Управління процесами соціального захисту дітей та підлітків

Запровадження цієї системи дозволить досягти цілей соціального захисту в комплексі (різних категорій незахищених верств населення, зокрема дітей), хоча її загальна спрямованість та організаційні труднощі у впровадженні, не дозволить швидко запровадити нову форму управління та змінену структурно-функціональну систему надання соціальних послуг. Запровадження даного варіанту політики сприятиме поширенню соціальної справедливості в Україні, так як надання послуг соціального захисту буде наближено безпосередньо до громадян, буде проведено фінансове вирівнювання між бюджетами різних рівнів, що дозволить запровадити мінімальні соціальні стандарти у всіх регіонах країни. Це також збільшить ефективність використання громадських коштів при впровадженні регіональних та загальнодержавних соціальних програм. Зміщення акцентів управління в бік зміцнення позицій місцевого самоврядування повністю відповідає глобальним тенденціям розвитку у сфері державного управління. Це значно полегшить співпрацю з європейськими країнами і надасть можливість використання багатьох міжнародних програм та інвестицій.

Для функціонування даної системи управління на сучасному етапі в Україні не достає політичного консенсусу. Для адміністративної здійсненності цього варіанту сучасне кадрове і матеріально-технічне забезпечення є вкрай недостатнім. Трансформація організаційної структури адміністративно-управлінського апарату місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування вимагатиме значних зусиль. Для впровадження цього підходу необхідна консолідація більшості політичних сил в Україні, порозуміння між виконавчою та законодавчою гілками влади у питанні назрілого реформування організаційно-функціональної структури управління в державі, зміни в підходах до формування бюджетів всіх рівнів і технологій надання соціальних послуг населенню. Труднощі у проведенні цієї реформи пов'язані також і з проблемою становлення громадянських засад в українському суспільстві.

У результаті розгляду запропонованих варіантів державної політики стосовно управління процесами соціального захисту населення, і зокрема дітей та підлітків, необхідно здійснити послідовне впровадження всіх підходів до вирішення накопичених проблем у цій сфері.

В сучасних умовах в Україні запровадження програмно-організаційного підходу є найбільш реалістичним шляхом у реформуванні системи соціального захисту дітей та підлітків. Його можна вважати більш цілеспрямованим, а тому він матиме кращу результативність при вирішенні завдань соціального захисту, реабілітації та адаптації найменш захищених категорій дітей.

Поряд із вдосконаленням системи сімейних форм опіки над дітьми, задіявши механізми запропонованих ресурсного та структурно-функціонального підходів реформування соціальної політики, запровадивши поетапно принципи субсидіарності та самоврядності як основних у функціонуванні державного управління, адресності надання соціальної допомоги, відміни більшої частини пільг із гарантуванням кожному громадянину мінімального доходу на рівні прожиткового мінімуму, ми матимемо можливість збудувати розвинену державу із сформованими структурами громадянського суспільства та гуманістичними підходами надійного соціального захисту кожної людини.

ВИСНОВКИ

Діти - це наша біль сьогодні і наші надії в майбутньому. Від того, якими ми їх виховаємо, якими зростимо, який закладемо фізичний і духовний потенціал, і буде залежати становлення і розвиток України, як цивілізованої країни європейського ґатунку.

Ефективна реалізація соціальної політики, що насамперед має бути спрямована на подолання сформованих у соціальній сфері аномалій, не може бути забезпечена, якщо вона не ґрунтується на засадах системного і комплексного підходу, принципах гуманізму і соціальної справедливості. Соціальна політика держави є сукупністю науково сформульованої ідеї, положень та концептуальних підходів, що поєднуються із системою конкретних дій, заходів, важелів, стимулів і механізмів, за допомогою яких практично регулюються соціальні процеси. Неприпустимість ігнорування інтересів суспільства, як єдиного цілого у межах держави зазнає з боку тієї ж держави суттєвих випробувань на дієздатність засобів, які лежать в основі здійснюваної соціальної політики.

Надзвичайно важливим інструментом впровадження соціальної політики є соціальна робота, яка повинна бути професійною і направленою на соціалізацію індивіда, подолання стресів, адаптації до кризових життєвих ситуацій, відродження соціальних функцій особистості, розвитку механізмів самодопомоги і самозабезпечення, що і є головною суттю процесу соціального захисту населення.

Соціальна політика держави, орієнтована на подолання бідності, захист найбільш уразливих категорій населення, насамперед дітей, є найактуальнішою і при визначенні концептуальних напрямів державної політики та механізмів подолання зазначених проблем. Соціальна політика - не вимушена “надбудова” над комплексом економічних реформ, а їх активна складова, що суттєво впливає на успіх ринкових перетворень і повинна сприяти економічному зростанню, соціальній справедливості, політичній стабільності.

Основною передумовою, що обумовлює появу різних систем соціального захисту людини, була і залишається ризикова природа його існування Україна вже кілька років перебуває в зоні підвищеного соціального ризику, характерними рисами якого є демографічна катастрофа, надмірна соціальна поляризація суспільства, зниження соціального рівня і тривалості життя населення, безробіття, активне зростання бездоглядності дітей, криміналізація суспільства, недоїдання, обмеження доступу до освіти, медичного обслуговування, культурних благ. Україна не може називати себе соціально орієнтованою державою, бо маючи таку кількість мешканців за рівнем бідності, позбавляє їх можливості реалізувати своє основне право - на гідне людини життя.

Є декілька різновидів управління соціальними ризиками в рамках єдиної системи соціального захисту населення. Економічним змістом любого метода соціального захисту виступає перерозподіл національного прибутку для запобігання або компенсації дій соціальних ризиків.

На сьогодні є три механізми управління соціальними ризиками, це по-перше, поглинання ризику через пряме фінансування громадської компенсації наслідків ризику; по-друге, розподіл ризику шляхом страхування; і нарешті по-третє, - це попередження ризику за рахунок збереження і підтримки первинного трудового прибутку.

Регіональна спрямованість соціальної політики визначається насамперед низькою ефективністю управління всього соціально-економічного життя суспільства з єдиного центру та необхідністю наближення надання соціальних послуг до населення (клієнта).

Для скорочення поля дії соціальних ризиків відповідні тенденції в організації системи соціального захисту вимагають здійснити наступні кроки:

розвинути інститут місцевого самоврядування в радіусі життєдіяльності людини;

перенести механізми вирішення гострих соціальних проблем на регіональний рівень;

чітко розподілити функціональні права та обовязки між державою та місцевими органами управління щодо соціального захисту населення;

розширити правові та фінансові можливості місцевих органів влади щодо підтримки належного рівня життя людини та її соціального захисту;

започаткувати нові організаційні форми діяльності у державно- регіональній системі соціальної допомоги;

розвивати багатоканальність фінансування соціальної сфери;

впорядкувати механізм адресності соціальної допомоги, поступово скоротивши численні пільги;

впровадити новий механізм оцінки вартості робочої сили;

проводити активну політику зайнятості.

Для переважної більшості громадян України соціальна ціна реформ виявилася занадто високою. Про успіх чи провал переходу до ринку, врешті-решт, судитимуть по тому, що відбулося з рівнем життя населення внаслідок проведення реформ. При цьому важливим є не лише те, що відбувається зі середньостатистичним жителем країни, але й те, як розподіляються вигоди та негаразди перехідного періоду між різними групами населення. Українське суспільство стало таким, яке потребує тотального соціального захисту. Особливо гостро ця проблема постала для дітей. Зростання армії безпритульних, бездоглядних дітей позбавлених батьківського піклування, психічно і фізично хворих, морально деградованих, уже сьогодні є тим дестабілізуючим фактором, який викликає появу нових соціальних ризиків, загострює і так вкрай напружену ситуацію в соціальній сфері.

Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімї і погіршення на цьому ґрунті внутрішніх сімейних відносин, недоліки в проведенні виховної і профілактичної роботи, організації змістовного дозвілля, призвели до збільшення дітей та підлітків, які не вчаться і не працюють, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм. Девіантна поведінка підлітків відрізняється підвищеною жорстокістю, непередбаченістю, цинізмом, груповим характером вчинених правопорушень. Тому назріла необхідність прийняття ретельно відпрацьованої, розрахованої на перспективу, концепції державної політики попередження злочинності неповнолітніх.

В умовах сьогодення, коли ще не має достатніх матеріальних, національних та духовних підвалин для повноцінного розвитку особистості, важливого значення набувають проблеми самопочуття родини, забезпечення процесу соціалізації особистості, провідником якої насамперед виступає сімя. Економічна нестабільність сімей, соціальна незахищеність, підвищена психологічна вразливість породжує дезорганізацію, внутрішні деструктивні процеси, конфлікти, що зменшує виховні можливості сімї. Внаслідок цього страждають і дорослі і діти. Здорова і заможна родина в усі часи була синонімом багатої і незалежної держави. На сьогодні усі європейські стандарти спираються на становище сімї. Адже практично всі соціальні “хвороби” суспільства тісно повязані з соціальним і матеріальним становищем сімї. Тому сімя потребує як матеріальної, так і психолого-педагогічної та культурологічної допомоги, яка повинна надаватись сімям державою і громадськими організаціями. Держава повинна всіляко сприяти розвитку сімейних форм влаштування дітей, ініціювати процес удосконалення системи соціального патронату неблагополучних сімей.

Трансформація системи соціального захисту є цілком закономірною і значною мірою вона повязана зі зміною соціальної ролі та функцій держави. За будь-яких умов держава не повинна допустити послаблення своєї соціальної функції, яка реалізується через систему соціального захисту і в ринковій економіці базується на принципі партнерства держави, роботодавців та працівників. Держава повинна надати мінімально необхідні гарантії життя, повсемісно забезпечити мінімальні соціальні стандарти та впровадити адресність надання соціальної допомоги. Якісне ж поліпшення і зростання цих стандартів держава повинна перевести у сферу добровільного індивідуального або колективного самозабезпечення.

Захист дітей та підлітків - одна з найважливіших складових соціальної політики держави. Збільшення кількості дітей, які виховуються поза рідною сімєю, загострення проблем соціального сирітства і дитинства в цілому, вимагають прийняття на державному рівні нагальних рішень щодо створення належних умов для їх виховання, навчання, працевлаштування, соціального захисту та матеріального забезпечення, поширення пріоритетних форм влаштування дітей (усиновлення, опіка, направлення в сімї) через збільшення фінансування програм соціального захисту дітей, поліпшення матеріального становища сімї шляхом підвищення оплати праці, соціальних виплат на дітей, зниження рівня безробіття, забезпечення правового захисту сімї, матері, дитини.

Складні проблеми соціального захисту населення у період створення в Україні демократичного суспільства з ринковою економікою, які характеризуються значним дефіцитом соціальних гарантій та можливостей державної підтримки сімї та дитини, можуть бути вирішені шляхом вдосконалення та оптимізації правового, інституційного та ресурсного забезпечення соціального захисту, застосування інноваційних підходів і технологій, що виправдали себе у світовій практиці, з урахуванням національних особливостей та сучасного стану соціального захисту в країні, особливо найбільш вразливої та незахищеної її частини - дітей та підлітків.

Зважуючи на це вважаю за доцільне впровадити слідуючі підходи щодо реформування системи соціального захисту, зокрема дітей та підлітків:

Ресурсний підхід. Він вимагає використати всі можливі джерела для фінансування соціальної сфери і оптимізувати при цьому їх структуру (платні послуги, бюджетне фінансування, фінанси підприємств, благодійництво, страхування, кредитування); відмовитись від принципу “всеохопності”, використати адресність при призначенні соціальної допомоги; обмежити кількість пільг та поступово наблизитись до надання кожному гарантованого мінімального доходу на рівні прожиткового мінімуму шляхом підвищення мінімальної заробітної плати та пенсії, соціальних виплат сімям з дітьми.

Програмно-організаційний підхід. Необхідно вдосконалити державну систему опіки та виховання дітей, на державному та місцевому рівнях органів влади надати “зелене світло” таким формам сімейної опіки як прийомна (фостерна) сімя, дитячий будинок сімейного типу; мінімізувати інтернатні заклади щодо їх наповнюваності дітьми, які залишились без батьківського піклування, шляхом розширення мережі притулків для неповнолітніх з наданням їм статусу центрів соціальної підтримки сімї та розширенням сфери їх діяльності і повноважень, відповідним чином реорганізувати інтернатні заклади; започаткувати нову форму соціальної допомоги дітям - сімейні притулки для неповнолітніх, які залишились без піклування батьків (швидка сімейна допомога), з обовязковим навчанням сімей, що виявлять бажання допомогти бездоглядним дітям з видачею їм відповідного сертифікату, підтверджуючого право сімї займатися соціально-педагогічною діяльністю, як одним із різновидів їх зайнятості. Потребують подальшого розроблення та впровадження перспективні програми і механізми соціального супроводу і реабілітації дітей, соціального патронату і профілактики неблагополучних сімей.

Структурно-функціональний підхід. Даний варіант політики передбачає застосування принципу субсидіарності в організації системи державного управління та створення належного базового рівня територіального устрою країни на основі якого можна було б запровадити ефективну модель управління системою соціального захисту, головною складовою якої була б первинна ланка - сільські, селищні та міські центри соціального захисту населення, структурні підрозділи служб у справах неповнолітніх, відділів у справах сімї та молоді, що безпосередньо надаватимуть соціальні послуги населенню; районна ланка відповідних структур повинна здійснювати організаторську та контрольну функцію; обласна ланка - забезпечувати необхідні організаційні, технічні, та методичні передумови для розвитку та вдосконалення системи, координувати діяльність усіх її підрозділів. Одним із головних завдань при застосуванні даного підходу є не тільки розмежування завдань та функцій між рівнями влади, але й перерозподіл фінансової та іншої ресурсної бази для ефективного виконання наданих повноважень. Не менш важливе значення для підвищення результативності роботи має також чіткий розподіл функціональних обовязків між структурними підрозділами на кожному рівні державного управління, що надасть можливість уникнути дублювання при реалізації соціальних послуг. Так вимогою часу є розбудова служб у справах неповнолітніх, відповідно до чинного законодавства, з розширенням їх повноважень та включення в їх структуру функціональних одиниць інспекторів з охорони дитинства відділів освіти; важливо усунути будь-яке повторювання у сферах діяльності служб у справах неповнолітніх та відділів у справах сімї та молоді. Перенісши акценти проведення соціальної роботи на найнижчу базову ланку управління, створивши там відповідні відділи та служби, ми наблизимо таким чином надання соціальних послуг до клієнта і як наслідок - реформуємо систему державних адміністрацій в областях і районах.

Для стимулювання створення і розширення діяльності недержавних соціальних служб, громадських організацій, які б надавали нові різновиди послуг, впроваджували новітні технології, зокрема технологію соціального замовлення, необхідно відповідним чином реорганізувати центри соціальних служб для молоді з наданням їм статусу недержавної соціальної служби. Це створить передумови для більш ефективного використання обмежених бюджетних коштів спрямованих на фінансування соціальних програм та залучення додаткових асигнувань з небюджетних джерел; підвищить якість надання соціальних послуг з безпосереднім наближенням їх до обєкта, який в них має потребу; зніме проблему перетинання компетенції, паралелізму у діях і функціях організацій, залучених до процесу соціального захисту дітей та підлітків.

Зазначені підходи при реформуванні соціальної політики щодо соціального захисту населення, зокрема дітей та підлітків, потребують комплексного, поетапного впровадження з певною варіативною черговістю і паралельним здійсненням моніторингу соціального стану більшої частини населення країни та окремо взятих соціальних груп.

Запропоновані нововведення теоретично прийнятні та практично здійсненні в певні відведені для них проміжки часу на всіх рівнях державного управління і рекомендуються для застосування центральним і місцевим органами виконавчої влади.

Для реалізації інноваційних аспектів управління процесами державної соціальної політики у сфері соціального захисту населення та життєдіяльності дітей, як окремої соціально незахищеної групи, потребують законодавчого вирішення слідуючі законопроекти та нормативні акти: Закони України “Про місцеві податки та збори”, “Про комунальну власність”, “Про податок з майна (власності)”, “Про благодійництво”, “Про меценацтво”; необхідно внести зміни та доповнення до Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про державні адміністрації”, “Про освіту”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, кодексу законів України про працю, Житловий кодекс. Потребують розроблення: концепція державної політики попередження неповнолітньої злочинності; нормативно-правове поле роботи недержавних громадських організацій та недержавних соціальних служб. Необхідно переглянути Положення щодо діяльності відділів у справах сімї та молоді, служб у справах неповнолітніх, притулків для неповнолітніх, а також бажано прискорити завершення розпочатої адміністративної реформи в державі та спростити процедуру передачі гуманітарної допомоги в Україну.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України. К.,1996.

Закон України “Про охорону дитинства”// ВВР. - 2001. - № 30. - С.142.

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”// ВВР. - 2001. - № 42. - С.213.

Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”// ВВР. - 1995. - № 20.- 24 січ.

Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”// ВВР. - 2001. - № 9. - С.38.

Закон України “Про державні соціальні стандарти”// Урядовий кур'єр. - 2000. - 7 лист.

Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”// ВВР. - 2000. - №35.

Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік”// ВВР. - 2001. - №20.

Указ Президента України “Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року”// Урядовий кур'єр. - 2000. - 29 квіт.

Розпорядження Президента України “Про поліпшення соціального захисту малозабезпечених сімей”// Урядовий кур'єр. - 2000. - 21 квіт.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми”// Урядовий кур'єр. - 2001. - 27 груд.

Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія. - К.; УДУССМ, 2001. - Соціальна робота, книга 1. - 344с.

Балакірєва О., Бабак О. Діти України про свої права// Соціальна політика: правові аспекти. - 2001. - С.6-8.

Берданова О., Гринчук Н., Редькіна Н. Регіональні аспекти розвитку системи соціального захисту населення // Збірка наукових праць Української академії державного управління при Президентові України // випуск 2. - К.; 1998. - С.204-209.

Величко О.М. Соціальний захист населення у системі бюджетного забезпечення// Україна: аспекти праці. - 1999. - №9. - С.40-43.

Волинець Л.С., Луценко Є.М., Святненко Г.В. Батьки і діти: соціальне самопочуття дітей в українських сім'ях. - К.; Логос, 2000. - 92с.

Волинець Л.С. Права дитини в Україні . - К.; Логос, 2000. - 74с.

Самоврядування та територіальна організація влади в Польщі/ Гонцяж Я., Гнидюк Н., Кулянкова О., Гуменюк В./ Під ред. Гонцяжа Я. - К.; Міленіум - УАДУ, 2001. - 184с.

Злобіна Р.В. З чим виходимо на рубіж століть. Оцінка населення України свого соціального самопочуття // Віче. - 2001. - № 1.- С.47-64.

Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х Заг.ред.Капської А.Й. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) // - К.; 2002. - 164с.

Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. Навчально-методичний посібник. - К.; УДЦССМ, 2001. - 220с.

Карпенко О.М. Сучасний стан державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми позбавленими батьківської опіки в Україні // Предпринимательство. Хозяйство. Право. - 2000. - № 6. - С.62-64.

Качан Л.Н. Від родини до України // Соціальний захист. 2000. - № 6 - С.23-24.

Кіндратець О. Традиційні і нетрадиційні форми взаємодопомоги в соціальній державі // Людина і політика. - 2000. - № 5 - С.82-86.

Кір'ян Т.І., Шаповал Н.С. Як вирішити проблему надання державної підтримки малозабезпеченим сім'ям // Україна: аспекти праці. - 2000. № 4. - С.20-22.

Кожан С.М., Гріненко І.В. Соціальний захист сімей з дітьми // Україна: аспекти праці. - 1996. - № 2/3. - С.42-46.

Козубовський І.В., Мигович І.І. Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: матеріали доповідей та повідомлень міжнародної науково-практичної конференції. Частина ІІ. --Ужгород, 1999. - 368с.

Коротов С.Е. Социальная функция государств с рыночной економикой // Государственная власть и местное самоуправление. - 2001. - № 3 - С.10-17.

Косова Т.Д., Басанцов І.В. Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту // Фінанси України. - 2000. №18.- С.12-14.

Крупник А. Соціальне замовлення - нова технологія розв'язання соціальних проблем в Україні // Соціальна політика: організаційні аспекти. - 2000. - С.6-9.

Купная О. Побудова нової моделі соціальної політики в Україні // Праця і зарплата. - 2000. - № 36. - С.9-12.

Курсаков А.С. Соціальний захист населення як важливий фактор соціальної політики в Україні // Грані. - 2000. - № 6. - С.119-122.

Куценко В.А. Управління в лабіринтах реформування фінансів соціальної сфери // Регіональна економіка. - 2000. - № 4. - С.16-26.

Льовочкін С.В. Завдання і напрями реформування фінансів соціальної сфери // Фінанси України. - 1999. - № 12. - С.25-32.

Ліпенцев А.В., Музичук О.Є., Чемерис А.О., Ципук В.М. Вплив децентралізації на соціальну політику в Україні (за результатами соціологічного дослідження). - К.; 2002. - 144с.

Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. - 2000. - № 7 - С.21-24.

Нечай А.М. Вдосконалення правового забезпечення соціального захисту // Право України. - 2000. - № 12. - С.86-96.

Новіков В.М. Соціальна політика в ракурсі реформ // Урядовий кур'єр. - 1994. - 29 жовт.

Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування). - К.; Логос, 2000. - 87с.

Репродуктивне та статеве здоров'я підлітків в Україні (ситуаційний аналіз). - К.; ПВКП “Укртиппроект”, 1999. - 92с.

Сахань І. Пріоритети державної політики // Соціальна політика. - 2001. - № 3 - С.26-31.

Серьогін А.В., Решетніченко А.В. Засоби реалізації державної соціальної політики // Актуальні проблеми державного управління. - 2000.- №4. - С.196-209.

Скуратівський В.А. Особливості соціального розвитку і соціальної політики українського суспільства на сучасному етапі // Вісник УАДУ. - 2000. - С.286-290.

Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика. - К.: УАДУ, 1997. - 360 с.

Соціальна робота: Хрестоматія. Книга 3. - К.; УДЦССМ, 2001. - 396с.

Сташків Б. Місце права соціального забезпечення в системі права України // Право України. - 2001. - № 11. - С.80-83.

Тематична державна доповідь про становище дітей в Україні: Праця дітей в Україні. - Український ін-т соціальних досліджень, 2001.- 127с.

Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. - К.; УДЦССМ, 2002. - 132с.

Харчев А.Г. Социология воспитания / О некоторых актуальных социальных проблемах воспитания личности. - М.: Политиздат, 1990.

Ходорчук А.Я. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. - К.; УДЦССМ, 2002. - частина 1./ - 296с.

Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія сучасного права неповнолітніх. - К.; Рідна мова, 1997. - 385с.

Яковюк І. Соціальна держава: до визначення змісту поняття // Вісник Академії правових наук України. - 2001.- № 3 - С.37-46.

Янова О.П. Организация социальной защиты населения // Страховое дело. - 2001. - № 8. - С.8-12.

ДОДАТОК А

Структура органів управління соціальним захистом населення на місцевому рівні виконавчої влади

Базисна (первинна) ланка

Недержавні громадські організації та недержавні соціальні служби, які здійснють соціальні замовлення щодо надання соціальних послуг

Районна ланка

Обласна ланка

Размещено на Аllbest.ru