Сучасний стан бюджетної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи

1.1 Сутність, роль та види бюджету

1.2 Структура та принципи побудови бюджетної системи в сучасній економіці

Розділ 2. Механізм бюджетного регулювання в Україні

2.1 Бюджетна політика України та нормативно - правове регулювання бюджетних відносин

2.2 Підходи до формування та розподілу державного бюджету України

2.3 Аналіз показників бюджетної системи України та її складових у контексті оновленого Бюджетного кодексу

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку бюджетної системи України

3.1 Проблеми функціонування бюджетної системи та шляхи їх подолання в Україні

3.2 Стратегічні напрямки розвитку бюджетної системи України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Соціально-економічний розвиток держави є результатом використання не тільки її ресурсних можливостей, а й тих економічних механізмів, у результаті яких формується і реалізується політика розвитку, важливою складовою якої є бюджетна система. Недосконалість бюджетної системи держави може чинити негативний вплив на економіку, соціальну сферу, життєвий рівень громадян. Тому в сучасних умовах розвитку економіки України особливої актуальності набуває питання удосконалення бюджетної системи. Ефективність функціонування бюджетної системи визначається низкою об'єктивних та суб'єктивних чинників. Існування зазначених чинників спричиняє необхідність поглиблення наукових досліджень бюджетної системи як складової фінансової системи країни та важливого регулятора економічних і соціальних процесів.

Детальне вивчення літературних джерел свідчить про наявність фундаментальних досліджень, присвячених питанням удосконалення бюджетної системи України, авторами яких є такі українські вчені-економісти, як М. Азаров, О. Василик, Ц. Огонь, К. Павлюк, І. Чугунов та інші.

Водночас питання визначення економічної природи бюджетної системи та дослідження структури бюджетної системи України, її складових у контексті оновленого Бюджетного кодексу на сьогоднішній день залишаються актуальними.

Отже, головною метою роботи є аналіз сучасного стану бюджетної системи, та визначення перспектив її розвитку в Україні.

Предмет дослідження - економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання бюджетів різних рівнів в Україні.

Об'єктом дослідження курсової роботи є функціонування бюджетних систем в умовах ринкової економіки.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- Розглянути теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи;

- Розглянути напрямки бюджетної політики України та нормативно - правове регулювання бюджетних відносин;

- Визначити підходи до формування та розподілу державного бюджету України;

- Проаналізувати показники бюджетної системи України та її складових у контексті оновленого Бюджетного кодексу;

- Визначити проблеми функціонування бюджетної системи та шляхи їх подолання в Україні;

- Охарактеризувати стратегічні напрямки розвитку бюджетної системи України.

Методи дослідження: для написання першого розділу, були розглянуті теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи у якому використали аналітичний метод. У другому розділі, розглянули механізм бюджетного регулювання в Україні, який був написаний методом синтезу, у третьому розділі, при розгляданні проблем та перспектив розвитку бюджетної системи України були використані дедуктивний та індуктивний методи.

Інформаційною основою дослідження є нормативно-правові акти України, наукові публікації та монографії, матеріали періодики за темою роботи та локальна мережа Internet.

Робота складається з сорока трьох сторінок, вступу, трьох розділів, які включають підрозділи, висновків, списку використаної літератури , трьох рисунків та двох таблиць.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ

1.1 Сутність, роль та види бюджету

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів. Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібито не пов'язана з рухом товарної маси.

Бюджет є важливим економічним важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому. Крім того, органи державної влади й управління, що затверджують і виконують бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують бюджети адміністративно-територіальних органів, останні, як правило, потребують дотацій і субвенцій із загальнодержавних дохідних джерел [19].

Поняття "бюджет" походить від старонормандського bougette (шкіряний мішок). З нього надалі утворилось англійське слово budgetі, яке пізніше в такому ж написанні перейшло й у французьку мову[19].

Усвідомлення економічної суті бюджету зі своїм становленням пройшло довгий шлях. Перші наукові визначення бюджету з'явились тільки на початку XX ст. Так, енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона стверджує, що бюджет, із погляду держави, є загальним фінансовим законом, на якому будується розпис доходів і видатків держави.

Зокрема, італійський фінансист Л. Косса так формулює вимоги до бюджету:

- витрати бюджету повинні проводитися зі згоди тих, хто дає кошти для їх здійснення;

- влада, якій доручено витрачати суми, повинна підлягати серйозному контролю[16].

Тривалий час у фінансовій літературі поняття бюджету ототожнювалося з державними фінансами, а державні фінанси - з державним господарством.

Користуючись бюджетом, держава забезпечує населенню матеріальний достаток, комфортне та безпечне існування. Ця теорія стала панівною в другій половині XX ст. Біля її витоків стояли найвизначніші представники фінансової науки. Ідея суспільного блага набула вирішального значення в теорії бюджету та фінансів загалом.

Представники цієї теорії називають бюджет публічною або фіскальною економікою, продуктивність якої вимірюється обсягом і якістю суспільних благ. У наукових працях західних теоретиків державних фінансів бюджет і бюджетний процес описуються з позиції ринкових відносин. За допомогою бюджету здійснюються мінові акти купівлі-продажу за схемою "податки-блага". Тобто через бюджет здійснюється мінова угода між державою та приватними особами, де податки є формою залучення коштів і участі населення у фінансуванні потрібних йому затрат. Реакцією населення на нееквівалентність між сплаченими податками та одержаними суспільними благами є відмова від підтримки на виборах тих політичних сил, які не забезпечують рівноваги між корисністю благ та їхнього сумарною вартістю.

Державний, районний та місцевий утворюють бюджетну систему країни. Звідси можемо зробити висновок, щодо видів бюджету : державний , районний, місцевий (класифікація здійснюється за географічно-територіальною ознакою).

У наукових працях європейських авторів державні фінанси і передусім бюджет постають складною сферою, яка перебуває на перехресті економіки й політики та є невід'ємною складовою суспільно-економічної системи. З цим важко не погодитися. Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому і нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів.

Економічна роль бюджету проявляється не в його структурі, тобто не в тому, скільки в ньому ланок, а й тому, які фінансові можливості законодавче закріплені за кожною ланкою, який рівень фінансової незалежності мають ці ланки при здійсненні покладеним на них конституцією держави та законодавством функцій.

Таким чином були розглянуті теоретичні аспекти функціонування бюджетної системи України, та сутність, роль і види бюджету України.

1.2 Структура та принципи побудови бюджетної системи в сучасній економіці

Під бюджетною системою країни розуміють зазвичай сукупність бюджетів усіх рівнів, що формуються згідно з її адміністративно-територіальним устроєм. У сучасній науковій літературі зустрічається декілька підходів до визначення сутності бюджетної системи. А.Г. Загородній та Г. А. Вознюк визначають бюджетну систему як сукупність усіх бюджетів держави -- центрального і місцевих. І. Я. Чугунов тлумачить бюджетну систему як інструмент регулювання економічного розвитку, що полягає у використанні бюджетної архітектоніки, яка визначається оптимальними співвідношеннями між елементами бюджетної системи, для впливу на динаміку показників економічного розвитку. Відповідно до Бюджетного кодексу бюджетна система України -- сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права. Найбільш вдале визначення, на нашу думку, сформулювали фінансисти-науковці Тернопільського національного економічного університету, які розглядають бюджетну систему України як сукупність окремих її ланок, юридично пов'язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетну систему України схематично зображено на рис. 1. 1

Рис. 1.1 Структура бюджетної системи України [5, с. 118].

Зведені бюджети районів включають районні, сільські і селищні бюджети. Зведений бюджет України використовується в процесі бюджетного регулювання і планування, а також для деяких статистичних розрахунків.

Зведений бюджет України включає державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей та міст Києва і Севастополя. Зведені бюджети Автономної Республіки Крим та областей включають відповідно обласні бюджети, а також бюджети районів і бюджети міст обласного підпорядкування.

Зведені бюджети районів включають районні, сільські і селищні бюджети. Зведений бюджет України використовується в процесі бюджетного регулювання і планування, а також для деяких статистичних розрахунків.

Залежно від адміністративно-територіального устрою (унітарного чи федеративного) розрізняють рівні бюджетних систем (таблиця 1.1)

Таблиця 1.1. Рівні бюджетних систем окремих країн [3, 6-9].

Україна	Казахстан	Білорусь	Російська Федерація	ФРН
Державний	Республіканський	Республіканський	Федеральний	Федеральний
	Обласний, бюджет міста республіканського значення, бюджет столиці		Регіональний	Бюджети земель
Місцеві	Району (міста обласного значення)	Місцеві	Муніципальні	Бюджети громад
		Міждержавний

Бюджетні системи різних країн відрізняються структурою та кількістю окремих видів бюджетів. В унітарних державах бюджетна система є сукупністю бюджетів усіх територіально-адміністративних одиниць і складається з двох ланок: державного бюджету і бюджетів місцевих органів самоврядування.

Наприклад, бюджетна система Японії складається з державного бюджету, бюджетів 47 префектур і 3255 муніципалітетів; у Франції бюджетна система складається з центрального бюджету і бюджетів 95 департаментів та близько 38 тис. комун. У федеративних державах бюджетна система включає три ланки: державний (федеральний) бюджет, бюджети членів федерації і місцеві бюджети.

Бюджетна система США, наприклад, має федеральний бюджет, бюджети п'ятдесяти штатів і більше 80 тис. бюджетів місцевих адміністративних підрозділів (3 тис. округів, 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міст і тауншипів, 15 тис. шкільних і 29 тис. спеціальних округів). У ФРН бюджетна система складається з федерального бюджету, бюджетів шістнадцяти земель і бюджетів общин; у Канаді -- з федерального бюджету, бюджетів десяти провінцій і бюджетів місцевих органів влади [10].

Головну роль у бюджетній системі більшості країн відіграє державний бюджет, за допомогою якого центральні органи влади акумулюють основну частину національного доходу.

У сучасних умовах значення державного бюджету постійно зростає. Він широко використовується для державного регулювання економіки, соціальних відносин, впливає на різні сторони процесу відтворення капіталу. За державним бюджетом у більшості країн закріплені найважливіші доходи, такі, як прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, найбільш фіскальні непрямі податки, надходження від державних підприємств.

На нього покладені основні витрати, пов'язані із здійсненням державою своїх функцій: військові, економічні, соціальні витрати, надання допомоги іноземним державам, управління державним боргом, адміністративні витрати. Розподіл доходів і витрат між окремими видами бюджетів закріплюється законодавчо.

В Україні державний бюджет має дві складові: загальний і спеціальний фонди. Державний бюджет Великобританії складається із звичайного бюджету і національного фонду позик. Федеральний бюджет США включає урядовий фонд і трастові фонди, що мають цільовий характер. Держбюджет Італії складається з двох частин: рахунка поточних операцій і рахунка руху капіталів. Держбюджет Франції складається з центрального бюджету, приєднаних бюджетів державних установ і спеціальних рахунків казначейства. В Японії існує рахунок центрального уряду, інвестиційний бюджет та 57 спеціальних рахунків. Таким чином, структура бюджетів кожної країни має особливий характер. Типовим є відокремлення поточних видатків держави від капітальних витрат [10].

Побудова бюджетних систем у розвинених країнах ґрунтується на спеціальних принципах. Найважливішими з них є єдність, повнота, реальність і гласність (табл. 1. 2).

Таблиця 1.2 Порівняння принципів побудови бюджетних систем окремих країн

Україна	Казахстан	Білорусь	Російська Федерація	ФРН
Єдності	Єдності	Єдності	Єдності	Єдності
Збалансованості		Збалансованості	Збалансованості	Загального забезпечення
Самостійності	Самостійності	Самостійності	Самостійності
Повноти	Повноти	Повноти	Повноти	Повноти
Обґрунтованості	Реалістичності	Реальності	Достовірності	Точності
Ефективності	Ефективності і результативності		Ефективного й економного використання бюджетних коштів	Спеціалізації
Субсидіарності		-	Розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи
Цільового використання		-	Адресності і цільового використання	Ясності
Публічності і прозорості	Транспарентності	Гласності	Гласності	Гласності
Справедливості і неупередженості		-
Відповідальності	Відповідальності	-
		-		Своєчасності
		-		Щорічності
	Послідовності	-
	Пріоритетності	-

Принципи бюджетного устрою, покладені у законодавство розвинених західних країн, склали основу для формування принципів бюджетного устрою України. У відповідності до основних тенденцій становлення сучасної бюджетної системи України, Бюджетним кодексом визначаються наступні принципи її побудови [3]:

- Принцип єдності (цілісності), згідно з яким існування бюджетної системи України забезпечується наявністю єдиної правової бази, бюджетної класифікації, структури бюджетної документації, єдністю правового регулювання бюджетних відносин, спільною грошовою системою та єдиною соціально-економічною політикою держави.

- Принцип збалансованості передбачає дотримання балансу між доходами і видатками всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України. Принцип самостійності бюджетів передбачає наявність для кожного рівня бюджетної системи джерел закріплених і власних доходів, наявність яких забезпечує відповідні територіальні утворення фінансовими ресурсами для забезпечення необхідних витрат. Існування цього принципу має поєднуватися з вимогою забезпечення перерозподілу фінансових ресурсів між державою та місцевими органами влади відповідно до встановлених повноважень.

- Принцип повноти передбачає обов'язкове відображення в бюджеті всіх його доходів і видатків. Таким чином досягається існування єдиного обліку фінансових ресурсів країни й унеможливлюється існування додаткових надбюджетних утворень.

- Принцип обґрунтованості передбачає формування бюджету на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави, а також на розрахунках бюджетних показників, здійснених відповідно до затверджених методик та правил.

- Принцип ефективності означає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

- Принцип субсидіарності передбачає, що розподіл видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

- Принцип цільового використання бюджетних коштів означає, що кошти витрачаються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

- Принцип справедливості і неупередженості передбачає побудову бюджетної системи України на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Дотримання всіх вищезазначених принципів має дозволити бюджетній системі України швидше пройти період становлення і перейти до нормального розвитку з дотриманням існуючих вимог сучасної світової економіки. У працях українських науковців пропонується виділити в побудові бюджетної системи України принцип автономності, який передбачає, що кожний бюджет, який входить до її складу, є відносно відособленою і самостійною ланкою. На відміну від задекларованого у Бюджетному кодексі принципу самостійності, він означає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами. Такий підхід до бюджетної системи тісно пов'язаний з поняттям "бюджетний федералізм", що розглядається як законодавчо зафіксований розподіл функціональних повноважень та відповідальності структур різних рівнів влади з паритетним розмежуванням на цій основі доходів і видатків між ними на засадах державної соціально-економічної і політичної доцільності, соціальної етики, міжрегіональної, міжнаціональної і суспільної солідарності. В. М. Опарін наголошує, що подальший розвиток бюджетної системи України має засновуватися на засадах бюджетного федералізму. Слід зазначити, що саме проблема фінансового вирівнювання є найбільш важливою для бюджетної системи України на сьогодні. Бюджетна система України побудована таким чином, що більша частина коштів, зібраних у регіонах у вигляді податків, зборів та платежів надходить до державного бюджету, з якого потім кошти перерозподіляються між місцевими бюджетами. Забезпеченість місцевих бюджетів достатніми фінансовими ресурсами з власними джерелами надходжень недостатнім чином відповідає проблемам регіонального розвитку. Надмірна централізація ВВП України у державному бюджеті призводить до того, що органи місцевого самоврядування не мають необхідних обсягів ресурсів для забезпечення виконання своїх повноважень. Це, в свою чергу, спричиняє залежність місцевих органів самоврядування від центральної влади і стримує розвиток регіонів. Сутність бюджетної системи реалізується через його функції. Основних, чітко структурованих функцій є дві -- розподільна і контрольна. В економічній літературі називаються також і додаткові функції -- економічної безпеки держави, забезпечення існування держави тощо. Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ефективністю. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює такого багатопрофільного перерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл. Сфера дії розподільної функції досить значна. Це пояснюється тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві. Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення[8] .

Отже , в цьому підпункті була розглянута структура та принципи побудови бюджетної системи в сучасній економіці.

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ БЮДЖЕТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Бюджетна політика України та нормативно - правове регулювання бюджетних відносин в Україні

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках -- пріоритетні напрями вкладень коштів. Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.

Використання державного бюджету має назву бюджетної політики країни.

В умовах формування ринкових відносин бюджетна політика має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення. Розглянемо бюджетну політику України. Основні напрями бюджетної політики України визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції. З державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. При цьому, складаючи і виконуючи свої бюджети, відповідні органи влади й управління враховують загальнодержавні інтереси[6, с.50].

В Україні побудова та функціонування бюджетної системи здійснюється на демократичних засадах, з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв, вона врегульована нормами права.

Рис. 1. 2 Нормативно-правові акти, що регламентують функціонування бюджетної системи України [13, с.58].

бюджетний економіка витрата кодекс

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України (рис.1.2):

- Конституція України

- Бюджетний кодекс України

- Закон про Державний бюджет на поточний рік

Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Статтею 95 Конституції України визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами [1].

Виключно Закон про Державний бюджет України визначає будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики.

Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

На виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 21 червня 2001р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів [18].

Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалин старого Закону "Про бюджетну систему України" (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти -- Конституцію України та Закон України "Про місцеве самоврядування", в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив "бюджетної забезпеченості жителів", а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитої бюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим. Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет[18].

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства. У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на:

- Планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо);

- Оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо);

- Звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів) [2].

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України[1], що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Таким чином було розглянуто напрямки бюджетної політики України та нормативно - правове регулювання бюджетних відносин, визначили структуру і принципи побудови бюджетної системи в сучасній економіці.

2.2 Підходи до формування та розподілу державного бюджету України

З метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних даних Верховна Рада у липні 1996 р. прийняла Постанову "Про структуру бюджетної класифікації України".

Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом - парламентом країни. З політичної точки зору державний бюджет - це своєрідний компроміс між цілями держави, заінтересованої в зростанні бюджетних коштів, а отже, і податкових надходжень, та інтересами власників і працюючих за наймом (лобі, що представляють і захищають їх інтереси в парламенті) з приводу податкових ставок на власність, доходи, податкових пільг, бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами; компроміс між інтересами окремих галузей з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво та інвестиційних премій. Кожен такий компроміс супроводжується політичною боротьбою в парламенті.

Доходна частина бюджету складається в основному з бюджетних надходжень. Менша її частина - це неподаткові надходження. В Україні головну роль відіграють податок на прибуток та податок на додану вартість. Велика частка непрямих податків (ПДВ та акциз) пояснюється тим, що в умовах спаду виробництва держава не може забезпечити надходження в бюджет шляхом прямого оподаткування прибутку підприємств, організацій та доходів громадян. Тому застосовують непряме оподаткування, яке є формою вилучення доходів у споживачів [11, с.10].

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. Видатки класифікують залежно від пріоритетності підходу:

а) предметна, або галузева, бюджетна класифікація - визначення витрат за галузями господарства і управління;

б) економічна - диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами (капітальні вкладення, заробітна плата, дотації тощо);

в) змішана, або комбінована - поєднання відомчих і предметних ознак;

г) цільова - врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей або програм;

д) функціональна - державні кошти розглядаються як інструмент політики уряду;

е) бюджетна класифікація за фінансовими ознаками - видатки класифікують на безповоротні, тимчасові та умовні [11, с.15].

Кожна країна має свою структуру доходів і видатків бюджету. Це залежить від багатьох чинників: державного ладу, рівня економічного розвитку, політики (стримування ділової активності або її стимулювання, лібералізації економіки чи активного соціального захисту населення та ін.). Незважаючи на різноманітність державних підходів до формування та використання бюджету, існують загальні риси та закономірності.

Перше місце в бюджетних видатках розвинутих країн займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров'я. В цьому - головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі: стабілізація, зміцнення та пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що змінюються. Такі витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, властиву для ринкової економіки. При цьому полегшення доступу відносно менш забезпечених прошарків до одержання кваліфікації, належного медичного обслуговування, гарантованої мінімальної пенсії та пристойного житла відіграє не тільки соціальне стабілізуючу роль, а й забезпечує господарство найважливішим фактором виробництва - кваліфікованою та здоровою робочою силою, а отже, збільшує національне багатство країни.

У видатках на господарські потреби виділяють бюджетні субсидії сільському господарству, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість. Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати, з одного боку, визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої та внутрішньої політики, з другого - вони впливають на попит на споживчі товари.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать видатки по внутрішньому державному боргу, розміри витрат на кредити та субсидії приватним та державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво. Структура видатків державного бюджету здійснює регулюючий вплив на розміри попиту і капітальних вкладень, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, на національну конкурентоспроможність на світових ринках.

Важливе місце займає зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат. Так, видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться, які фінансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню поставок на внутрішній ринок необхідних товарів із-за кордону.

Особливості формування бюджету в Україні наступні:

1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості. Проблеми регіональної бюджетної політики мають розв'язуватись через пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності з точки зору ефективності виконання державою трьох її основних функцій - алокативної, дистрибутивної та стабілізаційної; законодавче закріплення розподілу компетенції з розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади та органами регіонального та місцевого самоврядування.

Виділення з центрального бюджету субвенцій (Субвенції з державного бюджету України спрямовуються в місцеві бюджети на конкретні програми і не можуть бути використані на інші цілі. Кошти, що виділяються з державного бюджету України для фінансування видатків місцевих бюджетів, що не покриваються доходами, є дотаціями.) і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавче встановлених умов надання субвенцій для областей (отже, критеріїв, на підставі яких здійснюється вилучення бюджетних коштів областей) призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв'язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок коштів інших [12, с.55].

Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним та місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств та організацій.

Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.

2. Бюджетний дефіцит, що набув великих масштабів.

Реформування бюджетної системи, що взаємопов'язане з реформуванням політичної системи. Так, згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці [20].

Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні понад 14 тисяч. Найчисельніша група - це сільські, селищні та міські бюджети.

Головною складовою частиною бюджетної системи являються місцеві органи самоврядування, які самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети містять видатки на фінансування підприємств й організацій місцевого господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, розподілі та використанні цих фондів на фінансування, утримання й розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

Згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно розробляють, затверджують і виконують бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування не включаються до інших місцевих бюджетів і до державного бюджету України.

До місцевих бюджетів зараховуються, частина загальнодержавних податків (якщо це визначено у законі "Про Державний бюджет" на поточний рік), місцеві податки та збори, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. До місцевих податків і зборів належать: податок на рекламу; комунальний податок; збір за здійснення зарубіжного туризму; готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за право використання місцевої символіки; збір за проведення аукціону; збір за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збори за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення. індивідуального житла та гаражів у населених пунктах. Місцеві податки та збори встановлюються міськими, селищними та сільськими радами в межах граничних розмірів (ставок), визначених законодавством, крім збору за проїзд територією Автономної Республіки Крим та прикордонними областями автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим та власними радами. Ради, ухвалюючи рішення про встановлення місцевих податків і зборів, затверджують положення про кожний їх вид, в яких визначаються платники, об'єкти оподаткування, ставки податків і зборів, пільги, порядок їх обчислення і строки перерахування до місцевих бюджетів, органи, що здійснюють контроль і справляння податків і зборів. В цьому підрозділі визначили підходи до формування та розподілу державного бюджету України.

2.3 Аналіз показників бюджетної системи України та її складових у контексті оновленого Бюджетного кодексу

Новому Уряду України у 2010 році дісталась у спадок розбалансована та некерована економіка держави. Підсумки 2009 року засвідчили, що розвиток економіки України відкинуто на чотири роки назад - реальне падіння ВВП було одним з найвищих у світі та становило "мінус" 14,8 відсотка. Обсяги промислового виробництва скоротились на 21,9 відсотка до рівня нижче, ніж на кінець 2004 року. Фінансовий результат (сальдо) підприємств від звичайної діяльності до оподаткування у 2009 році вперше за всю історію статистичних спостережень України був негативним та становив "мінус" 42,4 млрд. гривень. Реальна заробітна плата скоротилася на 9,2 відсотка, чого не спостерігалось з 2000 року, а заборгованість із заробітної плати зросла на 23,9 відсотка. Рівень безробіття населення зріс більше ніж на третину до 8,8 відсотка. Скорочення доходів населення на тлі падіння довіри до банків призвело до відтоку депозитних коштів з банківської системи - у квітні 2009 року обсяг депозитів зменшився на 45,8 млрд. грн. порівняно з кінцем 2008 року, а в цілому за 2009 рік - на 30 млрд. гривень. Готівковий курс гривні до долара США девальвував більш ніж вдвічі (з 4,46 гривень за долар США у травні 2008 року до 9,93 гривень за долар США у грудні 2008 року), при цьому середньорічний офіційний курс гривні до долара США у 2009 році девальвував на 47,8 відсотка. Міжнародні валютні резерви за 2009 рік скоротилися на 5 млрд. дол. США та у лютому 2010 року були доведені до мінімуму - 24,1 млрд. доларів США. 2009 рік був одним з найневдаліших бюджетних років за часи незалежної України - фінансова криза та непрофесійність попереднього Уряду призвели до того, що розпис доходів Державного бюджету України у 2009 році був недовиконаний на 45,6 млрд. грн., або на 17,9%, надходження порівняно із 2008 роком скоротились на 22,0 млрд. грн., або на 9,5 відсотка. В 2009 році реальний дефіцит державних фінансів (з урахуванням дефіциту зведеного бюджету, рекапіталізації банків, поповнення статутних фондів НАК "Нафтогаз України", незаконного вилучення обігових коштів підприємств через фіскальну систему, недофінансування інвестиційних програм, боргу вугільних підприємств перед Пенсійним фондом, відволікання коштів місцевих бюджетів з єдиного казначейського рахунка для надання позичок Пенсійному фонду та інших складових прихованого дефіциту) сягнув 169,2 млрд. грн., або 18,5 відсотка ВВП. Залишок коштів на єдиному казначейському рахунку станом на 1 січня 2010 року становив 1,1 млрд. гривень. Розглянемо більш докладніше доходи Державного бюджету України 2010 року у порівнянні з попередніми роками. Отже, державний бюджет 2010 року був збалансованим за доходами й видатками і побудований на реалістичних макропоказниках. Доходи держбюджету визначено на рівні 267,5 млрд. грн. (у 2008 р. - 231,9 млрд. грн., у 2009 р. - 245,3 млрд. грн.), з яких податкові надходження - 203 млрд. грн., або 76% від загальної суми доходів (у 2008 р. - 170,9 млрд. грн., або 73,7%; у 2009 р. - 175,5 млрд. грн., або 72%), неподаткові - 55,4 млрд. грн., або - 20,7% (у 2008 р. - 47,4 млрд. грн., або 20,4%; у 2009 р. - 57,4 млрд. грн., або 23,4%), інші - 2 млрд. грн., або - 0,7% (у 2008 р. - 6,2 млрд. грн., або 2,7%; у 2009 р. - 2,51 млрд. грн., або 1,0%), трансферти - 7,1 млрд. грн., або - 2,6% (у 2008 р. - 7,5 млрд. грн., або 3,2%; у 2009 р. - 8,8 млрд. грн., або 3,6%).



Рис. 2.1. Доходи Державного бюджету України згідно з Законами України про Державний бюджет України 2010 року.

Сума видатків держбюджету склала - 330,9 млрд. грн., що на 36,3% перевищує минулорічний показник. Дефіцит бюджету існував на рівні 5% ВВП - 54,3 млрд. грн. (без урахування витрат на підтримання НАК "Нафтогаз України"). При цьому 10 млрд. грн. дефіциту планувалося профінансувати за рахунок надходжень від приватизації держмайна, а решту - шляхом внутрішніх і зовнішніх запозичень. З перших днів роботи новим Урядом було вжито дієвих заходів зі стабілізації економіки, підтримки підприємств реального сектору, стабілізації цінової ситуації, прийнято державний бюджет на 2010 рік, який передбачав підвищення соціальних стандартів та стимулювання економічної активності, досягнуто домовленостей з Російською Федерацією щодо надання знижки на імпортований природний газ, реалізації спільних проектів в стратегічних галузях економіки, та розпочато реалізацію Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки. Це дало змогу, починаючи з квітня-травня 2010 року, відновити тенденції до економічного зростання та стабілізувати економічну ситуацію після кризових років. За підсумками 2010 року зростання реального ВВП очікується щонайменше на 4,1 відсотка. Обсяги промислового виробництва у 2010 році зросли на 11 відсотків, що є найвищим показником з 2004 року. Реалізація новим Урядом антиінфляційних заходів, вчасне усунення дисбалансів на продовольчих ринках, виваженість бюджетної та монетарної політики дали змогу стабілізувати цінову ситуацію. У 2010 році вперше за останні сім років було досягнуто однозначного значення показника інфляції - 9,1 відсотка і це при тому, що вже за перший квартал попередники залишили у спадок 4,7 відсотка інфляції. Підвищення підприємницької активності, активна державна політика щодо повернення на експортні ринки, отримання знижки на імпортований природний газ забезпечили високий позитивний фінансовий результат від звичайної діяльності підприємств. Зростання прибутків підприємств за січень-листопад 2010 року становило 43,6 відсотка.

Пожвавлення виробництва, поліпшення ситуації на ринку праці та виконання всіх запланованих соціальних видатків бюджету сприяло реальному зростанню доходів населення. Реальна заробітна плата збільшилася на 10,2 відсотка, що дало змогу перевищити її докризовий рівень. Одночасно зменшився рівень заборгованості із заробітної плати (на 17,3 відсотка) та рівень безробіття населення. Приріст обсягу депозитів досягнув рівня 2007-2008 років та становив 86,1 млрд. гривень [8].

З метою створення стимулів для подальшого розвитку реального сектору економіки Національний банк України в 2010 році тричі знижував облікову ставку (з 10 серпня 2010 року її було встановлено на рівні 7,75 відсотка річних, що є найнижчим рівнем з 2004 року). Міжнародні валютні резерви у 2010 році зросли на 8,1 млрд. дол. США до 34,6 млрд. доларів США. Податково-бюджетна політика нового Уряду передбачала наведення порядку в адмініструванні податків та проведення податкової реформи, підвищення соціальних стандартів та збалансування Пенсійного фонду, оптимізацію штату органів державного управління, запровадження інфраструктурних програм, збалансування фінансового стану НАК "Нафтогаз України", проведення виваженої боргової політики, стабілізацію фінансової системи, а також збільшення фінансової забезпеченості місцевих бюджетів. Всі ці завдання за 2010 рік були виконані.

В результаті зростання економіки, наведення порядку в адмініструванні податків та удосконалення окремих норм оподаткування у 2010 році надходження до державного бюджету збільшилися на 22,6%, в тому числі до загального фонду на 32,5% порівняно з 2009 роком (без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ, утвореної попереднім Урядом у 2008-2009 роках, у сумі 16,4 млрд. гривень). Всього до Державного бюджету України у 2010 році, без врахування погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ, надійшло 257051,1 млн. грн., у тому числі до загального фонду - 207472,7 млн. гривень [7].

Виконання державного бюджету за видатками у 2010 році здійснювалося відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", на основі принципів програмно-цільового методу та було спрямовано на реалізацію місії бюджету та досягнення встановлених цілей. З метою досягнення системи цінностей, що була покладена в основу бюджету 2010 року, під час виконання бюджету за видатками було посилено соціальний захист громадян через підвищення соціальних стандартів, які профінансовані у повному обсязі, забезпечено підтримку стійкого економічного зростання шляхом збільшення капітальних видатків та реалізації інфраструктурних проектів. Новий Уряд забезпечив збільшення середньомісячних видатків державного бюджету у квітні-грудні 2010 року на 8216,8 млн. грн., або на 42,9%, порівняно з січнем-березнем, до 27353,2 млн. гривень. Захищені статті та пріоритетні видатки загального фонду державного бюджету у 2010 році були профінансовані стовідсотково у сумі 227574,5 млн. грн., у тому числі:

- оплата праці працівників бюджетних установ з нарахуваннями, соціальні виплати населенню - 50318,0 млн. грн., що на 6162,1 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- медикаменти та перев'язувальні матеріали, продукти харчування - 3781,2 млн. грн., що на 413,6 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- оплата комунальних послуг та енергоносіїв - 3205,6 млн. грн., що на 719,1 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- трансферт Пенсійному фонду - 59963,8 млн. грн., що на 15031,5 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- чорнобильські соціальні програми - 2469,9 млн. грн., що на 377,9 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- видатки на підготовку кадрів вищими навчальними закладами І-ІV рівнів акредитації - 15430,2 млн. грн., що на 3050,8 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- фундаментальні і прикладні дослідження та дослідно-конструкторські роботи - 3599,1 млн. грн., що на 501,8 млн. грн. більше ніж у 2009 році;

- реформування та розвиток Збройних Сил України - 105,6 млн. грн., що на 18,9 млн. грн. більше ніж у 2009 році [7].

В 2010 році Уряд не тільки повністю фінансував підвищені соціальні зобов'язання бюджету, але й акцентував свою увагу на відтворенні інвестиційного потенціалу країни.

Фінансування капітальних видатків було здійснено в обсязі 21057,1 млн. грн., що у 2 рази більше ніж у 2009 році. За загальним фондом відбулося зростання капітальних видатків майже в 3,3 раза, або на 2522,0 млн. грн. до 3640,4 млн. гривень. У структурі видаткової частини державного бюджету частка капітальних видатків збільшилася на 2,6 в. п. до 6,9 відсотка.

У 2010 році, на відміну від попереднього року, активно використовувався такий інструмент стимулювання інвестиційного розвитку, як Стабілізаційний фонд, який було створено у державному бюджеті з метою подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи. Порівняно з 2009 роком видатки за рахунок коштів Стабілізаційного фонду зросли вдвічі, або на 10187,8 млн. грн., та становили 20140,2 млн. грн. і спрямовувались за такими напрямами:

- виконання Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (6156,4 млн. грн.);

- фінансування програм розвитку авіаційної промисловості, реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, розвитку вітчизняного машинобудування для АПК (520,1 млн. грн.);

- здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів, загальнодержавних та державних цільових програм в агропромисловому комплексі (1578,6 млн. грн.);

- часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції (6478,9 млн. грн.);

- реалізація інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів (1687,9 млн. грн.);

- виконання функцій столиці відповідно до Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" - (892,8 млн. грн.);

- здійснення інвестицій в інфраструктурні об'єкти, об'єкти соціально-культурної сфери, капітальні видатки бюджетних установ та інші першочергові загальнодержавні заходи (843,7 млн. грн.).

Загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень-березень 2011 року становила 84425,3 млн. грн., що на 17282,2 млн. грн., або на 25,7 відсотка більше за аналогічний період 2010 року [8].

У січні-березні 2011 року Державний бюджет України отримав 66418,6 млн. грн., що на 14706,6 млн. грн., або на 28,4 відсотка більше за відповідний показник 2010 року.