Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Розглянемо також iнші процесуальні особливості судового розгляду виборчих спорiв. Вiдповiдно до вимог ЦПК скарги, що подаються в порядку розгляду справ, якi виникають з адмiнiстративних правовiдносин, мають бути оплаченi державним митом, розмiр якого встановлюється Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України „Про державне мито”, а у разi несплати держмита, суд залишає скаргу без розгляду на пiдставi вимог частини першої статтi 139 ЦПК [24,46-47]. Цiлком зрозумiло, що у вихiднi днi, коли відбуваються вибори, немає можливостi здiйснити таку оплату через те, що Законом не передбачається робота банкiвських установ у вихiднi днi. Аналiз судової практики свiдчить, що iнодi питання стосовно неоплачення скарг виникали пiд час судового розгляду. Зокрема, в ухвалi апеляцiйного суду Донецької областi, яким вiдмовлено у прийняттi заяви М. на рiшення ОВК № 41, однією з пiдстав для вiдмови у прийняттi заяви є вiдсутнiсть документа про сплату державного мита [1,28].

Розглянемо ще один цiкавий аспект: представництво iнтересiв ВК при розглядi у судi виборчого спору. Статтею 243¹⁴ ЦПК встановлено вимогу щодо обов'язкового виклику у судове засiдання представника вiдповiдної ВК. Логiчно було би припустити, що у разi оскарження, наприклад, рiшення ВК представник цiєї комiсiї у судовому засiданнi буде доводити правомiрнiсть прийняття оскаржуваного рiшення. Але, виявляється, що були й iншi випадки. Так, при розглядi апеляцiйним судом Запорiзької областi скарги С. на постанову ОВК № 82 представник ОВК не заперечував проти задоволення скарги та стверджував, що оскаржувана постанова була прийнята комiсiєю всупереч дiючому законодавству [12, 147].

Особливостi розгляду спорiв виборчими комiсiями

Положеннями статей 22, 23, 24, 29, 68, 72 Закону до повноважень ВК вiднесено розгляд заяв, скарг та звернень. Разом iз тим, законодавством не встановлений процедурний порядок розгляду виборчих спорiв, який би передбачав, зокрема:

· окремi стадiї розгляду справ комiсiями;

· обов'язковий виклик заiнтересованих у справi сторiн;

· забезпечення принципу диспозитивностi заiнтересованих сторiн;

· надання заiнтересованим особам права викласти свою позицiю та надати власнi докази

на засiданні ВК;

· гарантiї невiдкладного отримання заiнтересованими особами засвiдчених копiй рiшень

ВК, прийнятих за пiдсумками розгляду спорiв [8, 361-364].

Крiм того, слiд зауважити, що строки подання заяв та звернень на розгляд ВК Законом не встановленi, що призводило до розгляду, в окремих випадках формально, звернень i заяв про порушення, якi за своїм змiстом фактично були скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ВК нижчого рiвня, i часом такi рiшення скасовувалися. Неврегламентованість щодо строків подання заяв і звернень та, подекуди, фахова непiдготовленiсть членiв ВК у поєднаннi iз невизначенiстю законодавства в окремих питаннях створювали нерiвнi умови для суб'єктів виборчого процесу. У зв'язку з цим доцiльними є пропозицiї багатьох фахiвцiв щодо суттєвого обмеження перелiку питань, спори з яких можуть розглядатися ВК [10, 78].

Зазначимо, що обсяг правозастосовчої практики судiв та ВК щодо даної категорiї справ не є значним. Разом iз тим, проаналiзуємо окремi рiшення апеляцiйних судiв та ВК вищого рiвня стосовно порядку формування та органiзацiї роботи ВК, а також правового статусу (прав, обов'язкiв та повноважень) членiв ВК. Так, положеннями законодавства про мiсцевi вибори передбачено, що у разi одночасного проведення парламентських та мiсцевих виборiв порядок утворення ДВК визначається Законом „Про вибори народних депутатiв України” [27,16]. Хоч аналiз Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” і практика його застосування не є предметом даного дослiдження, нам доведеться зупинятися на окремих особливостях цього нормативно-правового акта.

Згадаємо, що Законом України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” обмежується право близьких родичів кандидатiв у депутати бути членами ВК, хоча Закон України „Про вибори народних депутатів України” такого обмеження не передбачає. Ця обставина стала визначальною при прийняттi ЦВК рiшення за скаргою громадянина А., кандидата на посаду мiського голови, який оскаржував рiшення вiдповiдної ОВК про включення до складу ДВК рiдної сестри iншого кандидата на посаду мiського голови. У задоволеннi скарги було вiдмовлено на тiй пiдставi, що обмеження стосовно родинних зв'язкiв мiж кандидатом та членом ДВК не передбачено Законом України „Про вибори народних депутатів України” i, таким чином, вони не є пiдставою для дострокового припинення повноважень члена ДВК [17, 64-65].

У схожій ситуації апеляцiйний суд Донецької областi розглянув скаргу уповноваженої особи партiї „К” П. на рiшення ОВК № 45, яким було достроково припинено повноваження члена ДВК вiд цiєї партiї А. на тiй пiдставi, що її чоловiк зареєстрований кандидатом до мiської ради. У даному випадку суд дійшов висновку, що рiшення ОВК стосовно припинення повноважень члена ДВК А. було законним та обгрунтованим, а тому у задоволеннi скарги було вiдмовлено. Тобто у прийнятті рішень у схожих спорах ЦВК та суд керувалися положеннями різних законів.

Доводиться констатувати, що судова практика стосовно розгляду скарг на рiшення ОВК про утворення ДВК не є однаковою у схожих справах. Так, апеляцiйний суд Донецької областi розглянув скарги виборцiв С. та Л. на рiшення ОВК № 53 та № 54 про утворення ДВК. Вiдповiдно до цих рiшень ОВК до складу ДВК не були включені представники партiї „К”, у тому числi на тiй пiдставi, що у заявах окремих осiб про участь у роботi ДВК номери ДВК були вписанi iншою особою, у деяких заявах не було вказано час їх складання або не зазначено мiсце проживання запропонованих до складу ДВК осiб. Заявники просили суд визнати цi недолiки несуттєвими та скасувати постанови ОВК. Своїми рiшеннями суд вiдмовив у задоволеннi скарг заявникiв iз посиланням на вимоги частини п'ятої статтi 21 Закону щодо внесення пропозицiй до складу ДВК.

Разом з тим апеляцiйний суд м. Києва при розглядi скарг кандидата Л. на рiшення ОВК № 217 про включення до складу ДВК представникiв кiлькох кандидатiв, партiй та блокiв, у поданнях яких були допущенi схожi помилки (вiдсутнiсть дати складання заяв, iнформацiї щодо партiйностi кандидатур до складу ДВК, деяких пiдписiв), задовольнив скарги кандидата Л. лише частково: своїм рiшенням визнав помилки та неточностi у поданнях до складу ДВК несуттєвими та зобов'язав вiдповiдну ОВК виправити зазначенi порушення [12, 150-156].

Частиною шостою статтi 26 Закону, зокрема, встановлено, що члени ВК зобов'язанi виконувати рішення виборчої комісії та обов'язки, покладенi на них згiдно з їх розподiлом у комiсiї. На жаль, законодавчо питання щодо необхiдностi визначення у ВК розподiлу обов'язкiв не було врегульоване. Лише у методичних рекомендацiях ЦВК зазначається, що ВК на першому засiданнi здiйснюють розподiл обов'язкiв мiж окремими членами комiсiї та затверджують цей розподiл своїм рiшенням. У цьому ж документi є й приблизний порядок розподiлу обов'язкiв у ВК. Крiм того, частиною восьмою статтi 26 Закону встановлено заборону членам ВК агiтувати за чи проти партiй (блокiв), кандидатiв та публiчно оцiнювати дiяльнiсть суб'єктiв виборчого процесу пiд час виконання ними своїх обов'язкiв.

Нечiтке визначення поняття „час виконання обов'язкiв члена ВК”, вiдсутнiсть взаємозв'язку цього поняття iз поняттям „строк повноважень члена ВК”, а також нерозумiння окремими суб'єктами виборчих перегонiв того факту, що залучення членiв ВК до участi в агiтацiйних заходах може лише зашкодити iнтересам певної партiї (блоку) чи кандидата, призводили до конфлiктних ситуацiй[8, 83-87]. Питання розподiлу функцiональних обов'язкiв мiж членами ВК, належного виконання членами комiсiй своїх обов'язкiв постали пiд час розгляду окремих справ у судах та ВК. Так, рiшенням ОВК № 118 було достроково припинено повноваження декiлькох членiв ДВК, якi представляли одного кандидата, з пiдстав їхньої участi в агiтацiї на користь цього кандидата. Зазначимо також, що рiшенням цiєї ж ОВК було достроково припинено повноваження голови ДВК внаслiдок невиконання ним своїх повноважень: голова комiсiї вiдмовився внести змiни до виборчих бюлетенiв на пiдставi телефонограми ОВК та факсової копiї рiшення ЦВК, вимагаючи, щоб ОВК надала оригiнальний примiрник рiшення ЦВК.

Апеляцiйний суд Київської областi розглянув скаргу кандидата в народнi депутати П. на дiї члена ОВК № 98 У., яка прийняла вiд довiрених осiб iншого кандидата звернення про перевiрку дотримання законодавства. Разом iз цими довiреними особами вона склала акт про безоплатне надання виборцям послуг з боку кандидата П. У рiшеннi суду зазначається, що рiшення про розподiл обов'язкiв мiж членами ОВК не приймалось i в перелiку прав та обов'язкiв члена ОВК не зазначено право члена комiсiї приймати звернення щодо перевiрки фактiв порушення законодавства, а у разi наявностi порушення - складати акти. Судом також наголошено, що перевiрка фактiв порушення виборчого законодавства щодо надання кандидатом - заявником скарги безоплатно послуг та товарiв, вiднесено законом до компетенцiї правоохоронних органiв. Крiм того, поширивши акт про порушення законодавства, член ОВК У. дала публiчну оцiнку дiям кандидата-заявника, що заборонено законом. У пiдсумку скаргу було судом задоволено, а дiї члена ОВК У. визнанi неправомiрними [1, 57].

Схожу правову позицiю щодо прав та обов'язкiв членiв ВК зайняла й ЦВК при розглядi скарги громадянина Б. на постанову ОВК № 73 про скасування реєстрацiї Б. кандидатом у народнi депутати. Троє членiв цiєї ОВК склали акт про використання Б., який, за матерiалами справи, є керiвником районної державної адмiнiстрацiї та головою районної ради, службового автомобiля пiд час ведення передвиборної агiтацiї, а також залучення своїх пiдлеглих до розповсюдження агiтацiйних матерiалiв. У мотивувальнiй частинi постанови ЦВК зазначається, що у вiдповiдному рiшеннi ОВК не сформульовані пiдстави складання членами комiсiї акта про порушення, а також вiдсутнє посилання на результати перевiрки факту порушення законодавства з боку Б. правоохоронними органами. Позицiя ЦВК у цiй справi була однозначною: ОВК при виявленнi фактiв порушення була зобов'язана звернутися до правоохоронних органiв з вимогою щодо перевiрки цих фактiв. Скаргу громадянина Б. було задоволено, а постанову ОВК про скасування його реєстрацiї скасовано. Слiд зазначити, що вiдповiдно до положень статтi 23 Закону саме ОВК здiйснює в межах територiї відповідного одномандатного виборчого округу контроль за додержанням та однаковим застосуванням виборчого законодавства, а до правоохоронних органiв ВК звертається у разi визнання необхiдним проведення перевiрки зазначених у скарзі обставин (частина десята статтi 29 Закону)[ 12, 159].

Судова практика iз розгляду виборчих спорiв виокремила ще одну нагальну проблему: можливість захисту порушених прав членiв ВК, у тому числi в судовому порядку. Так, апеляцiйний суд м. Севастополя, розглянувши матерiал за заявою Ф. щодо оскарження рiшення ОВК № 225, встановив, що вiдповiдною постановою ОВК Ф. було увiльнено вiд виконання обов'язкiв голови ДВК з оплатою її працi. Вiдповiдно до позицiї суду, згідно із статтею 29 Закону, можуть бути оскарженi рiшення ОВК, пов'язанi iз виборчим процесом. У даному випадку заявник оскаржує постанову ОВК не як суб'єкт виборчого процесу; предметом оскарження є рiшення ВК, що не стосується виборчого процесу. Таким чином, на думку суду, подiбний спiр має розглядатися в порядку позовного провадження, а тому у прийняттi заяви Ф. Вiдмовлено [1, 62]. Проаналiзуємо цю ситуацiю. Положеннями статтi 29 Закону передбачено можливiсть оскарження рiшень ВК з боку виборцiв. Але у конкретнiй справi заявник Ф. оскаржувала постанову ОВК не як виборець, а як член ВК нижчого рiвня, чиї права, на її думку, порушено. Крiм того, положеннями частини четвертої статтi 26 Закону саме до повноважень ОВК вiднесено розгляд питання щодо затвердження рiшення ДВК про виконання членами ДВК їхнiх обов'язкiв з оплатою працi протягом усього перiоду повноважень ВК. Таким чином, немає пiдстав стверджувати, що вiдповiдне рiшення ОВК не стосується виборчого процесу.

Списки виборцiв

Випадкiв оскарження у судовому порядку неправильностей у списках виборцiв, а саме: невключення, неправильне включення та виключення громадян iз спискiв виборцiв пiд час чергових виборiв було небагато. I це не є дивним з огляду на значнi суперечностi щодо порядку оскарження такого роду порушень, передбаченого законами України „Про вибори народних депутатів України” та „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв регламентовано положеннями частини десятої статтi 31 Закону. Вiдповiдно до цих положень, громадянин має право направити скаргу до ДВК або безпосередньо до мiсцевого суду за мiсцезнаходженням ДВК. Частиною десятою статтi 31 Закону визначенi також строки подання та розгляду цiєї категорiї скарг. За змiстом положень цiєї статтi, наприклад, ДВК уповноваженi розглядати скарги та вносити своїм рiшенням змiни до спискiв виборцiв не пiзнiше дня, що передує дню голосування. Тобто, у день голосування ДВК не мають повноважень розглядати скарги щодо неправильностей у списках, а лише мiсцевий суд може розглянути по сутi та прийняти рiшення з цього питання. Але Законом України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” встановлено iнший порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв. Положеннями частини четвертої статтi 22 та частини другої статтi 26 цього Закону встановлено, що ДВК у день виборiв зобов'язана негайно розглянути вiдповiднi заяви виборцiв, а суд, у свою чергу, розглядає скарги на неправильностi у списках, якi поданi не пiзнiше, нiж за три днi до дня виборiв [8, 79-82].

Зважаючи на те, що вiдповiдною постановою ЦВК було затверджено форму спискiв виборцiв i єдинi списки виборцiв були використанi для проведення виборів депутатів місцевих рад та народних депутатів України, рiзний порядок оскарження неправильностей у списках значно ускладнив можливiсть використання заiнтересованими особами судового порядку оскарження та звiвся до того, що ДВК за старою традицiєю просто включали додаткових виборцiв до спискiв на пiдставi даних про їхнє мiсце проживання.

Деякi справи щодо спискiв виборцiв все ж були розглянутi судами. Так, Зарiчний районний суд м. Суми розглянув скаргу виборця Т. на неправомiрнi дiї голови ДВК № 201 одномандатного виборчого округу № 159 щодо вiдмови у видачi йому вiдкрiплювального посвiдчення. Своїм рiшенням суд частково задовольнив скаргу та зобов'язав ДВК негайно розглянути заяву Т. про видачу посвiдчення.

Iнше судове рiшення стосується як оскарження неправильностей у списках виборцiв, так i належного строку подання скарг. Заводський районний суд м. Миколаєва у день чергових виборiв розглянув скаргу виборця К. на дiї ДВК № 41 ОВО № 128 щодо невключення до списку виборцiв 182-х студентiв. Суд залишив скаргу без розгляду на тiй пiдставi, що, вiдповiдно до рiшення, строк на подачу такої скарги, який становить 7 днiв, вже сплив. Не аналізуючи це рiшення суду по сутi, лише зазначимо, що положеннями частини десятої статтi 31 Закону передбачено особливий порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв, згідно з яким такого роду скарги розглядаються мiсцевими судами в день виборiв невiдкладно, але не пізніше часу закінчення голосування.

Передбачення Законом можливостi оскарження неправильностей у списках виборцiв у судовому порядку стало однiєю iз багатьох важливих новел виборчого законодавства. Саме тому через певну iнертнiсть у сприйняттi суб'єктами виборчого процесу та членами ДВК правового змiсту положень Закону та у поєднаннi iз суперечливiстю двох виборчих законiв, частина ДВК вносила змiни до спискiв виборцiв у день чергових виборiв власними рiшеннями, а ще частiше - за особистим рiшенням керiвникiв ДВК. Часом це створювало складностi для кандидатiв у депутати, а подекуди - i трагедiї. Так, апеляцiйний суд Харкiвської областi за пiдсумками розгляду скарги кандидата Г. скасував рiшення ОВК № 180 про визнання обраним кандидата Д. та встановив факти незаконного голосування на деяких дiльницях, на яких у день голосування змiни до спискiв виборцiв вносились рiшенням ДВК, що не передбачено Законом. Оскiльки на п'яти ВД кiлькiсть незаконних доповнень до спискiв виборцiв перевищила 25% загальної кiлькостi виборцiв на кожнiй iз них, рiшенням суду результати голосування на цих дiльницях у подальшому не були врахованi при встановленнi результатiв голосування в ОВО в цiлому, а обраним депутатом було визнано саме Г.

Вимоги Закону щодо внесення змiн до спискiв виборцiв у день голосування виключно за рiшенням суду або на пiдставi вiдкрiплювального посвiдчення повноцiнно та масштабно були реалiзованi вже пiд час проведення промiжних виборiв народного депутата, коли мiсцевим судом м. Мелiтополя Запорiзької областi протягом дня голосування було розглянуто та задоволено 232 скарги, пов'язані із неправильностями у списках виборцiв [12, 160-173].

Реєстрацiя кандидатiв у депутати та скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв

Процедура та вимоги до реєстрацiї кандидатiв досить чiтко виписанi у Законi. За даними авторiв цього огляду, не багато виникало проблемних ситуацiй щодо вiдмови у реєстрацiї кандидатiв в одномандатному виборчому окрузі. Дещо по-iншому виглядає ситуацiя з реєстрацiєю кандидатiв у багатомандатному виборчому окрузi (далi - БВО).

Так, пiсля подання до ЦВК документiв для реєстрацiї спискiв кандидатiв у БВО вiд партiй та блокiв, у реєстрацiї усього списку було вiдмовлено лише блоку полiтичних партiй „За Вітчизну” на тiй пiдставi, що висування кандидатiв цим блоком вiдбулося з порушенням вимог Закону, а саме:

· з усiх чотирьох партiй, що утворили цей блок, лише одна партiя провела свiй з'їзд у строки, визначенi законом;

· у матерiалах з'їздiв окремих партiй серед спискiв можливих партiй-партнерiв для блокування не були зазначенi назви тих партiй, якi у подальшому утворили блок полiтичних партiй „ЗВ”, а вiдповiднi посилання на утворення блоку з iншими партiями були вiдсутнi [28, 211; 223].

Таким чином, можна зробити висновок, що вiдмова у реєстрацiї цього блоку партiй стала наслiдком недбалостi вiдповiдальних за належне оформлення документацiї осiб, що, у свою чергу, свiдчить про недостатню правову культуру учасникiв полiтичного життя країни.

Досить цiкавим для аналiзу є масив рiшень ВК та судiв щодо скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв у депутати. Стаття 49 Закону визначає перелiк пiдстав, у разi виникнення яких ВК вищого рiвня вправi приймати рiшення про скасування реєстрацiї кандидатiв. Найчастiше справи цiєї категорiї порушувалися з таких пiдстав:

· подання кандидатом суттєво недостовiрних вiдомостей;

· використання кандидатом, який займає посаду в органах державної влади та мiсцевого самоврядування, для проведення передвиборної агiтацiї службового транспорту, зв'язку, а також залучення до проведення агiтацiйних заходiв своїх пiдлеглих;

· встановлення судом факту певного роду порушень:

а) пiдкуп виборцiв або членiв виборчих комiсiй;

б) надання виборцям або членам виборчих комiсiй грошей чи безоплатно або на пiльгових умовах товарiв, робiт, послуг, цiнних паперiв, кредитiв, лотерей, iнших матерiальних цiнностей;

в) використання для фiнансування передвиборної агiтацiї iнших коштiв, крiм коштiв свого виборчого фонду [8, 49-52].

Аналiзу процесуальних особливостей встановлення фактiв пiдкупу, надання товарiв чи послуг, а також використання коштiв поза межами виборчого фонду присвячено окремий роздiл. Наразi видається за доцiльне зупинитися на фактичних обставинах цього виду справ та дослiдити правову позицiю, яку займали ВК вищого рiвня та суди при розглядi вiдповiдних скарг та заяв .

Безумовно, найбiльшою за обсягом є практика рiшень судiв вищої iнстанцiї та ВК вищого рiвня щодо розгляду скарг на вiдповiднi постанови про скасування реєстрацiї кандидатiв у народнi депутати у зв'язку iз суттєвою недостовiрнiстю поданих кандидатами вiдомостей, у тому числi вiдомостей про доходи та майно. Нагадаємо, що вiдповiдно до положень пункту 8 частини першої та пункту 8 частини третьої статтi 49, ЦВК та ОВК скасовують рiшення про реєстрацiю кандидата у депутати у разi виявлення суттєво недостовiрних вiдомостей про кандидата.

Слід визнати чiткість та послiдовність правової позицiї, якої дотримувався Верховний Суд України пiд час розгляду скарг окремих кандидатiв у БВО на вiдповiднi рiшення ЦВК про скасування реєстрацiї. Так, вища судова iнстанцiя вважає, що питання про суттєву недостовiрнiсть вiдомостей про кандидата має бути пов'язане з наявнiстю умислу цiєї особи, що спрямований на введення в оману ВК та виборцiв стосовно вiдомостей, якi виключають можливiсть обрання його народним депутатом або можуть мати вплив на результати виборiв. На думку Верховного Суду України, виключають можливiсть обрання особи народним депутатом недостовірні відомості про вiк, громадянство, час проживання в Українi, про наявнiсть чи вiдсутнiсть судимостi за вчинення умисного злочину тощо. До того ж, суттєва недостовiрнiсть вiдомостей, що можуть позначитися на результатах виборiв, може полягати в поданнi завiдомо неправдивих бiографiчних даних, даних про майновий стан за умови, що внаслiдок їх оприлюднення у виборцiв сформується помилкова думка стосовно чесностi, порядностi, квалiфiкацiї, моральностi, економiчної незалежностi та майнової спроможностi кандидата [7,44].

Iнформацiя щодо майнового стану кандидатiв, подана в їхнiх декларацiях, мала конфiденцiйний характер, не пiдлягала опублiкуванню, а тому, вiдповiдно до позицiї Верховного Суду України, не могла вплинути на результати виборiв. З огляду на те, що закон не мiстить критерiїв суттєвої недостовiрностi вiдомостей, зазначено в одному з рiшень Верховного Суду України, у кожному конкретному випадку це питання повинно вирiшуватися стосовно кожного кандидата iндивiдуально, для уникнення чисто суб'єктивного пiдходу, а висновок ВК про недостовiрнiсть вiдомостей має грунтуватися на результатах комплексного вивчення всiєї iнформацiї та обставин, що зумовили подачу недостовiрної iнформацiї.

За даними юристів, всi скарги учасникiв перегонiв на постанови ЦВК про скасування реєстрацiї з пiдстав суттєвої недостовiрностi про доходи та майно кандидатiв були задоволенi рiшеннями Верховного Суду Украни. Цiкаво дослiдити правову позицiю, якої дотримувались апеляцiйнi суди при розглядi скарг кандидатiв на рiшення ОВК про скасування реєстрацiї з тих же пiдстав [10, 138].

На жаль, доводиться констатувати, що iнодi рiшення апеляцiйних судiв не вiдповiдали позицiї, яку зайняла вища судова iнстанцiя, не завжди скасовувалися вiдповiднi постанови ОВК про зняття з реєстрацiї кандидатiв, що фактично створило нерiвнi умови та можливостi громадянам, якi були зареєстрованi кандидатами у БВО та ОВО. Так, апеляцiйний суд Харкiвської областi задовольнив скаргу кандидата В. на постанову ОВК № 170 про скасування його реєстрацiї, вказавши у своєму рiшеннi, що розбiжностi мiж поданими кандидатом вiдомостями та даними податкової адмiнiстрацiї не можуть вважатися суттєво недостовiрними та бути пiдставою для скасування реєстрацiї. У рiшеннi цього суду за скаргою М. на постанову ОВК № 169 зазначається, що наявнi неточностi у поданiй iнформацiї про доходи та майно М. допущенi ним неумисно та без мети приховування. Схожу правову позицiю стосовно вiдсутностi умислу на введення в оману виборцiв поданням кандидатами неточних даних про доходи та майно зайняв апеляцiйний суд Сумської областi пiд час розгляду скарги Л. на рiшення ОВК № 158. При розглядi скарги Ш. на постанову ОВК № 225 апеляцiйний суд м. Севастополя взяв до уваги вiдсутнiсть вини заявника скарги та мотивiв подання ним недостовiрних вiдомостей і задовольнив скаргу.

Апеляцiйний суд Миколаївської областi при розглядi скарги К., рiшення про реєстрацiю якого кандидатом було скасовано ОВК № 133 на пiдставi суттєвої недостовiрностi вiдомостей про доходи та майно, комплексно оцiнив матерiали справи, врахувавши, у тому числi, й вiдсутнiсть умислу К. щодо приховування доходiв своєї сiм'ї. Суд не погодився iз доводами ОВК, яка оцiнила розбiжності у вiдомостях про доходи кандидата, виходячи iз порiвняння таких розбiжностей з мiнiмальною зарплатою та неоподатковуваним мiнiмумом доходiв громадян. На думку суду, потрiбно враховувати вартiсть усього майна кандидата та його сiм'ї і на пiдставi цих вiдомостей робити висновок про суттєвiсть розбiжностей. Затосовуючи такий пiдхiд, суд визнав несуттєвим невiдображення кандидатом доходу вiд продажу автомобiля у сумi 21 500 грн, що становить, вiдповiдно, лише 4% його сукупного доходу та майна [12, 176-189].

У рiшеннях апеляцiйного суду Київської областi можна вiдстежити пiдхiд щодо визначення певних кiлькiсних критерiїв, за якими тi чи iншi розбiжностi у даних про майно та доходи кандидатiв визнавалися суттєво недостовiрними. За такого пiдходу були розглянуті скарги декiлькох кандидатiв на постанови кiлькох ОВК про скасування реєстрації та вирiшено вважати суттєво недостовiрними вiдомостями, зокрема, такi:

· незазначення кандидатом у декларацiї пайового внеску її чоловiка до статутного фонду приватного пiдприємства у розмiрi 30 000 грн;

· незазначення кандидатом зарплати у розмiрi 737,19 грн, зарплати членiв сiм'ї у розмiрi 3 229,68 грн, та автомобiля ЗАЗ;

· незазначення кандидатом зарплати у розмiрi 546,19 грн та внескiв до статутних фондiв пiдприємств у розмiрi 4 000 грн;

· незазначення кандидатом суми коштiв на банкiвському рахунку у розмiрi 5 439,43 грн.

Разом iз тим апеляцiйний суд Київської областi у своєму рiшеннi не визнав суттєво недостовiрними такi вiдомостi, як незазначення кандидатом у декларацiї зарплати у розмiрi 217,28 грн.

Зазначимо також, що вiдповiдно до положень частини другої статтi 44 Закону достовiрнiсть вiдомостей, внесених до декларацiї про доходи та майно кандидатiв, перевiряються за зверненнями ЦВК та ОВК органами Державної податкової адмiнiстрацiї (далi - ДПА) не пiзнiше як за 30 днiв до дня виборiв. Насправдi ВК при перевiрцi вiдомостей, зазначених у декларацiях, не завжди дотримувалися цiєї вимоги в частинi строкiв здiйснення перевiрки. Подiбне порушеня вимог стосовно строку подання звернення ОВК до органiв ДПА стали пiдставою для вiдмови апеляцiйним судом Київської областi у задоволеннi скарги кандидата П. на рiшення ОВК № 98. У рiшеннi суду зазначається, що вiдповiдний запит щодо додаткової перевiрки декларацiї iншого кандидата П. до органiв ДПА було направлено ОВК 21 березня, а повiдомлення про порушення отримано 29 березня, тобто з порушенням встановлених законом вимог щодо строку здiйснення перевiрки декларацiй кандидатiв. На подiбнi порушення строкiв перевiрки декларацiй органами ДПА вказувалось i у рiшеннях апеляцiйного суду Тернопiльської областi у справах за скаргами кандидатiв Ч. та Г. на рiшення, вiдповiдно, ОВК № 167 та № 165.

Хоча масив судової практики та рiшень ВК щодо скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв на пiдставi суттєвої невiдповiдностi даних про доходи та майно кандидатiв є найбiльш широким, судами та комiсiями розглядалися також спори з iнших пiдстав, якi стосуються припинення статусу кандидатiв у депутати. Так, апеляцiйний суд Закарпатської областi залишив без задоволення скаргу Х. на рiшення ОВК № 70 про вiдмову йому у реєстрацiї кандидатом. Заявник у поданих до ОВК документах не вказав данi про освiту, натомiсть зазначив вiдомостi щодо часу вступу та закiнчення школи та технiкуму. Суд, посилаючись на положення Закону України „Про освiту”, яким встановленi певнi освiтнi рiвнi, визнав рiшення ОВК обгрунтованим та законним, а також вказав, що данi про роки вступу та закiнчення навчальних закладiв не є iнформацiєю про набуту особою освiту певного рiвня, визначеного чинним законодавством [1, 187-203].

Корисним та цiкавим для аналiзу видається також рiшення ЦВК за скаргою громадянки К. щодо суттєво недостовiрних вiдомостей, зазначених у декларацiях кандидата у народні депутати Г., який одночасно був кандидатом до iншого представницького органу. Громадянкою К. у скарзi було вказано на цi недостовiрностi, а також зазначено, що мiсцевим судом попередньо вже було встановлено факт суттєвої недостовiрностi вiдомостей у декларацiї Г. як кандидата до представницького органу. Натомiсть, ЦВК у своєму рiшеннi зазначає, що висновки мiсцевого суду щодо достовiрності вiдомостей, внесених до документа, якi не стосуються виборiв народних депутатiв України, не можуть мати доказового значення при розглядi справи, пов'язаної саме iз виборами народних депутатiв. Крiм того, вiдповiдно до позицiї ЦВК, зазначення у графi декларацiї, що передбачає перелiк доходiв сiм'ї кандидата, суми доходу, отриманого вiд вiдчуження майна, яке перебувало у спiльнiй власностi кандидата та членiв його сiм'ї без визначення особистої частки вiд цiєї суми кандидата, не може вважатися поданням суттєво недостовiрних вiдомостей [12, 186]. Наведенi приклади свiдчать про необхiднiсть подальшого удосконалення механiзму правового регулювання вiдповiдних вiдносин та чiткого законодавчого визначення поняття „суттєва недостовiрнiсть” [9, 10].

Вiдповiдно до положень статтi 14 Закону „Про Центральну виборчу комiсiю”, ЦВК здiйснює контроль за виконанням виборчого законодавства. Крiм того, згiдно з положеннями частини чотирнадцятої статтi 29 Закону, ЦВК вправi також за власною iнiцiативою скасувати рiшення ВК нижчого рiвня. Практична реалiзацiя цих положень знайшла свiй прояв у рiшеннi ЦВК за зверненням народного депутата О. та скаргою кандидата I. на постанову ОВК № 147 щодо реєстрацiї кандидатом у депутати Н., якого рiшенням суду визнано винним у корупцiйному дiяннi та порушеннi спецiального обмеження положень Закону „Про боротьбу iз корупцiєю”. Незважаючи на те, що строк подання скарги кандидатом I. був пропущений i скаргу, вiдповiдно, залишено без розгляду, ЦВК прийняла рiшення про скасування вiдповiдної постанови ОВК про реєстрацiю Н. кандидатом у депутати [21, 17].

Загалом слід зазначити, що у разi подальшого вдосконалення законодавства про вибори, очевидно, потрiбно окремо врегулювати механiзми здiйснення контролю ВК за дотриманням, виконанням та однаковим застосуванням законодавства, а також встановити окремi процедурнi положення здiйснення таких контрольних функцiй з метою однакового реагування комiсiй на звернення щодо порушень усiх без винятку суб'єктiв виборчого процесу [17, 32].

Звернімося ще до одного цiкавого рiшення ЦВК, яке було прийнято вже пiд час пiдготовки повторних виборiв у трьох ВО, у справi щодо заяв кандидатiв М. та К. з проханням розглянути в порядку контролю за дотриманням виборчого законодавства питання щодо реєстрацiї кандидата Р., а також заяви самого кандидата Р. з проханням повiдомити йому про вiдповiднiсть вимогам законодавства рiшення ОВК про реєстрацiю його кандидатом. Одразу зазначимо, що кандидати М. та К. пропустили встановлений законодавством строк на оскарження постанови ОВК № 18 про реєстрацiю кандидатом у депутати Р. Таким чином, у разi направлення ними вiдповiдної скарги на рiшення ОВК така скарга була би залишена без розгляду. Натомiсть цi кандидати звернулися до ЦВК iз заявою в порядку здiйснення контролю, i ЦВК цi заяви задовольнила, скасувавши вiдповiдне рiшення ОВК про реєстрацiю Р. кандидатом. Доволi цiкавим також є факт прохання кандидата повiдомити йому правомiрнiсть реєстрацiї його кандидатом [12, 189].

Розглянемо iнші аспекти та пiдстави скасування реєстрацiї кандидатiв у депутати. Так, ЦВК за скаргою громадянки Т. своїм рiшенням скасувала постанову ОВК № 75 про реєстрацiю кандидата Ж., який бiльше року перебуває пiд арештом в iншiй країнi. Незважаючи на той факт, що Ж. виїхав за межi України за наявностi належно оформленої вiзи, тобто на пiдставi чинних мiжнародних договорiв України, вiдповiдно до позицiї ЦВК утримання цього кандидата пiд вартою є iнiцiативою правоохоронних органiв iншої держави, а тому нинiшнє перебування його за межами України не охоплюється поняттям дiї чинних мiжнародних договорiв України [12, 191].

Зазначимо, що положенням частини другої статтi 8 Закону, якими встановлюються умови стосовно проживання в Українi, бракує чiткої визначеностi. На нашу думку, з формального боку, перебування громадянина за власним бажанням за межами держави (тривiальний приклад - на вiдпочинку) не охоплюється перелiком обставин, передбачених частиною другою статтi 8. У той самий час тривалiсть такого перебування Законом не визначена i з правової точки зору, виходячи iз положень Закону, немає рiзницi у перебуваннi за межами держави протягом одного тижня чи одного року. Крiм того, внаслiдок недостатньо чiткого правового регулювання вимог щодо перебування громадян України за її межами вiдповiдно до чинних договорiв України, залишилася невизначеною можливiсть громадянина, який, наприклад, впродовж певного часу перебуває на законних пiдставах в iноземнiй державi, з якою Україною не укладено жодного договору, бути обраним депутатом [10, 78].

На думку юристів, при розглядi подiбних спорiв, ВК та суди могли застосовувати положення iнших законодавчих актiв України. Пригадаємо, що вiдповiдною постановою Кабiнету Мiнiстрiв України було внесно змiни до „Положення про паспортну службу України” органiв внутрiшнiх справ за пiдсумками прийняття вiдомого рiшення Конституцiйного Суду України. Нинi органи паспортної служби, у тому числi, здiйснюють реєстрацiю громадян за обраним ними мiсцем проживання [24, 68-69]. Отже, у разi, коли заiнтересованими особами наводилося пiдтвердження стосовно їхньої реєстрацiї (за попередньою термiнологiєю - прописки) за певним мiсцем проживання органами паспортної служби, правозастосовчi органи при прийняттi вiдповiдних рiшень мали би виходити iз правового факту проживання особи в Українi, а не її фiзичного перебування за межами держави протягом певного часу.

Схожим iз попереднiм є й iнший випадок, коли кандидат Т. була зобов'язана доводити легальнiсть свого перебування за межами України. Попередньо ОВК № 204 зареєструвала Т. кандидатом у депутати, але на вимогу голови ОВК вона повинна була надати додаткову iнформацiю про легальнiсть свого перебування за межами України протягом майже 13 мiсяцiв. Вiдповiднi документи, поданi кандидатом Т., не задовольнили ОВК, i рiшення про її реєстрацiю кандидатом було скасовано ОВК. При розглядi скарги кандидата на постанову ОВК ЦВК вказала у своєму рiшеннi, що на пiдставi документiв, наданих Т., неможливо встановити легальнiсть її перебування за кордоном i тому скарга Т. була залишена без задоволення [12, 196]. Два останнi епiзоди свідчать про необхiдність бiльш чiткого регулювання вiдповiдних положень статтi 8 Закону, якi визначають права бути обраними саме в частинi тимчасового перебування за межами держави. Крiм того, не видається беззаперечною позицiя ОВК, коли громадянин змушений був доводити легальнiсть свого перебування за кордоном з огляду на положення статтi 62 Конституцiї України про те, що нiхто не зобов'язаний доводити свою невинуватiсть у вчиненнi злочину, адже за певних умов факт нелегального перебування за кордоном держави може мати ознаки складу злочину.

Розглянемо питання про скасування реєстрацiї кандидатiв, якi здiйснювалися ВК вищого рiвня на пiдставi встановлених судом фактiв порушення виборчого законодавства. Так, ЦВК у справi за скаргою кандидата К. своїм рiшенням скасувала постанову ОВК № 220 про реєстрацiю iншого кандидата iз тим же прiзвищем на пiдставi встановленого апеляцiйним судом м. Києва факту використання „iншим” К. для ведення передвиборної агiтацiї iнших коштiв, крiм коштiв виборчого фонду.

Пiд час пiдготовки повторних виборiв ЦВК розглянула скаргу кандидата Ж. на рiшення ОВК № 35 про скасування його реєстрацiї кандидатом. Рiшення ОВК стосовно кандидата Ж. було ухвалено на пiдставi декiлькох попередньо оголошених йому попереджень та встановлених у судовому порядку фактiв порушень виборчого законодавства. Спробуємо проаналiзувати характер порушень з боку кандидата Ж., за якi йому оголошувалися цi попередження. Отже, одне з попереджень (умовно зазначимо як № 1) було оголошено кандидатовi Ж. у зв'язку iз виступом на його зустрiчi з виборцями народного депутата України, голови комiтету Верховної Ради України Т. (у вiдповiдному роздiлi цього огляду „Передвиборна агiтацiя” ми розглянемо питання заборони на участь в агiтацiйних заходах певної категорiї громадян). Протягом дев'яти-десяти днiв пiсля оголошення попередження № 1 кандидатовi Ж. у зв'язку з поширенням друкованих матерiалiв з виступами народних депутатiв України було оголошено ще два попередження (умовно зазначимо як №№ 2 та 3). Залишається лише гадати, чому кандидат Ж., усвiдомлюючи чиннiсть попередження № 1, вiдповiдного рiшення ОВК про оголошення попередження, яке не було оскаржене та скасоване, припустився вчинення аналогiчного порушення, адже ОВК могла скасувати рiшення про його реєстрацiю кандидатом вже пiсля оголошення йому другого поспiль попередження за будь-яке порушення [12, 199-206; 214].

Протягом наступних двох днiв кандидатовi Ж. були оголошені попередження за незаконне формування i використання свого виборчого фонду (№ 4 та № 5) у зв'язку iз надходженням до його фонду добровiльних внескiв вiд суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, який має заборгованiсть перед бюджетом. З огляду на необхiднiсть створення рiвних умов усiм кандидатам, незалежно вiд їхньої iдеологiчної чи партiйної приналежностi, а також з метою запобiгання можливому застосуванню адмiнiстративного ресурсу в умовах нерiвного доступу кандидатiв до iнформацiї, що стосується виборiв, положення частини п'ятої статтi 36 Закону, що саме й встановлюють заборону здiйснювати внески до виборчого фонду суб'єктам пiдприємництва, якi мають вiдповiдну заборгованiсть, повиннi зазнати суттєвих змiн.

А от оголошення кандидатовi Ж. чергового попередження (вже № 6) за порушення ним положень частини шостої статтi 51 Закону, якi визначають право кандидата укладати угоди про оренду примiщень для проведення зустрiчей з виборцями, на тiй пiдставi, що кандидат Ж. не укладав вiдповiдної угоди з однiєю установою, не видається безспiрним. Норма Закону щодо права укладати подiбнi угоди не означає обов'язок кандидата орендувати примiщення на оплатнiй основi. До речi, такої ж позицiї дотримувалися суди при розглядi вiдповiдних справ. На нашу думку, ця норма Закону також має зазнати уточнення.

Ще одне попередження (умовно - № 7) кандидату Ж. було оголошено за порушення вимог частини шостої статтi 56 Закону, яка встановлює заборону на проведення передвиборної агiтацiї, що супроводжується наданням виборцям грошей. Знову доводиться констатувати нечiткiсть законодавчих формулювань: заборонено здiйснювати надання грошей тим виборцям, серед яких проводиться агiтацiя, чи заборонено виплачувати певну винагороду тим членам штабу кандидата, агiтаторам, якi залученi до проведення агiтацiйних заходiв. За матерiалами цiєї справи можна зробити висновок, що кошти кандидат Ж. виплачував саме агiтаторам, а не виборцям. З огляду на правову позицiю ВК вищого рiвня та судiв стосовно того, що кошти виборчого фонду кандидата можуть бути використанi не лише на ведення передвиборної агiтацiї (вiдповiдну справу проаналiзуємо у роздiлi „Передвиборна агiтацiя”), видається, що оплата кандидатом у депутати працi членів свого штабу не є порушенням законодавства. Iнша справа - форма виплати такої винагороди, що повинна бути належним чином дотримана [12, 207-213].

Остаточне рiшення ОВК щодо скасування реєстрацiї кандидата Ж. приймалося на пiдставi оголошених йому попереджень, а також двох рiшень мiсцевого суду м. Нiкополя Днiпропетровської областi про встановлення фактiв порушення вимог законодавства стосовно використання для ведення передвиборної агiтацiї iнших коштiв, окрiм коштiв виборчого фонду. Зазначимо одну особливiсть: вiдповiднi цивiльнi справи розглядалися мiсцевим судом за заявами ОВК про встановлення фактiв порушення. Згадаємо, що пiсля набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК законом взагалi не передбачено розгляд заяв ВК вищого рiвня з вимогою про встановлення фактiв порушення. Комiсiї вправi звертатись iз скаргами на неправомiрнi дiї, зокрема, кандидатiв у депутати. А як свiдчать матерiали обох справ, судом розглядалися саме заяви ОВК з вимогою про встановлення фактiв порушення законодавства кандидатом у депутати Ж. Наразi невiдомо, чи було кандидатом Ж. поставлено у судовому засiданнi запитання вiдносно того, в якому порядку здiйснюється судочинство: в порядку глави 30-В ЦПК чи в порядку окремого провадження, а саме - встановлення фактiв, що мають юридичне значення.

Аналiзуючи ситуацiю навколо скасування реєстрацiї кандидата Ж., розглянемо інший аспект: застосування механiзму „легiтимiзацiї” рiшень ВК через судовi рiшення. Згадаємо, що вiдповiдно до положень частини дванадцятої статтi 29 Закону у разi надходження скарги з одного й того самого питання до ВК та до суду, ВК зупиняє розгляд скарги до набрання рiшенням суду законної сили. Згiдно з положеннями частини тринадцятої статтi 29, у разi скасування судом рiшення ВК, рiшення з цього питання приймає ВК, рiшення якої було скасовано, або ВК вищого рiвня на пiдставi рiшення суду. Таким чином, законодавець встановлює щодо рiшення суду певне „верховенство”. ЦВК у своїй дiяльностi дотримувалася позицiї, згідно з якою предмет спору, дослiджений та встановлений у судовому порядку, не пiдлягав подальшому розгляду у ВК. За таких умов, у разi оскарження певного рiшення ВК у судовому порядку й подальшого незадоволення скарги, рiшення ВК набуває бiльшого ступеня „легiтимностi” [10, 94-99]. Подiбна процедура була використана пiд час пiдготовки повторних виборiв, коли виборцем М. була оскаржена до апеляцiйного суду Днiпропетровської областi постанова ОВК про оголошення кандидатовi Ж. попередження, яке умовно нами позначено як № 4. Рiшенням суду у задоволеннi скарги заявниковi М. було вiдмовлено, тобто законнiсть i правомiрнiсть вiдповiдної постанови ОВК була пiдтверджена у судовому порядку. У зв'язку iз цим у подальшому кандидатовi Ж. було складнiше оскаржувати iншi рiшення ОВК про оголошення йому попереджень.

Передвиборна агiтацiя

Досить цiкавою для аналiзу видається правозастосовча практика ВК вищого рiвня та судiв щодо порядку ведення передвиборної агiтацiї, яка, власне, створює значний масив пропозицiй та рекомендацiй щодо подальшого вдосконалення виборчого законодавства. Фахiвцi свiдчать, що роздiл VIII Закону опрацьовувався надзвичайно ретельно. Але разом iз тим законодавцевi не вдалось уникнути певних прогалин у визначеннi термiнiв та правовому регулюваннi деяких процедур, що у подальшому виявилось у застосуваннi Закону ВК та судами. Так, бракує самого визначення поняття передвиборної агiтацiї, що покладає на правозастосовчi органи додатковий обов'язок щодо належного встановлення сутi правової дефiнiцiї. Зокрема, ЦВК при розглядi скарги лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ вказує на те, що передвиборна агiтацiя є дiяльнiстю суб'єктiв виборчого процесу, спрямована на схиляння виборцiв до голосування за того або iншого кандидата, голосування проти того або iншого кандидата чи партiю. Однак, вiдповiдно до позицiї ЦВК, розповiдь про дiяльнiсть партiй, якi входять до виборочго блоку, не є за своєю суттю передвиборною агiтацiєю.

Подiбне тлумачення поняття агiтацiї наводить на певнi роздуми. Майже всi громадяни України є бiльш-менш постiйними телеглядачами. Перед початком виборчого процесу на одному iз загальнодержавних телеканалiв демонструвався триваючий телепроект, який був реалiзований за фiнансового сприяння полiтичної партiї „З”, про що глядачi могли дiзнатися з вiдповiдного посилання пiд час демонстрацiї. Пiсля початку виборчого процесу, але до початку ведення передвиборної агiтацiї партiя „З” добросовiсно прибрала згадування своєї назви пiд час трансляцiї окремих частин телепроекту, розумiючи, очевидно, що зазначення її участi у створеннi програми може бути розцiнено як полiтична агiтацiя. Проте, з урахуванням позицiї ЦВК, яка у подальшому була пiдтримана вiдповiдним рiшенням Верховного Суду України, видається, що подiбне „просте згадування” фiнансової участi окремої партiї у створеннi певного телепроекту не могло вважатися саме агiтацiєю [25, 122-125].

Цiкавим є рiшення суду, в якому газетна публiкацiя за змiстом визнається такою, що має агiтацiйний характер. У цьому матерiалi при дослiдженнi проблеми встановлення у судовому порядку фактiв порушення виборчого законодавства автори вже посилалися на рiшення мiсцевого суду м. Мелiтополя Запорiзької областi у справi за скаргою ОВК № 82 про встановлення факту порушення та заборону розповсюдження випуску газети „МВ”, який був пiдписаний до друку близько 23:00 у п'ятницю, 29 березня, та був надрукований накладом 82 тисячi примiрникiв наступної суботи, коли проведення передвиборної агiтацiї було заборонено. Цей випуск газети мiстив певнi матерiали, якi, на думку ОВК, носять характер агiтацiї за одного з кандидатiв. Судом не було взято до уваги позицiю представникiв цього ЗМI про те, що опублiкований матерiал мiстить вiдомостi щодо дiяльностi певної особи не у зв'язку з його статусом кандидата і є iнформацiйним. Натомiсть судом встановлено, що за змiстом дана публiкацiя є формою передвиборної агiтацiї. Рiшенням суду було встановлено факт порушення вимог статтi 56 Закону та заборонено розповсюдження газети „МВ” [1, 144].

Рiшенням ЦВК було оголошено попередження партiї „С” за участь в її агiтацiї осіб, які не є громадянами України, що заборонено вiдповiдними положеннями частини першої статтi 56 Закону. Пiд час трансляцiї агiтацiйних програм цiєї партiї, ефiрний час на проведення яких був профiнансований з коштiв Державного бюджету України, участь у них брали iноземнi громадяни. З точки зору застосування положень статтi 56 Закону не виникає питань щодо правомiрностi оголошення попередження партiї „С” за порушення вимог Закону [10, 154]. Але, зважаючи на наведене вище визначення поняття агiтацiї Центральною виборчою комісією, виникає iнше питання: чи вбачалось би порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї суб'єктом виборчого процесу у разi, якщо би пiд час трансляцiї в ефiрi програми, оплаченої цим суб'єктом з коштiв виборчого фонду, особи, які не є громадянами України, розповiдали б про дiяльнiсть певного кандидата чи партiї. На жаль, положення Закону через свою нечiткiсть не дають однозначної вiдповiдi на це питання [28, 65-66].

Ще однiєю прогалиною законодавства стосовно правового закрiплення понять, на нашу думку, є положення частини одинадцятої статтi 56 Закону, що забороняють включення агiтацiйних матерiалiв до iнформацiйних програм [8, 84]. Через вiдсутнiсть визначення самого поняття iнформацiйної програми залишився незрозумiлим порядок застосування цiєї норми. Натомiсть, ЦВК та у подальшому Верховний Суд України при розглядi вже згаданої нами скарги лiдера полiтичної партiї „Яблуко” М.Бродського на неправомiрнi дiї кандидатiв виборчого блоку „За Єдину Україну„ пiд час проведення передвиборної агiтацiї, що полягали у фiнансуваннi цим блоком телевiзiйної трансляцiї спортивних змагань, встановили, що трансляцiя спортивних змагань не є iнформацiйною програмою. У судовому рiшеннi не було дано правової оцiнки змiсту саме посилання на участь блоку - суб'єкта виборчого процесу у фiнансуваннi створення телепрограми пiд час проведення виборчої кампанiї. На нашу думку, за змiстом це посилання якраз i мало всi ознаки агiтацiї [1, 175].

З огляду на аналiз практики застосування положень статтi 51 Закону цiкавою є справа, розглянута ЦВК, за скаргою кандидата Т. щодо порушень законодавства про вибори в частинi ведення передвиборної агiтацiї кандидатом В. Пiд час свого виступу на телебаченнi кандидат В. звинуватила кандидата Т. у скоєннi злочинiв. Своїм рiшенням ЦВК, керуючись положеннями частин першої та третьої статтi 62 Конституцiї України, а також частини першої статтi 51 Закону, визнала, що кандидат В. порушила вимоги частини першої статтi 51 щодо можливостi здiйснення передвиборної агiтацiї у будь-яких формах i будь-якими засобами, що не суперечать законодавству держави. Кандидату В. було оголошено попередження. У цiй справi заслуговує на увагу такий момент: вiдповiдно до положень частини десятої статтi 55 Закону, телерадiоорганiзацiям заборонено надавати ефiрний час для здiйснення передвиборної агiтацiї суб'єктам виборчого процесу без укладення вiдповiдних угод та здiйснення оплати ефiрного часу.

Своїм рiшенням ЦВК визнала порушення з боку кандидата В. саме в частинi умов ведення передвиборної агiтацiї, хоча з матерiалiв справи не встановлено, чи була телепередача, участь у якiй взяла кандидат В., програмою передвиборної агiтацiї з боку виборчого блоку „В”, у списку якого кандидат В. була зареєстрована. У разi ж встановлення вiдсутностi такої угоди, очевидно, до вiдповiдальностi потрiбно було притягти засiб масової iнформацiї (далi - ЗМI) - телеканал, хоча доводиться констатувати ще й факт того, що чинним законодавством про вибори не передбачено вiдповiдальнiсть за порушення вимог частини десятої статтi 54 Закону. Очевидно, що пiдлягав перевiрцi й факт можливої оплати кандидатом В. ефiрного часу з коштiв виборчого фонду. Попри все це, Т. вже пiсля проведення виборiв звернулася до суду за захистом своїх порушених прав шляхом подання позовної заяви про захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї. За даними авторiв цього матерiалу, пiсля дослiдження справи Т. мiсцевим та апеляцiйним судами, вимоги позовної заяви були задоволені [12, 202].