Регулирование и охрана гражданских прав

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права -- це суб'єктивні права учасників правовідносин, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і обміну. Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним (виключним) правом творця або інших осіб на об'єкт права інтелектуальної власності, так і мати зобов'язальний характер у правовідносинах, пов'язаних з переданням цих прав від автора до іншої особи.

Загалом майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний характер. Разом із тим, у процесі їх використання можуть виникати і права зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні договору про передання твору автором для використання іншою особою). Хоча майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав і підлягають абсолютному захисту, законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності. Однак такі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

142. Понятие и виды объектов авторского права

Об'єктами авторського права є твори у різноманітних галузях людської діяльності. Це можуть бути твори у галузі науки, літератури, мистецтва. Твір -- це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів. Проте правова охорона надається не будь-якому твору, а лише тому, який має встановлені законом ознаки. Відносини з приводу правової охорони об'єктів авторського права регулюються Законом України "Про авторське право і суміжні права" в редакції Закону України від 11 липня 2001 р.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої діяльності. Не визнається об'єктом авторського права творення, яке не є результатом творчої праці, наприклад, будь-яка технічна робота -- передрук на друкарській машинці, набір на комп'ютері чужого твору чи його літературна обробка та інше.

Також твір повинен бути виражений у будь-якій об'єктивній формі. Не визнається об'єктом авторського права задум творця, який склався в його свідомості в закінчену форму чи образ. Головне, щоб він був виражений в об'єктивній формі.Твір визнається об'єктом правової охорони незалежно від призначення, художнього рівня, цінності або достоїнства, незалежно від його змісту, жанру, обсягу, мети (реклама, пропаганда, освіта, інформація, розваги тощо). Не впливає на це спосіб чи форма його вираження. Ця форма може бути найрізноманітнішою -- усною чи письмовою -- рукопис, ноти, креслення, схеми, запис на магнітну плівку, фотографії та інше. Не має значення завершено чи не завершено твір, опубліковано (оприлюднено) твір чи ні. Частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і підлягає правовій охороні відповідно до цієї статті. Також авторське право поширюється на комп'ютерні програми, котри є особливим та порівняно новим для нашого законодавства об'єктом авторського права. Одним з об'єктів авторського права є компіляція (база) даних. Компіляція даних (база даних) -- сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі. Творчий характер цього об'єкта проявляється в особливому, оригінальному підборі і організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об'єктом авторського права, однак правова охорона бази даних не поширюється на самі дані, втілені в цю базу.

Таким чином, об'єктами авторського права є:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин е результатом інтелектуальної діяльності;

5) інші твори.

143. Субъекты авторского права, их особенности

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

2. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

1. Автор -- фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автором може бути тільки фізична особа. Автор -- первинний суб'єкт авторського права. Автором вважається особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору. Якщо дійсним автором твору є особа, яка не зазначена на оригіналі або примірнику твору, вона повинна доказати своє авторство. Це так звана презумпція авторства.

Для визнання особи автором не має значення його вік або стан дієздатності. У малолітніх або недієздатних осіб, які створили твір, виникає право авторства. Майнові права на ці твори здійснюють від їхнього імені родичі та опікуни. Особи, дієздатність яких обмежена, здійснюють свої майнові права інтелектуальної власності тільки за згодою їхніх піклувальників. Особи віком від 14 до 18 років здійснюють свої права самостійно.

На рівні з громадянами України мають права іноземні громадяни та особи без громадянства.

Автором визнається лише особа, яка власною творчою працею створила об'єкт авторського права.

2. Суб'єктом авторського права може бути не тільки автор, а й інша особа. До цих осіб належать спадкоємці. У спадщину можуть перейти тільки майнові права, особисті немайнові права у спадщину не переходять.

Іншими суб'єктами авторського права є роботодавець і замовник. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору та за замовленням, належать автору твору. Деякі немайнові права на твір можуть належати роботодавцю та замовнику.

Майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей твір, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, або замовнику, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Автор твору має можливість укласти договір про передання майнових прав на твір або про передання права використання твору. Особа, яка отримує майнові права на твір за договором, також є суб'єктом авторського права.

144. Понятие и виды смежных прав

Суміжні права останнім часом набули прискореного розвитку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста, диригента, клоуна тощо) і таким чином вилучати доходи з чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запроваджено охорону суміжних прав.

Під суміжними правами розуміється права виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм і організацій мовлення. Отже, цим поняттям охоплюється чотири групи прав: а) права виконавців; б) права виробників фонограм; в) права виробників відеограм; г) права організацій мовлення. Об'єктами суміжних прав норма цієї статті визначає виконання, запис, фонограму, відеограму і програму (передачі) мовлення.

Виконанням визнається публічне здійснення чужого твору фізичною особою. Публічним виконанням є подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншими способами як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місця, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в тому місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час. Виконанню у розумінні суміжного права підлягає не будь-який твір. Предметом виконання, яке фіксується фонограмою, можуть бути також лише твори, які реалізуються чи здійснюються лише через звук. Фонограма -- виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограм. Фонограми і програми мовлення є результатами як інтелектуальної діяльності, так і виробничо-технічної. Ці результати втілюють в собі і творчі, мислительні, інтелектуальні зусилля, і виробничі, фінансові, технічні, організаційні, професійні затрати фізичної чи юридичної особи, які здійснює особливого роду діяльність. В підсумку створюється матеріальний продукт -- специфічна форма втілення твору, оптимальна і необхідна для його розповсюдження.

145. Гражданско-правовая защита смежных прав

Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використовувати свої суб'єктивні права таким чином, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення -- прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав.

146. Понятие права промышленной собственности в Украине

Патентное (промышленное) право - Это институт гражданского права, который регулирует отношения, связанные с техническим творчеством. В отличие от авторского права патентное право реализуется в иной сфере творчества. Объекты технического творчества связаны с естественными законами материального мира; они не отражают индивидуальность их создателя в такой степени, как объект авторского права. В силу этого объекты технического творчества повторимы, они могут быть созданы независимо друг от друга самостоятельно, разными лицами и поэтому требуют формального официального закрепления. Кроме того, результаты технического творчества направлены на решение практических задач - имеют прикладное значение.

Отношения, возникающие в связи с осуществлением права собственности на изобретения, полезные модели и промышленные образны, регулируются законами Украины от 15 декабря 1993 г. «Об охране прав на изобретения и полезные модели» и «Об охране прав на промышленные образцы». Важнейшими условиями патентоспособности объектов промышленной собственности являются их новизна и промышленная применимость. При этом патентное право закрепляет абсолютную (мировую) новизну объектов промышленной собственности.

Объекты патентного права Это изобретения, полезные модели и промышленные образцы. Изобретением является техническое решение, отличающееся новизной (т.е. неизвестное из уровня техники) и промышленно применимое (т.е. может быть использовано в промышленности, сельском хозяйстве, здравоохранении и других отраслях деятельности). Объектами изобретения могут быть устройство, способ работы, вещество, применение ранее известного устройства по новому назначению.

Полезная модель - это техническое решение определенного устройства в стадии его конструктивного выполнения, т.е. в виде конструкции. Она должна быть новой. и промышленно применимой.

Изобретение (полезная модель) является результатом творческой деятельности человека в любой области технологии. Объектом изобретения может быть: 1) продукт (устройство, вещество, штамм микроорганизма, культура клеток растения и животного); 2) способ.

Объектом полезной модели может быть конструктивное выполнение устройства.

Не являются объектами изобретений и полезных моделей и не охраняются законодательством, регулирующим отношениях этой области, следующие результаты интеллектуальной деятельности:

1) открытия, научные теории и математические методы;

2) методы организации и управления хозяйством;

3) планы, условные обозначения, расписания, правила;

4) методы выполнения умственных операций;

5) программы для вычислительных машин;

6) результаты художественного конструирования;

7) топологии интегральных микросхем;

8) сорта растений и породы животных и т.п.

Промышленный образец - это художественно-конструкторское решение изделия, определяющее его внешний вид. Оно должно быть новым, оригинальным и промышленно применимым (т.е. воспроизводимым промышленным способом). Промышленный образец обеспечиваете слияние утилитарной и художественной сторон, в нем реализуется идея получения максимальной выгоды с помощью внешнего вида изделия.

Изобретение оформляется патентом.

Патент - это охранный документ, который удостоверяет авторстве изобретателя, исключительные права его владельца и приоритет изобретения.

В то же время не охватываются понятием промышленного образца:

1) объекты архитектуры (кроме малых архитектурных форм), промышленные, гидротехнические и другие стационарные сооружения;

2) печатная продукция как таковая;

3) объекты неустойчивой формы из жидких, газообразных, сыпучих или подобных им веществ.

Субъектами патентного права являются авторы (соавторы) объектов промышленной собственности, патентообладатели, а также другие лица (правопреемники или лицензиаты), приобретающие по закону или договору определенные патентные права.

Субъекты патентного права

Это авторы, патентообладатели, лицензиаты.

Автор - это физическое лицо, творческим трудом которого создано произведение.

Патентообладатель - лицо, имеющее исключительное право на использование изобретения. Таковыми могут быть:

1) сам автор;

2) работодатель (при служебных изобретениях);

3) лицо, указанное автором в заявке на выдачу патента;

4) правопреемники;

5) договорный патентообладатель - патент может быть передан по договору за плату любому физическому или юридическому лицу.

Лицензиат - лицо, получающее в определенном договором объеме права по использованию изобретения за плату. Лицензионные договоры бывают трех видов:

1) исключительной лицензии;

2) неполной лицензии;

3) открытой лицензии.

Особые субъекты права на использование изобретения - это преждепользователь и принудительный лицензиат. Они могут использовать изобретение без согласия патентообладателя. Исключительное право на использование объектов промышленной собственности принадлежит патентообладателю, поэтому согласно действующему законодательству автор может требовать по своему выбору либо признания лишь своего авторства, либо признания своего авторства с закреплением за ним исключительных прав, т.е. автор может быть одновременно и патентообладателем либо не быть таковым в силу закона или договора. Право на получение патента имеют автор, его наследник, а также работодатель, если изобретение, полезная модель или промышленный образец созданы в связи с исполнением служебных обязанностей или выполнением поручения работодателя, при условии, что трудовым договором (контрактом) не предусмотрено иное. При наличии права на получение патента у работодателя автор подает ему уведомление о созданном им изобретении, полезной модели или промышленном образце с описанием сущности с достаточной полнотой и ясностью. Если работодатель в течение четырех месяцев с даты получения этого уведомления не подаст заявку в Ведомство (Госпатент Украины), то право на получение патента переходит к автору. Патентом удостоверяется право собственности на изобретение, полезную модель или промышленный образец.

Основным личным (неимущественным) правом автора объекта промышленной собственности является право автора признаваться создателем данного объекта, что предполагает запрет всем другим лицам именоваться авторами этого объекта. Другое личное право автора состоит в праве получения патента на объект промышленной собственности, а также возможности передачи этого права другим лицам.

Имущественные права автора выражаются в возможности получения прибыли от использования изобретения, полезной модели или промышленного образца, в праве получения вознаграждения за переуступку патента и продажу лицензий и т.д.

Принадлежащее патентообладателю исключительной право на использование объекта промышленной собственности состоит в том, что никто не может без согласия лица, которому принадлежит патент, использовать указанный объект. Патентообладатель вправе уступить полученный патент либо выдать лицензию на использование.

Как патент, так и право на его получение переходят по наследству. Переходят по наследству и права авторов объектов промышленной собственности.

147. Субъекты, объекты и имущественные права интеллектуальной собственности на изобретение, полезную модель, промышленный образец

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:

1) винахідник, автор промислового зразка;

2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

За загальним правилом, право на отримання патенту належить винахідникові (авторові корисної моделі, промислового зразка). Особи, які спільним трудом створили винахід, корисну модель чи промисловий зразок, мають рівні права на отримання патенту. При цьому не вважаються авторами винаходу, корисної моделі, промислового зразка фізичні особи, що не внесли особистого творчого внеску, а лише надали авторам технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при створені винаходу, корисної моделі або промислового зразка чи при оформленні заявки.

Право на отримання патенту на службовий винахід, корисну модель, промисловий зразок, за загальним правилом, має роботодавець. Законодавство допускає, що трудовим чи цивільно-правовим договором буде встановлено інший порядок розподілу прав на отримання патенту та прав, що із нього випливають, між роботодавцем (замовником) та працівником (виконавцем). Для реалізації роботодавцем (замовником) зазначеного права на автора службового винаходу (корисної моделі), промислового зразка покладається обов'язок письмово повідомити роботодавця про створення об'єкту інтелектуальної власності.

Суб'єктами права на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть бути також правонаступники осіб, що мають право на отримання патенту. Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий зразок можуть набуватися за договором.

Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо), спосіб (зокрема, процес у будь-якій сфері технології), а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням. Не можуть отримати правову охорону як винаходи об'єкти, що не відповідають визначенню винаходу, зокрема як відкриття, наукові теорії, математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; комп'ютерні програми (це - об'єкт авторського права); результати художнього конструювання (це - об'єкт права на промисловий зразок); топографії інтегральних мікросхем (права на топографії інтегральних мікросхем захищаються відповідно до спеціального закону).

Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Корисною моделлю відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” не можуть бути ті ж результати творчої діяльності, які не можуть бути об'єктом винаходу (див. п. 3, 6 коментаря до ст. 459 ЦК).

Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Промисловий зразок вважається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки або (якщо заявлено пріоритет) до дати пріоритету. Не можуть бути визнані промисловими зразками об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійких форм із рідких, газоподібних, сипких та їм подібних речовин.

Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Способами використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка визнаються: 1) виготовлення, пропонування для продажу, застосування, ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг в зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка; 2) застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що він охороняється патентом, або якщо це є очевидним; 3) пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування, ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Продукт визнається виготовленим із застосуванням винаходу (корисної моделі), а запатентований спосіб визнається застосованим, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу або ознаку, що еквівалентна їй (ч. 2 ст. 28 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі).

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” не визнаються порушенням прав, що випливають з патенту, наступні способи використання винаходу (корисної моделі): 1) використання їх в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово чи випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу; 2) без мети отримання прибутку; 3) з науковою метою або з метою проведення експерименту; 4) за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо); 5) при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря. Закон “Про охорону прав на промислові зразки” (ст. 22) не визнає порушенням прав, що випливають із патенту на промисловий зразок, такі ж дії стосовно промислових зразків. Не є порушенням прав, що випливають із патенту, введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо продукт особа придбала без порушення прав власника.

В ч. 4 ст. 31 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” сформульоване оригінальне правило, відповідно до якого використання продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу, особою, яка придбала цей продукт і при цьому не знала і не могла знати, що продукт виготовлено з порушенням прав володільця патенту, не є порушенням прав володільця патенту. Зазвичай в цивільному законодавстві такі дії визнаються порушенням за відсутності вини. Після одержання відповідного повідомлення власника об'єкту інтелектуальної власності використання продукту повинне бути припинене, а суб'єкту інтелектуальної власності повинна бути виплачена винагорода за користування об'єктом інтелектуальної власності, що раніше мало місце.

Ст. 30 Закону “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” встановлює наступні правила, що обмежують права володільця патента:

1) якщо винахід, корисна модель не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дня офіційної публікації про видачу патенту або від дня, коли використання патенту було припинено, будь-яка особа, що виявляє бажання і готовність використовувати винахід (корисну модель), може звернутись до суду з заявою про надання їй дозволу на це на умовах невиключної ліцензії. До заяви про це слід надати докази відмови власника від укладення ліцензійного договору. Якщо власник об'єкта інтелектуальної власності не надасть доказів наявності поважних причин невикористання чи недостатнього використання цього об'єкту, суд виносить рішення про надання заявникові невиключної ліцензії. В рішенні суду визначається обсяг використання, строк дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику патенту. Таке ж правило сформульоване в ст. 23 Закону “Про охорону прав на промислові зразки” стосовно промислових зразків. Належить враховувати, що ст. 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності встановлюється поряд з зазначеним строком чотирьохрічний строк від дня подання заявки на патент. Повинен застосовуватись такий строк, що спливає пізніше.

2) на власника патенту покладається обов'язок дати дозвіл на використання винаходу (корисної моделі) власнику пізніше запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо цей останній призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги, але не може використовуватись без раніше запатентованого винаходу (корисної моделі). Подібне правило стосовно промислових зразків сформульоване в ст. 23 Закону “Про охорону прав на промислові зразки”;

3) за умов воєнного або надзвичайного стану Кабінет Міністрів, виходячи з інтересів суспільства, має право дозволити використання винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі, на умовах невиключної ліцензії з виплатою власникові патенту компенсації;

4) якщо власник патенту на секретний винахід чи корисну модель не може досягти згоди з особою, визначеною Державним експертом, про умови надання цій особі дозволу на використання секретного винаходу (корисної моделі), Кабінет Міністрів має право дозволити цій особи використання такого об'єкта інтелектуальної власності на умовах невиключної ліцензії.

148. Право интеллектуальной собственности на коммерческую тайну

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про перелік відомостей, що не становлять комерційній таємниці” (7,13). Ця постанова формально не скасована, але в зв?язку з введенням в дію нового Цивільного кодексу чинність втратила, оскільки тільки законом відомості можуть бути визнані такими, що не можуть становити комерційної таємниці. На цей час не існує спеціального закону, якій би визначав перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Але в окремих законах є положення, що передбачають можливість вільного доступу до певної інформації. Так, ст. 17 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” визначає відомості, які мають міститись у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а ст. 20 того ж Закону встановлює, що відомості, які містяться в зазначеному Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб-платників податків. У випадках, коли закон не передбачає вільного доступу до інформації, власник комерційної таємниці на свій розсуд визначає, яка інформація, котрою він володіє, є комерційною таємницею. Зокрема, до комерційної таємниці можуть бути віднесені дані, що включаються до змісту державної звітності, дані про обсяги об?єктів оподаткування та суми податків, сплачених чи таких, які підлягають сплаті, інформація про платоспроможність, про розміри заробітної плати тощо.

У ч. 1 ст. 505 ЦК вказується на такі ознаки комерційної таємниці: 1) вона в цілому чи в певній формі чи сукупності складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з таким видом інформації; 2) вона має комерційну цінність; 3) вона була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.

Комерційна таємниця може мати перш за все технічний зміст. Така таємниця може виражатись в об?єктах права промислової власності на які не було належне оформлене, в зв?язку з чим це право не може захищатись законодавством, що стосується відповідних об?єктів інтелектуальної власності.

Як комерційна таємниця може кваліфікуватись і інформація про технічні рішення, що не відповідають вимогам, які ставляться до об?єктів інтелектуальної власності.

Будь-який досвід організації виробництва і праці, що має комерційну цінність, може захищатись як комерційна таємниця

Визначення таємниці як комерційної не означає, що суб?єктом права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути тільки особи, що здійснюють комерційну господарську діяльність, як вона розуміється в ст. 42-51 ГК. Суб?єкти некомерційної господарської діяльності (ст. 52-54 ГК) також можуть бути суб?єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Юридичні особи, що фінансуються із бюджетів, в тому числі і державні органи, також можуть суб?єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, якщо вони проводять конкурси, тендери, прилюдні борги з метою укладення договорів у межах наданих їм повноважень. Фізичні особи, що не є суб?єктами господарювання, не можуть бути суб?єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Їх право на інформацію захищається на підставі ст. 302, 306 ЦК.

Ч. 1 ст. 506 ЦК визначає щодо комерційної таємниці той набір майнових прав інтелектуальної власності, який встановлюється стосовно більшості об?єктів інтелектуальної власності.

Суб?єкт права інтелектуальної власності вправі в будь-який спосіб, не порушуючи прав інших осіб, використовувати комерційну таємницю. Він може передати іншій особі для використання останньою цієї інформації в її діяльності, зберігаючи чи не зберігаючи при цьому права на використання комерційної інформації у власній діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю виникає за умови, що власник відповідної інформації визначив її як таку, що є комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб?єктом господарювання відповідно до закону (ч. 1 ст. 36 ГК). Але спеціальні положення щодо цього законами не встановлювались. За таких умов зазвичай таке визначення комерційної таємниці здійснюється наказом чи рішенням виконавчого органу юридичної особи. Але немає перешкод для того, щоб визначити статус інформації як комерційної таємниці в інший спосіб: шляхом письмового повідомлення осіб, яким така інформація відома чи може стати відомою, про те, що відповідна інформація є комерційною таємницею. Таке повідомлення може бути зроблено і усно. Важливо тільки, щоб у разі спору особа, що володіє комерційною таємницею, могла надати докази того, що відповідна особа була належне поінформована про те, що певні відомості складають комерційну таємницю. Невизначеності з цього приводу можуть бути усунені, якщо види інформації, яка складає комерційну таємницю, будуть перелічені у відповідному наказі, а особи, що мають доступ до такої інформації, своїм підписом підтвердять факт ознайомлення з наказом.

Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди.

149. Право интеллектуальной собственности на торговую марку

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. В раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін “знак для товарів і послуг”. В новому Цивільному кодексі використовується термін “торговельна марка”, що є синонімом терміну “знак для товарів і послуг”. В міжнародних документах використовуються терміни “товарні знаки” (знаки, що відносяться до товарів) та “знаки обслуговування” (знаки, що відносяться до послуг). Торговельна марка - це позначення або комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, будь-які комбінації таких позначень. Цей перелік позначень, що можуть отримати характер торговельної марки, не є вичерпним.

Ч.1 ст. 5 Закону встановлює найбільш загальне правило, відповідно до якого правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі. Ст. 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. В зв?язку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оманливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються (ч. 2 ст. 6 Закону). Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім?я іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. 3 ст. 494 ЦК; 3) фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані, на ім'я суб'єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення можуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промислові зразки, права на які належать іншим особам; 2) назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитати і персонажі із них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Суб'єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки незалежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб'єкти підприємницької діяльності. Але отримання доходів від передання права на використання торговельної марки чи в результаті її відчуження можливе за умови реєстрації фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза зв?язком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відповідних послуг. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку декількома фізичними чи юридичними особами. В цьому разі співвласники торговельної марки мають погодити між собою порядок користування знаком.

Власник торговельної марки має суб'єктивні права та несе юридичні обов'язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов'язковими для України. Власник торговельної марки вправі використовувати її. Використанням визначається застосування торговельної марки на товарах, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський обіг. Законодавство визначає право на реєстрацію торговельної марки за всіма особами, що не виключає здійснення реєстрації виключно з метою продажу, видачі ліцензій та з метою перешкодити використанню торговельної марки на території України. З метою запобігти зловживанню правом на торговельну марку ст. 17 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» покладає на власника свідоцтва обов'язок добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва. Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років з дати реєстрації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання торговельної марки було припинено, будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про припинення дії свідоцтва. Власник свідоцтва має право укласти договір про надання іншій особі права на використання торговельної марки.

150. Некоторые новеллы нового ГКУ

Статья 1 ГКУ отражает сущность гражданских отношений: «Гражданским кодексом регулируются личные неимущественные и имущественные отношения». То, что на первое место поставлены личные неимущественные отношения, соответствует статье 3 Конституции Украины. Уважение к личности закреплено также в статье 3 ГКУ, где к общим положениям гражданского законодательства относится недопустимость своевольного вторжения в личную жизнь человека.

· В ГКУ появилась новая статья, посвященная аналогии закона и аналогии права. Заслуживает внимания и статья 7 ГКУ, дающая определение обычаю. Это правило поведения, не установленное актами гражданского законодательства, но устоявшееся в определенной сфере гражданских отношений. В повседневной жизни многие руководствуются обычаем, не замечая этого.

· Теперь определение срока исковой давности вынесено на рассмотрение сторон, он может быть продлен по договору на неопределенное время. Это свидетельствует о переходе от императивности к диспозитивности в применении норм ГКУ.

· Остановимся на характеристике вещных прав на чужое имущество. Таковыми являются право владения, пользования (сервитут), право пользования земельным участком для сельскохозяйственных нужд (эмфитевзис) и право застройки земельного участка (суперфиций). Новеллой ГКУ стало положение о сервитуте, в то время как ежедневно мы пользуемся чужим имуществом. Согласно статье 402 ГКУ, сервитут может быть установлен договором, законом, завещанием или решением суда. Принципом осуществления права собственности впервые записаны: невмешательство государства (ст.320), собственность обязывает (ст.319), бремя содержания имущества на собственнике (ст.322).

· Новеллой ГКУ стало появление 4 книги «Право интеллектуальной собственности»

· Новшества договора дарения по ГК

· Договор дарения с обязанностью передать подарок в будущем можно расторгнуть по инициативе дарителя при ухудшении его материального положения. Новое гражданское законодательство (статья 717) допускает заключение договора дарения по модели как реального, так и консенсуального договора, понимая под моментом заключения договора дарения как передачу, так и соглашение об обязанности передать в будущем подарок одаряемому. Следовательно, договор, заключаемый путем передачи дарителем имущества одаряемому, отличается от консенсуального договора-обещания дарения по моменту его заключения и возникающим в результате обязанностям сторон.

· При реальном договоре дарения момент заключения договора совпадает с передачей дара, поэтому такой договор не порождает обязанности дарителя перед одаряемым. Между тем договор дарения может порождать иные (помимо передачи дара) обязанности, связанные с использованием подарка, отменой дарения, скрытыми недостатками вещи-дара. При консенсуальном договоре дарения момент заключения договора не совпадает с моментом передачи объекта дарения, поэтому договор вызывает обязанность передачи вещи со стороны дарителя.