Правові норми, які регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення громадян інформацією

Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Загальні засади та порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними та друкованими засобами масової інформації.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.02.2012
Размер файла 35,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ КЕРІВНИХ КАДРІВ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І БІЗНЕСУ

Курсова робота

з курсу "Інформаційні ресурси органів державної влади"

на тему: "Правові норми, які регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері забезпечення громадян інформацією"

Житомир, 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ НОРМИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН ІНФОРМАЦІЄЮ

1.1 Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади

1.2 Механізми забезпечення конституційного права громадян на інформацію та механізми інформаційної безпеки

РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ВИСВІТЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації

2.2 Інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування

2.3 Форми і порядок висвітлення діяльності органів державної влади та орагнів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними засобами масової інформації

2.4 Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні друковим засобами масової інформації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Важливу роль у розвитку українського суспільства відіграє достовірна поінформованість громадськості про ті процеси, які відбуваються в державі. Громадяни України мають право на отримання інформації про діяльність органів влади усіх рівнів. У державах розвинутої демократії органи влади своєчасно забезпечують громадськість такою інформацією. Ефективна комунікація між законодавчою і виконавчою владами усіх рівнів та громадськістю набирає все більшого значення для розвитку громадянського суспільства.

Проблема зв'язків з громадськістю органів державної влади знайшла своє відображення в науковій літературі, передусім за кордоном. Загально відомими є дослідження зв'язків з громадськістю, а також дотичних до них дисциплін, зарубіжних вчених, а саме: І. Альошиної, С. Блека, І. Вікєнт'єва, Д. Дороті, Ф. Джефкінса, П. Джексона, Д. Грунінга, С. Катліпа, У. Юрі та багатьох інших. Роботи наведених авторів стосуються розгляду теоретичних та практичних проблем зв'язків з громадськістю.

В Україні цей напрямок досягнув за останні роки певних успіхів, про що викладено в роботах українських вчених В. Бебика, В. Королька, Н. Нижник, В. Олуйко, Г. Почепцова, І. Слісаренко, М. Свіріна, Є. Тихомирової, С. Чукут, В. Малиновського та інших.

Зв'язкам з громадськістю присвячені дисертації українських дослідників Л. Руіс Медісабаль, С. Колоска та В. Водолазького, однак питання зв'язків місцевих органів влади з громадськістю не досліджувались. Недостатнє дослідження цього питання, яке і досі позбавлене обґрунтованих фундаментальних наукових досліджень, практичних рекомендацій, типових інструкцій, які б враховували як світовий, так і вітчизняний досвід, дає право стверджувати актуальність вибраної тематики з питань зв'язків місцевих органів влади з громадськістю для вирішення проблем державного будівництва на сучасному етапі.

Метою курсової роботи є науково-теоретичне обґрунтування сутності зв'язків місцевих органів влади з громадськістю і виявлення на цій основі напрямків практичного використання отриманих результатів.

Основними завданнями курсової роботи є аналіз стану вивчення проблеми зв'язків місцевих органів влади з громадськістю, обґрунтування сутності та визначення принципів налагодження місцевими органами влади зв'язків з громадськістю, виявлення форм та методів інформаційного забезпечення діяльності місцевих органів влади у контексті зв'язків з громадськістю.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів державної влади.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та прикладні аспекти зв'язків місцевих органів влади з громадськістю.

Курсова робота складається з двох основних розділів, перший з яких поділяється на два підрозділи, другий - на чотири, вступу, висновків.

Курсова робота виконана на 30 сторінках, для її написання було використано 11 літературних джерел.

РОЗДІЛ І. ПРАВОВІ НОРМИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН ІНФОРМАЦІЄЮ

1.1 Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади.

Право на інформацію забезпечується:

- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

- вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію;

- здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Адміністративна інформація (дані) -- це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

Система адміністративної інформації (даних), повноваження органів, які займаються діяльністю, пов'язаною із збиранням та використанням адміністративних даних, їх джерела та режим встановлюються відповідно до законодавства.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування -- це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.

Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом:

- опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;

- опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;

- безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);

- надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;

- оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.

Правова інформація -- це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.

Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.

Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

1.2 Механізми забезпечення конституційного права громадян на інформацію та механізми інформаційної безпеки

В ст. 28 Закону України "Про інформацію" режим доступу до інформації визначається як "передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації". За режимом доступу визначається, що інформація може бути відкритою або з обмеженим доступом, причому держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації. У ст. 30 цього ж закону передбачено, що інформація з обмеженим доступом у залежності від свого правового режиму розділяється на конфіденційну і таємну. "Конфіденційна інформація -- це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов". У цій же статті дано визначення таємної інформації, тобто інформації, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну таємницю" "державна таємниця -- вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави". Критерій визначення ступеня секретності інформації встановлює Державний комітет України з питань державних секретів. Згідно з Указом Президента України від 13 березня 1999 р. "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України "функції та повноваження цього Комітету покладені на Службу безпеки України". Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці, визначається ст. 6 цього Закону. У ст. 6 визначена також інформація, що не може бути віднесена до державної таємниці. Інформація вважається державною таємницею з часу включення її до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Державними експертами з питань таємниць є Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України за посадами та інші посадові особи, на яких ці функції у відповідних галузях державної діяльності покладені Президентом України. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну таємницю" інформація, що віднесена до державної таємниці, засекречується. "Гриф секретності є обов'язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці. Він має містити відомості про ступінь секретності цієї інформації ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"), строк засекречування інформації та посадову особу, яка надала зазначений гриф".

Таким чином, із усіх можливих порушень у галузі використання інформації, доступ до якої не може бути обмежений, реально відповідальність може настати лише у випадку приховування (ненадання) відомостей про обставини, що створюють небезпеку для життя і здоров'я людей. Потрібно визначити і перелік видів правопорушень у цій сфері та механізми встановлення відповідальності за кожне з них.

До механізмів доступу до відкритої інформації можна віднести:

- обов'язок посадових осіб на основі документів надавати за запитами громадян інформацію, доступ до якої не обмежений законом;

- публікацію в загальнодоступних виданнях переліків засад та випадків встановлення обмежень основних інформаційних прав і свобод; видів конфіденційної інформації, відомостей, доступ до яких не може бути обмежений;

- порядок надання такої інформації, що передбачає терміни, обсяг і форму надання інформації в залежності від правового статусу організації, на адресу якої спрямований запит;

- створення загальнодоступних баз даних в органах державної влади і місцевого самоврядування, у тому числі на загальнодоступних серверах із вказівкою в ЗМІ їх адреси та порядку одержання інформації.

Очевидно, що ці механізми мають бути введені спеціальним законом "Про право на інформацію", який потребує першочергової підготовки і розгляду у Верховній Раді України.

На мою думку, необхідно докладніше зупинитися на розгляді питання щодо поліпшення забезпечення конституційного права громадян на інформацію. Це пов'язано з тим, що в сучасних демократичних суспільствах юридичний засіб регуляції відносин між владою, ЗМІ і громадянами втілюється, насамперед, у законодавчому встановленні і реальному забезпеченні права громадянина на інформацію.

Право громадян на інформацію -- самостійне конституційне право, що дозволяє людині вільно шукати, одержувати, передавати, створювати і поширювати інформацію будь-яким законним засобом. У літературі висловлюються точки зору, у яких право громадян на інформацію -- лише складова частина свободи слова і преси, або, навпаки, свобода інформації -- умовне позначення цілої групи свобод і прав: свободи слова або свободи вираження думок; свободи преси та інших ЗМІ; права на одержання інформації, що має суспільне значення; свободи поширення інформації. Вважається, що право на інформацію не охоплюється цілком свободою слова і преси. Воно значно багатіше, змістовніше і має власну субстанцію, грає свою роль у задоволенні певних інтересів суб'єктів; тому зрізаність даного найважливішого права необґрунтована.

Зрозуміло, право громадянина на інформацію -- дуже непросте суб'єктивне право, бо воно складається з ряду юридичних можливостей. Серед них можна виділити право на безперешкодне ознайомлення з нормативними актами. Частина 3 ст. 57 Конституції України спрямована саме на здійснення даної можливості: "Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними". Крім того, універсальне право громадянина на інформацію може містити в собі такі конкретні правомірності:

- право знати про створення і функціонування всіх конкретних інформаційних систем, що будь-яким чином торкаються сфери особистого життя громадянина або інформації про нього, а також інформації про інші сфери життєдіяльності громадянина;

- право давати згоду на збирання особистої інформації для соціально-економічних, культурних та інших соціальних цілей;

- право доступу до такої інформації з метою її перевірки, одержання необхідних довідок;

- право знати про використання цієї інформації у відповідних цілях і відповідними користувачами систем;

- право на громадський код (позначення громадянина у відповідній інформаційній системі);

- право на достовірну інформацію про стан навколишнього середовища;

- право на достовірну фінансову інформацію й ряд інших прав.

Вперше на міжнародному рівні про право на інформацію було продекларовано в ст. 19 Загальної декларації прав людини, що в принципі відтворено і в ст. 34 Конституції України.

Найбільш повна інформація для громадянина потрібна з тієї ж причини, що і для законодавця і правозастосовника -- для прийняття рішень, але, природно, на своєму рівні. Існують три основні стадії управлінського циклу: збирання та обробка інформації, оцінка її з позицій визначених норм і прийняття рішення, які характерні і для особистої саморегуляції як однієї з різновидів управління. Тому людина також прагне мати максимум цінної інформації для прийняття припустимого рішення, яке вигідне для нього. Реалізація такого прагнення -- свідчення свободи громадянина.

Звідси конституційне закріплення даного права - це крок вперед у розширенні інформаційних можливостей, а значить і свободи особи, у розвитку нових інформаційних відносин між людиною і державою. Водночас, щоб воно стало "живим" і діючим правом, необхідні відповідні гарантії, що складаються з умов, які забезпечують безперешкодне здійснення цього права і створюють, по суті справи, механізм його реалізації. Зупинимося більш докладніше на політичних, законодавчих та організаційно-технічних заходах.

Політичні права і свободи - це право безпосередньо брати участь в управлінні справами суспільства і держави, виборчі права, свобода думки, слова та інші, які теж залежать від інформації. Інформаційна відкритість, прозорість -- це найважливіша компонента демократичного процесу, без якої від концепції народовладдя залишаться лише зовнішні ритуали, байдужі виборцю. Саме за допомогою повноцінного інформаційного середовища створюється основа для ефективних рішень, які прийняті на референдумі, у процесі якого громадяни самі формують право. Тут вони виступають у ролі правотворчого органу, що, природно, як і всякий інший подібний орган, повинен оперувати винятково достовірною інформацією. У разі її відсутності референдум як самий демократичний інструмент перетворюється в засіб маніпуляції громадською свідомістю.

Як записано в ст. 3 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на свободу; у ст. 19 визначено "право на свободу переконань і на вільне вираження їх; це право включає свободу безперешкодно притримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів"; у ст. 18 проголошено право на свободу думки.

Пізніше ці права і свободи знайшли відбиток:

- у ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, де додатково було зазначено, що свободи одержання і поширення інформації реалізуються без втручання державних органів;

- у ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де уточнюється, що ці свободи відносяться до всякого роду інформації, ідей і засобів їх поширення.

В Конституції України ці права і свободи закріплені таким чином:

- свобода думки і слова (ст. 34 : "… кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або іншим способом -- на свій вибір");

- свобода особистого і сімейного життя (ст. 32 : "… не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденціальної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини");

- право громадянина знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах та організаціях із відомостями про себе (ст. 32: це відноситься до відомостей, що "не є державною або іншою захищеною законом таємницею");

- право громадянина направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та до посадових і службових осіб цих органів (ст. 40);

- право кожного громадянина на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан (ст. 50: "… така інформація ніким не може бути засекречена");

- право кожного на свободу творчості і право доступу до культурних цінностей (ст. 54: результати інтелектуальної, творчої діяльності громадянина "ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом");

- право кожного громадянина на одержання кваліфікованої правової допомоги (ст.59: "… у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно").

З метою реалізації цих прав і свобод Конституція України встановлює гарантії, обов'язки, механізми захисту, відповідальності. До основних гарантій відносяться визнання прав і свобод громадянина невідчужуваними і рівними (ст.ст. 21, 22: "… конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані"), що безпосередньо діють (ст. 8: "… норми Конституції України є нормами прямої дії") відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, і що захищаються судом (ст. 55). У ст. 3 Конституції України закріплюється головний обов'язок держави -- "утвердження і забезпечення прав і свобод людини". Ще на початку цього підрозділу мова йшла про політичні, законодавчі й організаційно-технічні гарантії дотримання права на інформацію. Механізми захисту передбачають поряд із державним захистом право кожного на самозахист "будь-якими не забороненими законом засобами", судовий, міжнародно-правовий захист (ст. 55 Конституції України).

Крім того, в Конституції України встановлюються механізми "безпечного" нормотворення:

- у ст. 3 передбачено, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави";

- у ст. 8 відзначається, що "Конституція України має вищу юридичну силу" і "закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй";

- у ст. 22 вказується, що "при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод";

- у ст. 57 відзначається, що "закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом", а також "закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними".

Цьому ж питанню присвячені укази Президента України від 10 червня 1997 р. "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" і від 13 грудня 1996 р. "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України".

Аналіз перерахованих вище статей Конституції України про свободу інформації дозволяють зробити висновок, що вони істотно пов'язані з обмеженнями прав і свобод.

Якщо в Загальній декларації встановлюються підстави для обмежень тільки в інтересах інших громадян і суспільства в цілому, то Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, підтверджуючи обмеження прав тільки за законом, розширила й уточнила в п.2 ст.10 перелік засад для такого роду обмежень: "в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, із метою запобігання безладдю і злочинам, для охорони здоров'я і моральності, захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, що отримана конфіденційно, або забезпечення авторитету і неупередженості правосуддя". У той же час у ст.8 встановлюється, що право людини на повагу його особистого і сімейного життя, недоторканності його житла і таємниці кореспонденції може бути, у свою чергу, обмежено тією ж підставою, а також в інтересах економічного добробуту країни, із метою запобігання злочинам, у випадках передбачених законом.

У п. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права підстави для обмежень розділені на дві групи: для поваги прав і репутації інших осіб; для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я і моральності населення. Поряд із цим, у ст. 20 встановлюється прямий перелік обмежень: всяка пропаганда війни, всякий виступ на користь національної, расової або релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинні бути заборонені законом. Конституція України в ст.ст. 31, 32, 34 до засад обмеження основних інформаційних прав і свобод громадянина відносить таке: захист основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави. Крім того, ст. 64 передбачає обмеження прав і свобод із вказівкою меж і термінів їхньої дії в умовах військового і надзвичайного становища відповідно до конституційного закону.

РОЗДІЛ ІІ. ПОРЯДОК ВИСВІТЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

2.1 Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації

Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України "Про державну таємницю", не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається.

Право висвітлення і коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується Конституцією, цим Законом, іншими законами України.

Акредитація журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при органах державної влади та органах місцевого самоврядування здійснюється в цих органах шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання засобу масової інформації до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або за заявою журналіста і технічного працівника з пред'явленням ними відповідних документів, що підтверджують їх професійний фах, або рекомендації професійного об'єднання журналістів.

Орган, при якому акредитовано журналіста і технічного працівника, заздалегідь інформує їх про важливі заходи, плани, організаційно сприяє виконанню ними професійних обов'язків.

Порядок допуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів визначається законодавством України і з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально. Про цей порядок заздалегідь повідомляється акредитованим журналістам і технічним працівникам; їм видається посвідчення (перепустка) на право входу в приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку акредитованим журналістом або технічним працівником засобу масової інформації їх акредитація може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому вони акредитовані. Письмове повідомлення із зазначенням підстав припинення акредитації вручається журналісту чи технічному працівнику засобу масової інформації і таке ж повідомлення одночасно надсилається до засобу масової інформації, в якому вони працюють. Журналіст, технічний працівник, редакція засобу масової інформації, який вони представляють, можуть оскаржити це рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку.

Мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається відповідно до Конституції України та Закону України "Про мови в Україні". У разі поширення офіційної інформації іншими мовами органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують автентичний переклад з державної мови на іншу мову, на якій поширюється ця інформація. Засобам масової інформації забороняється самостійний переклад офіційної інформації з державної мови на іншу мову.

Порядок фінансування засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, засновниками чи співзасновниками яких є ці органи, визначається в договорах між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і редакціями засобів масової інформації, а також у статутах редакцій цих засобів масової інформації.

Недержавні засоби масової інформації висвітлюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування на умовах, передбачених в укладеній між цими органами і редакціями засобів масової інформації угоді. Якщо така угода не укладена, то редакція недержавного засобу масової інформації має право самостійно, відповідно до законодавства України, висвітлювати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, визначаючи у своєму статуті джерела фінансування витрат на це висвітлення.

Видатки на фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїх кошторисах зобов'язані передбачати витрати на висвітлення своєї діяльності засобами масової інформації.

2.2 Інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування може отримуватися засобами масової інформації від цих органів безпосередньо або через їх інформаційні служби чи бути зібрана працівниками засобів масової інформації.

Інформаційні служби (інформаційні управління, інформаційно-аналітичні підрозділи, прес-служби, прес-центри, управління і центри громадських зв'язків, прес-бюро, прес-секретарі та прес-аташе з відповідним апаратом) органів державної влади та органів місцевого самоврядування збирають, аналізують, обробляють та оперативно надають інформацію про діяльність цих органів у повному обсязі засобам масової інформації, крім випадків, передбачених Законом України "Про державну таємницю".

Для висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування їх інформаційні служби мають право використовувати такі форми підготовки та оприлюднення інформації:

- випуск і поширення бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації тощо;

- проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування для працівників вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації;

- підготовка і проведення теле- і радіопередач;

- забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- створення архівів інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать законодавству України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право засновувати або бути співзасновниками друкованих чи аудіовізуальних засобів масової інформації в порядку, встановленому законодавством України, і в межах коштів, що виділяються з державного чи місцевих бюджетів на висвітлення їх діяльності, або за рахунок перерозподілу коштів, що виділяються на забезпечення функціонування цих органів.

Інформаційні агентства, створені в Україні відповідно до Закону України "Про інформаційні агентства", мають право на поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Інформаційні агентства України, незалежно від їх виду, відповідно до Конституції України і Закону України "Про інформаційні агентства" на договірних засадах збирають, обробляють, створюють, готують до поширення офіційну інформацію про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, випускають і розповсюджують інформаційну продукцію про діяльність цих органів. Державні інформаційні агентства систематично інформують громадськість про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, перебування вищих посадових осіб у робочих поїздках по Україні, а також про візити офіційних державних делегацій і вищих посадових осіб в інші країни, прийом зарубіжних офіційних делегацій і посадових осіб інших держав.

На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України державні інформаційні агентства зобов'язані передавати тексти їх екстрених виступів та заяв з важливих питань державного життя.

2.3 Форми і порядок висвітлення діяльності органів державної влади та орагнів місцевого самоврядування в Україні аудіовізуальними засобами масової інформації

Порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними засобами масової інформації (виконання державного замовлення) визначаються окремою Постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України.

Національна телекомпанія України і Національна радіокомпанія України висвітлюють діяльність Президента України як безпосередньо, так і шляхом оприлюднення офіційної інформації, отриманої від Прес-служби Президента України.

Обов'язковому висвітленню в аудіовізуальних засобах масової інформації підлягають: звернення Президента України з посланнями до народу та щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України; участь Президента України в офіційних заходах, що проводяться в державі; ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України при здійсненні керівництва зовнішньоекономічною діяльністю держави; репортажі про офіційні візити в інші країни та прийоми делегацій і посадових осіб з інших держав; участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, в засіданнях Кабінету Міністрів України, в робочих нарадах з представниками органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; видані Президентом України укази і розпорядження; робочі поїздки по країні та інше.

У засобах масової інформації висвітлюються засідання Кабінету Міністрів України, на яких розглядаються питання, що належать до його конституційних повноважень; видані постанови і розпорядження, заяви Кабінету Міністрів України та Прем'єр-міністра України; наради з широкого кола соціально-економічних та регіональних питань; візити офіційних урядових делегацій України за кордон, їх участь у міжнародних форумах, а також перебування в Україні офіційних іноземних урядових делегацій; проведення загальнодержавних і міжнародних заходів, організація яких покладається на Кабінет Міністрів України.

Інформація про діяльність Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади здійснюється у формі офіційних повідомлень, репортажів, коментарів та інтерв'ю членів Кабінету Міністрів України і керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, прес-конференцій, брифінгів, "круглих столів", щотижневих інформаційних аналітичних передач.

Рішення про повну теле- і радіотрансляцію або розширений теле- і радіозвіт про засідання Кабінету Міністрів України чи проведення інших важливих державних заходів, організація яких покладається на Кабінет Міністрів України, приймає Прем'єр-міністр України не пізніш як за добу до часу теле- і радіотрансляції, за винятком окремих непередбачених надзвичайних ситуацій, коли теле- і радіотрансляція здійснюється негайно.

Діяльність місцевих органів виконавчої влади висвітлюється регіональними телерадіоорганізаціями. Місцеві органи виконавчої влади укладають відповідні угоди на висвітлення їх діяльності з регіональними телерадіоорганізаціями за рахунок місцевих бюджетів.

Висвітлення діяльності судів загальної юрисдикції України та Конституційного Суду України здійснюється аудіовізуальними засобами масової інформації на засадах укладених між ними угод та з урахуванням специфіки роботи цих судів.

Висвітлення діяльності районних і обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад здійснюється на засадах замовлень чи укладених угод з відповідними державними або недержавними телерадіоорганізаціями.

На вимогу Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, Голови Конституційного Суду України Національна телекомпанія України і Національна радіокомпанія України зобов'язані надавати їм позачергово прямий ефір для екстрених офіційних виступів. Фінансування витрат на ці заходи поза квотою часу здійснюється з державного бюджету.

Державні аудіовізуальні засоби масової інформації загальнодержавного рівня зобов'язані оперативно забезпечувати в межах державного замовлення поширення таких теле- і радіопередач:

- відкриття першого засідання сесії Верховної Ради України нового скликання, а також висвітлення діяльності Верховної Ради України в порядку і формах, визначених окремою постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України; (Абзац другий частини першої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 133-XIV від 30.09.98);

- звернення Президента України до народу України та його щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України, заяви Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України та Конституційного Суду України;

- церемонії складення присяги народові новообраним Президентом України на урочистому засіданні Верховної Ради України;

- відкриття першого засідання новосформованого Кабінету Міністрів України.

Державні телерадіоорганізації зобов'язані забезпечити розповсюдження цих передач у регіонах, на які вони здійснюють мовлення.

Національна телекомпанія України і Національна радіокомпанія України включають до інформаційних програм у день, коли відбувалася відповідна подія, повідомлення про:

- особливо актуальні рішення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України;

- звернення і послання Президента України, заяви Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України та Конституційного Суду України;

- міжнародні контакти та переговори в Україні і за кордоном Президента України, Голови Верховної Ради України, делегацій Кабінету Міністрів України, офіційні візити парламентських делегацій, глав іноземних держав та урядів до України;

- прес-конференції, важливі зустрічі з громадянами та виступи Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України;

- інші суспільно значимі факти діяльності органів державної влади України;

- важливі факти діяльності органів місцевого самоврядування.

Інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування самостійно або за допомогою Національної телекомпанії України і Національної радіокомпанії України здійснюють відео- та аудіозаписи засідань Верховної Ради України, офіційних заходів за участю Президента України, засідань Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України. Для таких записів встановлюється безстроковий режим зберігання у державних архівах. Записи заходів закритого типу здійснюються та зберігаються відповідно до вимог законодавства України.

Відео- та аудіозаписи про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що зберігаються в державних архівах, можуть використовуватися громадянами України і журналістами відповідно до Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" та Закону України "Про державну таємницю".

Норми цієї статті не обмежують права акредитованих журналістів і технічних працівників здійснювати власний відео- та аудіозапис на засіданнях, нарадах, інших офіційних заходах для власних архівів.

Державні аудіовізуальні засоби масової інформації в процесі формування програмної політики повинні передбачати в інших програмах всебічне і об'єктивне інформування населення про принципи державного устрою, основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики України, роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, позиції депутатських груп і фракцій у Верховній Раді України, окремих народних депутатів України, про програму діяльності Кабінету Міністрів України, розгляд справ і розв'язання спорів судами.

Для висвітлення діяльності органів кожної із гілок державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні в обсягах державного замовлення Національній телекомпанії України і Національній радіокомпанії України відводиться три відсотки від річного обсягу часу загальнонаціонального каналу, на якому здійснюється мовлення. У разі проведення спільних заходів цих органів квота часу для їх висвітлення розподіляється порівну.

Розміщення державного замовлення на аудіо- і відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України забезпечується Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення здійснює контроль за дотриманням порядку, форм і стандартів мовлення.

інформаційний виконавчий влада самоврядування

2.4 Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні друковим засобами масової інформації

Діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Верховного Суду України, Конституційного Суду України висвітлюється в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної та зарубіжної сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між органами державної влади і редакціями цих друкованих засобів масової інформації.

У друкованих засобах масової інформації регіональної і місцевої (обласні, міські, районні) сфери розповсюдження оприлюднюються відомості про діяльність органів державної влади, що спеціально готує і надсилає їм державне інформаційне агентство (ДІНАУ) за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті на зазначені цілі.

Діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між цими органами і редакціями зазначених друкованих засобів масової інформації.

Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Для висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, виступів народних депутатів України, депутатів сільських, селищних, районних, міських і обласних рад у державних друкованих засобах масової інформації, що фінансуються відповідно за рахунок державного або місцевих бюджетів, відводиться не більше 20 відсотків газетної площі кожного номера. У недержавних друкованих засобах масової інформації відомості про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, виступи депутатів усіх рівнів можуть друкуватися на договірних засадах відповідно до законодавства України.

ВИСНОВКИ

Зв'язки місцевих органів влади з громадськістю - це дієвий механізм налагодження, підтримки комунікацій і співпраці між владними інституціями та соціальними групами територіальних громад з метою надання якісних адміністративних послуг населенню на відповідній території.

Аналіз проблем зв'язків органів влади з громадськістю засвідчив, що в них питання зв'язків з громадськістю місцевих органів влади конкретно не розглядаються, тому є потреба поглибленого дослідження цієї тематики. Аналіз нормативно-правової бази щодо залучення громадян до управління місцевим соціально-економічним розвитком дозволяє зробити висновок, що на сьогодні громадяни України мають надзвичайно великі можливості брати участь в державному управлінні, але вони цих прав не використовують через свою непоінформованість, байдужість та ряд інших суб'єктивних причин.

На сучасному етапі зв'язки з громадськістю потребують окремого законодавчого закріплення. Це стосується нормативного врегулювання питань, пов'язаних із формуванням основних критеріїв розвитку зв'язків з громадськістю як єдиної цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів місцевої влади інформацією про стан справ у відповідному регіоні з точки зору громадськості та як вона бачить їхнє вирішення. Тому що закритість, відсутність гласності, ігнорування болючих проблем громадськості, низька компетенція посадовців є властивими характерними рисами для місцевих органів влади, які здебільшого працюють у закритому режимі та ігнорують реальні потреби суспільства або втілюють на практиці управлінські рішення, які досить часто не відповідають життєвим інтересам громадян.

Органи державної влади повинні чітко визначити свій інтерес, виходячи з реальних можливостей і заявлених пріоритетів у забезпеченні громадян інформацією.

Тільки за умови розуміння державою в особі органів влади своїх інтересів, формулювання і реалізації єдиної державної політики, забезпечення розуміння цієї політики в суспільстві, організації взаємодії з усіма структурами громадянського суспільства і діючого контролю з їх боку можливо створити як інформаційне суспільство, так і правову державу в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 26 червня 1996 р. за № 254К - 96 ВР // Відомості Верховної Ради України.

Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. // ВВР

Закон України "Про доступ до публічної інформації" вiд 13.01.2011 № 2939-VI.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про інформацію" від 13.01.2011 № 2938-VI.

Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юрі

Авер'янов В. Б. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади // Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.В. Авер'янова. -- К.: Ін Юре, 2002. - 668с.

Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.: Издательство БЭК, 1996. - 368 с.

Беленчук И.А. Административное право Украины: Учебное пособие. - К.: Изд-во Академии адвокатуры Україны, 2001. - 148 с.

Битяк Ю. Оновлення змісту діяльності органів виконавчої влади -- головна мета адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. -- 2000. -- № 4(19). -- С. 10--19.

Харченко В.Ф. Теоретичні питання визначення функції органу виконавчої влади // Держава і право: 36. наук, праць. -- Випуск 19. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. -- С. 289--294.

Чикурлій С. О. Конституційно-правове регулювання системи органів виконавчої влади України // Держава і право: 36. наук, праць. -- Випуск 19. -- К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права. Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.

    курсовая работа [24,3 K], добавлен 05.01.2007

  • Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.

    курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012

  • Характерні ознаки державних органів, їх класифікація та сфери діяльності. Місце органів виконавчої влади в системі державних органів України. Правовий статус, компетенція та основні функції органів виконавчої влади, її структура та ієрархічні рівні.

    реферат [25,7 K], добавлен 10.08.2009

  • Забезпечення органами державної виконавчої влади регулювання та управління фінансами в межах, визначених чинним законодавством та Конституцією України. Діяльність держави у сфері моделювання ринкових відносин. Принцип балансу функцій гілок влади.

    контрольная работа [214,7 K], добавлен 02.04.2011

  • Історико-правові аспекти вищих представницьких органів державної влади в Україні. Організаційно-правові основи в системі гарантій місцевого самоврядування. Особливості реалізації нормативних актів щодо повноважень представницьких органів місцевої влади.

    реферат [21,5 K], добавлен 19.12.2009

  • Модель взаємодії органів державної влади України у правоохоронній сфері. Суб’єкти державного управління у правоохоронній сфері. Правоохоронна сфера як об’єкт державного управління. Європейські принципи і стандарти в діяльності органів державної влади.

    дипломная работа [129,4 K], добавлен 30.04.2011

  • Сутність органів влади; їх формування та соціальне призначення. Загальна характеристика конституційної системи України. Особливості органів виконавчої, судової та законодавчої влади. Поняття, види, ознаки державної служби та державного службовця.

    курсовая работа [289,7 K], добавлен 24.03.2014

  • Поняття та види центральних органів виконавчої влади. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління. Адміністративно-правовий статус МВС України.

    контрольная работа [59,2 K], добавлен 06.06.2009

  • Забезпечення правової основи діяльності територіальних громад та її органів. Створення виконавчих органів за галузевою і функціональною ознаками. Автономність діяльності органів місцевого самоврядування, неможливість втручання інших суб’єктів влади.

    реферат [16,7 K], добавлен 09.07.2009

  • Адміністративна реформа. Загальні засади адміністративної реформи та засоби забезпечення її здійснення. Реформа системи органів виконавчої влади. Реформування у сфері державної служби, місцевого самоврядування. Трансформація територіального устрою.

    реферат [23,0 K], добавлен 30.10.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.