Трудове право

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Індивідуальне завдання з трудового права

Студентки 4 курсу Академії адвокатури України

Горенюк Т.О.



Варіант 4

Завдання №1. Скласти анотації публікацій з актуальних проблем трудового права щодо часу відпочинку

Завдання №2.

Підготувати юридичну консультацію щодо невиплати заробітної плати

Завдання №3. Навести приклади судової практики щодо часу відпочинку

Завдання №4.Підготувати позовну заяву до суду щодо зняття дисциплінарного стягнення



Завдання №1. Скласти анотації публікацій з актуальних проблем трудового права щодо часу відпочинку

Анотація №1.

У статті Л.В. Єрофєєнко «ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ПРАЦІВНИКІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ» охарактеризовано особливості правового регулювання часу відпочинку працівників залізничного транспорту, що передбачені чинними нормативно-правовими актами. Визначено низку питань, які потребують більш ґрунтовного наукового вивчення з метою покращення законодавства у ційсфері з огляду на специфічність трудової функції працівників, яка пов'язана з рухом поїздів і обслуговуванням об'єктів підвищеної небезпеки.

Залізничний транспорт на сьогодні є однією з тих галузей вітчизняного господарства, що в досить складних умовах становлення й розвитку ринкових відносин виявилася спроможноюз берегти свій потенціал, накопичений протягом тривалого часу, і навіть збільшити його. Значною мірою це було завдяки належній кадровій політиці підприємства, яка будувалася на визнанні того, що людський чинник має одне з найважливіших значень у процессах функціонування структури, що покликана забезпечувати життєдіяльність і зв'язок значної кількості організацій в межах держави та за її кордонами, здійснювати регулярні перевезення вантажів і людей. Однак позитивна оцінка діяльності залізниці у сфері кадрової роботи ще не є свідченням того, що всі питання, пов'язані з роботою на підприємствах залізниці найманих працівників, можна на сьогодні вважати вирішеними. Це стосується й питань правового регулювання робочого часу працівників залізничного транспорту. З огляду на специфіку роботи, пов'язану безпосередньо з рухом транспортних засобів та обслуговуванням об'єктів підвищеної небезпеки, для осіб, які виконують її, законодавством повинні бути встановлені особливості регулювання робочого часу й часу відпочинку. Проте це питання вирішене нині лише частково, що свідчить про необхідність його більш ґрунтовного наукового осмислення з метою вироблення рекомендацій щодо відповідного законодавчого відбиття.

Анотація №3.

Анотація до статті Краснова Єгора Володимировича «ОСНОВНІ ТРУДОВІ ПРАВА: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ І ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ».

У міжнародних актах про права людини та конституціях розвинених держав право на відпочинок закріплене як одне з основнихтрудових прав. У ст. 45 Конституції України проголошується, що кожен працюючий має праве; на відпочинок, який забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святковідні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Реалізація конституційного права на відпочинок не можлива без належного юридичного забезпечення нормами, встановленими міжнародними актами та актами національного законодавства. У сучасних умовах реформування трудового законодавства України вивчення і зіставлення норм інституту часу відпочинку різних країн, порівняння їх з міжнародними та європейськими трудовими стандартами дозволяє виділити та проаналізувати світові закономірності та тенденції правового регулювання часу відпочинку і у максимальному ступені використати їх для удосконалення національного законодавства у иі йсфері. Для цього необхідно, по-перше, порівняти відповідні положення актів чинного трудового законодавства України з міжнародними та європейськими трудовими стандартами і. по-друге, виділититі аспекти зарубіжного законодавчого досвіду, які представляють інтерес для національногозаконодавця та можуть і повинні бути враховані у процесіправотворчості та правозастосуваиня. Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання часу відпочинку досліджуються у роботах таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як В.М. Андріїв, Г.О. Барабаш. Н.Б. Болотіна, B.C. Венедіктов, Л.П. Гаращенко, Л Я. Гінцбург. Г.С. Гончарова, B.B. Готра, B.B. Жернаков, M.J. Іншин, і.Я. Кисельов, РЗ. Лівшиць, A.M. Лушніков, М.В. Лушнікова, Г1.Д. Пилипенко. О.М. ГІотопахіна, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.1. Процевський, В.Г. Ротань, O.A. Ситницька, II.М. Хуторян, Г.1. Чанишева, О.М. Ярошенко та ін. Водночас у роботах вищезазначених вчених право на відпочинок ще не досліджувалося як суб'єктивне трудове право, не розглядалися його юридична природа та структура. Визначення основних тенденцій розвитку національного законодавства у сфері часу відпочинку з урахуванням міжнародних та європейських трудових стандартів, позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн є актуальним напрямком досліджень у сучасній науиі трудового права України. Актуальність геми дисертаційного дослідження також обумовлюється необхідністю внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення положень Глави 2 «Час відпочинку» і Глави 3 «Відпустки»Книги третьої «Умови праці» проекту Трудового кодексу України (далі - проекту ТК України).

Завдання №2

Підготувати юридичну консультацію щодо невиплати заробітної плати.

Що робити працівнику, коли йому не виплачуютьзаробітну плату

Пам'ятайте!

- Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції). Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону «Про оплату праці»).

- Оплата праці рацівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсягивиплатизаробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 97 Кодексу законів про працю (КЗпП), ст. 15 і 24 Закону «Про оплату праці»)

- Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в коллективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки (ст. 155 КЗпП; ст. 24 Закону «Про оплату праці»). Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 2411 КЗпП.

- У разі звільнення працівника, керівництво повинно провести з ним повний розрахунок, не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Якщо працедавець при звільненні працівника несвоєчасно провів з ним повний розрахунок, то відповідно до ст. 117 КЗпП, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку («вимушений прогул»).

Знайте!

У випадку затримки виплати заробітної плати працівник має право відповідно до ст. 34 Закону «Про оплату праці» звертатись до роботодавця з метою компенсування втрати частини заробітної плати в зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифів на послуги. Згідно із Законом «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця. У разі, якщо власник, або уповноважений ним орган, чи особа, відмовиться виплачувати компенсацію, працівник має право звернутися з позовом до суду про стягнення цієї компенсації.

Відповідальність за невиплату заробітної плати

Відповідно до статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення визначено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплату її не в повному обсязі, що тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

А згідно зі статтею 175 Кримінального кодексу за безпідставну невиплату заробітної плати громадянам більше ніж за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, передбачається покарання у вигляді штрафу від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо невиплата вчинена внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, передбачається покарання у вигляді штрафу від 1 000 до 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Знайте!

Контроль за додержанням законодавства по оплаті праці на підприємствах здійснюють: Міністерство праці та його органи; органи Державної податкової інспекції; професійні спілки та інші органи та організації, що представляють інтереси найманих працівників, а також прокуратура.

Можливі дії працівника в разі невиплати йому заробітної плати

Якщо роботодавець затримує виплату заробітної плати, працівнику слід звернутись з письмовою заявою до працедавця з метою обґрунтування підстав затримки у виплаті коштів. Можна вказати роботодавцю, що це питання може вирішуватись в кримінальному судочинстві, а не цивільному. По-перше, роботодавець не бажає мати справу з правоохоронними органами, тим більше з прокурором (по цих справах досудове слідство провадиться слідчими прокуратури). По-друге, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до її притягнення до відповідальності цією особою здійснено виплату заробітної плати, а, отже, це буде ще одним стимулом для роботодавця виплатити вам належну заробітну плату якомога швидше.

При відмові виплатити заробітну плату або інші виплати, працівнику слід звернутися до прокуратури із заявою про невиплату заробітної плати та притягнення винних осіб до відповідальності.

Також можна звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованої заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди. Відповідачем за такими позовами має бути підприємство, установа чи організація, а не керівник, який може бути притягнутий до відповідальності.

У заяві слід указати прохання до суду допустити негайне виконання рішення суду про присудження й виплату працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць

Якщо заробітна плата вам нарахована, проте не виплачена, то ви можете звернутися до суду в порядку наказового провадження з метою отримання судового наказу про виплату заборгованості (ст. 95-106 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК)). У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (ст. 102 ЦПК). Судовий наказ виконується в порядку виконання судового рішення.

У заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: найменування суду, в який подається заява; ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; вартість майна у разі його витребування; перелік документів, що додаються до заяви.

Пам'ятайте!

Працівники за позовами про стягнення заробітної плати чи заявою про видачу судового наказу звільняються від сплати державного мита (ст. 4 Декрету Кабміну «Про державне мито»).

У справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їхньої виплати не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення (ст. 81 ЦПК).

Знайте!

Щоб поскаржитись на невиплату заробітної плати, можна зателефонувати на номер «гарячої» телефонної лінії Міністерства праці та соціальної політики з питань виплати заробітної плати: 8-800-287-12-30. Фахівці Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю беруть безпосередню участь у роботі гарячої лінії.

Виплата військовослужбовцю грошового забезпечення

Виплати грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюються відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та деяким іншим особам, затвердженою Наказом Міністра оборони від 11 червня 2008 року N 260. У разі виникнення спірних питань щодо нарахування належного грошового забезпечення фінансові органи до з'ясування (уточнення) у фінансовому органі вищого рівня порядку виплати здійснюють виплату безспірно належного військовослужбовцю грошового забезпечення.

Кодекс законів про працю не поширюється на військовослужбовців, але держава має вчасно й у повному обсязі здійснити всі грошові виплати. У випадку невиплати або затримки у виплаті грошового забезпечення ви можете скаржитися в Міністерство оборони або до суду в описаному вище порядку з вимогою сплатити заборгованість з урахуванням індексації.

Якщо рішення суду щодо невиплати заробітної плати не виконується

Ви отримали судове рішення чи судовий наказ про стягнення невиплаченої заробітної плати, проте вони не виконується. Тоді ви можете:

- Якщо ваш працедавець-боржник є в приватній власності: оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця по невиконанню вашого рішення. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ (статті 383-389 ЦПК). При цьому ви можете вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої вам діями виконавця. Якщо суд визнає незаконними дії чи бездіяльність виконавця, а рішення суду надалі не буде виконуватися, то ви можете звернутися з заявою до Європейського суду з прав людини про порушення державою вашого права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини) та права на мирне володіння своїм майном (Перший протокол до Конвенції). Якщо ви раніше звернетеся до Європейського суду без оскарження дій виконавця, то ваша заява може бути визнана неприйнятною до розгляду.

- Якщо ваш працедавець-боржник є органом влади, державним підприємством (частка держави не менше 25 %) чи установою, то у вас немає ефективних засобів захисту вашого права. Тоді ви можете звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини щодо порушення державою вашого права на справедливий суд та права на мирне володіння своїм майном.

Для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно заповнити українською чи російською мовою відповідний формуляр. Звернення є безкоштовним.



Завдання №3. Навести приклади судової практики щодо часу відпочинку

Категорія справи №  Начало формы 816/241/16 Конец формы : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокремазіспорівщодо:;дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів; транспорту та перевезення пасажирів.
Надіслано судом: 13.11.2018. Зареєстровано: 14.11.2018. Оприлюднено: 14.11.2018.
Дата набраннязаконноїсили: 13.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

ПОСТАНОВА

ІменемУкраїни

13 листопада 2018 року

Київ

справа №816/241/16

адміністративне провадження №К/9901/10537/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/241/16

за позовом ОСОБА_2

до управління Укртрансінспекції у Полтавській області, Державної служби України з безпеки на транспорті,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Термастіл",

про скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою управління Укртрансінспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року (головуючий - Бойко С.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - П'янової Я.В., суддів - Чалого І.С., Зеленського В.В.),

ВСТАНОВИВ :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Укртрансінспекції у Полтавській області (далі - Відповідач - 1), Державної службиУкраїни з безпеки на транспорті (далі - Відповідач - 1), третя особа - Товариство з обмеженоювідповідальністю "Торговий Дім "Термастіл" (далі - третя особа), в якому просив:

- скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28 грудня 2015 року № 032731.

Короткий змістрішення суду І інстанції

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 05 квітня 2016 року вирішив:

- адміністративний позов задовольнити;

- скасувати постанову управління Укртрансінспекції у Полтавській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 28 грудня 2015 року № 032731;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача - 2 на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 551 гривня 20 копійок.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційнийадміністративний суд ухвалоювід 26 травня 2016 року вирішив:

- апеляційнускаргуВідповідача - 1 залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року - без змін.

Короткий зміствимогкасаційноїскарги

У червні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача - 1, яка у січні 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду.

У касаційній скарзі Відповідач - 1 просить:

- скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року;

- прийняти новее рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументисторони, яка подала касаційнускаргу:

Відповідач - 1 у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому такі рішення є незаконними.

Скаржник зазначає, що позивачем було порушено вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому, Відповідачем - 1 оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мали значення для її прийняття.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 листопада 2015 року Відповідачем - 1 здійснено перевірку транспортного засобу марки DAF (реєстраційний номер НОМЕР_1), що належить ОСОБА_3, підкеруванням водія ОСОБА_4

За результатами цієї перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажіва втомобільним транспортом від 27 листопада 2015 року № 012848, в якому зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства на автомобільномутранспорті, на підставі акта від 27 листопада 2015 року начальником Територіального управління Голова автотрансінспекції у Полтавській області Кужіль В.М. винесено постанову від 28 грудня 2015 року, якою до позивача застосовано фінансову санкцію в розмірі 1700,00 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаною постановою оскаржив їїд о суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Згідно частини першої статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирівчи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Статтею 18 Закону № 2344-III встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їхзберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;

Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язкуУкраїнивід 07 червня 2010 року № 340 (далі за текстом - Положення).

Згідно пункту 6.1 Положення автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повною массою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Кодекс адміністративногосудочинстваУкраїни (в редакції, щодіє з 15 грудня 2017 року).

Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції.

1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної іінстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що обов'язок щодо забезпечення режимів праці та відпочинку водіїв, та облаштування транспортних засобів тахографами відповідно до вимог законодавства України покладено на автомобільного перевізника.

Судом першої інстанціїв становлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 18 серпня 2014 року між позивачем (орендодавець) та третьою особою (орендар) укладено договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В.М., за умовами якого наймодавець передав наймачеві в користування за плату на строк до 18 серпня 2017 року транспортний засіб, а саме: кран маніпулятор, загальний вантажний бортовий, марки DAF FC 75, 2005 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Крім того, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій представник третьої особи підтвердив факт перебування водія ОСОБА_4 в трудових відносинах з третьою особою.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що на час проведення перевірки автомобіль маки DAF FC 75, 2005 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував у користуванні третьої особи.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дійчи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує протии адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваної постанови, а тому вона правомірно булла скасована.

Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було повновстановлено обставин справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційно їінстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновкисудівпершої та апеляційноїінстанційщодозадоволенняпозовнихвимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасуваннячизміниоскаржуванихсудовихрішеньвідсутні.

Керуючисьстаттями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. КасаційнускаргууправлінняУкртрансінспекції у Полтавськійобласті - залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалуХарківськогоапеляційногоадміністративного суду від 26 травня 2016 року у ційсправі - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя - доповідач В.М. Бевзенко

Судді В.М. Шарапа

Н.А. Данилевич

Категорія справи №  Начало формы 336/332/17-ц Конец формы : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2018. Оприлюднено: 22.12.2018.
Номер судового провадження: 61-26624ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, подану в інтересах публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року в складі судді Галущенко Ю. А. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначав, що з 2003 року до 14 травня 2012 року працював у відокремленому підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

При звільненні підприємство було зобов'язано виплатити йому компенсацію за невикористані 140 діб домашнього відпочинку як надурочної роботи. З урахуванням того, що годинна ставка складала 15,87 грн, підприємство мало виплатити йому 35 548,80 грн за 1 120 годин, проте, йому було виплачено лише 19 720,40 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за 140 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 15 828,40 грн та витрати на правову допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_4 працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 1 120 годин невикористаного відпочинку (140 діб * 8 годин), сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 1 120 годин на годинну тарифну ставку в сумі 15,87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 35 548,80 грн. Оскільки при звільненні ОСОБА_4 було сплачено 19 720,40 грн, то різниця 35 548.80 - 19 720,40 = 15 828,40 грн підлягає стягненню.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, подали в інтересах ПАТ «Українська залізниця» до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки невикористаний час відпочинку, належний позивачу за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Заперечення на касаційну скаргу не надійшли.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 04 червня 2003 року до 14 травня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (далі - ВСП «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве»).

При звільненні з ОСОБА_4 проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 140 діб в сумі 19 720,40 грн.

Встановлені судом обставини, що кількість невикористаних діб домашнього відпочинку ОСОБА_4 становить 140 діб, сторони не заперечують.

Предметом спору є порядок обчислення компенсації за дні домашнього відпочинку.

Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Відповідно до пункту 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів» (далі Наказ №40-Ц).

Згідно з пунктом 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Пунктами 1.3, 1.7 Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, слід визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників відокремленого структурного підрозділу «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем.

Відповідно до положень статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_4 повинна бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників ВСП «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве») з 01 травня 2012 року тарифний оклад механіка вагона транспортера зчленованого типу складав 2 647 гривень.

Згідно розпорядження Укрзалізниці від 27 березня 2014 року № ЦЗЕ 11\184 «Щодо обліку та оплати праці працівникам, що працюють з підсумковим обліком робочого часу» працівникам, оплата праці яких провадиться за посадовими окладами, для оплати надурочних годин роботи, роботи у святкові та вихідні дні, а також вечірніх та нічних годин, розраховується годинна тарифна ставка, виходячи з встановленого середньомісячного посадового окладу та середньомісячної кількості годин за нормою облікового періоду.

У 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=1668,8). Годинна тарифна ставка складає 15,87 грн. (2 647 грн посадового окладу/166,8 годин).

ОСОБА_4 працював за 8-годинним графіком, йому повинна бути компенсовано 1 120 години невикористаного відпочинку (140 діб * 8 годин).

Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 1 120 години на годинну тарифну ставку в сумі 15,87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 35 548,80 грн (1 120 * (15,87 * 2) = 35548,80).

Оскільки ОСОБА_4 за 140 доби невикористаного відпочинку було виплачено 19720,40 грн, то суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 15828,40 грн.

Аргументи касаційної скарги про те, що невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 106 КЗпП України компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх судових інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, подану в інтересах публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 337/3678/16-ц

провадження № 61-17408св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І,. Коротуна В. М., КратаВ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року в складі судді Котляр А. М. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця», про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначав, що з 24 липня 1992 року до 13 червня 2012 року він працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

При звільненні підприємство було зобов'язано виплатити йому компенсацію за невикористані 283 доби домашнього відпочинку як надурочної роботи. З урахуванням того, що годинна ставка складала 15,95 грн, підприємство мало виплатити йому за 2 264 години 72 221,60 грн. Проте йому було виплачено компенсацію лише в сумі 43 836,70 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за 283 доби невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 28 384,90 грн та витрати на правову допомогу.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 заборгованість з виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку в сумі 28 022,66 грн та витрати на правову допомогу в сумі 1 480,80 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_4 працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 2 264 години невикористаного відпочинку (283 доби * 8 годин), сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 2 264 години на годинну тарифну ставку в сумі 15.87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 71 859,36 грн. Оскільки при звільненні ОСОБА_4 було сплачено 43, 836,70 грн, то різниця 71859,36 - 43836,70 = 28022,66 грн підлягає стягненню.

У вересні 2016 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки невикористаний час відпочинку, належний позивачу за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

07 березня 2017 року та 24 березня 2017 року від ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 квітня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 24 липня 1992 до 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (далі - ВСП «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве»), з 02 листопада 1992 року до 13 червня 2012 року ОСОБА_4 працював на посаді механіка вагона транспортера.

При звільненні з ОСОБА_4 проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 283 доби в сумі 43 836,70 грн. Всього з урахуванням інших виплат йому нараховано 73 404,84 грн.

Встановлені судом обставини, що кількість невикористаних діб домашнього відпочинку ОСОБА_4 становить 283 доби, сторони не заперечують.

Предметом спору є порядок обчислення компенсації за дні домашнього відпочинку.

Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Відповідно до пункту 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів» (далі Наказ №40-Ц).

Згідно з пунктом 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Пунктами 1.3, 1.7 Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, слід визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників відокремленого структурного підрозділу «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем.