Кримінально-правова характеристика перевищення влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова характеристика перевищення влади

ЗМІСТ

Вступ

ЧАСТИНА 1. Теоретичне завдання

РОЗДІЛ 1. Кримінально-правова характеристика перевищення влади або службових повноважень

РОЗДІЛ 2. Об'єкт перевищення влади або службових повноважень як злочину в сфері службової діяльності

РОЗДІЛ 3. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень»

РОЗДІЛ 4. Вдосконалення положень у справах про перевищення влади або службових повноважень

ЧАСТИНА 2. Практичні завдання

Задача 1

Задача 2

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Боротьба із службовою злочинністю є однією з найгостріших проблем у діяльності правоохоронних органів України. Про це, зокрема, свідчать численні публікації в пресі та наукові дослідження, внесення Президентом України до Верховної Ради України цілого «пакету» антикорупційних законів. Цілком очевидно, що протидія злочинам у сфері службової діяльності не є достатньо ефективною. Не в останню чергу це викликано неоднозначною практикою застосування положень кримінального законодавства, які встановлюють відповідальність за вчинення службових злочинів.

У межах даної загальної проблеми гострим залишається питання протидії злочину, передбаченому ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК). Матеріали правозастосовчої практики свідчать про суперечливе та вибіркове застосування правоохоронними органами кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень. Великою мірою дана проблема викликана труднощами в розумінні змісту діяння, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, що робить його вивчення надзвичайно актуальним.

Проблемі розуміння змісту діяння в основному складі перевищення влади або службових повноважень було присвячено чимало наукових досліджень у радянський (В.Ф. Кириченко, М.Д. Лисов, Б.В. Здравомислов, А.В. Галахова, А.К. Квіцінія, А.Н. Трайнін та інші) та сучасний період (П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк, О.Ф. Бантишев та інші), однак єдиного та однозначного її вирішення запропоновано не було.

У даній курсовій роботі висвітлюються основні положення перевищення влади або службових повноважень.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють питання перевищення влади або службових повноважень.

Предмет дослідження - кваліфікуючі ознаки перевищення влади або службових повноважень.

Метою дослідження є аналіз усталених у правозастосовчій практиці й теорії кримінального права підходів до тлумачення змісту діяння в основному складі перевищення влади або службових повноважень, розгляд даного питання в історично-правовому та порівняльно-правовому аспектах, вироблення рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального закону.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні основи криміналістичної документалістики;

2) дослідити прийоми встановлення слідів змін у документах;

3) проаналізувати встановлення первісного вигляду і змісту документа, встановлення технічних підробок і підписів;

4) розглянути дослідження машинописних текстів, поліграфічної продукції та матеріальної частини документів.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох частин (перша - теоретична, друга - практична), висновків, списку використаних джерел. Теоретична частина складається із чотирьох розділів. Практична частина складається із двох задач.

ЧАСТИНА 1. Теоретична

РОЗДІЛ 1. Кримінально-правова характеристика перевищення влади або службових повноважень

Стаття 365 КК України «Перевищення влади або службових повноважень» складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, своїх повноважень. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність певних ланок державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є охоронювані законом блага людини, здоров'я та гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365) характеризується трьома обов'язковими ознаками [12, 539]:

1) діянням - перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, що виходять за межі наданих суб'єкту прав або повноважень;

2) наслідками, що виявляються в істотній шкоді охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб;

3) причиновим зв'язком між діянням і наслідками.

Стаття 365 КК України «Перевищення влади або службових повноважень» складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, своїх повноважень. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність певних ланок державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, організацій, установ, підприємств незалежно від форми власності, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є охоронювані законом блага людини, здоров'я та гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365) характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1) діянням - перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, що виходять за межі наданих суб'єкту прав або повноважень;

2) наслідками, що виявляються в істотній шкоді охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб;

3) причинним зв'язком між діянням і наслідками.

Перевищення влади або службових повноважень - це умисне вчинення службовою особою дій, що явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо ними заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. При вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, суди мають брати до уваги, наскільки він був очевидним для службової особи та чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Перевищення влади - це випадки, коли службова особа, що є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень - це дії службової особи, що не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи [12, 540].

Діяння у межах об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, відображається за допомогою законодавчої характеристики перевищення влади або службових повноважень, тобто вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень. У кримінально-правовій літературі вказувалося, що вже сама семантика слова "перевищення" свідчить про те, що діяння в межах об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, може проявлятися лише у формі дії. Разом з тим формулювання закону в частині опису дії у межах об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, має узагальнений, неконкретний характер. Його деталізація традиційно здійснюється на рівні постанов Пленуму Верховного Суду України (за часів СРСР також на рівні постанов Пленуму Верховного Суду СРСР) й теорії кримінального права. Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень," під перевищенням влади або службових повноважень необхідно розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

У теорії кримінального права перелік дій, що можуть бути кваліфіковані як перевищення влади, тлумачився далеко неоднозначно. Наприклад, А.Н. Трайнін вважав, що перевищення влади може виявлятися лише у вчиненні суб'єктом службових злочинів дій, які належать до компетенції вищої інстанції (службової особи чи колегіального органу), або у вчиненні дій, які можуть бути вчинені за наявності спеціального дозволу, але в жодному разі не може "виражатися у вчиненні загальнокримінального злочину". А.А. Жижиленко вважав, що перевищення влади може виявлятися у істотно ширшому колі дій [7, 211]:

1) розширення винним, усупереч закону, наданих йому повноважень (наприклад, пом'якшення чи посилення призначеного особі покарання у процесі його відбування);

2) вчинення суб'єктом службових злочинів дій, які належать до компетенції іншої особи;

3) вчинення службовою особою дій, які не належать до компетенції жодної особи;

4) вчинення суб'єктом службових злочинів дій, які належать до його компетенції, за відсутності необхідних фактичних підстав для їхнього вчинення;

5) вчинення дій без дозволу вищого начальника.

Обмеженіше розумів зміст перевищення влади Г.Р. Смолицький, стверджуючи, що перевищення влади може полягати лише у вчиненні дії, яка "була пов'язана з компетенцією тієї установи, в якій працює дана посадова особа, або тієї установи, котрій вона підпорядкована", фактично виключав можливість кваліфікації як перевищення влади дії суб'єкта службових злочинів, які належать до компетенції іншого ("стороннього") відомства або ж дій, які не належать до компетенції жодної службової особи.

В.Ф. Кириченко зайняв проміжну позицію порівняно з позиціями А.А. Жижиленка та Г. Р. Смолицького, оскільки до числа дій, що можуть бути кваліфіковані як перевищення влади, він відніс такі [7, 212]:

1) вчинення дій, що належать до компетенції вищої службової особи цього ж відомства;

2) вчинення дій, що належать до компетенції службової особи іншого відомства;

3) вчинення дій, які можуть бути вчинені лише за певних обставин. Таким чином, він тлумачив поняття "перевищення влади" не так вузько, як Г.Р. Смолицький, оскільки відносив до переліку вищеперелічених дій такі дії, які належать до компетенції службової особи іншого відомства, але й не так широко, як А.А. Жижиленко, оскільки принципово не відносив до числа таких дій дії, які не належать до компетенції жодної службової особи. Окрім того, В.Ф. Кириченком був сформульований загальний критерій визначення можливості кваліфікації тих або інших дій як перевищення влади - "це такі дії посадової особи, котрі за наявності певних умов могли б бути законними". Б.В. Здравомислов вважав, що перевищення влади може полягати [7, 212]:

1) у вчиненні службовою особою дій, які належать до компетенції вищої службової особи чи органу цього або іншого відомства;

2) у вчиненні дій, які належать до компетенції службової особи, але без спеціального дозволу;

3) у вчиненні дій, що не належать до компетенції жодної службової особи.

Пізніше Б.В. Здравомислов розширив даний перелік вказівкою на дії, що можуть бути вчинені лише колегіально.

А.В. Галахова, в цілому, підтримала В.Ф. Кириченка, уточнивши, однак, що, по-перше, перевищенням влади може визнаватися вчинення суб'єктом службових злочинів дії, яка належить до компетенції не лише вищої, а взагалі будь-якої службової особи цього ж відомства, а по-друге, вчинення суб'єктом службових злочинів дії, що може бути вчинена лише колегіальним органом. Досить вузький перелік дій, що можуть бути кваліфіковані як перевищення влади, наводить Н.С. Лєйкіна, яка обмежує його лише: 1) діями, що можуть бути вчинені вищою службовою особою; 2) діями, що можуть бути вчинені лише спеціальними організаціями або установами, або колегіальними органами [7, 213].

Ширший перелік наводив А.К. Квіцінія, який говорив про дії, які належать до компетенції вищої службової особи; дії, що належать до компетенції колегіального органу; дії, які можуть бути вчинені за наявності "повноважень, відсутніх у даної особи".

Сучасні російські криміналісти (наприклад С.Г. Кєліна, А.І. Рарог, В.Г. Стєпалін, В.І. Зубкова, Б.В. Волженкін, Ю.І. Ляпунов, Б.Т. Разгільдієв) при визначенні кола дій, які можуть бути кваліфіковані як перевищення влади, орієнтуються на п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 30 березня 1990 р. № 4 "Про судову практику в справах про зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, недбалість та службовий підлог", додаючи, в окремих випадках, до дій, що передбачені в даному правозастосовчому орієнтирі, дії, які належать до компетенції колегіального органу. В українській кримінально-правовій літературі при визначенні кола дій, що можуть бути кваліфіковані як перевищення влади, більшість авторів (наприклад П.П. Андрушко, А.А. Стрижевська, В.О. Навроцький, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, О.Ф. Бантишев) орієнтується на положення постанов Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 12 та від 26 грудня 2003 р. № 15. Однак, окремі з традиційних проявів перевищення влади видаються такими, що не повною мірою відповідають юридичній природі даного злочину [7, 213].

Українські криміналісти М.І. Мельник та М.І. Хавронюк висловили сумнів у доцільності кваліфікації як перевищення влади дій, які не входять до компетенції жодної службової особи.

У радянський період подібну позицію займали вже згадані вище А.Н. Трайнін, В.Ф. Кириченко та А.В. Галахова. Очевидно, найвиразнішою була точка зору В.Ф. Кириченка, який вважав, що вчинення дій, які не належать до компетенції жодної службової особи, не підпадає під критерій "дії, що можуть бути правомірними за певних умов". Використання подібного критерію, достатньо точно відображає сутність тих дій, які є перевищенням влади. Це дії, які у разі вчинення їх належною службовою особою або колегіальним органом управління з дотриманням порядку або за наявності обставин, передбачених правовими актами, є правомірними (законними). Вчинення ж таких дій неуповноваженою особою або уповноваженою особою, але з порушенням порядку їх вчинення, являтиме собою злочин, передбачений ч. 1 ст. 365 КК. Своєю чергою дії, не віднесені до компетенції жодної службової особи, але вчинені якою-небудь службовою особою мають, іншу юридичну природу - вони є незаконними й не можуть бути визнані законними за жодних умов. Разом з тим учені, котрі не відносять дані дії до числа перевищень влади неоднаково розглядали їхню кримінально-правову кваліфікацію. А.Н. Трайнін пропонував поціновувати такі дії як загальнокримінальні злочини, В.Ф. Кириченко та А.В. Галахова - як зловживання владою або службовим становищем, а М.І. Мельник та М.І. Хавронюк - сукупністю злочинів, один з яких передбачений статтями КК про певний загальнокримінальний злочин, та зловживання владою, або лише за однією статтею КК, якщо окремі з дій, що не належать до компетенції жодної службової особи, знайшли самостійну криміналізацію в Особливій частині КК (наприклад одержання хабара). З жодним із наведених підходів, очевидно, не можна погодитися. Передусім, подібні дії не можуть бути кваліфіковані як зловживання владою або службовим становищем, оскільки діяння, відповідальність за які передбачена в ст. 364 КК ("Зловживання владою або службовим становищем"), формально є такими, що належать до компетенції винного. Отже, кваліфікація дій, що не належать до компетенції жодної особи, за ст. 364 КК буде неправильною. Разом з тим кваліфікація таких дій як загальнокримінального злочину також буде не зовсім коректною, хоча б тому, що не всі подібні дії передбачені законодавцем як загальнокримінальні злочини. Отже, очевидно, що вчинення службовою особою дій, які не належать до компетенції жодної службової особи, являє собою цілком самостійний прояв суспільно небезпечної поведінки (очевидно, більш суспільно небезпечний порівняно з іншими проявами поведінки, котрі традиційно відносять до перевищення влади), який з одного боку не може бути штучно "втиснутий" у рамки складу злочину перевищення влади (за іншою юридичною природою подібних дій), а з іншого - не знаходить свого адекватного відображення у нормах чинної Особливої частини КК [7, 214].

На думку В.Ф. Кириченка, перевищення влади можуть становити дії, які за певних умов можуть бути правомірними. Під такими умовами В.Ф. Кириченко розумів, зокрема, й учинення таких дій належною службовою особою або колегіальним органом. Із цього випливає, що цей учений акцентував увагу на характері дії, відриваючи її від суб'єкта, котрий її вчиняє. Разом з тим будь-яка соціально значуща дія (в т.ч. й управлінська, й противоправна) існує в нерозривному зв'язку з суб'єктом, котрий її вчиняє. Отже, оцінюватися може правомірність тієї або іншої неправомірної дії повинна виключно з точки зору вчинення її тим самим суб'єктом. У такому випадку дії, що належать до компетенції іншої службової особи або колегіального органу, для службової особи, яка не має прав чи повноважень їх вчиняти, ніколи не будуть правомірними з погляду вчинення їх цією ж службовою особою. Тобто для службової особи будь-які дії, що належать до компетенції іншої службової особи чи колегіального органу з юридичної точки зору, подібні до дій, яких не може вчиняти жодна службова особа.

Судова практика найбільш характерними випадками перевищення влади чи службових повноважень визнає [8, 133]:

1) учинення дій, що є компетенцією вищої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

2) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках або з особливого дозволу, або з дотриманням особливого порядку, - якщо немає цих умов;

3) учинення одноособово дій, що могли бути вчинені лише колегіально;

4) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати чи дозволяти (абз. 2 п. 5 ППВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" від 26 грудня 2003 р. № 15).

Істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру. Відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 КК, істотною шкодою в ст. 365 КК, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, що в 100 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарань за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в ППВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" від 26 грудня 2003 р. № 15.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний - службова особа (див. п. 1 примітки до ст. 364). Організаторами, підбурювачами, пособниками перевищення влади чи службових повноважень можуть визнаватись як службові, так і неслужбові особи. Дії таких співучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 365 КК [12, 541].

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене лише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними й на кваліфікацію злочину, зазвичай, не впливають.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 365) є супроводження його:

1) насильством (фізичним насильством - незаконним позбавленням волі, завданням побоїв або ударів, заподіянням легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, учиненням мордування; психічним насильством - створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо);

2) застосуванням зброї (передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею);

3) болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями - це дії, що завдають особливого фізичного болю чи моральних страждань і полягають у протиправному застосуванні спеціальних засобів (наручників, гумових кийків, отруйних газів, водометів тощо), тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров'я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо.

Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 365) - спричинення ним тяжких наслідків. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК, тяжкими наслідками у ст. 365 КК, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються ті, що в 250 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 365 КК та однією з таких статей: 112, 115, 121, 348, 379, 400 КК; вчинення ж таких дій через необережність охоплюється ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за статтями 119 або 128 КК не потребує. Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується за статтями 118 або 124 КК. Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребують (п. 11 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15) [12, 542].

У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 КК. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 127 КК, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК. Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (частини 1 або 2 ст. 146), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, якщо таке позбавлення волі потягло тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146) - за ч. 3 ст. 365 КК. Вчинення цих злочинів організованою групою належить кваліфікувати за сукупністю ч. 3 ст. 146 і ч. 3 ст. 365 КК (п. 12 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15).

Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням чужого майна без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 378, ч. 1 ст. 399), кваліфікується за відповідною частиною ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за переліченими статтями про злочини проти власності не потребує. Якщо перевищення влади чи службових повноважень було поєднане з діями, відповідальність за які передбачено частинами другими зазначених статей, а також ч. 3 ст. 399 КК, вчинене винним має кваліфікуватися за сукупністю злочинів (п. 14 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15) [12, 542].

Коли службова особа перевищила владу чи службові повноваження з метою запобігти шкідливим наслідкам, більш значним, ніж фактично заподіяна шкода, та їх не можна було відвернути іншими засобами, її дії, як вчинені в стані крайньої необхідності, відповідно до ст. 39 КК не можуть бути визнані злочинними (п. 15 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Питання про відповідальність службової особи, що перевищила владу або службові повноваження на підставі наказу чи розпорядження керівника, і це потягло шкідливі наслідки, вирішується беручи до уваги вимоги ст. 41 КК (п. 16 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15).

Злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), статтями 371-373 (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів) - це спеціальні види перевищення влади чи службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукупності останніх (п. 17 ППВСУ № 15 від 26 грудня 2003 p.).

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку під час здійснення такої охорони мають спеціальні владні повноваження, а отже, виконують функції представників влади. У зв'язку з цим за наявності в їхніх діях ознак перевищення влади або службових повноважень вони притягаються до відповідальності за відповідною частиною ст. 365 КК (п. 18 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Військова службова особа за перевищення влади чи службових повноважень несе відповідальність за ст. 424 КК (п. 19 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15) [12, 543].

Покарання за злочин: за ч. 1 ст 365 КК - виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 365 КК - позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 365 КК- позбавлення волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

РОЗДІЛ 2. Об'єкт перевищення влади або службових повноважень як злочину в сфері службової діяльності

Питання про сутність безпосереднього об'єкта перевищення влади або службових повноважень вирішується у науці кримінального права неоднозначно. Це зумовлено існуванням у теорії кримінального права різних концепцій об'єкта злочину («об'єкт злочину - суспільні відносини», «об'єкт злочину - правове благо», ціннісна концепція об'єкта злочину тощо), різних розумінь родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, а також різних поглядів на співвідношення між родовим об'єктом даної групи злочинів та безпосереднім об'єктом перевищення влади.

Відтак дослідження безпосереднього об'єкта перевищення влади або службових повноважень має відбуватися з огляду на окреслені вище проблеми.

В сучасній науці кримінального права не існує однозначного розуміння даного кримінально-правового феномена. Серед найпоширеніших концепцій об'єкта злочину необхідно вирізнити такі: «об'єкт злочину - суспільні відносини» (В.Я. Тацій, А.О. Пінаєв); «об'єкт злочину - правове благо» (С.Б. Гавриш); ціннісна концепція об'єкта злочину (Є.В. Фесенко, П.С. Матишевський, П.П. Андрушко); «об'єкт злочину - правовідносини» (С.Я. Лихова). Не аналізуючи наведені вище концепції по суті, варто зазначити, що сутність об'єкта злочину може бути максимально повно розкрита за допомогою концепції «об'єкт злочину - суспільні відносини». Саме у руслі цієї концепції досліджуватимемо питання про безпосередній об'єкт перевищення влади. У зв'язку з цим нами будуть проаналізовані погляди на родовий об'єкт службових злочинів та безпосередній об'єкт перевищення влади лише тих криміналістів, які притримуються концепції «об'єкт злочину - суспільні відносини» [6, 537].

Родовий об'єкт - це група однотипних суспільних відносин, які охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних правових норм. Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп в Особливій частині КК. У радянській науці кримінального права (Б.В. Здравомислов, А.В. Галахова, О.Б. Сахаров та ін.), а також у сучасних українській (В.О. Навроцький, М.І. Мельник, В.І. Тютюгін, Н.О. Гуторова та ін.) та російській (О.Я. Асніс, Н.О. Єгорова, С.Г. Келіна та ін.) науці кримінального права родовий об'єкт службових злочинів у найбільш загальному вигляді визначався і визначається як суспільні відносини, що складаються у сфері діяльності тих соціальних інститутів, у яких здійснюють свою діяльність особи, що відповідно до чинного на певний період кримінального закону визнавалися суб'єктами службових злочинів. Тобто розуміння родового об'єкта службових злочинів безпосередньо пов'язується з характеристиками суб'єкта даної групи злочинів. Оскільки останні розкриваються у кримінальному законодавстві через вказівки на ті соціальні інститути, у межах яких вони функціонують, тож і в абсолютній більшості випадків визначення родового об'єкта службових злочинів здійснюється шляхом вказівки на ці інституції. Наприклад, Б.В. Здравомислов визначав об'єкт службових злочинів як «сукупність соціалістичних суспільних відносин, що становлять зміст правильної діяльності радянського державного та громадського апарату»[9, 9]. В.О. Навроцький - як «відносини у сфері діяльності та державного апарату, і апарату підприємств, установ або організацій незалежно від форм власності» [17, 56]. У цілому, такий погляд на родовий об'єкт службових злочинів можна вважати прийнятним. Однак, відмова більшості криміналістів від спроби дати «узагальнене», а не «казуїстичне» (за допомогою переліку відповідних соціальних інституцій) визначення родового об'єкта даної групи злочинів є невиправданою. Тим більше, що, на нашу думку, це стало причиною викривленого уявлення про співвідношення родового об'єкта службових злочинів з безпосередніми об'єктами окремих службових злочинів.

Отже, кроком, який забезпечить більш повне та глибоке з'ясування сутності родового об'єкта службових злочинів, має стати створення його узагальненого визначення. На нашу думку, на роль такого визначення може претендувати дефініція, яка була запропонована російським криміналістом Н.О. Єгоровою. Вона визначає об'єкт службових (за її термінологією - «управлінських») злочинів як «управлінські відносини -- відносини, що складаються у зв'язку із здійсненням владної діяльності між керуючим та керованим суб'єктами» [6, 538]. Однак, таке визначення, на нашу думку, є невиправдано широким. По-перше, у теорії управління традиційно розрізняють біологічне, технічне та соціальне управління. Оскільки об'єктом управління, на який спрямована діяльність суб'єктів службових злочинів, виступають люди, а не природа чи техніка, тому, очевидно, що родовим об'єктом службових злочинів є не будь-які відносини управління, а відносини

соціального управління. Соціальне управління -- це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості та впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного .розв'язання завдань, що стоять перед ним. Як і технічне та біологічне управління, соціальне управління являє собою систему, що складається із суб'єкта впливу (джерела керуючого впливу), об'єкта впливу (того, на що спрямований керуючий вплив), власне керуючого впливу, за допомогою якого суб'єкт керує об'єктом, та зворотних зв'язків (інформації для суб'єкта про результативність керуючого впливу). Соціальне управління поділяється на два види: державне управління (суб'єктом управління виступає держава в особі відповідних органів) та громадське управління (суб'єктами управління виступають недержавні утворення). Водночас у теорії управління визнається, що соціальне управління може бути охарактеризоване за допомогою категорії «суспільні відносини». Відносини соціального управління у загальному вигляді являють собою суспільні відносини, в яких один із учасників (суб'єкт управління) наділений владним впливом на іншого учасника (об'єкт управління), їх предметом є організація життєдіяльності соціальних інститутів, а змістом - взаємодія між учасниками, що полягає в якісному та належному виконанні об'єктом управління покладених на нього суб'єктом управління повноважень та обов'язків, а також контролі за діяльністю об'єкта управління з боку суб'єкта управління [6, 539].

Однак, і визначення родового об'єкта службових злочинів як суспільних відносин соціального управління буде надто широким. Відносини соціального управління, очевидно, проявляються і в управлінні, яке здійснюють керівники самоорганізованих груп населення щодо членів таких груп, і в управлінні, яке здійснює керівник організованого злочинного угруповання щодо рядових членів такого угруповання. Проте, на подібні ситуації законодавець не поширив дію норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за службові злочини. Причиною цього є те, що в наведених та інших аналогічних ситуаціях суб'єкт керуючого впливу наділяється таким впливом, власне, за згодою об'єкта керуючого впливу. У подібних ситуаціях об'єкт керуючого впливу може «звільнитися» від впливу, доклавши для цього залежно від ситуації більше або менше зусиль, а головне - таке «звільнення» не спричине для нього жодних правових наслідків. Зовсім інша ситуація має місце у ситуації з суб'єктами, зазначеними у п. 1 примітки до ст. 364 КК України. Ці суб'єкти «здобувають» керуючий вплив унаслідок особливих процедур, передбачених правовими актами (вступ на посаду), їхній керуючий вплив здійснюється у межах та в спосіб, що передбачені правовими актами (компетенція), а ухилення від подібного керуючого впливу спричиняє правові наслідки (юридичну відповідальність). Отже, родовим об'єктом службових злочинів є суспільні відносини соціального управління, в яких суб'єкти управління реалізують керуючий вплив, який надається їм у результаті особливих процедур, передбачених правовими актами, здійснюється у межах та в спосіб, передбачені правовими актами, забезпечується можливістю застосування правових наслідків за ухилення від дії такого впливу.

Подібне розуміння родового об'єкта службових злочинів дозволяє уникнути ситуації, коли уявлення про нього, власне, «виводяться» з характеристик суб'єкта службових злочинів.

Дослідивши родовий об'єкт службових злочинів, варто перейти до розгляду безпосереднього об'єкта перевищення влади. Під безпосереднім об'єктом у теорії кримінального права розуміється суспільне відношення, якому заподіюється шкода у кожному випадку вчинення злочину певного виду та для охорони якого створюється конкретна кримінально-правова норма. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину.

У теорії кримінального права відсутнє єдине розуміння сутності безпосереднього об'єкта перевищення влади, зокрема, та безпосередніх об'єктів окремих службових злочинів, у цілому. Не в останню чергу це зумовлене неоднозначним розумінням співвідношення між родовим об'єктом службових злочинів та безпосередніми об'єктами окремих службових злочинів. Слід навести ряд найпоширеніших точок зору на цю проблему.

Одним із перших свою точку зору висловив Б.С. Утєвський, який зазначив, що загальний об'єкт у посадових злочинів єдиний, а безпосередні об'єкти злочинів, що належить до даної групи, характеризуються різноманітністю та можуть лежати зовсім в іншій площині, ніж загальний об'єкт.

В.Ф. Кириченко вважав, що безпосередніми об'єктами службових злочинів є окремі види службових відносин, які входять до спеціального (родового) об'єкта даної групи злочинів, і при цьому додавав, що безпосередні об'єкти загальних службових злочинів (до яких він відносив і перевищення влади) не можуть бути встановлені безпосередньо з тексту закону, а лише у результаті аналізу особливостей конкретного службового злочину [6, 540].

Оригінальну позицію зайняв О.Б. Сахаров, який зазначав, що для певних груп злочинів (у тому числі й для службових) співвідношення родового та безпосереднього об'єкта як частини та цілого є хибним, оскільки для таких груп злочинів характерне співпадіння родового та безпосереднього об'єктів; він також окремо вирізнив конкретний об'єкт службових злочинів, тобто «суспільні iнтереси, які рівною мірою можуть бути порушені будь-яким із посадових злочинів залежно від конкретних обставин справи».

М.Д. Лисов, принципово не погоджуючись з ототожненням об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та безпосередніх об'єктів службових злочинів окремих видів, вважав, що безпосередніми об'єктами службових злочинів є різноманітні види державної дисципліни.

Б.В. Здравомислов вважав, що безпосереднім об'єктом службових злочинів є «ті конкретні суспільні відносини, що становлять зміст нормальної роботи окремої ланки державного або громадського апарату або окремих організацій, установ чи підприємств» [9, 12].

Не можна, також, проігнорувати позицію групи вчених (О.Я. Светлов, Б. Ярославський, М.І. Хавронюк), які намагалися визначати безпосередні об'єкти службових злочинів через вказівку на окремі аспекти діяльності службових осіб (конкретніше - на ті обов'язки, які порушуються при вчиненні службового злочину того або іншого виду, або на порядок їхнього виконання).

Варто розглянути аналіз існуючих у теорії кримінального права поглядів на безпосередні об'єкти окремих службових злочинів з позиції, яку підтримують О.Я. Светлов, Б. Ярославський, М.І. Хавронюк. Очевидно, що погляди цих криміналістів не позбавлені сенсу. Вони намагаються відшукати те специфічне, на що посягають окремі види службових злочинів. Цілком зрозуміло, що цю специфічність можна угледіти у змісті тих обов'язків, що покладаються на службових осіб або окремих засадах діяльності службових осіб. Водночас ці спроби, на нашу думку, не позбавлені суперечності. Усі зазначені вище вчені дотримуються концепції «об'єкт злочину -- суспільні відносини», однак, певні обов'язки службової особи, порядок їхньої реалізації або нормативно встановлена спрямованість управлінських функцій не є суспільними відносинами. Очевидно, некоректно вживати поняття «суспільні відносини» щодо обов'язку службової особи діяти в інтересах служби чи діяти у межах наданих їй повноважень. Усі зазначені «предмети» злочинного впливу знаходяться всередині одного відношення» [6, 542].

Розглядаючи інші зазначені вище підходи, треба звернути увагу на те, що переважна частина з них (В.Ф. Кириченко, М.Д. Лисов, Б.В. Здравомислов) ставить сутність безпосереднього об'єкта злочину в залежність від конкретних обставин справи. Внаслідок цього безпосередні об'єкти окремих різновидів службових злочинів набувають «мінливого» характеру. На нашу думку, ця тенденція зумовлена двома обставинами. По-перше, визначенням родового об'єкта службових злочинів через призму положень кримінального закону, які характеризують суб'єкта даної групи злочинів. По-друге, намаганням витримати загальноприйняте у теорії кримінального права співвідношення між родовим та безпосереднім об'єктами як між цілим та частиною. Цей підхід є необгрунтованим.

Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину. Ознаки складу злочину - це змістовні характеристики, що наповнюють конкретним змістом юридичні факти та зв'язки між ними у межах специфічної конструкції юридичного складу злочину певного виду. Вони мають бути притаманними всім злочинам даного виду з урахуванням можливої альтернативності елементів та ознак складу злочину. Підхід, який ставить сутність безпосереднього об'єкта службового злочину певного виду в залежність від конкретних обставин справи, позбавляє безпосередній об'єкт злочину ролі обов'язкової ознаки складу злочину та зводить його до ролі фактичної обставини справи. Однак ознаки складу злочину та фактичні обставини справи мають різну природу. Ознаки, що містяться в кримінально-правовій нормі, є узагальненими, лежать на більш високому рівні абстракції, ніж ознаки одиничного явища - конкретного злочину26. Відтак, цей підхід є некоректним з точки зору існуючого в теорії кримінального права вчення про склад злочину.

Окрім того, підхід, що ставить сутність безпосередніх об'єктів службових злочинів у залежність від фактичних обставин справи, є некоректним ще з однієї причини. Як зазначалося вище, він виглядає спробою штучно представити співвідношення між родовим та безпосередніми об'єктами службових злочинів як співвідношення цілого та частин. Тобто, якщо службовий злочин завдає шкоду певному підприємству, то за логікою, наприклад, Б.В. Здравомислова, безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, які становлять зміст діяльності цього підприємства, а родовим об'єктом усіх службових злочинів є суспільні відносини, що становлять зміст діяльності державного та громадського апарату, всіх підприємств, установ та організацій. Отже, співвідношення частини та цілого нібито витримане. Проте, родовий об'єкт службових злочинів не може бути визначений як сукупність окремих типів суспільних відносин. Визначення родового об'єкта цієї групи злочинів через призму положень законодавства, які характеризують їхнього суб'єкта, наштовхує на думку, що в даному випадку родовий об'єкт утворюють суспільні відносини у сфері діяльності державного апарату, суспільні діяльності у сфері діяльності самоврядного апарату, суспільні відносини у сфері діяльності підприємств, установ та організацій. Однак, з точки зору філософського вчення про суспільні відносини, у даному випадку слід говорити не про окремі, самостійні типи суспільних відносин, а про окремі форми тих відносин соціального управління, які є родовим об'єктом службових злочинів. У філософії форми розглядаються як «єдність загального - того, що об'єднує їх у даний тип, та особливого - того, що розрізняє їх у межах даного типу» [9, 13].

Відтак, родовий об'єкт службових злочинів утворює лише один тип суспільних відносин, який був визначений нами на початку нашого дослідження. Виходячи з цього, єдиним відношенням, у якому можуть перебувати родовий об'єкт службових злочинів та безпосередні об'єкти окремих службових злочинів, є співвідношення тотожності.

РОЗДІЛ 3. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень»

Одним з найскладніших та таких, що викликають у практиці правоохоронних органів найсерйозніші сумніви та суперечки, є питання про розмежування складів злочинів "зловживання владою або посадовим становищем" та "перевищення влади або посадових повноважень".

Щоб уникнути цього, провідні науковці свого часу пропонували кілька шляхів, які були взяті на озброєння судовою практикою. Верховний Суд України узагальнив деякі пропозиції і в п. 5 своєї постанови від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень" дав такі рекомендації: "Як перевищення влади або службових повноважень кваліфікується: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособово, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіально; в) вчинення дій, які дозволяються, тільки в особливих випадках, а особливого дозволу і з особливим порядком проведення -- за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти" [5, 20].

Проте сумніви та суперечки з приводу розмежування зазначених складів злочинів з прийняттям цієї постанови не закінчились, оскільки роз'яснення Пленуму Верховного Суду України також мають, на нашу думку, суттєві недоліки.

По-перше. В кожному відомстві є велика кількість посадових осіб, а конкретна посадова особа одного й того ж відомства має свою компетенцію, тобто коло повноважень. Якщо, наприклад, начальник відділу ДАЇ вчинить дії, які є компетенцією начальника відділу по боротьбі з організованою злочинністю, необхідно розглядати їх за певних умов як перевищення посадових повноважень. Але обидва зазначені начальники є посадовими особами одного відомства -- МВС. Тобто, взагалі треба казати не про вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої посадової особи даного відомств чи посадової особи іншого відомства, а про вчинення дій, які є компетенцією будь-якої іншої посадової особи.

По-друге. З постанови Пленуму Верховного Суду України не зовсім зрозуміло, чи повинні бути відсутні всі три умови, зазначені в підпункті "в" п. 5 (тобто наявність особливого випадку, особливого дозволу і порушення особливого порядку проведення), чи достатньо однієї з них. Тому цей підпункт бажано сформулювати інакше, наприклад, так: "в) вчинення дій, які входять до компетенції посадової особи, але за наявності особливих умов чи з особливим порядком проведення, -- за відсутності таких умов чи з недотриманням такого порядку".

По-третє. Наявність у п. 5 підпункту "г" виглядає взагалі як нонсенс. Що означає формулювання "вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти"? Зрозуміло, що ніхто не має права розкрадати майно, вимагати хабарі, ґвалтувати жінку, застосовувати тортури, ображати особисту гідність потерпілого тощо або дозволяти такі дії іншим особам. Це не входить до компетенції жодної особи.

Для того щоб думка Пленуму Верховного Суду України мала зрозумілий усім зміст, її треба викласти конкретніше. Наприклад, підпункт «г» з постанови викреслити; замість цього доповнити п. 5 реченням такого змісту: «Як перевищення влади або посадових повноважень кваліфікується також насильство, застосування зброї або болісні дії і дії, що ображають особисту гідність потерпілого, якщо вони вчинені без відповідних особливих умов або порядку, передбачених законом чи іншими нормативними актами України». Наприклад, ст. 12-15 Закону "Про міліцію" передбачено умови і межі застосування насильства до громадян. У процесі такого насильства доже бути принижено особисту гідність obq-би. Але якщо дії представника влади відповідають вимогам закону, кримінальна відповідальність виключається [22, 31].

Що ж до таких дій, як розкрадання майна, ґвалтування тощо, які не дозволено виконувати нікому, то вони кваліфікуються або за сукупністю статей, що передбачають таке діяння (скажімо, ст. 861 чи 117) і ст. 365 або лише за ст. КК України, яка передбачає таке діяння (скажімо, ст. 168). У цих випадках йдеться про те, що особа бажає використовувати та використовує своє посадове становище всупереч інтересам служби, а не про те, що вона хоче вийти за досить абстрактні межі своїх повноважень. За ст. 365 КК як зловживання владою або посадовим становищем повинні кваліфікуватися також дії посадових осіб, які дозволяють підлеглим розкрадання, вимагання хабарів, ґвалтування тощо, але у даних випадках за сукупністю ст. 19 і, наприклад, ст. 861 (19 і 168, 19 і 117) як підмовництво до цих злочинів.

Наведемо такий приклад. У 2005 p., зокрема, за ч. 1 ст. 365 КК України було засуджено Н. Маючи звання лейтенанта внутрішньої служби і виконуючи обов'язки інспектора оперативної частини, він придбав і проніс у ВТУ горілку і коньяк для засудженого Л., неодноразово придбавав через Л. незаконно виготовлені засудженими ножі, запальнички тощо, за що розраховувався спиртними напоями, які розпивав разом із засудженими.

Подібні дії, що порушували Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, не мала права виконувати жодна посадова особа. Лише окремі з них, але тільки в особливих випадках (наприклад, в оперативних інтересах), з особливого дозволу відповідного начальника І за особливим порядком проведення (оформлення необхідних документів, здійснення контролю за ходом операції) могли бути виконані. Але зазначених умов не було. Якщо йти за логікою Пленуму Верховного Суду України, цей приклад демонструє типове перевищення посадових повноважень. Але в збірнику "Практика судів України в кримінальних справах (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2005. - № 15. - С. 168-169) він пропонується читачам як приклад кваліфікації за ст. 364 КК України [22, 32].

Якщо згадати російське "Уложение о наказаниях уголовных и исправительных" 1845 р., то в ньому термін "зловживання" використовувався як загальний, що характеризував будь-яке "превышение власти и протизаконное оной бездействие". Візьмемо приклад Німеччини. Параграфом 340 Кримінального кодексу ФНР передбачено відповідальність посадової особи за заподіяння тілесних ушкоджень фізичним особам під час виконання нею службових обов'язків або у зв'язку з такими обов'язками. Багатьма іншими статтями встановлена відповідальність за спеціальні види зловживань посадовим становищем. Але такої загальної норми, яка передбачена ст. 364 КК України, в Кримінальному кодексі Німеччини немає.

Проаналізуємо також кримінальні закони інших країн. Статтею 323 Кримінального кодексу Італії передбачено відповідальність за зловживання посадовим становищем. Згідно з цією статтею посадова особа несе відповідальність, якщо зловживання посадовим становищем вчинюється нею з метою отримання для себе або для інших осіб вигід майнового чи немайно-вого характеру або з метою заподіяння незаконної шкоди третім особам. Статтями 328 і 332 КК Італії передбачені окремі склади бездіяльності влади. Так, наприклад, кримінальній відповідальності підлягає посадова особа, яка необгрунтовано не виконує службових дій, котрі з метою здійснення правосуддя, охорони громадського порядку, громадської безпеки чи додержання правил гігієни і санітарії повинні були бути виконані негайно. Крім того, посадовими злочинами, згідно з КК Італії, вважаються незаконне використання винаходів, розголошення та використання службових секретів, порушення недоторканності житла та порушення таємниці листування.

В Кримінальному кодексі Франції зловживання владою поділено на два види: 1) зловживання владою, спрямоване проти управління; 2) зловживання владою щодо приватних осіб. До першого, яке є ще більш неконкретним, ніж передбачене ст. 364 КК України, належать будь-які дії представників державної влади, якими було порушено здійснення закону. Проте відповідно до норм КК Франції 1810 р. цей склад злочину передбачав конкретні дії: посадова особа несла відповідальність, якщо вона вимагала, або наказувала, або примушувала вимагати чи наказувати, щоб була застосована публічна сила з метою протидії виконанню закону, або збору законного податку, або виконанню судової постанови, або наказу, або будь-якого іншого розпорядження законної влади [22, 33].