Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Розгляд скарг про порушення виборів народних депутатів України. Встановлення фактів порушення виборчого законодавства. Розгляд спорів виборчими комiсiями. Реєстрація кандидатів у депутати. Передвиборна агітація, виборчі бюлетені та підрахунок голосів.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 28.09.2010
Размер файла 99,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Реферат на тему:

Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Положеннями Закону України „Про вибори народних депутатiв України” (далi - Закон) [19, 265] передбачено, що розгляд скарг про порушення вiдбувався у судовому чи адмiнiстративному порядку, вiдповiдно, судами загальної юрисдикцiї та виборчими комісіями (ВК) усiх рiвнiв. Особливостi процедури судового розгляду скарг встановленi положеннями глави 30-В Цивiльного процесуального кодексу України (далi - ЦПК) [30] та статтi 29 Закону. Окремо зазначимо, що пiсля проведення чергових виборiв народних депутатiв 31 березня 2002 року набули чинностi змiни до ЦПК, згідно з якими глава 30-В викладена в iншiй редакцiї. Новi положення глави 30-В ЦПК, у свою чергу, були застосованi вже пiд час повторних та промiжних виборiв в окремих одномандатних виборчих округах, про що йтиметься далi.

У першу чергу заслуговує на увагу несистемнiсть понятiйного апарату самого Закону, а також його неузгодженiсть iз положеннями iнших законодавчих актiв. Так, вiдповiдно до статтi 3 Закону України „Про звернення громадян”[25, 59], термiн „звернення” вживається як родове поняття, що охоплює своїм значенням такi видовi поняття, як „заява” та „скарга”. Разом iз тим, Закон надає термiнам „звернення”, „заява” та „скарга” значення одного рiвня, про що свідчить аналiз положень статей 23, 24 Закону, якими встановленi повноваження окружних та дiльничних виборчих комiсiй (далi, вiдповiдно - ОВК та ДВК), а саме: розгляд звернень, заяв та скарг щодо пiдготовки та проведення виборiв. Порядок подання й розгляду скарг судами та ВК, а також вимоги до форми скарги на порушення виборчого законодавства виписаний досить чiтко, хоча поза межами правового регулювання залишилися такi важливi моменти, як:

· процедура прийняття партiями або блоками рiшення про направлення скарги до суду чи ВК;

· засвiдчення пiдпису особи, яка направляє скаргу вiд iменi виборчого блоку полiтичних партiй, з огляду на те, що виборчi блоки Закон не надiляє статусом юридичних осiб.

У той самий час, Законом були не визначені вимоги щодо оформлення, подання та розгляду заяв про порушення, у тому числi норми стосовно оформлення заяв вiд iменi виборчих блокiв. А це, у свою чергу, у поєднаннi iз обов'язком ВК розглядати заяви та приймати рiшення по сутi призводило до того, що Центральною виборчою комiсiєю (далi - ЦВК) було розглянуто, наприклад, заяви, якi направлялися телеграмою, а також заяви, якi направлялися в порядку контролю за дотриманням законодавства. При розглядi таких заяв скасовувались, у тому числi, рiшення ОВК, строк на оскарження яких у порядку подання скарги, вже сплив. Деякi iз подiбних рiшень ОВК у подальшому були скасованi судами. Зокрема, рiшенням апеляцiйного суду Запорiзької областi було скасовано рiшення ОВК № 84 про оголошення кандидату попередження за порушення виборчого законодавства, прийнятого на пiдставi депутатського звернення народного депутата. Вiдповiдна постанова ОВК була визнана судом такою, що не вiдповiдає вимогам Закону, через те, що вона була прийнята на пiдставi депутатського звернення народного депутата України, який не є суб'єктом виборчого процесу. Спробуємо дослiдити процесуально-правовi особливостi розгляду виборчих спорiв судами i ВК у поєднаннi iз аналiзом правозастосовчої практики цих органiв [1, 156].

Положеннями статтi 29 Закону було визначено коло заявникiв скарг, суб'єктiв оскарження, предмет скарг, а також строки подання та розгляду скарг судами. Крiм того, у новiй редакцiї глави 30-В ЦПК коло суб'єктiв оскарження розширено за рахунок включення до нього кандидатiв у депутати. На перший погляд, застосування зазначених положень Закону та ЦПК не повинно було би викликати нiяких неузгодженостей. Разом iз тим, правозастосовча практика свiдчить про iнше [7, 44].

Заявники скарг. Частиною першою статтi 29 Закону до кола заявникiв скарг було вiднесено виборцiв, партiї, виборчi блоки та кандидатiв у депутати. Вiдповiдно до положень статтi 11 Закону, виборцями є громадяни України, якi мають право голосу, тобто досягли 18 рокiв, та не обмеженi судом у дiєздатностi. Отже, виборцiв вiднесено до кола тих, хто вправi подавати скарги на порушення виборчого законодавства, хоча Законом не визначено: якi саме виборцi (виборцi певного одномандатного виборчого округу, наприклад) вправi оскаржувати тi чи iншi порушення, що прямо чи опосередковано обмежують їхнi права.

У свою чергу, ця невизначенiсть стала пiдставою для вiдмови у прийняттi Верховним Судом України декiлькох скарг виборцiв на рiшення та бездiяльнiсть ЦВК iз посиланням на вимоги статтi 5 ЦПК, вiдповiдно до яких суд приступає до розгляду цивiльної справи за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних iнтересiв. Із змiсту оскаржуваних дiй та бездiяльностi ЦВК суд не виявив їх такими, що безпосередньо зачiпають iнтереси заявникiв скарг [12, 55].

Доволi заплутаною є ситуацiя щодо статусу кандидата як можливого заявника скарги, а також моменту припинення цього статусу. Навiть пiсля встановлення результатiв виборiв рiшенням ОВК ЦВК продовжувала розглядати скарги саме „кандидатiв” на вiдповiднi рiшення ОВК, хоча за логiкою пiсля оголошення результатiв виборiв iншi особи, нiж кандидат-переможець, втрачали статус кандидата. Бiльше того, пiсля прийняття рiшення ОВК про скасування реєстрацiї кандидатiв громадяни втрачали статус кандидата, але не втрачали право на оскарження вiдповiдних рiшень як виборцi.

Парадоксальною видається ситуацiя з громадянином К., реєстрацiю якого як кандидата тричi скасовувала ОВК, причому востаннє - майже о двадцять четвертій годині дня, що передує дню виборів (за матерiалами справи), хоча К. стверджував, що фактично рiшення було прийнято вже 31 березня. Вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону, К. мав право оскаржити чергове зняття з реєстрацiї до двадцять четвертої години дня, що передує дню виборів. Отже, фiзично направити скаргу вiн не мiг. Громадянин К. звернувся до апеляцiйного суду Кiровоградської областi зi скаргою на дiї ОВК та вимогою скасувати рiшення ОВК про затвердження результатiв голосування. Суд залишив скаргу без розгляду на тiй пiдставi, що скаргу було подано з порушенням встановлених строкiв на оскарження. Крiм того, в аргументацiю рiшення суду було покладено ще одне положення стосовно того, що, вiдповiдно до вимог статтi 29 Закону, рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ОВК можуть бути оскарженi, крiм iнших суб'єктiв виборчого процесу, зазначених у цiй статтi, тiльки кандидатом в депутати. Виходячи з матерiалiв справи, суд дiйшов висновку, що оскiльки К. був знятий з реєстрацiї як кандидат у депутати вiн втратив статус суб'єкта виборчого процесу, а тому не мав права оскаржувати рiшення ОВК щодо затвердження результатiв голосування.

Не дослiджуючи застосування судом норми щодо строкiв подання скарги, все ж пригадаємо, що виборцiв також вiднесено до кола суб'єктiв виборчого процесу, а тому втрата громадянином статусу кандидата не позбавляє його як i повноцiнного суб'єкта виборчого процесу - виборця - права на оскарження. Бiльше того, в окремих випадках судами та ВК розглядалися скарги, направленi пересічними громадянами, якi детально дослiдженi у цьому оглядi, у тому числi скарга громадянина Малюкова В.А. на рiшення ОВК № 35 щодо оголошення попередження кандидатовi. У черговий раз доводиться звертати увагу на актуальнiсть проблеми рiвностi кандидатiв[1, 65-67].

Схожої правової позицiї дотримувався й апеляцiйний суд м. Севастополя при розглядi скарги громадянки Ф. на рiшення ОВК № 225. Суд, з'ясувавши, що Ф. є головою вiдповiдної ДВК, вiдмовив у прийняттi скарги на рiшення ОВК про звiльнення Ф. з оплачуваної посади у цiй ДВК на пiдставi того, що заявник оскаржувала рiшення ОВК не як виборець - суб'єкт виборчого процесу; до того ж оскаржуване рiшення ОВК не є таким, що випливає з виборчого процесу [1, 68-69].

Згадаємо, що правом на подання скарг надiленi також партiї i блоки. Законом не визначено хто має подати скаргу: лише партiї, якi не входять до виборчих блокiв, або й партiї, що разом iз iншими партiями утворили виборчий блок. Бiльше того, Законом не передбачено, що направляти скарги мають право лише партiї (блоки) - суб'єкти виборчого процесу. Така невизначенiсть стала пiдставою для прийняття, розгляду та часткового задоволення апеляцiйним судом Запорiзької областi скарги двох обласних осередкiв партiй, якi разом з iншими партiями утворили виборчий блок полiтичних партiй, на рiшення ОВК № 76. Пiд час судового розгляду представником ОВК наголошувалося на тому факті, що партiї не мають статусу суб'єктiв виборчого процесу [12, 122].

Аналiз судової практики свiдчить i про розширення перелiку осiб, якi вправi направляти скарги до суду. Так, апеляцiйний суд Чернiгiвської областi розглянув та задовольнив скаргу міцевої територiальної виборчої комiсiї на рiшення ОВК № 206. Суд визнав, що ця територiальна ВК по виборах депутатiв мiсцевих рад є суб'єктом виборчого права та, вiдповiдно до вимог частини шістнадцятої статтi 25 Закону, була вправi оскаржити рiшення ОВК [12, 132].

Суб'єкти оскарження та предмет скарги. Частинами другою та третью статтi 29 Закону та главою 30-В ЦПК було визначено вичерпний перелiк осiб, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть бути оскарженi у судовому порядку. Спробуємо дослiдити деякi судовi рiшення щодо їх вiдповiдностi вимогам закону.

Цiкавою є справа, розглянута Печерським районним судом м. Києва за скаргою кандидата в депутати К. на дiї громадянина Є., який, на думку К., пiд час прес-конференцiї поширив неправдивi вiдомостi про дiяльнiсть К. у ходi виборчого процесу. Кандидат К. просив суд винести рiшення щодо визнання вiдомостей, оприлюднених громадянином Є., такими, що не вiдповiдають дiйсностi, є сфальсифiкованими, та зобов'язати громадянина Є. спростувати поширену iнформацiю. У судовому засiданнi представники заявника скарги уточнили вимоги скарги i просили визнати дiї громадянина Є. незаконними, а вiдомостi такими, що явно не вiдповiдають дiйсностi, принижують честь i гiднiсть заявника [1, 78].

Нагадаємо, що вiдповiдно до положень Конституцiї України та Цивiльного кодексу України, громадяни мають право звертатися до суду з вимогами щодо спростування вiдомостей, які не вiдповiдають дiйсностi або викладенi неправдиво, якi порочать їх честь, гiднiсть чи дiлову репутацiю. Зазначимо також, що такi спори розглядаються судами в порядку позовного провадження. У той самий час скарги на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть, що стосуються виборiв, розглядаються в порядку провадження у справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, тобто вiдповiдно до iнших процесуальних норм. До того ж, вiдповiдно до вимог статтi 29 Закону, громадяни не вiднесені до кола осiб, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть оскаржуватися в порядку, визначеному цiєю статтею [17, 45-46]. Отже, слiд було очiкувати, що суд вiдмовить громадянину К. у прийняттi його скарги на тiй пiдставi, що:

· iснує iнший порядок розгляду таких спорiв;

· дiї громадян не можуть бути оскарженi в порядку, визначеному статтею 29 Закону.

Однак суд прийняв скаргу до провадження, розглянув її та винiс рiшення, яким:

· визнав дiї громадянина Є., пов'язані з поширенням ним вiдомостей про дiяльнiсть громадянина К., такими, що порушують вимоги Закону;

· встановив, що оприлюдненi громадянином Є. вiдомостi стосовно кандидата у депутати К. є явно неправдивими, принижують його честь i гiднiсть [12, 101].

Наведемо ще один приклад iз судової практики розгляду справ, що стосуються виборiв, в якому, на наш погляд, також є суперечності. Шаргородський районний суд Вiнницької областi розглянув скаргу кандидата в депутати С. на факти порушення виборчого законодавства. У своїй скарзi кандидат С. просив встановити факти грубих порушень при проведеннi виборiв. Далi у матерiалi ми детальнiше проаналiзуємо це рiшення. Зараз лише зазначимо, що, розглядаючи скаргу по формi, суд, керуючись процесуальними вимогами статтi 29 Закону, фактично розглянув заяву про встановлення фактiв порушення, тому що поза змiстом скарги та рiшення суду залишилася вiдповiдь на питання: чиї ж дiї оскаржувалися. Знову, як i у попередньому прикладi, доводиться констатувати, що суд, застосовуючи за аналогiєю положення статтi 29 Закону при здiйсненнi розгляду скарги, процесуальний порядок якого не визначений чинним законодавством, розширив коло суб'єктiв оскарження [12, 105-107].

Апеляцiйний суд Одеської областi розглянув скаргу Т. на порушення кандидатом С. положень Закону в частинi фiнансування передвиборної агiтацiї з боку органу державної влади пiд час пiдготовки чергових виборiв [12, 109]. Нагадаємо, що до набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК кандидати у депутати не були включенi до кола можливих суб'єктiв оскарження. Оскарження неправомiрних дiй кандидатiв стало можливим лише пiсля набрання чинностi змiн до ЦПК, причому розгляд справ за такими скаргами вiднесено положеннями цивiльного процесуального законодавства до повноважень мiсцевих судiв.

Строк подання скарг. Пiд час виборiв народних депутатiв України 2002 р. положеннями статтi 29 Закону та глави 30-В ЦПК встановлювалися строки подання та розгляду скарг та заяв про порушення. Очевидно, що саме швидкоплиннiсть виборчого процесу змусила законодавця зазначити, що строки на подання скарг до суду чи ВК поновленню чи продовженню не пiдлягають [2, 267-268]. Аналiз правозастосовчої практики, передусім судiв, свiдчить про те, що доволi чiтке законодавче регулювання вимог щодо строкiв на подання скарг не завжди адекватно було вiдображене у судових рiшеннях.

По-перше, згiдно з вимогами частини шостої статтi 29 Закону, скарга повинна бути подана до вiдповiдної ВК або до суду у семиденний строк з дня прийняття рiшення, вчинення дiї чи бездiяльностi [19,265]. Положеннями частини третьої статтi 87 ЦПК встановлено, що у випадку, коли строки визначаються днями, то вони обчислюються з дня, наступного пiсля того дня, з якого починається строк [30, 69]. Разом iз тим, в ухвалi апеляцiйного суду Донецької областi за матерiалами скарги Р. на постанову ОВК № 44 обчислення строку здiйснено судом у такий спосiб, що день прийняття ОВК оскаржуваного рiшення був включений до строку на подання скарги. Виходячи iз такої позицiї, строк подачі скарги сплив і суд залишив скаргу без розгляду [12, 111].

Частина шоста статтi 29 Закону мiстить застереження стосовно того, що скарги на порушення, якi мали мiсце до дня виборiв, можуть бути поданi не пiзнiше двадцять четвертої години дня, що передує дню виборiв [19, 265]. Застосування цiєї норми Закону, як i деякi iншi, також не було однаковим. Так, апеляцiйний суд Донецької областi ухвалою вiд 11 квiтня залишив без розгляду скаргу Х. на рiшення ОВК № 58 вiд 30 березня, що була направлена до суду 10 квiтня, вмотивувавши своє рiшення пропуском семиденного строку на подання скарги [1, 59].

Згiдно з положеннями частини восьмої статтi 29 Закону, скарга, що надiйшла до вiдповiдної ВК або до суду напередоднi дня виборiв, розглядається невiдкладно. Практична реалiзацiя цього положення ускладнилася тим, що iнодi ВК вищого рiвня приймали свої рiшення, наприклад про скасування реєстрацiї кандидатiв, пiзно ввечерi напередоднi дня виборiв. Часом особи, реєстрацiя яких як кандидатiв була скасована, встигали оскаржити такi рiшення ВК, а iнодi - нi. Подекуди й суди фiзично не мали змоги розглядати скарги того ж дня. Разом iз тим судова практика у цьому питаннi також характеризується неоднаковiстю застосування положень Закону. Крiм того, пiдстави для неоднакового тлумачення та застосування правових норм були закладенi положеннями Закону, вiдповiдно до яких останнiй термiн подання скарги (двадцять четверта година дня, що передує дню виборiв) i прийняття рiшення у справi за скаргою, збігаються, що наочно демонструється судовими рiшеннями у двох справах [3, 35]. Так, в ухвалi Верховного Суду України, яким залишено без розгляду скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ЦВК, зазначається, що кандидат подав скаргу 30 березня о 23:57 [1, 45]. З одного боку, видається, що кандидат, оскаржуючи неправомiрну, на його думку, бездiяльнiсть ЦВК, дотримався необхiдного строку, подавши скаргу до 24:00 дня, що передує дню виборiв. Але суд, зазначивши в ухвалi, що оскаржуються порушення, якi мають бути усуненi в судовому порядку до дня виборiв, вiдмовив заявнику у розглядi його скарги.

Дещо iншою є ситуацiя iз розглядом апеляцiйним судом Сумської областi скарги кандидата Л. на постанову ОВК № 158, що була направлена до суду 30 березня. Очевидно, що розгляд справи за цiєю скаргою зайняв значний час та тривав усю нiч, тому рiшення суду про задоволення вимог скарги та скасування вiдповiдного рiшення ОВК датовано вже 31 березня [12, 115].

Значний масив судової практики становлять рiшення, що стосуються оскарження рiшень ВК вищого рiвня про встановлення результатiв виборiв. Не торкаючись у цьому роздiлi проблеми предмета цих скарг, розглянемо лише правовий аспект стосовно строкiв подання та розгляду вiдповiдних скарг. Нагадаємо, що вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону про порушення, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ДВК, скарга може бути подана до ОВК або до суду протягом двох днiв пiсля дня виборiв [19, 265]. Наразi з'являється проблема, яка, на думку авторiв цього дослiдження, не знайшла свого належного правового врегулювання та у якiй поєднуються у комплексi проблеми строкiв подання скарг, предмета та належних доказiв, а саме: у випадку, коли предметом скарги до ЦВК або апеляцiйного суду є результати виборiв, наприклад в ОВО, то чи можуть бути наведенi та прийнятi докази, що засвiдчують порушення, якi сталися пiд час голосування та пiдрахунку голосiв, але не були предметом окремих скарг до ОВК чи мiсцевого суду? [6, 263]

Цiкаво дослiдити, як ця проблема розв'язувалася при розглядi скарг у судовому порядку. Апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу Б. вiд 5 квiтня на постанову ОВК № 83 щодо результатiв виборiв. Заявник скарги доводив свої вимоги даними щодо певної кiлькостi порушень, якi, на його думку, мали мiсце до дня виборiв та пiд час голосування. З одного боку, заявник Б. нібито вже пропустив строк на оскарження цих порушень, але вказанi порушення не становили предмета даної скарги, а, натомiсть, були використанi як докази [1, 61]. Отже, суд розглянув справу за скаргою, дослiдив наведенi докази, визнав, що пiд час проведення виборiв мали мiсце деякi порушення, якi не вплинули на результати виборiв, та своїм рiшенням вiдмовив у задоволеннi вимог заявника скарги.

Схожу правову позицiю зайняв Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами кандидатiв Є. та Ш. на вiдповiднi постанови ЦВК. В обох випадках заявники Є. та Ш. зверталися до ЦВК з вимогами про скасування постанов ОВК, доводячи свої вимоги фактами порушень, що мали мiсце безпосередньо пiд час голосування та пiдрахунку голосiв у ДВК. Рiшеннями ЦВК скарги Є. та Ш. на постанови двох ОВК про встановлення результатiв виборiв були залишенi без розгляду внаслiдок порушення строкiв на оскарження. Верховний Суд України при розглядi справ установив, що предметами обох скарг було визнання виборiв недiйсними у двох одномандатних виборчих округах (далі - ОВО). Своїми рiшеннями Верховний Суд України частково задовольнив вимоги Ш. та Є., а також зобов'язав ЦВК розглянути по сутi їхнi скарги [12, 119-121].

Дозволимо собi критично оцiнити положення частини шостої статтi 29 Закону стосовно можливостi оскарження порушень, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ОВК, до ЦВК або до суду протягом п'яти днiв пiсля виборiв. Враховуючи той факт, що деякi ОВК приймали свої рiшення стосовно результатiв протягом декiлькох днiв пiсля дня виборiв, це позбавляло окремих кандидатiв можливостi оскаржувати такi рiшення. Ця проблема знайшла своє вiдображення i у судовiй практицi. Так, Верховний Суд України розглянув скаргу кандидата Ж. на постанову ЦВК вiд 7 квiтня, якою ОВК № 35 було зобов'язано, у тому числi, забезпечити органiзацiю уточнених вiдомостей протоколiв ДВК про пiдрахунок голосiв, а на пiдставi протоколiв ДВК, включно iз тими, якi мають помiтку „уточнений”, встановити пiдсумки голосування в ОВО. Заявник скарги, посилаючись на положення частини шостої статтi 29 Закону стосовно строкiв на оскарження вiдповiдних порушень, стверджував, що приймаючи таке рiшення 7 квiтня, ЦВК порушила право Ж. на оскарження рiшення ОВК про пiдрахунок голосiв через сплив вiдповiдного строку на подання скарги. У рiшеннi суду, яким скаргу Ж. було задоволено частково, зазначається, що необхiдно враховувати швидкоплиннiсть виборчого процесу та вимоги стосовно строкiв подання скарг, неможливість поновлення чи продовження цих строкiв, що, у свою чергу, позбавляє суб'єктiв виборчого процесу реалізувати своє право на оскарження прийнятих рiшень ОВК та ДВК, а усунення порушень пiд час складання ОВК протоколу про пiдрахунок голосiв в ОВО слiд покласти на ЦВК [1, 72-73].

Разом з тим слід зазначити, що 15 квiтня апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу М. на рiшення ОВК № 82 вiд 14 квiтня про визнання обраним депутата, тобто пiсля спливу п'ятиденного строку, передбаченого на оскарження рiшень ОВК. Рiшенням суду постанову ОВК вiд 14 квiтня було скасовано. Рiшення у цiй справi, а також одне iз рiшень апеляцiйного суду Черкаської областi стали пiдставами для звернення Д. до Верховного Суду України iз заявою про перегляд рiшення Верховного Суду України, прийнятого попередньо за скаргою Д., за винятковими обставинами у зв'язку iз неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикцiї одного i того ж положення Закону. Верховний Суд України вiдмовив у задоволеннi заяви Д. на тiй пiдставi, що обов'язковою умовою для перегляду справи за винятковими обставинами є її попереднiй касацiйний розгляд. Постановленi Верховним Судом України та апеляцiйними судами рiшення є остаточними та оскарженню не пiдлягають [12,123]. Рiшення у цiй справi спонукає нас розглянути також iнший аспект правозастосовчої дiяльностi судiв: рiшення суду та його виконання.

Рiшення суду. Згадаємо, що положеннями статтi 29 Закону не встановлено вимоги стосовно рiшення суду у справi, що стосується виборiв народних депутатiв. Такi вимоги визначаються статтею 243/15 ЦПК. Згадаємо i той факт, що пiд час пiдготовки та проведення чергових виборiв редакцiя глави 30-В ЦПК була чинною в iншiй редакцiї, i її норми, вiдповiдно до частини другої роздiлу ХIII Закону, могли бути застосованi лише у частинi, що не суперечить положенням Закону. До речi, саме на цю процесуальну особливiсть розгляду судами виборчих спорiв звертали увагу й суддi Верховного Суду України пiд час серiї науково-практичних конференцiй для суддiв мiсцевих та апеляцiйних судiв [3, 35].

Ми вже наводили приклади фактичного застосування процесуальних положень статтi 29 Закону за аналогiєю при вiдсутностi вiдповiдних норм матерiального та процесуального законодавства, у тому числi й рiшення Печерського та Шаргородського районних судiв. Не пiддаємо жодному сумнiву правомочнiсть суду на пiдставi статтi 124 Конституцiї України прийняти до свого провадження подiбну скаргу та керуватися за умови вiдсутностi вiдповiдного закону за аналогiєю процесуальними нормами статтi 29 Закону. Але висловимо певне занепокоєння стосовно фактичного застосування (також за аналогiєю) положень статтi 24315 ЦПК (у старiй редакцiї) про те, що рiшення суду є остаточним та оскарженню не пiдлягає, та сумнiв стосовно того, як подiбне застосування закону за аналогiєю вiдповiдає вимогам статтi 129 Конституцiї України, якою визначаються основнi засади судочинства, у тому числi забезпечення оскарження рiшень суду крiм випадкiв, встановлених законом. Юристи переконанi, що до набрання чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК у випадках розгляду судами виборчих спорiв, процесуальний порядок яких прямо не був передбачений положеннями глави 30-В ЦПК, судовi рiшення у цих справах не могли вважатися остаточними, а також такими, що набирали законної сили вiдразу пiсля проголошення й не могли бути переглянутi в установленому порядку [2, 480-482].

Розглянемо й iншу сторону цiєї проблеми. У разi надходження до суду скарг та заяв iз пропущенням вiдповiдних процесуальних строкiв, а також оформлення скарг без дотримання вимог, визначених положеннями статтi 29 Закону, такi скарги та заяви залишались ухвалами суду без розгляду або заявнику вiдмовляли у прийняттi скарги чи заяви. Положеннями глави 30-В ЦПК встановлено, що рiшення суду при розглядi таких справ є остаточним та оскарженню не пiдлягає. Це положення є цiлком зрозумiлим та виправданим з огляду на швидкоплиннiсть виборчого процесу. Разом з тим виникає питання: чи пiдлягають оскарженню ухвали про вiдмову у прийняттi або залишеннi без розгляду заяви та скарги, зважаючи на те, що положеннями Закону та ЦПК прямо не передбачено, що такi ухвали також остаточнi та оскарженню не пiдлягають. За даними авторiв цього матерiалу, у переважнiй бiльшостi вiдповiдних ухвал суду було зазначено, що ухвала остаточна та оскарженню не пiдлягає; в ухвалах деяких судiв таке посилання вiдсутнє зовсiм. I лише в ухвалi Мелiтопольського мiсцевого суду Запорiзької областi, якою залишено без розгляду скаргу кандидата П. на неправомiрнi дiї кандидата Р. у зв'язку iз пропуском належного строку, зазначається, що ухвала може бути оскаржена до апеляцiйного суду Запорiзької областi [12, 136].

Положеннями статтi 24 ЦПК визначено масив цивiльних справ, пiдвiдомчих судам, у тому числi справи щодо спорів, які виникають iз цивiльних правовiдносин, та справи, якi виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, перелiченi у статтi 236 ЦПК. Частиною другою статтi 5 ЦПК встановлюється, що у справах позовного провадження подаються позовнi заяви, а у справах, якi виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, - скарги i заяви. Отже, законодавець розрiзняє за формою та змiстом документи, що подаються заiнтересованими особами до суду з вимогами про захист i вiдновлення їхнiх порушених прав та мають рiзну правову природу: приватно-правову та публiчно-правову. Вiдповiдно, i порядок розгляду рiзних за правовою природою спорiв встановлюється положеннями окремих пiдроздiлiв роздiлу III ЦПК: „А. Позовне провадження” та „Б. Провадження по справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин”. Крiм того, передбачений рiзний, порядок обчислення судових витрат для цих категорiй справ [30]. У зв'язку з цим може виникнути логiчне запитання: яким чином має дiяти суд у разi, коли серед вимог, зазначених у скарзi, що розглядається в порядку пiдроздiлу Б. роздiлу III ЦПК, є вимоги майнового характеру, наприклад вимоги про вiдшкодування матерiальної чи моральної шкоди?

Напевно, у розглядi майнових вимог заявнику скарги може бути вiдмовлено на тiй пiдставi, що iснує iнший порядок розгляду таких справ, а саме - позовне провадження. Таке припущення, до речi, узгоджується iз правовою позицiєю щодо застосування судами цивiльного та цивiльного процесуального законодавства, висловлену колегiєю у цивiльних справах Верховного Суду України. Вiдповiдно до цiєї позицiї, ЦПК надає право суду залишати скарги або заяви без розгляду (вiдмовляти у їх прийняттi) у справах, що виникають iз адмiнiстративних правовiдносин, у разi встановлення наявностi спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження [4, 260-261].

У судовій практиці iз розгляду виборчих спорiв є цiкавi для дослiдження рiшення, що стосуються зазначеної проблеми. Апеляцiйний суд Днiпропетровської областi розглянув скаргу кандидата К. на дiї ОВК № 28 та посадової особи обласної державної адмiнiстрацiї I. Суд, керуючись статтею 29 Закону та главою 30-В ЦПК, задовольнив скаргу, скасував вiдповiдне рiшення ОВК, а також стягнув з ОВК та Управлiння обласної державної адмiнiстрацiї певнi кошти в рахунок вiдшкодування витрат заявника скарги. Рiшення суду було оголошено як остаточне i таке, що не пiдлягає оскарженню [1, 75]. Таким чином, у порядку розгляду справи, що виникає з адмiністративних правовiдносин, яка є публiчно-правовою за своєю природою, суд в одному провадженнi розглянув також вимоги приватно-правового характеру, винiс рiшення у цих вимогах, але позбавив заiнтересованих осiб (ОВК та орган державної влади) можливості оскаржити це рiшення в порядку, передбаченому для справ, що розглядаються в порядку позовного провадження [12, 136].

Наведемо iнший приклад. Апеляцiйним судом Харкiвської областi було розглянуто скаргу Б. на рiшення ОВК № 170 про скасування його реєстрацiї кандидатом у депутати на пiдставi суттєвої недостовiрностi даних про доходи та майно. Б. у скарзi також просив суд стягнути з ОВК й кошти на вiдшкодування моральної шкоди. Рiшенням суду постанову ОВК про скасування реєстрацiї кандидата було скасовано, але в частинi задоволення вимог про вiдшкодування моральної шкоди заявнику Б. було вiдмовлено на тiй пiдставi, що декларацiя про його доходи не повною мiрою вiдображає доходи Б., що заявником не було надано доказiв заподiяння йому моральної шкоди дiями ОВК. У частинi вiдмови у задоволеннi моральної шкоди рiшення суду також було проголошено таким, що вступає в силу невiдкладно з моменту проголошення та оскарженню не пiдлягає [12, 139].

Досить серйозною та актуальною є проблема виконання рiшення суду у справах, пов'язаних iз виборами. Пiд час пiдготовки та проведення виборiв були випадки, коли, наприклад, пiсля скасування рiшень ОВК апеляцiйним судом та покладення на ОВК обов'язку повторно розглянути питання по сутi, ОВК приймали рiшення, якi були тотожними попередньо скасованим рiшенням [22, 42-44]. Так, апеляцiйний суд Кiровоградської областi задовольнив скаргу громадянина К. на постанову ОВК № 99 про скасування його реєстрацiї кандидатом на пiдставi суттєвої недостовiрностi поданих ним вiдомостей у декларацiї про доходи та майно (зазначимо, що ОВК розглядала це питання вже вдруге, пiсля скасування ЦВК першого рiшення про зняття кандидата К. з реєстрацiї). Пiд час третього поспiль розгляду питання про достовiрнiсть вiдомостей у декларацiї К. ОВК, за матерiалами справи, фактично дiяла як орган вищої iнстанцiї щодо апеляцiйного суду, про що свiдчить мотивувальна частина рiшення про скасування реєстрацiї кандидата К.: комiсiєю було встановлено, що при розглядi справи „суд не дав належної оцiнки наявним у справi матерiалам”. Іншими словами, ОВК № 99 фактично переглянула рiшення суду та дала йому оцiнку [12, 139-141].

За даними юристів, як мiнiмум одне рiшення iз виборчого спору було переглянуто. Ухвалою колегiї суддiв апеляцiйного суду АРК за розглядом заяви С. про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами заяву було задоволено та скасовано рiшення цього суду у справi за скаргою С. на постанову ОВК № 8 про скасування його реєстрацiї кандидатом у депутати. Попередньо рiшенням ОВК реєстрацiя С. кандидатом була скасована на пiдставi суттєвої недостовiрностi вiдомостей про доходи та майно, що виявились у невiдображеннi С. у декларацiї iнформацiї стосовно кiлькох автомобiлiв, власником яких вiн юридично був. Апеляцiйний суд АРК визнав рiшення ОВК № 8 обгрунтованим та законним. Але С. надав суду офiцiйний документ органiв автоiнспекцiї МВС, в якому попередньо вказанi вiдомостi щодо автомобiлiв С. були визнанi помилковими: помилка в офiцiйнiй довiдцi органiв автоiнспекцiї сталася з технiчних причин. Це дало пiдстави колегiї суддiв апеляцiйного суду АРК визнати цю обставину як нововиявлену, тобто такою, що є суттєвою для вирiшення справи по сутi, а також такою, що не могла бути вiдома заявнику ранiше. Керуючись положеннями частини другої пункту 1 статтi 3472 ЦПК, колегiєю суду рiшення апеляцiйного суду АРК щодо вiдмови у задоволеннi скарги С. на постанову ОВК № 8 було скасовано [1, 77-79].

Встановлення фактiв порушення виборчого законодавства. Попередньо було вже проаналiзовано процесуальнi особливостi встановлення в судовому порядку фактiв порушення виборчого законодавства. У даному розділі спробуємо зробити акцент саме на дослiдженнi правової позицiї судiв та судової практики щодо розгляду таких справ.

Положеннями Закону не визначено процесуальнi особливостi судового порядку встановлення фактiв порушення. Натомiсть стаття 24312 ЦПК (у старiй редакцiї глави 30-В ЦПК) передбачала розгляд заяв про встановлення судом пiдстав для прийняття виборчими комiсiями рiшення (фактично - заяв про встановлення фактiв порушення) про скасування реєстрацiї кандидата та визначала, що такi заяви, поданi ЦВК або ОВК, мають розглядатись апеляцiйними судами [30]. Таким чином, пiд час пiдготовки чергових виборiв лише виборчi комiсiї вищого рiвня були надiленi правом на звернення до суду iз заявами про встановлення фактiв порушень з визначеного кола питань. Аналiз правозастосовчої практики виборчих комiсiй свiдчить, що деякi ОВК зверталися в порядку, встановленому главою 30-В ЦПК, iз вiдповiдними заявами, якi були розглянутi судами, у тому числi:

· апеляцiйним судом Львiвської областi: справу за заявою ОВК № 118 про встановлення фактiв використання кандидатом, крiм коштiв виборчого фонду, iнших коштiв та встановлення факту, що газета, головним редактором якої є цей кандидат, пiд час виборчого процесу надавала виборцям матерiальнi цiнностi. Рiшенням суду у задоволеннi заяви вiдмовлено;

· апеляцiйним судом м. Києва: справу за заявою ОВК № 212 про встановлення фактiв, якi могли бути пiдставою для прийняття рiшення ОВК про скасування постанови про реєстрацiю кандидата. Рiшенням суду заяву задоволено та встановлено факт безоплатного надання виборцям матерiальних цiнностей установою, керiвником якої є кандидат у депутати;

· апеляцiйним судом Iвано-Франкiвської областi: справу за заявою ОВК № 90 про встановлення пiдстав для прийняття ОВК рішення про скасування постанови про реєстрацiю кандидата. Рiшенням суду заяву було задоволено та встановлено, що кандидат для фiнансування передвиборної агiтацiї використовував, крiм коштiв виборчого фонду, iншi кошти [6,263].

У той самий час, апеляцiйний суд Донецької областi, розглянувши матерiали заяви ОВК № 49 про встановлення факту порушення кандидатом пiд час пiдготовки чергових виборiв вимог Закону стосовно заборони використання коштiв iнших, нiж кошти його виборчого фонду, своєю ухвалою вiдмовив у прийняттi заяви ОВК на тiй пiдставi, що, на думку суду, Закон не передбачає розгляд заяв про встановлення пiдстав для прийняття ОВК рiшення про скасування реєстрацiї кандидата саме апеляцiйним судом i розгляд таких справ вiдноситься до юрисдикцiї мiсцевого суду. Хоча, нагадаємо, главою 30-В ЦПК у старiй редакцiї було передбачено розгляд апеляцiйними судами саме таких заяв ЦВК та ОВК. До речi, й суддi Верховного Суду України звертали увагу на особливiсть розгляду заяв ВК щодо встановлення пiдстав для прийняття ВК рiшень, у тому числi, про скасування реєстрацiї кандидата, оскiльки встановлення судом факту використання кандидатом коштiв iнших, нiж кошти його виборчого фонду, передбачено як пiдстава для скасування його реєстрацiї на пiдставi пункту 12 частини третьої статтi 49 Закону [7, 44]. Можемо лише припустити, що ОВК № 49 звернулася до апеляцiйного суду саме iз заявою про встановлення факту порушення, а не iз заявою про встановлення пiдстав для скасування реєстрацiї кандидата у депутати в порядку положень глави 30-В ЦПК, що стало формальною пiдставою для вiдмови у розглядi заяви як такої, що не пiдсудна даному суду.

Аналiз судової практики свiдчить, що ОВК зверталися до суду iз скаргами про встановлення iнших фактiв порушення вимог законодавства, нiж тi, що є пiдставами для скасування реєстрацiї кандидата. Такi скарги розглядались, у тому числi, мiсцевими судами. Наприклад, мiсцевий суд м. Мелiтополя Запорiзької областi напередоднi чергових виборiв розглянув скаргу ОВК № 82 про встановлення факту порушення Закону та заборону випуску газети. Рiшенням суду скаргу ОВК було задоволено та встановлено факт порушення вимог Закону [1, 87].

Отже, деякi ОВК реалiзували право щодо подання до суду заяв про встановлення пiдстав (фактично - заяв про встановлення фактiв порушення) для прийняття рiшень про скасування реєстрацiї кандидатiв у депутати. Дещо по-iншому виглядає ситуацiя, коли iнiцiатором звернення до суду з вимогами про встановлення таких фактiв виступали iншi суб'єкти виборчого процесу, передусім виборцi та кандидати у депутати. З одного боку, чинним на час чергових виборiв законодавством не було передбачено процесуального порядку розгляду таких звернень. Разом з тим положеннями статтi 124 Конституцiї України визначено, що юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, якi виникають у державi. Невизначенiсть же законодавства мала наслiдком неоднакову правову позицiю, якої дотримувалися суди [10, 111-120]. Так, апеляцiйний суд м. Києва при розглядi скарги Л. вказав, що Законом не зазначено, що iз заявами до суду про встановлення обставин, передбачених пунктами 9, 10, 12 частини третьої статтi 49 Закону, можуть звертатися лише ОВК, а тому, на думку суду, виходячи iз положень статей 10 та 11 Закону, правом на звернення до суду iз заявами про встановлення фактiв порушення надiленi всі суб'єкти виборчого процесу, у тому числi й заявник [12, 143].

В iншiй справi за заявою кандидата К. про встановлення факту використання iншим кандидатом при фiнансуваннi передвиборної агiтацiї крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв, апеляцiйний суд м. Києва заяву К. задовольнив та встановив факт зазначеного порушення. Схожу позицiю щодо права кандидата звернутися до суду iз заявою про встановлення фактiв порушення зайняв апеляцiйний суд Кiровоградської областi. Судом було розглянуто заяву кандидата Г. про встановлення факту використання кандидатом Б. коштiв поза межами його виборчого фонду.

Апеляцiйним судом Одеської областi було прийнято до провадження та розглянуто справу за скаргою Т. на факти порушення кандидатом С. положень Закону в частинi фiнансування передвиборної агiтацiї з боку органу державної влади та встановлення факту використання при веденнi передвиборної агiтацiї коштiв iнших, нiж кошти виборчого фонду кандидата [1, 81-85].

Iншої правової позицiї дотримувався апеляцiйний суд Полтавської областi. В ухвалi про вiдмову у прийняттi заяви виборцiв про встановлення фактiв порушення вимог Закону, передбачених пунктами 9, 10 частини третьої статтi 49, суд, посилаючись на вимоги статтi 243/12 ЦПК, зазначив, що такi заяви до суду можуть бути поданi ЦВК та ОВК, а виборцi не надiленi повноваженнями на звернення до суду iз вiдповiдними заявами. Тому заява не пiдлягає розгляду у судах [1, 86].

Ухвалою апеляцiйного суду м. Севастополя вiдмовлено у прийняттi заяви Л. про встановлення факту порушення положень Закону при випуску матерiалу передвиборної агiтацiї кандидатом Г. На думку суду, вiдповiдно до вимог частини четвертої статтi 29 Закону, апеляцiйним судам пiдвiдомчi лише скарги на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ОВК, а iншi спори та заяви пiдлягають розгляду мiсцевими судами. Суд також вказав, що згідно із статтею 243/11 ЦПК (у старiй редакцiї) розглядаються лише заяви про встановлення пiдстав для прийняття рiшення ВК про скасування реєстрацiї кандидата, якi передбаченi статтею 49 Закону. Схожу правову позицiю зайняв апеляцiйний суд Донецької областi, своєю ухвалою вiдмовивши у прийняттi заяви кандидата Б. про встановлення фактiв порушення вимог частини шостої статтi 56 Закону, а також вказавши, що Законом не передбачено порядок розгляду заяв про встановлення фактiв порушення апеляцiйним судом. На думку суду, такi заяви мають розглядатися мiсцевим судом за мiсцем реєстрацiї кандидата.

Доводиться констатувати невтiшний висновок про те, що за умови вiдсутностi належного правового регулювання вiдповiдних процедур можливiсть реалiзацiї виборцями та кандидатами свого права на звернення до суду залежала вiд того, яку правову позицiю займе суд у питаннi прийнятностi чи, навпаки, неприйнятностi процесуальної форми самого звернення [28, 64-65].

Проте не лише апеляцiйнi суди розглядали вiдповiднi справи про встановлення фактiв порушення. Наприклад, Соснiвським районним судом Черкаської областi за скаргою кандидата М. було встановлено факт використання кандидатом К. для фiнансування передвиборної агiтацiї, крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв [1, 96].

Коротко зупинимося на проблемi встановлення в судовому порядку факту пiдкупу виборцiв або членiв ВК кандидатом, а також на його прохання або за його дорученням іншою особою. Вiдповiдно до вимог пункту 9 частини третьої статтi 49 Закону, встановлення судом такого факту є пiдставою для скасування рiшення про реєстрацiю кандидата (кандидатiв) вiдповiдною ВК. Нагадаємо, що статтею 157 Кримiнального кодексу України (далi - ККУ) встановлено кримiнальну вiдповiдальнiсть за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, пiдкупом або iншим чином вiльному здiйсненню громадянами свого виборчого права [29,157]. Дослiдження проблематики правової вiдповiдальностi за порушення виборчого законодавства не є предметом даного дослiдження. Попри це зробимо припущення, що, використовуючи таку конструкцiю норми статтi 157 ККУ, законодавець мав на меті пiдкреслити велику ступiнь суспiльної небезпеки цих дiянь, у тому числi пiдкупу, а тому передбачив застосування саме кримiнальної вiдповiдальностi за перешкоджання вiльному волевиявленню виборців. Стосовно злочинних дiянь, якi охоплюються саме ознакою „iншого чину”, фахiвцi вважають, що це, зокрема, може мати наслідком незаконне звiльнення працiвника з роботи з мотивiв його участi (неучастi) у виборчому процесi, участi громадянина у передвиборнiй агiтацiї або його власної позицiї щодо певної партiї (блоку) чи кандидата, обмеження конституцiйних прав i свобод особи з мотивiв, що пов'язанi iз виборами тощо [15,139]. Таким чином, можемо констатувати наявнiсть досить широкого кола можливих пiдстав, за якими винна особа може бути притягнута до кримiнальної вiдповiдальностi.

Разом з тим незрозумiлою є логiка законодавця, який серед усiх складiв злочинiв, визначених статтею 157 ККУ, обрав лише пiдкуп як пiдставу для скасування реєстрацiї кандидатiв у разi встановлення факту пiдкупу судом. Враховуючи положення частини першої статтi 3 Конституцiї України про те, що людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю в державi, такi дiяння, як насильство чи погроза несуть в собi значно бiльшу соцiальну небезпеку, нiж пiдкуп [15, 148].

Наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi зумовлює необхiднiсть обов'язкового проведення дiзнання, досудового слiдства та подальшого судового розгляду кримiнальної справи. Факт вчинення пiдкупу може бути встановлений лише вироком суду. Така процедура значно ускладнює можливiсть практичного застосування цiєї вiдповiдальностi у швидкоплинному виборчому процесi. Мiж iншим, слiд нагадати, що перед початком виборчого процесу 2002 року провiднi українськi правознавцi й суддi висловлювали свої сумнiви вiдносно того, що санкцiї статтi 157 ККУ будуть широко реалiзовуватись пiд час пiдготовки та проведення виборiв. Серед низки можливих причин незастосування статтi 157 ККУ називалися вiдсутнiсть сталої судової практики при розглядi цiєї категорiї справ у зв'язку iз проведенням виборiв раз на чотири роки (до того ж - за новим Законом), а також досить незначний строк дiї нового ККУ i, як наслiдок, обмежений масив практики застосування кримiнального закону судами.

Що стосується процедури встановлення факту пiдкупу судом, то, на перший погляд, ситуацiя видається доволi нескладною з точки зору правових аспектiв її розв'язання: такi факти мають встановлюватися судом при розглядi кримiнальної справи; встановлення вироком суду факту пiдкупу матиме, вiдповiдно, преюдицiальне значення для розгляду вiдповiдних питань виборчими комiсiями та визначення „подальшої долi” суб'єктiв виборчого процесу.

Вiдповiдно до положень статтей 18, 157 ККУ пiдкуп може бути вчинений фiзичною осудною особою, яка досягла певного вiку, а вчинення цього дiяння членом виборчої комiсiї, групою осiб чи iншою службовою особою є квалiфiкуючою ознакою цього злочину [16, 95-98].

У той самий час досить складним видається порядок встановлення факту пiдкупу виборцiв або членiв виборчих комiсiй партiєю (блоком) у зв'язку з тим, що партiї є юридичними особами i, таким чином, не можуть бути притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi. Виборчi блоки полiтичних партiй не мають статусу юридичних осiб і також не можуть бути притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi, але й залучення їх як сторiн у цивiльному судочинствi обмежується положеннями статтi 102 ЦПК, вiдповiдно до яких сторонами у цивiльному процесi можуть бути громадяни та юридичнi особи. Отже, змушенi констатувати значнi суперечностi в законодавствi:

· з одного боку, визнання пiдкупу, у разi встановлення цього факту в судовому порядку, є пiдставою для скасування рiшення про реєстрацiю кандидата (кандидатiв);

· з iншого боку, кримiналiзацiя дiяння „пiдкуп”, що обмежує можливiсть встановлення факту пiдкупу лише у порядку розгляду кримiнальної справи, фактично робить неможливим встановлення факту пiдкупу з боку партiй чи виборчих блокiв полiтичних партiй.

Таким чином, є всi пiдстави стверджувати, що передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть за вчинення пiдкупу та можливiсть застосування до кандидатiв вiдповiдних санкцiй, якi полягають у скасуваннi їхньої реєстрацiї, є не дiєвим механiзмом запобiгання подiбним порушенням, а превентивним заходом [16, 102]. Аналiз судової практики пiдтверджує такий висновок.

Виникає iнше питання: чи передбачена дiючим виборчим та цивiльним процесуальним законодавством можливiсть встановити рiшенням суду сам факт пiдкупу при розглядi цивiльної справи з подальшим порушенням кримiнальної справи та передачею вiдповiдних матерiалiв до правоохоронних органiв для проведення слiдства. Слiд також мати на увазi, що навiть наявнiсть факту злочину ще не є достатньою пiдставою для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, адже дiяння може бути скоєне неосудною особою. Але у такому випадку негативнi наслiдки для кандидата у виглядi скасування його реєстрацiї можуть настати виключно у випадку скоєння пiдкупу ним самим, що майже неймовiрно. У разi ж теоретичної можливостi встановлення факту пiдкупу iншою особою, наприклад за дорученням кандидата, наявнiсть такого доручення - злочинного умислу - може бути встановлена лише в порядку розгляду кримiнальної справи [4, 105-107]. Спробуємо дослiдити правову позицiю судiв щодо цiєї проблеми.

Ухвалою апеляцiйного суду Київської областi за заявою довiреної особи кандидата П. про встановлення факту пiдкупу виборцiв кандидатом П. визначено, що за перешкоджання здiйсненню виборчого права шляхом пiдкупу передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть, а тому такi заяви не можуть бути розглянутi в порядку цивiльного судочинства. Верховний Суд України у рiшенні за скаргою В. зазначив, що, вiдповiдно до положень пункту 9 частини третьої статтi 49 Закону, на перiод до дня виборiв можливiсть встановлення факту пiдкупу виборцiв покладена на суд. З точки зору Верховного Суду України, викладеної у рiшеннi за розглядом скарги кандидата В. на постанову ЦВК, що стосується встановлення фактiв пiдкупу виборцiв, якi мали мiсце в ходi проведення виборiв, Закон можливiсть встановлення таких фактiв безпосередньо судом не передбачає. Наявнiсть дiяння пiдкупу та винуватiсть особи, яка його вчинила, встановлюються в ходi досудового слiдства i лише пiсля цього - судом. Отже, вiдповiдно до позицiї Верховного Суду України, чинне законодавство не передбачає можливiсть встановлення навiть самого факту пiдкупу в порядку розгляду цивiльної справи [1, 25-26].

На думку авторiв, дещо iнша позицiя висловлена у рiшеннi апеляцiйного суду Черкаської областi у справi за скаргою кандидата Г. на бездiяльнiсть ОВК № 201 напередоднi повторних виборiв, тобто пiсля набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК. Судом зазначено, що факти порушень виборчого законодавства та пiдкупу встановлюються мiсцевим судом, куди заявник може звернутися з вiдповiдною скаргою.

До суду відповідно до глави 30-В ЦПК (у старiй редакцiї) з заявами про встановлення факту пiдкупу зверталися також ОВК. Наприклад, в ухвалi апеляцiйного суду Одеської областi за матерiалами заяви ОВК № 134 вказано, що дана комiсiя звернулась до суду iз заявою про встановлення факту пiдкупу виборцiв кандидатом К. На жаль, ухвала не дає можливостi оцiнити правову позицiю суду щодо встановлення факту пiдкупу у процесi розгляду цивiльної справи через те, що у зв'язку iз пропуском належних строкiв заява ОВК була залишена судом без розгляду [1, 27-28].

В iншому випадку, рiшенням ОВК № 197 до прокуратури було направлено заяву кiлькох кандидатiв про скоєння пiдкупу iншим кандидатом Т. Зазначене рiшення ОВК було оскаржене Т. до апеляцiйного суду Черкаської областi та визнано незаконним. У судовому рiшенні вказується на безпiдставнi дiї ОВК щодо направлення заяви до правоохоронних органiв з огляду на вимоги частини двадцять першої статтi 56 Закону, яка передбачає вичерпний перелiк пiдстав, коли заяви або скарги надсилаються ВК до правоохоронних органiв для перевiрки та реагування.

Критично оцiнимо iнше положення Закону: вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 56 заборонено проводити передвиборну агiтацiю, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пiльгових умовах товарiв, послуг, робiт тощо. За диспозицiєю це порушення подiбне до тих, якi визначенi вiдповiдними положеннями статтi 49, але не тотожне. Крiм того, Законом не було встановлено, якi саме органи (ВК, суд чи прокуратура) надiленi повноваженнями встановлювати факти вчинення цього порушення [8, 258-261].


Подобные документы

  • Види виборів і виборчих систем. Класифікація видів виборів. Мажоритарна, пропорційна та змішані виборчі системи. Вибори Президента України, народних депутатів. Проведення голосування та підрахунку голосів. Список територіальних виборчих округів.

    контрольная работа [24,1 K], добавлен 14.10.2008

  • Поняття виборчої системи. Принципи виборчого права. Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати. Передвиборна агітація: поняття, форми та порядок проведення. Порядок голосування, підрахунку голосів виборців та встановлення результатів.

    курсовая работа [46,4 K], добавлен 04.11.2014

  • Вибори народних депутатів України. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця. Суб’єктивне пасивне виборче право. Утворення виборчих комісій. Складання списків виборців. Висування та реєстрація кандидатів. Проведення передвиборчої агітації.

    контрольная работа [23,5 K], добавлен 07.05.2014

  • Організація виборів: складання списків виборців, утворення виборчих округів і виборчих дільниць. Система виборчих комісій. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. Голосування та встановлення результатів виборів депутатів, повторне голосування.

    дипломная работа [127,0 K], добавлен 14.01.2011

  • Поняття виборчої системи і виборчого права, загальна характеристика виборчої системи України та її принципи. Порядок організації та проведення виборів народних депутатів. Правова регламентація процесів формування представницьких органів публічної влади.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 23.02.2011

  • Організація підготовки та проведення виборів. Організація роботи народних депутатів України у Верховній Раді України та у виборчому окрузі. Запити і звернення, порядок їх внесення і розгляду. Організація роботи депутатських фракцій і депутатських груп.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 06.09.2016

  • Правові основи діяльності народних депутатів України, законодавче регулювання їх статусу, основні гарантії. Статистично-інформаційний огляд системи державного пенсійного забезпечення народних депутатів в Україні, проблеми та перспективи реформування.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 28.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.