Правові системи

Співвідношення понять "система права", "система законодавства", "правова система". Історичні джерела романо-германської, англо-саксонської (прецедентної), мусульманської (релігійно-традиційної), індійської (змішаної) та соціалістичної правових систем.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 22.03.2015
Размер файла 49,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • 1. Співвідношення понять "система права", "система законодавства", "правова система"
  • 2. Історичні і правові джерела романо-германської правової системи
  • 3. Англо-саксонська (прецедентна) правова система: джерела і особливості
  • 4. Релігійно-традиційна (мусульманська) правова система
  • 5. Особливості формування змішаної (індійської) правової системи
  • 6. Заідеологізована (соціалістична) правова система
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Досліджуючи предмет права, ми бачимо, що це не єдиний, монолітний елемент, а ціла система правових норм, наділених своєрідними характеристиками й ознаками, тобто ми визначаємо системність і структурність права. Вивчення його внутрішніх утворень - важливий момент у теоретичних і практичних дослідженнях. У практичних - особливо, тому що якщо право як соціальний інститут не просто сукупність правових норм, а деяке органічне утворення, щось системне, то тоді й у правотворчому, і у правозастосувальному процесах варто враховувати цю якість права, наявність у ньому зв'язаних один з одним і взаємодіючих між собою елементів, характер цих зв'язків, їхній зміст, системо-утворюючі фактори.

Кожне політичне суспільство, кожна держава виробляє своє власне право в залежності від властивих йому характеристик, стану його розвитку, його філософії, ідеології, вірувань і устремлінь. У визначеному змісті, право того чи іншого конкретного суспільства носить унікальний характер, будучи вираженням освоєної цим суспільством особливої концепції соціального порядку, а також підтвердженням тієї задачі, що суспільство покладає на право. Різним політичним суспільствам, різним країнам і навіть різним історичним епохам належать різні державні правові системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями і категоріями, зі своїми особливими побудовами, виконанням і призначенням правових норм.

У той же час, незважаючи на подібне різноманіття права різних країн, у ньому просліджуються деякі подібні риси і визначений технічний, політичний і культурний взаємозв'язок. Ретельне порівняльне дослідження дозволяє розподілити право різних країн по декількох великих групах права, іменованим системами права.

Розходження між правом різних країн значно зменшуються, якщо виходити не зі змісту їхніх конкретних норм, а з більш постійних елементів, використовуваних для створення, тлумачення, оцінки норм. Самі норми можуть бути нескінченно різноманітними, але способи їхнього вироблення, систематизації, тлумачення показують наявність деяких типів, яких не так вуж і багато. Тому можливе угруповання правових систем у родини, подібно тому, як це роблять і інші науки, залишаючи осторонь другорядні розходження і виділяючи родини. Правова родина - категорія, що служить для позначення відносної єдності правових систем, що мають подібні юридичні ознаки, і відбиває ті особливості названих систем, що обумовлені подібністю їхнього конкретно-історичного розвитку. У даній роботі будуть розглянуті наступні основні правові системи - романо-германська, загальна, скандінавська, мусульманська й африканська.

У сучасному світі підсилюються інтеграційні процеси в багатьох сферах державного і громадського життя. Це відноситься і до правової сфери. Світове співтовариство і держави визнають важливе значення загально-правових систем. Зростає інтерес до вивчення і взаємного використання досвіду розвитку національних законодавств, обміну правовою інформацією і науковими ідеями.

У загальній теорії права "правова система" -- поняття, яке характеризує сукупність усіх правових явищ дійсності з точки зору вираження їхньої цілісності і взаємозв'язку. Структура правової системи складається зі статичних і динамічних елементів. Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов'язані, але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної, і мають свої харатерні риси.

Об'єкт даної роботи є правові системи світу. Предметом - тенденції розвитку історичних типів правових систем.

Мета цієї роботи є вивчення особливостей правових систем сучасності,закономірності їх становлення і розвитку. Так як правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов'язки.

Завдання роботи:

- визначити Співвідношення понять "система права", "система законодавства", "правова система";

- проаналізувати розвиток правових систем країн світу.

Актуальність цієї теми, ще й в тому, що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків.

В першій частині цієї роботи представлено аналіз самого поняття "правова система" і ознак, які обумовлюють належність права тієї чи іншої держави до відповідної правової системи. В другій частині роботи представлена загальна характеристика основних, існуючих у сучасному світі правових систем, і їх особливостей.

1. Співвідношення понять "система права", "система законодавства", "правова система"

Пізнання суті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всьому їх різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ по відношенню до людини, держави і суспільства. Разом з багаточисленними означеннями поняття права, що відображають його головні риси, в науковому правоведенні було обґрунтовано і закріпилось поняття "правова система".

Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений, постійно відтворюваний людьми і організаціями (державою), та який використовується для досягнення своїх цілей. [1, с.89]

Правова система відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні "національно-культурні" особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.

Виникнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив справляє політика і політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, правозастосовної діяльності у сфері регулювання ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Обєднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулють також законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріорітет дій міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами. [1, с.91]

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупість всіх правових явищ (норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи подібності, які дозволяють їх групувати у "правові сім'ї" (правові системи у широкому розумінні), які об'єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.

Існує декілька критеріїв об'єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі і історичних коренів. Інакше кажучи системи пов'язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах). [2, с.23-26]

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми (в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структурна єдність, схожість. Правові системи країн, які входять одну правову сім'ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікрорівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя та ін., в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т.ін.

5. Єдність термінолгії, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма; вплив і залежність між ними є взаємними. Законодавство держави - форма життя "законодавчого права", тобто права, що сформувалося в суспільстві і сформульоване (санкціоноване і деталізоване) вищим законодавчим органом держави. Якщо поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону права - його зміст, то поняття системи законодавства відображає основну зовнішню сторону права.

Існування права у формі закону, а системи права у формі законодавства в більшості сучасних держав світу (особливо континентальної Європи) є пріоритетним, але не універсальним. Формами права є не лише законодавчі акти і ратифіковані міжнародні договори, але й інші нормативно-правові акти держави (підзаконні акти): президента, уряду, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ. Право має й інші форми вираження - правовий (судовий і адміністративний) прецедент, правовий звичай, нормативно-правовий договір (поза законодавчим правом). Поза формами права (природні права людини, правовідносини, правосвідомість) воно існує настільки, наскільки набуло міри, стало нормованим, оскільки право не може бути ненормативним. Отже, система права має більш широку адекватну їй форму вираження, ніж система законодавства.[3, с.56-59]

Відмінності між національною системою права і національною системою законодавства:

Система права:

1) невидима, оскільки відображає внутрішню будову права;

2) динамічна;

3) становить систему норм, логічно поділених залежно від предмета і методу правового регулювання на галузі, підгалузі, інститути права;

4) формується об'єктивно відповідно до існуючих суспільних відносин;.

5) відсутня юридична чинність нормативно-правового матеріалу;

6) має лише галузеву, горизонтальну будову;

7) первинним елементом галузі права є норма права;

8) усі галузі права мають свої предмет і метод правового регулювання, де метод є визначальним;

9) включає норми права, вміщені не тільки в законах, айв інших джерелах права (правових звичаях, правових прецедентах, нормативних договорах та ін.).

Система законодавства:

1) видима, зовнішня форма вираження і закріплення системи правових норм;

2) статична система;

3) становить систему законодавчих актів, що складаються з нормативних приписів, поділених залежно від предмета регулювання за галузями і інститутами законодавства;

4) є суб'єктивно-об'єктивним явищем, оскільки виникає в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів (парламенту чи безпосередньо народу) і тому включає, окрім об'єктивного" ще і суб'єктивний момент;

5) існує юридична сила законодавчих актів (конституція володіє вищою юридичною силою стосовно кодексів, кодекси - стосовно звичайних законів і т. д.);

6) має як горизонтальну (галузеву), так і вертикальну (ієрархічну) будову - залежно від форми устрою держави;

7) первинним елементом законодавчого акта (як і галузі законодавства) є нормативний припис, що служить формою вираження норми права й укладений у статті акта;

8) у ряді галузей законодавства є лише предмет правового регулювання, а метод відсутній;

9) включає норми права, виражені в нормативних приписах законодавчих актів, що укладені в статті нормативного акта. [3, с.56-59]

Заслуговує підхід західних компартивістів, які заперечують типологію правових систем тільки за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права.Звідси і різноманіття класифікацій. [2, с.23-26]

Так, формаційна класифікація має з точки зору юридичної науки той недолік, що вона "розкладає по полицям" усі суспільні явища в цілому, і тому не враховує специфічних особливостей права.

Теорія права зацікавлена в такій класифікації, яка б враховувала характер і сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права.

Найбільш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порівнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивістом Р.Давідом. Він виділив слідуючі правові системи (або як він висловлювався, "правові сім'ї"):

Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турція).

Англо-саксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші). Релігійно-правові (країни, які мають в якості державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).

Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).

Соціалістичну ( В'єтнам, КНДР, Куба).

В якості класифікаційних прикладів були використані перш за все джерела права і методи роботи юристів (законодавців і суддів), далі принципи права і його структура.

Природно, така класифікація адаптована переважно для права, створена для права, тому вона може бути використана для пошуку право розуміння. [2, с.23-26]

Таким чином, існує декілька точок зору на класифікацію правових систем сучасності і недалекого минулого. [2, с.23-26]

У загальній теорії права "правова система" -- поняття, яке характеризує сукупність усіх правових явищ дійсності з точки зору вираження їхньої цілісності і взаємозв'язку. Структура правової системи складається зі статичних і динамічних елементів. Правова система в статиці охоплює сукупність:

а) норм, принципів, інститутів (нормативний бік системи);

б) правових установ (організаційний елемент);

в) правових поглядів, ідей, уявлень, притаманних даному суспільству (ідеологічний елемент).

У динаміці правової системи вирізняють: правотворення, реалізацію права, що включає виникнення, зміну і припинення правовідносин, правове мислення. Дослідження правової системи у взаємодії з економічною, політичною, ідеологічною, моральною, релігійною та іншими суспільними системами, тобто зі всім комплексом соціальних інститутів і цінностей, властивих певній країні, становить поняття національної (внутрішньодержавної) правової системи як поодинокого явища. Національна правова система як конкретно-історична соціальна реальність відповідає поняттю правової системи у "вузькому" розумінні і в межах державного кордону має ознаки єдності і суверенності. [3, с.118-121]

Множинний, неоднорідний характер національних правових систем викликав численні спроби розбити їх на групи, здійснити їх класифікацію за класами, типами, виходячи з тих чи інших критеріїв. Слід, проте, констатувати, що визначення кількості сімей, груп, класів, типів, правових систем і належна їх класифікація завжди були і є дискусійними питаннями.

Під правовою системою в "широкому" розумінні (правовою сім'єю) мають на увазі більш-менш велику сукупність, класифікацію типів національних правових систем, близьких за конструктивними, техніко-юридичними та іншими особливостями.

У різний час як критерії класифікації висувалися такі:

різна роль правових джерел у правових системах, у зв'язку з чим розрізнялися: континентально-європейське, англо-амери-канське та ісламське право (Леві-Ульман); [3, с.118-121]

національний критерій з виокремленням сімей: індоєвропейських, семітських, монгольських, права нецивілізованих народів (Созе-Алль);

ідеологічний і техніко-юридичний критерій з виокремленням трьох правових сімей: романо-германського загального права і соціалістичної, а також "інших систем", мало пов'язаних між собою, -- ісламського, іудейського права, права країн Азії і Мадагаскару (Рене Давід);

змістовий критерій, що залежить від ступеня "спорідненої близькості" при відмові від використання зовнішніх критеріїв -- географічних, національних та інших, при цьому класифікація включала: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індійську правові системи (А. Армінджон, Б. Нольде, М. Вольф);

історичне походження і розвиток правової системи, панівна доктрина юридичної думки і її специфіка, своєрідність правових інститутів, правові джерела і способи їх тлумачення, ідеологічні фактори, у зв'язку з чим усі національні правові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загального права, соціалістичного права, права країн Далекого Сходу, ісламського права, індуського права (К. Цвай-герт, X. Кетц) та багато інших. [3, с.118-121]

Найбільш аргументованими, на наш погляд, є класифікації, що ґрунтуються на системі критеріїв. Це дозволяє уникнути одномірності, однобічності при вивченні змісту правових систем. Зокрема, в основу класифікації можуть бути покладені такі критерії:

а) історична ознака -- спільність походження;

б) географічні ознаки;

в) своєрідність нормативної основи, ієрархія джерел права;

г) техніко-юридичні особливості, засоби правотворення, своєрідність юридичних понять або окремих правових інститутів;

ґ) роль судових органів у правотворенні;

д) особливості механізму реалізації і застосування юридичних норм;

є) особливості юридичної ідеології сил, які є при владі, і морально-етичні уявлення в суспільстві.

Розрізняють такі основні структурні сукупності правових систем: романо-германське право (його називають ще континентальним), до якого також належить скандинавське, латиноамериканське право і право Японії; англо-американське право, або система "загального права"; соціалістичне право; релігійно-традиційні правові системи, включаючи мусульманське право, індуське, іудейське, канонічне, далекосхідне, традиційне право країн Азії та Африки. В окремих державах спостерігається переплетіння, множинність двох або більше правових систем. Ці правові системи інколи називають "гібридними", оскільки їх важко віднести до якоїсь правової сім'ї, -- це стосується правових систем Філіп-пін, Ізраїлю, Японії, Камеруна, Греції, Сомалі, Південно-Афри-канської Республіки, штату Луїзіана в США, провінції Квебек у Канаді, Шотландії та ін. Наприклад, правова система даної країни може мати певні особливості, завдяки яким їх відносять до конкретної правової сім'ї, але водночас вона може мати такі особливості, які не дозволяють цього зробити. Таке згладжування розбіжностей характерне для права в країнах Африки та Ближнього Сходу, де одні частини правової системи були наближені до західних ідеалів (у кримінальному праві, у торговельному праві та процесі), а інші (правовий статус особи, сімейне право та земельне право) продовжували існувати відповідно до традиційних принципів даного регіону. Такий феномен типовий не тільки для цих країн. Глибокі розбіжності можуть бути виявлені і поміж правовими системами, що, як узвичаєно вважати, належать до однієї правової системи. Американська система права, без сумніву, належить до сім'ї загального права, хоч численні відмінності відмежовують її від англійського права, головним чином через те, що Англія -- унітарна держава, а США -- федерація. [3, с.118-121]

2. Історичні і правові джерела романо-германської правової системи

Романо-германське право сформувалось в XII-XIII ст. у результаті рецепції (запозичення) римського права країнами континентальної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загальнонаціональною, континентально-європейською.

Крім економічних причин, існували і соціально-культурні передумови запозичення Європою римського права. Розвиток освіти, мистецтва, культури підготував ґрунт для сприйняття римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій. Неабияку роль у цьому процесі відіграли університети, де відбувалося вивчення оригінальних римських текстів.

Важливою передумовою рецепції римського права було також благословення християнської церкви. Протягом багатьох століть церква негативно ставилася до римського права, і знадобився авторитет середньовічного філософа Фоми Аквінського, щоб перебороти таке упередження. [4, с.88]

З XIII ст. романо-германське право активно розвивається, стає надбанням усієї Європи, крім острівної Англії. У XVI-XVIII ст. процес правового розвитку Європи здобуває нові форми. Загальні принципи римського права поступово інтегровані в національні нормативні системи. Цей процес завершився розробкою національного законодавства, національних кодексів.Особливості норм романо-германського права наступні. Романо-германська норма права -- загальне правило поведінки. Головною особливістю цієї норми, порівняно з англосаксонською прецедентною, виступає узагальнений, абстрактний характер, що викликає необхідність її тлумачення і конкретизації. Романо-германські норми мають системно-ієрархічний характер.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.

Важливе місце серед джерел романо-германского права займають кодифіковані акти (кодекси). Романо-германське право, на відміну від англосаксонського, прагне не до зовнішнього об'єднання нормативного матеріалу (інкорпорації), а до об'єднання змістового, внутрішнього.

Крім законів, у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, укази, постанови та інші документи виконавчої влади.

Джерелом романо-германського права є також звичай. Як самостійне джерело права звичай сьогодні відіграє другорядну роль у правовій системі, виступаючи як доповнення до закону.

Структура романо-германського права відрізняється своєрідністю. У країнах романо-германської правової системи існує розподіл права на публічне і приватне. Підставою, критерієм виділення публічного права виступає загальний, державний інтерес (здійснення суспільних цілей і завдань), приватного права -- особливий, приватний інтерес (реалізація цілей окремих осіб, громадян, організацій). Іншою структурною особливістю романо-германського права є послідовний галузевий розподіл норм, їх прив'язка до конкретних галузей права і правових інститутів. [5, с.38]

Романо-германська правова сім'я (континентальне право) сформувалася в Європі до XII століття і набула великого поширення в численних неєвропейських державах. Історичні корені цієї правової сім'ї належать до римського права (І ст. до н. є. -- V ст. н. є.). До зони впливу континентального права входять правові системи таких країн, як Франція Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, а також латиноамериканське, скандинавське право та право Японії. Подібними до цієї сім'ї за техніко-конструктивним особливостями є правові системи Росії, України, Болгарії та деякі інші, хоча існує точка зору, що останні виокремлюються в самостійну слов'янську (західнослов'янську) групу.

Романо-германська правова сім'я зазнала кілька періодів у своєму розвитку. Хронологічно вирізняють такі: перший -- період звичаєвого права (кутюмів) і_писаного римського права (до XIII століття); другий -- відродження вивчення римського права в університетах (XIII -- XVIII ст.); третій -- період кодифікації, завершення формування романо-германської правової сім'ї як цілісного явища (XVIII -- 50-ті рр. XX ст.); четвертий -- "ера декодифікації" і розвитку тематичної правотворчості (50-ті рр. XX ст. і до нашого часу). [4, с.88]

Формувалася романо-германська правова сім'я за умов феодальної роздрібленості Європи, відсутності національного права, нетривких, тимчасових союзів. Позитивне право перебувало в хаотичному, роздрібленому стані, панували анархія і свавілля, а суперечки вирішувалися за правом сильнішого. Суспільство прийшло до усвідомлення необхідності нового права, що було б засноване на справедливості і єдиних, універсальних критеріях, гарантії виконання судових рішень. Таким правом, що було основою викладання в університетах, а пізніше і національних кодифікацій, стало римське і канонічне право. Воно відповідало свідомості та потребам суспільства. Кодифікація, яка пройшла у європейських державах з XVIII по XX століття, дала можливість покласти край множинності, архаїчності звичаїв, створити таке право, що відповідало б інтересам суспільства, а також поширити романо-германське право не тільки на територію Європи, але й за її межі. Шляхом кодифікації право окремих держав систематизувалося на основі загальних принципів, що полегшило його подальше практичне використання. Перші національні кодекси були прийняті в Пруссії -- Прусське земельне уложення 1794 року, Австрії -- Австрійське цивільне уложення 1811 року, у Франції -- Французький цивільний кодекс 1804 року, Німеччині -- Германське цивільне уложення 1896 року та ін. Причому Французький цивільний кодекс мав найбільший вплив на розвиток континентального права. Історичне його значення полягає в тому, що він набув поширення у всьому світі. У тій чи іншій формі Французький цивільний кодекс був рецептований Бельгією, Голландією, Люксембургом, частково Німеччиною, двома кантонами Швейцарії, Італією, Іспанією, Португалією, Сирією, Ліваном, Алжиром, Тунісом, Марокко, Південною та Центральною Америкою, штатом Луїзіана США, канадською провінцією Квебек та іншими. [4, с.88]

Спочатку, після кодифікації, існувала небезпека поділу європейського права на так звані латинські (романські) і германські системи, але пізніше різниця між ними нівелювалась, а пізніші кодифікації зовсім позбавили смислу цей поділ. На сьогоднішній день у національних правових системах країн, що належать до континентальної правової сім'ї, більше подібних ознак, ніж різних. До них, зокрема, належать такі:

а) усі вони в основному побудовані на основі римських, канонічних і місцевих правових традиціях;

б) романо-германська правова сім'я є винятково продуктом культури, незалежним від діяльності феодальної державної влади;

в) єдина ієрархія джерел права, висловлена у формально, абстрактно сформульованих нормах, тобто як основне джерело виступає нормативний акт, який виходить від законодавця. Законодавець усвідомлює суспільні відносини, узагальнює соціальну прак­тику, типізує ситуації, які повторюються, і формулює в нормативних актах загальні моделі прав і обов'язків для суб'єктів права; [5, с.38]

г) подібна юридична техніка, аналогічні прийоми подачі правових норм, наявність спільної юридичної мови і подібної манери викладення, що полегшує переклад юридичних текстів з однієї мови на іншу;

ґ) кодифікований характер права;

д) єдина система права, тобто поділ її на галузі;

є) в усіх країнах визнається поділ права на публічне і приватне;

є) більш-менш єдина система принципів, у тому числі тих, що визначають специфіку судової діяльності;

ж) відносна одноманітність судової та адміністративної практики.

У романо-германській правовій сім'ї суддя не зв'язаний раніше прийнятими рішеннями інших судів, за винятком судової практики Верховного або Конституційного Судів. Судова практика, яка належить до "вторинних" норм, полягає в тому, що при розгляді нової справи вона може бути відкинута, тобто буде здійснений "поворот практики". Враховуючи викладені подібні ознаки, видається надто цікавою пропозиція С. Алексєєва віднести романо-германське право до так званої нормативно-законодавчої системи, відокремленої від нормативно-судової, представленої англо-американським загальним правом. На його думку, на високому рівні теоретичних абстракцій можливе обособлення в логічному плані юридичного і техніко-юридичного сторін сімей правових систем і формування на цій основі деяких укрупнених (логічних) систем юридичного регулювання, що дають можливість об'єднати найтиповіші правові цінності. Залежно від того, який з елементів правових систем, сполучених з основними формами право утворювального процесу, -- встановлені за конодавством форми (норми) чи юридична, судова практика, -- розглядається як основа юридичного регулювання, вирізняють дві основні укрупнені юридичні системи, існування та особливості яких характеризують їх як нормативно-законодавчу і нормативно-судову. [5, с.38]

Отже, романо-германська система кодифікована, в основному базується на кодексах, на докладному і розвинутому централізованому законодавчому регулюванні. На перший план висунуті правові норми, які розглядаються як обов'язкові правила поведінки, які відповідають вимогам справедливості. Основна ціль юридичної науки і практики - правильно знайти зміст цих норм і через них забезпечити бажане для суспільства врегулювання відносин людей. Застосування права, як здійснення правосуддя займає в цій системі підлегле місце, звідси і обмежена роль судової практики.

3. Англо-саксонська (прецедентна) правова система: джерела і особливості

Система англосаксонського (англо-американського) права була створена в Англії після нормандського завоювання. Ця система включає нині правові системи усіх, за деяким винятком, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення і розвиток правових систем країн, що політично були пов'язані з Англією.

Англійське право розвивалося автономним шляхом, зв'язки з континентальною Європою були досить незначними. Рецепція римського права в Європі не торкнулася англійського права.

Загальне для всієї Англії право виникає після захоплення її нормандським герцогом Вільгельмом I Завойовником (1066). У цей період формується централізована судова система, з'являються (у період правління Генріха II) королівські роз'їзні судді, що вирішують справи з виїздом на місця від імені Корони. Спочатку група справ, що відносилась до ведення цих суддів, була обмежена, але поступово вона розширювалася.

Вироблені суддями рішення бралися за основу іншими судовими інстанціями при розгляді аналогічних справ. Так стала складатися єдина система прецедентів, спільна для всієї Англії, що одержала назву "загальне право".[6, с.156-158]

У рішенні судових спорів брали участь присяжні -- вільні громадяни з числа місцевих жителів, що найчастіше не знали прецедентів і актів королів, але добре знали свої звичаї і традиції. Звичаєві норми істотно вплинули на зміст судових рішень.

У XII-XIV ст. система загального права досягла розквіту, але зі зростанням кількості прецедентів у ній стала виявлятися тенденція до консерватизму і формалізації, що в XV ст. підготувало ґрунт для якісно нового етапу її розвитку, пов'язаного з появою "права справедливості" і його протистоянням "загальному" праву. Поступово став складатися особливий порядок апеляції до монарха розглянути справу "по совісті", "по справедливості", а не по прецеденту. Така апеляція здійснювалася через лорда-канцлера, що вирішував питання про передачу скарги королю. Незабаром сама функція розгляду справи власне кажучи переходить до лорда-канцлера, і він стає самостійним суддею. [6, с.156-158]

В Англії таким чином склалися дві самостійні системи права: загального прецедентного і "права справедливості". Останнє поступово зазнало істотних змін і стало правом прецедентним. Після 1875 р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями і прецеденти права справедливості склали органічну частину єдиного прецедентного права.

Сучасний період розвитку англосаксонського права -- період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів загального права і права справедливості. В цей час істотно підвищилася роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.

В англосаксонському праві існує два види норм: законодавчі і прецедентні. Законодавчі являють собою правила поведінки загального характеру. Прецедентні -- певна частина судового рішення по конкретній справі, що містить юридичний висновок у справі й аргументацію, мотивування рішення. Суд "приміряє" конкретний випадок не до вже готової норми, а до випадку, який мав місце раніше, і встановлює їх подібність, після чого приймає рішення.

Найважливішим джерелом англосаксонського права є судовий прецедент. Саме він тривалий час був головною формою вираження і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом і Високим судом. Англійське правило прецеденту гласить: вирішувати так, як було вирішено раніше. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція зобов'язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а також створеним нею самою.

Іншим джерелом англосаксонського права є закон (статут). Він з'явився набагато пізніше прецеденту, але поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет перед прецедентом, може скасувати його. Однак це не означає, що прецедент похідний від закону. Своєрідність англосаксонського права полягає в тому, що закон реалізується не самостійно, а через прецеденти, за їх допомогою.

Давнім джерелом англосаксонського права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми поведінки, що склалися в Англії й окремих графствах. З урахуванням цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.

Чимало питань парламентської процедури, взаємин вищих державних посадових осіб, ритуально-етичні норми поводження монарха, членів його родини також регулюються за допомогою звичаю. [6, с.156-158]

Особливе місце серед джерел англосаксонського права займає юридична доктрина (наука). Якщо в романо-германській правовій системі вона не є самостійною формою вираження і закріплення юридичних норм (хоча і відіграє в ній значну роль), то в англосаксонському праві деякі літературні джерела мають широке визнання і використовуються при вирішенні конкретних справ. До таких джерел відносяться стародавні посібники із загального права, написані найавторитетнішими англійськими юристами, найчастіше суддями.

Структура англосаксонського права відрізняється від романо-германського. В англійському праві немає класичного розподілу на публічне і приватне. Замість цього історично склався його поділ на загальне право і право справедливості. Таке розходження в структурному розподілі романо-германської і англосаксонської правових систем має закономірний характер, обумовлений тим, що одна виникає раціональним шляхом, інша -- еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового юридичного оформлення відносин, що склалися. Звідси розходження в структурі романо-германського й англосаксонського права полягають у різних підставах їхньої побудови, а отже, у різній логіці їхнього розвитку.

В англосаксонському праві відсутній чіткий поділ норм за галузями права, англосаксонське право не кодифіковане.

Правова система США суттєво відрізняється від англійської, що обумовлено різноманітними політичними, економічними, національно-культурними та іншими чинниками.

Крім загального права і права справедливості до структури англійського права входить також статутне право (законодавство), джерелом якого є акти представницьких органів, що свідчать про складну еволюцію даної правової сімї. Нині законодавство є головним двигуном правової реформи. Практично всі норми, які належать до складу і юрисдикції сучасних судів і до процесу, що до них застосовується, є статутними. Тобто, якщо більша частина принципів англійського права веде свій початок від загального права і права справедливості, то величезна кількість деталей міститься зараз у законі. Законодавство як джерело права певною мірою відрізняється від загального права і права справедливості. Загальне право і право справедливості обмежені існуючою доктриною прецеденту і можуть тільки розвивати нові прецеденти, варіюючи і розширюючи застосування вже сформульованих принципів.

Правило прецеденту, що зобов'язує англійських суддів дотримуватися раніше прийнятих рішень, укорінилося в першій половині XIX століття. Полягає воно в тому, що: [7, с.141]

рішення, винесені Палатою лордів, є обов'язковими прецедентами для всієї системи судів;

рішення, прийняті Апеляційним судом, обов'язкові для всіх нижчих судів і, крім кримінального права, для самого Апеляційного суду;

рішення, прийняті Високим судом, обов'язкові для нижчих судів і, будучи строго обов'язковими, мають дуже важливе значення і використовуються різноманітними відділеннями Високого суду для керівництва. До 1966 року Палата лордів була пов'язана своїми прецедентами, проте на майбутнє вона відмовилася від цього правила в інтересах правосуддя.

Законодавство ж, зі свого боку, може повністю здійснювати нові принципи права, що сформувалися без посилання на принципи, що існували раніше, а також може категорично відміняти існуючі норми права, чого не можуть робити ні загальне право, ні право справедливості. У цьому і полягають основні привілеї законодавства. [6, с.45-47]

Нарешті, історичні джерела відрізняються від законодавства ще й тим, що норми загального права й права справедливості, а також інших історичних джерел можуть бути підтверджені посиланням тільки на інші історичні джерела, особливо на прецеденти, законодавство ж становить самостійне джерело права. При колізії закону і прецеденту пріоритет завжди буде на боці закону. Але правозастосовчии орган пов'язаний не лише текстом закону, але й актами тлумачення закону в попередніх посадових рішеннях, тому оцінювати закон як джерело, що стоїть вище прецеденту, було б неправильно. [8, с.75-78]

4. Релігійно-традиційна (мусульманська) правова система

Правові системи багатьох країн Азії й Африки не відрізняються тим ступенем єдності, що притаманна наведеним правовим системам.

Однак у них є багато спільного за структурою і формою, усі вони ґрунтуються на концепціях, відмінних від тих, котрі панують у західних країнах.

Принципи, якими керуються незахідні країни, бувають двох видів:

1) визнається цінність права, але саме право розуміється інакше, ніж на Заході, має місце тісне переплетення права і релігії;

2) відкидається сама ідея права і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншими нормами -- нормами звичаю, моралі та ін.

Першій характеристиці відповідають країни мусульманського, індуського й іудейського права, що входять в систему релігійного права, а другій -- країни Далекого Сходу, Африки і Мадагаскару, що відносяться до системи звичаєвого права. [8, с.75-78]

Мусульманське право -- це система норм, виражених у релігійній формі і заснованих на мусульманській релігії -- ісламі. Іслам виходить з того, що право походить від Аллаха, який відкрив його людині через свого пророка Мухаммеда. Воно охоплює всі сфери соціального життя.

Право Аллаха дане людині раз і назавжди, але божественні відкриття мають потребу в роз'ясненнях і тлумаченнях. Іслам -- наймолодша з трьох світових релігій. Ця релігія встановлює, у що мусульмани повинні вірити; що вони повинні робити і чого не повинні. Шаріат у перекладі означає "шлях слідування" і становить те, що називається мусульманським правом. Шаріат заснований на ідеї обо-в'язків, покладених на людину, а не на правах, що вона може мати.

Мусульманське право має чотири основні джерела: Коран -- священна книга ісламу;

Сунна, або традиції, пов'язані з посланцем Бога; Іджма, або єдина угода мусульманського суспільства; Кійас, або судження за аналогією.

До рис мусульманського права належать: архаїчність інститутів, казуїстичність і відсутність систематизації. Це -- релігійне право, право общини віруючих. Звичаї не входять у мусульманське право і не є його джерелом. Поряд із релігією джерелом права виступає юридична доктрина.

Норми мусульманського права відрізняються від норм розглянутих правових систем своєрідністю, неповторністю джерел, структури, термінів, конструкцій, поняттями. Ісламські правознавці під нормою права розуміють правило, адресоване мусульманській общині Аллахом. Це правило засноване не на логічних висновках, а на релігійних догмах, вірі. Тому його не можна змінити, скасувати, воно безперечне й абсолютне, повинне безумовно виконуватися. По змісту норми мусульманського права є зобов'язуючими.

Структура мусульманського права має також цікаві особливості. Воно не поділяється на публічне і приватне право чи на загальне право і право справедливості. Тут існують інші принципи інтеграції, зв'язку норм, їхнього структурного об'єднання. [9, с.55-58]

Під системою звичаєвого права розуміють існуючу у країнах екваторіальної, південної Африки й на Мадагаскарі форму регламентації суспільних відносин, засновану на державному визнанні сформованих природним шляхом соціальних норм, звичаїв. Численні народності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість колективу, повагу пам'яті предків, зв'язок з навколишньою природою, надприродними силами. Внутрішні конфлікти вирішуються не шляхом визнання права тієї чи іншої особи, а шляхом примирення тих, хто сперечається.

Міфічний характер звичаїв, їх розрізненість не дозволяють ефективно використовувати їх для створення національних правових систем на зразок європейських. Нині лідери незалежних африканських держав здійснюють систематизацію діючих звичаїв, включають їх у галузеві кодекси, інші нормативні акти. Сучасний стан правового розвитку Африки можна охарактеризувати як складний перехідний період.

Релігійні системи існують в багатьох країнах. Р.Давід пише про ці системи: "можна навіть засумніватися тому, що вони являються правом. В більшості з них, якщо не у всіх, акцент робиться на обов'язки, які покладаються на праведну людину, а поняття суб'єктивного права відсутнє. Термін "право" використовується в цих системах тільки за відсутністю кращого терміну" (Давід Р. Указ.соч.стр.44-45).

Правові системи цих країн не мають тої єдності, яка властива раніш охарактеризованим правовим системам. Однак вони мають багато спільного по суті і формі, всі вони засновані на концепціях, які відрізняються від тих, що владарюють у західних країнах. Звичайно, всі ці правові системи в якійсь мірі переймають західні ідеї, але в значній мірі залишаються на позиціях, на яких право розуміється зовсім інакше і не покликано виконувати ті ж функції, що і в західних країнах. Вважається, що принципи, якими керуються не західні країни, бувають двох видів: Визнається більша цінність права, але само право розуміється інакше, чим на заході, і має місце сплетіння права і релігії. Відкидається сама ідея права,і стверджується, що суспільні відносини повинні регламентуватися іншим шляхом. [12, с.88-91]

До першої групи відносяться країни мусульманського, індуського, і іудейського права, до другої - країни Далекого Сходу.

Мусульманське право

Мусульманське право як система виникла ще в VII-X cт. в Арабському Хамефаті. Основний зміст мусульманського права - витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв'язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав.

Характерною рисою мусульманського права є те, що воно представляє собою одну із багатьох сторін релігії ісламу, яка встановлює визначені правила і об'єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Шлях напрямку ("Шар" чи "Шаріат") і складає саме мусульманське право, а воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією. В основі мусульманського права лежить чотири джерела: Священна книга Коран, складена із висловлювань Алаха, котрий звертається до останнього із пророків і посланців, Магомета. Сунна - збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників. Іджма - конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими-ісламістами. Кияс - роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права.

Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов'язкові правила поведінки.

В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс. [12, с.88-91]

Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна , так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Алаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.

Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу. Так поряд з писаним правом- шаріатом - в мусульманських країнах діє і звичайне право - адати.

Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання.

Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу - романо-германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм "особистого статусу" (правосуб'єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), в них сформувалися такі галузі права, як цивільне, торгове, судово-процесуальне, кримінальне. Проводиться систематизація законодавства, удосконалюється організація і діяльність судів. [12, с.88-91]

В той же час, в ряді країн зберігаються і діють мусульманські суди, в юрисдикцію яких входить перш за все розгляд справ приватного статуту, а інколи і цивільних чи кримінальних.

В наш час не в одній країні із мусульманської правової сім'ї, мусульманське право не є єдиним діючим правом, але в той же час воно не втратило своїх позицій в якості діючих правових норм. Виключення складає тільки Туреччина, де ще в 30-і рр. цього століття, мусульманське право у всіх галузях було замінене законодавством буржуазного типу.

Отже можна сказати про своєрідні відмінності і єдності правових норм в мусульманській правовій системі. В цілому, це право не зливається з релігією і не виступає частиною ісламу, як релігійної системи, хоч багато його норм і співпадають з релігійними правилами поведінки. [13, с.102-104]

Індуське право

Індуське право - це оригінальна правова система, яка відображає вплив англійського загального права часів колонізації з одного боку і індуського з іншого. Норми індійського права були обов'язкові для всіх проживаючих в країнах індуського права, незалежно від їх національності і релігійної належності.

Індійське право - це релігійна правова система спільноти, яка сповідує іудаїзм в Індії, та інших країнах Південно-Східної Азії і Африки.

Однією із догм індуїзму є те, що люди поділені з моменту народження на соціальні і ієрархічні категорії, кожна з яких має свою систему прав і обов'язків, а також і мораль. Пояснення кастової структури суспільства - основа філософської, релігійної і соціальної системи індуїзма. При цьому кожна людина повинна вести себе так, як це визначено соціальною кастою, якій він належить. Головною рисою індійського права є його органічний зв'язок з релігією.

Уряду дозволяється законотворити, але судові прецеденти і законодавство не вважаються джерелами права. Суддям дані широкі повноваження, щоб усіма можливими способами примирити справедливість і владу, навіть коли існує відповідний закон.

Ці країни довгий час були колоніями Англії, слідством цього став вплив англосаксонського права, яке засноване на судовому прецеденті. Але правило прецедента не стало головніше традицій індуського права. Англо-саксонське право діє тільки в містах, а в селах продовжує регулювати суспільні відносини правовий звичай. [13, с.102-104]

Багато інститутів і норм цього права зазнали модифікації, але повного витіснення індуського права не сталося. Склалося нове право, де індуське право зберегло своє регулююче значення, правда з деякими обмеженнями.

Конституція 1950 р. відхилила систему каст і заборонила дискримінацію за кастовою належністю. В індуському праві відбулася свого роду революція. Однак Основний закон застосовується тільки до індусів, а не до всіх громадян Індії.

До норм індуського права, які діють в сучасних умовах, належать регламентація приватного статуту, включаючи шлюб і розлучення, неповноліття і опікунство, наслідування, спільну власність, релігійні інститути.


Подобные документы

  • Поняття і структура правової системи, критерії їх об’єднання та класифікації, ознаки та основні елементи. Характеристика різноманітних правових систем: романо-германської, англо-саксонської, релігійно-правової, системи звичаєвого права, соціалістичної.

    курсовая работа [37,8 K], добавлен 24.03.2011

  • Особливості розвитку соціалістичного права. Аналіз Європейських соціалістичних правових систем. Джерела та структура соціалістичного права. Соціалістичні системи країн Азії. Порівняльна характеристика соціалістичної та романо-германської правової систем.

    курсовая работа [36,0 K], добавлен 29.11.2014

  • Розкриття понять "правова система", "правова сім’я". Історія виникнення і розвитку романо-германської правової системи в Європі, роль університетів у її формуванні. Характерні особливості правового регулювання в країнах романо-германської правової сім’ї.

    курсовая работа [50,6 K], добавлен 10.01.2013

  • Характеристика основних рис і особливостей англо-саксонської системи права та правової системи Великобританії як основоположниці й представниці англо-саксонської системи права. Порівняльний аналіз англо-саксонської системи права на сучасному етапі.

    курсовая работа [43,2 K], добавлен 05.04.2008

  • Розвиток національної правової системи у всіх її проявах. Поняття правової системи. Типологія правових сімей: англосаксонська, романо-германська, релігійно-правова, соціалістична, система звичаєвого права. Правова система України та її типологія.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 16.02.2008

  • Витоки та історія формування романо-германської правової системи, причини, що обумовили її сучасний стан. Зв’язки романо-германської системи права із іншими правовими системами світу, її структурні особливості та сучасні риси, оцінка перспектив.

    курсовая работа [51,6 K], добавлен 05.04.2014

  • Становлення романо-германської правової системи. Структура права у державах романо-германської правової сім’ї. Форми (джерела) права у державах романо-германської правової сім’ї, характеристика систем права цих держав: Італыя, Швейцарія, Бельгія.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 12.02.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.