Главная
База знаний "Allbest"
Государство и право
Психологічна структура поведінки при вчиненні умисного вбивства
Психологічна структура поведінки при вчиненні умисного вбивства
Емоційна сторона злочину. Характеристика умисного вбивства, його види та пом’якшуючі обставини. Вплив емоцій на кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.08.2011 |
| Размер файла | 128,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Помста, безперечно, займає визначне місце в структурі мотиву умисного вбивства, скоєного у стані сильного душевного хвилювання. Але якщо помста стала домінуючою в психічній діяльності винного, перетворившись в мотив злочинної поведінки, скоєне в цілому не можна оцінювати як менш небезпечний вид злочину, а соме на можна його кваліфікувати по ст.116 Кримінального кодексу України.
Мотив помсти слугує показником відсутності афективного стану, або інтенсивність емоцій ще не досягла ступеня афекту після неправомірних дій потерпілого, або цей стан уже пройшов.
Визначне місце в структурі мотиву злочину, передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України, займає почуття приниженої гідності і зв'язане з цим почуття честі, яке супроводжується такими спонуканнями, як почуття обов'язку, справедливості та інші. Виникаючи вслід за неправомірними діями потерпілого, кожне з цих почуттів виступає разом з іншими, а також з почуттям помсти, ревнощів і т.д. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає дослідження структури мотиву, в якому визначне місце займає почуття ревнощів.
В судовій практиці зустрічаються приклади, коли безпосереднім приводом виникнення афекту була подружня зрада. Суди вважають, що є можливим кваліфікувати за ст.116 Кримінального кодексу України вбивство, скоєне у стані сильного душевного хвилювання, виникшого в результаті зради одного із подружжя при обставинах не викликаючих сумніву та які особливо принижують почуття людської гідності. У такій ситуації цілком допустимо, що моменту виникнення стану афекту передує факт виявлення подружньої зради та почуття ревнощів, як особливе душевне переживання.
Мотиви злочину передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України мають, здебільшого, ситуативний характер, оскільки обумовлені неправомірною поведінкою потерпілого та викликаним нею станом афекту. Однак це зовсім не вказує на те, що протиправне насильство, тяжка образа чи знущання потерпілого можуть відігравати роль мотивів злочину. Очевидним є те, що мотив, як суб'єктивне явлення, виникає на грунті якого-небудь зовнішнього приводу, але самий цей привід не може виступати в ролі мотиву людської поведінки. Сидоров Б.В. Указ. соч. стр. 74.
У всіх злочинах, у тому числі і тих, які передбачені ст.116 Кримінального кодексу України, мотив безпосередньо передує умислу на скоєння злочину. Умисел і мотив злочину характеризують різні сторони психологічного механізму злочинної діяльності, являючись при цьому самостійними компонентами суб'єктивної сторони злочину. Умисел виникає та укріплюється тільки під впливом мотиву. Тому важливим є встановлення спонукальних причин, які породжують умисел на скоєння вбивства у стані сильного душевного хвилювання, з'ясування особливостей мотиваційної діяльності злочинця у цьому стані, що дозволяє більш глибоко та конкретно дослідити психологічну та правову природу цієї форми вини в специфічних умовах скоєння даного злочину.
Умисел на вбивство тісно пов'язаний із станом фізіологічного афекту. Це стало причиною того, що даний вид наміру в кримінально-правовій літературі іменують, як „афективний”. Останній виникає у стані афекту, на його базі, тобто раптово, як і цей стан, а відповідно повинен бути реалізований незабаром. Це не означає, що „негайно” або „зараз же”, та важливо те, щоб цей стан іще не минув. Таким чином, стан афекту повинен супроводжувати не тільки формування умислу, а також обов'язковою і його реалізацію. Формування наміру на скоєння злочину протікає завжди непередбачено та швидко, хоча і не так стрімко, як виникає фізіологічний афект, але неодмінно за неправомірними діями потерпілого і безпосередньо під впливом виникшого афекту. Психологічна діяльність винного (мотивація, обрання цілі поведінки, прийняття рішення), в таких умовах ніяк не може бути результатом холодного помислу та слідством готування. Таким чином, якщо вбивству передували будь-які підготовлення, то кваліфікація за ст.116 Кримінального кодексу України не можлива.
Здебільшого афективний умисел має ознаки прямого, невизначеного та неконкретизованого або альтернативного умислу. Але афектований умисел може бути і непрямим. Можливим є наведення такого прикладу із судової практики Місцевого суду Московського району м. Харкова: Раніше судимий за хуліганство Г., звільнившись з місць позбавлення волі, в нетверезому стані учинив дебош в комунальній квартирі, тим самим порушуючи спокій своїх сусідів. Вийшовши в коридор Г. став голосно розспівувати непристойні пісні в присутності малих дітей, а коли сусід В. зробив йому зауваження, Г. цинічно тикнув палаючим недопалком В. в обличчя. У стані раптово виникшого сильного душевного хвилювання В. завдав удару ногою Г. у пах, а коли тай від болю. зігнувся, ударив його табуретом по спині, зашкодивши кістки хребту і спинний мозок, що стало причиною короткочасного паралічу та смерті потерпілого до приїзду карети „швидкої допомоги” Архів Місцевого суду Московського району М. Харкова. .
У стані афекту винний не цілком ясно та визначено, здебільшого в загальних рисах усвідомлює сутність, хід та зв'язок факторів і дій, які призводять до злочинного результату. В той же час людина не усвідомлює до кінця, яку конкретно шкоду вона бажає заподіяти потерпілому. Винний, знаходячись у стані афекту, усвідомлює суспільну небезпеку діяння, прикладаючи при цьому вольове зусилля для виконання якихось злочинних дій, не тільки передбачає, а ще й бажає завдати потерпілому шкоди. Сидоров Б.В. Указ. соч. стр. 79. Але сутність полягає у тому, що ця шкода не завжди конкретизується відносно кінцевого результату посягання на життя чи здоров'я потерпілого. Інтелектуальний елемент умислу відрізняється загальним уявленням про характер своїх злочинних дій, а вольовий - бажанням скоїти такі дії, знаходячи відоме полегшення чи задоволення у самому факті нанесення ударів чи поранень за несправедливо заподіяну образу. Отже на перший план завжди виходять намір скоїти дії, які заподіюють шкоду потерпілому, коли свідомість та воля особи у відношенні цієї шкоди не завжди конкретизовані.
Якщо не встановлено певний умисел, скоєне винним у стані афекту кваліфікується в залежності від наслідків, які наступили. Певний характер афективного умислу може бути встановлено по способу скоєння злочину, висловленого бажання винним відповідно кінцевого результату своїх суспільно небезпечних дій, іншим обставинам конкретного випадку: засобів, обстановці скоєння злочину, характеру та локалізації пошкоджень у потерпілого, потужності нанесення ударів, відносинами з потерпілим і т.д. Але важливим є те, що потрібно враховувати усю сукупність обставин у єдності.
До обов'язкових ознак складу злочину передбаченого ст.116 Кримінального кодексу України законодавець відносить не тільки умисел, а ще й стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект). По даному питанню Пленум Верховного Суду України висловився слідуючим чином: „Потрібно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. ” Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07. 02. 03. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" // Вісник Верховного Суду України. №2. п. 23.
З точки зору науки психології афект - це сильний та відносно короткочасний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин, який супроводжується різко вираженими рухомими проявами та змінами у функціях внутрішніх органів. Психологический словарь, М., 1985., стр. 28. На даному етапі розвитку психології на зміну терміну „афект”, широко розповсюдженому в минулому та означавшому будь-яке хвилювання, прийшов загальноприйнятий у даний час термін „емоція”. Термін „афект” прийняв більш вузьке значення особливого емоційного стану, реакції на надзвичайний подразнювач. Таким чином, прийнятому кримінальним правом терміну „сильне душевне хвилювання” у психології відповідають два терміни - „емоція" та „афект”, при чому „емоція" - це більш загальне поняття. Бородин С.В. Преступления против жизни. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003. стр. 223. Що стосується проблеми тотожності або відмінності понять „сильне душевне хвилювання” та „афект”, то слід зазначити слідуюче. Афект - це поняття, визначаєме у психології, сильне душевне хвилювання - це поняття, яке не зустрічається у психології, та вже досить давно використовується для визначення особливого стану в кримінальному законодавстві. Із цього можна зробити висновок про те, що у визначенні сильного душевного хвилювання потрібно використовувати ті критерії, котрі встановлені у кримінальному законодавстві. У якості таких критеріїв закон передбачає лише: протиправне насильство, систематичне знущання або тяжку образу з боку потерпілого, які викликали стан сильного душевного хвилювання.
У законі не передбачено, в яких конкретно кількісних показниках повинна вимірюватись сила емоції, тому її слід розглядати, як якісний показник, котрий визначається в кожному окремому випадку, виходячи з обставин, встановлених по кримінальній справі слідчим, прокурором, суддею. Оцінка сили конкретної емоції - це прерогатива внутрішнього переконання вказаних осіб. Н.А. Подольный. Понятие "аффект" в уголовном праве //Государство и право. 2003. №4. стр. 64
На відміну від сильного душевного хвилювання у психології поняття „афект” використовується досить широко, хоча єдиної думки у його розумінні немає. При цьому конкретні різновиди афекту визначаються досить чітко. Це дозволяє правильно визначити наявність конкретного виду афекту у винного в момент скоєння ним злочину. Тим більше, що для вирішення даного питання існують пропрацьовані експертні методики. Із цього можна зробити висновок, що вирішення питання „чи знаходився винний у момент скоєння злочину у стані афекту? ” - це прерогатива експерта-психолога, а не слідчого, прокурора, судді. Слідчий, прокурор або суддя можуть встановити тільки силу емоційного стану та причину, яка його викликала (протиправні дії потерпілого), із обставин, які встановлені по кримінальній справі. Подольный Н. Сильное душевное волнение и аффект // Законность. 2000. №3. стр. 36.
Слід мати на увазі, що під час проведення судово-психологічної експертизи експерт не може обмежитися висновком про наявність або відсутність афекту. Поряд з цим повинні бути встановлені причинні зв'язки емоційних реакцій обвинуваченого з протиправними чи аморальними діями потерпілого, тому що саме їх констатація дозволить слідчому або суду зробити висновок про вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло. Л. Черечукіна. Доказування фізіологічного афекту //Право України. - 2004. - №6. стр. 66.
Афект завжди супроводжується змінами у рухах, у мовленні, зовнішньому вигляді і т.п. Головним в характеристиці афекту є те, що він виникає раптово, стрімко та швидко оволодіває психікою людини.
Вимога раптовості сильного душевного хвилювання у випадку, передбаченому ст.116 Кримінального кодексу України не є випадковою. Вона обумовлена природою та особливостями фізіологічного афекту, для котрого особливо характерні неочікуваність виникнення та короткочасність перебігу. Вибуховий, у вигляді емоційного спалаху характер афективного процесу дозволяє вести мову про про раптовість перш за все як про одну із найбільш важливих ознак афекту. Усіляка емоція виникає з відомою часткою неочікуваності. Однак раптовий вплив та гострота конфліктної ситуації, та глибоке психічне потрясіння і висока ступінь реагування на цей вплив, відсутність часу та дефіцит інформації для прийняття цілком усвідомленого рішення обмежують можливість вибору поведінки та створюють умови для незвичайно стрімкого росту емоційної напруженості.
Раптовість є невід'ємною рисою афекту, у той же час тісно пов'язана з тими обставинами, котрі викликали цей стан. Роль обставин, які викликають стан афекту, виконують протизаконно насильницькі, тяжко образливі або систематично знущальницькі дії потерпілого.
З виникненням афекту створюється той надлишок емоційної енергії, котрий потребує свого негайного виходу в рухах та зовнішніх діях. Однак ця дія не „раптом”, не „миттєво” і не просто так, як „відповідна реакція" на неправомірні дії потерпілого, як стверджує С. Людмилов Людмилов С. Ответственность за умышленное убийство, совершённое в состоянии сильного душевного волнения. - "Советская юстиция", 1964, №2, стр. 14. , а „безпосередньо”, „услід за”, „як би у відповідь" на ці дії. Афективний процес з початку свого розвитку в афективний стан спонукає нервову систему людини діяти практично миттєво. Це ще не свідомі фізіологічні рухи, відповідна реакція організму людини і в першу чергу її нервової системи на зовнішній подразник. Подальший розвиток афективного процесу відбувається відносно повільніше, так як в момент переходу у афективний стан психічна діяльність людини у тій чи іншій мірі пов'язана з аналізом та синтезом вищої нервової системи зовнішньої дійсності та викликаних її впливом переживань, з їх усвідомленням та оцінкою. Сидоров Б.В. Указ. соч. стр. 50.
Підмічена психофізіологами властивість центральної нервової системи - повільно приходити у рух та повільно заспокоюватись Павлов И.П. Полн. собр. соч., изд. 2-е, т. VI, стр. 266. - дозволяє допустити якийсь проміжок у часі між неправомірними діями потерпілого та виникшим під їх впливом афектом винного. Важливо, щоб цей проміжок знаходився у допустимих межах, які свідчать про безпосередній вплив зовнішнього приводу, котрий і став ініціатором виникнення афекту.
Іншими словами, потрібно, щоб між спричиненою образою та афектом винного існував дійсний та безпосередній зв'язок. Допустимий проміжок тут повинен слугувати показником та бути слідством нормального розвитку афективного процесу після безпосереднього зовнішнього впливу.
Також важливим моментом при розгляді даного питання є відмінність фізіологічного афекту від патологічного (надінтенсивного).
Під патологічним афектом слід розуміти короткочасне, надінтенсивне переживання, досягаюче ступеня психічного стану, при котрому настають повне затьмарення свідомості та паралізація волі. Шавгулидзе Т. Указ. соч. стр. 49.
Патологічний афект поділяється умовно на три фази:
1. Підготовча фаза. Характерним для неї є те, що під впливом тяжких травмуючих переживань та зростаючого у своїй силі афекту порушується сприйняття оточуючої дійсності, можливість спостерігати те, що відбувається навколо та усвідомлювати свій особистий стан. Коло уявлень при цьому звужається та обмежується лише травмуючими хворого переживаннями. Усі інші уявлення перестають для нього існувати. Судебная психиатрия, 1965, М., стр. 390.
2. Фаза вибуху. Вона починається з афективного розряду, який переходить у бурну прояву рухомого збудження, яке супроводжується більш чи менш глибоким порушенням свідомості з повною неможливістю орієнтуватися, незв'язною мовою та великим потоком думок та уявлень. Як правило спостерігається ряд фізичних ознак: риси обличчя спотворюються, виразні рухи стають понадмірними, обличчя різко червоніє або стає незвичайно блідим. Судебная психиатрия, 1965, М., стр. 390.
3. Заключна фаза. У цій фазі патологічного афекту спостерігається виснаження фізичних та психічних сил, що викликає глибокий сон чи незвичайну в'ялість, загальну розслабленість та байдужість до оточуючого та того, що було скоєно.
Не викликає сумніву те, що патологічний афект відрізняється від фізіологічного. У роботі Т. Шавгулідзе приведено критерії різниці між цими двома афектами:
1. Якщо фізіологічний афект, як правило, знаходиться у сумірному та зрозумілому відношенні до викликавших його причинам, то з патологічним афектом все інакше.
2. Розвиток та хід самого процесу при патологічному афекті здійснюється інакше, ніж при фізіологічному, а саме:
а) він, як правило протікає швидше,
б) емоціональні реакції більш інтенсивні, а затьмарення свідомості більш глибоке,
в) уживаємі заходи більш безрозсудні, безцільні, раптові, у багатьох випадках, вражаючі своєю жорстокістю.
3. Після закінчення останнього афективного пориву спостерігається виснаження фізичних та психічних сил, крім того виникають прогалини у пам'яті, котрі відсутні при фізіологічному афекті. Шавгулидзе Т. Указ. соч. стр. 50.
Таким чином, для патологічного афекту характерними рисами є: надінтенсивність, невідповідність дій причині афекту, повне затьмарення свідомості, амнезія, і, що головне - це втрата самоконтролю. Із втратою самоконтролю людина у стані патологічного афекту втрачає здатність скоєння вольових дій, здатність правового контролю. Патологічний афект вважається хворобливим станом, обставиною, виключаючу осудність, а тим самим і кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.2, ст. 19 Кримінального кодексу України: „Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в наслідок тимчасового розладу психічної діяльності. ” Уголовний кодекс Украины. - Х.: ООО "Одиссей", 2002. ст. 19.
4. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства
Детально вивчивши склад злочину умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання ми можемо внести слідуючі пропозиції до законодавства.
По-перше, на нашу думку, потрібно до ст.116 Кримінального кодексу України внести другу частину, яка б передбачила кваліфікований вид умисного убивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання. Кваліфікуючою, у даному випадку, виступала б ознака того, що винний заподіяв смерть двом або більше особам. Таке формулювання даної статті найшло відображення у кримінальному кодексі Російської Федерації, за що у ньому передбачена підвищена кримінальна відповідальність ніж у частині першій даної статті. Даку пропозицію можна пояснити тим, що умисне вбивство двох або більше осіб у стані сильного душевного хвилювання носить більш високий ступінь суспільної небезпеки. Також таку пропозицію можливо обгрунтувати тим, що винний, маючи намір на умисне вбивство двох або більше осіб повністю усвідомлює той суспільно небезпечний результат, який матиме місце після вчинення ним певних дій щодо заподіяння смерті потерпілим та бажає настання цього результату. Тобто можна вести мову про те, що винний скоюючи умисне вбивство двох або більше осіб діє з прямим умислом. Хоча вид умислу не впливає на кримінальну відповідальність, все ж таки вчиняючи певні дії винний міг зупинитися та не довести справи до кінця, усвідомивши суспільну небезпеку свого діяння.
Якщо відмовитися від даної пропозиції, то можуть траплятися такі випадки, коли винний, знаходячись у стані сильного душевного хвилювання, заподіює смерть навіть не двом та не трьом особам, а наприклад п'яти. Чи можливим буде кваліфікувати такі дії за статтею, яка не передбачає крімінальної відповідальності за умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання двох або більше осіб?
Також на захист даного твердження можна сказати те, що вчиняючи дії, щоб заподіяти смерть другій особі після вбивства першої, всеж таки проходе деякий проміжок часу, який може характеризувати хоча і малий та все ж таки спад емоційних переживань у винного. Це може поставити під сумнів повну оправданість афекту та дій, які вчиняє винний.
Але важливо зазначити про те, що кримінальна відповідальність за умисне вбивство двох або більше осіб може наставати лише тоді, коли такі дії охоплювалися одним умислом винного та не мають великого розриву у часі. Не однократне вбивство у стані афекту без єдиного умислу не може тягти за собою кваліфікації за ч.2 ст.116 Кримінального кодексу України.
По-друге, ми хотіли б зазначити про те, що на практиці не виправдано рідко застосовується ст.116 Кримінального кодексу України. Це викликано хибною думкою судово-слідчих органів про стан сильного душевного хвилювання та можливості його виникнення. Потрібно в усіх випадках, коли мала місце конфліктна ситуація при умисному вбивстві, проводити психолого-психіатричну експертизу стану винної особи для виключення помилок у кваліфікації вчинених дій. Більш того важливим є встановлення психологічних особливостей винної особи до початку проведення допитів. Це викликано тим, що основним джерелом інформації, як відомо, виступають показання самого винного. А, як відомо, вони можуть і не мати достатньої правдивості. За для встановлення можливості чи неможливості винним давати неправдиві показання і потрібно перевіряти його психологічний стан.
По-третє, про що б хотілося зазначити - це дуже звужене коло обставин, які можуть викликати стан сильного душевного хвилювання у винної особи. Як зазначалося раніше - це: протизаконне насильство, тяжка образа та систематичне знущання з боку потерпілої особи. Але можливі випадки, коли винний вчиняє дії щодо позбавлення життя особи у стані сильного душевного хвилювання викликаного не вищезгаданими обставинами, а іншими. Такою обставиною можуть виступати інші протиправні дії потерпілої особи. Так наприклад до таких дій можливим є віднесення умисне пошкодження майна винної особи, незаконне звільнення яке було висловлене у грубій формі, відмова повернути борг та інше. Де які з цих дій підпадають під норми кримінального права, а де які і ні. Важливим є те, щоб ці дії по своїй суті могли призвести до тяжких наслідків та дуже глибоко сприймалися винним і при цьому не підпадали під ознаки тяжкої образи, систематичного знущання або протизаконного насильства.
Висновок
Працюючи над темою, ми ставили перед собою задачу проаналізувати судову практику, правові норми та різноманітні думки, які панують в юридичній літературі відносно такого виду вбивства при пом'якшуючих обставинах як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, передбачене ст.116 Кримінального кодексу України.
При дослідженні цього питання нами було встановлено, які саме ознаки складу злочину необхідно враховувати, перш за все, при кваліфікації вчинених винним дій за ст.116 Кримінального кодексу України.
Важливо зазначити про те, що дії, які вчиняє винний повинні відбуватися у стані сильного душевного хвилювання, яке в юриспруденції розуміється як фізіологічний афект. Фізіологічний афект - це раптовий емоційний процес, який викликаний поведінкою потерпілої особи, який характеризується швидкістю та бурхливістю протікання, одночасно знижуючи можливість винного у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Стан сильного душевного хвилювання повинен обов'язково бути раптово виникшим та сильним. Підставою для виникнення такого стану законодавець визначає: систематичне знущання, тяжку образу або протизаконне насильство з боку потерпілої особи.
Фізіологічний афект потрібно відмежовувати від патологічного. Останній виступає підставою для визнання особи неосудною. Під патологічним афектом слід розуміти короткочасне, надінтенсивне переживання, досягаюче ступеня психічного стану, при котрому настають повне затьмарення свідомості та паралізація волі.
Потрібно також зазначити про те, що умисел у даному вбивстві може бути як прямим так і непрямим. Важливою ознакою цього умислу є афектованість та раптовість виникнення. Умисел повинен реалізуватися іншому разі кваліфікація дій винного за ст.116 Кримінального кодексу України не може мати місця. Стан сильного душевного хвилювання у цьому разі може виступати як пом'якшуюча покарання обставина відповідно до п.7, ч.1, ст.66 Кримінального кодексу України. Виникнути умисел повинен також у той момент, коли винний знаходиться у стані сильного душевного хвилювання.
У даній роботі ми встановили, що суб'єктом цього злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка на момент вчинення нею суспільно небезпечних дій досягла чотирнадцятирічного віку.
При вивченні судової практики та спеціальної літератури ми дійшли висновку про те, що даний злочин може бути вчинено лише шляхом активних дій.
Проаналізовані можливі способи встановлення стану сильного душевного хвилювання та дана пропозиція, щодо проведення психологічної експертизи до початку проведення допитів винного щоб уникнути неправдивих показань останнього. При аналізі судової практики встановлено, що по даним категоріям справ обов'язково потрібна проводитися психолого-психіатрична експертиза.
У роботі дані пропозиції до вдосконалення законодавства, а саме встановлення ч.2 ст.116 Кримінального кодексу України, яка б передбачала відповідальність за умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання двох або більше осіб. Також висунуто пропозицію щодо розширення кола обставин, які можуть викликати стан сильного душевного хвилювання. Такою обставиною, на нашу думку, повинні бути інші неправомірні дії потерпілого, які не підпадають під ознаки систематичного знущання, тяжкої образи або протизаконного насильства. Такими діями, ми вважаємо, може бути умисне пошкодження чужого майна, відмова повернути борг, незаконне звільнення та інші. Ми сподіваємося, що дана робота зробила значний внесок у дослідження цієї проблеми і може слугувати в якості підтримки у практичній роботі судово-слідчих органів при вирішенні ними далеко непростих справ про умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання.
Література
1. Конституція України. Київ, Юрінком, 1996.
2. Кримінальний кодекс України. - Х.: ООО „Одисей”, 2002. - 256 с.
3. Андреева Л.А., Рогачевский Л.А. Расследование убийств и тяжких телесных повреждений, совершенных в состоянии сильного душевного волнения (Вопросы квалификации и доказывания).Л., 2008.
4. Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству Союзных республик.М., 1978. - 210с.
5. Бородин С.В. Ответственность за убийство: Квалификация и наказание по российскому праву., М.: Юрист, 2004.
6. Бородин С.В. Преступления против жизни и здоровья. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2003.
7. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ёё основания в советском уголовном праве. Тб., 1963.
8. Владимиров В. Сильное душевное волнение, как обстоятельство смягчающее уголовную ответственность // Социалистическая законность. 1957. №8. стр.26.
9. Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине. - М.: Медицина, 1970.
10. Дагель П.С. Проблема вины в советском уголовном праве, ДВГУ, Учёные записки, Вып.21, ч.1, Владивосток, 1968.
11. Загородников Н.И. Преступления против жизни. М.; 1961.
12. Кондрашова Т.В. Проблема уголовной ответственности за преступления против жизни, здоровья, половой свободы и половой неприкосновенности. Екатеринбург, 2000.
13. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К.: - Юрінком Інтер, 1996.
14. Кругликов Л.Л. Преступления против личности. Ярославль 1998.
15. Курс советского уголовного права, часть общая, т. І, Л., 1968.
16. Курс советского уголовного права. т. ІІ.М., 1970.579 с.
17. Людмилов С. Ответсвенность за умышленное убийство, совершённое в состоянии сильного душевного волнения. - "Советская юстиция", 1964. №2, стр.14.
18. Макашвилли В.Г., Уголовная ответственность за неосторожность, М., 1957.
19. Наумов А.В. Мотивы убийств. Волгоград, 1969.
20. Павлов И.П. Полн. собр. соч., изд.2-е, т. VI.,
21. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права. Книга первая-"О преступлении".Х., 2001.
22. Подольный Н.А. Понятие "аффект" в уголовном праве // Государство и право. 2003. №4. стр.64.
23. Подольный Н.А. Сильное душевное волнение и аффект // Законность, 2000, №3, стр.36.
24. Попов А.Н. Преступления против личности при смягчающих обстоятельствах. - С-Пб.: Юрид. Центр Пресс, 2001.
25. Психологический словарь, М., 1985.
26. Рогачевский Л.А. Эмоции и преступление.Л., 1984.
27. Сидоров Б.В. Аффект. Его уголовно-правовое и криминологическое значение. - Казань: Издательство Казанского ун-та, 1978.
28. Словарь по уголовному праву.М., 1997.
29. Судебная психиатрия, М., 1965.
30. Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике.Х., 1987.
31. Ткаченко В.И. Ответственность за умышленные преступления против жизни и здоровья, совершенные в состоянии аффекта.М., 1979.
32. Ткаченко В.И. Квалификация убийств и телесных повреждений в состоянии сильного душевного волнения // Вопросы криминалистики. 1964, № 12. стр.49.
33. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М. Госюриздат, 1957.
34. Уголовное право. Особенная часть: Учебник/ Под ред.Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова.М., 1998.
35. Харазишвилли Б.В., Вопросы мотива поведения преступления в советском уголовном праве, Тб. 1963.
36. Черечукіна Л. Доказування фізіологічного афекту „Право України" - 2004 - №6. стр.66.
37. Шавгулидзе Т. Аффект и уголовная ответственность. - Тбилиси: Мецниереба, 1973.
38. Шаргородский М.Д. Ответственность за преступления против личности.Л., 1953.
Судова практика:
1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.03. „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" // Вісник Верховного Суду України. №2.
2. Постановаа Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002. „Про судову практику у справах про необхідну оборону”.
3. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным делам. - Харьков, 1995.
4. Архів Місцевого суду Московського району м. Харкова.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Злочини проти життя. Поняття умисного вбивства та його класифікація. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Вбивства, вчинені на замовлення. Покарання за вбивство.
курсовая работа [41,4 K], добавлен 05.10.2007Кримінально-правова характеристика вбивства за Кримінальним Кодексом України. Види вбивств. Кримінально-правова характеристика простого умисного вбивства і умисного вбивства з обтяжуючими обставинами. Пом'якшуючі обставини при вчиненні умисного вбивства.
курсовая работа [61,0 K], добавлен 24.05.2015Поняття стану сильного душевного хвилювання та його співвідношення із фізіологічним афектом. Загальні кримінально-правові характеристики умисного вбивства. Суб'єктивні та об'єктивні ознаки вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.06.2014Дослідження кримінально-правової характеристики умисного вбивства, вчиненого на замовлення та основні причини розповсюдження злочинів такого типу. Стисла характеристика складу злочину, його об’єктивної та суб’єктивної сторони. Караність умисного вбивства.
курсовая работа [67,9 K], добавлен 20.09.2012Ознаки вбивства й характеристика його видів. Суб'єктивна сторона вбивства. Проблеми кваліфікації даного виду злочину. Обтяжуючі обставини, що характеризують об'єктивні властивості вбивства: вбивство заручника, дитини, з корисливих мотивів, на замовлення.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 24.06.2011Поняття вбивства в кримінальному праві України, його види. Коротка кримінально-правова характеристика простого умисного вбивства. Вбивство матір'ю новонародженої дитини: загальне поняття, об'єктивна та суб'єктивна сторона злочину, головні види покарання.
курсовая работа [37,4 K], добавлен 30.09.2013Тлумачення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя та їх правильне застосування. Дослідження об'єктивних та суб'єктивних ознак умисного вбивства, рекомендацій щодо удосконалення кримінальної відповідальності.
курсовая работа [69,2 K], добавлен 06.11.2010Умисне вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки. Процес кваліфікації злочинів за своєю сутністю. Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючими обставинами, об'єктивні та суб'єктивні ознаки умисного вбивства.
курсовая работа [67,9 K], добавлен 17.01.2011Кримінально-правові норми, що регламентують підстави кваліфікації та міру відповідальності за навмисне вбивство. Особливості ознак вбивства з обтяжуючими обставинами: об’єкт та об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона умисного вбивства.
курсовая работа [67,8 K], добавлен 09.01.2011Привілейований склад злочину, кримінально-правова характеристика. Об'єктивна сторона злочину. Поняття необхідної оборони, умови правомірності. Відмежування умисного вбивства при перевищенні необхідної оборони від суміжних злочинів та незлочинних дій.
курсовая работа [29,7 K], добавлен 23.05.2009
