Правові проблеми функціонування виборів

Організаційно-правові проблеми функціонування виборчого процессу та створення виборчих комісій. Формування списків та проблема забезпечення явки громадян на вибори. Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.03.2013
Размер файла 48,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

ФАКУЛЬТЕТ МОРСЬКОГО ПРАВА І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра адміністративного і кримінального права

Курсова робота

Правові проблеми функціонування виборів

Одеса-2011

Зміст

  • Вступ
  • Глава 1. Організаційно-правові проблеми функціонування виборчого процессу
    • 1.1 Проблеми створення та діяльності виборчих комісій
    • 1.2 Формування виборчих списків як основа виборчого процесу
    • 1.3 Проблема забезпечення явки громадян на вибори
  • Глава 2. Порушення виборчого законодавства як основна загроза нормального функціонування виборчого процесу
    • 2.1 Адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства
    • 2.2 Кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства
    • 2.3 Шляхи профілактики та попередження правопорушень під час проведення виборчого процесу
  • Висновки
  • Список використаних джерел і літератури

Вступ

Обґрунтування вибору теми та її актуальність. У будь-якому демократичному суспільстві присутній інститут виборів, який відіграє важливу роль у політичному житті держави. Вибори являють собою механізм за допомогою якого відбувається формування і оновлення політичної еліти будь-якої цивілізованої країни. Саме тому безперешкодне та надійне функціонування цього механізму є основною задачею для держави.

Нажаль, інститут виборів в Україні не відрізняється стабільністю та надійністю. Існує безліч проблем, які заважають цьому інституту виконувати свої функції та забезпечувати реалізацію принципу народовладдя.

Я обрала цю тему курсової роботи для того, щоб проаналізувати існуючі правові проблеми функціонування виборів усіх рівнів в України, та знайти можливі шляхи подолання цих проблем.

Мета та задачі роботи. Метою роботи є аналіз правових проблем функціонування виборів в Україні.

На основі мети визначено такі задачі роботи: визначити проблеми функціонування виборчого процесу, зокрема проблеми формування виборчих комісій, створення виборчих списків та забезпечення явки виборців; дослідити правові наслідки порушення виборчого законодавства відповідно до норм адміністративного та кримінального права; проаналізувати можливість попередження порушень виборчого законодавства.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають під час виборчого процесу.

Предметом дослідження є негативні тенденції та фактори, які ускладнюють нормальне функціонування виборчого процесу.

Методи дослідження. Під час написання курсової роботи я використовувала низку правових та загальнонаукових методів. Основним методом для написання роботи став метод аналізу нормативно-правової бази з питань організації виборів в України. Соціологічним методом я користувалася при роботі з даними екзитполів та інших соціологічних досліджень. Компаративістський метод допоміг мені співставити певні елементи виборчих систем України та зарубіжжя. Слід відзначити метод дослідження теоретичного матеріалу вітчизняних теоретиків права. Завдяки цьому методу я краще зрозуміла деякі питання організації роботи місцевого суду та внутрішню структуру.

Аналіз використаних джерел та літератури. Основним джерелом для написання цієї роботи стало українське виборче законодавство, яке складається з цілої низки нормативно-правових актів, таких як Закони України "Про вибори Президента України", "Про Центральну виборчу комісію" тощо. Також в якості джерела я використовувала статистичні дані Державного комітету статистики та деяких недержавних організацій.

З літератури я переважно користувалася збірниками наукових статей видавництва ЦВК, зокрема збірки "Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики". Також я користувалася публікаціями та матеріалами Венеціанської комісії. При описі найбільш поширених порушень виборчого законодавства мені допоміг автореферат дисертації Мозоль С.А. Запобігання злочинам проти виборчих прав громадян

Обґрунтування структури роботи. Існуючі правові проблеми функціонування виборів можна поділити на дві категорії. До першої категорії належать організаційно-правові проблеми, тобто ті, які стосуються самої організації виборчого процесу та його нормативного забезпечення. Ці проблеми досліджено у першій главі роботи, кожна з яких має окремий підрозділ. Друга група проблем - це порушення виборчого законодавства під час виборчого процесу. Існуючі види порушень відповідно до чинного законодавства проаналізовано у другій главі. В ній же наведено дослідження можливих шляхів попередження цих порушень.

Глава 1. Організаційно-правові проблеми функціонування виборчого процессу

1.1 Проблеми створення та діяльності виборчих комісій

Успіх організації і проведення виборів в Україні залежить від належної діяльності виборчих комісій, на які виборчим законодавством покладається забезпечення відкритості і об'єктивності виборчого процесу, дотримання принципу рівності для всіх кандидатів, політичних партій (виборчих блоків) та неупередженого ставлення до них з боку органів виконавчої влади.

Основу в організації та проведенні парламентських виборів в Україні становить трирівнева система виборчих комісій, до якої, разом із Центральною виборчою комісією, входять окружні та дільничні виборчі комісії [5].

У зв'язку з тим, що безпосередньо на виборчі комісії покладається реалізація і захист виборчих прав громадян України, в утворенні цих комісій повинні брати участь органи, які забезпечують на відповідній території виконання Конституції та законів України, додержання прав і свобод громадян. Відповідно до статті 119 Конституції України такими органами є місцеві державні адміністрації [1].

Інтереси відповідних територіальних громад представляють сільські, селищні, міські ради. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є районні та обласні ради.

Виборче законодавство зарубіжних країн по-різному визначає місце політичних партій в утворенні й роботі виборчих комісій. Так, за участі політичних партій утворення виборчих комісій передбачено виборчими законами Республіки Білорусь, Литовської та Словацької Республік; участь політичних партій у роботі виборчих комісій з правом дорадчого голосу передбачена виборчими законами Російської Федерації, Азербайджанської Республіки; у формуванні й роботі виборчих комісій за виборчими законами Польщі, Угорської Республіки та Республіки Молдова політичні партії участі не беруть.

З метою оптимізації діяльності виборчих комісій, підвищення їх ефективності, в нашій державі виникла необхідність реорганізації виборчих комісій із внесенням змін у чинне виборче законодавство, визначивши при цьому систему виборчих комісій як державних органів управління виборчим процесом.

Однак, проблема вирішення цього питання полягає в тому, що для зміни механізму формування виборчих комісій та вдосконалення їх правового статусу потрібна політична воля парламенту, значна частина якого є прихильниками формування виборчих комісій саме за партійним принципом.

Недосконалість правового статусу територіальних і дільничних виборчих комісій, їх тимчасовий характер обумовлюють проблеми у взаємовідносинах з органами місцевого самоврядування. Саме цим значною мірою пояснюється їх нерівне становище у відносинах з іншими органами публічної влади, залежність від чиновницького розсуду і необхідність постійно виступати в ролі прохача. В очах більшості посадових осіб виборчі комісії не є органами влади, а їх рішення всупереч закону далеко не завжди розглядаються як обов'язкові для виконання. І це цілком зрозуміло: важко очікувати поваги до органів, позбавлених власної матеріально-фінансової й організаційно-технічної бази, які не мають постійного персоналу і постійних помешкань, змушених майже з кожного питання звертатися до місцевої державної адміністрації або виконкому місцевої ради [14, 44].

Отже, одна з найбільш актуальних проблем, що потребує вирішення у виборчому законодавстві - подальше реформування системи виборчих комісій, підвищення рівня їх правового статусу та порядку їх утворення. Найбільш оптимальною моделлю створення системи виборчих комісій в Україні, виходячи з адміністративно-територіального устрою України, є чотирирівнева система, а не трирівнева, яка функціонує тепер.

Запровадження чотирирівневої системи виборчих комісій дозволить більш повно забезпечити реалізацію та захист конституційних виборчих прав громадян України, підвищити рівень реального контролю з боку Центральної виборчої комісії за належним виконанням та однаковим застосуванням законодавства про вибори на території всієї держави. Очолювати цю систему комісій має Центральна виборча комісія. Другий рівень повинні становити працюючі територіальні (регіональні) виборчі комісії Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії, які працюватимуть на постійній основі. Третій рівень у цій системі - це територіальні районні, міські, районні в містах виборчі комісії. Четвертим рівнем у системі виборчих комісій, комісій з референдуму мають залишатися дільничні виборчі комісії.

Через територіальні (регіональні) виборчі комісії Центральна виборча комісія мала б змогу реалізувати у повному обсязі на регіональному рівні покладені на неї законодавством України повноваження. Зокрема, вирішувати питання фінансування та матеріально-технічного забезпечення виборів та референдумів, контролювати за дотриманням встановленого порядку проведення передвиборної агітації та здійснювати інші організаційні функції щодо організації та проведення на території відповідного регіону виборів та референдумів [14, 47].

До складу виборчих комісій з урахуванням повноважень, якими вони наділені, мають входити досвідчені та висококваліфіковані спеціалісти. Професійним членом виборчої комісії не можна стати за короткий час, який відведено для проведення виборчої кампанії.

Виборчим законодавством України до членів окружних та дільничних виборчих комісій встановлені певні вимоги. Проте, серед них відсутні вимоги професійного характеру, які забезпечували б високий рівень правової культури членів виборчих комісій та сприяли б підготовці й проведенню виборів на належному організаційному рівні.

Вимога виборчого законодавства щодо зазначення відповідної освіти чи підготовки членів окружних виборчих комісій не передбачає обов'язковості її набуття. Чинним законодавством не передбачено встановлення певних критеріїв до наявності такої освіти і відповідної підготовки у осіб для включення до складу окружних та дільничних виборчих комісій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", до повноважень Комісії відноситься підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів [7]. Саме тому необхідно створити центру підготовки та підвищення кваліфікації членів виборчих комісій із запровадженням видачі свідоцтв особам, які пройшли відповідну підготовку. При цьому до обов'язків Центральної виборчої комісії мають входити ведення обліку і реєстру осіб, які закінчили курси та виконали відповідні програми навчання. А у виборчому законодавстві доцільно передбачити такі положення, за якими кандидати на посади голів, заступників та секретарів виборчих комісій повинні або мати юридичну освіту, або ж пройти відповідне навчання за програмою, визначеною Центральною виборчою комісією.

Запропоновані зміни до виборчого законодавства дадуть можливість підвищити ефективність роботи виборчих комісій, зміцнити законність на всіх стадіях виборчого процесу, а в підсумку - більш надійно гарантувати виборчі права громадян України. Доцільність, сутність і характер таких змін і становитимуть перспективу подальших наших наукових досліджень.

1.2 Формування виборчих списків як основа виборчого процесу

Значення списків виборців як умови реалізації принципу загальних виборів важко переоцінити. Так, формування виборчих списків є правовим способом підтвердження виборчих прав громадян. Список виборців дає змогу встановити загальну кількість виборців у виборчому окрузі, а також отримати інформацію про електорат округу. Крім того, саме на основі списку виборців відбувається процедура отримання бюлетеня, і як результат - сам акт волевиявлення.

До того ж формування списків виборців є однією з найболючіших тем виборчого процесу в багатьох країнах. Особливо це є характерним для держав, в яких відсутні тривалі традиції проведення демократичних виборів. Зокрема, типовими проблемами, які можна спостерігати під час формування списків виборців, є їх неповнота і неточність [21, 122].

Варто чітко розділити два такі поняття, як "списки виборців" та "реєстр виборців". Виборчий реєстр передбачає формування єдиної інформаційної системи про електорат на рівні усієї країни і є постійно діючим. У той самий час списки виборців формуються, як правило, під конкретну виборчу кампанію і мають тимчасовий характер. Крім того, списки виборців не обов'язково повинні бути централізованими.

Загалом можна виділити дві основні системи формування реєстру виборців та (або) виборчих списків:

1. Активна (ініціативна) система - передбачає необхідність звернення самого виборця щодо внесення його у виборчі списки. Недоліком цієї системи є те, що такий спосіб формування списків виборців істотно викривляє відомості про кількість та склад електорату, оскільки тут не враховуються пасивні виборці, які не потурбувалися про реалізацію свого виборчого права. З іншого боку, враховуючи той факт, що поняття "громадянин" передбачає активну політичну позицію особи, формування виборчих списків за активною системою не позбавлене логіки.

2. Пасивна (імперативна) система - виборчі списки формуються автоматично відповідними органами влади на основі даних про місце проживання (реєстрації) та іншої необхідної інформації. Така система є дієвою та доречною у тому випадку, коли існують надійні перевірені дані про громадян, які можна використати для формування виборчих списків. Крім того, в деяких випадках імперативна система є своєрідним стимулом для виборця щодо реалізації його виборчих прав.

Крім двох вищезгаданих систем, в деяких країнах списки виборців та державний реєстр виборців відсутні взагалі. У такому разі виборець має можливість проголосувати, засвідчивши відповідний документ безпосередньо на виборчій дільниці. Уникнення багаторазового голосування за такої системи забезпечується спеціальним штампом у паспорті чи в інший подібний спосіб. Перевагою цієї системи є її зручність для виборців. Негативною стороною такого механізму забезпечення процедури голосування є збереження потенційної можливості проголосувати тим особам, які не мають на це права. Крім того, такий механізм перетворює роботу виборчих комісій на дуже виснажливу справу. Тому виникають можливості проголосувати виборцям кілька разів внаслідок втрати пильності і простих машинальних помилок .

Для ефективної та демократичної реалізації активного виборчого права формування виборчого реєстру та списків виборців має відповідати певним вимогам та принципам. Так, реєстр виборців повинен бути централізованим. Це дасть змогу уникнути багаторазового включення виборців до виборчого реєстру. Крім того, централізований виборчий реєстр гарантує, що виборець буде включений до реєстру загалом: "При централізованій системі виборець не може бути "ніде". Він обов'язково буде "десь", причому в строго визначеному місці" [21, 126].

Крім того, списки виборців повинні бути постійними та періодично поновлюватися. Для цього необхідно збирати та застосовувати інформацію про населення країни. Враховуючи той факт, що інформація про виборців береться, як правило, з різних джерел, якими є відповідні органи влади, важливим моментом є постійний діалог та обмін інформацією, яка стосується формування виборчих списків, між ними.

Однією з умов ефективного уточнення списків виборців є активна позиція самих громадян, які повинні вчасно повідомляти у відповідні установи про зміну персональних даних, які впливають на їхній статус як виборців. У тому випадку, коли в країні передбачена ініціативна система формування виборчих списків, необхідно, щоб реєстрація виборців здійснювалася протягом тривалого часу, який був би достатнім для повноцінної реалізації громадянами свого виборчого права.

Ще однією важливою умовою повноти та достовірності виборчих списків є їхня публічність. Вона передбачає можливість електорату вільно ознайомлюватися із виборчими списками та виправляти помилкові дані чи домагатися включення себе у списки у разі безпідставної відсутності. Враховуючи той факт, що ведення виборчого реєстру та формування виборчих списків є дуже складною роботою, яка не застрахована від недоліків та неточностей, "…публічний доступ до реєстру виборців є надзвичайно важливим для підвищення якості та законності процесу реєстрації виборців" [15, 25].

У разі звернень виборців щодо усунення недоліків у виборчих списках відповідні органи повинні адекватно прореагувати та за наявності законних підстав виправити помилку. До того ж спірним є питання, що стосується кінцевої дати внесення виправлень у списки виборців. Виборча практика більшості країн передбачає припинення внесення змін у виборчі списки за певний період до дня голосування. Проте існує також практика включення виборців у списки для голосування і в день виборів. Такий порядок забезпечення виборчих прав громадян цілком доречно був оцінений Венеціанською комісією: "…він є вражаючим проявом лібералізму, включення в списки виборців залежить від ухвали суду, який змушений проводити засідання в день виборів, внаслідок чого така процедура не відповідає організаційним потребам, що лежать в основі функціонування будь-якої демократії" [10]. Проте, якщо включення громадян до виборчих списків у день голосування за рішенням суду з міркувань забезпечення загального виборчого права ще можна вважати до певної міри доречною процедурою, внесення змін до списків виборців самою виборчою комісією у день виборів є негативним явищем, що може призвести до значних фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.

До того ж прозорість формування виборчих списків повинна поєднуватися із необхідністю захисту конфіденційної інформації про виборців. Тому списки повинні містити тільки ті дані, які необхідні для забезпечення голосування. Крім того, інформація, що міститься у виборчих списках, повинна використовуватися лише для виборчих цілей. Також в окремих випадках можуть допускатися певні обмеження публічності виборчих списків задля забезпечення конфіденційності інформації про громадян.

Крім того, для реалізації принципу загальних виборів виборчі списки повинні включати усіх виборців, що мають на це законні підстави. Цього можна досягнути, передбачаючи можливість включення у списки і забезпечення голосування усіх необхідних категорій громадян. Зокрема, повинна здійснюватися реєстрація громадян, які проживають за кордоном чи перебувають там тривалий час у відрядженні. Також можливістю проголосувати повинні бути забезпечені громадяни з певними вадами чи хворобою, які їм не дають можливості проголосувати на виборчій дільниці. Однак при передбаченості можливостей різних видів голосування потрібно забезпечити чіткий контроль за цими процедурами. В іншому разі це відкриває широкі можливості для зловживань та фальсифікації [21, 125].

Ще однією умовою забезпечення демократичного характеру формування виборчих реєстрів та списків виборців є відсутність необґрунтованих обмежень щодо реалізації виборчих прав. Якщо такі обмеження, як місце проживання, громадянство, недієздатність чи перебування у місцях позбавлення волі можуть бути обґрунтованими, недопустимим є невключення осіб у виборчі списки за такими ознаками, як раса, етнічне походження, стать, релігійні чи політичні переконання, майновий стан, членство в політичних об'єднаннях тощо.

Виборче законодавство України пройшло певну еволюцію щодо формування виборчих списків. Згідно з законодавством, яке регулювало проведення президентських та парламентських виборів в Україні до 2005 р., декларувався такий порядок формування списків виборців: "...виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, ... складають загальні списки виборців..." [15, 26]. При цьому вищезгадані органи могли необхідну інформацію отримувати від міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ та державної податкової адміністрації.

Законодавство також передбачало процедуру уточнення списків виборців: "Кожен громадянин України має право ознайомитися із списком виборців у приміщенні дільничної виборчої комісії та перевірити правильність внесених до списку відомостей". Крім того, будь-який виборець мав право оскаржувати помилки у списках виборців.

Закон України "Про внесення змін до закону України "Про вибори народних депутатів України" від 7 липня 2005 р. істотно змінив механізми формування списків виборців, для складання яких "... утворюються робочі групи обліку виборців... на період з 1 серпня року, що передує року проведення чергових виборів, до 1 березня року проведення чергових виборів". Також змінено порядок уточнення списку виборців: робочі групи обліку подають (не пізніше 1 листопада і до 1 січня) списки виборців для ознайомлення громадян у приміщеннях, доступних для відвідувань, постійно інформують виборців про місце і час, коли і де можна ознайомитися із списками виборців [6].

У 2007 р. в Україні був прийнятий закон "Про Державний реєстр виборців", який передбачає введення загальнонаціонального державного виборчого реєстру, що являє собою постійно поновлювану електронну базу даних, яка повинна використовуватися для формування виборчих списків, для надання органам влади необхідної статистичної інформації, для перевірки достовірності зібраних підписів на підтримку певних кандидатів чи політичних сил тощо [8].

У виборчій практиці України формування списків виборців було традиційною проблемою. Це можна пояснити і непостійністю виборчих списків і отриманням інформації для формування списків з різних джерел і цілеспрямованим застосуванням певних технологій. Навіть із введенням Державного виборчого реєстру якість списків виборців залишається далекою від ідеалу.

Введення Державного виборчого реєстру хоч і не вирішило усіх проблем, пов'язаних із списками виборців, все ж було істотним кроком вперед у реалізації принципу загальних виборів [18, 90].

1.3 Проблема забезпечення явки громадян на вибори

Проблема низької явки громадян на вибори стала звичною для незалежної України. Далеко позаду залишилися ті часи, коли громадяни вважали за честь прийти та проголосувати. На сьогодні більш ніж третина виборців принципово ігнорує вибори, що втім не заважає виборам вважатися такими, що відбулися.

Та чи можна вважати чесними та об'єктивними вибори, які не враховують думку більш ніж 10 мільйонів виборців? Особливо враховуючи дуже низький розрив між конкуруючими на виборах силами.

За даними підрахунків ЦВК, середня явка на вибори Президента 2010 склала 64%. Цей показник є помітно нижчим, ніж на попередніх виборах, і немає сумнівів, що в майбутньому він буде падати [10] .

На думку соціологів, причиною такого становища є недовіра населення політичним силам та системі виборів в цілому. Люди не вірять, що вони можуть вирішувати долю країни, що в них є вибір. Крім того, вони добре проінформовані про обсяги фальсифікацій, які є неодмінним супутником будь якого виборчого процесу в України. На їхню думку, відсутність виборця на виборах нічого не змінить, адже результат виборів заздалегідь визначено. Окремим категоріям людей, молоді зокрема, питання участі у виборчому процесі відверто байдуже через їх аполітичність. Статистика засвідчує, що найбільш активними виборцями є люди похилого віку. Однак з огляду на великий рівень смертності в Україні, активних виборців стає все менше і менше.

За такої ситуації перше, що необхідно зробити - підвищити та розвинути правову культуру людей та створити умови для розвитку ефективного громадянського суспільства. Людина з певним базовим рівнем правової культури, яка відчуває себе членом суспільства - саме таким має бути середньостатистичний виборець. Громадянин має знати, що майбутнє держави - в його руках. Що його неявка на вибори ставить під загрозу його особистий добробут та добробут оточуючих. Що насправді він може змінити щось у державі [14, 130].

Якщо в Україні буде сформовано громадянське суспільство, це стане запорукою стабільної явки на вибори. Адже людина буде відчувати відповідальність не лише за себе, а й за інших членів суспільства - цей чинник підштовхне його до того, щоб прийти і проголосувати.

Україні також варто звернути увагу на європейський досвід. В багатьох країнах Європи неявка на вибори тягне за собою певні негативні наслідки для громадянина. Від символічного зауваження, до серйозного штрафу або навіть звільнення з роботи. Звісно, до таких суворих заходів вдаватися не варто. Проте в Україні просто необхідно створити механізм певного примусу для тих громадян, які ігнорують вибори.

Проблема низької явки виборців є більш глобальною, та вирішити її лише примусовими заходами не вийде. Необхідне проведення докорінних реформ та оновлення владного апарату, щоб повернути довіру населення до виборів. Якщо населенню повернеться довіра до влади, то, безумовно, підвищиться довіра до виборів [19, 56].

Ще одним немаловажним кроком є боротьба із фальсифікаціями та іншими порушеннями виборчого законодавства під час проведення виборів. Виборець повинен бути впевнений, що його голос буде враховано без викривлень, що насправді майбутнє країни вирішує він сам, а не хтось за нього. Зробивши вибори прозорими та чесними, люди дійсно зможуть бути впевненими, що переможець виборів дійсно отримав підтримку більшості населення.

У випадку якщо владою не буде вжито рішучих заходів, існуюча тенденція скорочення відсотку активних виборців буде лише набирати оберти. В такому разі в недалекому майбутньому це поставить під загрозу сам інститут виборів, як такий, що не відображатиме волю більшості народу.

Глава 2. Порушення виборчого законодавства як основна загроза нормального функціонування виборчого процесу

2.1 Адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства

Адміністративна відповідальність за порушення виборчого законодавства передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. Правопорушення у сфері виборчого законодавства відокремлено у главу 15-А, яку було введено в кодекс Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян" N 3504-IV від 23.02.2006 р. До цих змін єдиною статтею, за якою можна було притягти особу за скоєне правопорушення, була стаття 186-2 - порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів, за якою максимально можливим покаранням було накладання штрафу розміром до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2]. Нагадаю, що на сьогоднішній день неоподаткований мінімум доходів громадян відповідно до п.5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України становить 17 гривень [4].

Вищезазначеним законом було введено 14 правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність. Розглянемо їх детальніше.

- порушення порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку подання відомостей про виборців до органів Державного реєстру виборців, виборчих комісій, порядку складання та подання списків виборців, списків громадян України, які мають право брати участь у референдумі, та використання таких списків (стаття 212-7). Суб'єктом цього правопорушення є посадова особа, на яку законом покладено обов'язок дотримуватися цього порядку. Тобто це може бути посадова особа, яка безпосередньо працює із Державним реєстром виборців, члени Центральної виборчої комісії, члени територіальних виборчої комісій, та інші посадові особи. Частина друга передбачає настання адміністративної відповідальності за хоча і правильне, але несвоєчасне подання списків виборців відповідним виборчим комісіям, або надання недостовірних списків. Третьою частиною встановлено відповідальність за порушення вимог закону про виготовлення нового примірника списку виборців для повторного голосування з урахуванням уточнень, внесених до списку виборців у день голосування. Санкція за цією статтею становить від 10 до 50 НМДГ [2].

- порушення права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі (стаття 212-8). Суб'єктом цього правопорушення є посадова особа, яка за своєю посадою має доступ до відомостей Державного реєстру виборців або списку виборців, та зобов'язана надавати громадянам певну інформацію з цих джерел. Відповідальність настає в той момент, коли посадовою особою порушено право громадянина на ознайомлення із вищезазначеними відомостями у встановленому законом порядку. Також правопорушенням вважатиметься відмова надати копії мотивованого рішення про відхилення його скарги (звернення) про внесення змін до вищезазначених джерел, так само як і за порушення строків надання копії такого рішення. Санкція передбачає штраф розміром від 10 до 30 НМДГ [2].

- порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням засобів масової інформації(стаття 212-9). Суб'єктами цього правопорушення є посадові чи службові особи та творчі працівники засобів масової інформації. Правопорушення полягає у порушенні встановленого законом порядку ведення агітації, а також у наданні переваг в інформаційній підтримці певних політичних сил під час проведення агітації. Стаття також визначає як правопорушення дії, які полягають у порушенні заборони протягом визначеного законом часу у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної, давати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї політичної партії (блоку). Під поняття правопорушення також підпадає "прихована" агітація - супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер. Санкція статті передбачає накладання штрафу від 10 до 100 НМДГ [2].

- порушення обмежень щодо ведення передвиборної агітації, агітація в день проведення референдуму (стаття 212-10). Суб'єктний склад цього правопорушення, на відміну від попереднього, не є обмеженим. Кожна особа, яка досягла 16 років, може нести відповідальність за це правопорушення. Воно полягає у здійсненні передвиборної агітації особою, участь якої у передвиборній агітації заборонена законом, проведенні передвиборної агітації поза строками, встановленими законом чи в місцях, що заборонені законом, здійсненні передвиборної агітації у формах і засобами, що суперечать Конституції або законам України, або іншому порушенні встановлених законом обмежень щодо ведення передвиборної агітації. Санкція передбачає накладання штрафу від 30 до 50 НМДГ на громадян, для посадових осіб встановлено підвищену відповідальність - для них штраф складає від 50 до 80 НМДГ [2].

- ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб'єкта виборчого процесу (стаття 212-11). Правопорушення полягає в ненаданні відповідному суб'єкту виборчого процесу, щодо якого оприлюднено інформацію, яку він вважає недостовірною, на його вимогу можливості у визначеному законом порядку оприлюднити відповідь щодо такої інформації. Відповідно, суб'єктом злочину є посадова особа, яка має повноваження надати відповідному суб'єкту виборчого процесу право оприлюднити спростування недостовірної інформації, яку було розміщено про нього. Санкція статті передбачає штраф від 100 до 150 НМДГ [2].

- порушення права на користування приміщеннями під час виборчої кампанії (стаття 212-12). Суть правопорушення полягає у порушенні встановленого законом права кандидатів, політичних партій на використання на рівних умовах будинків для проведення передвиборного публічного заходу чи передвиборної агітації. Наприклад, це може бути необґрунтована відмова одному кандидату в оренді концертної зали, в той час як іншому кандидату була надана оренда на тих самих умовах. Суб'єктами правопорушень є власники таких приміщень або особи, які розпоряджаються цими приміщеннями за своєю посадою чи з інших підстав. Санкція передбачає накладання штрафу від 80 до 100 НМДГ [2].

- виготовлення або розповсюдження друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск (стаття 212-13). Правопорушення полягає у випуску агітаційних матеріалів, в яких не зазначено, якою організацією було їх випущено та хто відповідає за випуск. Ця інформація необхідна для того, щоб у випадку неправильності інформації, яка міститься в агітматеріалах, постраждала сторона мала змогу пред'явити позов до видавника. Зокрема, розповсюдження таких "анонімних" листівок набрало величезних обертів під час президентської кампанії 2004. Суб'єктом цього правопорушення є суб'єкт підприємницької діяльності, якій надає типографічні послуги, або особа, яка розміщує замовлення на друк агітматеріалів. В ч.2 відповідальністю настає також для тих осіб, які розповсюджують ці агітматеріали. Санкція статті передбачає накладання штрафу від 3 до 30 НМДГ для громадян, та від 20 до 70 НМДГ для посадових осіб [2].

- порушення порядку розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у заборонених законом місцях (стаття 212-14). Може полягати у розміщенні політичної агітації кандидата на території виборчої дільниці понад встановлені обсяги, або ж розміщення цієї агітації у місці, де виборець не має можливості з нею ознайомитися. Суб'єктами цього правопорушення є громадяни або підприємства-розповсюджувачі реклами. Санкція передбачає накладення штрафу від 5 до 10 НМДГ для громадян, та від 100 до 200 НМДГ для посадових осіб вищезазначених підприємств [2].

- порушення встановленого законом порядку розміщення агітаційних матеріалів чи порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії (стаття 212-15). Зміст правопорушення полягає у наданні матеріальної підтримки суб'єктам виборчого процесу для провадження виборчої компанії в обсягах та порядку, які перевищують встановлені законом. Важливо відзначити, що дії вважатимуться адміністративним правопорушенням лише в разі, якщо в цих діях немає ознак злочину відповідно до Кримінального кодексу України. Суб'єкт статті загальний. Санкція передбачає накладення штрафу від 50 до 70 НМДГ для громадян, та від 70 до 100 НМДГ для посадових осіб [2].

- замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену кількість (стаття 212-16). Найбільш "популярне" правопорушення, яке трапляється на виборах усіх рівнів. Кількість бюлетенів, які належить надрукувати, встановлює відповідна виборча комісія. Відповідальність за це правопорушення настає для тих осіб, які свідомо замовили більшу кількість бюлетенів або для організацій, які надрукували більше бюлетенів, ніж було замовлено. Санкція передбачає накладання штрафу від 25 до 50 НМДГ.

- ненадання копії виборчого протоколу (стаття 212-17). Склад правопорушення утворює ненадання у випадках та порядку, встановлених законом, головою відповідної виборчої комісії або особою, яка відповідно до закону виконує його обов'язки, копії виборчого протоколу . Відповідно, суб'єктами цієї статті є лише голова відповідної виборчої комісії або особа, яка виконує його обов'язки. За це правопорушення передбачено штраф від 20 до 10 НМДГ [2].

- невиконання рішення виборчої комісії, комісії з референдуму (стаття 212-18). Порушення полягає в умисному невиконанні рішення виборчої комісії, яке було прийняте в межах її компетенції. Відповідно, відповідальність за відмову виконувати рішення не настане, якщо це рішення було прийнято за межами компетенції виборчої комісії. Суб'єктом цього правопорушення є будь яка особа, яка зобов'язана вчинити певні дії для виконання вищезазначеного рішення. Санкція статті передбачає накладання штрафу від 15 до 25 НМДГ для громадян, та від 30 до 50 НМДГ для посадових осіб [2].

- відмова у звільненні члена виборчої комісії від виконання виробничих чи службових обов'язків або його безпідставне звільнення з роботи (стаття 212-19). Діяльність члена виборчої комісії не є постійною. На час проведення виборчого процесу та діяльності виборчої комісії він тимчасово перестає виконувати обов'язки за основним місцем роботи. Для захисту членів виборчих комісій від санкцій за невиконання трудових обов'язків на основному місці роботи виборчим законодавством України передбачено заборону накладати будь які стягнення та звільняти з роботи з мотивів, пов'язаних із участю працівника в роботі виборчої комісії. Таким чином, відповідальність за це правопорушення настає для роботодавців, які порушили ці гарантії, відмовивши працівнику у звільненні від виконання виробничих обов'язків, або застосувавши до працівників певні санкції незважаючи на те, що вони були членами виборчої комісії. Санкція передбачає штраф від 20 до 100 НМДГ [2].

- порушення порядку опублікування документів, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму (стаття 212-20). Склад правопорушення утворює недотримання встановлених законодавством строків публікування інформації, пов'язаної із підготовкою і проведенням виборів. Це включає в себе публікацію інформації про початок та закінчення виборів, про результати виборів тощо. Отже, суб'єктом цього правопорушення може бути лише особа, яка відповідно до своєї посади має право та зобов'язана публікувати вищезазначену інформацію та документи. Санкція статті передбачає накладання штрафу від 10 до 20 НДМГ [2].

2.2 Кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства

Кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства передбачена Кримінальним кодексом України. Усі злочини, які порушують виборче законодавство України, містяться у розділі V особливої частини кодексу. Це статті 157, 158, 158-1, 158-2, 159, 159-1. Частина цих статей була внесено тим самим законом, який ввів Главу 15-А в КУпАП - "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян" N 3504-IV від 23.02.2006 р [3].

Стаття 157 встановлює відповідальність за перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням. Крім відповідальності за вищезазначене, стаття була доповнена нормою про відповідальність за ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин. Цією ж статтею встановлено відповідальність за втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії.

Вказані злочини караються штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ділі - НМДГ) або обмеженням волі чи позбавленням волі на строк до двох років. При призначенні покарання у вигляді позбавлення волі така особа позбавляється права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років. Якщо ж зазначені вище дії вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, то вони караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років [3].

Стаття 158 ККУ містить у собі, по суті, кілька окремих злочинів. Зокрема визначає злочином та встановлює кримінальну відповідальність за:

· незаконне виготовлення або зберігання чи використання завідомо незаконно виготовлених виборчих бюлетенів, бланків відкріпних посвідчень, бюлетенів для голосування на референдумі

· підробку виборчих документів, документів референдуму, а так само використання завідомо підроблених виборчих документів, вчинені членом виборчої комісії, кандидатом, його уповноваженим представником, уповноваженою особою політичної партії

· незаконну передачу іншій особі виборчого бюлетеня виборцем

· викрадення чи приховування виборчого бюлетеня, виборчого протоколу чи протоколу комісії з референдуму або скриньки з бюлетенями або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями

· підписання виборчого протоколу чи протоколу комісії з референдуму до остаточного підрахунку голосів, або підміна дійсних виборчих бюлетенів з позначками виборців, або незаконне внесення до протоколу змін після його заповнення, або викрадення чи приховування виборчого бюлетеня або скриньки з бюлетенями, або незаконне знищення чи псування скриньки з бюлетенями, що призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців, вчинені членом виборчої комісії

· умисне надання членом виборчої комісії громадянину можливості проголосувати за іншу особу чи проголосувати більше ніж один раз у ході голосування або надання виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списку виборців на відповідній виборчій дільниці, або надання виборцю заповненого виборчого бюлетеня

· умисне надання неправдивих відомостей до органу Державного реєстру виборців

· умисне внесення неправдивих відомостей до бази даних Державного реєстру виборців, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься у базі даних Державного реєстру виборців, чи інше несанкціоноване втручання у роботу Державного реєстру виборців, вчинене службовою особою, яка має право доступу до цієї інформації, або іншою особою шляхом несанкціонованого доступу до бази даних Державного реєстру виборців [3].

З одного боку, всі ці злочини дійсно призводять до фальсифікації результатів виборів, з іншого викликає сумніви доцільність їхнього об'єднання в одну статтю. Окремі пункти цієї статті містять кваліфікуючі ознаки для різних злочинів. Цією ознакою визнається ситуація, якщо діяння вплинуло на результати голосування виборців на виборчій дільниці або у межах виборчого округу, або призвело до неможливості визначити волевиявлення виборців на виборчій дільниці чи у відповідних виборах. Санкція за цією статтею містить різни види покарань - штраф, виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі та додатково заборона займатися певною діяльністю та обіймати певні посади. Розміри санкції залежать від пункту даної статті та обставин злочину.

За голосування виборцем, який бере участь у виборах або референдумі на виборчій дільниці більше ніж один раз, покарання призначається у вигляді штрафу у розмірі від 100 до 300 НМДГ або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років (стаття158-1). Якщо ж вказане порушення вчинено за змовою із членом виборчої комісії штраф зростає від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, строк обмеження волі чи позбавлення волі зростає до трьох років [3].

Стаття 158-2 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму поза встановленим законом строком зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії України після проведення виборів, а так само пошкодження виборчої документації. На відміну від решти злочинів, які порушують виборче законодавство, відповідальність за цією статтею може настати в будь який час після виборів в межах строку зберігання виборчої документації. Відповідно суб'єктом злочину буде осудна особа віком від 16 років, яка знищила чи пошкодила цю документацію. Якщо ці дії скоєно членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням нею службового становища, закон передбачає більш суворі санкції [3].

Статтею 71 Конституції України передбачено, що вибори в Україні є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування [1]. За умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення виборця статтею 159 ККУ передбачено штраф від 100 до 300 НМДГ або виправні роботи на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років. Те саме діяння, вчинене членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням свого службового становища, карається більш суворими засобами [3].

Виборцю забороняється незаконно передавати іншій особі свій виборчий бюлетень. Таке порушення карається обмеженням волі на строк від одного до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Останньою статтею, яка встановлює відповідальність за порушення виборчого законодавства, є стаття 159-1. Відповідно до її положень, злочином є надання фінансової підтримки у великому розмірі для здійснення виборчої кампанії кандидату, політичній партії, з порушенням встановленого законом порядку, шляхом передачі грошових коштів або матеріальних цінностей на безоплатній основі чи за необґрунтовано заниженими розцінками, виготовлення або поширення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками, або оплати виготовлення чи поширення таких матеріалів [13, 40].

Великим розміром у цій статті визнається розмір суми грошей, вартість майна чи вигод майнового характеру, що перевищує чотириста мінімальних розмірів заробітної плати. Мінімальна зарплата станом на 1 січня 2011 року становить 911 грн. Отже, для того, щоб в діяннях особи був склад злочину, фінансова підтримка, надана з порушенням встановленого законом порядку має бути не меншою за 376 400 грн. Якщо ця сума буде меншою, за це настане лише адміністративна відповідальність [13, 41].

Таким самим чином частина 2 цієї статті передбачає відповідальність кандидата, політичної партії (блоку) кандидатом, його уповноваженого представника, довіреної особи кандидата чи уповноваженої особи з порушенням встановленого законом порядку за використання цих коштів, проте також лише у розмірі, що має бути не меншим за 376 400 грн.

2.3 Шляхи профілактики та попередження правопорушень під час проведення виборчого процесу

Проблема забезпечення законності під час проведення виборів є дуже актуальною для України. Незважаючи на істотний прогрес у порівнянні із початком 90-х років, українським виборам ще далеко до таких дефініцій, як "чесні", "прозорі", "демократичні". Жодні вибори не минули без гучних скандалів, численних зареєстрованих правопорушень та гучних заяв про ще тисячі ніби то скоєних.

Мозоль С.А наводить такі найбільш поширені способи порушення виборчого законодавства:

· завідомо неправильне складання списків виборців;

· фальсифікація підписів виборців; незаконне пошкодження або знищення бюлетенів;

· підроблення відкріпних посвідчень;

· завідомо неправильний підрахунок голосів виборців;

· підписання членами виборчої комісії протоколу про підсумки голосування до підрахунку голосів або встановлення результатів виборів;

· неправильне складання (фальсифікація) протоколу про підсумки голосування [16, 5].

Безперечно, цей перелік не є вичерпним. Проте на всіх виборах за останні 10 років цих порушень реєструвалася найбільша кількість.

На перший погляд вони можуть здатися дрібними. Проте завдяки їх чисельності вони істотно впливають на результат виборів - адже традиційно, в Україні переможець отримує лише на кілька відсотків голосів більше, ніж опонент (це не завжди стосується місцевих виборів).

То як саме можна виправити ситуацію, що склалася? При зберіганні тих самих підходів до організації виборів, кількість правопорушень буде лише збільшуватися, при чому вони стануть більш масштабними та зухвалими.

Варто віддати належне попередній владі, яка скасувала можливість голосування за відкріпними посвідченнями. Нагадаю, під час виборів Президента України 2004 року ледь не найпоширенішим було багаторазове голосування одного виборця за допомогою відкріпних посвідчень. Це призводило до того, що на окремих дільницях результати голосування довелося визнавати недійсними. Виключивши таку можливість, вдалося дещо скоротити кількість правопорушень, хоча все одно це не виключило можливість багаторазового голосування для декотрих осіб.

Але як боротися з іншими правопорушеннями під час виборів? Яким чином можна змінити ситуацію, що склалася навколо виборчого процесу в Україні?

Перш за все, необхідно підняти правову культуру населення на принципово інший рівень. Громадяни мають бути зацікавлені в чесних виборах. Якщо кожен з них вважатиме своїм обов'язком прийти та перевірити себе у списку виборців, це виключить можливості будь-яких махінацій із цими списками. Якщо громадянин розумітиме, що продавати свій голос або свій бюлетень - аморально та не гідно звання громадянина, результати виборів дійсно відображатимуть реальну волю народу. І що найголовніше - кожен громадянин вважатиме за честь прийти та проголосувати. Не можуть вважатися чесними вибори, на які прийшло менше половини населення [20, 221].

Другою, не менш значущою проблемою, є діяльність виборчих комісій усіх рівнів. Адже саме в цих комісіях і кояться найбільш масштабні правопорушення та злочини - махінації зі списками виборців, фіктивні підрахунки голосів, підроблення протоколів про результати виборів, свідомо неправильне складання цих протоколів тощо. Ці правопорушення здійснюють найбільших вплив на результати виборів.

Першим кроком до цього має стати, знову ж таки, підвищення правової культури членів виборчих комісій. Багато членів виборчих комісій не проінформовані про те, як їм треба діяти в тих чи інших ситуаціях. Саме тому поряд із загальнонаціональним підвищенням правової культури необхідне створення спеціальних навчальних програм з навчання членів виборчих комісій. Це допоможе уникнути неумисних правопорушень, коли особа не усвідомлювала неправомірності своїх дій [12, 111].


Подобные документы

  • Загальні положення про порядок та процедуру проведення виборів Президента України. Правовий статус виборчих комісій. Особливості діяльності виборчих комісій різних рівнів та їх співвідношення. Проблеми та шляхи вдосконалення діяльності виборчих комісій.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 02.12.2010

  • Розгляд скарг про порушення виборів народних депутатів України. Встановлення фактів порушення виборчого законодавства. Розгляд спорів виборчими комiсiями. Реєстрація кандидатів у депутати. Передвиборна агітація, виборчі бюлетені та підрахунок голосів.

    реферат [99,0 K], добавлен 28.09.2010

  • Поняття виборчої системи і виборчого права. Типи виборчих систем. Конституційно–правове регулювання виборів в Україні. Характеристика виборчого процесу. Шляхи вдосконалення виборчої системи. Складання списків виборців. Встановлення результатів виборів.

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 14.07.2016

  • Застосування дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про надра. Правові підстави цивільної та адміністративної відповідальності, відшкодування збитків. Кримінальна відповідальність за порушення законодавства, суспільна небезпека.

    реферат [19,7 K], добавлен 23.01.2009

  • Організація виборів: складання списків виборців, утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Система виборчих комісій. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. Голосування та встановлення результатів виборів депутатів, повторне голосування.

    дипломная работа [127,0 K], добавлен 14.01.2011

  • Характеристика відповідальності за порушення норм аграрного законодавства в Україні. Майнова відповідальність, відшкодування збитків. Витратний метод визначення шкоди. Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення аграрного права.

    контрольная работа [38,8 K], добавлен 15.06.2016

  • Сутність виборчого права та його принципи. Порядок організації виборів, як конституційного інституту безпосередньої демократії. Процес висування і реєстрації кандидатів у депутати. Роль виборчих комісій в процесі організації та проведення виборів.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 16.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.