ

1.1 Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав

Особисті немайнові права - права, які довічно належать кожній фізичні особі від народження або за законом, юридичній особі з моменту державної реєстрації (крім тих, які за своєю природою притаманні тільки людині), тісно пов'язані з ними та не мають економічного змісту [18, c.279].

Цивільним законодавством регулюються особисті майнові та немайнові відносини. Отже, особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом у повному обсязі без будь-яких обмежень. Права і свободи людини, на які держава не може посягати, забезпечують кожній особі можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя.

Особисті немайнові права досить неоднорідні та є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на свободу зборів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом. Право на вибір прізвища подружжям при реєстрації шлюбу, право на вибір місця проживання, роду занять кожним із подружжя, право на виховання дітей та інші регулюються сімейним правом.

Але є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припинені на підставі правочинів або інших юридичних дій. Вони належать кожній фізичній особі від народження або за законом і не мають економічного змісту. Ці права тісно пов'язані з фізичною особою, і вона не може відмовитися від них, а також не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно [17, c.129].

Взагалі, предметом цивільного права складають дві групи відносин:

1) майнові відносини (відносини власності та відносини товаро- і грошообігу);

2) особисті немайнові відносини, які у свою чергу можна поділити на:

- особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими відносинами. Ними є відносини, у які вступає особа, реалізуючи свої права на життя, охорону здоров'я, особисту недоторканість, сім'ю, ім'я, особисте життя та його таємницю, свободу пересування тощо;

- особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими відносинами. До цих відносин належать такі, що виникають у сфері інтелектуальної власності (наприклад, пов'язані із правами інтелектуальної власності на: літературний, художній та іншій твір; винахід, корисну модель, промисловий зразок; комерційне найменування; торговельну марку; комерційну таємницю) [16,c.412].

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:

1) утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами;

2) мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів - немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканість, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;

3) мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповноваженою особою, а всі інші стосовно неї і з приводу цих прав є зобов'язаними особами.

Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права особи здійснюються самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також неповнолітній фізичних осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених Конституцією України, Цивільним кодексом та законами України, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Для забезпечення здійснення особистих немайнових прав органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, підприємства, організації, їх працівники, окремі фізичні особи зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

Таким чином, особисте майнове право - це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості.

1.2 Немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи

Права, що забезпечують природне існування фізичної особи - права, які забезпечують фізичну і психічну цілісність особистості фізичної особи (право на охорону життя, здоров'я, свободи, особистої недоторканості, право на донорство, на сім'ю, на опіку або піклування, на безпечне для життя і здоров'я середовище тощо) [18, c.279]

Право на життя і охорону здоров'я означає юридично забезпечену можливість фізичної особи вимагати до суду припинення будь-яких дій, якщо вони погрожують здоров'ю або життю. При цьому норми цивільного права можуть бути застосовані не лише після того, як шкоду здоров'ю вже заподіяно, а й тоді, коли є небезпека, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності. Тому це має велике попереджувальне значення. Зміст права на життя і охорону здоров'я включає такі правила:

- фізична особа не може бути позбавлена життя. Здоров'я забезпечується власним відповідальним ставленням особи до нього, а також системою діяльності державних та інших організацій, що передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами;

- медико-біологічні та інші дослідження й експерименти, що є небезпечними для життя, можуть проводитися лише щодо повнолітньої особи і за її згодою;

- забороняється задоволення прохання особи про припинення її життя, а стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої особи;

- здоров'я є станом духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад;

- штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. Перелік обставин, що дають право переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичним та соціальним показниками, визнається законом;

- повнолітня жінка має право за медичними показниками на штучне запліднення та імплантацію зародка;

- особа, яка звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я;

- медична допомога особі, яка досягла 14 років, надається за її згодою;

- повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування;

- забороняється надання за місцем праці або навчання інформації про діагноз та методи лікування особи;

- у разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;

- особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката - для захисту своїх прав, а також священнослужителя для відправлення релігійного обряду.

Складним і дискусійним завжди було саме поняття життя. Можна сказати, що життя - це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біосоціального організму. Життя є триваючим процесом, а тому важливе значення має визначення моменту появи життя і моменту його припинення. Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридичне значимих фактів та їх правовими наслідками. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі управомоченої особи.

Право на свободу та особисту недоторканість означає юридично забезпечену можливість фізичної особи без перешкод розпоряджатися собою на власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, які обмежують особисту свободу, та вимагати до суду припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу, зокрема свободу приміщення, свободу обирати рід занять та ін.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найважливіших прав людини. Відповідно до цього права, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. Особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Шкода, завдана фізичній особі такими діями, підлягає відшкодуванню у повному обсязі. Відшкодуванню також підлягає моральна шкода.

Не допускається фізичне покарання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних.

Взяття органів (тканин) з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля означає юридично забезпечену можливість фізичної особи на безпечні, сприятливі умови праці, проживання, навчання, на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, та вимагати до суду відшкодування заподіяної шкоди й заборони господарської та іншої діяльності, яка завдає шкоди довкіллю.

Кожна особа має право на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян. Діяльність суб'єктів, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Шкода, заподіяна такою діяльністю, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування й відновлення здоров'я та витрати, пов'язані зі зміною місця проживання, професії, а також не отримані прибутки за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, та інші витрати та не одержані прибутки громадян, пов'язані з погіршенням стану довкілля.

Екологічна інформація є відкритою, засекречувати її заборонено.

Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), а також на належні, безпечні та здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Право на донорство означає юридично забезпечену можливість фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин. Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Особа має право дати письмову згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті або заборонити його. Члени сім'ї донора мають право знати ім'я фізичної особи реципієнта.

Право на сім'ю означає юридично забезпечену можливість незалежно від віку та стану здоров'я фізичної особи мати сім'ю і заборону бути проти її волі розлученою з сім'єю, крім випадків, передбачених законом. Особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має право втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Право на сім'ю закріплено у ст. 291 ЦК України: фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю[3]. Частина 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначають сім'ю природним і основним осередком суспільства та держави [12,13]. Конституція України у ст. 51 проголошує: "Сім'я, дитинство, материнство батьківство охороняються законом." [1].

Ст. З Сімейного кодексу України ви значає сім'ю первинним та основним осередком суспільства і вказує на те, щі сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом мають взаємні права та обов'язки. Право особи на сім'ю визначено у ст. 4 Сімейного кодексу України і включає: право на створен ня сім'ї; право кожної особи на проживання в сім'ї; право кожної особи на пова гу до свого сімейного життя [5]. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фі зичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 4 ст. 291 ЦК України) [1].

Право на опіку або піклування означає юридично забезпечену можливість фізичної особи, що є малолітньою, неповнолітньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, мати опікуна або піклувальника. Дієздатка фізична особа, що є немічною за станом здоров'я, має право на призначення їй помічника, яке здійснюється органами соціального захисту відповідно до закону.

Дітям, яким виповнилося 10 років, надається право вибору опікуна, а особи, яким виповнилося 14 років, за винятком недієздатних, мають право на вибір піклувальника [17, c.135-138].

1.3 Немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи

Право на ім'я забезпечує правову індивідуалізацію особи. Право на власне ім'я надає його носієві юридично забезпечену можливість мати з моменту народження певне ім'я, вимагати від оточення, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям чи привласнювати його. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

Ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину або адміністративної провинності, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання чинності, відповідно, вироком суду чи постановою адміністративного органу. Ім'я потерпілого від правопорушення, а також ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути обнародуване чи використане іншими особами лише за його згодою.

Особа, якій виповнилося 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я. Ім'я по батькові може бути змінене у разі зміни батьком свого імені. Прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

Право на честь, гідність та ділову репутацію є юридично забезпеченою можливістю фізичної особи вимагати від оточення осіб утриматися від будь-яких дій, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію.

Честь і гідність - це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі. Кожен має право на повагу до його гідності, честі та право на недоторканість своєї ділової репутації.

Честь - це певна соціальна оцінка фізичної особи, яка визначається вчинками, професійною діяльністю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя.

Гідність - це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Є певні об'єктивні критерії при визначенні честі та гідності, які підлягають оцінці на предмет їх порушення чи не порушення.

Ділова репутація - суспільна категорія, дуже близька до честі та гідності. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей фізичної особи.

Фізична особа, людська гідність, честь або ділова репутація якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися для захисту з позовом до суду.

Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла особи, що померла, а також до місця поховання особи. У разі глуму над тілом особи, що померла, або над місцем її поховання, члени сім'ї, родичі мають право на компенсацію завданої їм матеріальної і моральної шкоди.

Право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю означає, що кожна фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомитись із ним інших осіб. Обставини особистого життя особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, підтвердженні вироком, рішенням (постановою) суду.

Право на інформацію і на особисті папери дає фізичній особі змогу відповідно до закону шукати, одержувати та поширювати інформацію. При поширенні інформації особа зобов'язана переконатися в її достовірності. Вважається, що інформація, яка подається посадовою службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи чи органи місцевого самоврядування), є достовірною. Особа, яка поширила таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.

Збирання, збереження, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається.

Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною таємницею юридичної особи.

Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записки, особисті архіви, матеріали тощо) фізичної особи є її власністю. Кожному надається свобода у створенні, веденні та накопиченні особистих документів.

Право на особисті папери дає особі змогу не допускати третіх осіб до особистої документації. Цьому праву відповідає і обов'язок оточення утримуватися від отримання інформації, що міститься в особистій документації особи.

Особа, якій належать особисті папери, може усно або письмово розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі на випадок своєї смерті. Ознайомлення з особистими матеріалами, їх використанням, у тому числі шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи.

Право на місце проживання і на недоторканість житла. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усиновителів).

Житло особи є недоторканним. Це правило ґрунтується на Конституції України (ст. 30), у якій встановлено, що ніхто не має права без вмотивованого рішення суду увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому [1].

Відповідно до права на недоторканість житла, уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким способом вторгненню у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо зазначених у законі. Це означає, що ніхто не вправі вказувати особі, як вона має право поводитися у своєму житлі, як організовувати свій побут тощо.

Закон встановлює низку винятків, коли можливе проникнення у житло третіх осіб поза волею особи, яка там проживає. Зокрема це може бути: пожежа, вибух газу, профілактичні роботи з контролю за газовим обладнанням, обшук за рішенням суду та ін.

Особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом або договором.

Право на вибір роду занять і на пересування означає, що фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці, а сама має право на вибір та зміну роду занять. У випадках, встановлених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне пересування по території України і вибір місця перебування. Особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.

Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.

Військовослужбовці строкової служби, а також особи, які відбувають альтернативну службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.

Право на свободу об'єднань і на мирні зібрання означають, що фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Законом, статутами об'єднань громадян можуть встановлюватися вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або його членом. Належність чи неналежність особи до об'єднання не є підставою обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.

Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збориЮ конференції, засідання, фестивалі тощо. Органи державної влади можуть заборонити або припинити проведення зібрань, якщо вони порушують громадський порядок, створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб, відповідно до закону.

Право на таємницю кореспонденції дає змогу фізичній особі перешкоджати третім особам у доступі до власного листування, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.

Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила кореспонденцію, і адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування потрібна її згода.

Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Охороняючи інтереси особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва, Цивільний кодекс України визначає, що фотографія, твір мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою близьких родичів. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії,іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана близькими родичами, які повинні відшкодувати витрати особі, що здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору.

Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Після смерті такої особи її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків [17, c.139-144].

РОЗДІЛ II. ЗАХИСТ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

2.1 Відмінність правового захисту від правової охорони

Правовий захист нерозривно пов'язаний з правовою охороною. Проте, це різні категорії, різниця між якими визначена в законодавстві.

Вирішуючи проблему змісту правового захисту переважна більшість юристів дійшла висновку про те, що при цьому слід розмежовувати поняття «правовий захист» і «правова охорона», вкладаючи в них різний зміст. На їх думку, правовий захист є лише складовою частиною правовою охороною, до якої мають включатися лише засоби, пов'язані з реалізацією особи права на захист.

Так, З.В. Ромовська вважає, що призначенням правової охорони є регулювання суспільних відносин на першому етапі, та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, а правовий захист - лише результат реалізації особою права на захист. Також автор звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає в себе систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення.

Я.М. Шевченко вважає, що «поняття охорона включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також заходи спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення и оспорювання їх, а саме - захист (охоронні норми)». Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою астиною правової охорони.

Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки.

Завершуючи огляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзначити чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям порівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є принцип забезпечення непорушності та здійснення цивільних прав, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.

У доктрині сучасного цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами).

Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.

Прогнозується, що припинення дій, які порушують особисті немайнові права, буде загальним засобом захисту всіх особистих немайнових прав. Цьому сприятиме також здійснення порушником дій, що були б спрямовані на відновлення порушеного права.

Враховуючи, що неврегульованість цивільним правом багатьох особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, призводить сьогодні і до відсутності санкцій, спрямованих як на запобігання правопорушенням, так і на ефективний захист порушених прав, наукова література пропонує закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.

Стаття 55 Конституції України проголошує: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" [1]. Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Реалізація права на захист здійснюється особою шляхом оскарження неправомірних дій, у результаті яких було порушено її права та свободи, в судовому порядку; звернення за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; звернення за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у разі використання всіх інших можливих національних засобів правового захисту.

Відповідно п.1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист особа здійснює на свій розсуд (п.1 ст. 20 ЦК) [3].

Особисті немайнові права, які названо у законі, на думку законодавців, не залишаються декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту. Крім загальних засобів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років, таких, як можливість особи, яка постраждала у разі порушення особистих немайнових прав, вимагати відшкодування збитків та компенсації за моральну шкоду, закон передбачає ряд нових.

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, які необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього Додаткового обов'язку може бути підставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення.

По-друге, пропонується нова для цивільного права міра відповідальності, яку нині передбачає адміністративне і кримінальне законодавство, -- громадська догана. Вона може бути винесена особі (фізичній або юридичній), з вини якої відбулося порушення особистого немайнового права і яка не вжила своєчасно заходів для усунення цього порушення.

По-третє, способом захисту інтересів особи, про яку поширили неправдиву інформацію, є її спростування. Тобто у ЦК України прямо передбачено презумпцію неправдивості негативної інформації, яка поширена про особу.

Крім того, запровадження введення такої санкції, як заборона випуску у світ твору, яким порушуються особисті права, і навіть вилучення і знищення всього тиражу.

Усі названі санкції є мірою цивільної відповідальності, яка може бути як майнового, так і немайнового характеру, у разі порушення особистого немайнового права.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовують поняття «охорона» і «захист» без чіткого розмежування їх і без додержання при застосування їх у законодавчих актах певних однакових критеріїв.

Так, Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки» містять як загально регулятивні, так і захисні норми [7,8].

У юридичній літературі була запропонована певна класифікація охоронних та захисних норм. Наведена класифікація правових норм може мати не лише теоретичне, а й практичне значення у законотворчій діяльності, незважаючи на наявність можливостей її подальшого вдосконалення. Так, у наведеній класифікації правоохоронних норм не знайшлося місце нормам, які встановлюють правові гарантії прав власників, визначають органи, що здійснюють захист права власності тощо. Однак це лише свідчить про необхідність подальшого наукового аналізу даної проблеми [19].

2.2 Поняття захисту особистих немайнових прав

Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав. Стосовно громадянина, Конституція України визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі від представників влади або посадових осіб.

В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист, суть якого в правовій літературі трактується неоднозначно.

На думку Г.М. Стоякіна правовий захист включає в себе три моменти:

- видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають здійснення їх захисту та застосування санкцій;

- діяльність суб'єктів із здійснення і захисту своїх суб'єктивних прав;

- попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з правових санкцій.

Інший автор вважає, що правовий захист - це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків.

С.С. Алєксєєв додержується думки, що правовий захист - це державно-примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку.

Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту їхнього порушення. Відносини формуються і розвиваються у нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб`єктів відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися правом на захист. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не визначено права і обов`язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб`єктивного цивільного права.

Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

- вимагати непорушення цих прав;

- вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

- вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Для захисту особистих немайнових прав кожна особа, у якої було порушено її право, має право звернутися до суду. Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захис прав і свобод людини і громадянина [1]. Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб`єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних іетересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України) [3].

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкції.

Взагалі, захист особистих немайнових прав можна подіти на такі види:

1. Законодавчій захист - зафіксоване положення закону норми про правозвернення особи до суду щодо захисту свого порушеного майнового або немайнового права. Данні норми можуть бути зафіксовані в ЦК України,

Конституцією України та відповідними Законами України і Автономної Республіки Крим.

Якщо аналізувати свіввідношення даних видів захисту, то адміністративний та судовий співвідносяться, як не до загального, а саме до законодавчого захисту. Підтвердження цього можемо використати конституційну норму проте, що діяльність всіх державних органів базується вуключно на законі. Закон встановлює можливість оскарження рішеня суду певної інстанціїї, що передбачає можливість об`єктивного вирішення справи.

Засоби захисту повинні бути передбачені в законі (наприклад, в разі затримання особи їй повинна бути надана можливість викликати адвоката, повідомити близьких або інших осіб; при нанесенні їй тілесних ушкоджень - можливість викликати названого нею лікаря тощо). Законодавчого захисту потребує, наприклад, репутація підприємців. Мають право розраховувати на захист своєї репутації і лікарі, педагоги, державні службовці.

З негаторним позовом можна звернутися тільки до суду, а засоби захисту прав цього інституту можуть бути іншими.

2. Судовий захист - передбачені законом засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання порушених прав. Судовий захист особистих немайнових прав здіснюється судом. Систему судів загальної юрисдикції складають: Місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України [9]. Відповідно до статті 16 ЦК України: «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу» [3]. Ст. 6 ЗУ «Про судоустріїй України» тлумачить, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у судi [9]. Вирішуючи цивільні справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди керуються постановою Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року [14].

Серед способів захисту можна виділити загальногромадянські (ст. 16 ЦК України) та спеціальні. До загальногромадянських способів відносяться:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов`язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Що стосується спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:

- ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (поновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст..278 ЦК);

- ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До даної категорії способів захисту слід відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у випадку його порушення (ч.З ст.294 ЦК).

3. Адміністративний захист - здійснюється відповідно до статті 17 ЦК України. Захист цивільних прав та інтересів Президентом Укрїни, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування [3].

До адміністративного порядку захисту цивільних прав належать:

- оскарження дій та актів державних органів у вищий орган виконавчої влади;

- прийняття органами держави чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення щодо використання способів захисту, визначених ЦК.

Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному порядку є визнання правового акту незаконним або його скасування. Ст. 118 Конституції України передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня [1].

Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов`язків за принципом “Дозволено все, що не заборонено законом”, то органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов`язані діяти лише в межах їх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України [1].

2.3 Особливості захисту особистих немайнових прав

Як зазначалося вище, різні особисті немайнові відносини мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. Відповідно до цього охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визначення за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав з притаманними їм специфічними засобами захисту.

У цивільному кодексі України особисті немайнові права фізичної особи поділено на дві групи. Одна група немайнових прав забезпечує природне існування фізичної особи, а друга - забезпечує її соціальне буття. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу і особисту недоторканість, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу до честі та гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вибір місця проживання та на вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технологічної творчості. Цивільний кодекс України розширив, конкретизував та передбачив також інші особисті немайнові права фізичної особи.

Фізична та юридична особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, якими порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо зазначені суб'єкти не вчинять необхідних дій для негайного поновлення порушеного ними права, суд може примусити їх до вчинення таких дій і стягнути завдані ними збитки та компенсувати моральну шкоду.

Тобто кожна фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від будь-яких посягань інших осіб. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права було завдано майнової шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Таким чином, цивільне законодавство закріплює абсолютне право особи на усунення порушення будь-якого її особистого немайнового права в судовому порядку.

Наприклад, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, вправі вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації і відшкодування моральної шкоди. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування здійснюється у той самий спосіб, у який була поширена ця неправдива інформація,і тією ж особою, яка поширила цю інформацію. При цьому спростування недостовірної інформації проводиться незалежно від вини особи, яка її поширила.

Поширювачем інформації, яку надає посадова особа чи службова при виконанні своїх службових обов'язків, визнається юридична особа, у якій вона працює. Документ, у якому міститься неправдива інформація, який видала юридична особа, має бути відкликаний.

Коли такі відомості поширено у пресі, інших засобах масової інформації (кінофільми, телепередачі тощо), суд може заборонити їх розповсюдження до усунення такого порушення, а якщо усунення такого порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги, кінофільму, телезапису та знищити його.

Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може подати до суду заяву про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих та інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування у тому самому засобі масової інформації.

Коли відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв'язку з його ліквідацією, такі відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила неправдиву інформацію.

У разі відмови особи вчинити відповідні дії з виконання судового рішення, спрямовані на усунення порушень особистого немайнового права, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Сплата штрафу не звільняє цю особу від обов'язку виконати рішення суду [16, c. 131-133].

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМАТИКА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ З ПОГЛЯДУ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ)

3.1 Поняття особистих немайнових прав в Україні й Польщі

Правові проблеми, пов'язані з особистими немайновими правами, породжують безліч серйозних питань, на які сучасне право не завжди готове дати чітку й однозначну відповідь. Особливо складними є проблеми у контексті міжнародного приватного права (далі - МПрП), оскільки іноземний елемент, який міститься у правовідносинах, що стосуються особистих немайнових прав, породжує невизначеність, коли йдеться про конкретний зміст цих прав і вибір права, що підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Говорячи про зміст поняття особисті немайнові права, необхідно мати на увазі, що ці права мають щонайменше три іпостасі: по-перше, їх можна розглядати в приватноправовому аспекті, тобто як саме особисті немайнові права, що перебувають під захистом приватного (цивільного) права; по-друге, у сфері конституційного права вони виступають як конституційні права, гарантовані Конституцією, а значить публічним правом; по-третє, ці права в образі прав людини захищені міжнародним правом. Цікаво зазначити, що конкретний зміст цих прав у національному праві може залежати не тільки від тлумачення національних судів, враховуючи Конституційний Cуд, але також від міжнародних судів. Так, наприклад, такі права, як право на життя й свободу перебувають під захистом Європейської конвенції про захист прав людини та засадничих свобод 1950 року, а отже, при тлумаченні цих прав необхідно враховувати їхнє тлумачення з боку Європейського суду з прав людини.

З погляду МПрП інститут особистих немайнових прав може мати різну назву, різний зміст й по-різному розумітися в різних країнах, що породжує необхідність його правильної кваліфікації.

Спробуємо розглянути інститут особистих немайнових прав у контексті українського й польського приватного права, а також МПрП цих держав.

У Цивільному Кодексі (далі - ЦК) України, у Книзі другій, йдеться про особисті немайнові права фізичних осіб, перелік яких переважно взятий з Конституції України. Зазначимо, що хоча в самому ЦК не використовується термін «особисті немайнові права юридичних осіб», проте, у Законі України «Про міжнародне приватне право» ст. 22 називається «Особисті немайнові права», що дає нам підставу припускати наявність особистих немайнових прав не тільки фізичних, але також юридичних осіб [10].

Щодо Польщі, то в її ЦК використовується поняття «особисті блага» (dobra osobiste). До того ж ст. 23 ЦК Польщі виокремлює такі особисті блага: здоров'я, свобода, честь, свобода совісті, ім'я або псевдонім, образ, таємниця кореспонденції, недоторканність житла, а також наукова, художня, винахідницька й раціоналізаторська творчість. Цей перелік є відкритим. За ст. 23 ЦК Польщі також випливає, що особисті блага захищені не тільки цивільним правом, але й іншими галузями права [4]. У першу чергу йдеться про Конституцію Польщі. Так, відповідно до польської Конституції, у випадку порушення особистих благ громадянина може бути звернення за їхнім захистом до Конституційного Суду або до Представника громадянських прав (Rzecznik Praw Obywatelskich) [2].


Подобные документы

  • Поняття цивільно – правового захисту. Захист права приватної власності. Віндикаційний і негаторний позови. Захист особистих немайнових прав. Захист прав інтелектуальної власності. Цивільно- правові проблеми захисту особистих і майнових прав громадян і мож

    курсовая работа [60,2 K], добавлен 03.05.2005

  • Поняття, зміст, класифікація особистих немайнових прав дитини. Комплексний аналіз чинного сімейного та цивільного законодавства України, яке регулює особисті немайнові права дітей. Шляхи удосконалення правового механізму регулювання інституту прав дітей.

    дипломная работа [80,1 K], добавлен 10.10.2012

  • Характеристика законодавства України. Необхідність посиленої турботи про неповнолітніх. Правова характеристика регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх.

    дипломная работа [100,9 K], добавлен 21.07.2009

  • Цивільно-правові відносини в сфері здійснення та захисту особистих немайнових та майнових прав фізичних осіб. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють. Характерні риси імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання.

    курсовая работа [99,0 K], добавлен 13.04.2014

  • Правоздатність та дієздатність фізичної особи. Поняття та ознаки особистих немайнових прав що забезпечують природне існування людини та соціальне буття громадян. Гарантія та загальні і спеціальні способи захисту прав у цивільному законодавстві України.

    контрольная работа [21,1 K], добавлен 05.05.2015

  • Захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту).

    статья [13,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Поняття особистих правовідносин за участю подружжя. Види особистих немайнових прав і обов'язків. Право на спільне майно, роздільна власність. Здійснення поділу спільного майна подружжя відповідно до цивільно-правової угоди або у судовому порядку.

    дипломная работа [45,4 K], добавлен 01.07.2009

  • Поняття, види речей і правовий режим їх цивільно-правового обігу. Властивості цінних паперів. Об'єкти права інтелектуальної власності. Ознаки особистих немайнових благ. Захист майнових прав на речі та специфіка цих засобів стосовно нерухомого майна.

    курсовая работа [57,0 K], добавлен 30.09.2014

  • Історично-правове дослідження ідеї про гідність і честь, визначення їх соціальної значущості. Зміст та механізм здійснення суб'єктивного права особи на повагу гідності та честі. Вдосконалення цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин.

    диссертация [219,3 K], добавлен 10.06.2011

  • Законодавче визначення засад шлюбу, особистих немайнових та майнових обов'язків подружжя, прав і обов'язків батьків та дітей, усиновителів та усиновлених, інших членів сім'ї, родичів. Регулювання питань опіки й піклування над дітьми, шлюбних відносин.

    реферат [22,3 K], добавлен 29.05.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.