Кримінально-правова характеристика перевищення влади

До другого виду належать посягання на особисту волю громадян, дискримінація окремих фізичних чи юридичних осіб, порушення недоторканності житла та таємниці листування.

За кримінальним законодавством Великобританії під зловживанням владою розуміється будь-яке пригноблення з боку посадових осіб або корупція.

Одним з видів зловживання посадовим становищем визнається також порушення довіри чи обман у справі, що стосується публічних інтересів, навіть якщо аналогічні дії між приватними особами тягнуть лише цивільно-правову відповідальність.

Серед інших посадових злочинів -- неуповноважене поширення інформації, порушення таємниці листування, бездіяльність посадової особи, яка не виправдовується ситуацією, та відмова від виконання обов'язків.

У Кримінальному кодексі штату Пенсільванія (США) передбачено два види зловживання посадою: "пригноблення" та використання інформації з корисливою метою. При цьому під "пригнобленням" розуміються будь-які активні умисні дії, коли посадова особа вимагає від когось іншого заарештувати, затримати, обшукати, використати неналежні зароби, позбавити володіння, перекрутити розрахунок або вчинити інші аналогічні дії щодо особистих чи майнових прав, а також коли вона заперечує наявність чи заважає здійсненню будь-яких прав, привілеїв, повноваження чи імунітету.

Аналіз законодавства інших країн, яке регулює питання відповідальності за посадові злочини, демонструє, що і в ньому поняття зловживання владою або посадовим становищем та перевищення влади або посадових повноважень змішується. Але у всякому разі цей аналіз демонструє, що поняття "зловживання" застосовується найчастіше як таке, яке охоплює собою поняття "перевищення" [22, 34].

Таким чином, у новому Кримінальному кодексі України було б доцільно поняття ''перевищення влади або посадових повноважень" не уживати взагалі, щоб воно не вносило плутанини, а передбачити всі можливі спеціальні склади зловживання владою або посадовим становищем, у тому числі окремий склад злочину "зловживання владою або посадовим становищем, пов'язане з насильством", а також загальний склад зловживання владою або посадовим становищем. За таких умов проблеми з кваліфікацією посадових зловживань істотно зменшаться.

РОЗДІЛ 4. Вдосконалення положень у справах про перевищення влади або службових повноважень

При розгляді кримінальних справ про перевищення влади або службових повноважень основним правозастосовчим орієнтиром для судових органів є постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26.12.2003 р. № 15 (далі -- Постанова № 15), в якій містяться рекомендації щодо кваліфікації тих або інших випадків перевищення влади чи службових повноважень. Значна частина положень цієї Постанови сформульована коректно. Проте окремі положення викликають серйозні критичні зауваження з точки зору теорії кримінального права та потребують істотного вдосконалення.

До цих положень, зокрема, можна віднести абзац 1 п. 11 Постанови № 15: умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів -- за ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу (далі -- КК) України та однією з таких його статей: 112, 115, 121,348,379,400, а вчинення таких дій через необережність охоплюється ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 чи ст. 128 КК не потребує. Цей правозастосовчий орієнтир викликає кілька серйозних зауважень.

По-перше, відповідно до абзацу 1 п. 11 Постанови № 15 умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів -- ч. 3 ст. 365 та відповідною частиною ст. 121 КК України. Проте цей підхід викликає сумніви з точки зору положень теорії кримінального права. Очевидно, в ситуації, коли службова особа, вчиняючи перевищення влади або службових повноважень, завдає потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження має місце конкуренція кримінально-правових норм, а саме -- конкуренція -«частини» (ст. 121 КК) та «цілого» (ч. 3 ст. 365 КК). Виходячи з правил «подолання» даного різновиду конкуренції, якщо злочин, передбачений нормою-«частиною», є більш тяжким або дорівнює за ступенем тяжкості злочину, передбаченому нормою-«цілим», він (злочин, передбачений нормою-«частиною») повинен знаходити самостійну кваліфікацію, а тому все скоєне слід кваліфікувати за сукупністю. Якщо ж злочин, передбачений нормою-«частиною», є менш тяжким злочином, він не отримує самостійної кваліфікації, «охоплюється» «цілим». При цьому традиційним нормативним орієнтиром для визначення ступеня тяжкості порівнюваних злочинів є зміст відповідних санкцій: більш сувора санкція свідчить про більший ступінь тяжкості злочину. Порівняння санкцій ч. 3 ст. 365 КК та ч. 1 ст. 121 і ч. 2 ст. 121 КК України свідчить, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК, є менш тяжким злочином, аніж злочин, передбачений ч. 3 т. 365 КК. Таким чином, на нашу думку, випадки заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження без обтяжуючих обставин при перевищенні влади або службових повноважень слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 365 КК без додаткового інкримінування ч. 1 ст. 121 КК [8, 134].

По-друге, у межах правозастосовчого орієнтиру, що розглядається, міститься вказівка на те, що умисне заподіяння смерті іншій особі є проявом тяжких наслідків (див. п. 10 Постанови № 15). Такий підхід є традиційним з огляду на загальноприйняте в теорії кримінального права та правозастосовчій практиці України розуміння типових юридичних конструкцій «спричинення тяжких наслідків» і «спричинення особливо тяжких наслідків» (наприклад, ч. 4 ст. 152 або ч. 2 ст. 147 КК). Однак заслуговує на увагу істотний недолік такого тлумачення зазначених конструкцій. Якщо виходити з того, що вони охоплюють випадки умисного заподіяння смерті інший особі, тоді злочин, передбачений ч. 3 ст. 365 КК, слід розглядати як різновид умисного вбивства. Однак такий висновок суперечить як загальноприйнятим у теорії кримінального права уявленням про спеціальні різновиди умисного вбивства, так і змісту абзацу 5 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07.02.2003 р. № 2. Таким чином, на нашу думку, висновок про те, що при умисному заподіянні смерті іншій особі цей наслідок охоплюється конструкцією «спричинення тяжких наслідків» у межах ст. 365 КК, не є коректним. Умисне заподіяння смерті іншій особі при вчиненні службовою особою насильницьких дій, що є перевищенням влади або службових повноважень, має кваліфікуватися за відповідною статтею КК, яка встановлює відповідальність за той або інший різновид умисного вбивства, та ч. 2 ст. 365 КК України.

З урахуванням викладених зауважень та пропозицій абзац 1 п. 11 Постанови № 15 доцільно було б викласти в такій редакції: Умисне заподіяння при перевищенні влади або службових повноважень тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 1 cm. 121 КК, охоплюється ч. З cm. 365 КК. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження або смерті через необережність охоплюється ч. З cm. 365 КК і додаткової кваліфікації за cm. 119 чи cm. 128 КК також не потребує. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 cm. 121 КК, при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю з ч. 3 cm. 365 КК. Умисне заподіяння смерті іншій особі при вчиненні перевищення влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів -- за ч. 2 cm. 365 КК та однією з таких його статей: 112, 115, 348, 379, 400.

Ще одне положення Постанови № 15, яке потребує корекції, передбачене її п. 17: «Звернути увагу судів на те, що злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 КК (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), статтями 371-373 (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів), являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців І співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 цього Кодексу можлива лише за наявності реальної сукупності останніх» [8, 135].

Наведений правозастосовчий орієнтир також викликає декілька зауважень. По-перше, внаслідок прийняття Закону України від 23.02.2006 р. № 3304-IV було змінено редакцію ст. 157 КК. На даний момент відповідальність за вчинення діянь, про які йдеться у Постанові № 15, передбачена не ч. 2, а ч. З ст. 157 КК.

По-друге, у чинному КК передбачений ще ряд норм, які встановлюють відповідальність за втручання службових осіб у діяльність владних суб'єктів (ч. 2 ст. 344 («Втручання у діяльність державного діяча») та ч. 2 ст. 343 («Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу») КК), які також можна вважати спеціальними різновидами перевищення влади або службових повноважень. Крім того, низка норм КК України, які можна вважати спеціальними по відношенню до норм, передбачених ст. 365 КК, міститься і в Розділі V Особливої частини КК (ч. 2 ст. 1581, ч. 2 ст. 159, ч. З ст. 160, ч. З ст. 161, ч. З ст. 163 тощо). У зв'язку з цим перелік спеціальних різновидів перевищення влади або службових повноважень, наведений у п. 17 Постанови № 15, слід сформулювати не як вичерпний, а як орієнтовний.

По-третє, у п. 17 Постанови № 15 зазначено, що злочини, передбачені ч. 2 ст. 157, ч. 2 ст. 162, частинами 1, 2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 2 ст. 376 КК, є спеціальними видами перевищення влади або службових повноважень, а кваліфікація дій суб'єктів цих злочинів за сукупністю із ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукупності. Однак склади злочинів, передбачені переліченими статтями, мають іншу конструкцію, ніж склади злочину, передбаченого ст. 365 КК України. Зокрема, склади злочинів, передбачені ч. З ст. 157, ч. 2 ст. 162, частинами 1,2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 2 ст. 376 КК, є формальними складами, а склади перевищення влади або службових повноважень, передбачені частинами 1, 3 ст. 365 КК, є матеріальними складами (обов'язковим елементом їх конструкції є наслідки, що описуються за допомогою характеристик «істотна шкода» та «тяжкі наслідки»). Таким чином, склади злочинів, передбачених ч. З ст. 157, ч. 2 ст. 162, частинами 1, 2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 2 ст. 376 КК, не можна однозначно розглядати як спеціальні види перевищення влади або службових повноважень, що передбачене ст. 365 КК. У зв'язку з цим постає проблема кваліфікації випадків, коли один із злочинів, передбачених ч. 3 ст. 157, ч. 2 ст. 162, ст. 371, частинами 1, 2 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 2 ст. 376 КК, спричиняє істотну шкоду або тяжкі наслідки. Очевидно, що в подібних ситуаціях має місце своєрідна конкуренція двох спеціальних норм (однієї з норм, передбачених ч. З ст. 157, ч. 2 ст. 162, частинами 1, 2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 2 ст. 376 КК, та норм, передбачених ч. 1 або ч. 3 ст. 365 КК). Одна з цих норм може вважатися «спеціальною», оскільки більш точно та конкретно характеризує вчинене особою діяння, а друга -- оскільки більш повно характеризує поведінку особи у поєднанні з певними наслідками. У такому випадку конкуренції двох спеціальних норм пріоритет повинен надаватися нормі, що передбачає більш сувору відповідальність (має більш сувору санкцію).

Таким чином, було б доцільно викласти п. 17 Постанови № 15 в такій редакції: Звернути увагу судів на те, що злочини, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 157 КК, ч. 2 ст. 162, статтями 371--373, ч. 2 ст. 376 КК, а також рядом інших статей чинного КК, в яких встановлена відповідальність службових осіб за вчинення певних діянь, пов'язаних з їх службовим становищем, є спеціальними видами перевищення влади або службових повноважень. За відсутності заподіяння істотної шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 365 КК, дії виконавців та інших співучасників цих злочинів кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини без додаткової кваліфікації за ст. 365 цього Кодексу. Якщо внаслідок вчинення одного із зазначених злочинів було спричинено істотну шкоду або тяжкі наслідки, скоєне слід кваліфікувати за відповідною частиною cm. 365 КК за умови, що вона встановлює більш сувору відповідальність, аніж, стаття КК, яка встановлює відповідальність за спеціальний різновид перевищення влади або службових повноважень. Якщо ж більш сувора відповідальність передбачена за вчинення злочину, який в спеціальним різновидом перевищення влади або службових повноважень, дії особи слід кваліфікувати за статтею чинного Кодексу, яка встановлює відповідальність за вчинення такого злочину, а у відповідних випадках і за іншими статтями Особливої частини КК (наприклад, якщо внаслідок вчинення спеціального різновиду перевищення влади або службових повноважень, потерпілому було спричинено тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження через необережність) [8, 136].

Досить актуальним є вдосконалення положення постанови, передбаченого абзацом 1 п. 12 Постанови № 15: «У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 цього Кодексу. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 127 КК, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів -- за ч-. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК».

Очевидно, Пленум Верховного Суду України в межах даного правозастосовчого орієнтиру небезпідставно спирався на теоретичне правило подолання конкуренції «частини» та «цілого».

Законом України від 12.01.2005 р. ст. 127 КК була викладена в новій редакції. У зв'язку з цим виникає потреба надати рекомендації щодо кримінально-правової кваліфікації ситуацій, пов'язаних з такою редакцією.

По-перше, Закон України від 12.01.2005 р. уточнив зміст диспозиції ч. 1 ст. 127 КК.

По-друге, ст. 127 КК була доповнена частинами 3 та 4. У частині 3 як обтяжуюча обставина використовується вказівка на вчинення дій, передбачених частинами 1 та 2, працівниками правоохоронних органів. Частина 4 встановила відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 3, якщо вони призвели до загибелі людини. Таким чином, абзац 1 п. 12 Постанови має бути доповнений вказівками щодо кваліфікації випадків катування, передбаченого частинами 3 та 4 ст. 127 КК. Що стосується складу злочину, передбаченого ч. З ст. 127 КК, то, враховуючи вказівку на те, що суб'єктами даного злочину є працівники правоохоронних органів, можна зробити висновок: ознаки суб'єкта даного злочину є більш спеціальними за ознаки суб'єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК. Очевидно, що інкримінування злочину, передбаченого ч. 3 ст. 127 КК, можливе лишу у випадку, коли відповідні дії суб'єкта злочину (працівника правоохоронного органу) перебувають у зв'язку з його службовою діяльністю.

Таким чином, співвідношення між нормами, передбаченими ч. 3 ст. 127 та ч. 2 ст. 365 КК змінюється порівняно із співвідношенням між ч. 2 ст. 365 та частинами 1 та 2 ст. 127 КК. Частина 3 ст. 127 та ч. 2 ст. 365 КК співвідносяться як спеціальна та загальна норми. У кримінально-правовій літературі цей різновид конкуренції традиційно вирішується на користь спеціальної норми.

Отже, у випадку конкуренції кримінально-правових норм, передбачених ч. 3 ст. 127 та ч. 2 ст. 365 КК, кваліфікація дій особи має здійснюватися за ч. 3 ст. 127 КК. У подібному співвідношенні перебувають і склади злочинів, передбачені ч. 4 ст. 127 та ч. З ст. 365 КК. Склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 127 КК, очевидно, є спеціальним (і за ознаками об'єктивної сторони, і за ознаками суб'єкта злочину) по відношенню до складу злочину, передбаченого ч. З ст. 365 КК, а тому у випадку конкуренції між ними пріоритет має надаватися першому з них.

Насамкінець звернімо увагу на абзац 2 п. 12 Постанови № 15: «Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (ч. 1 або ч. 2 ст. 146 КК), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, а якщо таке позбавлення волі потягло тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК), -- за ч. 3 ст. 365 КК. Вчинення цих злочинів організованою групою належить кваліфікувати за сукупністю ч. З ст. 146 і ч. З ст.365КК» [8, 136].

Зазначені рекомендації також викликають сумніви з точки зору теорії кримінального права. Очевидно, що кваліфікація випадків вчинення перевищення влади або службових повноважень, поєднаного з незаконним позбавленням волі або викраденням людини, за відсутності в діях винного ознаки «вчинення злочину організованою групою», цілком відповідає правилам «подолання» конкуренції «частини» (ч. 1 або ч. 2 ст. 146 та ч. 3 ст. 146 КК) та «цілого» (ч. 2 ст. 365 та ч. 3 ст. 365 КК). Сумнівною, однак, виглядає рекомендація щодо кваліфікацій ситуацій, коли незаконне позбавлення волі або викрадення людини вчиняється організованою групою. Особливо кваліфікуюча ознака «вчинення злочину організованою групою», передбачена тією ж ч. 3 ст. 146 КК, що й ознака «тяжкі наслідки». У зв'язку з цим незрозуміло, чому в ситуації, коли в діях суб'єкта наявне перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням волі або викраденням людини, що спричинило тяжкі наслідки та вчинене організованою групою, його дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365 та ч. 3 ст. 146 КК. Очевидно, ця ситуація повинна також вирішуватися з точки зору правила про «подолання» конкуренції «частини» та «цілого», отже, дії суб'єкта повинні кваліфікуватися за ч. 3 ст. 365 КК. Якщо в діях особи вбачаються ознаки складів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 КК (за ознакою «вчинення злочину організованою групою») та ч. 2 ст. 365 КК, поведінка особи має кваліфікуватися за сукупністю злочинів -- ч. 3 ст. 146 та ч. 2 ст. 365 КК (оскільки в такій ситуації «частина» є більш тяжким злочином, ніж «ціле»).

З урахуванням викладеного доцільно викласти абзац 2 п. 12 Постанови № 15 в такій редакції: Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі або викраденням людини (ч. 1 або ч. 2 ст. 146 КК), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, а якщо такі дії потягли тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК), -- за ч. 3 ст. 365 КК, у тому числі і тоді, коли незаконне позбавлення волі або викрадення людини було вчинене організованою групою. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини вчинене організованою групою за відсутності заподіяння тяжких наслідків слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 146 та ч. 2 ст. 365 КК [8, 137].

ЧАСТИНА 2. Практична

Задача 1

Грищенко й Майсурадзе в нічний час зламали замок, проникли до будинку Паська, де викрали різні речі на загальну суму 1000 грн. При виході з будинку їх зустрів Пасько, який намагався затримати злочинців і вилучити викрадене. Грищенко й Майсурадзе з метою утримання майна нанесли потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості і зникли з викраденим.

Кваліфікуйте дії Грищенка Майсурадзе.

З умови задачі випливає, що Грищенко й Майсурадзе вчинили злочин проти власності. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, оскільки в ньому брали участь і Грищенко, й Майсурадзе. Даний злочин є складеним (розбій - ст. 187 КК), оскільки він складається із заволодіння майном та насильства над особою (нанесення потерпілому тілесних ушкоджень середньої важкості).

Як відомо розбій (ст. 187 КК) є найбільш небезпечним злочином проти власності.

Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додаткові необхідні безпосередні об'єкти злочину-життя, здоров'я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об'єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, що зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, що зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого, тілесного ушкодження (останнє кваліфікується за ч. 4 ст. 187), а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості або мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).

Злочином з матеріальним складом вважають злочин, закінчення якого пов'язується з настанням суспільно-небезпечних наслідків (ст. 185).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Мотивом злочину є усвідомлене спонукання Грищенко й Майсурадзе, що викликало в них рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукало їх до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагнуть особи.

Подвійна (складна) форма вини - особи усвідомлювали суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачали його проміжні суспільно небезпечні наслідки та бажали їх настання й при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилися необережно.

Зміст вини - це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння та небезпечністю особи винного.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст 24).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 187) є вчинення його за попередньою змовою групою осіб (ст. 28).

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину - напад:

* поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187);

* спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;

* учинений організованою групою (ст. 28);

Покарання за злочин, вчинений Грищенком і Майсурадзе: за ч. 3 ст. 187 КК - позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Задача 2

15-річний Заїка на початку вересня, обманним шляхом, завів на кукурудзяне поле десятирічну Оксану і з застосуванням фізичного та психічного насильства зґвалтував її. Через тиждень він завів на це ж поле восьмирічну Кулашник Любу і вмовив її вступите в статеві відносини, пояснюючи, що це така цікава гра, та пообіцявши за цю " гру" грошей та цукерки.

Кваліфікуйте дії Заїки.

З умови задачі випливає, що 15-річний Заїка обманним шляхом на кукурудзяному полі згвалтував десятирічну Оксану із застосуванням фізичного та психічного насильства. А потім через тиждень він зґвалтував восьмирічну Кулашник Любу.

Отже, 15-річний Заїка вчинив два злочини, а саме згватування малолітніх осіб (ст. 152).

Зґвалтування - визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода та статева недоторканість особи. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Потерпілим від злочину є особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її попередньої поведінки (зокрема аморальної) та стосунків із суб'єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі).

Об'єктивна сторона зґвалтування (ч.1 ст. 152) полягає у статевих зносинах, які поєднуються із:

1) застосуванням фізичного насильства;

2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується);

3) використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля потерпілої особи ігнорується).

Статеві зносини - це природний (гетеросексуальний) статевий акт, тобто сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, звичайно, викликати вагітність. Фізичне насильство при зґвалтуванні може полягати в завданні удару, побоїв, позбавленні чи обмеженні особистої волі, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, воно спрямоване на те, щоб учинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати здійснюваний або очікуваний з її боку фізичний опір, пов'язаний із небажанням вступити у статевий контакт. Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного насильства через висловлювання, жести, інші дії (наприклад, демонстрацією зброї). Зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи, якщо вона за своїм психічним станом не може розуміти характеру та значення вчинюваних із нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові через наявні фізичні вади, наприклад, параліч, сліпоту, малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, що не є психічним, сильне сп'яніння (фізична безпорадність) тощо.

Зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницького статевого акту (формальний склад).

Мотивом злочину є усвідомлене спонукання Заїки, що викликало в нього рішучість вчинити злочин; інтегральне психічне утворення, що спонукало до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.

Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

Зміст вини - це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння та небезпечністю особи винного.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки та бажала їх настання (ч. 1 ст 24).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, котра досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст 152) є вчинення його:

* повторно (ст. 32);

* особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених статтями 153-155 КК.

Якщо винний, без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, учинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як зґвалтування, вчинене повторно

Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування:

* зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152);

* зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152).

У справах про замах на зґвалтування має бути встановлено, що насильницькі дії особа вчинила з метою вступу у статеві зносини, тобто, чи здійснювалося фізичне насильство або погроза його застосування з метою подолання опору потерпілої особи, з яких причин злочин не було доведено до кінця. У зв'язку з цим, потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

Застосування сили до потерпілої особи без заподіяння їй тілесних ушкоджень або із заподіянням їй легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 152 КК. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією цієї статті чинного КК.

Слід мати на увазі, що вчинення зґвалтування потерпілої особи без обтяжуючих ознак злочину, а потім учинення повторного зґвалтування за наявності ознак частин 3 чи 4 ст. 152 КК повинні кваліфікуватися за сукупністю ч. 1 ст. 152 та частин 3 або 4 ст. 152 КК.

У частині 1 ст. 22 КК зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років. Проте, у частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - 14 років - за деякі злочини, а саме за зґвалтування (ст. 152).

Таким чином, у частині 2 ст. 152 передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1-4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив.

Згвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке згвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 152 КК - позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 152 - за ч. 3 ст. 152 позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; КК - позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 152 КК - позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

ВИСНОВКИ

службове повноваження влада зловживання

Підсумовуючи вищезазначене, ще раз наголосимо на основних результатах нашого дослідження.

Родовим об'єктом службових злочинів є суспільні відносини соціального управління, в яких суб'єкти управління реалізують керуючий вплив, що надається їм у результаті особливих процедур, передбачених правовими актами, здійснюється у межах та у спосіб, передбачені правовими актами, забезпечується можливістю застосування правових наслідків за ухилення від дії такого впливу.

Родовий об'єкт службових злочинів та безпосередні об'єкти службових злочинів окремих видів є тотожними.

Безпосереднім об'єктом перевищення влади або службових повноважень є суспільні відносини соціального управління, в яких суб'єкти управління реалізують керуючий вплив, який надається їм у результаті особливих процедур, передбачених правовими актами, здійснюється у межах та в спосіб, передбачені правовими актами, та забезпечується можливістю застосування правових наслідків за ухилення від дії такого впливу.

Традиційне розуміння змісту діяння в межах об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, є необгрунтовано широким.

Окремі випадки неправомірної поведінки службових осіб, зокрема вчинення службовою особою дій, що не належать до компетенції жодної службової особи, та дій, що належать до компетенції іншої службової особи або колегіального органу, не можуть розглядатися як прояви перевищення влади або службових повноважень.

Пропонується доповнити чинний КК статтею з назвою „Службове свавілля" та з диспозицією такого змісту: „Втручання в діяльність іншої службової особи з метою перешкодити здійсненню цією особою влади або службових повноважень чи добитися винесення нею неправомірного рішення, перешкоджання виконанню положень Конституції України або інших нормативно-правових актів, а також законних рішень, вимог та вказівок індивідуального характеру органів державної влади, органів місцевого самоврядування або іншої службової особи, а також учинення службовою особою інших дії, що не належить до компетенції жодної службової особи, якщо це заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб".

Окрім того, пропонується доповнити чинний КК статтею з назвою „Присвоєння влади або службових повноважень службовою особою" та такою диспозицією: "Присвоєння влади або службових повноважень, тобто вчинення службовою особою дії, що належить до компетенції іншої службової особи або належить до компетенції колегіального органу, за відсутності ознак перевищення влади або службових повноважень, якщо це заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб". У зв'язку з унесенням до КК запропонованих нами змін відбудеться звуження дій, які можуть розглядатися як перевищення влади, тільки до вчинення службовою особою дій, які дозволяються службовій особі в особливих випадках, з особливого дозволу й з особливим порядком проведення.

У зв'язку із вищезазначеними змінами, зміст діяння у межах ч. 1 ст. 365 КК України має бути обмежений лише діями, які могли бути вчинені службовою особою за певних обставин (наявності дозволу, з додержанням певної процедури тощо).

Службове свавілля, присвоєння влади або службових повноважень та перевищення влади або службових повноважень за характером суспільної небезпечності утворюють таку „ієрархію" (від найбільш небезпечного до найменш небезпечного): службове свавілля - присвоєння влади або службових повноважень - перевищення влади або службових повноважень.

Наведені вище висновки можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, присвячених проблемі кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень, а також при розробці змін та доповнень до чинного КК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Кримінальний кодекс України. - К.: Вид. Паливода А.В., 2006.

3. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. - К., 2006. - 239 с.

4. Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів у сфері службової діяльності // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. - 2005. - № 10. - С. 45.

5. Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації). Навч. посіб. - К., 2002. - С. 20-35.

6. Задоя К.П. Об'єкт перевищення влади або службових повноважень як злочину в сфері службової діяльності // Держава і право: збірник наукових праць. - 2008. - Випуск № 39: юридичні і політичні науки. - С.537-543.

7. Задоя К.П. Кримінально-правова характеристика змісту діяння в основному складі перевищення влади або службових повноважень (ч.1 ст. 365 КК України) // Часопис Київського університету права. - 2008. - №2. - С.211-219.

8. Задоя К.П. Судова практика у справах про перевищення влади або службових повноважень: окремі проблеми та зауваження // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 10. - С.133-136.

9. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалификация. - М., 1975. - С. 9-28.

10. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - 3-є вид., стер. - К., 2001. - С. 10.

11. Коржансъкий М.Й. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. - К., 2002 - 560 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.-Х., 2001. - С. 90.

13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К: Юрінком Інтер; X.: Право, 2003. - 496 с.

14. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. П.С. Ма-тишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. - К., 1997. - С. 129.

15. Марій О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. - К., 2003.- 224 с.

16. Матишевсъкий П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. - К., 2001. - С. 96-101.

17. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації. - К., 2006. - 704 с.

18. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. - К., КОО, 2000. - 568 с.

19. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн./ Відп. ред. С. С. Яценко. - К., 2005. - С. 726-727.

20. Пинаев А. А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга 1. О преступлении. - X., 2001. - С. 67.

21. Савченко А. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К.: Вид. Паливода А. В., 2005. - 640 с.

22. Хавронюк М. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень» // Право України. - 1997. - № 2. - С. 31-34.

Размещено на Allbest.ru