Фотографічні твори як об’єкти авторського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь на тему:

Фотографічні твори як об'єкти авторського права

фотографія авторське право

Фотографічний твір є об'єктом права інтелектуальної власності, а саме: об'єктом авторського права. Фотографічний твір є охороноздатним за умови, що він є оригінальним.

До неоригінальних фотографічних творів відносяться репродукції малюнків, карт, планів, креслень, гобеленів, вітражів та інші похідні фотографії, які передають суть сфотографованого об'єкта не вносячи до зображення творчої складової.

Таким чином, репродукції не охороняються авторським правом. При цьому слід мати на увазі, що використання репродукції є насправді використанням того об'єкту авторського права, який зображений на ній. Якщо твори скульптури, архітектури та містобудівництва постійно знаходяться на місцях, які відкриті для вільного відвідування, то будь-яка людина може виконувати фотозйомку цих об'єктів авторського права, посилаючись на свободу панорами. Однак у окремих країнах публічне використання такого фотографічного твору у публічних цілях буде можливим тільки з дозволу власника прав на зображений об'єкт авторського права. Це правило діятиме навіть у тому випадку, якщо об'єкт авторського права є фоном, а не основним об'єктом фотографії.

Використовувати фотографічний твір без дозволу власника прав на зображений об'єкт авторського права можна тільки за умови, що такий фотографічний твір було зроблено з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформаційною метою. Однак і у цьому випадку необхідно зазначати ім'я автора зображеного твору.

Фотографічний твір може містити зображення фізичної особи. Згідно законодавства України, публікування, виконання та розповсюдження твору образотворчого мистецтва, на котрому міститься зображення фізичної особи, можливе тільки за згоди цієї особи. Якщо фізична особа позувала фотографу за платню, то такий фотографічний твір може бути використаний без згоди цієї особи.

У випадку, коли зйомка фізичної особи здійснювалась відкрито на вулицях, зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру, вважається, що згода фізичної особи на зйомку отримана.

Сьогодні важко уявити собі періодичне видання у якому не використовувались би фотографії. Вони стали невід'ємною складової інформаційного потоку. Самі читачі по заслузі оцінили переваги фотографій, що надають документальне відображення фактів, перетворюючи читачів на фактичних свідків подій, що відбуваються навколо.

Практично одразу після винайдення у 1839 році французьким художником і винахідником Луї Дагером нового процесу передачі зображення, фотографічні рисунки, що отримали назву „дагеротипи”, потрапили на сторінки періодичних видань. Однак самі фотографи ще довго не могли посісти належного місця серед митців та художників.

Варто згадати, що на всьому шляху становлення авторського права визнання прав фотографів знаходили величезний опір у першу чергу серед видавців газет та журналів, які не бажали ділитися своїми прибутками. Головним їхнім аргументом було те, що фотографії не є продуктом творчої діяльності. Фотографічний твір розглядали лише як результат технічного копіювання за допомогою фотоапарата та хімікатів. Ось як у 50-х роках XIX століття висловлювалась з цього приводу німецька газета „Кунстблатт”: „ Мистецтвам, в основі яких лежить малюнок, немає чого побоюватись дагеротипа: фотографічним малюнкам не вистачає краси натхненного твору, душі, смислу, духу митця. Картинки цього чарівного ліхтаря залишають нас холодними, тому що у отриманні насолоди від художніх творів провідну роль відіграє не стільки враження, що справляє сам предмет, скільки враження від духу, який цей предмет увібрав”.

Згодом фотографія набула все більшої популярності, а ставлення до фотографів докорінно змінилось. Адже ще Платон писав: “все, що викликає перехід від небуття до буття - це творчість”. А фотографи постійно вдосконалювали свою роботу та вдавались до творчих прийомів під час зйомки: обирали сюжет, композицію, регулювали освітлення, застосовували ретуш. Не зважаючи на те, що перші фотосесії здійснювались тільки у спеціальних павільйонах, фотографи намагалися відтворити атмосферу інших місць.

Бурхливий розвиток ілюстрування періодичних видань призводив до все більшого використання фотографічних знімків у пресі. Щоправда майже до кінця XIX століття перенесення зображення з фотографії здійснювалось шляхом ксилографічного або літографічного репродукування за допомогою художників, які перерисовували знімок на форму високого друку, та граверів, що вирізали зображення вручну.

На законодавчому рівні перші згадки про фотографічні твори як про об'єкти авторського права знаходимо в Положенні про авторське право від 20 березня 1911 року. Прийнявши нарешті досвід багатьох західноєвропейських держав, що визнали фотографії результатом творчої діяльності, вітчизняний закон все ж не зміг задовольнити прихильників фотографії. Про це свідчать численні скарги на законотворців з боку фотографічних товариств у різних містах тодішньої Російської імперії.

Окрім надання фотографіям 10-ти річного терміну охорони (ст. 61), закон створював багато обмежень та формальностей для цих творів, зокрема, надавав перевагу фотографіям, що були видані у вигляді збірок або серії знімків, які "становили самостійний художній, історичний або науковий інтерес" (2 ч. ст. 61). Натомість наукові знімки у сфері астрономії, медицини та мікрофізики прирівнювались до літературних творів.

За радянських часів ситуація довкола фотографічних творів істотно не змінилась. У „Основах авторського права” від 1928 року фотографії були внесені до переліку творів, що охороняються. Однак обов'язковою умовою для визнання фотографії об'єктом авторського права було зазначення на кожному примірнику імені автора, місця та року випуску твору в світ. Ця формальність залишала за самим фотографом право визначитись: є певна фотографія результатом творчою діяльності чи ні.

Правову охорону в Україні фотографії здобули лише після прийняття відповідного закону про авторське право 23 грудня 1993 року. До цього часу діяли норми частини 2 статті 473 ЦК УРСР 1963 року, що обмежували термін дії авторського права на фотографію п'ятьма роками, а на збірки фоторобіт - десятьма.

На сьогодні обсяг прав на фотографічні твори чітко визначений українським законодавством. Автор фотографічного твору володіє виключними майновими правами на використання свого твору та правом забороняти або дозволяти іншим особам:

- відтворення фотографічних творів (у періодичній пресі, книгах та іншій поліграфічній продукції) та включення їх до збірників, енциклопедій тощо;

- розповсюдження своїх творів як на території України так і за її межами;

- публічний показ та демонстрацію фотографічних творів (на телебаченні, спеціалізованих виставках, в галереях тощо);

- переробку та інші подібні зміни творів (фотомонтаж, колаж та ін.).

Виняток становлять випадки вільного використання фотографічного твору, передбачені статтями 21-25 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Водночас фотограф має право заборонити використання своїх творів, якщо воно наносить шкоду честі та репутації автора. Так, відомий кубинський фотограф Альберто Корда, автор легендарного знімку Че Гевари сорок років дозволяв використовувати цей фотопортрет безкоштовно. Однак це не завадило йому через суд заборонити використання фотографії для реклами горілки Smirnoff.

Окремо необхідно наголосити на творах, що створюються фотографом на замовлення певного видання. Фахівці наголошують на важливості укладання між фотокореспондентом та виданням саме авторського договору, оскільки розповсюджений метод підписання договору найму або договору цивільно-правового підряду позбавляє фотографа майнових авторських прав на використання твору.

Фотографу також належать особисті немайнові права: право на ім'я, право авторства, право на збереження цілісності твору та право протидіяти будь-якому спотворенню або зміні твору. Останнє право дає можливість захищати твір від змін, які можуть мати місце під час додрукарської підготовки фотознімку. Кадрування, растрування, колоризація чорно-білого зображення - всі ці дії можуть здійснюватися лише із дозволу автора.

Істотно порушити права фотографа можуть і популярні серед газетярів фотомонтаж або колаж. Вони передбачають поєднання декількох зображень або внесення змін у вже існуючий знімок. І хоча автори цих ілюстрацій самі володіють авторськими правами, їхні твори є похідними, а тому не можуть бути виконані без дозволу авторів оригіналів.

Особливий правовий статус мають зображення, отримані за допомогою спеціальних технічних пристроїв без участі людини. Такі фотографії позбавлені авторського задуму та творчого характеру лише фіксують дійсність без спроби її інтерпретації. Тому різноманітні метеорологічні знімки, зображення, передані з супутника, не можуть вважатися об'єктами авторського права, що водночас не заважає їм бути власністю організації, що здійснювала зйомку.

Водночас порушують права інших і самі фотографи. Так до категорії суспільного надбання помилково відносять музейні експонати, що на думку фотографів можна вільно фотографувати. Але закінчення строку авторського права на картину або скульптуру ніяк не пов'язано із правами на матеріальний об'єкт у якому втілено твір. Музеї, що володіють правами на картини та інші твори мистецтва, мають право дозволяти або забороняти фотографування таких об'єктів для подальшого продажу або опублікування у ЗМІ одержаних фотознімків та репродукцій.

Незважаючи на достатню регламентацію цієї сфери творчої діяльності, фотографи регулярно стикаються з відвертим ігноруванням закону та неправомірним використанням їхніх творів редакціями засобів масової інформації. Співробітники ЗМІ часто на свій розсуд використовують потрібні їм фотографічні твори, не беручи до уваги той факт, що у знімків також є автори, інтереси яких необхідно врахувати. Серед найтиповіших порушень можемо виділити:

- невиконання домовленостей про виплату гонорару,

- опублікування фотографій без згоди автора,

- заміна імені автора або відсутність посилання на нього.

Не зважаючи на наявність певних тенденцій у судочинстві, питання авторських прав на фотографічний твір у кожному окремому випадку вирішується індивідуально. А порушниками давно розроблені цілі схеми, за якими фотограф практично втрачає можливість довести своє авторство.

Окремою важливою проблемою є неправомірне використання у періодичній пресі фотографій з мережі Інтернет. Фотограф, який випадково побачив свій знімок у газеті та звернувся до її редакції за поясненнями, у кращому випадку отримує мізерний гонорар, а у гіршому - йому відмовляють навіть у цьому [7]. Боротися із цим масштабним явищем деякі фахівці пропонують за допомогою сучасних технологій. Так звані „цифрові знаки”, що приєднуються до фотографічного твору у цифровому форматі, містять інформацію про його автора або власника та зберігаються навіть після друку та сканування знімку. Але застосування цього нововведення для кожної фотографії вимагає не лише часу а й певних фінансових витрат.

Хотілося б дещо акцентувати увагу на цифрових фотографіях. В українському законодавстві прямо не передбачена наявність такого об'єкта авторського права, як цифрова фотографія. Хоча у Законі є достатня кількість загальних формулювань, що дозволяють застосувати законодавство і до цифрової фотографії.

Що ж таке є цифрове фото? Несумлінний користувач у своє виправдання часто мотивує свою неправомірну поведінку тим, що на його думку, цифрова фотографія -- це послідовність цифрових даних, записаних на диск. Він наполягає на тому, що ці дані не украдені (привласнені), вони залишаються на місці, що ці дані не скопійовані, тобто не переписані на інший носій, бо у нього немає копії цих даних. Це зображення -- результат роботи його комп'ютерної програми, що законно придбана, і на основі цих даних вираховується й будується зображення. Виходить, що результат роботи цієї програми -- його власність. У цьому випадку має місце підміна понять, на яких будується обґрунтування. Зрозуміло, що файл це не саме зображення, а лише його носій. Авторське право на твори такого роду взагалі ніяк не залежить від виду матеріального носія, на якому вони розташовані. І хоча в Законі немає слів «цифрова фотографія», очевидно, що це є «фотографічний твір».

Цифрову фотографію можна розглядати і як аудіовізуальний твір, відеофільм, діафільм, слайд-фільм, що складається з одного кадру. Обмежень на довжину відеофільму не існує, і він у кожному разі є об'єктом авторського права, незалежно від того, з якої кількості кадрів він складається і незалежно від того, у файлі якого виду він зберігається і на якому матеріальному носії розташований цей файл: на диску комп'ютера, на відеокасеті, на компакт-диску або на карті пам'яті.

Размещено на Allbest.ru