Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є:

- вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;

- створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

- удосконалення її організаційної структури;

- комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

- підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

- постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;

- систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;

- прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

- розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

- запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

- локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;

- оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

- участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;

- спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної

2.3 Повноваження основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки

Забезпечення безпеки особи, суспільства і держави здійснюється на основі розмежування повноважень основних суб'єктів системи гарантування і забезпечення національної безпеки.

Український народ - громадяни України всіх національностей на виборах, референдумах через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади й місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їх захисту, а також добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищають свої права й інтереси, а також власну безпеку всіма законними способами і засобами (ст. 29, 32, 46, 55 Конституції; ст. 234-236⁶ КПК України; ст. 7, 8, 25 п. 9 Закону України «Про службу безпеки України»; ст. 5, 10 п. З, 23 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, 8 п. 11, 14 Закону України «Про оперативно-пошукову діяльність» тощо).

Держава, як основний гарант конституційного ладу, виконує функції забезпечення оборони і національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влад.

Верховна Рада України у межах повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів державної влади і посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері НБ (ст. 92 п. 17, 18, 19 Конституції; ст. 4 Закону України «Про оборону України» та ін.).

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України (ст. 103 п. 18, 21 Конституції; ст. 5 Закону України «Про оборону України» тощо).

Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони (ст. 107 Конституції).

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина; забезпечення обороноздатності, національної безпеки України; громадського порядку й боротьби із злочинністю (ст. 116 Конституції; ст. 107 Закону України «Про оборону» тощо).

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки; забезпечують створення, підтримання в готовності і застосування сил та засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України.

Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.

Національний банк України розробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.

Воєнні організації держави (Збройні Сили України; Служба безпеки України; Внутрішні війська МВС України; Національна гвардія України; Прикордонні війська тощо) забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальну цілісність і недоторканність її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів та інших катаклізмів, що можуть виникати (ст. 17 Конституції; ст. 13-16 Закону України «Про оборону»; ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан»; ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» тощо).

Сили і засоби забезпечення національної безпеки створюються і розвиваються в Україні відповідно до рішень Верховної Ради України, указів Президента України, коротко - та довгострокових державних програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення НБ включають:

а) Збройні Сили України; Службу безпеки України; Національну гвардію України; Внутрішні війська, органи і підрозділи МВС України; Прикордонні війська України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у даній сфері згідно з чинним законодавством;

б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.

Під засобами забезпечення НБ треба розуміти комплекс державних, організаційно-правових та спеціальних заходів, застосування яких входить до компетенції державних органів влади загальної і спеціальної компетенції у випадках захисту інтересів людини, держави й суспільства залежно від характеру зовнішніх чи внутрішніх загроз.

В широкому розумінні всі засоби забезпечення НБ можуть бути поділені на матеріальні й духовні; насильницькі та ненасильницькі; воєнні й невоєнні.

Невоєнні засоби забезпечення НБ - це по суті, все те, що є в розпорядженні держави за винятком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки, на які можна спиратися в протидії воєнним загрозам (агресії).

У комплексі невоєнних засобів забезпечення національних інтересів України головна роль відводиться безпосередньо політичним засобам, тому що політика національної безпеки країни формує, направляє та застосовує всю сукупну міць держави і її інститутів для гарантування (досягнення) своєї безпеки (ст. 1.1. Воєнної доктрини України).

Під політичними засобами захисту НБ (життєво важливих інтересів) України, на відміну від власне воєнних, розуміються такі концептуальні погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які гарантують мирне вирішення проблем, що виникли. До таких засобів належать: сучасне політичне мислення; переговори; угоди; особисті зустрічі політичних і державних лідерів (діячів); зміцнення довіри у військовій сфері, зокрема в відносинах між арміями; військово-політичне співробітництво та ін.

Підстави й порядок застосування матеріальних спец-заходів органами СБ України, МВС України, службами МО України, Прикордонних військ тощо при захисті інтересів людини, суспільства і держави передбачені Законами України «Про Службу безпеки України» (ст. 26); «Про міліцію» (ст. 14); «Про оперативно-пошукову діяльність» (ст. 8, 9) та іншими законодавчими актами.

Керівники органів забезпечення НБ, згідно із законодавством, несуть відповідальність за порушення встановленого порядку застосування сил і засобів забезпечення безпеки та своєї діяльності.

3. Рада національної безпеки України

3.1 Статус, склад, порядок формування

Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. До РНБО входить: голова, секретар, постійні члени та члени Ради національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Він:

1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;

2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;

4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;

5) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;

6) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штати;

7) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної 6с піски і оборони України.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря Ради національної безпеки і оборони України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу». Він забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України і має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.

На посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть позначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України має такі повноваження:

1) готує пропозиції щодо перспективного і поточного планування діяльності Ради національної безпеки і оборони України;

2) подає на розгляд Президента України проекти актів Президента України про введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України, в тому числі стосовно пропозицій і рекомендацій по реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

3) організує роботу, пов'язану з підготовкою та проведенням засідань Ради національної безпеки і оборони України та контролем за виконанням прийнятих нею рішень;

4) інформує Президента України та членів Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання рішень Ради;

5) координує діяльність робочих та консультативних органів Ради національної безпеки і оборони України;

6) за дорученням Голови Ради національної безпеки і оборони України представляє позицію Ради національної безпеки і оборони України у Верховній Раді України, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями і громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями.

На засіданнях Ради національної безпеки і оборони України її члени голосують особисто. Делегування ними обов'язку бути присутніми на засіданні Ради національної безпеки і оборони України іншим особам не допускається.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

На запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами Ради національної безпеки і оборони України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів і вводяться в дію указами Президента України.

Члени Ради національної безпеки і оборони України мають такі повноваження:

1) вносять до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо розгляду будь-яких питань, що входять до її компетенції;

2) здійснюють попередню підготовку питань та беруть участь у їх розгляді Радою національної безпеки і оборони України;

3) вносять зауваження та пропозиції, голосують з питань, що розглядаються Радою національної безпеки і оборони України;

4) висловлюють у разі потреби свою окрему думку щодо проектів рішень Ради національної безпеки і оборони України;

5) беруть участь у плануванні роботи Ради національної безпеки і оборони України;

6) координують та контролюють у межах своїх посадових повноважень виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України.

Для опрацювання і комплексною вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супроводження своєї діяльності Рада національної безпеки і оборони України в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України, може утворювати тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи.

3.2 Основні завдання

Функціями Ради національної безпеки і оборони України є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до функцій, визначених цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України наділяється такою компетенцією:

1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

D визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

D проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони;

D вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

D проекту Закону України про Державний бюджет України за статтями, пов'язаними із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

D матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

D заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

D доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

D залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених у дію указами Президента України;

D забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

D питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

2) здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

4) ініціює розробку нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Головними завданнями Ради є:

* забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони України;

* аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо - та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони;

* комплексна оцінка та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим видам і об'єктам безпеки України;

* планування, організація та контроль за здійсненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам;

* розгляд питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також контроль за витрачанням відповідних коштів;

* розгляд проектів законів України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і оборони України тощо;

* підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони України, у тому числі щодо утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у даній сфері;

* підготовка пропозицій щодо оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також щодо оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

* координація наукових досліджень у галузі національної безпеки і оборони;

* розгляд і вирішення інших актуальних проблем національної безпеки і оборони України.

Відповідно до покладених на неї завдань, Рада координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, а також Комісії з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, Генеральної військової інспекції при Президентові України, Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, інших органів у даній сфері, утворених при Президентові України.

Базовими державними науково-дослідними установами аналітично-прогнозного супроводження діяльності Ради є Центр стратегічного планування та аналізу при Раді та Національний інститут стратегічних досліджень, які підпорядковуються Секретареві Ради. Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів, підпорядкований Раді, та Національний інститут українсько-російських відносин при Раді.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

3.3 Міжвідомчі комісії Ради національної безпеки і оборони, їхні основні завдання

Рада національної безпеки і охорони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладаються:

а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, виявлення джерел небезпеки;

б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни;

в) розробка й координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;

г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по її вдосконаленню;

д) інформування РНБО про хід виконання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки й оборони;

е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;

є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п. 8, 106 п. 2 Конституції).

Контроль за діяльністю системи по забезпеченню національної безпеки і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.



4. Державні органи, що гарантують національну безпеку

Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах створюється система забезпечення національної безпеки України. Система забезпечення національної безпеки - це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є:

Створення і підтримка в готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включають:

Ё створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;

Ё формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їх функцій;

Ё комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо;

Ё підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням.

Ё Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:

Ё вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки;

Ё організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами;

Ё оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їх наслідків.

Ё Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає:

Ё визначення національних інтересів та їх пріоритетів;

Ё прогнозування, виявлення та оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;

Ё запобігання та усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

Ё локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів;

Ё ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.

Ё Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:

Ё входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;

Ё утворення та участь у роботі двосторонніх і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючих органів (політичних, економічних, воєнних тощо);

Ё розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки;

Ё спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

Деякі з державних органів, які гарантують національну безпеку вже були розглянуті на сторінках даної роботи, зараз мені хотілося б зупинитися на більш детальному розгляді функцій та діяльності Служби безпеки України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України, Закон «Про Службу безпеки України» та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною.

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини.

Використання Служби безпеки України в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається.

Діяльність партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, в Службі безпеки України забороняється.

Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.

Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління Служби безпеки України вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях.

У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.

Органи військової контррозвідки створюються для контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України, Національної гвардії України і Прикордонних військ України та інших військових формувань, дислокованих на території України.

Керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України.

Голова Служби безпеки України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Голова Служби безпеки України має заступників, які за його поданням призначаються Президентом України.

У Службі безпеки України створюється колегіальний дорадчий орган - колегія, яка визначає шляхи виконання покладених на Службу безпеки України завдань, приймає рішення з основних напрямів і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами.

Рішення колегії приймаються більшістю голосів і оголошуються наказами Голови Служби безпеки України.

До складу колегії входять Голова Служби безпеки України, його заступники, Голова Служби безпеки Республіки Крим та інші особи, крім народних депутатів України, призначені Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Перебування членів колегії в партіях, рухах, інших громадських об'єднаннях, що мають політичні цілі, відповідно до статті 6 цього Закону зупиняється.

Положення про колегію Служби безпеки України затверджується Президентом України.

Для вирішення покладених завдань Служба безпеки України може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод.

Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, Національною гвардією України, правоохоронними та митними органами України у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки України і відповідного відомства.

Стаття 24 Закону України Про Службу безпеки України визначає Обов'язки Служби безпеки України. Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана:

1) здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України;

2) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

3) виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України; проводити дізнання і слідство у цих справах; розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;

4) здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;

5) забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань;

6) здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв'язку, а також важливих об'єктів інших галузей господарства;

7) брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних таємниць України, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

8) здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки;

9) у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб;

10) сприяти Прикордонним військам України в охороні державного кордону України;

11) сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;

12) подавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі із злочинністю;

13) брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;

14) забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України;

15) проводити наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їх результати в практику діяльності Служби безпеки України;

16) виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків відповідно зі ст. 25 Закону України «Про Службу Безпеки України» надається право:

1) вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв'язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності;

2) подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, в тому числі про припинення роботи, пов'язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил;

3) одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю;

4) входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення;

5) мати слідчі ізолятори для тримання осіб, взятих під варту та затриманих органами Служби безпеки України;

6) використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги;

7) виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки та оглядати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин;

8) проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

9) здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності і конфіденційності цих відносин;

10) користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян;

11) направляти військовослужбовців Служби безпеки України для роботи на штатних посадах в інших установах, підприємствах і організаціях на час виконання конкретних завдань в інтересах розвідки, контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією Служби безпеки України, допускається направлення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприємства і організації за ініціативою їх керівників;

12) в інтересах розвідки, контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки України цим Законом;

13) морально і матеріально заохочувати співробітників Служби безпеки України та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки; представляти їх у встановленому порядку до державних нагород;

14) позачергово придбавати квитки на всі види транспорту незалежно від наявності місць і поселятися в готелях при пред'явленні посвідчення про відрядження;

15) безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом;

16) видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров'я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Контроль за діяльністю Служби безпеки України здійснюється Президентом України та уповноваженими ним державними органами. (ст. 31,32 Закону «Про Службу Безпеки України»).

Висновок

В Україні поняття «національна безпека» набуло широкого значення в останні декілька років. В додаток до цього, розуміння цього поняття різними верствами населення значно різниця. В більшості випадків національну безпеку пов'язують лише з діяльність спецслужб, ототожнюють з обороною держави чи таке інше.

Не дивлячись на те, що у сучасному світі гарантії нацбезпеки досі забезпечуються силою чи погрозою застосування такої сили, все більшого значення набувають економічні, політичні, морально-етичні та інші, не силові, аспекти забезпечення національної безпеки.

Враховуючи ці об'єктивні обставини сьогодення силовий сектор національної безпеки України, що був продуктом тоталітарної держави, потребує кардинального реформування.

Слід розуміти, що з огляду на останні події та нові реалії в яких опинилася Україна - це питання має надзвичайну актуальність.

Проблеми національної безпеки стоять сьогодні у центрі уваги більшості цивілізованих країн світу, міждержавних утворень та громадських об'єднань. Причиною такої уваги стало саме глобальне середовище безпеки, яке сьогодні містить у собі велику кількість загроз і викликів найрізноманітнішого характеру. Тому, з огляду на активізацію евроінтеграційних та міжнародних процесів України, слід підняти на новий рівень обговорення проблем реформування сектору безпеки нашої держави.

Порушене питання включає в себе занадто широкий спектр проблемних аспектів. Створення належної та дієвої системи національної безпеки в контексті міжнародної співпраці у цій сфері торкається різних складових і тому має велику кількість вимірів та підходів.

В першу чергу слід чітко визначитись, що собою являє сектор безпеки, які складові сьогодні входять до системи національної безпеки України та які з них потребують першочергових змін.

Перетворення прикордонних військ на невійськове формування із спеціальним статусом, зміна структури та зменшення чисельності Збройних Сил України, створення умов для реформування внутрішніх військ МВС України, спроби створення єдиного державного слідчого апарату, розроблення концепції реформування органів прокуратури України та багато іншого, свідчить про те, що певні кроки у напрямку реформи силової сфери були зроблені. Але, якщо провести детальний аналіз таких внутрішніх перетворень, то можна припустити, що кожне міністерство чи інше відомство шукає власний підхід до питання проведення реформ у відповідній складовій національної безпеки.

Так вже склалося, що всі органи силової сфери десятиліттями працювали у закритому режимі. У своїй професійній діяльності кожне відомство робило все на власний розсуд не звертаючись і не запозичуючи позитивний досвід у своїх колег з інших органів. Тому сьогодні, налагодження тісної співпраці між всіма органами, що входять до системи національної безпеки, обмін інформацією та досвідом має стати одним з важливих кроків у питанні позитивного та дієвого реформування. Першочерговим завданням в цьому напрямку має стати необхідність зібрати за одним столом представників всіх міністерств і відомств, що складають систему національної безпеки. Зібрати їх необхідно для того, щоб вони почули і побачили один одного та налагодили реальну конструктивну взаємодію, адже досвід одного органу може бути дуже корисним і для іншого.

Встановлення атмосфери довіри між складовими нацбезпеки, в решті решт, має призвести до повернення та поступового зміцнення довіри до відповідних структур з боку громадськості України.

Беручи до уваги останнє, слід зазначити, що участь громадськості у обговоренні і прийнятті рішень стосовно діяльності силових структур є однією з важливих ознак демократичного суспільства та роботи «силовиків» в інтересах свого народу. Тому, питанню демократичного цивільного контролю над сферою національної безпеки повинна бути приділена особлива увага.

Прийнятий 16 липня 2003 року Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» в загальному плані визначив вимоги щодо відповідного контролю. Але в той же час, деякі аспекти національної безпеки до цього часу залишаються не врегульованими на законодавчому рівні. Так, наприклад, до цього часу не прийнятий оновлений Закон України «Про Службу безпеки України», чисельність цієї структури також залишається не визначеною. До сьогодні невідомо чи вважати митні органи правоохоронними, чи це є звичайний державний орган - відповідний закон стосовно митної служби також ще не прийнято.

Встановлення чіткого кола повноважень всіх суб'єктів національної безпеки є не тільки передумовою їх ефективної діяльності, але і метою подальших демократичних процесів у всіх сферах життєдіяльності. В першу чергу це повинно торкатися захисту прав і свобод громадян України.

Недостатній обсяг повноважень Верховної Ради України в галузі контролю над силовою сферою, повна відсутність можливості впливу громадськості на діяльність «силовиків», в решті решт, і призвело до відверто злочинного втручання останніх у виборчу кампанію в Україні.

Використання органів силової сфери у виборчих перегонах, намагання тодішньої влади за їх рахунок, в котре, знехтувати правами та свободами громадян ще раз загострило увагу на недосконалості окремих ланок національної безпеки і на необхідності кардинальних змін.

Сьогоднішнє становище України, обумовлене характером її нових суспільно-політичних та економічних відносин, ставить перед державою та суспільством важливі задачі щодо вдосконалення законодавчої бази в інтересах зміцнення національної безпеки України. Пріоритетними напрямками вдосконалення законодавчої бази щодо діяльності всіх складових національної безпеки повинна стати скоординована діяльність всіх силових відомств, спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина.

З моменту проголошення незалежності, Україна, фактично не маючи власного досвіду, майже з нуля почала формувати систему національної безпеки.

Визнавши принцип демократії одним з головних та найважливіших принципів молодої держави Україна поступово розпочала перехід до системи цивільного і демократичного контролю над всією воєнною організацією. Але оскільки цивільні органи влади не мали достатнього досвіду, політичні органи не мали особливого бажання, а військові прагнули залишити все так як воно є, цей процес було взаємно заблоковано на високому рівні.

Не маючи на той час, сучасної Воєнної доктрини та Концепції національної безпеки, всі спроби реформування зводилися до звичайного адаптування до сучасної ситуації. В результаті позитивний ефект був відсутній і навіть виникали серйозні проблеми на шляху розвитку. Не так давно багато говорили про недосконалість та реальну небезпеку проведення військової реформи, яка законодавчо була оформлена у минулому році. Чи не тому так сталося, що більшість часу (розпочалося у 2000 році) реформування Збройних Сил проходило фактично таємно, силами самих військових, на підставі внутрішніх нормативних актів.

Тому розглядаючи сьогодні питання реформування всього сектору безпеки, ми обов'язково повинні зробити такі висновки:

v питання реформування національної безпеки держави не можуть вирішувати військові професіонали таємно;

v питання безпеки тісно пов'язані з рівнем загального розвитку країни, внутрішня безпека безпосередньо впливає на її розвиток;

v проведення реформи не можливе без залучення «силовиків» до вивчення відповідно досвіду інших демократичних країн;

v над органами національної безпеки повинна бути створення дієва система цивільного контролю шляхом залучення цивільних експертів, ЗМІ та інших неурядових організацій;

Проведення всебічної, дієвої системи демократичного контролю над правоохоронною сферою, створення організаційно-правових умов для реального та ефективного впливу інституцій громадського суспільства на діяльність цієї сфери, врахування думки широкої громадськості при формування та здійсненні державної політики в сфері внутрішньої безпеки має стати головним чинником процесу реформування.

Верховна Рада повинна сформувати необхідну кількість правоохоронних органів в державі, щоб вони не залишилися поза контролем влади, розробити чітку схему над їх управлінням та підпорядкуванням та визначити джерела фінансування цих структур. В той же час, Парламент не повинен брати на себе всі зобов'язання та весь тягар демократичного контролю. Функції спостереження, контролю та звітності мають бути розподілені між великою кількістю організацій.

Процес реформування не завершиться ніколи і буде тільки розвиватися та набувати нових форм. Прийняття таких важливих законів як Закон України «Про основи національної безпеки України» та «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами» - це тільки перші основні досягнення на шляху до найкращої моделі правоохоронної системи. Головна ціль реформи повинна бути одна - безпека та добробут народу.

Список використаної літератури

національний безпека загроза оборона

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР

2. Закон України «Про Президента України» від 05.07.1991 р./ Відомості Верховної Ради України - 1991. - №33. - Ст. 446.