Поняття сторін у позовному провадженні

Аналіз правового регулювання статусу та особливостей участі сторін у цивільному процесі. Дослідження процесуальних прав та обов’язків сторін у позовному провадженні. Процесуальна співучасть та її види. Неналежна сторона. Процесуальне правонаступництво.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.08.2016
Размер файла 37,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття сторін у позовному провадженні

ЗМІСТ

  • ВСТУП
  • 1. Поняття сторін у позовному провадженні. Процесуальні права та обов'язки сторін
  • 2. Процесуальна співучасть і її види
  • 3. Неналежна сторона
  • 4. Процесуальне правонаступництво
  • ВИСНОВКИ
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її і постановив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Заінтересовані особами, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже сторонами (partes) у цивільному процесі будуть юридичне заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) -- внаслідок порушення чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність матеріальних правовідносин. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин.

Метою даної курсової роботи є аналіз правового регулювання статусу та особливостей участі сторін у цивільному процесі. Для досягнення мети проаналізовані будуть поняття сторін у позовному провадженні; процесуальні права та обов'язки сторін; процесуальна співучасть і її види; неналежна сторона; процесуальне правонаступництво.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини з приводу участі у суді фізичних та юридичних осіб. Предметом - нормативне регулювання процесуального статусу сторони в цивільному процесі.

Над розробкою цієї проблеми в цивільному працювали відомі науковці. Серед них С.Н. Абрамов, М.Г. Авдюков, С.В. Васильєв, В.М. Горшеньов, Л.Є. Гузь, М.А. Гурвіч, П.П. Заворотько, І.М. Зайцев, М.Б. Зейдер, C.O. Іванова, В.В. Комаров, О.В. Кудрявцева, Д.Д. Луспеник, Н.І. Масленнікова, І.К. Піскарьов, Д.І. Полумордвинов, Л.В. Соцуро, Л.О. Терехова, B.I. Тертишніков, Г.В. Фазікош, Н.А. Чечина, Д.М. Чечот, М.Й. Штефан, В.Н. Щеглов, К.С. Юдельсон та інші автори.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Структура роботи обумовлена її метою та завданням, і складається зі вступу, чотирьох взаємопов'язаних розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Поняття сторін у позовному провадженні. Процесуальні права та обов'язки сторін

Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь в справі, спір яких про суб'єктивне право або особистий інтерес, що охороняється законом, суд повинен розглянути і вирішити.

Для того, щоб стати сторонами в цивільному процесі, необхідно, щоб ці особи повинні бути сторонами спірного матеріально-правового відношення. З цієї причини їх інтереси протилежні один одному.

Юридичний інтерес позивача в результаті справи полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову, тобто отримати захист свого права або інтересу шляхом примушування відповідача до здійснення дій на користь позивача або притягнення його до матеріальної відповідальності.

Юридичний інтерес відповідача в результаті справи носить прямо протилежний характер і полягає в отриманні рішення про відмову в позові, тобто відмові в задоволенні прохання позивача про захист його права або інтересу. Саме рішення суду про відмову в позові означає офіційне підтвердження судом факту відсутності у відповідача будь-яких обов'язків перед позивачем;

Воно:

· повинне бути звернення однієї із сторін за захистом до суду;

· справа, за вирішенням якої сторона звернулася до суду, повинна бути юрисдикційна суду;

· особи повинні бути правоздатними;

· сторони беруть участь у процесі від свого імені і в своїх інтересах;ї

· прийняття рішення на ім'я сторін і розповсюдження сили рішення на сторони. Тільки сторони можуть бути зобов'язані або уповноважені рішенням на здійснення конкретних дій по передачі і відповідно отриманню матеріальних благ, а також інших дій матеріально-правового характеру;

· покладання на сторони судових витрат.

Окрім перелічених властивостей, сторони характеризуються такими ознаками:

· сторони -- це головні і обов'язкові суб'єкти цивільного процесу в справах позовного провадження;

· сторони -- це особи, між якими виник спір про право, який є предметом судового розгляду і вирішення;

· сторони беруть участь у цивільному процесі з метою захисту своїх суб'єктивних прав;

· сторони -- суб'єкти процесуальної діяльності, яка забезпечується шляхом наділення їх широким комплексом процесуальних прав та обов'язків, необхідних для виконання ними процесуальних функцій;

· правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво .

Згідно зі ст. 30 ЦПК сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Позивач -- особа, для захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушена цивільна справа.

Відповідач -- особа, що залучається судом до відповіді щодо вимоги, заявленої позивачем. За твердженням позивача, відповідач -- особа, яка порушила або оспорює його суб'єктивне право або охоронюваний законом інтерес.

Таким чином, позивач і відповідач -- суб'єкти спірного право-відношення або охоронюваного законом інтересу, що підлягає судовому розгляду. Проте питання про те, чи існує спірне право, чи оспорюється воно насправді і чи оспорює його вказаний позивачем відповідач, вирішує суд в результаті розгляду справи. Тому у момент порушення справи лише передбачається, що позивачу належить певне право і що дане право (інтерес) оспорюється вказаною ним особою -- відповідачем. Виходячи з цього, можна сказати, що позивач і відповідач -- передбачені суб'єкти спірного правовідношення або охоронюваного законом інтересу на них процесуальні обов'язки.

Суб'єктивне цивільне процесуальне право сторони -- встановлена і забезпечена нормами цивільного процесуального права міра можливої поведінки сторони в цивільному судочинстві і можливість вимоги певних дій від суду.

Цивільний процесуальний обов'язок сторони -- необхідна і забезпечена процесуальним законом належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, відповідна суб'єктивному процесуальному праву суду.

Суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки є правовою основою процесуальної діяльності сторін. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ч. 1ст. 27ЦПК).

Крім того, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони (ст.31 ЦПК).

За змістом можна виділити три групи суб'єктивних процесуальних прав сторін:

· права, реалізація яких впливає на динаміку цивільного судочинства;

· права на участь в судовому розгляді;

· права, що забезпечують сторонам судовий захист в широкому значенні.

Важливою ознакою, що характеризує суб'єктивне цивільне процесуальне право, є його тісний органічний зв'язок з процесуальними обов'язками осіб, наділених правами. Для належного здійснення прав процесуальний закон встановлює порядок, способи і межі їх реалізації, зводячи їх тим самим в ранг процесуальних обов'язків.

Однією з актуальних проблем цивільного процесу є проблема захисту процесуальних прав, зокрема, зловживання процесуальними правами.

Зловживання процесуальним правом -- це особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає в протиправному, несумлінному і неналежному використанні особою, яка бере участь у справі (її представником), процесуальних прав, які їй належать, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), зовні відповідаючих вимогам цивільних процесуальних норм, але вчинюваних з корисливих або особистих мотивів, що заподіюють шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах і (або) інтересам осіб, що беруть участь в справі, або несумлінна поведінка в інших формах, яка тягне за собою застосування заходів цивільного процесуального примусу. Наслідки зловживання правом -- це застосування заходів цивільної процесуальної відповідальності і інших заходів цивільного процесуального примусу.

Цивільна процесуальна відповідальність характеризується двома універсальними ознаками: 1) додаткове обтяження особи і 2) негативна оцінка особи правопорушника.

2. Процесуальна співучасть і її види

Позов може бути пред'явлений спільно декількома позивачами або до декількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч.1 ст.32 ЦПК).

Процесуальна співучасть -- участь в одній справі декількох позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.

Співучасть як самостійний процесуальний інститут характеризується наступними ознаками:

1) співучасники є передбаченими суб'єктами тих спірних матеріальних правовідносин, які входять у предмет судового розгляду;

2) співучасники -- особи, які беруть участь в одному і тому ж судочинстві;

3) право вимоги або обов'язок одного з учасників не виключає права вимоги або обов'язку інших співучасників.

Мета процесуальної співучасті -- найзручніше з погляду економії часу і зусиль суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, здійснення в цивільному судочинстві задачі по захисту прав і законних інтересів громадян і різного роду органів, об'єднань і організацій.

При співучасті декілька процесів зливаються в один, внаслідок чого, по-перше, скорочуються (мінімізуються) судові витрати; по-друге, скорочується число судових засідань і, отже, явок учасників процесу до суду; по-третє, економиться час суду на перевірку і оцінку доказового матеріалу, які проводяться тільки один раз; по-четверте, виключається прийняття суперечливих рішень з одних і тих же питань.

Таким чином, інститут процесуальної співучасті -- один з проявів принципів процесуальної економії, законності і обґрунтованості.

Види цивільної процесуальної співучасті:

По-перше, залежно від того, на чиїй стороні виступає співучасник, цивільна процесуальна співучасть поділяється на:

· активну (на стороні позивача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення позовів про відновлення на роботі декількома працівниками, звільненими на одній і тій же підставі, проти одного і того ж працедавця;

· пасивну (на стороні відповідача декілька співучасників). Наприклад, у разі пред'явлення позову одним із співвласників про виділ своєї частки в загальному майні. Як співвідповідачі в цій справі виступають співвласники;

· змішану (і на стороні позивача, і на стороні відповідача декілька осіб). Наприклад, пред'явлення позову про звільнення від арешту (виключення з опису) загального майна. Співпозивачами в такій справі виступають співвласники арештованого майна, а співвідповідачами -- боржник, по боргах якого описано майно, і стягувач, тобто особа, на користь якої описано майно.

По-друге, залежно від обов'язковості залучення осіб цивільна процесуальна співучасть може бути необхідною (обов'язковою) і факультативною (необов'язковою). Правовою підставою цієї класифікації служить ч.2 ст.32 ГПК. Відповідно до вказаної норми процесуальна співучасть допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів (право спільної власності); 2) позовні вимоги випливають з однієї підстави (сумісне спричинення шкоди); 3) вимоги однорідні, хоча і не тотожні за підставами і предметом (позови про виплату заробітної плати до одного працедавця).

Необхідна співучасть -- обов'язкова участь у справі всіх суб'єктів спірного правовідношення в якості позивачів або відповідачів.

Цивільне процесуальне законодавство не дає переліку випадків обов'язкової співучасті і вказівок на її підстави. Проте в судовій практиці встановилося правило, згідно з яким обов'язкова співучасть повинна мати місце у всіх тих випадках, коли в основі вимоги декількох позивачів або до декількох відповідачів лежить спільне право або спільний обов'язок.

Необхідна співучасть є обов'язковою в наступних справах: 1) про спільну (сумісну і часткову) власність; 2) про спадщину; 3) про авторські і суміжні права, якщо це результат праці декількох осіб; 4) у позовах про виключення майна з опису; 5) про захист честі, гідності і ділової репутації; 6) про право користування житловими приміщеннями і ін.

Суть необхідної співучасті полягає в тому, що участь в судочинстві кожного співучасника необхідна. Проте питання про те, чи має право суд на свій розсуд залучити у разі обов'язкової співучасті тих співпозивачів, які не заявили позов разом з первинним позивачем і не звернулися до суду за захистом, законодавчо не вирішене. Рішення цього питання повинне бути обумовлено наступними двома обставинами: по-перше, дією в цивільному процесуальному праві принципу диспозитивності і, по-друге, визнанням у сучасному суспільному і юридичному бутті приватного права і приватної власності. Враховуючи обидва ці чинники, при необхідній співучасті суд має право залучати в процес співпозивачів лише з їхньої згоди. Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів або одного позивача до декількох відповідачів можуть бути розглянуті і здійснені незалежно одна від одної. Для використання факультативної співучасті необхідно встановити:

· однорідність справ, що знаходяться у провадженні суду, яка визначається схожим предметом позовних вимог (відновлення на роботі), підставою позову (єдина підстава звільнення декількох осіб -- скорочення штатів);

· схожість суб'єктного складу або наявність у провадженні суду декількох справ за позовами одного позивача до різних відповідачів або різних позивачів до одного і того ж відповідача;

· чи сприятиме об'єднання справ більш швидкому і правильному розгляду спору.

Наприклад, позови батьків до дітей про стягнення аліментів можуть бути пред'явлені як спільно (в одній справі), так і роздільно до кожного з дітей або до всіх одночасно.

Так, Балаклійський районний суд Харківської області у складі : головуючого судді - ТІМОНОВОЇ В.М., при секретарі - Бузницькій Ю.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, встановив, що 25 грудня 2006 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання повнолітнього сина. Відповідно да ст. 199 ч.3 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. В силу ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених вимог. ОСОБА_3, досягнувши повноліття, здатен особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді, тому для забезпечення його диспозитивного права суд вважає за необхідне залучити його до участі у справі в якості співпозивача. Відповідно до ст. 32 ч.2 ЦПК України участь у справі кількох позивачів( процесуальна співучасть ) допускається, якщо права і обов'язки кількох позивачів виникли з однієї підстави. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 32 ЦПК України, суд ухвалив залучити до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину - ОСОБА_3 в якості співпозивача.

На співучасників розповсюджуються загальні (ст.27 ЦПК) і спеціальні права сторін (ст.31 ЦПК). Разом з тим співучасники в цивільному процесі володіють додатковими правами і несуть додаткові обов'язки (ст.32 ЦПК). Так, до додаткових прав належать наступні: співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників; кожний співучасник діє в процесі самостійно і незалежно від іншого співучасника; співучасник може приєднатися до апеляційної скарги, якщо він діяв у процесі на тій же стороні, що і особа, яка звернулася із скаргою.

Реалізація кожним із співучасників процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків створюють процесуальні наслідки тільки для даного співучасника. Наприклад, якщо один із співпозивачів у процесі судового розгляду справи заявляє відмову від позову, то це тягне за собою припинення провадження по справі тільки відносно даного співпозивача. Що ж до решти співпозивачів, то суд зобов'язаний продовжити розгляд справи по суті з тим, щоб винести відповідне рішення.

Особливістю винесення рішення при процесуальній співучасті є те, що суд виносить не окремі рішення по кожному співучаснику (кожній розглянутій вимозі), а одне рішення, в якому дається відповідь на кожний позов (позовну вимогу). Згідно зі ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

процесуальний сторона позовний правонаступництво

3. Неналежна сторона

Іноді виникають ситуації, коли особа пред'являє вимоги до суду, не маючи на них права, або позивач пред'являє вимоги до особи, яка не має перед ним обов'язку, що випливав би із спірного правовідношення. У таких випадках суд стикається із неналежною стороною - з неналежним позивачем або неналежним відповідачем.

Причини появи у цивільному процесі неналежної сторони можуть бути різними, проте, перш за все, вони пов'язані зі складністю встановлення фактичних обставин справи, із складною структурою матеріальних правовідносин, із можливістю неоднозначного тлумачення норм чинного законодавства.

Ще С.Н. Абрамов писав: «Установление способности истца и ответчика к данному процессу называется легитимацией, причем установление способности истца к данному процессу называется активной легитимацей, а установление способности ответчика к данному процессу называется пассивной легитимацией».

Отже, як легітимувати сторони у цивільному процесі? Цивільне процесуальне законодавство України не містить дефініції неналежної сторони. У теорії цивільного процесуального права поняття досліджуваного нами процесуального інституту також по-різному оцінюється процесуалістами.

Наприклад, О.Ф. Козлов пропонує правничій громадськості таке визначення: неналежні сторони - це ті громадяни або організації, стосовно яких судом під час розгляду справи встановлено, що їм не належить право вимоги або на них не лежать спірні обов'язки. М.А. Вікут визначає неналежну сторону як дійсну сторону процесу. При цьому, акцентує автор, участь у процесі неналежної сторони не є підставою для його ліквідації.

На думку Г.Л. Осокіної, неналежною стороною є особа, стосовно якої за матеріалами справи виключається можливість того, що вона є суб'єктом спірних правовідносин. На погляд М.Й. Штефана, неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку. Аналогічну позицію займає С.А. Чванкін. При визначенні неналежної сторони В.В. Комаров акцентує свій погляд на тому, що «заміна неналежної сторони належною - питання процесуальне..., щоб визнати сторону неналежною, крім відсутності права вимоги у позивача чи обов'язку відповідати у відповідача, суд повинен мати дані про те, що право вимоги чи обов'язок відповідати за позовом належить іншим особам».

Вбачається, при визначенні юридичної природи неналежної сторони у цивільному процесі слід враховувати два аспекти: матеріально-правовий та процесуальний. Матеріально-правовий аспект юридичної природи неналежної сторони визначається відсутністю ймовірної приналежності їй спірних прав та обов'язків. Отже, особи можуть брати участь у процесі як належні сторони не тому, що вони є суб'єктами спірного матеріального правовідношення, а тому, що вони можуть ними бути. Таким чином, щоб правильно визначити, чи бере участь у процесі належна або неналежна сторона, необхідно встановити відсутність ймовірної наявності у позивача права вимоги за пред'явленим позовом, так і відсутність ймовірної наявності у відповідача обов'язку відповідати за цим позовом. Як наслідок, неналежною у матеріально-правовому аспекті слід вважати ту сторону процесу, стосовно якої буде встановлена відсутність ймовірної приналежності їй спірних прав та обов'язків.

При цьому слід акцентувати: оскільки можливість володіння процесуальними правами та обов'язками не ставиться в залежність від володіння матеріальними правами та обов'язками, потенційна неналежна сторона завжди є процесуально правоздатною, у зв'язку з чим відмова у прийнятті позовної заяви з мотивів подання її неналежним позивачем чи до неналежного відповідача не допускається. Це підтверджується й роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху.

Процесуальний аспект юридичної природи неналежної сторони у цивільному процесі знаходить свій прояв у дотриманні визначеного законом процесуального порядку встановлення, легітимації юридичного стану «неналежності» сторони. Так, відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України суд замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом. Отже, на наше переконання, тільки у випадку заміни первісного відповідача належним відповідачем можна говорити про «неналежність» сторони, яка вибуває. У відповідному контексті слід погодитися з В.В. Комаровим у тому, що в протилежному випадку сторони, які могли б бути замінені, беруть участь у справі і мають весь комплекс прав та обов'язків сторін. Тому, поки заміна не здійснена, про неналежну сторону можна говорити лише умовно, потенційно. Не виключено, що за наслідками процесу неналежною стороною виявиться зовсім не та сторона, яка первісно нею передбачалась.

До речі, саме з таких мотивів виходить і законодавець, який у ч.1 ст.33 ЦПК України потенційно неналежного відповідача, стосовно якого ще не було проведено заміни, називає первісним відповідачем, якого замінює належний відповідач. Отже, у процесуальному аспекті неналежний відповідач - це первісний відповідач, під час розгляду справи замінений на іншу особу - належного відповідача. А до цього моменту він перебуває у процесуальному статусі належної сторони у цивільному процесі - первісного відповідача.

Разом із тим, видається, що визнання сторони неналежною може мати місце не тільки під час розгляду справи по суті на підставі ухвали суду про проведення відповідної заміни. Ухвалення рішення суду, змістом якого є відмова у задоволенні позову, також слід вважати тим юридичним фактом, що посвідчує «стан неналежності» однієї із сторін цивільної справи.

Таким чином, неналежна сторона - поняття суто процесуальне, але в його основі лежить матеріально-правова ознака, яка визначає, що ця сторона не є ймовірним суб'єктом тих прав, законних інтересів чи юридичних обов'язків, з приводу яких суд повинен ухвалити рішення. Тому, щоб встановити юридичний стан «неналежності сторони» у цивільному процесі, слід визначити:

1) матеріально-правовий аспект юридичної природи неналежної сторони, тобто встановити, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення;

2) процесуальний аспект юридичної природи неналежної сторони, тобто провести її заміну у порядку, встановленому у ч.1 ст.33 ЦПК України, або дочекатись ухвалення рішення суду про відмову у задоволенні позову.

Матеріально-правовий та процесуальний аспекти юридичної природи неналежної сторони у цивільному процесі знаходяться у невід'ємному логічно-послідовному взаємозв'язку. Завжди встановлення матеріально-правового аспекту юридичної природи неналежної сторони у цивільному процесі має передувати встановленню її аспекту процесуального.

Без визначення юридичного факту відсутності ймовірної приналежності стороні тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення, не допускається можливим здійснення її заміни або ухвалення рішення суду про відмову у задоволенні позову. Отже, встановлення зазначеного факту є однією з передумов встановлення процесуального аспекту юридичної природи неналежної сторони.

На відміну від положень ст.105 ЦПК України 1963 р., чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає можливість заміни лише однієї із сторін цивільного процесу - неналежного відповідача. Згідно із ч.1 ст.33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем.

В юридичній літературі зустрічаються думки, що правову норму, закріплену у ч.1 ст.33 ЦПК України слід тлумачити у тому сенсі, що заміні, поряд з відповідачем, підлягає також і неналежний позивач. Так, В.І. Тертишніков відмічає, що заміна неналежного позивача є можливою, оскільки вона прямо не заборонена нормами ЦПК України. Поряд із цим, відповідну заміну можна проводити за аналогією до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, який був прийнятий значно пізніше, ніж ЦПК України.

Такі аргументи автора видаються сумнівними. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А суд має право застосувати аналогію закону, якщо спірні відносини не врегульовані законом (ч.8 ст.8 ЦПК України). Наведені правові норми дозволяють стверджувати, оскільки процесуальний інститут заміни неналежної сторони законом врегульований у ст.33 ЦПК України і за своїм змістом він не передбачає можливості заміни неналежного позивача, керуючись ч.2 ст.19 Конституції України, застосовувати аналогію закону у цьому випадку не можна.

Тим більше, не слід вважати обґрунтованим аргумент автора про те, що Кодекс адміністративного судочинства України був прийнятий значно пізніше, ніж ЦПК України, адже він за змістом не змінив жодної норми цивільного процесуального законодавства України. Таким чином, відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України заміні підлягає виключно відповідач.

Згідно зі ст.ЗЗ ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

При заміні неналежного відповідача суд повинен винести мотивовану ухвалу. За раніше діючим законодавством допускалася заміна не тільки відповідача, але і позивача. За діючим законодавством допускається заміна тільки відповідача. Проте це в цілому справедливе правило не усуває проблеми пред'явлення явно безнадійних позовів і безглуздої витрати сил і коштів на їх розгляд. Проблема повинна розв'язуватися в стадії досудового розгляду в попередньому судовому засіданні.

4. Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво -- це перехід процесуальних прав та обов'язків від однієї особи, яка була в процесі стороною або третьою особою, до іншої особи у зв'язку з переходом до неї суб'єктивних матеріальних прав.

Підстави для процесуального правонаступництва:

· перехід суб'єктивних матеріальних прав і обов'язків в результаті:

· смерті громадянина (окрім спорів, пов'язаних з особою);

· припинення діяльності юридичної особи (реорганізації);

· уступки вимог;

· переведення боргу;

· наявність порушеного цивільного процесу до моменту настання фактів, вказаних вище;

· вибуття з процесу певних суб'єктів: сторін і третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Вибуття інших суб'єктів не приводить до виникнення процесуального правонаступництва.

Отже, підставою процесуального правонаступництва може бути як загальне (універсальне) правонаступництво матеріальних прав і обов'язків, так і одиничне (сингулярне) правонаступництво, коли від однієї особи до іншої переходить окреме суб'єктивне право (наприклад, поступка вимог) або окремий юридичний обов'язок.

Цивільне процесуальне правонаступництво на відміну від цивільного правонаступництва може бути тільки загальним (універсальним), оскільки правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об'ємі його процесуальних прав і обов'язків.

Процесуальне правонаступництво виключається у разі, коли неприпустимо спадкоємство в матеріальному праві, зокрема, коли вимога нерозривно пов'язана з особою позивача або відповідача (в позовах про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, відновлення на роботі і ін.), а також коли спадкоємство суперечить закону або договору.

Розглядаючи матеріальне правонаступництво як юридичну підставу для процесуального правонаступництва, слід мати на увазі, що перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта матеріального правовідношення до іншого не тягне автоматичну зміну осіб в процесуальному відношенні. Річ у тому, що через дію принципу диспозитивності вступ до справи (процесу) правонаступника позивача залежить від його бажання. Що ж до правонаступника відповідача, то він притягується судом до участі в справі, якщо проти цього не заперечує позивач. В іншому випадку провадження по справі підлягає припиненню у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Вступаючи в процес як правонаступник сторони або третьої особи, суб'єкт зобов'язаний пред'явити суду докази свого правонаступництва в матеріальному правовідношенні, наприклад, договір про переведення боргу або уступку вимоги, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про державну реєстрацію новоствореної або реорганізованої юридичної особи.

Згідно зі ст.37 ЦПК цивільне процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу. З моменту вступу до процесу правонаступник набуває всі процесуальні права і обов'язки свого правопопередника.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч.2 ст.37 ЦПК). З цієї причини правонаступник не має права вимагати, наприклад, повторного допиту свідків, повторної експертизи, заявляти відводи суддям тільки на тій підставі, що він є правонаступником сторони або третьої особи.

Вступ до процесу правонаступника оформляється ухвалою суду, яка не може бути оскаржена. На ухвалу суду про відмову в допущенні в процес правонаступника може бути подана скарга.

При настанні підстав правонаступництва до розгляду справи судом першої інстанції суд зобов'язаний припинити провадження по справі (ч. 1 ст.201 ЦПК). Процесуальне правонаступництво істотно відрізняється від заміни неналежної сторони як по підставах, так і по процесуальних наслідках, а саме:

· процесуальне правонаступництво має місце з підстав, що ви никли протягом процесу, а заміна сторін ґрунтується на обстави нах, що виникли до порушення цивільного процесу;

· при процесуальному правонаступництві всі процесуальні права та обов'язки правопопередника переходять до правонаступника. При заміні неналежної сторони належною такого переходу не відбувається;

· після факту процесуального правонаступництва цивільний процес по справі продовжується, а при заміні неналежних сторін завжди починається спочатку.

Так, 07 вересня 2011 року Жовтневий районний суд м. Харкова розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання представника заявника за довіреністю ОСОБА_1 про заміну позивача в порядку процесуального правонаступництва по цивільній справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: Орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова про визнання особи недієздатною, та встановлення опіки, встановив, що заявник звернувся до суду із зазначеною заявою. У судовому засіданні представником заявника було заявлено клопотання про заміну заінтересованої особи в порядку процесуального правонаступництва, у зв'язку з тим, що відбулася реорганізація та найменування організації Орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова змінено на Адміністрацію Жовтневого району Харківської міської ради. Просить суд в якості заінтересованої особи по зазначеній заяві в порядку процесуального правонаступництва зазначити Адміністрацію Жовтневого району Харківської міської ради. Суд, заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи вважає, що заява представника заявника про заміну заінтересованої особи в порядку процесуального правонаступництва підлягає задоволенню. Згідно ч. 3 ст. 235 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії цивільного процесу. На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 37, 235 ЦПК України, суд клопотання представника заявника за довіреністю ОСОБА_1 про заміну позивача в порядку процесуального правонаступництва по цивільній справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: Орган опіки та піклування Жовтневого району м. Харкова про визнання особи недієздатною, та встановлення опіки задовольнив.

ВИСНОВКИ

Таким чином, позивач і відповідач -- суб'єкти спірного право-відношення або охоронюваного законом інтересу, що підлягає судовому розгляду. Проте питання про те, чи існує спірне право, чи оспорюється воно насправді і чи оспорює його вказаний позивачем відповідач, вирішує суд в результаті розгляду справи. Тому у момент порушення справи лише передбачається, що позивачу належить певне право і що дане право (інтерес) оспорюється вказаною ним особою -- відповідачем. Виходячи з цього, можна сказати, що позивач і відповідач -- передбачені суб'єкти спірного правовідношення або охоронюваного законом інтересу на них процесуальні обов'язки.

Суб'єктивні цивільні процесуальні права і обов'язки є правовою основою процесуальної діяльності сторін. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Процесуальна співучасть -- участь в одній справі декількох позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.

Іноді виникають ситуації, коли особа пред'являє вимоги до суду, не маючи на них права, або позивач пред'являє вимоги до особи, яка не має перед ним обов'язку, що випливав би із спірного правовідношення. У таких випадках суд стикається із неналежною стороною - з неналежним позивачем або неналежним відповідачем.

За раніше діючим законодавством допускалася заміна не тільки відповідача, але і позивача. За діючим законодавством допускається заміна тільки відповідача. Проте це в цілому справедливе правило не усуває проблеми пред'явлення явно безнадійних позовів і безглуздої витрати сил і коштів на їх розгляд. Проблема повинна розв'язуватися в стадії досудового розгляду в попередньому судовому засіданні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної ради України. - 1996. - №30. - Ст. 62.

2. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 р. - Законодавство „ЛІГА”.

4. Абрамов С. Н. Гражданский процесс / Абрамов С. Н., Чапурский В. П., Шкундин З. И. ; под общ. ред. С. Н. Абрамова. - М. : Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. - 362 с.

5. Безлюдько І.О. Бичкова С.С., Бобрик В.І.Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За ред. С.С.Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - 384с.

6. Викут М. А. Стороны - основные лица искового производства / М. А. Викут. - Саратов : Изд-во Саратовск. ун-та, 1968. - 76 с.

7. Гражданский процесс : учебник / отв. ред. В. В. Ярков. - 6-е изд., перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2006. - 702 с.

8. Гражданский процесс России: Учебник / Под ред. М. А. Викут. -- М.: Юристъ, 2004. -- 459 с.

9. Гражданский процесс Украины: Учебное пособие. - Х.: “Одиссей”, 2003. - 352 с.

10. Гражданский процесс. Учебник / Под ред. В.А. Мусина, НА. Чечнной. Д.М. Чечота. -- М., 1996. -- 409с.

11. Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. - М., 2001 - 372с.

12. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М. К. Треушникова. -- М., 2003. -- 684 с.

13. Гражданское процессуальное право: Учебник / С. А. Алехина, В. В. Блажеев и др.; Под ред. М. С. Шакарян. -- М.: ТК Велби; Проспект, 2004. -- 584 с.

14. Мельников А. А. Правовое положение личности в советском гражданском процессе / А. А. Мельников. - М. : Наука, 1969. - 248 с.

15. Осокина Г. Л. Право на защиту в исковом судопроизводстве (право на иск) / Г. Л. Осокина ; под ред В. Н. Щеглова. - Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1990. - 159 с.

16. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: монографія / В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та ін.; За аг. Ред. професора В.В. Комарова. - Х.: Харків юридичний, 2008. - 928 с.

17. Советское гражданское процессуальное право : учебник / под общ. ред. К. С. Юдельсона. - М. : Юрид. лит., 1965. - 471 с.

18. Справа № 2-2430/2006 рік, 2-184/2007 рік - http://reyestr.court.gov.ua/Review/807227

19. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар. - X.: ШЦ «Ксилон», 2006. - 857 с.

20. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Конспект лекций. 3-е издание, исправленное и дополненное. - Харьков: Фирма «Консум», 2005. - 248 с.

21. Треушников М.К. Гражданский процесс. -- М.: «НОРМА», 2003. -- 426с.

22. Ухвала по справі Справа № 2-о-106/11р - http://reyestr.court.gov.ua/Review/18409254

23. Цивільне процесуальне право України / за ред. В. В. Комарова. - Х. : Основа, 1992. - 416 с.

24. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 172 с.

25. Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / за ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, В. В. Васильченка, Н. Ю. Голубєвої. - Х. : Одіссей, 2009. - 952 с.

26. Чечот Д. М. Участники гражданського процесса / Д. М. Чечот. - М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1969. - 191 с. .

27. Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс : підручник / М. Й. Штефан. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - 624 с.

28. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підр. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.:Ін Юре, 2005. - 624с.

29. Штефан М.Й. Цивільний процес. Підручник дія юридичних спеціальностей вищих закладів освіти. - К.. 1997. - 407с.

30. Щеглов В. Н. Субъекты судебного гражданского процесса / В. Н. Щеглов. - Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1979.- 129 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження правових конструкцій правового положення сторін у господарському процесі. Поняття, права та обов’язки сторін, процесуальна співучасть. Заміна неналежного відповідача. Процесуальне правонаступництво - перехід прав та обов'язків до іншої особи.

    реферат [30,5 K], добавлен 05.12.2011

  • Сторони в судовому процесі: суддя, особи, які сприяють провадженню у справі та особи, які захищають свої інтереси. Позивачі й відповідачі, права та обов'язки сторін. Процесуальна співучасть та правонаступництво. Порушення справи про банкрутство.

    контрольная работа [42,1 K], добавлен 23.12.2010

  • Цивільне судочинство в Україні. Цивільна процесуальна правоздатність, дієздатність та співучасть. Неналежна сторона в цивільному процесі і порядок її заміни. Представництво у цивільному процесі, участь третіх осіб, кількох позивачів або відповідачів.

    курсовая работа [37,2 K], добавлен 01.05.2010

  • Еволюція інституту мирової угоди у правових пам'ятках Європи і Росії та у правових системах сучасності. Договір у позовному провадженні в цивільному процесі України. Співпраця суду і сторін у процесі вирішення спору. Недоліки процедури розгляду заяви.

    курсовая работа [148,5 K], добавлен 18.01.2011

  • Характеристика та статус представників третіх осіб у цивільному судочинстві. Співвідношення сторін та інших осіб при розгляді цивільно-правового спору у Галичині за Австрійською цивільною процедурою 1895 р. Процесуальні права та обов’язки сторін.

    статья [24,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Поняття та становлення принципу змагальності. Реалізація принципу змагальності при відкритті провадження, при провадженні у справі досудового розгляду, у судовому розгляді, при перегляді справ. Змагальність у позовному, наказному і окремому провадженні.

    дипломная работа [149,2 K], добавлен 22.07.2012

  • Аналіз процесуальних прав потерпілого, особливостей їх нормативної регламентації та практики застосування. Забезпечення інтересів потерпілого в кримінальному провадженні. Способи збирання доказів стороною захисту. Прогалини правового регулювання.

    статья [27,0 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.