Размещено на http://www.allbest.ru/

• ЗМІСТ

ВСТУП

1. поняття виборчої системи і виборчого права. типи виборчих систем

2. конституційно - правове регулювання виборів в україні.

3. поняття виборчого процесу. характеристика виборчого процесу.

4. шляхи вдосконалення виборчої системи

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Одним з найважливіших елементів сучасної політичної системи демократичних держав є загальні вибори. Саме шляхом виборів реалізується суверенітет народу як єдиного носія державної влади. Рівень демократизму держави і суспільства визначається рівнем розвитку прямого народовладдя, яке обумовлене законодавчо визначеним виборчим правом. Вибори -- один з найдавніших інститутів конституційного права, який широко використовувався у Стародавній Греції, Римі, а згодом й у XVI--XIX ст.ст.

Удосконалення процесу формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, що неможливо без застосування нових виборчих систем, є важливою і невід'ємною складовою реформування публічної влади в цілому. Показовою є зміна порядку формування парламенту України, тенденцією об'єктивного характеру є перехід від мажоритарної до мажоритарно-пропорційної і, починаючи з 2006 року, до пропорційної виборчої системи формування Верховної Ради України.

Проаналізувавши зміст Конституції України та виборчих законів можна сказати, що вибори - це найголовніший правовий інститут від якого залежить структура вищих органів державної влади, раціональність та ефективність представництва народу в парламенті і, взагалі, формування державної політики та її визнання міжнародною спільнотою, а також здатність України, як держави, відстояти права, свободи і законні інтереси громадян України та держави в цілому, виступаючи суб'єктом міжнародного права. Україна до сих пір не визначилася з виборчою системою, постійно змінюючи виборчі закони. На мою думку, ця невизначеність пояснюється тим, що український законодавець постійно прагне “підігнати” новий виборчий закон під ситуацію, яка складається в суспільстві і цим самим зберегти за собою депутатський мандат.

Це, в свою чергу, ще раз засвідчує актуальність проблеми виборчої системи України і необхідність пошуку шляхів її вирішення. Саме розкриваючи зміст окремих понять, що стосуються виборів, в цій курсовій роботі я намагатимуся довести проблематичність даного питання та запропонувати, як наслідок, шляхи її вирішення. Для досягнення цієї мети мною будуть використанні такі методи, як: історичний, прослідковуючи процес формування інституту виборів; порівняння, зазначаючи досягнення інших країн, теоретико-практичний тощо, і цим самим визначаючи рівень виборчої системи України.

Отже, щоб знайти цю “нитку Аріадни” слід хоч поверхнево ознайомитися, в порівнянні, з засадами та порядком проведення виборів в інших країнах, які мають значно більший досвід в цій сфері, не відкидаючи, звичайно, національних особливостей.

Практика застосування різних видів виборчих систем є об'єктом постійного інтересу науковців, цю що свідчить значна кількість публікацій з даної проблематики. Найбільш детально ці питання розглядалися у працях В. Погорілка, Ю. Тодики, О. Тодики, Д. Лук'янова, але значущість і багатогранність проблеми вимагає продовження наукових досліджень у даній сфері.

Метою цієї роботи є дослідження, з урахуванням світового досвіду, особливостей виборчої системи в Україні, аналіз виборчого права України.

Застосування системного, порівняльно-правого, формально-логічного та інших методів наукових досліджень надає можливість сформулювати висновки і пропозиції, спрямовані на удосконалення виборчого законодавства та сприяння подальшому розвитку інститутів державної влади в Україні.

1. ПОНЯТТЯ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ І ВИБОРЧОГО ПРАВА. ТИПИ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

Під виборами в найбільш широкому значенні цього слова розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб. Шляхом виборів формуються, наприклад, керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій, президіальні органи зборів, деякі органи державної влади і органи місцевого самоврядування тощо.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше, кандидатів.[13;c.198]

Соціальне призначення виборів полягає в тому, що:

1. Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомогою, зокрема, формуються парламент - Верховна Рада України; представницький орган Автономної Республіки Крим та представницькі органи місцевого самоврядування; заміщується пост Президента України та посади сільських, селищних, міських голів. У демократичній державі з республіканською формою правління взагалі не може бути органів, які б набували владних повноважень іншим, ніж пряме або опосередковане волевиявлення народу.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції України та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ визначає своїх представників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав.

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політичної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Саме за допомогою виборів здійснюється виборче право.

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Виборча система -- це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, організацію виборів до представницьких органів держави, взаємовідносини виборців з депутатами. Виборчу систему визначають також як законодавчо встановлений порядок представництва або партії, або окремого громадянина в органах державної влади та порядок визначення результатів виборів. Саме через систему виборів законодавчо визначаються суб'єкти виборчого процесу, яким надається право висувати кандидатури для участі у виборах та їх квота (курії, партії, штати, окремі громадяни), нею обумовлюється загальний порядок виборів. [9;c.401]

Змістом виборчої системи є комплекс суспільних відносин, які виникають у процесі формування органів публічної влади різних рівнів.

В Україні виборча система містить у собі по суті три різні підсистеми, що встановлюють порядок обрання відповідних органів публічної влади: порядок обрання Президента України; порядок обрання народних депутатів України; порядок обрання органів місцевого самоврядування. Кожна з цих підсистем регулюється окремими правовими актами, хоча є і загальні для всіх джерела права. Розходження між ними виявляються при визначенні пасивного виборчого права, порядку визначення результатів голосування і з інших важливих умов.

Виборча система -- це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, організацію виборів до представницьких органів держави, взаємовідносини виборців з депутатами . Виборчу систему визначають також як законодавчо встановлений порядок представництва або партії, або окремого громадянина в органах державної влади та порядок визначення результатів виборів. Саме через систему виборів законодавчо визначаються суб'єкти виборчого процесу, яким надається право висувати кандидатури для участі у виборах та їх квота (курії, партії, штати, окремі громадяни), нею обумовлюється загальний порядок виборів. [13;c.198]

Змістом виборчої системи є комплекс суспільних відносин, які виникають у процесі формування органів публічної влади різних рівнів.

В Україні виборча система містить у собі по суті три різні підсистеми, що встановлюють порядок обрання відповідних органів публічної влади: порядок обрання Президента України; порядок обрання народних депутатів України; порядок обрання органів місцевого самоврядування. Кожна з цих підсистем регулюється окремими правовими актами, хоча є і загальні для всіх джерела права. Розходження між ними виявляються при визначенні пасивного виборчого права, порядку визначення результатів голосування і з інших важливих умов.

Вибори -- один із найважливіших інститутів демократії. Уся система представницьких органів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формою безпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницьких органів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народу для участі в здійсненні державної влади.

У широкому розумінні вибори -- це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних державних органів або буде заміщати певну посаду.

У вузькому розумінні вибори -- це голосування громадян, які проживають на певних територіях, за кандидатури, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.

Що стосується конституційного права, то вибори є інститутом цієї галузі права, зміст якого складається із сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України.

Отже, конституційно-правовий інститут виборів -- це сукупність норм цієї галузі, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади .

Виборче право слід розглядати у двох аспектах: а) як сукупність правових норм, що регулюють порядок формування рад (об'єктивне право) (інститут виборів); б) як право окремого громадянина (виборця) обирати і бути обраним до ради (суб'єктивне право) . [13;c.198]

2. КОНСТИТУЦІЙНО - ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ

Легітимність виборів на всіх рівнях вимагає, щоб вони спиралися на міцну правову базу. Буквально всі етапи виборчого процесу, починаючи від створення виборчих комісій і закінчуючи оголошенням результатів голосування, приховують небезпеку зловживань, уникнути яких можна тільки через детальне правове регулювання .

До предмета правового регулювання конституційно-правового інституту виборів Конституція України і відповідні закони відносять такі основні принципи виборного права: вимоги, які пред'являються до виборців і кандидатів на виборні посади; порядок формування і діяльності органів, які безпосередньо організовують і проводять вибори; статус суб'єктів виборчого процесу -- громадян та політичних партій, блоків партій; процедура виборчої компанії і голосування; порядок визначення результатів виборів; способи оскарження порушень у ході виборчої кампанії і голосування та опротестування виборів; види юридичної відповідальності за порушення виборчого закону; взаємовідносини депутатів з виборцями.

Основним джерелом виборчого права є Конституція України, статтями 38, 70 і 71 якої визначаються основні принципи виборчого права. Крім того, законодавчу базу проведення виборів складає низка законів України: «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 07.07.2005 , «Про вибори Президента України» в редакції від 18.03.2004 , «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 06.04.2004 . Важливими є нормативно-правові акти Центральної виборчої комісії, які розвивають законодавчі положення щодо порядку організації та проведення виборів в Україні.

Загальну характеристику виборчого права дає стаття 71 Конституції України, де передбачено, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

3. ПОНЯТТЯ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

Законодавством України докладно регулюється порядок проведення виборів до місцевих рад всіх рівнів, Верховної Ради України та Президента України: визначаються стадії та суб'єкти виборчого процесу, порядок утворення виборчих округів і виборчих комісій, права і обов'язки учасників виборчого процесу, регламентуються їх дії на всіх стадіях виборів.

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування . Також виборчий процес визначають як сукупність виборчих процедур, послідовність виконання яких визначається відповідним законом про вибори, та їх складових -- відповідних юридичних дій, що вчиняють суб'єкти виборчого процесу з метою виконання ними своїх повноважень, обов'язків та забезпечення реалізації і захисту прав. [9;c.401]

Виборчий процес здійснюється на засадах: законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес; політичного плюралізму (багатопартійності); гласності й відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) -- суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

До суб'єктів виборчого процесу належать: виборці; виборчі комісії; кандидати у депутати, зареєстровані у порядку, встановленому законом; партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) -- суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України “Про вибори народних депутатів України” виборчий процес включає такі етапи: 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення територіальних виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у народні депутати; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів народних депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення діяльності виборчих комісій. Аналогічні стадії виборчого процесу зафіксовані в ч. 4 ст. 11 Закону України “Про вибори Президента України” та ч. 3 ст. 11 Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.[13;c.198]

Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів проголошення відповідно до календарної дати та призначення виборів залежно від їх виду. Так, відповідно до ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. Відповідно до ч. 5 ст. 103 Конституції чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. У разі дострокового припинення повноважень Президента вибори Президента проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.

Наступна стадія виборчого процесу -- затвердження або утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Нині в Україні для кожного виду виборів запроваджено окремий порядок формування виборчих округів.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про вибори народних депутатів в Україні” вибори народних депутатів проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України та закордонний виборчий округ. Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як за 110 днів до дня виборів.

Враховуючи специфіку виборів до органів місцевого самоврядування, Законом України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (ст. 17) передбачено відмінний від вказаного вище порядок формування виборчих округів. [9;c.401]

Для виборів депутатів сільської, селищної ради відповідна територіальна виборча комісія не пізніше ніж за 80 днів до дня проведення місцевих виборів утворює виборчі округи з приблизно однаковою кількістю виборців у кожному виборчому окрузі (одномандатні округи). Кількість виборчих округів дорівнює чисельності загального складу відповідної ради. Виборчий територіальний округ для виборів депутатів міських, районних у містах рад має межі, що збігаються з межами відповідної територіальної міської громади, або району у місті. Багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів обласних рад поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами районів та міст обласного значення. Багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами районів та міст республіканського значення. Для виборів сільського, селищного, міського голови відповідний виборчий територіальний округ має межі, що збігаються з межами відповідної територіальної громади села, селища, міста. Багатомандатний виборчий округ по виборах депутатів районних рад поділяється на виборчі територіальні округи, межі яких збігаються з межами сіл, селищ, міст районного значення, що входять до складу району.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про вибори народних депутатів України” територія села, селища, міста, району в місті, що входить до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці. Виборчі дільниці -- це виборчі одиниці, що об'єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі зводиться передусім до технічного забезпечення проведення головних подій виборів -- процедури голосування і підбиття підсумків голосування.

Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною. Звичайні виборчі дільниці утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання. Спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України, в установах кримінально-виконавчої системи та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування. Закордонні виборчі дільниці утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України. [13;c.201]

Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців, як правило, від двадцяти осіб до трьох тисяч осіб не пізніш як за 50 днів до дня виборів. У винятковому випадку спеціальна чи закордонна виборча дільниця може утворюватися Центральною виборчою комісією не пізніш як за сім днів до дня виборів.

Для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів у випадку місцевих виборів, які проводяться одночасно з виборами народних депутатів України, використовуються виборчі дільниці, утворені для проведення виборів народних депутатів України. У разі проведення повторних, позачергових, проміжних чи перших місцевих виборів, які проводяться не одночасно з виборами народних депутатів України, виборчі дільниці на території територіальної громади утворюються відповідно сільською, селищною, міською територіальними комісіями за поданням виконавчого комітету сільської, селищної, міської (міст, де немає районних рад), районної у місті ради, а у разі відсутності таких органів - за пропозицією відповідно сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради (ч.ч. 2, 3 ст. 18 Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”).[21;c.248]

Наступною стадією виборчого процесу є утворення виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії). Серед них розрізняють: 1) Центральну виборчу комісію; 2) територіальні комісії -- комісії, що діють у виборчих округах; 3) дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях. Систему територіальних виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення місцевих виборів, становлять: виборча комісія Автономної Республіки Крим; обласні виборчі комісії; Київська, Севастопольська міські виборчі комісії; районні виборчі комісії; міські виборчі комісії (крім міст Києва та Севастополя); районні у містах виборчі комісії (де обираються районні у місті ради); селищні, сільські виборчі комісії.

Територіальна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за 60 днів до дня виборів народних депутатів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше чотирнадцяти осіб за поданнями (не більш як на одну особу) центральних керівних органів партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу.

Дільнична виборча комісія утворюється відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як за 35 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії.

Територіальна виборча комісія по виборах Президента України утворюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за 80 днів до дня виборів. Подання щодо кандидатур до складу територіальних виборчих комісій (не більше двох осіб до однієї виборчої комісії від одного кандидата) вноситься до Центральної виборчої комісії. До складу територіальної виборчої комісії включаються всі внесені представники від кандидатів на пост Президента України (ст. 23 Закону України “Про вибори Президента України”).[13;c.201]

Складання списків виборців як стадію виборчого процесу у конституційному праві зарубіжних країн прийнято називати більш широкою назвою -- стадія реєстрації виборців. Призначення реєстрації виборців -- встановити до процедури голосування на виборах коло осіб, що мають право голосу.

Залежно від того, як реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації: публічна (обов'язкова); особиста (добровільна). В Україні традиційно використовується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців, однаковий для всіх видів виборів. До списків виборців включаються всі громадяни України, яким на день виборів виповнюється 18 років та які на момент складання списку постійно проживають на території відповідної виборчої дільниці і мають право голосу.

Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є стадія висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. Світова практика висунення кандидатів визначає кілька способів висунення кандидатів: самовисунення; висування групами виборців; висування політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями.

Для кожного виду виборів в Україні характерне своє коло безпосередніх суб'єктів висування кандидатів, передбачені терміни висування кандидатів у депутати у виборчих округах та порядок їх реєстрації. [21;c.248]

Згідно ст. 42 Закону України “Про вибори народних депутатів України” кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за 365 днів до дня виборів. Громадянин України, який має право бути обраним депутатом, може дати згоду балотуватися кандидатом у депутати від партії (блоку). Висування кандидатів у депутати розпочинається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів.

Висування кандидатів на пост Президента України партіями (блоками) та самовисування розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто п'ять днів до дня виборів (ст. 44 Закону України “Про вибори Президента України”).

Висування кандидатів у депутати місцевих рад та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів. Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного,міського голови реалізується виборцями через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування (ст. 33 Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”).

Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені схожі принципи передвиборної агітації на виборах. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів, посадових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборної агітації покладені в основу масиву всього виборчого законодавства України. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України, зокрема, у формі політичної реклами. Строки та форми передвиборної агітації докладно визначені в Розділі VІІІ Закону України “Про вибори народних депутатів України”, Розділі VІІІ Закону України “Про вибори Президента України”, Розділі VІІІ Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Найголовніша стадія виборчого процесу -- стадія голосування та встановлення результатів виборів.

Поряд із традиційним голосуванням виборчим бюлетенем у день виборів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування. Існують також процедури голосування по пошті, за дорученням, голосування в місці перебування громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю. Процедура голосування допускає голосування в один або в два тури, за цих умов існує альтернативна стадія повторного голосування. При голосуванні бюлетенями розрізняють два його види: позитивне і негативне голосування.

Організація голосування детально визначена в Розділі Х Закону України “Про вибори народних депутатів України”, Розділі Х Закону України “Про вибори Президента України”, Розділі Х Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Виборчий процес, як суспільно-політичне явище, є досить швидкоплинним і відповідно обмежується у часі термінами проведення. З огляду на це, встановлений виборчим законодавством порядок організації підготовки та проведення виборів обов'язково передбачає своєчасність здійснення суб'єктами виборчого процесу тих чи інших виборчих процедур і вчинення окремих дій. Правове закріплення строків у виборчому процесі пов'язане насамперед з тим, що строки виконують спеціальні завдання у регулюванні виборчих правовідносин. Зокрема, найважливішими серед них є: гарантування законності проведення виборів; забезпечення стабільності та реальності проведення виборів; забезпечення чіткості та визначеності у правовій регламентації виборчих правовідносин; гарантування реалізації громадянами України належних їм конституційних виборчих прав та забезпечення захисту цих прав; сприяння належному і якісному виконанню суб'єктами виборчого процесу передбачених законом повноважень та обов'язків, реалізації їх прав; забезпечення публічності і гласності діяльності суб'єктів виборчого процесу щодо підготовки та проведення виборів . Виборчі закони досить детально регламентують часові рамки проведення всіх стадій виборчого процесу. [21;c.248]

Таким чином, як засвідчив короткий аналіз норм виборчого законодавства, ним достатньо чітко регламентована процедура проведення виборів народних депутатів, Президента України, депутатів місцевих рад.

4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ

виборчий конституційний правовий результат

Державно-правова практика виробила ряд форм здійснення прямого народовладдя, але найбільшого поширення набули вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Вибори - це процес, у результаті якого певна сукупність людей шляхом голосування формує державний орган чи орган місцевого самоврядування або заміщує вакантну виборну посаду. Створені таким шляхом органи чи обрані посадові особи при виконанні своїх суспільних функцій дістають право виступати від імені відповідної сукупності людей та ухвалювати обов'язкові для них рішення. За допомогою виборів у сучасному світі формується значна частина органів держави та місцевого самоврядування. Це означає, що саме завдяки здійсненню виборів, які є формою прояву народовладдя, формуються та здобувають можливість функціонувати на законних підставах органи представницького народовладдя (представницької демократії). [20;c.118]

Вибори були відомі ще первіснообщинному устрою. Вже тоді на загальних зборах обирались старійшини, воєначальники тощо. З часом процедура виборів упорядкувалась. У другій половині ХVІІІ ст. була створена теорія виборі, яка визнається класичною. Вона виходить з того, що джерелом будь-якої влади є народ, який і доручає її здійснення своїм представникам (депутатам), що обираються шляхом демократичних виборів.

Кожний депутат законодавчого органу влади (парламенту) представляє весь народ, а не лише населення округу, що його обрало. Тому депутат при виконанні своїх повноважень повинен бути незалежним від виборців. Цими ідеями керуються і в сучасному світі, тобто вибори розглядаються як процес передання влади від виборців до тих, кого вони обирають.

Поступово сформувались і ввійшли в практику певні вимоги й правила, спрямовані на забезпечення об'єктивного виявлення волі виборців та запобігання фальсифікаціям результатів виборів. Найважливіші з таких умов і правил закріплюються в конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Норми цього інституту поділяються на кілька груп. По-перше, це норми, які закріплюють основні вимоги й правила самої процедури здійснення виборів. По-друге, - норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборним правом, тобто правом обирати представників до органів держави та місцевого самоврядування. І, по-третє, - норми, що визначають осіб, наділених пасивним виборним правом, тобто правом бути обраним до органів державної влади чи місцевого самоврядування або на виборну посаду. [20;c.118]

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від референдумів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інститути - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

Провівши комплексне дослідження пропорційних виборчих систем, опрацювавши європейський шлях виборчого правотворення, та з огляду на істотність та системність конституційних поправок, котрих потребує українське законодавство.

Впровадження конституційних поправок можуть співпадати з пакетом інших важливих та невідкладних ініціатив щодо реформування Основного закону, наприклад, стосовно позбавлення депутатів Верховної Ради України «недоторканості» та інших привілеїв, реформування вертикалі виконавчої влади та інших гострих моментів конституційної реформи. Насамперед, что б удосконалити виборчу систему необхідно:

1. Розведення у часі виборів до Верховної Ради України та виборів до місцевих рад. Необхідність даного кроку диктується однопалатною структурою українського парламенту, відсутністю працюючих механізмів відкликання депутатів та неефективністю існуючих алгоритмів партійно-політичної відповідальності перед виборцями, а також необхідністю кореляції змін у суспільному житті країни зі змінами політичних уподобань виборців.

2. Синхронізація президентського та парламентського електоральних циклів. З огляду на те, що український політичний простір характеризується так званим розділеним правлінням між президентською та парламентсько-прем'єрською вертикалями, вважаємо за доцільне звести у часі вибори до Верховної Ради України та вибори Президента України. Результативність даного кроку вимірюється необхідністю партійно-політичної консолідації виконавчої та законодавчої влади за допомогою: 1) паралельно-синхронного результату парламентських та президентських виборів, 2) процесу творення парламентської коаліції, 3) призначення на посаду прем'єр-міністра людини близької до Президента за політичними поглядами. 3. Запровадження практики постійної ротації парламенту. Практика перманентної ротації законодавчого органу довела свою ефективність у багатьох країнах (США, Індія, Франція та ін.). Головна мета ще процедури - створення у політичній свідомості партійних функціонерів та інших політичних гравців відчуття «стану постійних виборів». Ситуація, коли повний загальнонаціональний електоральний парламентський цикл вимірюється 4 роками, існує можливість секторальної ротації половини парламенту (225 місць) кожні 2 роки. Таке збільшення динаміки виборчого циклу, разом із розведенням у часі загальнонаціональних та місцевих виборів, здатне певною мірою вирішити питання партійно-політичної відповідальності перед виборцями. [20;c.118]

II етап - «законодавчо - процесуальний етап» (березень - червень 2008 р.). На відміну від попереднього передбачає глибинну ревізію та реформування українського виборчого законодавства. З огляду на сьогоденну динамічність політичних ризиків, вважаємо за доцільне переформатування української виборчої моделі за наступними ознаками та напрямками.

1. Формування електорального кодексу З огляду на недостатню зрілість та несталість української партійної та політичної систем, законодавче врегулювання та реформування виборчого законодавства потребує подальшого процедурного розвитку. Задля цього, не дивлячись на загальну інертність виборчого законодавства, необхідно винести положення виборчих законів у окремий Кодекс виборчого права України. Створення даного кодексу є одним із запобіжників, по-перше, щодо мінімізації подальшого втручання в Конституцію України: по-друге, зробить вітчизняне виборче законодавство самостійним напрямом державного правотворення, перетворивши його на більш динамічне у відповідях майбутнім політичним викликам.

2. Впровадження відкритого партійного списку з преференціями. Враховуючи великий рівень політичної корупції та и системну сталість, що часто-густо призводить до торгівлі «прохідними місцями» та появи т.зв. «квот партійних донорів», необхідно зробити вибір - списки максимально прозорими. Одним з ефективних інструментів вирішення даного питання є «відкриття» виборчого списку, коли виборець бачить весь список та має право віддавати перевагу конкретному кандидатові без огляду на його порядковий номер у списку. У такому разі кандидат, який мав із самого початку непрохідне місце у партійному виборчому списку, але користується значною повагою виборців, має можливість потрапити до Верховної Ради України; натомість кандидат, що не користується суспільною повагою, але потрапив на прохідне місце, залишиться поза стінами законодавчого або представницького органу влади. [17;c.15]

3. Зміни до системи розподілу невикористаних голосів при пропорційному голосуванні. Постійною проблемою виборів за пропорційною системою є застосування математичних формул для розподілу місць між партіями у відповідності до кількості отриманих ними голосів. В українському випадку, коли мандат виборчого округу дорівнює кількості місць в парламенті результатів застосування тих чи інших формул доволі незначна. Разом з цим у випадках коли мандат округу є багатомандатною, але не перевищує існують методи розподілу місць, що є сприятливими для найбільшої парт та такі, що скорочують переваги найбільшої, але допомагають середнім партіям (модифікований метод Сент-Лаге) та малим партіям (наприклад, метод Сент-Лаге). У разі переходу в Україні від єдиного національного багатомандатного округу до системи менших багатомандатних округів, рекомендовано перейди з методу простого пропорційного розподілу на метод Сент-Лаге, або модифікований метод Сен-Лаге, що призведе до збільшення ролі малих та середніх парламентських партій, зніме проблему «перепредставництва» великими партіями та оздоровить процес творення парламентської коаліції.

4. Запровадження системи загальнонаціонального голосування за регіональними списками. Одним з інструментів у боротьбі з диспропорційністю регіонального представництва у Верховній Раді України (ВРУ) є введення системи регіональних списків. Така система дозволить вирішити одну з найголовніших проблем--зміцнити зв'язок i3 виборцями, адже у такому разі голосування йде не за абстрактну політичну силу, а за конкретних людей, що користуються повагою у конкретному регіоні. Дане нововведення змусить партії змінити філософію кадрового рекрутування та збільшити увагу до регіонів.

5. Задля стимулювання партійного будівництва та набуття партійною системою України більшої сталості: впровадити диференційований виборчий бар'єр для політичних партій та виборчих блоків. Вважаємо за доцільне залишити 3 % бар'єр для політичних партій та підняти до 5 % бар'єр для виборчих блоків, що складаються не більш ніж з трьох партій, з підняттям на 1 % за кожну додаткову партію у виборчому блоці.

6. Впровадження двотурової системи голосування до ВРУ. Беручи до уваги недорозвиненість українського партійно-політичного простору та не завжди достатню свідомість виборців під час голосування, задля збільшення пропорційності представництва у ВРУ пропонуємо двотуровість народного волевиявлення. Таким чином, у першому тypi виборець матиме змогу віддати свій голос за політичну силу; але у другому турі, у випадку, якщо обрана ним політична сила не подолала прохідний бар'єр, він матиме можливість «переголосувати» за ту політичну силу яка є найближча до нього з кола гарантованих переможців. Однією з ефективних альтернатив двотуровій системі голосування є наявність у країні двопалатного парламенту або запровадження т.зв. «громадянської палати». Дана палата може існувати у вигляді громадянської асамблеї та має нести у собі істотний ресурс законодавчої та політичної експертизи. Потрапляти до и лав будуть, наприклад, представники партійних списків та блоків, котрі не здолали відсотковий бар'єр, представники Президента України, котрих він делегує для роботи на громадських засадах, відомі та авторитетні громадські діячі тощо . [17;c.15]

7. Впровадження електронно-поштового дистанційного голосування на виборах. Європейська практика проведення загально-національного волевиявлення розвивається в бік більшої зручності, комфортності та довіри до виборця. З огляду на європейські перспективи України, видається нормальним запровадження певних європейських практик дистанційного голосування. Наприклад, виборець, що не має змоги проголосувати вчасно, матиме право отримати «виборчий бюлетень дистанційного голосування» або навіть роздрукувати його самостійно, діставши його електронну версію на вебсторінці Центральної виборчої комісії та надіслати його поштою до виборчої комісії конкретного округу. Звісно, контроль за дотриманням законності у даному типі голосування є окремим питанням.

8. За кріплення практики державного фінансування парламентських партій. Ситуація, коли планування та фінансування партійного будівництва відбувається майже виключно за рахунок тіньового та олігархічного капіталу є неприпустимою з огляду національної безпеки країни. Впровадження та закріплення державного фінансування партій бодай на середньотермінову перспективу - 25-30 років здатне захистити перспективи розвитку вітчизняного партійного будівництва від диктату вузького кола «партійних донорів». У разі нормативного закріплення подібної практики, існує сенс пов'язати розмір фінансування статутної діяльності українських політичних партій, що отримали місця у парламенті, з кількістю набраних кожною з них голосів. [17;c.15]

ВИСНОВОК

Вибори -- складна політична процедура формування представницьких органів влади, яка регулюється Конституцією України на послідовно демократичній основі. Вибори відображають політичну систему країни і зі свого боку впливають на неї. Вся їх організація і порядок проведення тісно пов'язані з політичними партіями.

Проведене дослідження виборчого права України засвідчило, що в Україні протягом останнього десятиліття методично відбувався перехід від мажоритарної виборчої системи до пропорційної, яка є більш характерною для країн з розвинутою політичною системою та міцним демократичним ладом. Кожна з виборчих систем має як недоліки, так і переваги. Тому вибір однієї з них є, насамперед, політичним рішенням, яке приймається у кожній окремій країні з урахуванням суб'єктивних і об'єктивних чинників та специфіки функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування.

Слід визнати, що перехід від мажоритарної до пропорційної виборчої системи, особливо щодо обрання органів місцевого самоврядування, є "шоковою терапією", а тому незадоволеність місцевих органів влади, їх об'єднань законодавчими новелами досить висока.

Спірним у науковій літературі є питання щодо доцільності існування інституту загороджувального бар'єра. На думку деяких дослідників (Лук'янов Д., Пономарьова Г.), він не має застосовуватися при обранні народних представників за пропорційною системою з метою забезпечення найбільш повного представництва інтересів громадян у парламенті. На нашу думку, існування загороджувального бар'єру є виправданим явищем. Формування парламенту з більш-менш визначеною політичною структуризацією дозволяє проводити максимально скоординовану внутрішню та зовнішню політику, а в парламентській державі, що відбуває становлення в Україні, дозволить стабілізувати роботу виконавчої гілки влади.

Слушним є висновок деяких дослідників, що значна частина українського населення керується патерналістськими стереотипами та не завдає собі клопоту подумати, які політичні сили не просто "захищатимуть" їх, а реально дбатимуть про їх інтереси. Тому на даному етапі становлення української державності рівень політичної свідомості громадян не в повній мірі співвідноситься із визначеною законодавцем виборчою системою. Однак перехід до пропорційної системи, вважаємо, є оптимальним політичним рішенням.

Порядок формування Верховної Ради України та місцевих рад, що діяв до часу проведення останніх парламентських виборів 2006 року, свій потенціал вичерпав, необхідним стало запровадження нових виборчих систем. Пропорційна виборча система не є панацеєю від усіх негараздів при формуванні представницьких органів. Вона також має низку недоліків, однак європейський та світовий досвід підтверджує, що на даному етапі суспільного розвитку України застосування цієї системи сприятиме розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства в цілому.

Нейтралізація недоліків пропорційної виборчої системи можлива з використанням загальновідомих у світі прийомів та способів. Разом з тим, враховуючи особливості розвитку українського суспільства, необхідно доопрацювати прийняті виборчі закони з метою удосконалення правового регулювання виборчого процесу на місцевих виборах. Враховуючи політичну пасивність переважної більшості громадян, слабкість політичних партій, потрібно не лише вдаватися до теоретичного моделювання, а й всебічно враховувати об'єктивні й суб'єктивні чинники, їх вплив на трансформаційні процеси, які відбуваються у суспільстві.

В цілому чинне виборче законодавство України відповідає демократичним засадам світового конституціоналізму, міжнародним виборчим стандартам.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 06.04.2004 // Урядовий кур'єр. - 10.04.2004. - № 68.

3. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 // Урядовий кур'єр. - 10.07.2004. - № 128.

4. Закон України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 07.07.2005 // Урядовий кур'єр. - 19.08.2005. - № 156 - 157.

5. Рішення Конституційного Суду України у справі про вибори народних депутатів України від 26 лютого 1998 р. № 1-рп/98 // Конституційний Суд України. Рішення. Висновки. 1997--2001. -- Кн. 1. -- С. 123 -- 135.

6. Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации. - Издательская группа «НОРМА-ИНФРА*М». - М., 2001.

7. Балакірєва Р.С. Конституційне право України: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 210 с.

8. Дербишайр Дж. Д., Дербишайр Я. Политические системы мира: В 2-х томах; Пер. с англ. - М., 2004. - Том 1.

9. Конституційне право України. За ред. д-ра юридичних наук, проф. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2008. - 736 с.

10. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2008. - 544 с.

11. Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева.- М.: Новbй юрист, 2006..

12. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004.

13. Конституційне право України : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / В.І.Чушенко, І.Я.Заяць; за заг. ред. В.І.Чушенка; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. -- К.: Вид. дім «Ін Юре», 2007. -- 485 с.

14. Конституционное право: Учебник / Под ред. проф. В. В. Лазарева.- М.: Новьій юрист, 2001, с. 259.

15. Лук'янов Д.В. Загороджувальний бар'єр - недемократичний інститут виборчого права / Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Зб. наук. тез (за мат. ХV Харківських політологічних читань). - Харків, 2004. - С. 120 - 124.

16. Лук'янов Д., Пономарьова Г. Правова і політична оцінка загороджувального бар'єра як інституту виборчого права // Право України. - 2005. - № 12. - С. 10 - 13.

17. Любченко П. Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи при формуванні місцевих рад // Право України. - 2005. - № 8. - С. 11 - 15.

18. Ставнійчук М. Строки у виборчому процесі: правові проблеми визначення поняття, класифікації та обрахунків // Право України. - 2003. - № 10. - С. 21 - 28.

19. Тодика О.Ю. Вибори до парламентів країн СНД (Порівняльно-правовий аспект). - Харків, 2003. - С. 55 - 60.

20. Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. - К., 2003, с. 118

21. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru