Кримінальна відповідальність за вимагання

Размещено на http://www.allbest.ru/

9

Курсова робота

Кримінальна відповідальність за вимагання

Вступ

Злочини проти власності, відповідальність за які передбачена розділом 6 Особливої частини Кримінального Кодексу України, відносяться до найбільш поширених. При їх вчиненні здійснюється зазіхання на право власності, який відносять Конституцією України до одного з основних соціальних благ. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст. 13 встановлює рівність усіх форм власності, до числа яких належать:

1) право власності українського народу,

2) право державної власності;

3) право комунальної власності;

4) право колективної власності (у тому числі підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян);

5) право приватної власності, в тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство;

6) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Рівність усіх форм власності обумовлює їх рівну кримінально-правову охорону від злочинних посягань. Тому злочини проти власності незалежно від її форми передбачені в єдиному розділі Особливої частини КК, статті якого не містять будь-яких відмінностей в кримінальній відповідальності за посягання на власність того чи іншого суб'єкта.

Слід зазначити, що раніше діючий КК 1960 р. передбачав відповідальність за злочини проти власності у двох розділах Особливої частини: голові ІІ «Злочини проти соціалістичної власності» та главі V «Злочини проти індивідуальної власності громадян». Такий поділ мало на меті забезпечення посиленої охорони соціалістичної власності порівняно з індивідуальною з обстоювання громадян. Засобами досягнення цієї мети було визначення санкцій за ці злочини (злочини проти соціалістичної власності каралися суворіше, ніж злочини проти індивідуальної власності громадян) і встановлення кола діянь, визнаних злочинними (наприклад, необережне знищення або пошкодження майна визнавалося злочином лише за умови, що його предметом було державне або суспільне майно).

Після здобуття Україною незалежності і законодавчого закріплення рівності всіх форм власності було внесено окремі зміни до КК у частині відповідальності за злочини проти власності, однак повною мірою забезпечити рівність їх кримінально-правової охорони вдалося лише з прийняттям нового кримінального законодавства в 2001 році. [15. С. 69-70]

1. Поняття та види злочинів проти власності

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальнім законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування и розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органі місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами право власності виступають держава, юридичні та фізичні особини.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Єдність об'єкта -- відносин власності -- не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки. [12]

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

Майно як предмет злочину має певні ознаки:

1) юридична -- право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;

2) економічна -- майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;

3) фізична -- це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали -- статті 262--267 КК; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори -- ст. 312 та ін.; військове майно -- статті 410, 411 КК та ін.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190) [13].

Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом -- їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) можуть бути вчинені через необережність.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему.

Злочини проти власності можуть бути поділені на такі три групи:

1) злочини, що характеризуються протиправним безоплатним вилученням чужого майна і оберненням його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна:

крадіжка (ст. 185); грабіж (ст. 186); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190);

привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в ЇЇ віданні (ч. 1 ст. 191);

привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191);

викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж:, кабельних лінів зв'язку та їх обладнання (ст. 188). Характеристика цих злочинів міститься в наступному параграфі;

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим, заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (тобто, безпосередньо не заподіюються збитки власникові), або з оберненням на свою користь майна, яке є нічийним:

* заподіяння майнової шкоди шляхам обману або зловживання довірою (ст. 192). Особливістю цього злочину є те, що при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна, винний отримує вигоду в результаті використання майна, яке він мав би передати у розпорядження власника. Саме цим даний злочин відрізняється від шахрайства (ст. 190);

привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193). Цим складом злочину охоплюються лише діяння щодо майна, яке є чужим для винного, знайдене винним чи випадково опинилося в нього і має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом;

придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК).

3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином:

умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);

необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК). Передбачення відповідальність за необережне знищення або пошкодження чужого майна, у разі, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей;

погроза знищення майна (ст. 195 КК). Особа відповідає за по грозу знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом, за умови, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози;

порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197КК). У даному випадку йдеться про невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна [17. С.159].

Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи є;

1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;

2) корисливий мотив -- прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) -- вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом:

крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки -- матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Мотив корисливий -- прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб'єкт корисливих злочинів -- крадіжки, грабежу, розбою, вимагання -- фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках -- особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний -- особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем [12].

Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК України передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення:

крадіжка;

грабіж;

розбій;

викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання;

вимагання;

шахрайство;

привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

2. Загальна характеристика вимагання

кримінальний злочин вимагання

Згідно з Кримінальнім кодексом України, а саме ст. 189 вимагання - це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілім чи його близьким родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. [7]

2.1 Об'єкт вимагання

Найважливіше значення для з'ясування соціально-політичної суті такого злочину як вимагання має правильне встановлення об'єкта кримінально-правової охорони.

Об'єктом злочину у науці кримінального права визнаються суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом від злочинних посягань.

Правильне визначення об'єкта посягання дає можливість розкрити сутність злочину, показати характер його суспільної небезпеки, а також служить необхідною передумовою для правильної кваліфікації злочину. Положення про те, що суспільні відносини є об'єктом злочину, не тільки загальновизнана в науці кримінального права, а й знайшло своє відображення в кримінальному законі.

У теорії кримінального права прийнята трьохланкова класифікація об'єктів злочину. При цьому виділяється: загальний, родовий і безпосередній об'єкти злочину.

Загальний об'єкт - це система суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону.

Під родовим об'єктом розуміється об'єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною та економічною сутністю суспільних відносин, які повинні охоронятися в силу цього єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм.

Значення родового об'єкта злочину полягає, насамперед, у тому, що він дозволяє провести класифікацію всіх злочинів на певні групи. Саме це його властивість була взято за основу при побудові Особливої ??частини Кримінального кодексу України. Родовим об'єктом злочинів проти власності, до яких належить і вимагання, є власність.

У розділі VI Особливої ??частини кримінального кодексу родовий об'єкт позначається, з назви розділу, який визначений як злочини проти власності, але без розкриття змісту цього поняття. Різні позиції у визначенні родового об'єкта зазначеної групи злочинів пояснюється неоднаковим трактуванням поняття власності.

Термін «власність» вживається в економічному і юридичному сенсах.

Власність в економічному сенсі - це суспільні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, споживання і обміну матеріальних благ. Ці відносини є частиною економічного базису.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності, представляє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до Конституції України від імені Українського народу право власності на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають держава, юридичні та фізичні особи.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство в рівній мірі охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Тому у зміст власності, як родового об'єкта злочину, виключеного в VI розділ Особливої частини КК, вкладений економічний зміст та розуміння під нею сукупності відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Вимагання відноситься до так званих поліоб'єктних злочинів, тому що зазіхає одночасно на кілька самостійних охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин.

Значення цих об'єктів в сенсі їх співвідношення та впливу на кваліфікацію злочину неоднаково. З метою правильного встановлення їх конкуренції, в теорії кримінального права застосовується класифікація об'єктів злочинів по «горизонталі».

Суть такого виду класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виділяється основний, додатковий і факультативний об'єкти.

Основним безпосереднім об'єктом є конкретне суспільне відношення, на яке, перш за все, посягає злочин і якому в силу цього законодавець, створюючи кримінально-правову форму, прагне поставити під охорону закону. Це громадське відношення становить соціальну сутність даного злочину, визначає ступінь його суспільної небезпеки, є вирішальною умовою віднесення відповідної норми до того чи іншого розділу Кримінального кодексу України.

При скоєнні вимагання відбувається посягання не тільки на відносини власності, тому що складом вимагання охоплюється не тільки вимога передачі майна, а й право на нього, або вчинення інших дій майнового характеру, тобто воно може заподіяти шкоду і іншим майновим відносинам. Так, наприклад, вимога передачі права на житловий будинок, зазіхає на житлові відносини, вимога відмовитися від своєї частки у спадщині - порушує спадкові відносини.

Під додатковим об'єктом розуміється таке громадське ставлення, яке, заслуговуючи самостійної кримінально-правової охорони, захищається кримінальним законом. У даному випадку поряд з основним об'єктом існує і додатковий об'єкт, що виражається в пред'явленні винним майнової вимоги, поєднаного з погрозою насильства, розголошення ганебних відомостей, знищення або пошкодження майна.

Таким чином, вимагання має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих [8].

2.2 Предмет вимагання

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно - документ, що дозволяє отримати у свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру - це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовна путівку на курорт тощо.[13]

2.3 Об'єктивна сторона вимагання

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного і протиправного посягання на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, що протікають в певних умовах місця, часу, обставини, що починається з суспільно небезпечного діяння та закінчується заподіянням суспільно небезпечних наслідків. Значення об'єктивної сторони злочину, насамперед, полягає в тому, що вона є об'єктивною підставою кримінальної відповідальності.

Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі:

а) майна;

б) права на майно;

в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, рідні сестри, брати) [12].

Спосіб вимагання -- це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки погроза насильством, хоч вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відомості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними або не такими. Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну -- вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в майбутньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також звернена в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як не буде виконана вимога. У потерпілого є час прийняти певне рішення -- виконувати чи не виконувати цю вимогу [13].

Вимагання є закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною особою мети [7].

2.4 Суб'єкт вимагання

Суб'єктом злочину з кримінального права визнається фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Кримінальний кодекс України 2001 року чітко визначив поняття суб'єкта: «Суб'єктом визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність».

Визначення юридичних ознак суб'єкта вимагання не викликає особливих труднощів. Згідно з чинним законодавством суб'єктом цього злочину може бути фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [2].

Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння, що може виявлятися у формі умислу або необережності до здійснюваного особою суспільно небезпечного діяння, обумовлене шкідливими спотвореннями ціннісних орієнтацій суб'єкта і виражає його антисоціальну, або недостатньо виражену соціальну установку по відношенню до основних цінностей суспільства.

У ст. 23 Кримінального кодексу України дається поняття вини: «Виною визнається психічне ставлення особи до здійснюваної дії або бездіяльності, передбачених цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності».

У диспозиції ст. 189 КК форма вини не вказана. Однак способи вчинення вимагання - вимога передачі майна, дозволяє зробити висновок про навмисний характер цього злочину.

Відповідно до ст. 24 КК злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий умисел), або якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльність), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий умисел)».

Таким чином, в теорії кримінального права виділяють умисел прямий і непрямий.

Спільним для них є інтелектуальний момент - усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного діяння і передбачення настання суспільно небезпечних наслідків.

Відмінності між ними пов'язані з вольовим моментом, зокрема, у тому, чи бажав винний настання тих чи інших наслідків, або не бажав, але свідомо допускав їх настання.

Вимагання може бути здійснено тільки з прямим умислом. Доказом цього служить наступне міркування. За своєю конструкцією склад вимагання чужого майна є формальним. (У даному випадку мова йде про простий (ч.1 ст. 189 КК) склад вимагання. Однак і для кваліфікованих видів цього злочину також характерний прямий умисел. При скоєнні злочину з формальним складом зміст наміру завжди полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння і в бажанні зробити це діяння. Такий умисел завжди є прямим. Вольова ознака умислу у вигляді свідомого допущення настання суспільно небезпечних наслідків зв'язується в законі тільки з матеріальними складами злочинів.

Зміст інтелектуальної складової умислу при вимаганні полягає в усвідомленні особою фактичної сторони вчиненого, його соціальних властивостей, тобто суспільної небезпеки. Усвідомлення фактичних ознак дії при вимаганні полягає в тому, що винний розуміє, що вимоги щодо передачі йому майна, відносно якого у нього немає правомочностей, незаконні, також винна особа усвідомлює, що домогтися такої передачі вона може тільки висловлюючи погрози про розправу, знищення або пошкодження майна чи розголошення ганебних відомостей про потерпілу особу.

Усвідомлюючи фактичну сторону вчиненого, вимагач усвідомлює і соціальне значення своїх дій, характер і ступінь їх суспільної небезпеки. З усвідомленням винним суспільної небезпеки діяння тісно пов'язано і усвідомлення ним протизаконності (протиправності) своїх дій.

Важливими ознаками суб'єктивної сторони вимагання є мотив і мета злочину. Мотив - це те усвідомлене спонукання, яким керувалася особа, здійснюючи суспільно небезпечне діяння, мета - це той злочинний результат, до досягнення якого прагнув винний. І хоча законодавець не пов'язує закінчений склад злочину «вимагання» з реалізацією мети, остання є найважливішою складовою частиною суб'єктивної сторони аналізованого злочину. Іншими словами, корислива мета найбільш повно характеризує сутність суб'єктивної сторони вимагання [8].

3. Кваліфікуючі ознаки вимагання

До кваліфікуючих ознак вимагання відносяться :

1. за ч. 2 ст.189 Кримінального кодексу України (кваліфікований склад золчину):

* вчинення вимагання повторно;

* вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

* вчинене службовою особою з використанням свого службового становища;

* загроза вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

* пошкодження або знищення майна;

* заподіяння значної матеріальної шкоди потерпілому;

2. за ч. 3 ст. 189 Кримінального кодексу України (особливо кваліфікований склад злочину):

* вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого;

* таке, що заподіяло майнову шкоду у великих розмірах;

3. за ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України (особливо кваліфікований склад злочину):

* заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах;

* вчинене організованою групою;

* поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 Кримінального кодексу у статті 189 Кримінального кодексу повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187 (розбій), 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) [2].

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Кримінального кодексу повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, мулі якщо судимість за цей злочин була погашена або знята.

У разі вчинення особою кількох злочинів, передбачених однією із зазначених статей (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) його дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає вчинення злочину повторно. При цьому додаткової кваліфікації за ч. 1 даної статті не потрібно. У разі вчинення декількох таких злочинів, передбачених різними статтями КК, перший злочин слід кваліфікувати за ч.1 відповідної статті КК, а наступні по тих частинах статті КК, які передбачають вчинення злочину повторно (наприклад, вчинення крадіжки за відсутності кваліфікуючих ознак з подальшим вчиненням шахрайства слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК).

Неодноразове вилучення майна у одного і того ж власника, якщо воно складалося з ряду тотожних дій, охоплювалося з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинено одним способом, слід розглядати як один продовжуваний злочин, що виключає наявність повторності.

Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину [7].

Відповідно до Кримінального кодексу України, а саме прим. 1, 2 до ст. 364 службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово обіймають посади представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів [2].

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою статті 189 Кримінального кодексу.

Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та частини другої статті 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за статтею 129 кримінального кодексу не потребує [7].

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною.

Умисне знищення або пошкодження такого майна під час вимагання повністю охоплюється частиною другою, третьою або четвертою статті 189 Кримінального кодексу, крім випадків його знищення чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом, яке за наявності до того підстав додатково кваліфікується за частиною другою статті 194 кримінального кодексу [7].

Згідно с приміткою до ст. 185 Кримінального кодексу України (п. 2-4) у ст. 191 значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Шкода у великих розмірах визнається якщо завдано збитків на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (на момент вчинення злочину).

Шкода в особливо великих розмірах має перевищувати в шістсот і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян [2].

Небезпечне для життя чи здоров'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Умисне заподіяння у процесі розбою чи вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, завдання побоїв, що мало характер мордування, охоплюються статтею 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за іншими статтями кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров'я, не потребують.

Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи вимагання тяжкого тілесного ушкодження охоплюється статтею 187 та частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за статтею 121 чи за статтею 128 Кримінального кодексу не потребує.

Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частиною четвертою статті 189 Кримінального кодексу і частиною другою статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115.

Заподіяння потерпілому смерті під час розбою чи вимагання з необережності слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідною частиною статті 189 та статтею 119 Кримінального кодексу [7].

Вчинення вимагання організованою групою являє собою, згідно з ч. 3 ст. 28 Кримінального кодексу, таке вчинення злочину, коли в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які заздалегідь зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи [2].

Висновки

Вивчення слідчої та судової практики у справах про вимагання дозволило виявити ряд проблем кваліфікації цього злочину і відмежування його від суміжних складів. Найбільш виразно вимальовуються такі: відмежування вимагання від грабежу з застосуванням насильства і розбою; кваліфікація діяння, що складається у вимозі передачі чужого майна, з'єднаному з насильством чи погрозою його застосування, коли частина майна передана винному негайно, а передача іншій передбачається в майбутньому; кваліфікація вимагання власного майна, переданого раніше потерпілому в кредит (борг); кваліфікація вимагання, поєднаного з захопленням заручників.

У Кримінальному кодексі України стаття про вимагання поміщена в розділі VI «Злочини проти власності». Український законодавець під вимаганням розуміє вимога передачі чужого майна чи права на нього, або вчинення інших дій майнового характеру під погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження чужого майна, а так само під загрозою поширення відомостей ганьблять потерпілого чи його близьких або інших відомостей, які можуть завдати істотної шкоду потерпілому або його близькими (ст. 189 Кримінального кодексу України).

Вимагання за своїми об'єктивними і суб'єктивними ознаками тісно примикає до розкрадання, але не вичерпується їм, оскільки зазіхає не тільки на власність, але і на інші майнові об'єкти, що виступають як самостійні форми майнових інтересів (зобов'язальних, спадкових, житлових та інших). Вимагання, подібно до насильницького грабежу і розбою, є двохоб'ектним складом, чим підкреслюється його підвищена небезпека. З одного боку, злочинці висувають майнові вимоги, а з іншого - даний злочин посягає на особу і її інтереси шляхом погроз. Загроза є найважливішим засобом скоєння вимагання.

Будь-яка загроза має бути реальною і сприйматися потерпілим як цілком здійсненна. Загроза при вимаганні виступає засобом полегшити заволодіння майном або отримати інші майнові вигоди. Здійснення загрози передбачається в майбутньому (відразу після пред'явлення вимоги або пізніше, в порядку помсти за відмову виконати необхідне). Загроза є найважливішим атрибутом вимагання.

Вимагання визнається закінченим злочином з моменту пред'явлення вимоги про передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення інших дій майнового характеру. Подальше заволодіння майном охоплюється поняттям вимагання та додаткової кваліфікації не потребує. Законодавець ділить вимагання на 3 види:1) просте вимагання;2) кваліфіковане здирство;3) особливо кваліфіковане здирство.

Вимагання, як і всі корисливо-насильницькі злочини, відноситься до числа багатооб'єктних діянь. Посягаючи на власність як на основний об'єкт кримінально-правового захисту, воно спрямоване і проти особистості.

Предметом даного злочину можуть бути: а) майно, б) право на майно (розписка, договір або інший документ, що підтверджує наявність боргу за вимагачем, чи документ, згідно з яким певні майнові права переходять до вимагача), в) дії майнового характеру (виконання робіт , надання послуги тощо)Об'єктивна сторона вимагання виражається в тому, що вимагач пред'являє особі, яка є власником, або іншому законному власнику майна завідомо незаконну вимогу передати йому чи іншим особам зазначений їм майно (право на нього) або вчинити певні дії щодо розпорядження майном.

Для кваліфікації вимагання не має значення, чи мав намір винний привести свою загрозу у виконання і в якій формі загроза мала місце, а важливо те, що вона сприймається потерпілим як реальна, здійсненна і змушує його погодитися на вимоги вимагача. Загроза може бути усній і письмовій, висловленої особисто або через посередника, сформульованої відверто або в завуальованій формі.

Висловлена злочинцем загроза при скоєнні вимагання звернена в майбутнє. У цьому полягає відмінність вимагання від таких злочинів, як грабіж і розбій, коли злочинець з метою заволодіння майном потерпілого готовий здійснити і здійснює свої погрози негайно. Крім того, при грабежі і розбої предметом безпосереднього посягання є майно, у той час як предмет вимагання значно ширше - їм може бути не тільки майно, але вправо на нього, інше матеріальне благо, наприклад, прийняття на роботу з досить високою оплатою без фактичного її виконання, а також різні дії майнового характеру, які приносять вимагача майнову вигоду (знищення боргової розписки, відмова від частки у спільному майні, заволодіння квартирою або автомашиною потерпілого шляхом примусу видачі довіреності на них і т.д.)

Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що незаконно вимагає передати йому або вказаним ним особам майно, право на майно або вчинити на їх користь інші дії майнового характеру під загрозою заподіяння насильства, знищення або пошкодження майна, а так само під загрозою поширення відомостей, що ганьблять потерпілого чи його близьких, або інших відомостей, оприлюднення яких може завдати істотної шкоди правам чи законним інтересам потерпілого чи його близьких.

При цьому він керується корисливими мотивами і має на меті незаконно отримати чуже майно, право на таке або забезпечити вчинення необхідних дій майнового характеру. Кримінальна відповідальність за вимагання передбачена ст.189 кримінального кодексу України.

Список використаної літератури

1. Погорелая О.С. Квалификация вымогательства чужого имущества в теории уголовного права и судебной практике. Дипломная робота НУОЮА 2012.

2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -- К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2009. -- 1196 с.

3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К. -Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова , В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -- 2_е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 480 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина // Режим доступу: http://books.br.com.ua/themes/7/171

6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. Для студ. вищ. навч. закл. освіти /М. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, і.О. Зінченко та ін.; За ред. Професорів М. Бажановаі, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком інтер; X.: Право, 2001. - 496 с. // Режим доступу: http://www.adhdportal.com/book_1466.html

7. Коржанський М. Кваліфікація злочинів. Навчальний посібник. Видання 2-ге-К.: Атіка, 2011,-640с

8. Н.А. Гуторова Уголовное право Украины. Особенная часть. Конспект лекций. Харьков 2010. - 254 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.- К.: Юридична думка, 2007.- 1184 с

10. С.Г. Волкотруб, ОМ. Омельчук, В.М. Ярін та ін. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, ОМ. Омельчук, В.М. Ярін та ін.--За ред О.М. Омельчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент,2004. -- 297 с. // Режим доступу: http://vse-znaniya.com/pravo-ugolovnoe/kriminalne-pravo-ukrajini-navch-posib.html

11. Ємельянов В.П. Кваліфікація злочинів проти власності: Навч. посіб.- 112 с., 2009.

Приложение

Практичне завдання

Завдання.

Оперативний інспектор карного розшуку Тимоня, проводячи дізнання за фактом розкрадання запасних частин зі складу графітного комбінату, допустив перевищення влади.

Він не законно, без відповідного оформлення документів, затримав Мусіяку за підозрою в розкраданні запасних частин, а через день при допиті застосував до нього насильство.

Варіант: Мусіяка був затриманий з мотивів помсти та пробув під вартою 2 дні.

Кваліфікуйте дії винного.

Рішення.

Згідно з Положення «Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину» ст. 2. «Підстави затримання особи за підозрінням у вчиненні злочину»

Відповідно до статті 32 Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік орган дізнання або слідчий вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, тільки при наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

При наявності інших даних, які дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного.

Як мі бачимо з умови задачі у інспектора карного розшуку Тимоні не було підстав для арешту Мусіяна, які зазначені у ст. 2 Положення «Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину». Тому таке затримання було не законним.

Тому дії винного треба кваліфікувати ч.2 ст. 365 кримінального кодексу України, а саме «перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 70. «Призначення покарання за сукупністю злочинів.»

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Тому що коли оперативний інспектор карного розшуку проводив дізнання перевищив свої повноваження, та при допиті Мусіяка застосував до нього насильства.

Але якщо як ми бачимо з наведеного варіанту, Мусіян був затриманий з мотивів помсти, і якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин, тоді Тимоня має право затримати Мусіяна згідно з Конституції України ст. 29 на 72 години для вирішення обставин.

Конституції України Ст. 29 Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Размещено на Allbest.ru