Сторони в господарському процесі

Дослідження правових конструкцій правового положення сторін у господарському процесі. Поняття, права та обов’язки сторін, процесуальна співучасть. Заміна неналежного відповідача. Процесуальне правонаступництво - перехід прав та обов'язків до іншої особи.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 05.12.2011
Размер файла 30,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

  • Вступ
  • Поняття, права та обов'язки сторін у господарському процесі. Процесуальна співучасть у господарському процесі
  • Заміна неналежного відповідача
  • Процесуальне правонаступництво
  • Висновок
  • Список використаної літератури

Вступ

Дослідження правових конструкцій, що визначають правове положення сторін у господарському процесі, забезпечує їх удосконалення з тим, щоб гарантувати впевненість учасників господарського обороту у захищеності своїх прав та інтересів, у тому числі стабільність розвитку господарських відносин.

Чинне процесуальне законодавство містить достатньо широкий комплекс юридичних гарантій захисту прав та інтересів учасників судового процесу, що охороняються законом згідно із засадами судочинства, встановленими Конституцією. При цьому правове положення кожного учасника процесу не однакове. Воно визначається тими цілями та завданнями, які вони виконують у ході розгляду і вирішення спору.

Аналіз чинного процесуального законодавства з урахуванням підходів, що склалися в науковій літературі з питань процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі, неоднозначно здійснювався у працях багатьох авторитетних учених. Однак чимало дискусійних питань залишилося. Перш за все це стосується застосування окремих норм на практиці, що потребують уточнень і деталізації.

Метою даної курсової роботи є аналіз чинного законодавства України в частині регламентації правового положення сторін.

Стаття 18 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України визначає склад учасників судового процесу, якими є сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України. Незважаючи на те, що норми, які регламентують правовий статус судді, знаходяться у розділі ГПК "Учасники судового процесу", господарський суд як орган, наділений специфічними повноваженнями та функціями, що не має власної заінтересованості в результаті справи, не включаючи до складу учасників судового процесу. Таким чином, поняття "учасники судового процесу" є всеосяжним і об'єднує всіх осіб, задіяних у процесуальних правовідносинах.

Слід зазначити, що процесуальне право оперує поняттям не лише "учасники судового процесу", а й такими поняттями, як "особи, які беруть участь у справі", "інші учасники судового процесу".

За такої класифікації сторони безперечно включені у групу осіб, які беруть участь у справі. Чинний ГПК України не виділяє осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників судового процесу. Разом із тим цей нормативний акт відповідним чином визначає процесуальні права й обов'язки різних процесуальних фігур.

Поняття, права та обов'язки сторін у господарському процесі. Процесуальна співучасть у господарському процесі

Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу - це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб'єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.

Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група - господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. (3) До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. (3) Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші.

Сторони господарського процесу-учасники судового процесу, між якими виник спір, у зв`язку з чим вони безпосередньо зацікавлені у розв`язанні справи господарським судом на їхню користь. Сторонами у господарському процесі є позивач та відповідач.

Згідно думки І.А. Балюка, (3) то позивач і відповідач виступають як суб'єкти спірного матеріального правовідношення, однак доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить із наявності спірного права (передбачення його) у однієї сторони та обов'язків (передбачення такого) у другої сторони. Тому обидві сторони господарського процесу (позивач і відповідач) - це тільки передбачувані суб'єкти спірного матеріального правовідношення, яке буде предметом розгляду в господарському процесі.

Позивач - це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід зазначити, що оскільки позовна заява подається особою або в її інтересах, на захист особи з матеріально-правового відношення, тому, коли від позову відмовляється особа, яка подала позов в інтересах іншої, остання має право вимагати розгляд справи по суті, але коли відмовляється від позову особа, в інтересах якої він поданий, це тягне за собою залишення позову без розгляду, за виключеннями, встановленими законодавством.

Відповідач - це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і яка внаслідок цього притягується до відповіді за позовом і проти неї порушено справу.

Згідно з думкою М.І. Тітова, то позивач - особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається господарська справа у суді та розпочинається господарський процес. (4)

Відповідач - особа, яка за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу. (2)

Також позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред`явлено позовну вимогу.

Судова практика. Рішення загальних зборів акціонерного товариства є обов`язковим лише для учасників товариства, а в зв`язку з цим право на оскарження рішень названих зборів належить лише учасникові товариства.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори акціонерного товариства є вищим органом акціонерного товариства, до компетенції яких віднесено рішення питань, що стосується внутрішньої діяльності товариства. За таких обставин рішення загальних зборів акціонерного товариства є обов`язковим лише для учасників товариства. У зв`язку з цим відповідно до ч.5 ст.98 Цивільного кодексу України право на оскарження рішень загальних зборів товариства належить лише учаснику товариства.

У справі, яка розглядалася господарським судом, було встановлено, що позивач не є учасником акціонерного товариства,рішення загальних зборів якого він просив визнати недійсним, а пов`язаний з цим товариством лише цивільно-правовою угодою (договором про спільну діяльність). Тому в даному випадку позивач може захистити своє право, яке він вважає порушеним реалізацією рішення загальних зборів акціонерів, у спосіб, визначений ст.16 Цивільного кодексу України, і в межах,що передбачають відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань (Постанова Верховного Суду України від 22.04.2008 р. № 41/345-17/108).

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому ГПК (ст.4-1), тобто позивач звертається до суду з позовною заявою до відповідача. Лише у провадженні в справах про банкрутство кредитор (або навіть боржник) звертається із заявою про порушення справи про банкрутство, оскільки згідно зі ст.4 - ГПК цей процес має певні особливості.

Сторонни є головними особами, які беруть участь у справі, адже без них не можливий сам процес. Вони мають у справі особистий юридичний інтерес, який може бути протилежним за матеріальним (визначається спірним цивільними, господарськими, іншими матеріальними правовідносинами) і процесуальними (визначається наслідками роз`яснення матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду) характерами.

Підбиваючи підсумок цього питання, можна виділити, те що важливе значення для господарського судочинства має визначення кола суб`єктів, які беруть участь у розгляді господарського спору. До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК (ст.18 ГПК).

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ГПК.

Згідно зі ст.1 ГПК підприємства, установи, організації,інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи,що не є суб`єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Сторони є головними особами, які беруть участь у справі, адже без них не можливий сам процес.

Сторони господарського процесу повинні мати цивільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов`язки (ст.25,91 ЦК) та повну дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі йх невиконання (ст.30,92 ЦК).

Господарське право використовує поняття господарської компетенції, тобто сукупності господарських прав та обов`язків суб`єктів господарювання (ст 55ГПК).

Стаття 22 ГПК встановлює права й обов'язки сторін, відповідно до якої вони мають право: (2)

знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії;

брати участь у судових засіданнях;

подавати докази;

брати участь у дослідженні доказів;

заявляти клопотання;

давати усні та письмові пояснення господарському суду;

наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу;

заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників господарського процесу;

оскаржувати судове рішення господарського суду;

А також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм Господарським процесуальним кодексом України;

Заявляти відвід судді або експерта (ст 20,31 ГПК);

Користуватися іншим процесуальними правами, наданими ГПК.

Процесуальні обов`язки сторін можна поділити на дві групи:

1) Загальні, які полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами;

2) спеціальні, що полягають у виконанні певних процесуальних дій (наприклад, повідомляти суд про зміну юридичної адреси, позивач зобов`язаний надати позовну заяву з доданими до неї документами господарському суду та відповідачу, а скаржники - копії апеляційних та касаційних скарг). (4)

Сторони, окрім загальних прав (для обох сторін), мають також виключні права (для кожної сторони окремо). Так, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити (за умови дотримання досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених ГПК в цій частині) або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідачеві належить право визнати позов повністю або частково. Але процесуальні дії позивач і відповідач здійснюють під контролем господарського суду. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У таких випадках суд розглядає спір по суті. (4)

Законодавством передбачена можливість участі у справі кількох позивачів чи відповідачів, так звана процесуальна співучасть. У цьому випадку кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає самостійно (ст.23 ГПК).

Крім наданих законодавством процесуальних прав, на сторони покладаються процесуальні обов`язки.

Сторони забов`язані:

добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони;

вживати заходів щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Добросовісність в користуванні належними сторонам правами означає, що сторони не мають права зловживати своїм правами. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке здійснюється уповноваженою стороною при реалізації нею належного їй права, пов`язане з використанням заборонених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки. (5)

На підставі особливого становища у справі закон наділяє сторони додатковими правами щодо впливу на хід розгляду справи, притаманним лише позивачеві та відповідачеві.

Звертатись до господарського суду мають право підприємства, станови, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і встановленому порядку набули статуса суб`єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

В ч.4 ст. 22 ГПК визначено права, які належать тільки позивачеві. Позивач вправі до прийняття рішення у справі:

змінити підставу або предмет позову;

збільшити розмір позовних вимог;

відмовитись від позову;

зменшити розмір позовних вимог.

Вказані права не можуть бути реалізовані під час розгляду справи в апеляційній чи касаційній інстанції, що підтвердила Президія Вищого Арбітражного суду України в роз`ясненні "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України". Зазначені права можуть бути використані позивачем під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Неподання бо несвоєчасне подання у справі доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить зокрема вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, (5) учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Відповідні дії чи бездіяльність з урахуванням обставин конкретної справи може розцінюватись господарським судом як зловживання процесуальними правами і тягти за собою, зокрема, такі наслідки:

1. покладання на особу, що припустилася зловживання, державного мита незалежно від результатів вирішення спору (ч.2 ст. 49 ГПК);

2. стягнення штрафу з винної сторони в доход державного бюджету України (п.5 ст 83 ГПК);

3. Винесення у встановленому порядку окремої ухвали (ст.90 ГПК) (6)

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позових вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ст.22 ГПК)

Отже, проаналізувавши дане питання, можна прийти до висновку,що сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої докази і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань, і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судову рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими ГПК.

Співучасть - це зумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні у господарському процесі на підставі наявності спільного права або спільного обов`язку. (7)

Відповідно до ст.23 ГПК позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у судовому процесі самостійно. Процесуальна співучасть, об`єднання позовів для спільного і одночасного розгляду дає змогу прискорити розв`язання господарського спору, оскільки господарський суд замість кількох окремих справ розглядає одну і відповідно приймає одне рішення. Процесуальна співучасть можлива тоді, коли інтереси співучасників однієї сторони не суперечать один одному, і виникає на підставі матеріальних правовідносин, які виникли до процесу.

Відокремлюють такі види співучасті (7)

1. активна - кілька позивачів пред'являють позов до одного відповідача;

2. пасивна - один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів;

3. змішана - кілька позивачів пред'являють позов до кількох відповідачів;

За ступенем обов'язковості, а відповідно і змісту, процесуальна співучасть буває:

1. обов'язковою, коли характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання щодо прав та обов'язків одного із суб`єктів неможливо вирішити без залучення до справи інших суб`єктів цих відносин;

2. факультативною, коли немає обов'язкової множинності суб`єктів. Однак чинний ГПК не визначає підстав настання обов`язкової чи факультативної співучасті, хоча зі змісту ст.58 ГПК (2), можна дійти висновку, що йдеться про факультативну співучасть за наявністю однорідних вимог.

У разі співучасті кожний співучасник користується всіма правами сторони і виступає у судовому процесі самостійно. Процесуальні права та обов`язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічно процесуальною правосуб`єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб`єктами господарських процесуальних правовідносин. Тобто кожен зі співучасників виконує тільки ті передбачені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками грунтується на засадах автономії і диспозитивності. Їх дії чи бездіяльність залежать не від поведінки інших співучасників, а від ії особистого волевиявлення. (6) Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Процесуальна співучасть може бути пов'язана з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні. Наприклад, процесуальна співучасть може виникнути з реалізації ч.2 ст 232 ЦК, коли довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Процесуальна співучасть на стороні позивача є можливою, наприклад згідно зі ст.1135 ЦК (8), коли за договором простого товариства від імені та в інтересах всіх учасників правочин здійснює один з них. Якщо интересам решти учасників цими діями було завдано збитків, вони мають право вимагати їх відшкодування. Також співучасть позивачів виникае у позовах співвласників майна про припинення права особи на частку в стільному майні відповідно до ст.365 ЦК. (8)

Слід пам'ятати, що в господарському процесі на сьогодні не використовується поняття "співвідповідач" як процесуально-нормативне, як, наприклад, в цивільному процесі (ч.2 ст.32 ЦПК). Тому при підготування позовної заяви до господарського суду співучасників прийнято зазначати, наприклад, "перший відповідач"; "другий відповідач", або кожного окремо "відповідач", не використовуючи термін "співучасник". Їх співучасть випливає зі змісту та підстав позовної заяви. Але використання цього терміну є доречним, оскільки одразу відображає сутність правовідносин співучасті.

Від співучасті необхідно відрізняти об'єднання позовів, коли суб'єктивні права та обов'язки не залежать одне від одного, а множинність осіб виникає на розсуд судді (суду) з метою процесуальної економії.

Заміна неналежного відповідача

В господарському процесі можливі випадки, коли суд за клопотанням сторони чи з власної ініціативи залучає до участі у справі іншого відповідача або допускає заміну первісного відповідача належним відповідачем. В ст.24 ГПК закладений механізм, коли відповідач, зазначений позивачем в позові, не повинен відповідати за цим позовом, або відповідати солідарно з іншою особою, яка в позові не зазначена як відповідач. Якщо суд постановить, що подано позов до неналежного відповідача, провадження у справі не припиняється. Суддя на підставі ст.65 ГПК в порядку підготовки справи до розгляду або до прийняття рішення у справі може залучити до участі у справі іншого відповідача та виключити чи замінити неналежного відповідача, про що виноситься ухвала. За таких умов розгляд справи починається заново. Питання щодо достатності підстав для залучення до участі в справі іншого відповідача розглянуті в п.5 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році". В листі зазначено, що питання про достатність підстав для вчинення відповіної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що належать до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обгрунтованого рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо б було задовольнити позовні вимоги. Заміна неналежної сторони можлива лише тільки при розгляді справи в суді першої інстанції.

Залучити або допустити заміну відповідача за клопотанням сторони - це право, а не обов'язок суду. Задоволення клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача може мати місце тільки за умови вжиття нею щодо іншого відповідача заходів досудового врегулювання спору у передбачених ст.5 ГПК випадках. Якщо залучення до участі у справі іншого відповідача здійснюється з ініціативи суду, то додержання досудового порядку врегулювання спору необов'язкове. Про притягнення іншого відповідача або заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. При цьому всі дії, здійснені в процесі неналежною стороною, не мають ніяких правових наслідків для належної сторони, яка її замінює. Саме цим інститут заміни неналежного відповідача відрізняється від процесуального правонаступництва.

Якщо суд не знайде підстав для заміни або залучення іншої особи, в задоволенні хлопотання може бути відмовлено. Ухвала про відмову від задоволення клопотання про залучення або заміну неналежного відповідача не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Про це йдеться, наприклад, в касаційній постанові Вищого господарського суду України від 20 квітня 2006р. у справі № 401/2-2005.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали справи, встановила, що апеляційною скаргою відповідача за справою було оскаржено ухвалу господарського суду Київської області саме в частині відмови у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача - Київської обласної державної адміністрації. Ухвала суду першої інстанції в цій частині обґрунтована тим, що з копії доданого до матеріалів справи договору ренти вбачається, що орендодавцем за ним виступає Броварська районна державна адміністрація, а не Київська обласна державна адміністрація, на підставі чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для заміни відповідача у справі. Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що питання залучення до участі у справі іншого відповідача регламентовано ст.24 ГПК, за змістом якої господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. З правового аналізу наведеної норми вбачається право, а не обов'язок господарського суду щодо залучення до участі у справі іншого відповідача. Враховуючи вище викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України касаційну скаргу підприємства залишила без задоволення.

Відхилення клопотання про залучення до справи іншого відповідача і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно із ч.3 ст.104 ГПК. Також підставою для скасування рішення (ухвали суду) може бути також незалучення належного відповідача за ініціативою суду, якщо така необхідність була зумовлена обставинами справи.

Так касаційною постановою Вищого господарського суду від 5 квітня 2006 р. у справі № 18/477 скасована ухвала господарського суду Херсонської області від 6 червня 2006р. про припинення провадження у справі за позовом виробничо-комерційного підприємства "Агротехсервіс" про відшкодування шкоди до відділу Державної виконавчої служби Комсомольського райуправління юстиції в м. Херсоні у зв'язку з ліквідацією відповідача. Колегія суддів встановила, що суд не з'ясував, на який орган державної виконавчої влади покладено функції держави з примусового виконання рішень суду України від 5 квітня 2006р. і кому саме передано вказане в позові виконавче провадження. Касаційний суд вказав, що згідно зі ст.24 ГПК господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Тому господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Постановою Вищого господарського суду України від 24 січня 2006р. суду першої інстанції була дана вказівка при новому розгляді справи вирішити питання про залучення до справи належного відповідача. Але в оскаржуваній ухвалі судом проігноровано вимоги постанови Вищого господарського суду України щодо залучення належного відповідача у справі. За таких обставин - вказує колегії судів Вищого господарського суду України - ухвалу суду визнати законною не можна, тому вона підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до суду першої інстанції. Під час розгляду справи господарському суду необхідно врахувати наведене, залучити належного відповідача, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Залучення до справи іншого відповідача може мати місце, коли в матеріально-правовому зобов'язанні відбулася заміна боржника. Наприклад, в тих випадках, коли за згодою кредитора мало місце переведення боргу, а позов подано тільки до первісного боржника, господарський суд має право залучити до участі у справі нового боржника. Залучення іншого відповідача за клопотанням сторін або за ініціативою суду не призводить до автоматичного виключення з учасників процесу первісного відповідача, оскільки відповідачі можуть брати участь в процесі як співучасники (ст.23 ГПК), якщо позивач заперечуватиме замість первісного відповідача.

Законодавство не дає відповіді на питання, як повинен діяти суд у тій ситуації, коли позивач не дає згоду на заміну неналежного відповідача належним. В подібних випадках суд не повинен задовольняти позовні вимоги, оскільки неналежний (як з'ясувалося) відповідач не є особою, яка порушила права чи інтереси позивача.

Крім того, господарське процесуальне законодавство (на відміну від діючого цивільного процесуального) не передбачає можливість заміни неналежного позивача. Таке положення ГПК є цілком справедливим, оскільки у протилежному випадку може відбутися порушення принципу диспозитивності. У випадку пред'явлення позову неналежним позивачем суд не повинен задовольняти позов, оскільки особа, яка звернулась за захистом своїх прав, не має законних підстав цього вимагати.

Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво - це перехід прав та обов'язків учасника господарського судового процесу до іншої особи, пов'язаний з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні у зв'язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи. Тобто для процесуального правонаступництва необхідною є наявність фактичних обставин матеріального правонаступництва (наприклад, реорганізація юридичної особи, смерть фізичної особи). У ст.25 ГПК передбачений випадок процесуального правонаступництва через вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій самій мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Тому в чинному ГПК заміна сторони її правонаступником за загальним правилом не потребує розгляду справи з початку. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

В матеріальному праві існує поділ правонаступництва на універсальне та сингулярне, що пов'язане з об'єктом прав та обов'язків, які переходять до правонаступника.

Універсальне правонаступництво, тобто перехід всіх прав та обов'язків до іншої особи, має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків в однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між фізичними особами - в порядку спадкування. У відносинах правонаступництва можлива множинність осіб, тому всі особи, які є правонаступниками, мають залучатися до участі в справі як процесуальні правонаступники та співучасники.

Сингулярне правонаступництво має місце тоді, коли сторона своє право перевідступає у конкретному матеріальному правовідношенні. Аналіз положень ГПК дає можливість стверджувати, що у процесуальних правовідносинах згідно зі ст.25 мае місце універсальне правонаступництво, а відповідно до ст.24 ГПК в деяких випадках - сингулярне правонаступництво (перевідступлення права вимоги, прийняття боргу іншої особи на себе, переведення боргу).

Процесуальне правонаступництво треба відрізняти від заміни неналежного відповідача належним за такими критеріями:

1. можлива заміна не тільки відповідача, а й іншого учасника процесу (за чинним Кодексом - позивача);

2. процесуальне правонаступництво допускається на всіх стадіях процесу, заміна неналежного відповідача - тільки до прийняття рішення судом;

3. процесуальне правонаступництво допускається лише у випадку реорганізації юридичної особи;

4. у разі заміни відповідача предметом судового розгляду стають інші правовідносини, у випадку процесуального правонаступництва розглядаються ті самі правовідносини;

5. у разі заміни відповідача розгляд справи починається заново, у випадку залучення правонаступника - продовжується;

6. у разі правонаступництва можливе зупинення провадження у справі (ст.79 ГПК), у випадку заміни відповідача зупинення провадження у справі не передбачено.

Багатосуб'єктність матеріальних відносин зумовлює необхідність участі третіх осіб у господарському процесі. Господарське процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст.26 ГПК) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. (ст.27ГПК).

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, є суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, що вступають у справу в господарському суді, висуваючи позов на предмет спору до однієї чи обох сторін, з метою захистити суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом та користуються всіма правами і виконують обов'язки позивача. При цьому право змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позовних вимог вони мають тільки стосовно свого позову.

На відміну від позивача третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у процес, що вже почався, тобто в "чужий процес" (8). Якщо позовну заяву до господарського суду третя особа подала до винесення ухвали про початок розгляду справи за первісним позовом, суддя має вирішити питання про прийняття її як самостійної позовної заяви.

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами має відповідати вимогам статей 54-57 ГПК та повинна містити:

1. найменування господарського суду, до якого подається заява;

2. найменування сторін, їх місцезнаходження та ідентифікаційні коди;

3. документа, що підтверджують статус суб'єкта господарювання;

4. зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці або суми договору;

5. зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

6. виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги;

7. зазначення доказів, що підтверджують позов;

8. обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

9. законодавство, на підставі якого подається позов, та інші відомості, яких вимагає закон.

При поданні позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами за загальними правилами сплачується державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. (3)

У разі вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами суд розглядає позовну заяву за загальними правилами, тобто може відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо:

1. - заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

2. - у проваджені господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення з такого спору;

3. - позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано (ст.62 ГПК).

сторони господарський процес правонаступництво

Суд також може повернути позовну заяву без розгляду на підставі ст.63 ГПК, якщо:

1. - позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2. - у позовній заяві не вказано повного найменування сторонін, їх поштових адрес;

3. - у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

4. - не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

5. порушено правила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

6. - не подано доказів надсилання відповідачеві копії позової заяви і доданих до неї документів;

7. - до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

8. - не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вимоги дотримання територіальної підсудності (ст.15 ГПК) при розгляді позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами не є обов'язковими, оскільки вона виступає у вже розпочатий судовий процес.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають право, але не зобов'язані брати участь у процесі. Тому вони не можуть залучатися до процесу за ініціативою інших осіб. Президія Вищого арбітражного суду України у п.1.5 роз'яснення "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" вказала, що вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Третіх осіб із самостійними вимогами слід відрізняти від співпозивачів, які можуть вступити в процес одночасно з порушенням справи. (8) Вимоги співпозивача завжди спрямовані до відповідача за первісним позовом, вимоги ж третьої особи із самостійними вимогами можуть бути звернені як до позивача або відповідача, так і одночасно до обох. До того ж вимоги співпозивачів завжди між собою пов'язані, тоді як вимоги третьої особи із самостійними вимогами і позивача (співпозивача) обов'язково мають взаємовиключний характер.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - це учасник судового процесу, який не є учасником спірних матеріальних відносин, але рішення суду у справі може вплинути або змінити його відносини з однією із сторін. (8)

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст.27 ГПК). У заявах про залучення третіх осіб і заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах цих третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. (10)

Вступ таких третіх осіб у справу або залучення їх до участі у справі проводиться незалежно від вжиття ними заходів досудового врегулювання спору зі сторонами. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Вступ або залучення до участі в справі третіх осіб можливе лише на стадії розгляду спору в першій інстанції. Третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Третя особа може бути притягнена до участі в справі за її заявою, а також за ініціативою суду, клопотанням сторін, заявою прокурора. В апеляційному або касаційному провадженні третіх осіб, якщо вони не брали участі в справі до прийняття судом рішення, залучати до участі в справі за ініціативою суду, сторін, прокурора або за власною ініціативою особи не можна.

Якщо суд розглянув та прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, вони мають право касаційного оскарження рішення суду (ст.107 ГПК). Щодо права апеляційного оскарження рішення суду з боку осіб, що не були залучені до участі у справі, слід зазначити, що ст.91 Кодексу встановлює, що право апеляційного оскарження рішення суду мають тільки сторони та прокурор (ст.104 ГПК). Пряма вказівка на те, що особи, які не були залучені до участі у справі, не є суб'єктами апеляційного оскарження у Кодексі відсутня, проте відповідно до п.3 ч.3 ст.104 ГПК безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку є розгляд та прийняття рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Тому право осіб на оскарження рішення господарського суду в суді апеляційної інстанції також є невід'ємним процесуальним правом цих осіб відповідно до п.8 ч.3 ст.129 Конституції. (1)

Судова практика

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути залучено господарським судом до участі у справі лише тоді, коли рішення з господарського спору може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Позивачем і відповідачем у справі належним чином було укладено за результатами конкурсу договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який відповідав вимогам законодавства і виконувався сторонами. Рішенням господарського суду в задоволенні позову про визнання Договору недійсним було відмовлено.

Підприємство, яке не було стороною Договору (далі - Підприємство), вважало, що його слід було залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, проте рішення стосується його прав та обов'язків, оскільки відповідна ділянка раніше знаходилася в його користуванні, і воно оскаржило результати згаданого конкурсу.

Верховний Суд України не погодився з такими доказами Підприємства, оскільки предметом судового розгляду у справі було визнання недійсним Договору, стороною якого Підприємство не є, а оскарження останнім результатів конкурсу, за якими укладено цей Договір, не було і не могло бути предметом оцінки суду, що розглядав справу (Постанова Верховного Суду України від 10.06.2008р. № 9/460-07) (9)

До учасників судового процесу ст.28 ГПК відносить також представників сторін та третіх осіб.

Процесуальний представник - це учасник судового процесу, який на підставі певних, повноважень виступає від імені іншої сторони або третьої! особи і виконує процесуальні дії в суді в інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов 'язки.

Господарський процесуальний представник зобов'язаний сумлінно вести справу у суді, користуватися належними йому правами і виконувати господарсько-процесуальні обов'язки. Посадові особи підприємства, установи, організації, а також адвокати, які виконують функції процесуального представника у господарському судочинстві, за несумлінне ведення справи можуть нести передбачену чинним законодавством відповідальність (ст.140 Кодексу законів про працю України, ст.16 Закону "Про адвокатуру").

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Формами представництва є::

1. - звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

2. - участь у розгляді судами справ;

3. - внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Отже, підбиваючи підсумок питання можна зауважити,що процесуальне правонаступництво - це перехід прав та обов'язків учасника господарського судового процесу до іншої особи, пов'язаний з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні у зв'язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи.

Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов'язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальним або сінгулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють один одного. Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну пер­вісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції.

Також зауважу, що участь третьої особи у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав та обов'язків, а також постановленню обгрунтованого рішення.

Висновок

Підбиваючи підсумки курсової роботи, можна сказати,що згідно з думкою М,І. Тітова, то позивач - особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається господарська справа у суді та розпочинається господарський процес.

Відповідач - особа, яка за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу. (2)

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої докази і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань, і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судову рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесульними правами, наданими ГПК.

Процесуальна співучастъ. Позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно (ст.23 ГПК). (11)

Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново (ст.24 ГПК).

Ухвали про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача не можуть бути переглянуті в апеляційному та у касаційному порядку (ст. ст.106 та 111-13 ГПК).

Стаття 24 ГПК не зобов'язує Господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте в відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з п.3 ч.3 ст.104 ГПК.

Процесуальне правонаступництво - це перехід прав та обов'язків учасника господарського судового процесу до іншої особи, пов'язаний з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні у зв'язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи. (11)

Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов'язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальним або сінгулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють один одного. Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну пер­вісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції.

Також зауважу,що участь третьої особи у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав та обов'язків, а також постановленню обгрунтованого рішення.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Коментований господарський процесуальний кодекс станом на 1 вересня 2010 року.

3. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с.

4. Тітов М.І. Господарське процесуальне права України Посібник 2006-55.

5. Грибанов В.П. Здійснення та захист цивільних прав М., 2000-С,63.

6. П.4 Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 14.12.2008 р, № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішені спорів окремих норм процесуального права".

7. С.В. Васильєв С.В. Господарський процес України: Підручник. - Харків: Еспада 2010-288 с.

8. Цивільний Кодекс України із змінами та доповненнями від від 9 вересня 2010 року N 2518-VI, ОВУ, 2010 р., N 77, ст.2720.


Подобные документы

  • Сторони в судовому процесі: суддя, особи, які сприяють провадженню у справі та особи, які захищають свої інтереси. Позивачі й відповідачі, права та обов'язки сторін. Процесуальна співучасть та правонаступництво. Порушення справи про банкрутство.

    контрольная работа [42,1 K], добавлен 23.12.2010

  • Аналіз правового регулювання статусу та особливостей участі сторін у цивільному процесі. Дослідження процесуальних прав та обов’язків сторін у позовному провадженні. Процесуальна співучасть та її види. Неналежна сторона. Процесуальне правонаступництво.

    курсовая работа [37,9 K], добавлен 14.08.2016

  • Поняття сторін в судовому господарському процесі, їх права та обов’язки. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх представники. Інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених громадянсько-процесуальним кодексом.

    реферат [28,9 K], добавлен 22.03.2014

  • Цивільне судочинство в Україні. Цивільна процесуальна правоздатність, дієздатність та співучасть. Неналежна сторона в цивільному процесі і порядок її заміни. Представництво у цивільному процесі, участь третіх осіб, кількох позивачів або відповідачів.

    курсовая работа [37,2 K], добавлен 01.05.2010

  • Характеристика та статус представників третіх осіб у цивільному судочинстві. Співвідношення сторін та інших осіб при розгляді цивільно-правового спору у Галичині за Австрійською цивільною процедурою 1895 р. Процесуальні права та обов’язки сторін.

    статья [24,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Загальна характеристика обов'язків як складової правового статусу особи. Головні конституційні обов'язки громадян України: рівність обов'язків, додержання Конституції та законів України, захист Вітчизни та інші. Правові наслідки невиконання обов'язків.

    реферат [41,8 K], добавлен 29.10.2010

  • Право на повагу зі сторони психолога та гуманне ставлення до споживачів. Право на відшкодування моральної та майнової шкоди у разі неналежного надання психотерапевтичних послуг і захист прав та законних інтересів громадянина. Юридичний захист пацієнтів.

    статья [26,1 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.