Поняття та ознаки вбивства

54

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет ім. М Коцюбинського

Кафедра правознавства

Курсова робота

«Поняття та ознаки вбивства»

Студентк 5-«Б» курсу

Притула Валентина Василівна

Науковий керівник -

ст. викл. Сергійчук С.Л.

Вінниця - 2008

Вступ

Вбивство спрадавна вважалося злочином проти людини і засуджувалося як мораллю, так і системою норм і правил, що мають силу закону. Заборона на вбивство була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це пояснювалося необхідністю продовження роду і зміцнення суспільства. Свобода вбивства загрожувала людству винищуванням, тому спочатку вбивство було засуджене і заборонене в локальних співтовариствах - союзах, племенах і т.д. У міру становлення крупніших людських співтовариств, аж до державних об'єднань, табу на вбивство придбало форму закону, обов'язкового для всіх членів співтовариства. Відомо, що перші законно-положення (як написані, систематизовані сукупності норм і правил поведінки, а також заборон) формуються на основі загальноприйнятих норм моралі, що сформувалися і закріпилися в законах. Вбивство трактується як злочин практично у всіх законодавчих системах - стародавніх і сучасних. Посягання на чуже життя може бути виправдане мораллю і законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем, ці випадки різні. Наприклад, мусульманські норми і правила, закріплені в Корані, не передбачають покарання за вбивство невірного: “ І вбивайте їх, де зустрінете, адже спокуса - гірше, ніж убиение”. Тоді як вбивство правовірного по шаріату повинно каратися смертю. Одна з перших заповідей Біблейського Мойсея, що визнаються як іудеями, так і християнами, свідчить: “Не убий”. Старозавітні правила, що мали для стародавніх іудеїв силу закону, дуже конкретно визначають вбивство як антигромадське діяння. Якщо, згідно Біблії, перший вбивця на Землі Каїн був покараний вічним вигнанням, то згодом за заподіяну іншому смерть вважалася смерть: «Хто ударить людину, так, що він помре, та буде зраджений смерті, а якщо хто з наміром уб'є ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), то і від жертовника мого бери його на смерть». У сучасних системах вбивство розглядається як один з найтяжчих злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти у ряді країн.

Актуальність теми: концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави.Конституція України (ст. 27) закріпила головне природнє право кожної людини - право на життя: «Кожна людина має невід'ємне право на життя». Актуальності дослідження набуває у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень нового КК України - перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

Мета і завдання дослідження: метою дослідження є комплексна кримінально-правова характеристика вбивств, передбачених статтями Кримінального Кодексу, та формулювання на її основі науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення кримінального законодавства України і правозастосовчої діяльності.

Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких головних завдань:

- дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки умисного вбивства;

- проаналізувати спеціальну літературу з проблем кваліфікації умисних вбивств;

- на підставі проведеного аналізу сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за умисні вбивства;

- сформулювати рекомендації по вдосконаленню положень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи".

Об'єктом дослідження є поняття та ознаки вбивств, типологія вбивств.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види умисних вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування. При цьому основна увага приділялася дослідженню відповідних ознак юридичних складів злочинів, передбачених статтями 116, 117, 118 КК, а також теорія криміналього права щодо поняття та ознак кримінального права України.

У першому розділі курсової роботи розглянем поняття та ознаки вбивств, звернемо увагу на вбивство, як на один із найважчих видів злочину, який засуджується у різних країнах. Ознаками вбивста є його склад, і тому потрібно охарактеризувати склад злочину та його складові. Склад злочину складається з чотирьох ознак: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. У другому розділі розглянем коротку характеристику видів убивств. Кримінальний закон передбачає три види вбивств, які розглядаються як здійснені при пом'якшувальних обставинах: умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК); умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК) та вбивства при обтяжуючих обставинах: умисне вбивство двох або більше осіб; умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності; умисне вбивство заручника; умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю; вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб; вбивство із корисливих мотивів; умисне вбивство з хуліганських мотивів; умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у звязку з виконанням потерпілим службового або громадського обовязку; умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; умисне вбивство, вчинене на замовлення; умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузях кримінального права, кримінології, медицини, загальної психології. У роботі використовувались підручники таких авторів як: Кузнєцова В.В., Савченка А.В., Потебенька В., Бажанова М. І., Снігірьова О.П., Матвійчука В.В, Мельника М. І., Дзюби В.П. Всі названі автори дають детальну та обгрунтовану характеристику вбивств, їх видам та ознакам. Під час роботи використана періодична література, особливо автори таких статей: Пилипчук П., Грищук В., Шульга Л., Остапенко А., та інші.

Структурно робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

Розділ І

Основними завданнями, що постають перед юридичною наукою і державою, є забезпечення дотримання прав і свобод громадян. У статті 27 Конституції України зазначено: “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини”. [5,с.4] Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.[21, с.101]

Низка законодавчих і підзаконих актів України докладно регулює питання охорони та захисту життя і здоровя громадян (наприклад: Основи законодавства України про охорону здоровя, Закон України «Про запобігання захворювання на снід та соціальний захист населення», Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень).

Деякі питання забзпечення надійної охорони житття та здоровя людини врегульовано міжнародним законодавством (наприклад: Єврпопейською конвенцією з прав людини від 4 листопада 1950р., ратифікованою Україною 17 липня 1997р.; Конвенцією ООН про катування та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність). Ці питання також висвітлено в постановах Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про необхідну оборону» від 26 квітня 2002р. та «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» від 7 лютого 2003р.

Досліженню проблем кримінально-правової протидії злочинам проти життя та здоровя особи в юридичній літературі приділено достатньо уваги. Їх вивчали такі вчені: Бажанов М, Баулін Ю., Борисов В, Бородін С, Глушков Б, ГрищукВ,ЧитловД,ШульгаА.[15,с.310] Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечніших. Відповідальність за них передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається «Злочини проти життя та здоров'я особи». Цим розділом охоплюється три види злочинних посягань: а) злочини проти життя особи; б) злочини проти здоров'я особи; в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи. [14, с.309]

В сучасній теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Одні автори вважають, що вбивство - протиправне, умисне чи з необережності позбавлення життя іншої людини. На думку інших авторів, вбивство - передбачене кримінальним законом, винне, суспільно небезпечне діяння, що посягає на життя інщої людини і спричиняє її смерть. Навроцький В.О. визнає вбивство як протиправне винне насильницьке позбавлення життя людини. Згідно чинного КК України (ч1 ст.115), вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. [20,с.99] Вбивство відноситься до групи злочинів, які посягають на життя людини. Закон охороняє від злочинних посягань не життя саме по собі як поняття біологічне, повністю підпорядковане закономірностям природи, а життя людини, як необхідну передумову виникнення, існування і розвитку різноманітних суспільних відносин. Обґрунтовується висновок про те, що поняття вбивства, яке дається у ч. 1 ст. 115 КК, в цілому відображає всі суттєві ознаки вбивства. Таке поняття вбивства могло б бути нормативною основою його типової юридичної конструкції. Однак законодавець не дотримався окремих правил законодавчої техніки, що призвело до неоднозначного розуміння змісту цього поняття. Зокрема, воно не називає того, що випадки необережного позбавлення життя іншої людини необхідно (логічно) назвати заподіянням або спричиненням смерті через необережність. У зв'язку з цим запропоновано виключити із назв ст.116, 117, 118 КК слово "умисне", оскільки закон чітко визначає, що вбивством може бути лише умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК). Умисне позбавлення життя - вбивство, існує віддавна і постійно супроводжує людство. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) знаходимо: “Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка із-за іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю” Збереглися літописи, що засвідчили подібні факти і в історії Київської Русі. Особливо відзначився на початку ХІХ століття князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015р. князя Володимира вирішує вбити своїх братів з метою одноособового захоплення влади. [19, с.101] Об'єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинятись шляхом не лише активної, але і пасивної поведінки. Психічний вплив на потерпілого, який може бути досить різноманітним, мас свою специфіку під час вчинення вбивства, тобто він дістає прояв у безпосередньому психічному впливі на потерпілого: психічна діяльність спрямовується на іншу особу для позбавлення її життя (наприклад, погроза, яка викликала переляк, що призвів до паралічу серця; підмовляння до спричинення собі смерті малолітнього чи особи, яка страждає психічним захворюванням чи недоумством). У таких випадках на житгя потерпілого не спрямовується ніяка механічна, зокрема м'язова сила вбивці.

Також з об'єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними складами, оскільки вважаються закінченими з моменту настання суспільне небезпечного наслідку - смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) - наслідку у виді самогубства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком. Потерпілими при вбивстві визнаються лише фізичні особи. [20, с.100]

Оскільки об'єктом вбивства є життя людини, необхідно, щоб людина, на життя якої посягають, вже народилася і ще не померла. Встановлення початкової межі людського життя є завданням складним і водночас необхідним. Автор розглядає поняття „народження" у декількох значеннях: 1) процес народження (початок фізіологічних пологів); 2) результат народження - поява дитини (констатація, наслідок). Народження - це певний природній процес, а тому кримінальний закон охороняє життя людини вже в самому процесі народження, тобто з початку фізіологічних пологів.[17, с.25] Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України,Про охорону дитинства", згідно з якою "кожна дитина має право на життя з моменту визначення живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я", кримінально караним доцільно визнавати посягання на плід, який вже відокремився від матері внаслідок пологового процесу і є життєздатним.

Суб'єктивна сторона злочинів проти життя може характеризуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120). Мотив і мета, а також емоційний стан винного у ряді випадків є обов'язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим (пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 115) або навпаки привілейованим (ст. 116).

На сьогодні широкого розповсюдження набули особливо небезпечні злочини, а саме: серійні вбивства, терористичні акти, вбивства на замовлення. Особливість суспільної небезпеки умисних вбивств, вчинених на замовлення, полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, - людина позбавляється найціннішого - життя, найбільш небезпечним способом, найбільш небезпечними засобами. [19, с.101]

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінальне караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії -- навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого). Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу.

Склад злочину - це сукупність установлених кримінальним законом та іншими нормативними актами юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. [7, с.43)

Термін «склад злочину» (corpus delicti) увів Ф. Фарінацій ще в 1581р. на позначення сукупності речових доказів злочину, що мають суто процесуальне значення. Поступово ця назва поширилась не тільки на кримінальні сліди, але й на обєктивний прояв злочинної поведінки, а відтак - і на внутрішню, суб'єктивну сторону злочину. Отож термін «склад злочину» в науці кримінального права починає вживатися для позначення поняття про складові частини власне злочину, тобто основних елементів суспільно небезпечного діяння. Таке ж потрактування складу злочину простежується в роботах російських правознавців ХІХ ст. Цілком очевидно, що у своєму первісному значенні термін «склад злочину» означає лише істотні (необхідні) ознаки, без яких неможливий жоден злочин. [7, с.44]

Склад злочину - це реальна система ознак, а не плід людської фантазії чи вигадок. Якщо ж це об'єктивна реальність, то її можна пізнати й використати у практичній діяльності. [15, с.71]

Встановлення об'єкта злочину має велике теоретичне і практичне значення. Однак проблема об'єкта злочину ще до кінця не вирішена. Наявна рівнобіжність тлумачення поняття об'єкта злочину в кримінально-правовій науці як в нашій країні, так і за її межами.

Слід відзначити, що проблема об'єкта злочину в нашій країні має власну історію та розвиток. Так, видатний юрист М. Таганцев вважав, об'єктом злочину є: «юридична норма в її реальному бутті». А. Марголін визнав як об'єкт злочину «інтереси громадян, суспільства, держави». Професор А. Піонтковський зробив висновок, що обєкт злочину - суспільні відносини.[15, с.78] У юридичній літературі, є інші погляди, один з них: обєкт - це «благо, цінності» [15, с.79]

Об`єкт як елемент складу злочину - це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

У більшості юридичних джерел радянського періоду, присвячених проблемі об`єкта злочину, “вертикальна” класифікація об`єктів включає три рівні: загальний об`єкт, родовий (іноді його називають груповим або спеціальним) та безпосередній (у деяких джерелах видовий).

Загальним об`єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (суспільний лад, політична та економічна системи, правопорядок тощо). Але практична вся сукупність суспільних відносин не може бути об`єктом як елементом складу злочину. По суті цей об`єкт кримінально-правової охорони не слід ототожнювати з поняттям об`єкта злочину. Тому достатньо включати до класифікації об`єктів злочину два види - родовий та безпосередній Під родовим об`єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об`єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об`єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. Родовий об`єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК, напр., глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об`єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об`єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання. [7, с.46]

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Під безпосереднім об`єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об`єкта як елементу складу злочину безпосередній об`єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб`єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об`єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об`єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об`єктом вбивства є життя людини. Безпосередній об`єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов`язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об`єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів.

“По горизонталі” безпосередні об`єкти можуть поділятися на основні та додаткові.

У кримінально-правовій літературі існує велика кількість думок щодо визначення власне предмета злочину. Кудрявцев В. вважає, що предмет злочинів є «матеріальне виявлення відповідних суспільних відносин».

Є. Фролов під предметом злочину розуміє «такі предмети або речі, котрі є матеріальною підставою, умовою або свідченням існування певних суспільних відносин та шляхом вилучення, знищення, спотворення чи зміни, яких заподіюється шкода об'єкту злочину». В. Тацій у предметі злочину «вбачає будь-які речі матеріально світу, з певними властивостями, з якими кримінальний закон пов'язує наявність в діях особи ознаки конкретного складу злочину». Російський правник Ю. Ляпушгов стверджує, що предметом будь-якої форми розкрадання можуть бути лише товарно-матеріальні цінності в будь-якому стані та формі, що мають економічну власність,а також гроші, як загальний еквівалент вартості. [15 с.85] Предметом злочину є речі матеріального світу, діючи на які, особа посягає на блага, що належать суб`єктам суспільних відносин. Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв`язків між людьми з приводу цих предметів. Предмет злочину має важливе значення в структурі складу злочину. При кваліфікації злочину виявляються найсуттєвіші риси конкретного суспільно небезпеченого діяння шляхом співставлення його з інформаційною моделлю, закріпленої в законі. Включення предмета в комплекс ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і, в кінцевому підсумку, успішне вирішення завдань кваліфікації. Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов`язковою (конструктивною) ознакою об`єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину - це те, на що впливає злочинець, то знаряддя - це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об`єкт, предмет може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку. Ті, чи інші ознаки предметів посягання можуть бути пом`якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його в особливо кваліфікований вид. [7,с.48] Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об`єкта, сприяє, в кінцевому підсумку, суворому дотриманню законності при розгляді судами кримінальних справ. Предмет злочину як самостійна ознака складу злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. [6, с.96]

Предмет має потрійне значення:

1)предмет охоронюваних суспільних відносин;

2)предмет злочину;

3)предмет злочинного впливу.[6, с.97]

Об`єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Об'єктивна сторона складу злочину - це зовнішня сторона злочину, яка характеризується злочинним діянням (дією чи бездіяльністю) у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або створення загрози їх настання. [13, с.294)

Об`єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв`язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину. Зв`язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв`язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання - ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсальною обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є лише діяння.

Наслідком (злочинним результатом) діяння вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням суб`єкта посягання. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об`єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, розкрадання майна). Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов`язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (образа, одержання хабара). В деяких складах наслідок є альтернативною ознакою (посягання на життя судді тощо може буди у формі замаху на вбивство або у формі умисного вбивства).

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов`язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (ст.165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов`язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (напр.: ст.89 знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність діяння, факт знищення або пошкодження - наслідок). За змістом наслідки злочинних діянь бувають: 1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров`я); 2) у вигляді майнової шкоди; 3) порушення нормальної роботи транспорту або зв`язку; 4) у вигляді іншої шкоди - дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193). Наслідки, як ознака об`єктивної сторони складу злочину, можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Напр., майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров`ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту - у зриві графіку руху поїздів тощо. Наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку. [7, с. 49]

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб`єкт злочину” не вживається. Його замінили висловом: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. [13, С.299) В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи, за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб`єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки.[13,с.300] Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов`язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м`якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов`язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці. [7, С.52]

Суб`єктивна сторона складу злочину - це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об`єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов`язані з вчиненням злочину. Суб`єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об`єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки - мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. [13, С.296] Суб`єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв`язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля - це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв`язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини - умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб`єктивної сторони складу злочину. Напр., умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.95); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.103). Із цього приводу Пленум ВС України у п.24 постанови від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я людини” вказав, що “судам необхідно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.95 або 103 КК, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. [6,с.142] Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. Вона виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинності [6, с.143]

Отже, в теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Та за Кримінальним кодексом України, вбивство - це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивству притаманні ознаки, які включають суб'єктину та об'єктивну сторони, суб'єкт та об'єкт складу злочину, а також предмет.

Розділ ІІ

Вбивство - це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння. Проблема кримінального права щодо охорони життя та здоров'я є надзвичайно актуальною. Ця загально відома теза набуває неабиякої гостроти з урахуванням даних судової статистики. Структура судимості у 2002р. визначила злочини проти життя та здоров'я особи (ст.115-145 КК України). Домінують у цій категорії злочинів - умисне вбивство (без пом'якшуючих обставин) - 2296 засуджених. Причому за решту умисних вбивств (ст.116-118) було засуджено 274 особи. [10,с.14] За субєктивною стороною розрізняють вбивства умисні (ст. 115-118) і вбивства через необережність (ст. 119). Своєю чергою, умисні вбивства поділяються за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене за обставин; що обтяжують відповідальність, кваліфіковане вбивство (ч.2 ст.115) і вчинене за обставин, що помякшують відповідальність - привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності тих, й інших згаданих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за обставин, що помякшують відповідальність. [31, с.141]

Умисне вбивство без обставин, що помякшують чи обтяжують відповідальність(просте вбивство) - ч.1 ст.115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивства, передбачених ч.2 ст.115 - має місце в тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч.2 ст.115, ст.116-118. За ч.1 ст.115 кваліфікуються вбивства, вчинені у бійці, з помсти, на грунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад за наявності прохання потерпілого) та деякі інші. На сучасному етапі розвитку правової системи України норми, що передбачають покарання за вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин (ч.2 ст.115 КК), досліджуються та аналізуються у порівнянні з відповідними нормами кримінального законодавства деяких країн (пострадянських, країн колишнього соціалістичного табору, держав романо-германської та англосаксонської сімей права, та деяких інших). У КК України 2001р. передбачено відповідальність за вчинення умисного вбивства без обтяжуючих та з обтяжуючими обставинами у ст.115 (ч.1 та ч.2) замість двох статей КК 1960 р.(статті 93, 94) [26, с.58]

Вбивства при пом'якшуючих обставинах поділяються:

а)умисне вбивство, здійснене в стані сильного душового хвилювання (ст. 116 КК);

б)умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК);

в)умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Та вбивства при обтяжуючих обставинах:

а)умисне вбивство двох або більше осіб;

б)умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності;

в) умисне вбивство заручника;

г)умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;

д) вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб;

е) вбивство із корисливих мотивів;

є) умисне вбивство з хуліганських мотивів;

ж)умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у звязку з виконанням потерпілим службового або громадського обовязку;

з)умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

и) вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

і) умисне вбивство, вчинене на замовлення; умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

У подальшому тексті спробуємо дати коротку характеристику даним видам вбивств.

Умисне вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК)

Стаття 116 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, здійснене в стані афекту. Дана кримінально-правова норма знаходиться в розділі 2: «Злочини проти життя та здоров'я особи» Особливої Частини КК.

Всі злочини проти особи роблять замах на один об'єкт, який в кримінально-правовій теорії носить назву родовий об'єкт -- це суспільні відносини, що охороняють права і свободи особи як людини і громадянина. Видовим об'єктом злочинів є життя і здоров'я людини, що розуміються в біологічному сенсі.

Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання (афекту), спровокованого протиправною або аморальною поведінкою потерпілого традиційно відноситься до привілейованих, менш небезпечним видам злочинів проти життя.

Фізіологічний афект характеризується як емоційний спалах високого ступеня. Він виводить психіку людини із звичайного стану, гальмує свідому інтелектуальну діяльність, до певної міри порушує виборчий момент в мотивації поведінки, утрудняє самоконтроль, позбавляє людину можливості твердо і всесторонньо зважити наслідки своєї поведінки. В стані афекту здатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, а також керувати ними в значній мірі знижена, що є однією з підстав для визнання здійсненого в такому стані злочину менш суспільно небезпечним, чим злочин, здійснений при спокійному стані психіки. Від фізіологічного афекту слід відрізняти так званий патологічний афект, який є тимчасовим хворобливим розладом психіки. При нім наступає глибоке затьмарення свідомості і чоловік втрачає здатність віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними. Обличчя в таких випадках визнається неосудним, а значить і не може нести кримінальну відповідальність. [12, с.51]

Для вирішення питання про те, чи здійснено діяння в стані фізіологічного або патологічного афекту, необхідно призначити комплексну психолого-психіатричну експертизу.

Раптовість сильного душевного хвилювання, за загальним правилом, полягає в тому, що воно виникає негайно, як у відповідь реакція на протиправну або аморальну поведінку потерпілого. Намір тут може бути що також раптово виник. Між вбивством і провокаційною поведінкою потерпілого, що викликала стан афекту і намір на злочин, в переважній більшості випадків не повинно бути розриву в часі. Проте можливе виникнення афекту не відразу після протиправних дій потерпілого, а через певний час. Проте значний часовий розрив вже не може свідчити про збереження стану раптово виниклого сильного душевного хвилювання.

Провокація з боку потерпілого, що викликає стан сильного душевного хвилювання у винного, є: а) насильство; б) знущання; у) тяжка образа; г) інші протиправні дії (бездіяльність) потерпілого; д) аморальні дії (бездіяльність) потерпілого; е) систематична протиправна або аморальна поведінка потерпілого. [15, с.322]

Насильство з боку потерпілого може бути фізичним (наприклад, завдання ударів, побої, катування, спричинення шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості, насильницьке обмеження свободи неправомірного характеру, (згвалтування) або психічним (загроза заподіяти шкоду здоров'ю і життю). Насильство, що викликає афект, повинне носити протиправний характер.

Знущання, яке може викликати стан афекту, є злою насмішкою, знущанням над винним. На відміну від тяжкої образи, яка завжди виражається в непристойній формі, знущання може здійснюватися в пристойному вигляді, хоча за своїм змістом є таким же цинічним і образливим, таким, що глибоко ранить психіку людини. Такі, наприклад, насмішки над фізичними недоліками людини або який-небудь його збитковістю. Знущання може бути розтягнуте в часі.

Під тяжкою образою, яка може викликати стан сильного душевного хвилювання, розуміється глибоке цинічне приниження честі і достоїнства особи, виражене в непристойній формі. Питання про те, яку образу вважати тяжкою, -- це питання факту, що вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Таке, наприклад, звинувачення людини в здійсненні ним злочину або аморального вчинку, образа національного, релігійного почуття. При оцінці ступеня тяжкості образи враховується і індивідуальні особливості винного (хворобливий стан, душевне потрясіння, вагітність і т.п.).

На відміну від Кримінального Кодексу УРСР (статті 104) в статті 116 КК України (2001 р.) немає вказівок на те, щоб такі дії потерпілого спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки для винного або його близьких. Тим самим рамки застосування статті 116 розширені. Це означає, що такі наслідки можуть бути будь-якими за своєю природою, а не тільки тяжкими; відсутність такого посилання в статті 116 може означати і відсутність взагалі яких би-то не було наслідків, як для самого винного, так і для його близьких. Іншими словами наслідку від протиправної (аморального) поведінки потерпілого можуть бути будь-якими або їх може не бути взагалі. Настання будь-яких наслідків або ненастання їх взагалі не грає юридичного (правового) значення в даному випадку, і не є кваліфікуючими ознаками статті 116 КК України.

Під аморальними діями (бездіяльністю) потерпілого розуміються ті, що суперечать нормам моралі вчинки, які можуть виявитися приводом для виникнення афекту, наприклад, очевидний факт подружньої зради, зрада близьких людей і інше.

В результаті систематичної протиправної поведінки потерпілого може виникнути тривала психотравмуюча ситуація, що нерідко викликає стан афекту. У такій ситуації психічна напруга у винного поступово накопичується, і коли «чаша терпіння» переповнюється, виникає сильне душевне хвилювання, яке може привести до здійснення вбивства.

У справах цієї категорії досить часто доводиться стикатися з випадками фізіологічного афекту, що формується поступово під впливом тривалої психотравмуючої ситуації, викликаної систематичною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого. Особливо це характерно для вбивств, що здійснюються в сімейно-побутовій сфері. Відомо, що КК України не розглядав таку тривалу психотравмуючу ситуацію як підставу виникнення афекту. Проте наглядова практика нерідко виходила з того, що відповідальність за вбивство, здійснене в стані сильного душевного хвилювання, наступає і у тому випадку, коли афект виникає як результат неодноразових протиправних дій потерпілого, з яких останнє з'явилося безпосередньою причиною виникнення такого стану у винного.

Дійсно, несправедливо вважати більш суспільно небезпечним злочин, здійснений в стані афекту, викликаного системою протиправних дій з боку потерпілого, чим злочин під впливом того ж афекту, але викликаного разовим насильством, образою або іншою протиправною дією. У новому Кримінальному Кодексі така несправедливість усунена.

Проте слід зазначити одна обставина, що стосується визначення у винного стану афекту під впливом тривалої психотравмуючої ситуації. Якщо афект у винного виникає під впливом разового насильства або знущання, то у такому разі визначають, чи було взагалі відносно винного здійснено яке-небудь насильство, знущання і інше, медики, і зрештою суд, аналізуючи всі обставини справи в сукупності.

Але медики не можуть визначити, чи виник у винного афект унаслідок тієї, що травмує його психіку обстановки. У таких ситуаціях потрібні пізнання фахівців -- психологів. Психологи на основі вивчення особових якостей і характеристик винного, взаємин між винним і таким, що потерпів, на основі аналізу конфліктних ситуацій між ними і як такі ситуації відбивалися на психіці винного (чи глибоко вони його ранили, чи отримував він від них сильний емоційний стрес і т.д.), визначають, що виникненню афекту передувала тривала психотравмуюча обстановка.

Ситуацію можна визнати такою, що травмує не у всіх даних випадках, а тільки коли такі ситуації згубно впливали на психіку винного, викликали у нього глибокі емоційні переживання, стрес. При цьому треба не забувати, що такі емоційні переживання у винного повинні бути викликані безпосередньо діями (бездіяльністю) потерпілого, які носили відносно винного протиправний або аморальний характер. При тривалій психотравмуючій ситуації, всі емоційні переживання, вся образа у винного поступово накопичується і «остання крапля» терпіння виливається в афектний спалах.

Таким чином, визначити чи був у винного стан афекту викликано тривалою психотравмуючою ситуацією, можна лише за допомогою спеціальних пізнань в області психології, удаючись до спеціальних методів вивчення особи винного.

У переважній більшості випадків під впливом тривалих психотравмуючих ситуацій виявляються жінки, які терплять і зносять всі образи, що заподіюються їм чоловіками або співмешканцями. «Останньою краплею терпіння» всіх попередніх переживань стає афект.

Афект, в стані якого скоюється даний злочин, безпосередньо зв'язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого: насильством, знущанням або тяжкою образою або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв'язку з систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов'язковою умовою виникнення афекту винного в даному злочині.

Дії (бездіяльність) особи, яка в результаті посягання винного на його життя стає таким, що потерпів, повинні бути по сенсу закону не всякі, а по-перше, достатньо сильними подразниками, які здатні викликати афектний стан у винного; по-друге, неправомірними або аморальними, такими, що свідчать про вибачний характер виниклого афекту; по-третє, обставинами, виступаючими як безпосередній привід виникнення афекту і здійснення в цьому стані злочину.

Зі всього вищесказаного, слідує вивід про те, що в даному злочині є особливий потерпілий, ні який-небудь випадковий по своєму характеру або вибраний як таке злочинцем по яких-небудь своїм міркуванням, а суб'єкт, який із-за своєї певної поведінки відносно винного стає таким, що потерпів (жертвою) злочинного посягання. Саме потерпілий, вірніше його неправомірна або аморальна поведінка, провокують у відповідь дії винного, який в афектному стані заподіює першому смерть.

Таким чином, тут можна прослідкувати ланцюжок послідовних подій, в якому поведінка що самого потерпіло грає роль, що ініціює. На першому етапі цього ланцюга повинні бути протиправні (аморальні) дії або бездіяльність потерпілого, потім слідує викликаний ними стан афекту у винного (далі дозріває мотив, мета, намір у винного під впливом афекту), і лише потім наступає остаточна стадія (розв'язка) злочинного посягання -- у відповідь дії винного, в результаті яких він заподіює смерть потерпілому.

Особливість об'єктивної сторони вбивства в стані афекту полягає в тому, що воно може бути здійснене тільки шляхом активних дій. Це пояснюється тим, що афекту, що зародився і миттєво прогресуючому, завжди необхідна розрядка, і він знаходить її в діях, полягання спокою у всіх проявах афекту виключається. Таким чином, зробити вбивство в стані афекту шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому у будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».

Приклад з практики.

Стегунов, виносячи увечері відро до сміттєвому ящику, був зупинений невідомим. До них бігли ще двоє. Невідомий ударив Стегунова кулаком в ліве око, заподіявши легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Забігши додому, Стегунов узяв мисливську рушницю двостволки, що знаходилася в чохлі в розібраному вигляді. Зібрав його, забіг в іншу кімнату, узяв з патронтажа два патрони, зарядив рушницю і вибіг з будинку. На вулиці недалеко від будинку він побачив трьох хлопців. Вважаючи, що це ті, які напали на нього, Стегунов погнався за ними, пробігши близько 70 метрів. Зробивши один попереджувальний постріл, іншим смертельно ранив неповнолітнього Густова, що не мав ніякого відношення до нападу. Суд засудив Стегунова по ст. 115 КК України за умисне вбивство, здійснене в умовах фактичної помилки в особі потерпілого. Вбивство в стані раптового виниклого сильного душевного хвилювання припускає безпосередню реакцію винного на неправомірні дії потерпілого, коли винен знаходиться під впливом викликаного ними раптово виниклого сильного душевного хвилювання. Із справи видно, що Стегунов зробив ряд обдуманих дій, цілеспрямованих і підготовчих. Забігши додому, він розповів дружині про напад, попросив її сходити за шубою, кинутою їм у дворі удома, зібрав рушницю, зарядив його, вийшов з будинку, не дивлячись на заперечення і домовленості дружини. На вулиці Стегунов шукав кривдників, потім гнався за ними 70 м. І хоча на цих дії, згідно проведеному слідчому експерименту на прохання захисту пішло всього 23 з, умова раптовості душевного хвилювання як безпосередня реакція на поведінку потерпілого відсутня. При такій ситуації дії Стегунова, хоч і здійснені в стані душевного хвилювання, повинні бути кваліфіковані по ст.115 КК України.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК)

Вбивство матір'ю новонародженої дитини - один з поширених і небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивної сторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початкових моментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів. Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити, що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений. Але, мабуть, враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставини його здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини), законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійну кримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, що склалися у сфері охорони життя новонародженого немовляти. Він же визнається і потерпілим, і об'єктом цього діяння. [28, с.113]