Поняття зобов`язання в римському цивільному праві і його види

1. Римляни створили розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин. У розвинутому римському суспільстві договірні зобов'язання були головною правовою формою, за допомогою якої встановлювалися та закріплювалися господарські зв'язки всезростаючої промисловості і торгівлі.

3. Закріплюючи нові господарські відносини, договірне право водночас сприяло подальшому розвитку цих відносин відповідно до умов часу. У римському праві спочатку Гай, а потім і Юстиніан серед підстав, що зумовили виникнення зобов'язань, на перше місце висували договір. У період класичної римської юриспруденції договірна система в Римі була дуже розгалуженою і охоплювала всі господарські відносини.

Договір - це вольовий акт, він не може виникнути проти волі сторін. Якщо в договорі виражена воля однієї особи, то такий договір називається одностороннім. Договір, якщо він укладений, - це вже певна правова норма, юридичний факт, в результаті якого виникають зобов'язання. До істотних елементів договору римські джерела відносять: а) згоду сторін, які вступають у договір; б) предмет договору; в) правову основу або мету договору. Договір є взаємною угодою двох або більше сторін. У разі безпосередньої участі сторін в укладенні договору він набував юридичної сили відразу після досягнутої згоди. Якщо переговори про укладання договору не велися безпосередньо сторонами майбутньої угоди, то така угода не набувала юридичної сили лише тоді, коли представник був відкликаний до її остаточного укладення.

Контракти - це формальні угоди, тобто акти, укладені з дотриманням певного формалізму.

4. Одночасно з відходом від формального тлумачення договору за його буквальним змістом під час спорів, які виникали з договорів, допускалися посилання на ті обставини, які виражали вимоги договору формально правильно, а по суті були такими, які не заслуговують на захист у зв'язку з явною недобросовісністю і несправедливістю позивача. Римські юристи в таких випадках говорили, що договір тлумачитеся на підставі добросовісності і справедливості, а звідси і самі договори дістали назву negatio bonae fidei - засновані на добросовісності. До них відносили насамперед реальні та консенсуальні договори. Римському праву відомі також й інші договори, зокрема оплатний договір - якщо вигоду мала лише одна сторона (договір позички).

4. Казус

Римський сенатор, заплативши завдаток, запропонував ювеліру виготовити дорогоцінну річ - перстень. Через півроку, ще не розрахувавшись з ювеліром, сенатор повернув йому перстень для того, щоб замінити дорогоцінний камінь. Ювелір виконав завдання, але відмовився видати замовлення, вимагаючи сплати всієї встановленої плати. Розглядаючи справу, суд зобов`язав ювеліра повернути перстень замовнику при умові сплати вартості другого замовлення.

Питання

1. Чи вірне рішення суду?

2. Як його можна обгрунтувати?

3. Що залишається робити ювеліру?

Використовуючи давньоримські джерела правоутворення, дайте відповідь на питання, поставлені в цьому казусі.

Відповідь

Щоб дати відповідь на поставлені питання, проаналізуємо спочатку зміст казусу. Враховуючи, що в правовідносини вступив римський сенатор та справу розглядав суддя, припускаємо, що наведений факт відбувся в часи республіки, або принципату. Тому таку форму право утворення як звичай, розглядати не будемо. Отже, залишаються закони і їх тлумачення та едикти преторів.

Враховуючи, що по змісту казусу справа розглядалася в суді, робимо висновок, що першу стадію проходження справи - у претора - успішно подолано. Факти наведені в казусі, поділимо на дві частини.

По-перше, між сенатором і ювеліром виникли правовідносини при покупці персня. Факт покупки - продажу означає, що покупець і продавець взяли на себе зобов'язання: ювелір - за відповідну плату згоден з відчуженням свого майна, сенатор - внісши завдаток, згоден заплатити всю вартість персня.

Отже, суддя встановив, що між ювеліром і сенатором виникли синалагматичні зобов'язання, в результаті виконання яких право власності на перстень на законних підставах перейшло до сенатора.

По-друге, при виконанні другого замовлення по заміні дорогоцінного каменя між ювеліром і сенатором виникли нові зобов'язання: для ювеліра - це тільки заміна каменю, яка дає право на відшкодування вартості роботи в грошовій формі, і не дає прав заволодіння, користування або утримання персня у себе, що мало місце; для сенатора - це зобов'язання сплатити вартість роботи.

Отже, розглядаючи справу за позовом сенатора (позовне право), суддя прийняв вірне рішення, зобов'язавши ювеліра повернути чуже майно, прав власності на яке у нього не має. При цьому оплата вартості заміни каменя усуває причини для утримання персня у ювеліра.

Таким чином, ювелір має повернути перстень його законному власнику.

Враховуючи, що строк позовної давності ще не наступив (пройшло півроку від укладання угоди, а як правило, претор встановлював строк позивної давності один рік), ювелір має право звернутись претора з інтенцією (вимогою позивача), що буде юридичною підставою для провадження справи у суді по факту несплати за перстень в частині залишку боргу.

Відповідь на казус нами було розглянуто на основі давньоримських документів: Інституції Гая (книга ІІІ про зобов'язання), Інституції Юстиніана (книга ІІІ, титул 13 і 14) і ХІІ таблиць (таблиця VII).

Так в ХІІ таблицях (таблиця VII, п 11), сказано: «Продані і передані речі стають власністю покупця лише в тому випадку, якщо він сплатить продавцю покупну ціну або забезпечить йому яким-небудь способом задоволення його вимоги». Спираючись на бе, що сенатор не сплатив повну суму за зроблену роботу, ювелір має право залишити у себе перстень до повної виплати, якщо інше не оговорено договором.

Список використаних джерел

1. Бабичева Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. - М., 1982.

2. Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. - М., 1989.

3. Дроников В.К. Римское частное право.

4. Косарев А.Н. Римское право. - М., 1986.

5. Милан Бартошек. Римское право: понятие термины, определения. - М., 1989.

6. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. - М., 1972.

7. Основи римського приватного Права: Навчальний посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів, ун-ту, 2000. - 238с

8. Основи римського цивільного права: Методичні вказівки для самостійної роботи / Уклад. В.П. Приходько. - Суми: Ініціатива. - 2001. ? 39 с.

9. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник для студентів юрид. Вузів та факультетів. - К.: Вен турі., 1997. - 336 с.

10. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид.спец. вищих навч. Закладів: Вид.3-є, перероб. Та доп. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. -440с.

11. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. - К., 1990.

12. Ребро К. Римское право. - Брянск, 1980.

13. Савельев В.А. История римского частного права. - М., 1986.

14. http://pravo.biz.ua.

15. http://pravoznavec.com.ua.