Правове регулювання банкрутства у сфері господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання банкрутства у сфері господарювання

ПЛАН

1. Поняття та характеристика банкрутства.

2. Провадження у справі про банкрутство.

3. Санація боржника та мирова угода.

4. Ліквідаційна процедура.

5. Черговість задоволення претензій кредиторів.

1. Поняття та характеристика банкрутства

Питання банкрутства регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 30 червня 1999 р. (нова редакція Закону України «Про банкрутство» від 14 травня 1992 р.)

Банкрутство (від італ. bancrotte (?) - «зламаний ослін») - нездатність або відмова юридичної або фізичної особи сплатити кредиторам за своїми борговими зобов'язаннями унаслідок відсутності коштів.

Виходячи з визначення банкрутства, суб'єкт банкрутства (банкрут) - це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Суб'єктами банкрутства можуть бути:

1) фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) юридичні особи всіх форм власності і видів діяльності, зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності (підприємства, господарські товариства і об'єднання і т.ін.).

Не можуть бути суб'єктами банкрутства:

1) казенні підприємства;

2) підприємства, що є об'єктами права комунальної власності, якщо відносно них на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийняте рішення про це;

3) структурні підрозділи юридичної особи (філіали, представництва).

Учасниками правовідношення у сфері банкрутства є:

-·кредитори - фізичні і юридичні особи, що мають підтверджені в установленому порядку документами вимоги за грошовими зобов'язаннями до боржника. Не можуть бути кредиторами суб'єкти, якщо їх майно і вимоги повністю забезпечені заставою;

-·боржники;

-·господарський суд, в якому розглядається справа про банкрутство;

-·арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).

2. Провадження у справі про банкрутство

Процесуальне провадження у справі про банкрутство регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом і включає ряд стадій:

1) порушення провадження у справі;

2) попереднє засідання господарського суду;

3) виявлення кредиторів і санаторів;

4) створення зборів і комітету кредиторів;

5) ухвалення рішення про санацію;

6) санація боржника;

7) ліквідаційна процедура;

8) визнання боржника банкротом.

Законом передбачено 2 підстави для порушення провадження у справі:

1. Справа порушується за заявою кредиторів.

2. Справа порушується за заявою боржника (самобанкрутство).

Заява подається у письмовій формі до господарського суду за місцем знаходження боржника, підписується керівником кредитора або боржника (іншою уповноваженою особою) або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності. За загальним правилом, боржник має право подавати заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (на підтвердження до заяви додаються відповідні документи).

Кредитори можуть подавати заяву до суду окремо, або разом. Копія заяви і документів, що додаються, направляється боржнику.

Протягом 5 днів господарський суд розглядає заяву і документи і приймає ухвалу про порушення справи, де указується час і місце попереднього засідання суду.

При цьому справа про банкрутство порушується за наявності певних умов:

1. Якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов'язаннями (зокрема по виплаті заробітної платні, оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів) в сукупності складають не менше 300 мінімальних розмірів заробітної платні.

2. Якщо вимоги не були задоволені боржником протягом 3 місяців з дня встановленого терміну їх погашення.

3. Якщо вимоги безперечні, тобто визнані боржником.

У розмір вимог за грошовими зобов'язаннями не включаються:

1) суми збитків;

2) неустойка (пеня, штраф);

3) суми фінансових санкцій до боржника;

4) зобов'язання, що виникли унаслідок нанесення шкоди життю і здоров'ю громадян;

5) зобов'язання по виплаті авторської винагороди;

6) зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи.

Суддя може не прийняти заяву до розгляду, якщо:

1. Боржник не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

2. Подана заява про банкрутство ліквідованої або реорганізованої юридичної особи.

3. Щодо боржника вже порушена справа про банкрутство.

4. Сума вимог кредиторів менше встановленої.

5. Вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

Суддя може в п'ятиденний термін повернути заяву, якщо вона оформлена неналежним чином. Усунувши недоліки, можна знов подати заяву.

3. Санація боржника та мирова угода

Санація (від лат. - оздоровлення, лікування) - це система заходів, здійснюваних під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, і направлених на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному об'ємі вимог кредиторів.

Санаторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава.

Санація може відбуватися шляхом реорганізації або приватизації (наприклад, санація державних підприємств здійснюється шляхом передачі майна в оренду трудовому колективу або у колективну власність).

Суб'єкти, які бажають брати участь в санації (санатори), повинні в місячний термін з дня публікації оголошення про банкрутство подати заяву до господарського суду. Господарський суд виносить ухвалу про проведення санації і призначає керівника санацією.

Санація вводиться терміном не більше 12 місяців, але за клопотанням комітету кредиторів або керівника санацією термін може бути скорочений або подовжений ще на 6 місяців.

Протягом 3 місяців з дня винесення ухвали про санацію керівник санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для затвердження план санації. Ще протягом місяця цей план узгоджується комітетом кредиторів і передається на затвердження у господарський суд.

У плані санації указуються умови, терміни і черговість участі санаторів у процедурі санації.

Основними засобами відновлення платоспроможності боржника є:

1) реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва;

2) закриття нерентабельних виробництв;

3) ліквідація дебіторської заборгованості;

4) продаж частини майна боржника;

5) виконання зобов'язань боржника санаторами;

6) продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу.

Через 10 днів після закінчення терміну санації збори кредиторів розглядають письмовий звіт керівника санацією і вносять одне з рішень:

1) про виконання плану санації, закінчення процедури санації і відновленні платоспроможності боржника;

2) про укладення мирової угоди;

3) про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

За наявності 1 або 2 рішення суд видає ухвалу про припинення провадження у справі, а 3 - рішення про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури.

Характерною рисою розвитку інституту неспроможності є затвердження гуманістичних принципів у процесі врегулювання майнових спорів між контрагентами господарських відносин. У процесі становлення цього інституту відбувається безупинний поступальний розвиток правових механізмів, спрямованих на запобігання банкрутству і ліквідації боржника як суб'єкта господарських відносин.

Одним із засобів реалізації таких заходів стало укладення мирової угоди, що передбачає зниження суми боргу (повне чи часткове) чи збільшення термінів його погашення. Тобто, найважливішою рисою мирової угоди є врегулювання фінансових відносин між боржником і кредиторами.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін (ст. 35 Закону). Мирова угода є особою (специфічною) угодою. Вона має ознаки, що відокремлюють її від інших цивільно-правових угод:

- мирова угода укладається тільки у процедурі банкрутства;

- вона вступає в силу з моменту затвердження її господарським судом;

- сторони угоди не можуть далі вносити зміни;

- сторони угоди не можуть самостійно її розірвати;

- розірвання мирової угоди або визнання її недійсною тягне за собою поновлення провадження у справі про банкрутство та відновлення вимог кредиторів у повному розмірі у незадоволеній частині.

Також треба розрізняти мирову угоду як процесуальну угоду та процедуру банкрутства. Процедура мирової угоди представляє собою порядок досягнення домовленості між кредиторами та боржником про умови відстрочки (розстрочки), прощення боргів, а також процес затвердження господарським судом мирової угоди.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадій провадження у справі про банкрутство. Правда, є певні етапи банкрутства, де мирову угоду неможливо укласти. Наприклад, у процедурі розпорядження майном мирова угода можлива тільки після попереднього засідання суду та затвердження реєстру вимог кредиторів.

До публікації у газеті мирова угода не укладається, а використовується такий інструмент, як відкликання заяви кредитора (ст. 10 Закону). У процедурі ліквідації та санації мирова угода можлива до погашення повністю всієї заборгованості на етапі розрахунків з кредиторами.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів-членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Від імені боржника рішення про укладення мирової угоди приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її (ст. 35 Закону).

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирову угоду підписує від імені кредиторів голова комітету кредиторів, а з боку боржника - керівник або арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор).

Мирова угода містить необхідні та можливі умови (ст. 37 Закону). Вона має містити положення про:

- розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

- відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про

- виконання зобов'язань боржника третіми особами;

- обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;

- задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Важливим моментом при укладанні мирової угоди є застосування пільг щодо податків та інших обов'язкових платежів. Закон встановлює, що у разі, коли умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення платоспроможності підприємства. Тобто, згода податкового кредитора на укладання мирової угоди не необхідна. Більш того, Закон встановлює: якщо податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання та податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцем знаходження боржника (ст. 36 Закону). Так, наприклад, при банкрутстві однієї текстильної фабрики умови мирової угоди передбачували списання більше 10 млн. грн. заборгованості по платежам у бюджет, страховим зборам, платежам у Пенсійний фонд України. Така мирова угода не суперечила законодавству та була затверджена господарським судом.

Після того, як мирова угода буде підписана всіма діючими сторонами, заява про її затвердження повинна бути передана арбітражним керуючим у п'ятиденний строк до господарського суду. До заяви додаються:

- текст мирової угоди;

- протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладання мирової угоди ;

- список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

- зобов'зання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

- письмові заперечення кредиторів, які не брали участі у голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди за їх наявності. Закон визначає, що для таких кредиторів не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги (ст. 36 Закону)

Господарський суд, отримавши таку заяву разом з додатками, зобов'язаний призначити засідання суду для розгляду мирової угоди. Про дату засідання господарський суд повідомляє сторони мирової угоди. Задача господарського суду в такому засіданні - перевірити відповідність законодавству умов мирової угоди, а також дотримання порядку її укладання. При цьому суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть, якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди. Якщо мирова угода відповідає умовам законодавства, то господарський суд затверджує її та припиняє провадження у справі про банкрутство. З цього моменту, як відзначалося, мирова угода вступає у силу, і боржник зобов'язаний почати погашати вимоги кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Мирова угода є обов'язковою для боржника, кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та послідуючих черг. Одностороння відмова від виконання умов мирової угоди не допускається (ст. 37 Закону).

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Законом передбачено, що господарський суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у разі:

- порушення порядку укладення мирової угоди;

- якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути перевірена у порядку нагляду. При цьому мирова угода вважається неукладеною, але це не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами (ст. 38 Закону).

банкрутство санація ліквідаційний перепрофілювання

4. Ліквідаційна процедура

За відсутності санаторів або незгоді кредиторів з умовами санації суд приймає ухвалу про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури.

Копії ухвали відсилаються:

1) власнику майна банкрута;

2) банку, чиїм клієнтом був банкрут;

3) НБУ (якщо банкрутом визнаний банк);

4) Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків (якщо підприємство зареєстроване як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності);

5) органу, що реєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності;

6) Державній службі зайнятості по місцю розташування банкрута;

7) Профспілковим органам;

8) прокуратурі.

При оголошенні боржника банкрутом його правове положення (статус) характеризується наступними рисами:

1) припиняється господарська діяльність;

2) право розпорядження майном, майнові права і обов'язки банкрута переходять до ліквідаційної комісії;

3) терміни всіх боргових зобов'язань вважаються такими, що наступили;

4) нарахування пені і % по всіх видах заборгованостей банкрута припиняється;

5) відомості про фінансове положення банкрута перестають бути конфіденційними;

6) вимоги за зобов'язаннями банкрута, які виникли під час проведення процедури банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

7) припиняються повноваження органів управління банкрута, керівник звільняється з посади, про що робиться запис в його трудовій книжці;

8) звільнення працівників банкрута здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю (КЗпП), виплачується вихідна допомога;

9) майно банкрута підлягає інвентаризації, оцінці і продажу на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу. Якщо є майно, по відношенню до якого існують обмеження в обороті, воно продається на закритих торгах;

10) всі банківські рахунки, окрім основного, закриваються (якщо на них є кошти - перераховуються на основний рахунок). Кошти, які поступають при проведенні ліквідаційної процедури, поступають на основний рахунок, а з нього - за поточні комунальні і експлуатаційні платежі й інші витрати, пов'язані з ліквідаційною процедурою;

11) ліквідатор один раз на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове положення і майно банкрута, про хід ліквідаційної процедури і т.ін.;

12) ліквідатор забезпечує належне оформлення і збереження всіх фінансово-господарських документів банкрута протягом ліквідаційної процедури. Після затвердження звіту ліквідатора документи передаються до архіву.

5. Черговість задоволення претензій кредиторів

У чинному законодавстві встановлена черговість задоволення вимог кредиторів. Засоби, одержані від продажу майна банкрута, розподіляються у такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

- вимоги, забезпечені заставою;

- виплата вихідної допомоги звільненим працівникам;

- витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді і роботою ліквідаційної комісії (оплата держмита, витрати на публікацію оголошень, інформації в ЗМІ, по збереженню майна і документів банкрута і ін.);

2) у другу чергу задовольняються вимоги, які виникли із зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (унаслідок спричинення шкоди життю і здоров'ю);

3) у третю - вимоги по оплаті податків і зборів;

4) у четверту - вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) у п'яту - вимоги по поверненню внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту - інші вимоги.

Вимоги кожній подальшої черги задовольняються у міру надходження коштів від продажу майна після повного задоволення вимог попередньої черги.

В межах однієї черги, якщо засобів не вистачає на повне задоволення всіх вимог, вони задовольняються пропорційно сумі вимог, які належать кожному кредитору однієї черги.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт і ліквідаційний баланс і повідомляє державний орган з питань банкрутства про закінчення ліквідаційної процедури. Господарський суд виносить ухвалу про затвердження звіту і балансу.

Размещено на Allbest.ru