У всіх випадках при кваліфікації дій особи, яка перевищила межі необхідної оборони, або перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця необхідно виходити з урахування усіх обстави по конкретній справі.

З суб'єктивної сторони злочин, передбачений ст.118 Кримінального кодексу України характеризується умислом.

Суб'єктом, відповідно до ст.18 Кримінального кодексу України може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння досягла віку 16 років (ст.22 КК України).

Безпосереднім об'єктом цього злочину виступає життя людини та суспільні відносини, щодо охорони цього блага.

З об'єктивної сторони злочин характеризується:

1) діянням;

2) наслідками;

3) причинним зв'язком;

4) часом та певною обстановкою вчинення злочину.

Очевидним є те, що даний вид злочину може бути вчинено лише шляхом дії. Наслідки, які мають значення для даного злочину, заключаються у смерті особи. При кваліфікації даного злочину має встановлення необхідного причинного зв'язку. Про час та обстановку вчинення злочину йшлося раніше.

Відповідальність за даний вид злочину - виправні роботи на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання

3.1 Об'єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання

3.1.1 Об'єкт умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання

Взагалі, під об'єктом у науці кримінального права розуміють суспільні відносини, які знаходяться під охороною кримінального закону і яким наноситься шкода від злочинних посягань Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга первая - "О преступлении". Х., 2001. стр. 66. .

Родовим об'єктом даного злочину є життя та здоров'я особи. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України, є життя іншої особи.

При розгляді даного питання необхідно торкнутися тієї необхідної його сторони, як початок життя та його закінчення.

Початковим моментом життя людини слід вважати початок фізіологічних пологів. Тому посягання на життя після початку родового процесу є посяганням на життя людини. Початок родового процесу - це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду і він дозрів для самостійного життя. З цього моменту кримінальний закон і бере під свою охорону життя вже новонародженої особи.

Заподіяння смерті новонародженому кваліфікується як вбивство і в тих випадках коли пологовий процес був викликаний штучно. Важливим моментом є життєздатність плоду. Життєздатним плід вважається після шести місяців вагітності. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К.: Юрінком Інтер, 1996. стр. 11.

Для кваліфікації умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, є визначення моменту закінчення життя. Раніше в медичній науці момент настання смерті пов'язували з закінченням роботи серця. Але пізніше медична наука дійшла до того, що вдавалося поновити роботу серця і відновити дихання через тривалий час після настання клінічної смерті. Клінічна смерть являє собою той стан людини, коли, незважаючи на припинення серцебиття і дихання життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. Тому зараз під кінцевим моментом життя потрібно розуміти не клінічну, а біологічну, тобто момент, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися необоротні процеси в головному мозку і розпад клітин центральної нервової системи Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине. - М.: Медицина, 1970. - стр. 145-147. .

Об'єкт являє собою ту ознаку, за допомогою котрої усі види вбивств об'єднуються в одну групу злочинів, які посягають на людське життя. Невірною є та посилка, що життя людини зводиться лише до біологічних процесів. Біологічна суть людини криється в її фізичному стані, в стані функціонування усього організму чи його окремих органів. Цим і визначається людина як предметна, природна істота. З цього боку в людині найважливішими ознаками і фізичними властивостями є фізична сила, дія серця й мозку, рук, ніг, відсутність чи наявність хвороб. Життя людини несе і суспільний характер, а її охорона визначається відносинами, домінуючими у суспільстві. Бородин С.В. Ответсвенность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву., М.: Юрист. стр. 18. Життя людини невід'ємне від суспільних відносин, тому об'єктом при умисному вбивстві, вчиненому у стані сильного душевного хвилювання, виступає життя людини і суспільні відносини, які забезпечують охорону цього блага. Кримінально-правовій охороні, згідно законодавства України, підлягає життя будь-якої особи, незалежно від її віку, статі, фізичних та моральних якостей. Під особою потрібно розуміти людину, яка береться в певному аспекті, як член певної громадської групи з її системою суспільно значущих функцій і рис; це суб'єкт діяльності, стосунків, свідомості, самосвідомості і світогляду. Якщо ж визнати об'єктом злочину при умисному вбивстві життя виключно в біологічному розумінні, то незрозумілим залишається питання про кваліфікацію дій, наприклад, при заподіянні смерті у стані необхідної оборони. Будь який вплив на тіло людини визнається злочинним тільки у тому випадку, коли даний вплив порушує суспільні відносини з приводу охорони цієї людської особистості. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К.: Юрінком Інтер, 1996. стр. 8-9.

Об'єкт посягання при умисному вбивстві, вчиненому у стані сильного душевного хвилювання, вказує на особливу суспільну небезпеку цього злочину. Небезпечність, преш за все, полягає у тому, що людині заподіюється смерть. Смерть потерпілого виключає можливість загладити заподіяну шкоду. Якщо в деяких злочинах заподіяну шкоду можливо у повній або у значній мірі відшкодувати, то якщо людині заподіюється смерть, така можливість відсутня.

У зв'язку з аналізом об'єкта умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, необхідно вказати на важливість всебічного дослідження особистості потерпілого. Так як потерпілий сам вчиняє неправомірні дії по відношенню до винної особи, провокуючи його, тим самим, на скоєння вбивства.

3.1.2 Об'єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, скоєне у стані сильного душевного хвилювання, визнається як злочин з матеріальним складом. Тому для конструкції даного складу характерні такі обов'язкові ознаки:

1) скоєння діяння,

2) настання наслідків у вигляді смерті потерпілого,

3) причинний зв'язок між діями та наслідком і 4) час та певна обстановка вчинення злочину.

Специфіка складу злочину, передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України полягає у тому, що даний злочин завжди скоюється як відповідна реакція на відповідну поведінку потерпілого. Із цього можна зробити висновок, що даний злочин може бути скоєно тільки шляхом активних дій.

У своїй роботі В.І. Ткаченко зазначав, що даний вид злочину може бути скоєно тільки шляхом активних дій. Оскільки для афекту характерна імпульсивність дій, то останні складаються із багатьох фізичних актів. Ткаченко В.И. Ответственность за умышленные преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта. М., 1979. стр. 4.

Але А.Н. Попов вважає, що у деяких випадках злочин у стані сильного душевного хвилювання може бути скоєно і шляхом бездіяльності, пропонуючи при цьому уявити ситуацію, коли у відповідь на неправомірну поведінку потерпілого у винного виникає стан фізіологічного афекту і він не виконує тих дій, які зобов'язаний був виконати. І приводе приклад, коли електромонтер, який знаходиться біля пульту керування живлення електромережі, отримує вказівку від бригадира, який працює на лінії, про негайне відключення мережі від живлення, висловлене в образливій формі. Замість виконання вказівки він, знаходячись у стані сильного душевного хвилювання, залишає робоче місце і тікає у підсобне приміщення, не відключивши мережу від струму, байдуже відноситься до можливих наслідків свойого діяння. В цей момент бригадир чіпляє контактну лінію і помирає від впливу високої напруги Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2001. стр. 79-80. . Навряд чи можливо погодитися з даним прикладом, так як бригадир, працюючий на лінії, до початку проведення робіт повинен сам особисто переконатися про відключення мережі від струму, шляхом використання спеціальних приладів. І смерть у даному випадку сталася через недотримання правил техніки безпеки.

Під дією у кримінальному праві розуміють активну поведінку людини. Це, перш за все певний його вчинок, який або безпосередньо заподіює шкоду об'єкту, або призводить у рух сили природи, механізми, інших осіб та через них безпосередньо заподіює таку шкоду. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга первая - "О преступлении".Х., 2001. стр. 78.

Дії винного при скоєнні даного злочину зводяться до нанесення смертельних пошкоджень потерпілому. Способи заподіяння смерті потерпілому може бути різноманітними: нанесення ударів по життєво важливим органам, удушення, застосування вогнепальної чи холодної зброї та інше. Значення для кваліфікації у даному складі злочину вони не мають.

Великий теоретичний та безперечно практичний інтерес викликає вирішення питання про кримінально-правове значення дій, скоєних винним до заподіяння шкоди потерпілому. Скоєння таких дій створює розрив у часі між обставинами, які викликали афект, та вбивством. Важливо, щоб цей розрив не був значним, а злочин було задумано та скоєно у межах того часу, впродовж якого може тривати афективний стан. Деякі криміналісти вважають, що дії, які винний виконує до скоєння злочину, свідчать про відсутність в даному випадку фізіологічного афекту та виключають можливість кваліфікації вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности. Л., 1953, стр. 28.

Ми вважаємо, що з даною думкою не можна погодитись, так як не рідко такі дії є результатом афективного стану винного. В судовій практиці існує багато випадків, коли винний в злочині, передбаченому ст.116 Кримінального кодексу України, безпосередньо під впливом нанесеної йому образи біжить у сусідню кімнату, інше приміщення, заряджає рушницю, або бере інше знаряддя злочину і т.д. Поглиненість винним у свої дії, які спрямовані на предмет образи, безперервність рухів, їх лихоманність, можуть слугувати показниками виникшого та продовжуємого афекту. Сидоров Б.В. Указ. соч. стр. 54. Роль доказів афекту винного у даному випадку виконують об'єктивні ознаки, так чи інакше проявлені в особливостях його поведінки.

Не самі дії, а саме їх відсутність чи дії, безпосередньо не пов'язані з викликавшим стан сильного душевного хвилювання приводом, можуть свідчити про заспокоєння винного після бурхливого емоційного спалаху або про відсутність раптово виникшого стану сильного душевного хвилювання у нього з початку неправомірних дій потерпілого і до скоєння злочину.

Точне встановлення дій потерпілого при скоєнні злочину має дуже велике значення для кваліфікації. Так для афекту притаманні інтенсивність та нестриманість рухів, що об'єктивно свідчать про його наявність. Отже відсутність таких дій може свідчити про те, що афект не мав місця у даному випадку.

В результаті вчинення дій у стані раптово виникшого сильного душевного хвилювання можуть наступити будь-які наслідки - від побоїв до смерті потерпілого.

З настанням смерті потерпілого злочин вважається закінченим і кваліфікується за ст.116 Кримінального кодексу України. Настання такого наслідку злочинних дій винної особи є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного складу злочину.

Дане ствердження може викликати питання як все ж таки кваліфікувати дії винної особи, якщо смерть не настала, а, на приклад, потерпілому нанесені тяжкі тілесні ушкодження або тілесні ушкодження середньої тяжкості?

Відповідь на це питання дуже проста. Якщо смерть не настала в результаті дій винного, то злочин не можливо визнавати закінченим. В даному випадку такі дії потрібно кваліфікувати за ст.15 Кримінального кодексу України „Замах на злочин” і відповідно за ст.116 Кримінального кодексу України.

Ще однією важливою ознакою складу злочину, передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України, є причинний зв'язок між діями винної особи та наступившою смертю потерпілого. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку між дією та наступившими наслідками необхідно виходити з того, що він являє собою об'єктивний, існуючий незалежно від нашої свідомості, в силу котрого дія породжує і обумовлює виникнення наслідку. Відсутність причинного зв'язку між дією та наступившою смертю потерпілого або виключає повністю кримінальну відповідальність за позбавлення життя, або тягне за собою іншу кваліфікацію діяння Бородин С.В. Ответственность за убийство: квалификация и наказание по российскому праву., М.: Юрист, 1994. стр. 21. .

При розгляді даної теми нас турбують тільки ті випадки, коли від вирішення питання про причинний зв'язок між дією винного та смертю потерпілого залежить кваліфікація злочину.

Потрібно враховувати те, що не будь який зв'язок між діянням та наступившими наслідками свідчать про настання смерті в результаті розглядаємого діяння. Виходячи з того, що безпричинних явлень не буває, потрібно виділяти необхідність, як прояву внутрішньої закономірності явлень і відрізняємо її від випадковості, котра також є об'єктивною категорією, але вона виражає дещо інші зв'язки зовнішнього світу.

Із цього можливо зробити висновок, що, аналізуючи об'єктивну сторону умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, необхідно не тільки встановлювати настання смерті потерпілого в результаті певних дій винного, а ще й відмежовувати необхідний причинний зв'язок таких дій та наставших наслідків від випадкового зв'язку. При випадковому зв'язку наслідки, які настали в результаті дій особи, для неї не тільки несподівані, а ще й об'єктивно не пов'язані з цими діями.

Також до ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України відноситься час та певна обстановка вчинення злочину. Даний злочин може бути вчинено лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Цей стан, як правило, є короткочасним і триває всього декілька хвилин. Важливим є те, щоб стан сильного душевного хвилювання не минув до моменту реалізації умислу.

Обстановка даного злочину характеризується діями потерпілого, а саме неправомірними діями, які викликають стан сильного душевного хвилювання. До таких дій законодавець відносить тяжку образу, протизаконне насильство та систематичне знущання з боку потерпілої особи. Визначним моментом у цих діях потерпілого є те, що вони повинні бути спроможними викликати стан сильного душевного хвилювання. Вказані дії потерпілого - необхідна умова виникнення стану афекту винного у даному складі злочину. Якщо раптово виникший стан сильного душевного хвилювання викликаний іншими обставинами, то він не може розглядатися як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання.

Отже необхідним у даній роботі є розкриття кожної з цих трьох умов виникнення стану сильного душевного хвилювання.

Як зазначеного у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07. 02. 03. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" // Вісник Верховного Суду України. №2. п. 23. Частіш усього у судовій та слідчій практиці практиці встановлюється стан раптово виникшого сильного душевного хвилювання, викликаного фізичним насильством з боку потерпілого.

У теперішній час під насильством у науці кримінального права розуміють „протизаконне застосування сили, примусовий вплив на індивіда без його волі”. Словарь по уголовному праву.М., 1997. стр. 245. Сидоров Б.В. висловився по даному питанню слідуючим чином: „Под насилием стоит понимать посягательство на жизнь, телесную неприкосновенность, здоровье и личную свободу человека (покушение на убийство, телесные повреждения, побои, истязания, изнасилование, связывание, попытка запереть в помещении, лишить свободы передвижения и т.п., в том числе и угрозу насилием). Сидоров Б.В. Указ. соч. стр. 63.

Характерною рисою насильства є протизаконність дій потерпілого. Протизаконний характер у даному випадку означає, що потерпілий не мав за законом права застосовувати таке насильство. Тому не можна вважати таким, наприклад, насильство, яке застосовувалось для затримання злочинця або насильство, яке було заподіяно при необхідній обороні. Бородин С.В. Указ соч. стр. 227. Із визначеного можна зробити висновок, що поняття „протизаконні дії" тлумачиться як „кримінально протизаконні”.

Однак у кримінально правовій літературі існує точка зору, згідно до якої поняття „протизаконні дії" не повинно тлумачитися як „кримінально протизаконні”. Ю.А. Красіков вважає, що „состояние сильного душевного волнения должно быть вызвано неправомерными действиями потерпевшего. К неправомерным действиям относятся те, которые признаны противоправными любой отраслью права (гражданским правом, трудовым правом, административным и т.д.)".

У теперішній час більшість авторів притримуються точки зору, згідно якої при насильстві вчиняються дії кримінально правового характеру, а саме нанесення ударів, побоїв, заподіяння шкоди здоров'ю, згвалтування, насильницьке обмеження волі і т.д. Коментарий к УК, 2001.

Що стосується психічного насильства, то воно повинно заключати в собі будь які дії протиправного психічного впливу на на винну особу, у тому числі розповсюдження ганебних фактів та погрозу завдати майнової шкоди. Стосовно погроз, то очевидним є те, що найбільшу потенційну можливість викликати стан сильного душевного хвилювання мають найнебезпечніші види погроз, зокрема погроза вбивством, згвалтуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, знищенням майна, заподіянням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством стану сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно вирішуватись з урахуванням всіх конкретних обставин справи (характеру дій потерпілого, особливості психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).

При розгляді даного питання, важливим є торкнутися моменту, проти кого може бути застосовано протиправне насильство, спричиняюче стан сильного душевного хвилювання? Що стосується такого насильства у бік винної особи, то це зрозуміло. А як вирішувати питання, якщо насильство застосовано не до винного, а, наприклад, до іншої особи. Кримінальний закон не визначає кола осіб, до яких може бути застосоване насильство, яке може викликати стан сильного душевного хвилювання у винного (у тому випадку, коли воно застосовується не до винної особи). Не має такого визначення і у Постанові Пленумі Верховного Суду України від 07.02.03. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (окрім тяжкої образи, яка може бути направлена проти близьких винному осіб) Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07. 02. 03. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" // Вісник Верховного Суду України. №2. . Можливі ситуації, коли дії потерпілого ніяк не пов'язані з особистістю винної особи, а спричиняються близьким винному особам. С.В. Бородін приводить приклад, коли Ц. був засуджений за вбивство, вчинене у стані сильного душевного, В., котрий дуже жорстоко побив його неповнолітнього сина. Увечері сусіди принесли його сина додому, розповівши, що хлопця побив палкою В. Син Ц. був без тями та весь у крові. Ще у дитинстві він втратив одне око, а тепер друге після того, як його побив В. був залитий кров'ю. Збентежений Ц. схопив рушницю, вибіг на двір та, зустрівши неподалеку від свого дому В., застрелив його. Суд визнав, що Ц. скоїв вбивство у стані сильного душевного хвилювання. У даному випадку дії Ц. були викликані насильством у відношенні до сина, хоча до нього насильство безпосередньо не відносилося. Дії потерпілого були протиправними, які призвели до тяжких наслідків близької Ц. людині Бородин С.В. Преступления против жизни и здоровья. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003. стр. 233-234. .

На практиці зустрічаються випадки, коли дії потерпілого ніяк не пов'язані не з особистістю винного, не з особистістю близьких винному осіб. У літературі наводиться приклад, який відбувся у обному із ресторанів. До сидівшої за столом дівчині, приятелі якої відійшли, підійшов іноземний моряк та запросив її потанцювати. Дівчина відмовилися. Моряк почав наполягати, потім намагався витягнути її на танцювальний майданчик. Дівчина звільнилася та сіла на своє місце. Тоді розгніваний моряк однією рукою схопив дівчину за голову, а іншою вдавив їй у лоба запалену сигарету. Все це відбувалося на очах А., який сидів за сусіднім столиком. Коли почався останній акт цієї сцени, А. виделкою вдарив моряка у живіт. Суд визнав, що А. скоїв злочин, знаходячись у стані сильного душевного хвилювання Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2001. стр. 98. .

Підсумовуючи вищезгадане, ми можемо зробити висновок, що скоєне кваліфікується як злочин, вчинений у стані сильного душевного хвилювання, незалежно від того, проти кого було спрямовано протиправне насильство потерпілого: безпосередньо проти винного, близьких або сторонніх йому осіб. Головне полягає у тому, щоб такі дії викликали стан сильного душевного хвилювання у винної особи.

Щоб встановити, чи є скоєний злочин слідством стійкої антисуспільної спрямованості особистості злочинця (тобто, чи були дійсні приводи для виникнення афекту, а не було самовзвинчення) чи він обумовлений неправомірною поведінкою потерпілого та викликаним нею станом афекту, не можна обмежуватися лише тяжкістю насильства, яке було застосовано потерпілим. Важливе значення мають і характер цього насильства, його вплив на особу при конкретних обставинах, характер взаємовідносин між сторонами та певні особисті якості винного та потерпілого. Для визнання насильства дійсним приводом для виникнення афекту не важлива тяжкість наслідків, які наступили або могли наступити.

Тяжка образа, як привід для виникнення стану сильного душевного хвилювання, у практиці зустрічається рідше, ніж протизаконне насильство. Визначення поняття тяжкої образи викликає більшу важкість, ніж визначення поняття протизаконного насильства. У кримінально правовій літературі існує думка про те, що визначення тієї чи іншої образи важкою є питанням конкретного факту і входить у компетенцію суду. Бородин С.В. Преступления против жизни и здоровья. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003. стр. 228. Проти цього навряд можна заперечувати. Однак необхідно все ж таки провести аналіз та виявити у чому ж таки полягає сутність тяжкої образи, достатньої для виникнення стану сильного душевного хвилювання.

Автори коментарю до Кримінального кодексу України визначають тяжку образу, як - умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі - усно, письмово, дією. Постанова Пленуму Верховного Суду України визначає, що „до тяжкої образи слід також відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб” Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07. 02. 03. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" // Вісник Верховного Суду України. №2. .

Поняття „честь” визначається як позитивна оцінка якостей особистості суспільством, а „гідність" - це позитивна самооцінка особистості. Інакше кажучи, гідність - це оцінка особистості себе самої як позитивної в будь-якому особистісному чи соціальному аспекті (інтелектуальному, естетичному, професіональному та інше). При цьому не має значення те, що ця оцінка може не співпадати з громадською думкою і що дана людина може не мати необхідних позитивних якостей.

При особистій образі, перш за все, страждає гідність людини, принижується його самооцінка, а при публічній - також і гідність людини, так як принижується його позитивна оцінка в очах суспільства.

При образі потерпілим скоюються, наприклад, такі дії, як: показують непристойні жести, висловлюються нецензурні вирази в адресу винної особи, тим самим потерпілий відноситься до винного не „по-людськи”. Все це і викликає у винного негативну оцінку відбувшогося. Інколи він намагається відновити свою людську гідність. шляхом заподіяння шкоди тому, хто його ображає Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2001. стр. 109. .

Однак не всяка образа може слугувати приводом для виникнення стану сильного душевного хвилювання. Такою може бути образа, яка висловлена у непристойній формі.

У законі немає визначення змісту поняття непристойної форми. В учбовій літературі можна зустріти ствердження про те, що обов'язковою ознакою об'єктивної сторони виступа спосіб приниження честі та гідності винної особи у скоєнні злочину у стані сильного душевного хвилювання - непристойна форма, однак більш детальна аргументація, що до непристойності форми, відсутня. Уголовное право. Особенная часть: Учебник / Под ред.Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова.М., 1998. стр. 117.

Л.Л. Кругліков стверджує, що непристойна форма образи - це поняття оціночне. Його потрібно вирішувати у кожному випадку окремо. Однак далі він дає перелік критеріїв непристойної форми: „Как правило, она выражается в ценичных жестах, грубых, бранных - чаще облаченных в нецензурную форму - словах и прозвищах, плевках в лицо, пощёчине, непристойных изображениях потерпевшего от оскорбления на бумаге и т.д. ” Кругликов Л.Л. Преступления против личности. Ярославль, 1998. стр. 17. .

А.Н. Попов вважає, що питання про непристойну форму образи піднімати не має сенсу, так як: „во-первых, оскорбление не может иметь "приличную" форму по определению, во-вторых, если оно что-то и означает, то только то, что происходит умаление человеческого достоинства. ” Попов А.Н. Указ. соч. стр. 113.

Більш вдалим, на нашу думку, є ствердження Л.А. Рогачєвського, що „иногда слова могут произноситься вежливым тоном, но в них вкладывается особый оскорбительный смысл, понятный лишь тому человеку, которому эти слова адресованы. Они могут вызвать у него аффективную реакцию и привести к преступлению” Рогачевский Л.А. Эмоции и преступление.Л., 1984. стр. 7. .

Але все ж таки головною проблемою залишається визначення яка образа є тяжкою?

Поняття „тяжка образа”, так як і усі оціночні поняття, викликає значні складності у його визначенні.

Вивчення судової та слідчої практики показує, що ступінь тяжкості образи не завжди вірно визначається, коли мова йде про наявність чи відсутність стану сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві. Суди в ряді випадків необгрунтовано відмовляються визнати вбивство, скоєне у стані раптово виникшого сильного душевного хвилювання, посилаючись на те, що образа не була тяжкою. При цьому не завжди враховуються у сукупності усі дії та поведінка потерпілого як перед вбивством безпосередньо, так і скоєні ним значно раніше.

С.В. Бородін вважає, що тяжка образа характеризується цинізмом, приниженням честі та гідності людини. Бородин С.В. Указ соч. стр. 228.

Н.І. Загородніков зазначав, що під тяжкою образою слід розуміти глибоке та грубе приниження честі та гідності особистості винного у афектованому вбивстві. До тяжкої образи слід відносити: звинувачення у тяжкому злочині, приниження національного почуття, підкреслювання у непристойній формі фізичних недоліків людини та інше. Загародников Н.И. Преступления против жизни.М., 1961. стрю 191.

Л.А. Андрєєва вважає, що образа не обов'язково повинна виражатися в непристойній формі. Більш того, у певних ситуаціях, на її думку, не завжди може мати місце умисел з боку потерпілого на приниження честі та гідності винної особи. Андреева Л.А., Рогачевский Л.А. Расследование убийств и тяжких телесных повреждений, совершенных в состоянии сильного душевного волнения (вопросы квалификации и доказывания).Л., 1988. стр. 10.

Суперечності серед дослідників при визначенні того, чи буде образа тяжкою, стосуються різних моментів, у тому числі і форми вираження образи. Деякі намагаються описати форму вираження тяжкої образи словами „цинічна”, „глибоко принижуюча”. Інші, в свою чергу, не пов'язують тяжкість образи із формою, а акцентують увагу на результаті образи.

Виходячи з того, що само по собі поняття „тяжка образа” не має точної дефініції, таким воно визнається у кожному випадку окремо, найбільш правильною ми можемо вважати думку, згідно якої головне - це не форма вираження (хоча це теж відіграє важливу роль), а те, що образливі дії призвели до виникнення стану сильного душевного хвилювання.

Слід погодитися з М.К. Аніянцем, який вважає, що визначення того, чи була образа тяжкою чи ні, вирішує суд у кожному конкретному випадку окремо. При цьому повинна враховуватися не тільки об'єктивна оцінка самої образи, а ще й суб'єктивні якості особи, яку ображає своїми діями потерпілий: стан його психіки, обстановка, в якій було нанесено образу та інше. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни.М., 1964. стр. 138. У судовій практиці існують випадки не визнання спричиненої образи потерпілим тяжкою. Так Н. був засуджений за умисне убивство К., з яким разом розпивав спиртні напої. Коли К. відмовився випити з чарки, з якої пив Т., останній наніс К. смертельне ушкодження, від якого той помер. Суд не визнав поводження потерпілого К. за тяжку образу Т. і, відповідно, не визнав злочин вчиненим у стані сильного душевного хвилювання Сборник постановлений Пленува Верховного Суда Украини по уголовным делам. - Харьков, 1995. стр. 391. .

Такої ж думки притримується і Т.В. Кондрашова, яка вважає, що для визначення наявності тяжкої образи, як і для встановлення непристойної форми, в якій вона висловлена, необхідно використовувати два критерії: об'єктивний та суб'єктивний. До об'єктивного критерію на її думку потрібно відносити моральність, яка існує в суспільстві у даний період часу, а до суб'єктивного - індивідуальні психолого-вікові особливості винного, тип його темпераменту, належність до певної соціальної групи та інше Кондрашова Т.В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности. Екатеринбург, 2000. стр. 145. .

Більш вдало, на нашу думку, висловився з цього приводу А.Н. Попов, який вважає, що для встановлення тяжкої образи, як підстави для виникнення стану сильного душевного хвилювання, необхідно виходити із сукупності усіх обставин, які маються у справі. Не можна віддавати перевагу тільки суб'єктивним або об'єктивним критеріям Попов А.Н. Указ соч. стр. 121. .

Не обов'язково, щоб образа з боку потерпілого наносилася винному умисно. Існують випадки, коли потерпілий заподіює тяжкої образи винній особі з необережності або невинно. Щоб застосувати ст.116 Кримінального кодексу України необхідно встановити та довести, що винний сприймав такі обставини, як тяжку образу, яка могла викликати стан сильного душевного хвилювання, через особливості обставин, за яких така образа була нанесена. Також ми можемо погодитися з Т.В. Кондрашовой з приводу того, що при визнанні образи тяжкою необхідно враховувати той рівень моральності соціального оточення, до якого себе відносить винний у скоєнні вбивства у стані сильного душевного хвилювання Кондрашова Т.В. Указ соч. стр. 146. . Також необхідно встановлювати у кожному окремому випадку особливості психофізичних та психоемоційних рис винної особи. Так, наприклад, жінка у стані вагітності дещо інакше сприймає оточуючу дійсність. Попов А.Н. Указ. соч. стр. 122.

Однак найважливішим моментом є встановлення того, що в результаті образи з боку потерпілої особи, у винного виник стан сильного душевного хвилювання. Якщо відсутні дані, що винний у момент вчинення вбивства знаходився у стані сильного душевного хвилювання, то будь які обставини не можуть сприяти кваліфікації вчиненого за ст.116 Кримінального кодексу України.

В ст.116 Кримінального кодексу України передбачено ще одну обставину, яка спроможна викликати стан сильного душевного хвилювання у винної особи - це систематичне знущання з боку потерпілого. Раніше дана обставина, як така, що може викликати стан сильного душевного хвилювання, не містилася в статтях кримінального законодавства.

У даний час у науці кримінального права існує багато підходів до визначення поняття знущання. Так С.В. Бородін дає таке визначення поняття знущання - це ті ж самі насильницькі дії, котрі можуть характеризуватися цинізмом та бути розтягнуті у часі. Знущання, на його думку, може проявлятися і в психічному впливі, в погрозах розправи чи розповсюдження яких-небудь реальних чи вигаданих відомостей, компроментуючих винного або інших осіб Бородин С.В. Указ. соч. стр. 228. .

А.Н. Попов, у свою чергу, під знущанням розуміє умисне заподіяння психічних, моральних страждань незалежно від форми здійснення та тривалості. А.Н. Попов. Указ. соч. стр. 105.

Т.В. Кондрашова висловлює думку про те, що знущання, на відміну від образи, здійснюється у пристойному вигляді. Воно може виражатися у злій насмішці, глузуванні над фізичними недоліками особи чи окремими рисами характеру, погрозі розповсюдити реальні чи вигадані відомості, які ганьблять винного. Вона вважає, що знущання звичайно носить продовжуємий характер Кондрашова Т.В. Указ. соч. стр. 146. .

Автори Коментарю до Кримінального кодексу України під систематичним знущанням розуміють особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий характер. Коментар до КК України.

На нашу думку, під систематичним знущанням, все ж таки, потрібно розуміти умисне спричинення винному психічних страждань незалежно від форми прояви, спроможних викликати стан сильного душевного хвилювання, що носить систематичний характер (три чи більше разів).

3.2 Суб'єктивні ознаки умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання

3.2.1 Суб'єкт умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання

Відповідно до статті 18 Кримінального кодексу України „Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність”. Отже із цього визначення можливим є виділити три основні ознаки суб'єкту злочину:

1) це фізична особа;

2) осудна особа;

3) досягнення віку, з якого може наступати кримінальна відповідальність.

Стосовно першої ознаки (фізична особа) можна сказати те, що злочин, за кримінальним законодавством України, може бути вчинено тільки людиною, живою біологічною істотою.

Осудною, за Кримінальним кодексом України, визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії та керувати ними (ст. 19 Кримінального кодексу України). Тобто, якщо під час вчинення суспільно небезпечного діяння особа не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, то застосування до неї кримінальної відповідальності не можливе.

У ч.2, ст.22 Кримінального кодексу України зазначено, що „особи, що вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117)." Із зазначеного ми можемо зробити висновок, що кримінальна відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, настає з чотирнадцяти років.

За даний вид злочину законодавцем встановлено понижений вік кримінальної відповідальності. Це викликано, в першу чергу, тим, що у даному віці особа, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, здатна усвідомлювати характер своїх суспільно небезпечних дій та можливі наслідки таких дій.

Вік та осудність особи - це умови при яких є можливим настання кримінальної відповідальності. Як зазначав А.Н. Трайнін, що вік та осудність - це лише суб'єктивні умови кримінальної відповідальності. Кримінальний закон карає злочинця не за те, що він досягнув певного віку та є осудним, а за скоєння ним злочину за умови, що він досягнув певного віку та на момент скоєння злочину перебував у стані осудності. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957.

Також потрібно зазначити про те, що суб'єктом злочину передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України може бути тільки та особа, яка на момент скоєння злочину перебувала у стані сильного душевного хвилювання. Наявність усіх вищезгаданих ознак суб'єкту злочину, але якщо особа під час скоєння умисного вбивства не перебувала у стані сильного душевного хвилювання, не тягне за собою кваліфікацію за ст.116 Кримінального кодексу України.

3.2.2 Суб'єктивна сторона умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання

При розгляді даного питання слід дати визначення поняття суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона злочину - це цілісний стан індивіда при скоєнні злочину, який характеризує його внутрішній світ у вигляді мети, мотиву поведінки, вини та емоціональних переживань. Шавгулидзе Т. Аффект и уголовная ответственность. - Тбилиси: Мецниереба, 1973. - 214 с.

Із зазначеного поняття можна зробити висновок, що основними елементами суб'єктивної сторони є:

1. Вина

2. Мотив

3. Мета

4. Емоціональні переживання

Вина відноситься до суб'єктивної сторони складу злочину, це ні в кого не викликає сумніву. Але в кримінально-правовій літературі немає єдиної думки про об'єм поняття самої суб'єктивної сторони складу злочину.

Так, наприклад, на думку П.С. Дагеля, „ вина і являє собою суб'єктивну сторону злочину, поняття вини і суб'єктивної сторони складу злочину по сутності тотожні. ” П.С. Дагель, Проблема вины в советском уголовном праве, ДВГУ, Учёные записки, вып. 21, ч. 1, Владивосток, 1968, стр. 26. Тим самим П.С. Дагель включає в поняття вини мотив, мету, а також емоції. „Реальный умысел или реальная неосторожность лица возникает на основе определённого мотива, заключены в деянии, направленом на определённую цель. Иними словами, мотив, цель, эмоция являются необходимыми составляющими психологического отношения, составляющего вину, и не могут быть от него оторваны. Иное дело, что эти психологические элементы имеют разное юридическое значение. Цель, заключающаяся в достижении преступного последствия, является элементом прямого умысла; цель, направленная на результат, находящийся за рамками состава, характеризует направленность умысла; мотив и эмоции характеризуют содержание умысла и т.д. По этому выражения против отнесения мотива и цели к содержанию вины основаны на смешении понятий содержания и формы вины”. П.С. Дагель, Цит. соч., стр. 27.

Більшість теоретиків кримінального права притримуються іншої точки зору. Розглядаючи суб'єктивну сторону складу злочину, разом з виною, включають мотив, мету та емоції. Я.М. Брайнин, Уголовная ответсвенность и её основания в советском уголовном праве, М., 1963, стр. 227-228. Прихильники цієї теорії обгрунтовують свою концепцію тим, що віднесення мотиву, мети та емоцій до складу вини розширює рамки законодавчого визначення вини (умислу та необережності) і, разом з тим, мотив та вина не завжди приймаються до уваги при оцінці діяння і тому не відносяться до поняття вини. На думку авторів Курса советского уголовного права: „субъективная сорона преступления - это психическое отношение лица к совершаемому им преступлению, которое характеризуется конкретной формой вины, мотивом и целью преступления”. Курс советского уголовного права, часть общая т. I, Л., 1968, стр. 404.

Ми притримуємося цієї точки зору, адже віднесення мотиву та мети поведінки до поняття вини призведе до змішування таких самостійних понять як поведінка та вина.

Поняття поведінки є психологічним поняттям, яке показує цілеспрямованість та контрольованість особою своїм діянням. Що до вини, то вона є сугубо правовим поняттям, в основі торкаючимся питання про реальне передбачення чи змогу передбачення суспільно небезпечних наслідків та бажання чи допущення наставання таких наслідків. Поняття вини включає в себе соціально-правову оцінку психічного стану особи, скоївшої злочин. „ Вина, яка виражається в психічному відношенні особи до протиправно вчиненого наслідку, дає можливість зв'язати скоєний вчинок з внутрішнім світом особи і розглядати діяння, як проявлення усієї його особистості”. В.Г. Макашвилли, Уголовная ответственность за неосторожность, М., 1957, стр. 5. Якщо вольовий результат знаходиться за межами вольової сфери людини, то виключається і вина, так як особа не може осмислювати свої дії чи осмислено ними керувати, у цьому випадку не може йти мова про визнання особи осудною.

Джерелом активності індивіда є потреба, на підставі котрої виникають бажання, інтереси і т.д. У людини багато потреб та інтересів. Однак поки не виникне мета поведінки, потреба не може викликати відповідну дію.

Мета, зі свого боку, має специфічні, характерні властивості. Мета виникає лише тоді, коли існують більш чи менш реальні умови задоволення потреби.

Метою злочину автори Курса советского уголовного права вважають те, чого „бажає добитися особа при скоєнні суспільно небезпечних діянь. Дана мета, як і інші явлення психічного процесу, породжуються оточуючою нас реальністю, здійснює на різних людей не однакову дію. Так, наприклад, одні ставлять за мету збагачення (різноманітним, у тому числі і злочинним шляхом), інші - підвищення заробітку (шляхом підвищення кваліфікації, позаурочних робіт). У цій та подібних ситуаціях поява чи непоява злочинної мети залежить від рівня свідомості конкретної людини. ” Курс советского уголовного права, часть общая, т. I, Л., 1968, стр. 446. На думку Б. Харазішвіллі, „мета - це бажання здійснення поведінки у зв'язку з емоціональним станом особи, яке виражається у прояві волі при розумінні необхідності даної поведінки”. Б.В. Харазишвилли, Вопросы мотива поведения преступления в советском уголовном праве, Тб., 1963, стр. 45.

На нашу думку вищезгадані автори не зовсім точно розкривають загальне поняття злочинної мети. Бажання - це форма прояву потреби. Вона знаходить своє вираження також у емоціях, однак це не характеризує мету. Вдало на нашу думку з цього приводу висловився Т. Шавгулідзе: „Мета - це той результат, на досягнення котрого спрямована дія індивіда. Результат цей в меті, в мотиві та в установці поведінки”. Шавгулидзе Т., Указ. соч., стр. 66.

Загальновизнано, що мета злочину (злочинна мета), не має однакового значення для кримінальної відповідальності. У деяких складах злочинів, вона виступає як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони злочину, в інших - знаходиться поза межами складу злочину. Якщо злочинний результат передбачений в меті і відповідно поведінка здійснюється заради досягнення результату, тоді можна вести мову про існування злочинної мети, та про те, що злочин скоєно з прямим умислом. Однак інколи ми маємо справу зі злочинною поведінкою і в тих випадках, коли злочинний результат, заради якого відбувається дія, не є суспільно небезпечним (наприклад, коли мисливець робить постріл заради того, щоб застрелити зайця та при цьому влучає у людину та заподіює їй смерть).

У тих випадках, коли суспільно небезпечний результат не тільки не входить у мету злочинного діяння, а навіть і не передбачається як реальний побічний його результат, можна вести мову лише про необережну вину.

Таким чином, при здійсненні злочинної поведінки про злочинну мету можна вести мову лише тоді, коли мета поведінки входить до складу злочину, як його необхідна ознака, або тоді, коли мета хоча і не внесена до складу злочину, однак поведінка здійснюється заради того суспільно небезпечного результату, за настання якого індивід несе відповідальність. В інших випадках мету поведінки не можна трактувати, як злочинну.

У науці кримінального права мають місце дві точки зору відносно мети в злочинах, скоєних у стані сильного душевного хвилювання. Автори першого підходу стверджують те, що винний у злочині, який скоєно у стані фізіологічного афекту, не має злочинної мети в діях, він діє не намагаючись добитися якого-небудь злочинного результату. „При скоєнні злочину у стані афекту у винного немає заздалегідь поставленої мети: скоїти вбивство, чи нанести тяжке тілесне ушкодження”. Владимиров В. Сильное душевное волнение, как обстоятельство, смягчающее уголовную ответственность// Социалистическая законность. 1957. №8. стр. 26.

На думку В.І. Ткаченко, метою дії в злочинах, які скоєні у стані фізіологічного афекту є не вбивство потерпілого, а отримання оптимального спокою та зупинення протиправних дій потерпілого. Ткаченко В.И. Квалификация убийств и телесных повреждений в состоянии сильного душевного волнения// Вопросы криминалистики. 1964. №12. стр. 49.

В той же час Б.В. Сидоров зробив висновок, що винний, знаходячись у стані сильного душевного хвилювання, усвідомлює суспільну небезпеку своїх діянь, та робить вольове зусилля для здійснення будь-яких злочинних дій, не тільки передбачає, а ще й бажає заподіяти потерпілому шкоду. По іншому важко пояснити поведінку особи, скоючої злочин у стані афекту. Б.В. Сидоров, Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение. - Казань: Изд-во Казан ун-та, 1978. стр. 79.

Такої ж думки притримується і Т.В. Кондрашова: „В силу внезапности и интенсивности аффекта виновный может не осознать полностью своих действий, не осмыслить до конца, какой ущерб жизни и здоровью потерпевшего он может причинить. Но о том, что он всё-таки осознаёт общественную опасность своего деяния свидетельствуют его действия перед совершения преступления (хватает бутылку, камень, нож, ружьё), а потому он не может не предвидеть наступления таких последствий и не желать наступления этих последствий, хотя и не представляет отчётливо степень их тяжести”. Кондрашова Т.В. Проблемы уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности, Екатеринбург, 2000, стр. 158.

На нашу думку, в діях особи, яка скоює злочин у стані афекту ціль злочинних дій може мати місце, а може бути і відсутня.

Більш правильно виходити з того, що ціль в афективному вбивстві присутня майже завжди. Але не завжди ця ціль буде суспільно небезпечною. В одних випадках ціль може бути усвідомлена винним, а в інших вона може носити невизначений характер. Наприклад, намагання нанести будь-які пошкодження потерпілому, навіть до заподіяння йому смерті. Попов А.Н. Преступления протии личности при смягчающих обстоятельствах, - С-Пб.: Юридический Центр Пресс, 2001. стр. 168. Винний може байдуже відноситися до наслідків своїх дій, скоюючи злочин у стані афекту, та допускати будь-які наслідки, у тому числі навіть смерть потерпілого, але діяти з якоюсь визначеною ціллю, наприклад, зупинити протиправні дії потерпілого будь-яким чином, покарати його за заподіяні страждання шляхом фізичного впливу. При цьому слід враховувати сукупність всіх обставин, маючих відношення до справи. Такі, як умови при яких було скоєно злочин, характер взаємовідносин сторін, обставини, які мали місце перед скоєнням злочину, спрямованість дій (вражалися життєво важливі центри чи ні), спосіб, обраний винним для заподіяння пошкоджень, локалізація пошкоджень, сила та інтенсивність дій винної особи. Але заперечувати про наявність суспільно небезпечної цілі у всіх злочинах, вчинених у стані фізіологічного афекту, було б на нашу думку не вірним.

Починаючи розмову про мотивацію злочинної поведінки винного, яка відбувалась у стані сильного душевного хвилювання, потрібно визначити саму природу мотиву злочину.

Як зазначають автори Курса советского уголовного права: „Мотив - это осознанное побуждение к определённому действию, иначе говоря, это источник действия, его движущая сила”. Курс советского уголовного права, ч. общая, т. I, Л.,1968, стр. 441.

Мотиву злочинної поведінки приділяється дуже велика увага у науці кримінального права. Мотив може обгрунтувати суспільну небезпеку поведінки, інколи він виступає як необхідна ознака складу злочину. Наявність деяких мотивів законодавець розцінює як обставина, пом'якшуюча чи обтяжуюча кримінальну відповідальність. Наприклад, вбивство з корисних мотивів (ч.2 ст.115 Кримінального кодексу України) є кваліфікуючою ознакою умисного убивства.

Процес мотивації слугує формуванням мотиву. Услід за виникненням мотиву поведінки слідує акт рішення, що зі свого боку створює установку відповідної поведінки. Мотивація властива лише вольовій поведінці. При імпульсивній поведінці перед самою дією відсутній процес мотивації. В даному випадку між потребою та дією встановлюється найкоротший зв'язок, і імпульс потреби при відповідній ситуації без мотивації може створити установку відповідної поведінки. Шавгулидзе Т. Указ соч., стр. 70.

У стані фізіологічного афекту спрощується процес мислення, спостерігається різко виражене падіння активності психіки, різко знижується, гальмується здатність мислячої діяльності, спостерігається звуження свідомості: свідомість фіксується лише на тому, що викликало афект, а все інше стає лише фоном. А.Н. Попов. Указ соч. стр. 165.

Тому великий інтерес викликає питання про мотиви вбивств, скоєних у стані сильного душевного хвилювання.

В.І. Ткаченко вважає, що мотив завжди носить визначений характер і його встановлення має важливе значення як для кваліфікації злочинів, так і для відмежування злочинів вчинених у стані сильного душевного хвилювання від суміжних. Але він вважає, що помста не може бути мотивом афектованого вбивства, так як помста є мотивом у якому свідомість займає домінуючу позицію. Мотив дій при скоєнні злочину у стані афекту - це слабо усвідомлювана потреба в емоційній розрядці суспільно небезпечним способом. Ткаченко В.И. Ответственность за умышленные преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта. М.,1979. стр. 43. Але А.В. Наумов вважає, що найбільш поширеним мотивом у афектованому вбивстві є помста, а потім слідують такі мотиви, як обурення діями потерпілого, ревнощі та інше. Наумов А.В. Мотивы убийства. Волгоград, 1969, стр. 101.