Кримінологічна характеристика особистості злочинця-розбійника

Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

Розділ 1. Кримінологічна характеристика розбою

1.1 Аналіз кримінально-правових ознак розбою як різновиду корисливо-насильницьких злочинів

1.2 Рівень, структура, динаміка і латентність розбоїв

Розділ 2. Кримінологічна характеристика особистості злочинця- розбійника

2.1 Соціально-демографічні ознаки особистості розбійника

2.2 Кримінально - правові ознаки особистості розбійника

2.3 Морально-психологічні риси і властивості особистості розбійника

Розділ 3. Детермінація розбоїв

3.1 Причини і умови розбоїв

3.2 Кримінологічна та віктимологічна характеристика потерпілих від розбою

Розділ 4. Основні напрями попередження розбоїв

4.1 Загальносоціальне попередження розбоїв

4.2 Спеціально-кримінологічне попередження розбоїв

Висновки

Список використаних джерел та літератури

розбій кримінальний злочинець

Вступ

Серед різних форм злочинних посягань на охоронювані законом блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей розбій є одним із найнебезпечніших злочинів, який відноситься до корислово насильницьких злочинів. Це зумовлено тим, що при розбої посягання на основний об'єкт здійснюється шляхом посягання на особу, тоді як, відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1].

Корислива насильницька злочинність, а саме розбої як найпоширеніший її вид, загрожує базовим суспільним відносинам і найвищим соціальним цінностям, особистій і майновій безпеці громадян, порушує громадський спокій і підриває віру у захищеність інтересів суспільства і людей від злочинності. Упродовж останніх років залишається стабільно складна криміногенна ситуація із поширенням корисливої насильницької злочинності в Україні.

Незважаючи на це, розбої як основна складова корисливо насильницької злочинністі не підлягала комплексному кримінологічному дослідженню, не сформовано окремої галузі кримінологічних знань про неї. Існуючі напрацювання за цією проблематикою є доволі фрагментарними і поверховими. Невизначеність, нерозробленість поняття розбою не дозволяють повною мірою пізнати її сутність, розкрити зміст, з'ясувати закономірності детермінації, що негативно позначається на ефективності запобіжної діяльності.

Метою цієї роботи є теоретичне узагальнення і нове вирішення проблем детермінації і запобігання скоєнню розбоїв в Україні, що передбачає вироблення цілісного підходу до пізнання кримінологічної природи цієї злочинності, розробку концепції та заходів запобігання їй.

Досягнення поставленої мети здійснювалося шляхом вирішення таких основних завдань:

- розкрити кримінологічну природу розбоїв;

- розробити поняття, дати визначення розбою;

- оцінити стан корисливої насильницької злочинності, встановити сучасні тенденції розвитку;

- визначити ймовірні обсяги латентності розбоїв;

- надати узагальнену кримінологічну характеристику особи розбійника, встановити характерні риси, виявити, у чому полягає її криміногенна сутність;

- показати роль віктимологічних та ситуативних чинників при вчиненні корисливих насильницьких злочинів;

- розробити концепцію і запропонувати комплекс заходів запобігання розбоям, виходячи із отриманих результатів дослідження.

Об'єктом дослідження виступає розбій як злочин, що належить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми детермінації і запобігання корисливій насильницькій злочинності в Україні.

Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об'єкта та предмета дослідження. Методологічну основу роботи становить діалектичний метод пізнання явища корисливої насильницької злочинності, за допомогою якого розкривається її сутність, з'ясовуються закономірності розвитку й відтворення, виходячи із всезагальних законів існування та розвитку соціальних явищ. У процесі написання данної роботи використовувалися наступні методи пізнання. Соціально-діяльнісний метод покладено в основу розкриття кримінологічної природи корисливої насильницької злочинності та пояснення її детермінації. Статистичні методи використовувалися при вибірковому узагальненні, а також при здійсненні порівняльного, системно-структурного аналізу офіційної статистичної звітності правоохоронних та інших державних органів із метою встановлення закономірностей, зв'язків і тенденцій поширення корисливої насильницької злочинності у просторі й часі.

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації складають наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячених як загальним проблемам кримінального права, так і розглядуваній проблематиці.

Правову базу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України

Структура курсової роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, які в свою чергу містять підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 24 сторінок.

Розділ 1 Кримінологічна характеристика розбою

1.1 Аналіз кримінально-правових ознак розбою як різновиду корисливо-насильницьких злочинів

В українському кримінальному праві будь-який злочин має сукупність ознак, які характеризують склад злочину. З'ясування юридичних ознак, що характеризують основні елементи складу злочину, має важливе значення для правильної кваліфікації розбійних нападів. Злочин, як і всяке інше явище, можна розглядати з різних точок зору, оскільки злочину - це людський вчинок, то цілком закономірним і цілком важливим видається його психологічний аналіз - вивчення злочину як прояв властивостей даної особистості, розкриття мотивів і цілей злочинця.Розглянемо в першу чергу ознаки, що характеризують об'єкт розбою. Об'єктом злочину в розумінні українського кримінального права є те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння, і чому заподіюється або може заподіяно шкоду внаслідок злочину. Кримінальний кодекс України конкретно розкриває поняття розбою.

І як видно, розбій - злочин двухоб'єктний: він одночасно зазіхає на відношення власності і на здоров'я людини. Разом з тим законодавець відніс норму відповідальності за розбій до групи злочинів, що посягають на відношення власності, маючи, очевидно на увазі, що життя і здоров'я людини охороняються інший численною і до того ж відокремленої системою кримінально-правових норм Особливої ??частини КК України. Визначивши об'єкт розбою, зупинимося на характеристиці предмета цього злочину.

Предметом розбою є ті речі, у зв'язку з якими чи з приводу яких вчиняється розбій. Другим елементом складу злочину є об'єктивна сторона, яка представляє собою процес суспільного небезпечного і протиправного посягання на охоронювані законом інтереси. Об'єктивна сторона розбою виражається в нападі. Напад - це раптове для потерпілого агресивна дія винного, яке пов'язане з насильством або погрозою застосування насильства. У розбої проявляється так зване інструментальне насильство, тобто використовується виключно як засіб досягнення корисливої ??мети. "Елементи розбою можуть становити лише таке фізичне і психологічне насильство, коли за своїм характером фізичне насильство було б небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а психологічне насильство виразилося в загрозі застосувати саме таке насильство".[3] Особливість всіх корисливих злочинів проти особистої власності полягає в тому, що вони з суб'єктивної сторони характеризуються виною у вигляді прямого умислу." Але суб'єктивна сторона при розбої не вичерпується тільки формою вини, вона включає також мета вчиненого діяння. Мета, у свою чергу, обумовлюється певними спонукальними мотивами ". [4] Таким мотивом при розбої є користь. Мотив передує виникненню умислу, тобто рішення вчинити злочин для досягнення певної мети. Мотив, далі приводить до постановки мети дії і вибору засобів її досягнення. Надзвичайно велика роль мотиву злочину не тільки у формулюванні умислу, а й постановці мети: кожному мотиву відповідає певна мета. Без мотиву не може бути скоєно жодне умисний злочин, бо саме мотив формує умисел, і мета злочинного діяння, будучи тією основою, на якій тримається злочинна мета. "Якщо мотив дає можливість відповісти на питання, чому людина вчинила певним чином, то встановлення мети дозволяє з'ясувати, навіщо він вчинив злочин, досягнення якого результату переслідував його вчиненням".[7]

Суб'єкт злочину, зокрема, розбою в реальному житті - це людина, що володіє обов'язковими ознаками (фізична особа; особа, яка досягла віку, встановленого кримінальним законом; осудна особа), а й іншими якостями, які можуть мати певної кримінально-правове значення. Йдеться як про апологіческіх, так і про соціальні ознаках: статевої приналежності, стан здоров'я, сімейного стану, рівня освіти, посадового становища та інших даних, що визначають статус людини в суспільстві. Поряд з поняттям "суб'єкт злочину в кримінальному праві", в кримінології існує поняття "особистість злочинця". У загальному плані їх ототожнення допустимо і для кримінального права, оскільки суб'єкт - якраз та сама особистість, яка скоїла злочин. Однак ці поняття все ж не ідентичні. Оскільки особистість розкриває індивідуальні риси кожного суб'єкта злочину. [5]

1.2 Рівень, структура, динаміка і латентність розбоїв

Розбої, в абсолютній більшості випадків мають “міський” характер (80%); За часом доби розбої вчиняються і вранці, і вдень, і у вечірні та нічні години, однак сплеск цих злочинів починає відбуватися у період з 16.00 до 20.00 години, коли вчиняється 20% розбійних нападів, а з 20.00 до 24.00 години фіксується найбільша кількість розбоїв - 28%. За порою року менше усього розбійних нападів вчиняється взимку (15%), а більш всього припадає на весняно-літній сезон. За днями тижня “найнебезпечнішим” днем виявилася середа. У цей день, за даними, було вчинено 18% усіх розбоїв. Заволодіння майном громадян в 61% було пов'язане із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя й здоров'я особи, яка зазнала нападу. Психічне насильство супроводжувало 39% розбійних нападів. У переважній більшості факту розбою передувало особисте знайомство винного і потерпілого (одного з винних у злочинах, вчинених групою осіб) - 57%. Це, зокрема, родинні зв'язки між винним і потерпілим, дружні та приятельські стосунки, візуальні знайомства, відносини по службі, бізнесу, колишній оренді квартири потерпілого тощо.

Відзначається стабільно значна питома вага сукупності зареєстрованих корисливих насильницьких злочинів серед усієї злочинності, що у середньому за період 2001?20012 рр. становила 8,7%. Найнижчим цей показник був у 2001 р. - 6,2%, найвищим у 2006 р. - 11,7%. Підкреслюється майже цілковите переважання у масиві зареєстрованих розбоїв. Відмічається нова тенденція щодо якісних змін у предметному складі вилученого майна, згідно з якою злочинці віддають пріоритет заволодінню грошовими коштами та золото-валютними цінностями перед заволодінням іншим майном.

Розбій являється мінімально латентний злочин. У підручниках це пояснюється тим, що під час розбійного нападу жертвам можуть завдаватися тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, громадяни втрачають свої матеріальні цінності. Та на мою думку слід зауважити щодо побутуючої думки про нібито низьколатентність корисливих насильницьких злочинних посягань. За результатами аналізу було з'ясовано, що природна латентність розбоїв становить 36%. Виходячи із цих показників, проведені розрахунки дозволяються дійти висновку про те, що фактичні розміри корисливої насильницької злочинності, а саме розбоїв, мають досить високі показники. Значною мірою сприяла цьому зневіра громадян у кримінальне переслідування винних осіб, що позначилося масовим незверненням потерпілих до правоохоронних органів з приводу вчинених проти них корисливих насильницьких злочинних посягань проти власності.[8]

Розділ 2. Кримінологічна характеристика особистості злочинця- розбійника

2.1 Соціально-демографічні ознаки особистості розбійника

Відзначається, що загалом корисливі насильницькі злочинці - це соціально невлаштована низькостатусна молодь 14?35 років, яка має порівняно нижчий від своїх ровесників освітянський рівень, є економічно неактивною, без постійних джерел доходу, не виконує чи неналежно виконує зумовлені віковими нормами соціальні ролі. За результатами вивчення кримінальних справ встановлено, що контингент розбійників на 9495% складається із чоловіків. Частка жінок становить 56% (як правило, це пособниці злочинців-чоловіків). За віковими параметрами 7593% злочинців належать до 1435-річної молоді. Переважна більшість злочинців (4969%) на момент засудження мали базову і повну середню освіту, що загалом відповідає їхнім інтелектуальним можливостям та домаганням у сфері навчання. Водночас серед них удвічі більше осіб з початковою загальною освітою та без освіти і майже вдвічі менше осіб з повною і базовою вищою освітою (13?21% проти 29?36%). За родом занять і трудовою зайнятістю констатовано, що 6275% з них були працездатними, але не зайнятими трудовою і навчальною діяльністю. Дослідження питання щодо джерел засобів для існування корисливих насильницьких злочинців до засудження засвідчило, що лише близько 30% із них мали стабільні доходи і стійке матеріальне становище, тоді як абсолютна більшість (до 70 %) таких не мали, що сприяло становленню на шлях вчинення корисливих і корисливих насильницьких злочинів.

2.2 Кримінально - правові ознаки особистості розбійника

Проаналізуємо спрямованість корисливих насильницьких злочинців за сукупністю найбільш кримінологічно інформативних показників: форма реалізації, інтенсивність, глибина.

Встановлено, що для реалізації корисливої спрямованості насильницького прояву характерна групова форма злочинної поведінки 6179% (не враховуючи бандитизм і вбивства на замовлення 100%). Це пояснюється тим, що в основі об'єднання зусиль корисливих насильницьких злочинців лежить інструментальна складова виконання спільної домовленості про досягнення єдиної для всіх злочинної мети та індивідуально вигідного для кожного результату. Переважно, групи корисливого насильницького спрямування складаються із двох (4674%) або трьох (1840%) осіб, як правило, раніше знайомих. Їх учасники у 66 % випадків вчиняли один епізод упродовж доби, після чого група припиняла своє існування. Тимчасовий збіг корисливих інтересів позначається на нестійкості намірів, невизначеності планів щодо продовження спільної злочинної діяльності і приводить до розпаду груп одразу після нападу та поділу вилученого майна, розмір якого не компенсує небезпеку кримінального переслідування. В основному це стосується умовної групи низькодоходних посягань. Злочинні групи, що здійснюють високодоходну злочинну діяльність є чисельнішими, згуртованішими, частіше утворюються із числа осіб, які в минулому разом відбували кримінальне покарання. Учасники таких груп мають стійкі наміри на здійснення довготривалої злочинної діяльності корисливого насильницького спрямування, що виявляється більш інтенсивному вчиненні злочинів протягом тривалого часу і відповідно більшим розміром злочинного доходу.

Дослідження питань, пов'язаних із глибиною корисливої спрямованості насильницького прояву показало, що 60?78% злочинців уперше притягувалися до кримінальної відповідальності, натомість 2240% вже мали судимість, причому за умисний злочин. Ступень вираженості зазначеної спрямованості у рецидивістів диференційований, оскільки 5382% із них мали одну судимість, 1836% дві, 511% три, і лише 68% понад три судимості. Для більшості корисливих насильницьких злочинців характерним є загальний рецидив, при цьому показники спеціального рецидиву становлять 1425%.

2.3 Морально-психологічні риси і властивості особистості розбійника

Сучасна реконструкція кримінологічних знань про особу злочинця здійснюється в напрямі поглиблення уявлень про психологію і поведінку людини. Виходячи з цього, порушується проблема віднаходження системоутворюючої властивості особи, що є своєрідною віссю її свідомості і волі та визначає спрямованість поведінки. Презюмується, що така властивість психіки особистості розкриває причинну складову специфічного сприйняття і ставлення до соціальної дійсності, генерує мотивацію та вибір форми злочинної поведінки.

Розбійники вирізняються з-поміж решти злочинців вагомішими викривленнями правосвідомості, пов'язаними із незасвоєнням як цінності непорушності права власності, а також цінності життя і здоров'я, фізичної недоторканності іншої людини. Констатується завищеність самооцінки за морально-етичними якостями у 2 рази, що дає підстави припустити існування умовного зв'язку між цим показником і низькою адаптованістю до вимог середовища.

Вихідним положенням для вивчення системи ціннісних орієнтацій злочинців є розподіл цінностей на два класи: термінальні (цінності-цілі) та інструментальні (цінності-засоби) [10]. Перші - це ті універсалії, що проголошуються конкретно-історичною формацією пріоритетними і загальнозначущими, цілі, до яких в ідеалі мають спрямовуватися прагнення й устремління всіх і кожного, оскільки вони санкціонуються культурою і суспільною мораллю та репрезентуються суспільною свідомістю як соціальна норма. Другі включають пріоритетні шляхи та засоби ціледосягнення, є прийнятним еталоном поведінки. Іншими словами, цінностям-цілям завжди кореспондують цінності-засоби, діапазон яких обмежений рамками правового поля. Корисливі насильницькі злочинці залишаються відносно повноцінними членами суспільства, а їхні світоглядні уявлення є достатньо адекватними.

Основні інструментальні цінності у розбійників посідають тверда воля, самоконтроль, відповідальність, акуратність й освіченість, що відповідає уявленням молоді про поведінкову стратегію досягнення життєвого успіху. Також слід зазначити, що на відміну від крадіїв, вони менш життєрадісні, однак сміливіші і терпиміші. Останнє трактується як рішучість у досягненні особисто значущої мети, фізична витривалість, толерантність до обмежень в умовах ізоляції.

Розділ 3 Детермінація розбоїв

3.1 Причини і умови розбоїв

На мою думку щоб вивчити і запропонувати заходи боротьби із таким злочином, як розбій, необхідно виявити його умови і причини скоєння.

Розбій належить до злочинів проти власності. Злочини проти власності включають корисливі кримінально карані посягання на чужу власність, чинені шляхом крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, вимагання.

Злочини цієї групи завжди займали і займають в даний час значне місце в структурі злочинності України, визначаючи її кількісну сторону. Їх частка в кінці минулого - на початку нинішнього століття складає понад 50% всіх скоєних в країні злочинів.

Розбій - одне з найбільш небезпечних злочинів, спрямованих не тільки проти власності, а й проти особистості. В останні роки насильство набуло широкого поширення і стало частим явищем в повсякденному житті. Значна частина корисливо-насильницьких злочинів скоюється із застосуванням чи погрозою застосування вогнепальної чи іншої зброї.

Безпосередній вплив на характеристики як розбоїв, так і осіб, які їх вчинили, надають соціально-економічні, соціально-політичні та соціально-психологічні чинники.

Причини негативних тенденцій у скоєнні цих злочинів пов'язані насамперед із соціально-економічними факторами, з переходом Укрїни до ринкових відносин, загальною нестабільністю економічної ситуації в країні, подальшим спадом виробництва, зростанням фактичного безробіття, поглибленням диференціації населення за доходами, масовими невиплатами заробітної плати, зростанням соціальної напруженості.

Руйнівний вплив цих криміногенних факторів на зайнятість населення, матеріальний стан громадян призвело до їх збіднення, позбавило більшості звичних норм життєдіяльності. За останні роки доходи значної частини населення скоротилися. Зниження життєвого рівня переважної кількості громадян сприяло зростанню кількості осіб, які вчиняють розбої. З урахуванням подальшого зростання безробіття створюється резерв для відтворення економічної та інших видів злочинності. Тому не випадковий зростання майже в три рази за останні роки частки працездатних, але ніде не працюючих і не учнів злочинців у загальному числі осіб, які вчинили злочини.

Вплив соціально-політичних чинників на несприятливі тенденції розбоїв також дуже значимо. Демократичні реформи здійснюються мляво і вкрай суперечливо. Все це неминуче загострює соціальну напругу в суспільстві.

При аналізі соціально-психологічних факторів у першу чергу слід відзначити, що в суспільстві різко змінилися критерії цінностей. Якщо раніше працю представляв ту цінність, на яку слід було орієнтуватися, то нині матеріальне благополуччя, незалежно від способів його досягнення, визначає цінність людини в значно більшій мірі, ніж його працю.

Різко зростаюче багатство вузького кола осіб породжує не тільки заздрість, але й прагнення отримати такі ж або хоча б сурогат таких же благ. Користь формує і визначає поведінку багатьох верств населення. Саме користь - найбільш характерна ознака вчинення злочинів, причому не тільки проти власності.

На ситуацію, що склалася істотно впливає недостатній потенціал правоохоронних органів, які здійснюють запобігання, виявлення, реєстрацію, розкриття, розслідування злочинів проти власності. Обмеженість ресурсного забезпечення правоохоронної системи значно знижує її функціональні можливості.

Безпосередні причини розбійних нападів можуть бути представлені декількома групами: морально-психологічними, культурно-виховними, правовими, економічними прорахунками і недоліками в формуванні особистості розбійника та його індивідуального буття. Але серед усього причинного комплексу найбільш характерним чинником, що є наявним у всіх без винятку фактах вчинення розбоїв, виступає соціальний паразитизм, що доповнюється в ряді випадків спонуками, пов'язаними із заздрістю, помстою, почуттям помилкового розуміння товариства, прагненням до самоствердження тощо. При цьому необхідно зазначити, що матеріальна потреба, яка, із слів самих винних, ніби стає причиною їхньої злочинної поведінки, має відносний характер і аж ніяк не є головною в етіології розбоїв, оскільки, по-перше, “потреба” виникає з вини самих розбійників - внаслідок зловживання спиртними напоями, відсутності робочої кваліфікації, ведення паразитичного способу життя тощо, а, по-друге, винні, не зайняті суспільно корисною працею, показали, що на будь-яку роботу вони не погодилися б - лише на цікаву і (або в крайньому разі) на високооплачувану.

Зовнішня середа впливає на особистість розбійника й у формі умов вчинення злочину. Всі умови пропоную поділити на окремі групи, що діють у хронологічній послідовності на певному проміжку життєдіяльності людини. У зв'язку з таким підходом виділяємо:

1) об'єктивні обставини спадковості,

2) умови розвитку особистості,

3) умови, що сприяють вчиненню злочинного діяння, або, іншими словами, умови, що провокують злочинну поведінку,і

4) умови, що сприяють досягненню злочинного результату, або умови, що полегшують вчинення злочину. Усі ці умови автором розглядаються скрізь призму вчинення розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. [13]

3.2 Кримінологічна та віктимологічна характеристика потерпілих від розбою

Потерпілим може стати практично будь-яка людина, незалежно від її матеріального добробуту. Але насамперед злочинці обирають благополучних у матеріальному плані людей і членів їх сімей, а також маргінальних елементів - п'яниць, хронічних алкоголіків, наркоманів, інших осіб, які ведуть аморальний спосіб життя. У першому випадку розбійників привертає сума можливої злочинної “виручки”, а в другому - відносна легкість у скоєнні. Найбільш “переважними” жертвами розбоїв, поєднаних з проникненням в житло, є діти, жінки, немолоді люди, а також особи, що страждають на алкоголізм і наркоманію. [6]

Проблему жертви розбою не випадково розглянуто саме в розділі, присвяченому детермінації цих злочинів. Це пояснюється, зокрема тим, що віктимологічний чинник є одним з найважливіших у механізмі злочинної поведінки і поряд з іншими обумовлює вибір злочинного варіанту поведінки. Під час наукового дослідження було з'ясовано, в чому ж виразилася віктимна поведінка потерпілих від розбою, поєднаного з проникненням у житло. Так, у 47% потерпілих віктимність виявилася в елементарній необачності відносно свого майна, своєї особистої безпеки і безпеки своїх близьких; 11% потерпілих привернули увагу злочинців тим, що вони самі або хтось з членів їх сім'ї отримували значні, з точки зору винних, прибутки; 9% осіб стали жертвами злочину внаслідок необачного вибору знайомств; 11% - це малолітні або, навпаки, немолоді люди; віктимність 8% потерпілих виразилася в їх зловживанні алкоголем і наркотичними речовинами; 5% осіб відрізнялися підвищеною віктимністю внаслідок того, що вели аморальний спосіб життя; вихвалялися своїм матеріальним добробутом 4% потерпілих.

Розділ 4. Основні напрями попередження розбоїв

4.1 Загальносоціальне попередження розбоїв

Проблема попередження розбоїв як різновиду корисливо-насильницької злочинності повинна вирішуватися в руслі боротьби зі злочинністю взагалі. Але трьома найважливішими складовими, що продукують вид антисоціальної поведінки, виступають економічна, соціальна і моральна. Звідси - три сфери, в яких необхідно передусім здійснювати попереджувальну роботу на загальносоціальному рівні: економічна, соціальна і морально-психологічна. Головна мета проведення заходів загальносоціального попередження повинна полягати передусім у максимальному скороченні процесу подальшої стратифікації населення України, що веде, з одного боку, до соціальної незахищеності громадян, а, з іншого боку, до кримінального свавілля в суспільстві. Досягнення якісно іншого стану нашого суспільства, в якому людина буде мати високий життєвий статус, - обов'язкова передумова успішності реалізації заходів, безпосередньо спрямованих на попередження всієї злочинності загалом і розбійних нападів, зокрема.

4.2 Спеціально-кримінологічне попередження розбоїв

На мою думку серед заходів спеціально-кримінологічної спрямованості особливу увагу слід приділити кримінологічній профілактиці, яка представлена заходами:

1) організаційно-технічного (створення зовнішніх перешкод доступу до майна громадян; своєчасне виявлення правоохоронними органами фактів незаконного виготовлення, придбання, зберігання вогнепальної і холодної зброї, вибухових речовин та їх вилучення; тощо);

2) інформаційно-виховного (правова пропаганда серед населення з боку засобів масової інформації, правоохоронних органів; правове виховання; виховна робота з дітьми; широка антиалкогольна пропаганда; тощо);

3) соціально-психологічного (нейтралізація та усунення сімейного неблагополуччя; припинення бродяжництва, жебрацтва, проституції; розробка і забезпечення виконання регіональних програм організації дозвілля та відпочинку неповнолітніх і молоді; тощо);

4) лікувально-профілактичного (діагностика, корекція і лікування психічних захворювань з використанням сучасних досягнень психотерапії, психіатрії, починаючи з раннього віку; розробка індивідуальних реабілітаційних програм для осіб, які страждають цими захворюваннями; усунення з навколишнього середовища психотравмуючих чинників; розробка і застосування методів контролю за агресивною поведінкою особи; лікування хворих на алкоголізм і наркоманію, у т.ч. й примусове; тощо);

5) соціально-адаптаційного (робота по підготовці засудженого до життя на свободі; сприяння особі в працевлаштуванні, розв'язанні житлового питання, налагодженні побуту після відбуття покарання; обов'язкове встановлення адміністративного нагляду);

6) організаційно-управлінського (створення спеціальних відділів, підрозділів з боротьби з корисливими та корисливо-насильницькими злочинами, централізованого банку даних у масштабах України осіб, які раніше вже вчиняли подібні злочини (дактилоскопічні карти, фотокартки, характеристики, відомості про спосіб життя, зв'язки, в тому числі в злочинному світі, характерні способи вчинення злочинів, шляхи реалізації викраденого); відродження досвіду добровільних народних дружин, пунктів охорони громадського порядку);

Крім того, слід підкреслити, що попередження розбоїв повинно здійснюватися багатьма різними суб'єктами - державними органами, громадськими організаціями і формуваннями, іншими структурами, самими громадянами. Велику роль у попередженні цього різновиду корисливої-насильницької злочинності на всіх її етапах відіграють і правоохоронні органи. Особливо велике їх значення на стадіях запобігання і припинення розбійних нападів, коли втручання правоохоронних органів стає єдиною можливістю покласти край подальшому розвиткові злочинної діяльності розбійників і захистити життя і здоров'я потерпілих. Однак суб'єктами попереджувальної діяльності розбоїв є також і громадяни. Насамперед вони самі повинні потурбуватися про збереження свого майна, про свою особисту безпеку і безпеку своїх близьких: скромно поводити себе в побуті, проводити виховну роботу з дітьми відносно того, як не стати жертвою злочину, в даному випадку - розбою; своєчасно звертатися до відповідних органів з приводу антисуспільного способу життя окремих осіб тощо.

Висновки

Таким чином, в даній роботі я намагався висвітлити кримінологічну характеристику корисливо насильницького злочину, розбою. Природно, що зробити це повною мірою в обсязі курсової роботи представляється мало можливим, тим більше, що кожен з пунктів плану може являти собою тему для окремого дослідження.

У вивченні даної теми щодо багатьох питань не існує єдиної думки. Ця обставина обумовлена в першу чергу недосконалістю чинного законодавства. Однак я не ставив за мету роботи виявити недоліки, а навпаки - спробував представити інформацію що стосується розбоїв у вигляді більш-менш впорядкованої системи.

Також під час написання курсової роботи, я у стислій формі сформульовав підсумки, щодо подальшої розробки проблеми розбоїв як корисливо-насильницької злочинності на теоретичному рівні та вдосконалення практики боротьби з цими злочинами. Зокрема це стосується:

- подальшої розробки складної соціально-правова проблеми розбоїв, яка на кримінологічному рівні ще мало досліджена;

- комплексного дослідження особистості корисливо-насильницького злочинця з позицій юридичної науки, психології, соціології та інших наук;

- вивчення феномена агресивної поведінки, який має місце при вчиненні розбою;

- попередження розбоїв та інших корисливих і корисливо-насильницьких злочинів шляхом здійснення широкого комплексу заходів загальносоціального і спеціально-кримінологічного характеру;

- удосконалення статистичної звітності, оскільки поки всі розбої, в звітності не градуються, а об'єднуються в одній графі, “знеособлюються.

Як вже було сказано раніше, проблема корисливо-насильницьких злочинів була актуальна завжди, з моменту появи у людей власності. Дана обставина обумовлена людською природою, людською сутністю, а значить, до тих пір, поки існує людство, і до тих пір, поки існує власність, дана проблема буде залишатися актуальною, а значить і вивчення цієї проблеми є вкрай необхідним.

Список використаних джерел та літератури

Конституція України: від 28.06.1996 № 254к/96-ВР ( Редакція станом на 12.04.2012)

Кримінальний кодекс України Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 16 жовтня 2012 року N 5460-VI

Владимиров В.А. Кваліфікація злочинів проти особистої власності. М., 1968, с.101

Гагарін Н.С. Кваліфікація деяких злочинів проти соціалістичної і особистої власності. - Алма-Ата, 1993, с. 35

Російське кримінальне право. Загальна частина. (Під ред. В.М. Кудрявцева і А.В. Наумова), М.: 2007. с. 117-121.

Ривман Д.В. Криминальная виктимология. СПб.: Питер, 2002. С. 240 - 284.

Васецов А. кваліфікується значення про злочин проти власності / / РФ, 2004 № 3, с.12.

Головкін Б. М. «Особливості просторового поширення корисливої насильницької злочинності вУкраїні» Науково-практичний журнал «Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)» 2009 р.

Казміренко // Право України 2010 № 3 «Суспільна небезпека розбою «

«Методика Ценностные ориентации» (М.Рокич)

Размещено на Allbest.ru